Попередня         Головна         Наступна

«ТРАГЕДІА О СМЕРТИ УРОША ПЯТОГО» М. КОЗАЧИНСЬКОГО  ^А

 ^А Даний підрозділ (вступна частина і уривки з тексту драми) підготовані спеціально для цього видання «Хрестоматії» кандидатом філологічних наук, доцентом Ф. Я. Шоломом.

Мануїл (в ченцях Михаїл) Козачинський народився 1699 року в містечку Ямполі в родині польського шляхтича. Закінчив Київську академію. В числі шести «магистров», посланих 1733 р. до сербського міста Карлівці (Сремський комітет Славонії) київським архіепіском Рафаїлом Заборовським на прохання сербського митрополита Вікентія Іовановича, був і колишній відмінний вихованець Академії, Мануїл Козачинський. Протягом чотирьох років він працював префектом і викладачем латинської мови Карлівецької школи. Уже на початку своєї діяльності в Сербії М. Козачинський пише шкільну драму на місцевому історичному матеріалі під назвою «Трагедіа сирЂчь печальная повЂсть о смерти послЂдняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства...», яка у червні 1733 року була поставлена («проязведена на феатре») учнями Карлівецької школи. У зв’язку з розпуском Карлівецької школи влітку 1737 року Мануїл Козачинський повертається до Києва і вступав послушником до Видубецького монастиря, де в січні 1740 року стає ченцем під ім’ям Михаїла.

Понад шість років (з 1739 до середини 1746 р.) М. Козачинський працює професором і префектом Києво-Могилянської академії, де він прочитав три курси філософії, тексти яких збереглися до нашого часу, і курс богослов’я. В цей час М. Козачинський продовжує свою літературну діяльність. Його перу, напевно, належить анонімна шкільна драма типу moralité «Образ страстей міра сего образом страждущаго Христа исправися», написана близько 1739—1740 рр. і зв’язана деякою мірою з тогочасними подіями, зокрема із поверненням запорожців та заснуванням Нової Січі, з діяльністю Рафаїла Заборовського, який за власні кошти надбудував другий поверх над головним корпусом Київської академії. Готуючись до запланованого приїзду Російської імператриці Єлизавети Петрівни в Київ на богомілля в кінці серпня 1744 року, Михайло Козачинський пише і видає у лаврській друкарні панегірик (мовами: книжною українською, латинською і польською) на її честь і шкільну драму «Благоутробіе Марка Аврелія Антонина, кесаря римського», що була поставлена 5 вересня 1744 року в присутності самої Єлизавети Петрівни (до речі, іменинниці), певно, на сцені Київської академії.

М. Козачинський у своїй драмі «Благоутробіе Марка Аврелія», побудованій на матеріалі із історії римського імператора-філософа, в алегоричній формі прославляв російську імператрицю. Наслідуючи зміст і форму панегіричних од М. В. Ломоносова, М. Козачинський у своїх одах, правда, не достатньо ще довершених в літературно-художньому відношенні, висловлював такі самі думки і почуття.

У віршах М. Козачинського, як і у віршованих вправах його сучасника, професора Харківського колегіуму Стефана Вітинського, ми зустрічаємося з першою на Україні, хоча і не досить вдалою, спробою використання принципу силабо-тонічного віршування, викладеного ще 1735 р. В. К. Тредіаковським у його книзі «Новый и краткий способ к сложению российских стихов». І хоча з художнього боку панегірик і особливо драма «Благоутробіе Марка Аврелія» не відзначаються високими якостями (на жаль, не збереглись чотири інтермедії до цієї п’єси, які треба думати, були більшою мірою зв’язані з реальним життям народу), все ж звертання до історичної тематики у цьому творі свідчило про продовження кращих традицій української шкільної драми, які йшли ще від «Владиміра» Феофана Прокоповича. Не стояв вище інший панегіричний твір М. Козачинського «Философія Аристотелева по умствованію перипатетиков изданная», присвячений прославленню Олексія і Кирила Розумовских, написаний прозою і віршами і виданий 1745 року також трьома мовами —книжною українською, латинською і польською.

У зв’язку із скаргою професорів Київської академії (Варлаама Лащевського та інших) на М. Козачинського, архимандрит Рафаїл Заборовський «отдалил» його від усіх посад Академії і направив знову до Видубецького монастиря.

Пізніше ієромонах Михайло Козачинський переводиться ігуменом в Гадяцький Червоногорський монастир, а наприкінці 1748 р.— до Слуцького монастиря, де в сані архимандрита він і помер у серпні 1755 р.

Найкращим твором М. Козачинського є, звичайно, його «Трагедіа сирвчь печалная повЂсть о смерти послЂдняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства, сочинена и произведена 1733 года в КарловцЂ Сремском. А нынЂ пречищена и исправлена предлагается трудом и тщаніем І[ована] Р[аїча]. В благодареніе богу труд сей принесен за 69 лЂто-дарованныя жизны. В БудимЂ: Печато при Кралевск. Універ. Писмени Славено-Сербскія Печатни. 1798». Драма ця, як бачимо, дійшла до нас уже в частково переробленому вигляді учнем М. Козачинського, згодом відомим сербським вченим-істориком Іованом Раїчем, який опублікував її лише через 65 років після першої вистави — 1798 року, зробивши відповідні помітки на полях із вказівкою, хто з них писав ту чи іншу частину.

Написана під значним впливом шкільних на історичну тематику драм («Владимір») Ф. Прокоповича і «Милость Божія, Украину чрез... Богдана Зиновія Хмельницкаго... свободившая...», трагедія М. Козачинського про смерть останнього короля Сербского Уроша V і про падіння Сербського царства подає досить широку картину сербської історії — від виникнення східного Сербського царства і до перших десятиріч XVIII століття. Драма складена в основному 13-складовими силабічними віршами з цезурою після 7-го складу. В ній 10 дій з коротким прологом і епілогом. Судячи із зауважень і поміток видавця трагедії І. Раїча, переробки зазнали майже всі 10 актів, які Раїч розділив на окремі дії, а також випустив «несходствующіе» основній історичній темі, на його думку, «действія», напевно, інтермедії — про Митаря і Фарисея, про багатого і Лазаря та інші.

Шкільна драма М. Козачинського, написана і поставлена в Сербії ще 1733 р., має велике історико-пізнавальне значення як для вивчення історії розвитку української літератури середини XVIII ст., так і для висвітлення українсько-сербських культурних і літературних взаємин того часу.

Подаємо уривки з драми за виданням: А. Соболевский. Неизвестная драма М. Козачинского, «Чтения в Исто,рическом обществе Нестора-летописца», кн. XV, вип. 2 і 3, Отдел III, Киев, 1901, стор. 49—122.

ТРАГЕДІА,

СИРЂЧЬ ПЕЧАЛНАЯ ПОВЂСТЬ О СМЕРТИ ПОСЛЂДНЯГО ЦАРЯ СЕРБСКАГО УРОША ПЯТАГО И О ПАДЕНІИ СЕРБСКАГО ЦАРСТВА, СОЧИНЕНА И ПРОИЗВЕДЕНА 1733 ГОДА В КАРЛОВЦЂ СРЕМСКОМ, А НЫНЕ ПРЕЧИЩЕНА И ИСПРАВЛЕНА ПРЕДЛАГАЕТСЯ ТРУДОМ И ТЩАНІЕМ І. Р.

Пролог

ПровозвЂстник изшед отверзает дверь слова обявляя в чем настоящая повЂсть представитися имать, и глаголет:

Любомудрецы рЂша добро быти зЂло,

еже мужей прехвалных восхвалити дЂло,

достойно, и праведно да поздныя вЂки

како они пожиша между человЂки

вЂдома память будет, и имя их славно

к подражанію людем представится явно.

ТЂм и мы умыслихом в настоящем годЂ

кацы бяху царіе во Сербском народЂ

показати явственно: и како скончася,

како бяше под Турки, и како поддася

под милостивЂйшую римскую державу,

ей же до днесь смиренно преклоняет главу

воспомянути токмо: Вы извольте внятно

прешедшая (сладко бо) и благопріятно

послушати, а мы все будем показати,

точію глаголемым хотите внушати.

Сія рек возвратися.

ДЂйствіе 1

ЯВЛЕНІЕ 1

Стефан первовЂнчанный Краль показует свой род, и племя, откуду, и како произыде.

Краль сам

Аще кто вопросит мя, кто аз, и откуду

есмь, племя мое влеку, и мою породу,

хощет я†познати: Аз священна рода,

и богом прославленна; се моя порода.

Отрасль есмь священная из Луцы Стефана

Пресвитера всечестна, прадЂда блаженна.

Емуже бог дарова сына Любомира

мужественна, вЂжлива, любителя мира.

Он по себЂ остави любезнаго сына,

по имени Уроша, и того едина

Урош паки породи Тихомила славна,

и за ним Чедомила по всему похвална.

Тихомила прослави бог в чадородіи:

Зане подаде ему от его породи,

Четири красны сыны Завиду перваго,

Сретимира прекрасна тогожде втораго.

ПослЂдовал Первослав во братіях третій,

по нем же родился Стефан брат троих четвертый.

Сей за славная дЂла Неманя назвася,

прочих бо всЂх превзыде, тЂм тако прозвася.

За подвиги и разум Жупаном поставлен

во жупаніи рашкой от Краля приставлен

Георгіа далматска и кротка и тиха,

егоже он любляше паче всЂх излиха.

Сего то аз Немани бых сын первородный

и брат Вулкан, и Радско вси братія кровны.

Егда бЂ лЂт тридесять начат воевати,

от Греческія земли страны отнимати.

Разширяя предЂлы Сербскаго кралевства,

и прибавляя грады тогожде державства.

Повнегда вся устрои, начат помышляти

о спасеній душы труды полагати.

Вся суеты оставив в гору святу пойде,

к Саввы сыну своему, и до него дойде

во монашескій образ уже облеченный

из Стефана Симеон старец нареченный.

Ко Исаку Комнину славна Царя града

Савва брат мой отходит мысленнаго стада

Архіпастырь бывает: и вЂнец принесе,

Егож на мя возложи, и тЂем превознесе

первовЂнчанным нарек во Сербліи Кралем

не менша мене прочих во ЕвропЂ царем.

ВЂнец же той посла мнЂ царь Константинополскій

Исакій Аггел Комнин тесть мой превысокій.

Титлой Мегажупана почтив благолЂпно,

и сверх того одарив дарами богатно.

ТЂмже всякому хощу да будет извЂстно

яко аз пріях царство правилно и честно...

ДЂйствіе 2

ЯВЛЕНІЕ 1

Сербліа благодареніе приносит богу, яко сицеваго даровал ей царя, и возвеличил ю о мнозЂ.

Сербліа сама

ОглашеннЂй истинЂ без всяка порока,

слава богу что имам аз царя высока.

Бог да благословит и, входы ж и исходы

да прочіи увидят языцы, и роды,

яко в нашей Сербліи во прямых Хрістіанех

суть царіе, суть князы, суть крЂпцы во бранех,

О сем промыслителю богу слава буди,

яко в благости своей посЂтил есть люди,

достояніе свое, верх их возвышая,

и от свыше и низу о них промышляя.

О боже, о господи, о владыко! кую

принесу ти за сіе почесть каковую,

еже благодарити возмоглаб здЂ явЂ

непостижимЂй твоей божіей державЂ;

яко не повергл еси прочіим под нозЂ

царем вЂнца моего, его же на мнозЂ

вси языцы искаху покровни тмою

имуще завистлива врага со собою.

НынЂ же’ вси смирены трепещут ужасны

иже лаяху нЂгда, суть нынЂ безгласны,

Шумят, молвят напрасно, но не успЂвают,

паче же принуждены главы преклоняют.

Имам бо крЂпка царя, и превознесенна,

егоже всЂм являю именем Стефана.

Он во чести достойных своей подтверждает,

недостойных же паки тояжде лишает.

Законы и правила людем полагает,

благонравія образ по всюду являет.

Епіскопом прямая опредЂлил мЂста,

иже даже доселЂ нераздЂлны бЂста.

Оруженосных добрЂ устроил есть воя,

еже защищать тЂми вся предЂлы своя.

Ничто мнЂ недостает, во всем изобилна

есмь, и благонадеждна, крЂпка же и силна.

Яко бог царство мое устроит во вЂки,

и прославит е всегда между человЂки...

ДЂйствіе 3

ЯВЛЕНІЕ I

Стефан превысокій царь Сербскій состарЂвся призивает князы своя, и раздЂляет между ими страны царства своего в правленіе...

ЯВЛЕНІЕ II

Царь особеннЂ призивает Вукашина, и вручает ему сына своего и все царство до возраста его.

Царь

Сего ради позови княза Вукашина,

и прочих нам отвЂрных от священна чина

да препоручу ему до возраста сына

все царство при всЂх явно, и того едина.

Вукашину дам царство, ибо ему равен

едва изобрЂтется, и честію славен

К тому же и странныя умЂет языки,

умЂеть и наш Сербскій муж же сей толикій.

Не кичится, глаголют, но кроток есть в нравЂ,

а бесЂду его днесь услышим вси явЂ...

Вукашин

ДобрЂ убо аз буду царством управляти,

а и сына твоего стану обучати.

Егдаж придет во возраст совершен из гола,

то будет он наслЂдник отческа престола.

НЂсмь аз якоже вЂси измЂнник и луда,

Отдам ему все царство без всякаго труда.

Царь

Обаче Вукашине вЂси, вси какову

имамы непобЂдну мы вЂру Христову:

а вси претыкаемся часто, суще люди.

сего ради здЂсь в посрам се тебЂ не буди

Кленимися при крестЂ, да сотвориш тако,

яко обЂщал еси, отнюд не инако.

Лобжи еваггеліе, и то да будет ти

во страшный день судія, да угонзнеш сЂти.

Вукашин

Сам бог да побіет мя се моими словы,

кленуся, что невчиню козны неистовы.

Но отдам царство цЂло твоему породу,

Се с клятвою глаголю при всему народу.

Царь

Слышите вси людіе, коль глаголет красно

Любезный мой Вукашин, во всем мнЂ согласно.

ОбЂщает отдати, и без всякой скорбы

царство сыну моему такожде без борбы.

Сын мой отчич наслЂдник, дЂдич, но млад лЂты,

тЂм отдаю ти его во твоя совЂты.

Царь умре потом.

ДЂйствіе 4

ЯВЛЕНІЕ I

Вукашин кияится, яко пріят царство Сербское, и не хощет возвратити е господину своему...

ДЂйствіе 5

ЯВЛЕНІЕ I

Урош жалуется на Вукашина, яко лестію похити царство, и не хощет возвратити е ему.

Урош сам

До смерти учитися, обще гласит слово,

всякому человЂку, но на мнЂ се ново

явися: яков отец никто таков бяше

иже бы Вукашину недать, глаголаше

Царство: но вси томужде попустиша быти,

нынЂ же, невЂм како его возвратити.

Похити бо похити Вукашин жестокій

весь каменный нечувствен, к томуж яроокій.

Страховидный истинно, и аки звЂр дивый,

клятвопреступник оный зЂло горделивый.

Ни от царска, ни княжя произиде рода

но и лвовой ярости, и тигрова плода.

Поправ совЂсть, и клятву разори зловЂрный,

вес же стался напищен воспріят яд звЂрный.

Изгна собор, ни блага слушает совЂта,

аки вервіем нЂким связался налЂта.

Ни что ино другое от него нечути,

токмо недам, пак недам, тако стался лютый.

Но аз имам надежду в едином на мнозЂ,

Царствующем повсюду во господЂ бозЂ.

яко неоставит мя жива со Хрістяны,

О боже милосердный милость твою на ны

низпосли, и утоли вся нужды и скорбы,

Отжени ненависти, распры, браны, борбы.

Аггел пришед утЂшает Уроша скорбяща...

ЯВЛЕНІЕ II

Урош, Вукашин, Собор, Вражда.

Урош

О боже, о владыко! живу аз до колЂ,

не хощу противится твоей святой волЂ.

Нищету, изгнанія, темницу, оковы

и вся нужды терпЂти за правду готовый.

Токмо яко же Стефан молюся, остави,

Вукашину ты грЂха сего непостави. ...

Вукашин

Аще бы аз дал царство, то бы была явЂ

толь превеликой моей укоризна славЂ.

И что нынЂ вес народ есть мнЂ подчиненный

то от толь без оружія был бы побЂжденный

аз сам: ни, недам, моя рука да владЂет,

убити тя на сіе сили ми довлЂет.

Отиди, отидиже, отиди глаголю,

да не когда Уроша, и тебе исколю.

Собор

Не послушал еси ты моего совЂта,

громом будеш убіен, лишитися свЂта.

Вукашин

Иди, иди отсюда мнЂ бо твои громы

не тако, яко тебЂ суть велми страхомы.

Урошу глаголет

Ты хощеши от мене царство назад взяти:

Урош

мнЂ яко наслЂднику должен еси дати.

Вражда наущает Вукашина убити Уроша.

Что слышу Вукашине, и что слово твое,

отдати царство на траг, то чтож бы новое

было: помяни нынЂ кая ти есть слава,

потом каков будет смЂх от рода лукава;

Лучшеб неродитися, неж то сотворити,

имЂвши в руках царство на зад возвратити

Ни ли имаши остра меча обоюдна;

возми живот от земли царевича студна

Прободи и, и тогда ты сам царствовати,

безпечално будеши, что болш глаголати.

Убій, убій, бій скоро, извлецы меч силне,

во вЂк будет все твое царство неомилне.

Отиде.

Вукашин ярится

Аще кто вспротивится моей царской власти,

вся уды, вся утробы, раздроблю на части.

От стрЂл моих триста стрЂл ядом напоенных,

вонзу ему во сердце, иных безчисленных

Орудій мучительских: тыже что стоиши,

и почто царскій вЂнец на гла†носити;

Урош

Отец мой законный царь, и право мнЂ дало,

Вукашин

есть, постой, да в мои руцЂся достало.

Сложи вЂнец, царства бо отдать невозможно.

Урош

а почто Вукашине клялся еси ложно.

Тогда Вукашин убивает Уроша...

ДЂйствіе 6

ЯВЛЕНІЕ I

Мати ищет сына со отроковицами: и егда и егда извЂстися ей, яко убіен, есть, плачется горко...

ДЂйствіе 7

ЯВЛЕНІЕ І

Вукашин призивает Волхва да истолкует ему сон погибели его...

ЯВЛЕНІЕ II

Отчаяніе приходит, и осуждает Вукашина...

Вукашин

Ах, паде спасеніе, кая мнЂ отрада;

да сниду убо жив сый до темнаго ада.

ЗдЂ Вукашин громом убивается.

И кончится.

ЯВЛЕНІЕ III

Сербліа разграбленна и опустошенна рыдает...

ДЂйствіе 8

Сербліа тунит о разореніи царства своего, и яко подпаде йод иго, и раболЂпіе агарянское...

ЯВЛЕНІЕ II

Патріарх, пришед утЂшает Серблію.

Патріарх

Мню яко всевышный бог мене тебе ради

послет, яко ищеши в печалы отрады.

От нелЂ бо смерть отят царя твоего родна,

вся страна царства Сербска к томЂ нЂсть

свободна:

Подпала бо прегорко сія страна свЂта,

и в ярем тяжкій пришла турчина проклята.

Но не скорби Сербліе, аз нелицемЂрно

Патріарх твой сказую, се ти буди вЂрно,

яко за тя пастырски тако крЂпко стану,

дондеже изпод ига зведу твою страну.

Аз умолю Кесаря да прімет вся люди,

токмо ты о Сербліе в вЂрности пребуди.

Аз и прівілегіи у его державы

исходатайствую ти, да ко твоей славы

придасть почесть, и милость и вся свободу

благочестивому же сербскому народу.

Церквы будет свободно монастыри здати,

свободно епископом Іерей посвящати.

И иная такова он тебЂ дарует,

и постоянно мЂсто за тебе сготует...

ЯВЛЕНІЕ III

Паки Сербліа тужит, яко патріарх Чарноевич умре, а ученія ей и школ не остави...

ДЂйствіе 10

Марс величаяся сказуст, яко в Серблех науки не суть на потребу.

ЯВЛЕНІЕ I

Марс. Беллона. Паллас и Зависть.

Марс

Что нам от ученія ползы, или кая

происходят во МірЂ от него благая;

ДовлЂет нам саблею царство защищати,

тою можем у царя милости снискати.

Ученія бо тамо никто не требует,

идЂже собственною кровію воюет.

Паллас, також Минерва мудрости богини,

да идут из Сербліи уже в страни ини.

Оружій и саблею царскую державу

распространи во мірЂ и храбрость, и славу:

токмо да придет сЂмо храбрая Беллона,

вознесем имя Сербско даже до Сіона.

Беллона

ДобрЂ ты глаголеши славно быти всюду,

имя наше во мірЂ Паллас же от куду

имЂла бы здЂсь прити, что будет творити;

Весма мы сему дЂлу, здЂ не хощем быти.

Она бо мира учит, а мы творим браны,

аще убо та придет, ты Марсе престани

Остру уж свою саблю болше изостряти,

и Беллона престанет слово простирати.

Паллас

Кто когда без мудрости побЂдитель бяше,

или без ученія кто торжествоваше;

Есть ли без ученія Марсовая сила

под черними горами турка побЂдила.

Темишваром, Белградом, и под Варадином,

не без мудрости бяше под самим Будимом

брань: но почто Марс свою силу восхваляет;

и почто ученіе здЂ уничтожает;

Без него же самый свЂт мнится потемненный,

без него день свЂтлЂйшій зрится помраченный.

Ученіе милуют царіе, и князы,

вси е хотят умЂти строптивы и блази.

Раз†емуже зависть очи помрачила,

Или страсть сердце мраком темнЂйшим покрила.

Ихже вси изчезают во суетЂ дніе,

человЂцы сицевы вси суть проклятые,

иже уничтожают ученіе свято,

рожденіе их быти сказуют проклято

Соломон в премудрости гла†третой чтите,

а прочитавше молю, да ся умудрите...

Епилог

Сербліа созивает чада своя, и совЂтует им, еже прилЂжати к наукам.

Сербліа

Услышите вы мой глас о Сербскія дЂти,

малы, и велицы, и дораслы лЂты,

зане же слово мое ко всЂм вам стремится

без изятія лица к комуждо клонится.

ДоколЂ вы храмлете во мрацЂ ходяще

прилЂпится к наукам отнюд нехотяще.

Не вЂм есть ли кто во вас, иже бы неславен

быти желал пред людми, или поне хвален.

В домЂ богат, обилен, а на поли честен,

равнЂж никто не хощет быти в вЂк безчестен.

Но гдЂ сія сыщутся, гдЂ ли обрЂтутся,

из коих источников тая почерпнутся;

Раз†в школах изрядных, и добрых науках,

в правах честных и благих медоточных струях.

Смотрите вы молю вас, прочія народы

колики собирают от ученій плоды:

Кто же возбраняег вам тыяж собирати,

раз†небреженіе науки искати;

Зане вы хощете с нею имЂть дружбу,

то и она не хощет вам быти на службу.

Сей в церкви достоинства имЂти желает,

а он в штатЂ почести высокія чает:

не получаяж оних сердцем унывает,

тужит, и жалуется, за что то бывает.

За то, зане он к тому отнюд есть негоден,

к званію науками зане нЂсть удобрен.

Яко же птицы без крил не могут лЂтЂти,

тако сій без наук не могут имЂти

чести, и достоинства желанію сходна,

но презрЂни оставше бывают безплодны.

Желаніе ученых сам бог награждает,

желаніе же глупцев, яко воск растает.

Соломона послушай, что тебЂ вЂщает,

и каковы совЂты он тебЂ подает.

Стяжи, рече, премудрость, стяжи же и разум,

и чтеніем писаній просвЂти ты твой ум.

Не остави мудрости, и та тя соблюдет,

возжелЂй токмо ея, и та тя вознесет.

Она дасть гла†твоей вЂнец благодатей,

и сохранит тя от всЂх злых и вредных страстей.

О коль блажен человЂк премудрость стяжавый

разуму же и смыслу себе привязавый!

В десницЂ бо ея есть жизнь дома, блажена,

а в шуицЂ богатство, славаж возжеленна.

Стезы ея вси мирны, вси путіе добры,

восклоншіися на ню суть крЂпцы и бодры.

Утренюяй к мудрости, той не утрудится,

и бдяй в учени добром не опечалится.

Она сама обходит, и достойных ищет,

аще токмо охотно кто ея поищет,

Ищущих премудрости, сама их срЂтает,

им же и присЂдящи у них обитает.

Любимиков возводит ко вЂчному царству,

к веселію, радости, к нетлЂнну блаженству.

Но при том же і сіе да будет вам внятно.

яко без честна нрава ничто есть пріятно.

Яко же бо без соли пища есть невкусна,

тако без нравов добрых наука есть гнусна.

Ону яко невкусну всяк омерзЂвает,

сію ж яко порочну кійждо оплевает.

В злохудожну бо душу премудрость не внидет,

и дарь ученія к ней свыше не пріидет.

Сія двоя спрягните науки, и нравы

тым образом жизнь ваша исполнится славы.

Сотворите вы опыт, и тогда увЂсте,

яко правду глаголах, сами исповЂсте.

Конец.

Попередня         Головна         Наступна