[Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992. — С. 79-82.]

Попередня     Головна     Наступна

V. СУЧАСНИКИ СКОВОРОДИ

До часів Сковороди належить і кілька почасти мало значних, почасти видатніших філософічних письменників, які здебільшого працювали поза межами України, але в кожнім разі, як учні Київської академії, виявляли ті філософічні настрої, що в Академії панували.

Один із учнів Академії Іван Парфенович Хмельницький (1742-1794), скінчивши Академію, поїхав з рекомендацією свого професора С. Миславського до Німеччини, де і дістав філософічний докторат в Кенігсберзі р. 1761. Його праця була писана в латинській мові — «Розумування про основи філософії». /80/ Він друкував статті в «Hamburger Nachrichten» і перекладав філософічні твори на російську мову. В Кенігсберзі Хмельницький міг слухати і Канта, але це були ще часи «докритичного» періоду Канта, коли він слідував філософії школи Вольфа.

Кільком авторам належать окремі філософічні твори в російській мові Так Я. П. Козельський († коло 1789) видав «Философическія предложенія» (СПБ. 1768), М. Г. Гаврилов (проф. Московського університету, 1759-1829) видрукував працю «О добродЂтели въ видЂ простоты душевной и нравственной», X. Барсук-Мойдза (відомий медик, проф. Московського університету, 1768-1811) видав працю, що писана ще в студентські роки в Академії — «О превосходномъ блаженст†человЂческомъ. Философское разсужденіе, подкрЂпленное св. Писаніем» (СПБ. 1785).

Більша кількість філософічних праць належить В. Т. Золотницькому (1714 — † після 1771), що походив з Київщини і вчився в Київській академії та Московському університеті. Крім літературних творів, він писав ще твори філософічні та правничі в російській мові: «Состояніе человЂческой жизни, заключенное въ нЂкоторыхъ нравоучительныхъ примЂчаніяхъ, касающихся до натуральныхъ человЂческихъ склонностей» (СПБ. 1763), «Сокращеніе естественнаго права» (СПБ. 1764), «Разсужденіе о безсмертіи человьческой души» (СПБ. 1768), «Доказательства о безсмертіи души» (СПБ. 1780). Золотницький один із перших філософів права, що писав в російській мові.

Великою популярністю, як професор, і успіхом, як письменник, користувався П. А. Сохацький (1766-1809), родом з Полтавщини, вихованець Київської академії та Московського університету, пізніше професор літератури і естетики Московського університету. Його образ, як лектора, змальовано в спогадах з тих часів. Він співробітничав в часописах Новікова, а пізніше і сам видавав часопис Крім кількох перекладів, між іншим, Платонового «Федону» і «De officiis» Цицерона, він залишив кілька творів з педагогіки і естетики: «О главной цЂли воспитанія» (1793), «О предмЂтахъ, свойствъ и вліяніи изящнаго вкуса на /81/ счастіе жизни» (1801), «Чертежъ системы эстетики» (1803), «Изъясненіе объ изящныхъ наукахъ и искусствахъ».

Усі згадані автори були також і перекладчиками філософічних творів на російську мову. Крім них можна б згадати ще кілька імен перекладчиків-українців. Із них окремої уваги заслуговує Григорій Полетика (1723/24-1784) — можливий автор «Історії Русів». Його переклади з античної філософії (Аристотель, Епіктет, Ксенофонт) належать до перших серйозних філософічних перекладів в російській мові Цікава і сама ця мова — їй сучасники закидали українізми. Треба думати, що через українців-перекладчиків в російську філософічну термінологію увійшло чимало українських елементів, що потребують детального дослідження.

До часів Сковороди належить і повстання масонства на Україні. Приятель і біограф Сковороди Ковалінський належав до масонів. Твори Сковороди вперше видрукували масони. Маємо відомості (від безсумнівно в цьому випадку об’єктивного Ковалінського), що Сковорода сам ставився до всяких спроб організації «сект», як він висловлювався, неґативно. Але твори Сковороди, безумовно, належали до масонської лектури.

Українець Семен Гамалія був одним із найбільш цікавих представників масонства в Росії Він народився в Китайгороді на Полтавщині 1743 p., 1755-1765 pp. вчився в Київській академії і або в ті часи, або трохи згодом познайомився з західньо-европейською містикою. Він приніс пізніше до російських масонів знаття Сен-Мартена, перекладав Я. Беме (мабуть повний переклад, або переклад значної частини його творів в 22 писаних томах, що залишився невидрукуваним), переклав «Ночі» Юнґа (який був відомий і в Київській академії, як про це свідчить один із учнів її, Тимковський, у своїх спогадах). Але своєму величезному впливові серед масонів Гамалія обов’язаний не тільки своїй начитаності, а і особистим якостям свого характеру — своєму вмінню підходити до людей, своїй блискучій красномовності, і тій силі переконання, яку він вмів протиставити скептицизмові і невір’ю впливової на ті часи французької просвічености. Згадки про його колосальний вплив на людей маємо почасти від /82/тих, в духовному житті яких він відограв рішучу ролю. — Його твори-листування, «Переписка» вийшла друком в 2-х томах щойно за 10 років по його смерти († 1822 p.) і були повторені друком в 3-х томах (1839 p.). — Зміст листів Гамалії моральноповчальний. Листи ці пересякнуті впливом німецької містики та такого до неї близького письменника, як Арндт. Ідея «внутрішньої людини», як і в Сковороди — на першому плані. З цим зв’язана і критика усіх «зовнішніх» благ, що змістом (не формою) нагадує Сковороду. Зате у Гамалії бракує безпосередніх впливів патристики.

Із літератури про «сучасників Сковороди» треба згадать статтю М. Довнар-Запольського про Гамалію в збірнику «Масонство въ его прошломъ и настоящемъ», т. II. Москва, 1916 р. На жаль, стаття ця обмежується майже виключно біографічним матеріялом. Дані про Гамалію також в інших статтях того ж збірника.

Попередня     Головна     Наступна