Попередня         Головна         Наступна

ІОАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

Іоан Величковський — маловідомий український віршописець кінця XVII —початку XVIII ст. Біографічні дані про нього дуже обмежені. На початку 1680-х років він, треба гадати, належав до працівників чернігівської друкарні Лазаря Барановича, а трохи пізніше, в середині 80-х років, переселився до Полтави, де одержав посаду пресвітера Успенської церкви. Тут він і помер в 1726 р. Відомий письменник XVIII ст. архімандрит Нямецького монастиря в Молдавії Паїсій Величковський доводився йому, здається, онуком.

Літературна спадщина Величковського, що збереглася до нашого часу, обмежується головним чином трьома творами. Це, по-перше, писаний сафічними строфами латино-польський панегірик, піднесений архієпіскопові чернігівському Лазареві Барановичу від «towarystwa kunsztu typographskiego» і надрукований в Чернігові, приблизно в 1680—1683 рр. Панегірик зберігся в єдиному дефектному (без ааголовкового аркуша) примірнику; на останній сторінці його зазначено: «Lucubratiuncula Joannis Wieliczkowski». Крім «Lucubratiuncula», Величковському належать ще два слов’яно-українські збірники, що мають назву «Зегар з полузегарком» і «Млеко от овцы пастыру належное». Обидва вони були «офЂрованы» (піднесені) київському митрополитові Варлааму Ясинському, перший — в 1690, другий — в 1691 р.

В усіх названих творах Величковський прагне наблизитись до того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI—XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався на Україні в шляхетських колах у другій половині XVII ст. Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним стилем», то стилем «барокко». Характерною ознакою його є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма, змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів «барокко» — вразити, зацікавити читача несподіваними стилістичними ефектами.

Нижче наводимо уривки із збірника «Млеко», в якому Величковський подає зразки так званих «carmina curiosa», або, за його висловом, «поетицьких штучок», тобто зразки вірш з технічно важкими засобами версифікації. Види «штучок», що знайшли місце в збірнику «Млеко», такі: «ехо», різні форми «раків», акростих, «лабіринт», «многопремЂнительный вЂрш» та ін. До кожного з цих видів Величковський додає пояснення характерних його ознак. Отже, «Млеко» становить ніби частину поетики, присвячену спеціально теорії «carmina curiosa».

Відомості про життя та діяльність Величковського і уривки з «Млека» взяті з виготовленої до друку монографії С. І. Маслова «Іоан Величковський, маловідомий український письменник кінця XVII — початку XVIII ст.». В прямих дужках —реконструкція попсованих в оригіналі місць «Млека».

[Див. тексти повністю: Іван Величковський. Твори. Київ, 1972]

МЛЕКО

1

Предмова до чителника

Уважаючи я, иж многіи народове звлаща в науках обфитуючіє мною мают не тылко ораторских, але и поетицких чудне а мистерне природным их языком от высоких разумов составленних трудолюбій, которыми и сами ся тЂшат и потомков своих, довцЂпы острят, а яко истинный сын Малороссійской отчизны нашей болЂючи на то сердцем, иж в Малой нашой Россіи до сих час таковых нЂ от кого тыпом виданых не оглядаю трудов, з горливости моеи ку милой отчизнЂ, призвавши бога и божію матку н[а помощ], умислилем иле зможность подлого [довцЂ]пу моего позволяла, нЂкоторые значаЂйшыє штуки поетицкіє руским языком выразити не з якого язика на рускій оние переводячи, але власною працею моею ново на подобенство інородних составляючи, а нЂкоторие и цЂле русскіе способы вынайдуючи, которые иншим языком а нЂ ся могут выразити. Найдовалем теж в штучках іноземных многіе оздобные и мистерніе штучки, але не на славу божію, тылко на марные сего свЂтные жарты выданые, з которых я тылко способ взявши ложилем труд не ку якому, не дай боже, тщеславію, але щегулне ку сла†бога славы, и славнои владычици нашей богородици и приснодЂвы Маріи, а на оздобу отчизни нашей и утЂху малороссійским сыном єи, звлаща до читання охочим и любомудрым.

Упевняю теж ласкавого [читат]еля, иж если сіи вЂрши моЂ скор[о про]йет, неуважаючи, що ся в кождом за штучка замыкает, мало або жадного не отнесет пожитку. Леч єсли над кождым вЂршиком так ся много забавит, аж поки зрозумЂет, що ся в нем за штучка замыкает, велцеся в них закохает. Гдиж тут жадних простых (которых и простаки складати могут) немаш вЂршов, тылко штучки поетицкіє, которые любо сут короткіє, маленкіе, але великую компонуючим их задают трудность и долгого, покися зложат, потребуют часу. Суть з них нЂкоторые яко то рак лЂтералный и вЂрш чворогранистый, которые и за мЂсяць ледвося зложат. Хто [то знае ]т, певне ми то признает, а прето ласка[вый] [ч]ителнику если з них хочеш отнести утЂху, долго поймуй их, и если бы ся которая штучка здала быти до поймованя притрудною, слушная рЂч єдного и другого призвавши сполнеся домышляти, гдыж всЂ все можем, а єдин всего знати не может, кромЂ всемогущаго бога, который як дал мнЂ охочо в том попрацовати, так и люб†твоей да подасть охочо читати и поймовати. В недостойных молитвах моих горячо о тое всемогущую его помощ благаю.

Люб†твоей всЂх благ желатель и бого[молец] Іоанн В[еличко]вскій, недостойный з презвитеров.

2

Ехо єст вЂрш, в котором яко бы нЂкое ехо, то есть одзов, до кождого стихов конца д†силлябы з конечных же лЂтер уформованые отзываютъся.

Что плачеши Адаме: земнаго ли края?

Рая.

Чему в онь не внійдеши, боиш ли ся браны?

Раны.

Не м[ожеши] ли внійти внутр єго побЂдно?

БЂдно.

Или возбранен тебЂ вход єст херувими?

Ими.

Откуду дЂет ти ся сицевая досада?

С сада.

Кто ти в садЂ снЂдь смертну подаде от древа?

Єва.

Ктоже Єву в том прелсти, змий ли вертоградскій?

Адскій.

То сЂеши слезами не без вины поле;

Оле!

ОтселЂ вся будеши со трудом стяжати,

жати,

ОтселЂ тебе, чаю, смерть возмет ко гробу

обу.

То смерти уже єсте во вЂки предани,

Ани.

Откуду же жизнь паки начнете взымати

Мати.

Мати чаю отродит вас [от пут] Христова

Ова.

Плодом ли пречистая матере ожисте?

Исте.

Обы и нас спасл тот плод дЂвыя утробы

Обы.

3

Рак лЂтералный єст вЂрш, которого лЂтеры и вспак читаючися той же текст выражают.

Мене ради на радость богом міру данна

Анна во дар бо имя ми обрадованна.

Анна дар и мнЂ сЂнъ мира данна.

Анна ми мати и та ми манна

Анна пита мя я мати панна.

Знай всяк, аз в небЂ єсм чиста нива

А вЂдай там Я мати а дЂва.

Знай о [нас в] небЂ чистая ниво.

[О вЂда]й тамо мати а дЂво.

ТебЂ силной все небо отверзеся само

О мати великая аки лев и тамо

Аки лев и тамо о мати велика

Аки Лот о мати и тамо толика.

Лот з святых чина, ты з святЂйшых лика

Марія в небЂ и по смерти жива:

А вЂдай тамо то мати а дЂьва.

Або так:

А вЂдай там єст се мати а дЂва.

Аще бы и под морем могл люд пребывати

И тамо вЂдом Ісус ім о дЂво мати.

От гроба Климентіа мощно то познати.

ВЂдай читателю иж гроб святого Климентія папы римскаго был на днЂ моря, а кождого року во память єго море уступовало, где правовЂрніи при гробЂ его славили Ісуса, дивнаго во святых своих.

И се назад чшат[и]

И там Ісус і [мат]и.

Рак словный єст вЂрш, которого не лЂтеры, але слова вспак читаютъся.

Высоко дЂва єст вознесенна

Глубоко яко бяше смиренна.

Рак прекословный єст вЂрш, которого слова вспак читаючися противный текст выражают.

4

Жартовный єст вЂрш, который гды читается як вЂрш идет жарты тылко строит, леч гды в нем кождое словко першои строки з словами другои противко стоячыми злучати будеш, зараз іншый сенс правдивый укажет.

Остав молитву, дЂвство растли, злых чти, друже,

ЛЂность люби, сохраняй злость, лай добрых дуже.

Возненавижд трезвенных, пяниц люби зЂло

Гордых почитай, злослов смиренных всецЂло.

Сіи вЂрши не о пресвятой богородици, тылко для штучки поетицкои тут ся положили.

5

МногопрємЂнителный єст вЂрш, который килка десят разый перемЂнятися может, яко нижей обачиш. У римлян называется тот вЂрш протеус.

Яко ниву рясно плоды украшают,

тако дЂву красно роды ублажают.

Ниву рясно плоды украшают яко,

ДЂву красно роды ублажают тако.

Рясно плоды украшают яко ниву,

Красно роды ублажают тако дЂву.

Плоды украшают яко ниву рясно,

Роды ублажают тако дЂву красно.

Украшают яко ниву [рясно пло]ды,

Ублажают тако д[Ђву красно род]ы.

Яко плоды рясно ниву у[крашают],

Тако роды красно дЂву ублажают.

Ниву украшают рясно плоди яко,

ДЂву ублажают красно роды тако.

Рясно яко плоды украшают ниву,

Красно тако роды ублажают дЂву.

Плоды яко ниву украшают рясно,

Роды тако дЂву ублажают красно.

Украшают яко рясно ниву плоды,

Ублажают тако красно дЂву роды.

Таковым способом сей вЂрш и далей можеться перемЂняти до килка десят разый, волно кому досвЂдчити. А з мене тепер досыт же способ наменилем.

6

Остання штучка ^А

Іисуса Христа ВЕЛИЧаймО, яКО Ввесь есть СлАдКІЙ зНаймо.

Із несОздАННа отца восіявый чисте,

ВЕЛИЧаю з МатКОю Тя, ВсеСладКІЙ Христе.

Автор до чителника.

НАстрОЙ навспак цинобру. Если угадаєш,

ГоршИЙ Кто з Сих, ВОлК ЧИ ЛЕВ,—

То мене познаеш.

 ^А З літер, набраних курсивом та жирним шрифтом (в оригіналі жирному шрифтові відповідають кіноварні літери), складаються ім’я і прізвище автора. «Настрой навспак цинобру» — тобто читай кіноварні літери навпаки, від правої руки до лівої.

---

Див. також:

Іван Величковський. Твори. Київ, 1972

Іван ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ. Поезії. (Українська література XVII ст.)

Іван Величковський. Українська поезія. Середина XVII ст.

---

Попередня         Головна         Наступна