Попередня         Головна         Наступна

ВЕЛИКЕ ЗЕРЦАЛО

В українській літературі XVII—XVIII ст. досить був популярний збірник легендарних оповідань — «Велике Зерцало». Його прототип — величезний збірник «Speculum Magnum Exemplorum» («Велике Зерцало прикладів»), складений 1605 р. єзуїтом Іоанном Майором на основі середньовічного «Speculum Exemplorum» та інших джерел. Оповідання в збірнику, переважно короткі, взяті майже виключно з церковноповчальної, церковно-історичної й легендарної літератури середньовіччя; лише окремі оповідання мають анекдотичний характер (переважно про «жіночу злобу»). Весь великий матеріал (понад 2000 оповідань) поділений для зручності використання проповідниками на окремі розділи відповідно до різних догматів церкви, моральних правил та ін.; пояснення, примітки складено в дусі католицького фанатизму й боротьби з «єресями».

З доповненнями збірник перекладено на польську мову єзуїтом Симоном Висоцьким на початку XVII ст. (видання 1621 р.; нові доповнення у виданні 1633 р.).

Відомі проповідники на Україні в XVII ст.— Галятовський, Радивіловський та інші — широко використовують «Велике Зерцало» безпосередньо з польських і латинських першоджерел, звідки зрозуміла відсутність повного українського перекладу. Окремі повісті й цілі групи оповідань у перекладі з польської з’являються в українських збірниках уже з середини XVII ст.; зустрічаються вони і в рукописах другої половини XVII і в XVIII ст. Частіше від інших переписувалась повість про Удона, єпіскопа Магдебурзького; очевидно, популярність твору зумовлена злободенністю теми про розпусту й користолюбність вищого духовенства.

Пізніше, в кінці XVII і в XVIII ст., на Україні досить часто переписують окремі повісті й навіть уривки повного тексту російського перекладу «Великого Зерцала».

Перша спроба російського перекладу 1677 р. (з польського оригіналу 1633 р.) незабаром замінена іншим, повнішим, хоч і цей переклад мав тільки близько 900 оповідань, тобто менше половини проти польського оригіналу. Поруч з цим скороченням значно ослаблена, а подекуди і зовсім знищена католицька тенденція оповідань, що, можливо, і сприяло поширенню нового перекладу на Україні.

Уривки наводяться за такими текстами: «ПовЂсть страшная о УдонЂ» — з рукописного збірника 1693 р. ЦНБ УРСР — Мих., № 1734, «Приклад о одной невЂстЂ» — із збірника середини XVII ст.— Софійської збірки № 129; «Страшное сказание о прелюбодЂянії» за рукописним збірником початку XVIII ст., Мих., № 1737; «Триста літ як одна година» — із Сокольського рукопису XVIII ст. (з рукописного збірника І. Франка в кол. Бібліотеці Наук. товариства ім. Шевченка у Львові).

ВЕЛИКОЕ ЗЕРЦАЛО

ПовЂсть страшная о УдонЂ, епископЂ майдебурском, о его страшной и незвичайной смерти

Року божого девятъсот осмдесят пятого в земли Саской ¹, в мЂстЂ Майдаборку, за Оттона третего, цесара римского, сталосе чудо барзо страшное и от вЂков неслиханное. Что ся стало тут вкоротцЂ опишу, абы кождий обачил, як злая реч, бывше в станЂ високом а спросне ² жити, так теж и доходи манастирские або теж и свЂтских церквей неслушне роспорошати, а смродом грЂху своего поддании свои заражати, так теж и особам, которие себе господу богу пошлюбили, ґвалт невстыдливе чинити.

В том теди предреченом мЂстЂ был един студент на имя Удон, которий наук визволених ³ учился. Той, будучи довтЂпу ⁴ тупого, жадного поступку ⁵ в науках учинити не могл, за што от учителей своих завше был каран.

[Після молитви, у сні богородиця обіцяє Удону епіскопство. Він відразу стає здатним до науки. Через два роки після смерті «митрополита» магдебурзького, на його місце обирають Удона. Перший час Удон поводився добре, але потім вдався до розкошів і розпусти, викликаючи огиду в населення].

Гди теди так през килка лЂт повЂтра и увес свЂт злостями своими заражал, ночи едной, маючи на ложку при собЂ игумению закону цистерскаго ⁶, услышал голос в тие слова страшливе бримячий ⁷: — «Престанъ игри, Удоне, бо юж игралес долго». Тое услышавши Удон у смех собЂ обернул тое слово...

[Вдруге і втрете попереджує його голос. Удон лякається, але все ж продовжує грішити. Через три місяці один чернець того ж монастиря пізно вночі молився в церкві, просячи бога покарати Удона. Раптово підіймається вітер, гасне світло, і в церкву збираються святі, суддя у вигляді рицаря з мечем, нарешті, Христос у королівській короні й божа мати. Суд засуджує Удона на смерть. Христос наказує привести єпіскопа].

...Зараз никоторие из около стоячих рихло ⁸ пошли и недзнаго ⁹ Удона от боку оной аббатисси игуменои на ложку порвавши ¹⁰, мЂзерно привели.

[Святий Маврикій обвинувачує Удона].

То услишавъши господь, сидячи на судЂ и на святих позрЂвши, рекл: — Як ся вам о нем здает? — Теды рицер оний великим голосом заволал, мовячи: — Годен ¹¹ ест смерти! — Потом судия и всЂ святий, котрие там были, во едно ся схилили и якою смертию мЂл быти скараний оний нендзник, межи собою ся порадили. Теди судия рек: — Голову стратити заслужив, которий без голови час травил ¹² и во плюгавст†¹³ гнил.

 ¹ саксонській ² розпусне ³ свободних ⁴ розуму  ^ь успіху, руху ⁶ з ордену бернардинського ⁷ гримлячий ⁸ швидко ⁹ нещасного ¹⁰ схопивши ¹¹ гідний ¹² марно тратив ¹³ в мерзенності ¹⁴ наказав

Потом зараз оныи рицер росказал ¹⁴ Удонови, аби шию витягнул...

Потом мЂзерного єпископа Удона оний рицер стял. И так оное все згромаженье невидимо стало. Чернец теди оний, о котором ся вишшей писало, будучи человек справедливый, которий тое все не во снЂ, але явъно вЂдЂл, а оттворивъши очи, дрижачи и страху полный будучи, и вшедши в притвор, узял свЂтла и всЂ лямпы церковние запалил. А гди ешче о том, что ся стало, вонтпил ¹ и тенскливе сам собЂ дивовал, взявши свЂтло на тое мЂстце, гдЂ был суд, поступил и узрЂл келих ² из єухаристиею на олтару стояшчь, а голову Удонову подале от тулуба лежашчу и амбон вес кровю его долит. То видячи, чернец злякся барзо и, вишовши з церкве, замкнул и жадного не пустил.

[Зляканий чернець збирає всіх духовних і світських людей, показує їм труп Удона й розповідає про все, що бачив. В той же день клірик Удона, заснувши в дорозі, бачить епіскопа в супроводі багатьох бісів, що ведуть його на огненному ланцюзі до свого князя. Удона мучать. Він починає блюзнити, і біси кидають його душу до пекла. Труп Удона жителі міста спалюють і попіл кидають у річку; всі риби на дев’ять років пішли в море. На мармурових плитах амвона досі видно кров Удона. Це місце вкрите килимами, але при обранні нового єпіскопа криваве місце відкривають, щоб нагадати про долю Удона].

Правдивый то от господа бога суд стался на пострах єпископом не тилко того монастира, але и всЂм непожитечним роскошником свЂта того, аби слишачи шкура на них дрижала, иже би ся лякали маестату ³ бозского и суду страшного и наддер ⁴ строгої помсти его.

 ¹ сумнівався ² чашу церковну ³ величності ⁴ надто

Приклад о одной невЂстЂ, которая се кохала на сем свЂте в збытнем убире

Был нЂкоторий єромонах, которий за матку свою уставичноє служенє мЂвал и великиє покуты, поклоны и молитвы за неи чинил, просячи господа бога, абы єму о ней обявил, на которых ся мЂсцах найдуєт.

Коли теды дня одного з плачем се за нею молил, обачил єи перед собою, а она на смоку окрутном едет, а з пащоки єго огонь серчастый выходил.

З обу сторон два діаволи были з ланцухами огнистыми и з гаками, биючи єи и вяжучи оными. З головы єи выходили ящорки, коториє высысали мозок єи. Перед нею седЂли медвЂдки, а в ушах д†окрутныи мыши.

[Далі описано інші муки грішної жінки. На запитання зляканого сина, за що її так мучать, мати пояснює, що засуджена на вічну муку за «розпусти» і «убири марни». Далі син запитує]:

Штож значат тые муки? ОтповЂдала: «Смок той, на котором єжчу, єст ми даный за призволенє на любости непристойные, которих єсми мевала и прагнула, жебн другиє з мене мЂли уязвленє и давала єсми много оказЂй до грЂшеня. Тыи два бЂси, коториє з обох сторон мене мучат, один єст за отданє добр, коториє єсми я чинила отцу твоєму, абы назбыт убири справовал, другий єст для побуженя, котороє єсми я чинила иным невЂстам, абы ся также убирали и пестрили; ланцухи сут мнЂ даны для збытку поясов и ланцухов золотых або сребряных, в которих єсми ходячи рада показовала себе людем; а иле єсми ключей сребряных мЂла, толко желЂзньтх гаков увходит в мене и незносно мене мучат...»

[Кожному «плотському» гріху відповідає якась інша мука; між іншим її карано за слова «плюгавие», за пісні, танки, за носіння на голові чужого волосся і т. ін. ].

«...И для того єстем проклята навЂки, ани молитвы твои и ничиєї иншиє не могут уменшит мук моих». И зараз з смородом поднявшися смок, которий єи носил, як блискавица, з страшным вытьєм и риканьєм отшол, а сын оный велми жалосный зоставши, всим то с плачем оповедал,..

Страшное сказание о прелюбодЂяніи и покаяніи

(Глава 23)

Колико зло и велі’я злоба и мерзость пред богом грЂх нечистоти, паче же всего прелюбодЂйство.

Воин бЂ нЂкій и въпаде во оное блато, от своея бо жени прелюбодЂйствуя, и нЂкогда изшедшу з дому оному на злое дЂло, жена же ожидая его, чая у нЂкоего друга бити, и присидя у оконца зряше. И абїе узрЂ его градуща, нача вопити страшним гласом. И услишавши домовій глас госпожи своея, въскочиша противу ¹ господина своего, егда же узрЂша его, начаша бЂгати от него и вопити: демон! демон! На тот глас пси притекоша ² и токмо его узрЂша, возвЂщавши внЂ двора, утекоша. Сія видЂ воин, уразумЂ на ся гнЂв божїй и зрака доброти ³ отятїе: отиде от дому, да не убіен будет своими, ожидая же дня, хотя грЂха своего исповЂдатися. Егда же бысть день, тече к церкви веси оноя, а идЂже пасахуся стада при пути том, и токмо находящу ему, страшным ричанїем возрЂвше нань, разно ⁴ устремишася, такоже и пастирїе друг друга не свЂдуще. И толико его бог зло образил и зрак человеч отя, яко иное таково от земних ниже ⁵ от воздушних бысть, и сам бо дїявол таков скаред, аще кому страшен мечтателно показатися, не бивает. Егда же он приближися к церкви, стоящой на полЂ внЂ веси, священнику же в дверех стоящу оноя церкви и правящу правленїе молитов, а егда его узрЂ, назнаменася крестом и по силЂ ⁶ увалися от страху в церков, заключи ⁷ же дверЂ, ввес трепетен 6Ђ.

 ¹ назустріч ² прибігли ³ краси зовнішнього вигляду ⁴ в різні боки  ⁵ ні од земних, ні... ⁶ ледве ⁷ замкнув

Воин же оній притече к церковним вратом, паде на лицЂ своем, плакася зЂло и вопїя к священнику: «Умилосердися над мною, скверним грЂшником, помилуй мя, зрака доброти лишившася дЂл ради скверних моих, прійми, молю, в покаянїе погибающа, ибо нЂсть призрак, яко же мниши, но оній воин, имя свое возвЂсти». Священник же не смЂя изїйти, но велЂ ему при празе церковном покаянїе творити. Он же со многим сокрушенїем, рЂки слез проливая, исповЂдаяся; егда же прїя епитемїю, абїе скверное обличїе отяся в него и зрак доброти направися.

Триста літ як одна година

Был оден законник в нЂяком монастыру, который, уважаючи слова тыи, яко «тисяча лЂт перед очима твоими, господи, як день вчорашный, который мимоидет», дивовался велми, якбы то мЂла быти реч подобная. Был бовЂм святый и набожный человЂк. По утрени вышедши с церкви и тое уважаючи, выйшол теж за манастыр до гаю великого монастырского и обачил пташка велми хорошого, красно и солодко перед ним спЂваючого; а не могучи его солодкого спЂваня насытитися, що далей, то ближей до него приступовал. Пташок теж що раз то отлетит, то прилетит до него, вдячне спЂваючи. И тым своим красным спЂванем задержал оного законника в той пущи през триста лЂт; а от солодкости спЂваня оного анЂ Ђсти, анЂ пити, анЂ спати и жаднои речи не потребовал. Потом пташок отлетЂл и оного законника зоставил.

Законник, пришедши к собЂ, вспомнЂл, же час уже ити до церкви на службу божію, и пришол до ворот монастырских колатаючи, жебы ему отворено, розумЂючи, же тоеж ночи по утрени з монастыра выйшол. Воротный, учувши колатане, пришол и пытал его, хто бы был, отколь прийшол и чого потребовал. Он отповЂдил: «Я естем сего монастыра той а той законник (и сказал ему имя свое), по утрени выйшолем был на час з монастыра». Воротный, его не познавши, розумЂл, же якийсь безумный и не пустил его. Он пытал о іменах братіи, ігумена и инших, которыи за часу его были, и дивовался, чому бы его не пускал. Але воротный жадного с тых менованых не знал, бо уже перед тремя сты лЂт померли были. Просил теды воротного, абы его до ігумена провадил. А гды был перед ігумена приведеный, теды ани он ігумена, анЂ ігумен его не познал. И пытал ігумена, як давно той ігумен умерл, при котором он з монастыра выйшол, сказавши імя его. Теды ведлуг опису монастырского найдено в кройниках, же той ігумен и братія перед трема сты лЂт померли. Он теж ігумену и братіи сказал, що з ним господь бог учинил през так много лЂт на пущи през одного пташка. И приняли его межи себе, который, скоро тайн христовых причастився, зараз в господЂ заснул.

Попередня         Головна         Наступна