[Олександер Оглоблин. Люди старої України та інші праці. — Острог-Нью-Йорк, 2000. — С. 202-305.]

Попередня     Головна     Наступна

Олександер Оглоблин

ОЛЕКСАНДЕР РІҐЕЛЬМАН

Ім’я Олександра Ріґельмана, безперечно, займає поважне місце в українській історіографії.

Олександер Іванович Рігельман походив із старої шляхетської бравншвайґської родини. Батько його приїхав до Петербургу в почті князівни Софії Шарльотти, нареченої царевича Олексія Петровича. Олександер Ріґельман народився в Петербурзі в 1720 р. і рано залишився круглим сиротою. В 1730 р. він вступив до Петербурзького Шляхетського Корпусу, а по закінченні його в 1738 р. був відряджений на службу в Київ. Брав участь у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., зокрема був в армії фельдмаршала Мініха, в битві при Ставучанах (28 серпня 1739 р.) і при здобутті Хотина та Яс. По закінченні війни брав участь у комісії, що визначала кордони Російської і Оттоманської імперій на півдні України. У зв’язку з цим Ріґельман два роки провів серед запорозьких козаків і добре познайомився з їх побутом і звичаями. Дальші роки він працює на західньому і південнозахідньому кордонах Російської імперії, здебільшого на Україні, де складає пляни з проєктами українських міст у полках Прилуцькому. Лубенському, Миргородському та Переяславському. Як військовий інженер, Ріґельман будує укріплення у Василькові, Обухові, Трипіллі і Станках.

В 1749 р. розпочинається служба Ріґельмана на південносхідніх кордонах російської держави. Він виконує різні доручення російського уряду в Киргиз-Кайсацькій Орді, оглядає всю укріплену лінію від Кизляру до Ішиму, перебудовує фортеці тощо.

В 1760 р. підполковник Ріґельман, переведений на Дін, будує фортецю св. Димитрія Ростовського (майбутній Ростов над Доном). В 1770 р. Ріґельман будує Петрівську фортецю при гирлі ріки Берди (впливає в Озівське море). За свою видатну військово-інженерну роботу Ріґельман дістав у 1771 р. рангу генералмайора. Він брав теж участь у російсько-турецькій війні 1769-1774 рр. і відзначився при наступі на фортецю Сілістрія, за що одержав орден св. Георгія 4 ступеня. По закінченні війни Ріґельмана призначили командиром фортеці св. Димитрія і будівничим фортець в Озівській губернії.

В 1782 р. Ріґельман вийшов у відставку. Останні роки свого життя він провів у маєтку своєї другої дружини, Марфи Василівни Лизогуб (доньки бунчукового товариша, правнучки гетьманів І.Скоропадського, Д.Апостола і праправнучки П.Дорошенка), в селі Андріївці коло Чернігова і присвятився улюбленій ним науковій роботі, зокрема в царині історії України. Він помер 23 жовтня 1789 р. і похований у збудованій ним церкві села Андріївки.

Ріґельман створив собі видатне ім’я насамперед як історик, працьовитий і сумлінний дослідник історичного минулого, головно України і Дону. Наукова спадщина його така велика, що навіть дивно, як це могла зробити людина, надзвичайно обтяжена своїми службовими обов’язками, яка весь час була в походах і переїздах на безкраїх просторах півдня і південного сходу Російської імперії. Основні праці Ріґельмана — це "Исторія или повЂствованіе о донских казахах", опублікована О.М.Бодянським у 1846 р., і "ЛЂтописное повЂстованіе о Малой Россіи и ея народЂ и козаках вообще". Крім того, перу Ріґельмана належать рукописні праці: "Изъясненіе о Кизлярской крЂпости" (1757 р.) і "Собраніе анекдотов о ПетрЂ Великом".

"ЛЂтописное повЂствование о Малой Россіи и ея народе и козаках вообще" (на 4 частини і 6 книг) — це капітальний твір, який забезпечив Ріґельманові почесне ім’я в українській історіографії XVIII століття. Ще з 1760 р. Ріґельман почав збирати матеріяли до історії України. "ЛЂтописное повЂствованіе о Малой Россіи" Рігельман почав писати на Дону в 1778 р. Тоді ж він і закінчив цю роботу, яка спочатку звалася: "Исторія Малороссійская или повЂствованіе о козаках" (на 2 частини). Проте ця робота, очевидно, не цілком задовольнила автора, і він повертається до неї, перебуваючи вже у відставці. В 1785 р. він закінчує перші дві частини своєї праці, а в 1786 р. — третю й четверту частини.

Праця Ріґельмана — це повний, систематичний виклад історії України від найдавніших часів до 1787 р. Вона має кілька додатків, серед яких велику вартість посідають: "Особое описаніе о бывших запорожских козаках" (опис запорозьких звичаїв і побуту), "Списаніе пребывающих малороссійских народов жительства, обычаев и обрядов, нынЂшних и прежних", і особливо 28 малюнків українських типів (у відповідному одязі) та дві карти.

В праці Ріґельмана впадає в око його велика прихильність до України, повага до її минулого і безперечна симпатія до долі українського народу (м. ін., Ріґельман майже виключно вживає термінів: "Украина", "украинцы").

Праця Ріґельмана була опублікована в 1847 році О.М.Бодянським. Але вона віддавна була відома в рукопису і мала вплив на тогочасну українську історіографію. А низка матеріялів Ріґельмана, особливо щодо сучасних йому подій, і досі зберігає своє значення, як одне з джерел до історії України XVIII століття.

Нащадки О.Ріґельмана залишалися на Чернігівщині до XX століття. Інтерес до української історії став їх фамільною традицією. Син О.Ріґельмана, Аркадій, чернігівський повітовий маршал (1815-1818), допомагав історичними матеріялами Д.Бантиш-Каменському. Внук історика, Микола Аркадійович Ріґельман, був членом Київської Археографічної Комісії і разом з І.Самчевським редаґував виданий Комісією Літопис С.Величка (тт. I-IV, Київ, 1848-1864).

Джерела та література

1. Д.Дорошенко, Огляд української історіографії, Прага, 1923, ст. 62-64.

2. А.Єршов, "ЛЂтописное повЂствованіе" О.Ріґельмана і "Краткая ЛЂтопись Малыя Россіи", видана В.Рубаном. — "Записки Ніженського Інституту Народної Освіти", VII, Ніжен, 1927.

3. В. Иконниковъ, Опытъ русской исторіографіи, т. II, кн. 2, К., 1908, ст. 1953.

4. В. Модзалевскій, Малороссійскій Родословникъ. т. III К., 1912. ст. 109.

5. А.Ригельманъ, Исторія или повЂствованіе о Донскихъ казачахъ... 1778 года. — "Чтенія въ Имп. Московскомъ Общест†Исторіи и Древностей Россіискихъ", 1847.

6. А.Ригельманъ, Летописное повЂствованіе о Малой Россіи и ея народЂ и козакахъ вообще... 1785-86 года. — "Чтенія въ Имп. Московскомъ Общест†Исторіи и Древностей Россійскихъ", 1847, NN 5-9, і окремо: Москва. 1847 (з передмовою О.Бодянського).

Див. також:
Олександр Рігельман. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі, Київ, 1994.

Попередня     Головна     Наступна