Попередня     Головна     Наступна

Розділ V

ЗАКОНОДАВЧА КОМІСІЯ 1767-1768 рр.:
УКРАЇНСЬКІ БАЖАННЯ І ПРАГНЕННЯ

Питання української участі в роботі комісії

Поки Рум’янцев втілював свою програму в Гетьманщині, Катерина скликала Законодавчу комісію 1767 р., що мала завдання підготувати новий імперський кодекс законів і обговорити адміністративні та інші реформи.

Законодавчі комісії не були новиною для Російської імперії. Але в двох важливих аспектах комісія 1767 р. була унікальною. По-перше, вона мала широке представництво — були репрезентовані знать, міщани, козаки та вільні селяни з усіх куточків імперії. По-друге, «Наказ» Катерини для комісії переспівував ідеї західних мислителів, зокрема Монтеск’є та Беккарії. Оголошуючи «Наказ», імператриця сподівалася скерувати делегата у напрямку просвітницької реформи ¹.

Комісія несподівано надала українцям трибуну, з якої вони могли висловлюватись щодо політики генерал-губернатора Рум’янцева та вносити свої власні пропозиції. Але насамперед треба було визначитися щодо участі в роботі комісії. Гетьманщина мала свої власні закони та адміністрацію. Чому ж тоді українці мали брати участь у кодифікації російських законів або реформі імперської адміністрації? Більше того, прецеденту української участі в роботі законодавчих комісій досі не було ².

 ¹ Інструкція Катерини вже давно є предметом широкого вивчення і дискусій. Див. про неї: Madariaga І. de. Russia in the Agę of Catherine the Great. — P. 151 — 163.

 ² Хоча кількох представників викликали на комісію, яку скликала Єлизавета (1761), проте доказів, що вони там справді були, немає. 1761 р. комісія висловилася за те, щоб делегатів надсилали з порубіжних земель, включаючи Гетьманщину і балтійські регіони. Див.: ПСЗ. — Т. 15. — № 11, 378. — 8 декабря 1761 г. — С. 862863. В.НЛаткін описав усі засідання єлизаветинської комісії, але він навіть не згадує про присутність там українських або балтійських делегатів (див. його: Законодательные комиссии в России. В 3 т. — СПб., 1887. — Т. 1. — С. 80 — 184). Подібно ж, Зутіс підтверджує, що жодного балтійського представника на тій комісії не було. Див.: Зутис Я. Остзейский вопрос. — С. 361.

Катерина довго вагалася з цього приводу, хоча спочатку взагалі ігнорувала проблему. У перших двох маніфестах про скликання Законодавчої комісії автономні райони зовсім не згадувалися ¹. У третьому маніфесті Гетьманщині, Лівонії та Естляндії пропонувався вибір: або їм відводилася певна квота на представництво, або ж за ними зберігалося право на затримання місцевих законів доти, доки вони самі не подадуть прохання про прийняття майбутнього імперського кодексу ². Навіть після заперечень одного з членів підготовчого комітету Катерина надала право вибору порубіжним землям, але обмежила термін дії регіональних законів десятьма роками ³. В заключному маніфесті вже нічого не говорилося про спеціальний статус автономних регіонів і малося на увазі, що комісія буде представлена всіма регіонами імперії, включаючи пограничні землі ⁴.

Хоч якими були її початкові наміри, Катерина була змушена визнати, що дозвіл населенню автономних регіонів вибору щодо участі в роботі комісії був помилкою. Такий крок можна було б тлумачити не тільки як ще одну гарантію автономії — він позбавляв самодержицю права самостійно приймати остаточне рішення. Отже, найбільшою поступкою було те, що регіони для запровадження імперських норм мали у своєму розпорядженні десять років. Оскільки новий закон мав бути введеним у всіх регіонах імперії, участь їх у комісії стала необхідною. Пізніше остаточний варіант маніфесту Катерини взагалі не допускав ніяких винятків.

Упереджуючи опозицію, якої він сподівався в Гетьмащині, генерал-губернатор Рум’янцев оприлюднив відозву, де звернувся до громадської свідомості українців, наголошуючи на великій потребі реформи ⁵. Проте, маніфест Катерини був сприйнятий в Гетьманщині вороже ⁶.

 ¹ Перші два проекти докладно обговорює А.В.Флоровський: Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — Одесса, 1915. — С. 8—15. Це питання порушує Пол Д’юкс: Dukes P. Catherine the Great and the Russian Nobility. — Cambridge, 1967. — P. 57-58.

 ² Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — С. 29.

 ³ Липинский М.А. Новые данные для истории екатерининской комиссии о сочинении проекта нового уложения // Журнал Министерства народного просвещения. — 1895. — № 301. — С. 290 — 293; Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — С. 46.

 ⁴ ПСЗ. — Т. 17. — № 12, 801. — 14 декабря 1766 г. — С. 1092-1110.

 ⁵ Циркуляр був опубл.: Наказы малороссийским депутатам 1767 г. и акты о виборах депутатов в Комиссию сочинения уложения. — Киев, 1890. — С. 186. Його обширно цитує Г.А.Максимович: Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. — Ч. 1: Выборы и составление наказов. — Нежин, 1917. — С. 6-8.

 ⁶ Теличенко И. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской комиссии // КС. — 1890. — № 7. — С. 166 — 167; Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — С. 494. Лише один В.Г. Авсєєнко дотримувався думки, що маніфест Катерини вітали всі частини суспільства з щирою радістю. Див. його: Малороссия в 1767 году. — Киев, 1864. — С. 3 — 4. Але на підтримку цього твердження Авсєєнко не наводить жодного документа, і його погляди були відкинуті наступними дослідниками.

Не було віри у потребу нової реформи, оскільки українські закони вже переглядалися в 1728—1743 рр., а реформа судочинства з 1763 р. тільки-но стала втілюватися у життя ¹. Українці не мали ні причин, ані бажання брати участь в роботі комісії. Для введення в дію нового зводу українських законів не вистачало тільки підтвердження монарха. У донесенні Катерині Рум’янцев так виклав свої думки про українську реакцію на маніфест: «Многие истинно вошли во вкус своевольства до того, что им всякий закон и указ государский кажется быть нарушением их прав и вольностей, отзывы же у всех одни: зачем бы нам там и быть? Наши законы весьма хороши, а буде депутатом быть, конечно, уже надобно, только разве б искать прав и привилегий подтверждения» ².

 ¹ Див. Яковлів А. Український кодекс 1743 р. Цей кодекс, хоча і використовувався на практиці, ніколи не був затверджений імператором.

 ² Лист Рум’янцева до Катерини від 2 березня 1767 р. // Соловьев С. — T 14 — C. 39.

 ³ Графік виборів був опублікований. Див.: Наказы малороссийским депутатам. — С. 187 — 188; Максимович Г.А. Выборы и наказы. — C. 8 — 9. Він не вповні відбиває реальний стан речей, оскільки велика кількість виборів проводилася в інший час.

Незважаючи на нарікання українців, Рум’янцев призначив вибори депутатів для роботи в колегії на березень 1767 р. ³ На окремих зібраннях знаті, міщан і козаків слід було обрати делегатів і скласти накази, які депутати мали б подати на генеральній асамблеї комісії в Москві. Малоросійська колегія як урядова інституція так само мала вислати депутата з наказом. Українським єпархіям слід було представити перелік потреб церкви до Священного синоду, який, як відгалудження уряду, мав представляти потім церкву на асамблеї. Одного депутата з наказом повинні були вислати російські «старовіри», що проживали в Гетьманщині. Отже, більшість вільного (неселянського) населення Гетьманщини запрошували так чи інакше взяти участь у роботі Законодавчої комісії 1767 р.

Вибори та накази нової шляхти

Нова шляхта, обираючи депутатів у Законодавчу комісію та готуючи свої накази, визначала, наскільки «просвітницькою» буде робота Законодавчої комісії. Як найбільш політизований прошарок населення та носій історичних традицій, шляхта мала можливість загальмувати хід рум’янцевських реформ, вимагаючи дотримання своїх традиційних прав і зволікаючи скликанням комісії. З іншого боку, в разі співробітництва з урядом Рум’янцев досяг би значного успіху в справі включення Гетьманщини у загальноімперські структури. Вплив нової шляхти на діяльність Законодавчої комісії зростав також завдяки її участі у виборах делегатів від інших станів. Крім голосування на виборах від свого власного стану, шляхтичі, що проживали в містах, брали участь і у муніципальних виборах, а як представники старшини часто керували виборами козаків.

Піддаючи сумніву законність українських рангів у цілому, імперська влада, щоб не зіпсувати справу Законодавчої комісії, визнала благородний статус української нової шляхти. Усі українські шляхтичі та старшина мали зібратися, скласти свої накази та висунути своїх депутатів. «Малоросійська шляхта» посідала десять депутатських голосів — по одному від кожного полку — і була зобов’язана скласти десять наказів.

Накреслена у маніфесті Катерини процедура виборів мала на меті захистити нову шляхту від бюрократичного втручання ¹. Головуючого виборами слід було обирати у присутності представника уряду, який потім покладав відповідальність за вибори на головуючого, що за тиждень призначав дату та місце виборів. Обраний від певного виборчого округу депутат міг походити з іншого округу та міг бути відсутнім на виборчому засіданні. Накази за дорученням виборчих зборів складалися комітетом з п’яти осіб. Потім усі шляхтичі, присутні на зборах, мали підписати цей документ.

Однак Рум’янцев не міг дозволити такій потенціально небезпечній групі, як українська шляхта, мати повну свободу дій. На кожній стадії виборів відчувався тиск з боку уряду. Генерал-губернатор керував усім процесом (він, зокрема, втрутився, коли складала свій наказ чернігівська шляхта, і безцеремонно порушив виборчу процедуру). Як він сам писав Катерині: «Я не отрекался имъ нигде сказать всю правду, которая имъ обыкновенно не мила» ². Різко виступивши проти висунутих шляхтою пропозицій — гарантії всіх українських прав і привілеїв, скасування податків на утримання російських військ, що були на постої в Україні, і право шляхти на безмитну торгівлю,— генерал-губернатор звинуватив нову шляхту у прагненні повного закріпачення селян.

Тактика Рум’янцева мала успіх. Його найближчий радник Олександр Безбородько — син головуючого виборами генерального судді Андрія Безбородька — був відповідальний за остаточний варіант наказу і разом зі своїм батьком домігся його затвердження на зборах. Як писав Рум’янцев, вони заробили цим ганебним вчинком собі неприязнь з боку рівних: «отца и сына Безбородковъ возненавидили, и, въ бытность перваго здЂсь, явно его презирали и нарЂкали быти недображелателемъ отчизны» ³.

 ¹ Виборні процедури обговорює Г.Максимович: Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 103-104.

 ² Лист Рум’янцева до Катерини від 13 квітня 1767 р. Донесення № 1 // Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 319.

 ³ Лист Рум’янцева до Катерини від 7 липня 1767 р. Донесення № 3 // Максимович ТА. — Выборы и наказы. — С. 325 — 329. Витяги з донесення подає Соловйов: Соловьев C. — T. 14. — С. 47.

Катерина відписала Рум’янцеву, що «стиль влади, якого ви були змушені дотримувати, був абсолютно правильним» ¹ і що у чернігівському наказі «множество находится пунктов, кои честь делают сочинителям оного» ². Без сумніву, імператрицю найбільше задовольнила критична частина про те, що «нынЂшнія наши обстоятельства требують во всемъ поправленія» ³. Весь перший розділ обговорював несправедливість і безладдя в українській судочинній системі. І все ж таки в наказі було дуже обережне прохання про автономію: «оставляя намъ на вЂки всЂ отличныя выгоды и волности, которыми по прежнимъ правамъ и привилегіямъ мы до сего ненарушимо ползовалися и ползуемся, изобразывъ оныя для точного храненія и исполненія и въ новосочиняемыхъ законахъ на мЂстахъ приличныхъ» ⁴.

Боротьба між Рум’янцевим і українською шляхтою продовжилася в Стародубі. Там шляхта обрала головою зборів місцевого земського суддю, Петра Іскрицького. Рум’янцев доносив Катерині, що дебати на зборах набули різкого характеру: «везде согласно закричали и зачали темъ, чтобъ права волности, и обыкновения, и имения, какимь бы образомъ по ихъ набиты, то есть приобретены ни были, имъ утверждены были; поборы бы все оставлены; войски выведены; шляхетство от взятва пошлинъ уволены, некоторыя жъ, бывшия особливо въ администраціи гетманскихъ экономій, отзывались, чтобъ настоять и неотступно просить гетмана по прежнему» ⁵.

Генерал-губернатор, однак, настільки довіряв Іскрицькому, що сам виїхав із Стародуба і провадив вибори в інших місцевостях. Іскрицький насправді довів свою відданість. Незадоволений перебігом дискусій на зборах, він хотів змінити вже написаний стародубівський наказ «за зразком» чернігівського «ибо въ тЂхъ пунктахъ написань: разные такіе нужды, кои и здЂшнему шляхетству суть общіе, но о коихъ въ здешнемъ наказЂ ничего не упомянуто». Голова мав намір «здешній наказъ въ иномъ дополнить, a въ другомъ привесть въ сходство» ⁶.

 ¹ Лист Катерини до Рум’янцева від 3 травня 1767 р. // Сочинения ... Екатерины II / Под ред. А.Смирдина. — Т. 3. — С. 192 — 195.

 ² Соловьев С. — Т. 14. — С. 44. Очевидно, що це витяг з того самого листа від З травня 1767 р., але цієї фрази в опублікованій версії листа немає.

 ³ СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 248.

 ⁴ Там же. — С. 235.

 ⁵ Лист Рум’янцева до Катерини від 13 квітня 1767 р. Донесення № 1 // Максимович Г.А. Выборы и накази. — С. 318. Рум’янцев пише, що подібна ситуація мала місце як у Чернігові, так і в Стародубі.

 ⁶ Лист Іскрицького до Рум’янцева від 6 квітня 1767 р. // Наказы малороссийским депутатам. — С. 214.

«Підчищення» вимагало додаткового тиску на шляхту, за що належним чином і взявся стародубівський полковник, князь Юрій Хованський, наполягаючи на схваленні новою шляхтою нового наказу ¹. Хованському це, напевне, не вдалося, бо у зревізованому наказі бракує підписів тридцяти шести з вісімдесяти семи шляхтичів — учасників стародубівських зборів ².

В остаточній версії відсутні були розділи щодо української автономії, а саме: про гарантію дотримання української системи законодавства та Литовського статуту; прохання про те, щоб усі місцеві адміністративні посади займала місцева шляхта, а також про скасування грошового податку. Розділи про заснування вищих шкіл, проведення точних земельних обмірів з метою покласти край межовим суперечкам, вільне виробництво і продаж алкогольних напоїв та заснування власного банку були слово в слово переписані з чернігівського наказу ³.

У Чернігові та Стародубі завдяки тактиці Рум’янцева з’явилися проурядові накази, причому складалося враження, що інтереси місцевої шляхти були в них враховані. Але на наступних виборах депутатів від шляхти Ніжина та Батурина дійшло до відкритого зіткнення з генерал-губернатором. Рум’янцев сам головував на зборах, де головою обрали полковника Тернавіота, а місцевого земського суддю Лаврентія Селецького — депутатом. Після Великодніх свят збори зібралися знову і виробили наказ, але депутат Селецький відмовився його прийняти, запропонувавши свій проект, що дуже нагадував чернігівський. Найближчі співробітники Рум’янцева Олександр Безбородько та Петро Завадовський прибули до Ніжина, щоб забезпечити проурядовому наказові належну підтримку. Але за варіант Селецького проголосували тільки шість шляхтичів, а п’ятдесят п’ять — проти ⁴. Після відмови Селецького прийняти схвалений наказ ніжинська шляхта домоглася від головуючого Тернавіота дозволу на вибори іншого депутата. Новий депутат Григорій Долинський прийняв наказ, який в першій його редакції закликав до підтвердження усіх прав і привілеїв: 1) судочинства за Литовським статутом; 2) виборів гетьмана для Малоросії та Запорозької Січі; 3) зрівняння в рангах українських урядових посад з російськими; 4) скорочення грошового податку та скасування податкових боргів; 5) відшкодування збитків, заподіяних російськими гарнізонами; 6) створення комісії в справах суперечок між росіянами та українцями і 7) дозвіл на купівлю козацьких земель ⁵.

 ¹ Там же. — С. 215-216.

 ² Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 110; ті, хто жив далеко, могли просто роз’їхатися по своїх маєтках, але більш ймовірним видається те, що невдача з підписанням означала брак підтримки тих ідей, які були висловлені в наказі.

 ³ СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 233 — 250; Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 116-118.

 ⁴ Максимович Г.А. Выборы и накази. — С. 164.

 ⁵ Там же. — С. 168.

Розгніваний поразкою, Рум’янцев оголосив вибори Долинського недійсними і оштрафував усіх учасників зборів на 10 карбованців кожного за порушення процедури. Потім він наказав шляхті знову зібратися 15 травня та підписати «законний» наказ, прийнятий Селецьким. З тих 50 шляхтичів прибуло тільки 16, але жоден з них не підписався. Тоді Рум’янцев наказав арештувати всіх учасників зборів ¹.

У скасованому ним наказі Рум’янцева найбільше непокоїв заклик обирати гетьмана за участю представників Запорозької Січі. Він писав Катерині: «Я выбор депутата (Долинського) уничтожил и от предводителя (Тернавиота) требовал рапорта, кто был первым виновником глупого предложения о выборе гетмана вместе c Сечью и не было ли об том переписки c Сечью. Но они в последнем явились ко мне прямо ослушны, а в первом взялись все отвечать, что они все вдруг вздумали» ².

Головуючий Тернавіот заперечував, як і саму переписку з Запорозькою Січчю, так і хоча б якусь думку щодо цього ³. Рум’янцев, однак, маючи повноваження від сенату, продовжив судове розслідування проти арештованих шляхтичів ⁴.

Ніжинських шляхтичів, що посідали військові уряди, судив військовий суд, решту — цивільний. Головуючого Тернавіота звільнили за «неспособность» ⁵. Але українці дуже неохоче підтримували судове розслідування. Дехто з призначених суддів вдав з себе хворого, 5 подали у відставку, решта — не з’явилися на судові засідання ⁶. Військовий трибунал, що нарешті зібрався, засудив 36 українських шляхтичів згідно із статтею 27 військового закону та статтею 9 військово-морського закону. Всіх визнали винними у навмисному порушенні закону. 35 присудили до страти, а 3 позбавили рангу ⁷. Переглядаючи ці справи, Малоросійська колегія затвердила 20 смертних вироків, решту позбавила рангу з застереженням вписати їх у реєстр як звичайних козаків ⁸.

 ¹ Там же.— С. 173 — 174.

 ² Лист Рум’янцева до Катерини від 7 липня 1767 р. Донесення № 3 // Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 326 — 327; лист цитує також Соловйові Соловьев С.— Т. 14. — С. 44.

 ³ Мякотин В.А. Разбор сочинения А.М.Лазаревского: Описание старой Малороссии. Т. 2: Полк Нежинский // Отчет о тридцать седьмом присуждении наград графа Уварова. — СПб., 1897. — С. 54, прим.

 ⁴ Повноваження опубл. Владимирский-Буданов: Акта... Румянцева. — С. 114 — 116.

 ⁵ Там же. — С. 116.

 ⁶ Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 177.

 ⁷ Мякотин В.А. Разбор сочинения А.М.Лазаревского. — С. 63.

 ⁸ Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 185.

До тих 18 осіб, яких судили за цивільним правом, український генеральний суд поставився краще. На відміну від військових, під час слідства їх не ув’язнювали. Суд зосередився на двох питаннях: 1) чи були звинувачені учасниками «незаконних» виборів і 2) чи відмовилися вони визнати скасування цих виборів та підписати офіційний наказ Селецького. Насправді ж шляхтичів судили за непокору урядові. 14 осіб засудили на довічне заслання, а 4 — до позбавлення рангу; пізніше Малоросійська колегія підтвердила заслання десятьом, чотирьом — втрату рангу, а про решту — не вирішила ¹. Для остаточного присуду всі справи відправили у сенат.

Центральна влада виявилася більш терпимою. У липні 1768 р. сенат замінив усі вироки, покаравши засуджених позбавленням рангу та права займати будь-які урядові посади ². Через два роки 4 з числа засуджених шляхтичів безпосередньо звернулися до імператриці з проханням відновити їх на посадах, і Катерина вирішила їх пробачити. 25 січня 1770 р. сенат поновив усіх учасників ніжинського інциденту в їх колишніх рангах ³.

Відразу ж після арешту ніжинських шляхтичів Рум’янцев офіційно визнав наказ Селецького законним для Ніжина та передав його у Законодавчу комісію. Він відрізнявся від чернігівського «зразка» тільки тим, що у ньому була відсутня частина стосовно перебування російських військ та додано два інші розділи про зрівняння українських і російських рангів і заснування складів зерна ⁴. Офіційну версію підписали 16 шляхтичів, але тільки після арешту непокірних. З’ясувалося, що 10 з них навіть не брали участі у виборах ⁵. Це виглядало мізерним проти 55 підписів під оригінальним наказом Долинського. Ясно, що саме наказ Долинського відображав прагнення ніжинської та батуринської шляхти ⁶.

Автономістські погляди висловлювались також на лубенських виборах. Хоча й не так рішуче, як ніжинський, лубенський наказ захищав автономію Гетьманщини, тому обраний депутатом полковник Антін Крижановський вирішив за краще відмовитися від депутатства, аніж везти наказ на комісію у Москву. На його місце лубенські шляхтичі обрали — під час його відсутності — Григорія Полетику ⁷.

 ¹ Там же. — С. 191.

 ² Мякотин Б.А. Разбор сочинения А.М.Лазаревского. — С. 62; Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 193— 197. Максимович дуже докладно обговорює це рішення.

 ³ Мякотин В.А. Разбор сочинения А.М.Лазаревского. — С. 62 — 63.

 ⁴ СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 133-146 (Ніжинський наказ); — С. 233-250 (Чернігівський наказ). Накази подають список всіх осіб, які підписалися.

 ⁵ Максимович Г.А. Выборы и наказы — С. 171.

 ⁶ Там же. — С. 167.

 ⁷ Там же. — С. 135-144.

Володіючи великими маєтками в Гетьманщині, Полетика більшу частину свого свідомого життя прожив у Санкт-Петербурзі, де служив в імперському уряді. Цілком природно, що обрання його депутатом не викликало у імперської влади жодних підозр. У своїх дуже докладних донесеннях Катерині про вибори генерал-губернатор Рум’янцев про Лубни навіть не згадав. Але лубенські шляхтичі напевно знали про погляди Полетики на проблему української автономії і чекали від нього, принаймні, прихильності до їхнього наказу ¹.

На інших виборах опозиція була німою, особливо після того, як дізналися про ніжинські арешти. У Глухові — адміністративному центрі Гетьманщини — від високопоставлених українських урядовців, що перебували під безпосередньою командою Рум’янцева, можна було сподіватися схвалення урядової програми, але, як доносив Рум’янцев Катерині, щоб уникнути участі у виборах, ці урядовці вдали з себе хворих: «при обоих собраниях изъ велможъ толко Кочубей, и одинъ простой старикь судья генералной Дублянский были, протчия жь, какь то: судья генералной Журманъ, писарь генералной Туманской и генералной Асаулъ Скоропадской, которой отъ обоихъ здЂсь собраній, какъ признанной патриотъ и любитель волности, и стародавныхъ правъ выбранъ въ депутаты, не было; а оттого что въ черниговскомъ наказе опорочены ихъ права и некоторые обыкновения, заболЂли и отъпросились въ отпускъ для лутчаго воздуха, ища тЂмъ народу показать, что они ото всего удаляются» ².

Хоч як би там було, глухівські збори продемонстрували свою незалежність, обравши делегатом, під час його відсутності, генерального осавула Скоропадського, відомого своїми автономістськими поглядами, про якого говорилося навіть, як про можливого кандидата у гетьмани ³. В тогочасній анонімній відозві стверджувалося, що через цілком незадовільний стан українського законодавства, привілеїв та свобод потреба в участі українців у роботі Законодавчої комісії видається досить сумнівною. Відозва зокрема говорила: «Да и из публикованнаго во всЂхъ повЂтахъ нашихъ высочайшого Ея И.В. д. 14 декабря 1766 года об уложеніи мы не видимъ, даби тому уложению почему-либо и край малороссійский былъ подвержденъ, какъ народъ Малороссійский в силу потвержденнихъ себЂ грамотъ судится не уложеніемъ, но собственними правами» ⁴.

 ¹ У листі, де він висловлював свою згоду бути депутатом, Полетика натякає на своє ставлення до автономії. Він обіцяє працювати «усердіемь и любовію кь отечеству» і говорить про «правость исканій нашихъ». Див.: Нас С.Д. Благодарственное письмо Гр. А. Полетики своим выборщикам за избрание в звание депутата в Комиссию для сочинения проекта нового уложения // КС. — 1890. — № 11. — С. 334-335.

 ² Лист Рум’янцева до Катерини від 7 липня 1767 р. Донесення № 3 // Максимович Г. А. Выбори и наказы. — С. 327.

 ³ Ефименко П. Один из протестовавших // КС. — 1882. — № 3. — С. 602 — 603; Максимович Г. А. Выборы и наказы. — С. 214 — 216. Скоропадського обрали також депутатом від двох інших шляхетських зборів (Чернігівських Та Прилуцьких).

 ⁴ Максимович Г. А. Выборы и наказы. — С. 131 —132.

Вибори у Погарі, Переяславі та Києві пройшли відносно спокійно, лише в Прилуках мали місце дрібні протести. Троє офіцерів з російських полків, що перебували на постої у цьому районі, відмовилися підписати наказ, не конкретизуючи своїх зауважень, оскільки він не відповідав духу маніфесту Катерини ¹.

Опір урядовому тиску, продемонстрований приблизно 1 тис. шляхтичів, які брали участь у виборах та складанні наказів, свідчив про широку підтримку ідеї автономії серед української верхівки ². Для визначення прагнень української нової шляхти необхідно дослідити самі накази, які, незважаючи на втручання уряду, ще й досі є найкращим джерелом для вивчення тогочасної громадської думки.

У семи з десяти наказів Гетьманщини перший пункт висловлював побажання української шляхти і надалі володіти своїми правами, гарантованими Сигізмундом Августом, що приєднав українські землі до Польщі (1569), та угодою Богдана Хмельницького (1654). В інших трьох наказах тільки стародубівському бракувало цього прохання, а чернігівські та ніжинські шляхтичі просили включити ці права у загальноімперський закон ³.

 ¹ Авсеенко В. Малороссия в 1767 году. — С. 10; Наказы малороссийским депутатам. — С. 229-230.

 ² Цифру виведено шляхом складення підписів на всіх офіційних наказах з підписами на другому Ніжинському наказі, а також підписами тридцяти шести шляхтичів, що не підписали офіційний Стародубівський наказ.

 ³ Про особливості наказів див. табл. 5.1 і 5.2.

У Ніжині та Стародубі оригінальні накази, що наполягали на українській автономії, мали більшу підтримку, ніж офіційні, а у Чернігові лише рум’янцевський «стиль керівництва» пом’якшив автономістські вимоги. Зрозуміло, що українська шляхта була єдиною щодо питання збереження української автономії.

Нова шляхта також твердо обстоювала свої маєткові права: тільки в Лубнах та «покараному» Ніжині не вимагали їх підтвердження. Вимогу права на купівлю козацьких земель можна знайти також у сімох петиціях з десяти (за винятком Полтави, Глухова та Погара, та з включенням як відмінених, так і офіційних наказів з Ніжина та Стародуба).

У всіх наказах — як офіційних, так і скасованих — висловлювалося незадоволення постоєм російських військ в Україні: вісім наказів вимагали анулювання або скорочення грошового податку для утримання російських гарнізонів; податок різко критикувався у скасованому стародубівському наказі; глухівський, київський, лубенський, а також відмінений ніжинський накази містили прохання про відміну податкових заборгованостей.

Таблиця 5.1 НАКАЗИ НОВОЇ ШЛЯХТИ

	Українська автономія: підтвердження прав і привілеїв	Зрівняння у рангах з російським дворянством — реєстри знаті	Підтвердження всіх існуючих землеволодінь	Право на купівлю землі від козаків	Вирішення межових суперечок	Критика грошового податку	Обмеження постою російських військ і квартирування російських офіцерів
Глухів	X	X	x			X	Х
Київ	X	X	x	X		X	X
Лубни	X			X		X	X
Переяслав	X	X	Х	X		X	X
Погар	X	X	X			X	X
Полтава	X	X	X			X	x 6
Прилуки	X	X	X	X		X	X
Чернігів а	х а	X	X	X	X	X	X
Ніжин о		X	X	X	X	X	X
Стародуб о	х а	X	X	X	X	X	X
Перший ніжинський наказ с	х в	X		X		X	X
Перший старо дубівський наказ с	X	X	X	X		X	X

o — офіційний

c — скасований

a — як частина імперського закону

б — опосередковано висока ціна

в — вибори гетьмана

Накази висловлювали також турботу про захист торговельних інтересів шляхти: у сімох з них були побажання про гарантії необмеженого виробництва та продаж алкогольних напоїв; у шістьох - style='mso-spacerun:yes'> право на експорт худоби та інших продуктів; а чотири — закликали до безмитного імпорту солі, особливо з Криму. Проте у двох скасованих наказах питання торгівлі взагалі не порушувалося.

Сім наказів містили прохання про створення університету, кадетського училища, а також жіночого ліцею в Україні. Три закликали відмінити перепис населення, який проходив саме в той час. Спираючись на офіційний чернігівський наказ, три інші обумовлювали права шляхти, а також необхідність створення шляхетського банку. Три накази виступали за призначення довічних предводителів дворянства та межові обстеження з метою вирішення пограничних земельних суперечок. Решта вимог відбивала місцеві інтереси ¹.

Накази відображали опозиційні настрої української шляхти. Шляхетська верхівка Гетьманщини таким чином задокументувала свій опір імперській інтеграції та уніфікації. Все це мало нагадувати імперському урядові про добровільний союз Гетьманщини з Москвою на підставі «підтверджених привілеїв», а також про зобов’язання зберігати українську законодавчу й адміністративну систему. Постійні нарікання нової шляхти на російські війська, що перебували на постої, а також наполегливі вимоги зрівняти українські ранги з російськими відбивають незадоволення українців з цих питань. Врешті-решт, вони висловили рішуче незадоволення грошовим податком і переписом 1764 р. — ключовими реформами, започаткованими Рум’янцевим.

Опозиція грунтувалася не тільки на таких нематеріальних чинниках, як традиції або патріотичні почуття, а й на нехтуванні урядом Катерини українських інтересів, статусу та матеріального добробуту. Оскільки українські уряди не визнавалися рівними відповідним російським, між українськими та російськими чиновниками дуже часто виникали непорозуміння ². Якщо росіяни автоматично отримували дворянство після досягнення певного ступеня у «Табеле о рангах», то навіть найвищі українські урядовці не мали російських рангів. Більше того, хоча українська нова шляхта і називала себе «шляхтою», імперська влада здебільшого не визнавала її такою ³.

 ¹ Підсумок усіх вимог див. у додатку.

 ² У Полтавському наказі пропонувалося створення спеціальної комісії для розгляду суперечок, яка б складалася з російських офіцерів й української старшини. Див.: СИРИО. — 1881. — Т. 68. — С. 221.

 ³ В офіційному Стародубівському наказі з цього приводу висловлювалася скарга. Див.: СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 191—192.

Такими ж непевними були і маєткові права нової шляхти. Нерідко ці нотаблі займали т. зв. «рангові землі», отримані їхніми предками через службу на певній урядовій посаді і які вони мали повернути українській скарбниці. Навіть посідання маєтку або права на нього,

Таблиця 5.2

НАКАЗИ НОВОЇ ШЛЯХТИ

	Виробництво і продаж алкогольних напоїв	Безмитний імпорт солі	Експорт худоби і продуктів	Шляхетські банки	Університет та інші школи	Критика перепису	Право на подорожі, освіту та службу за кордоном	Продовлення діяльності голів після закінчення діяльності комісій	Скасування подіткових заборгованостей
Глухів	X	X			X				x
Київ	X	X			X	X
Лубни						X
Переяслав	X	X	x	X	X		X	X	X
Погар
Полтава		X	X
Прилуки	x		X		X	X
Чернігів о	x		X	X	X		X	X
Ніжин о	x		X	X	X		X	X
Стародуб о	X		X	X	X		X
Перший ніжинський наказ с									X
Перший стародубівський наказ с

o — офіційний (проурядовий)

c — скасований (протиурядовий)

а — 1 наказ

б — 2 накази

в — 3 накази

г — 4 накази

д — 5 наказів

е — 5 наказів, 4 — без покриття додаткових заборгованостей ж — без покриття додаткових заборгованостей н — неповний

1 — об’єднаний з 18-ти наказів

2 — об’єднаний з 5-ти сотенних наказів

даровані гетьманом, не були безперечними, оскільки після 1709 р. гетьман вже не міг дарувати землі без ухвали царя ¹. Так само, указом 1739 р. заборонявся продаж козацьких земель і садиб. На практиці, однак, на укази 1709 і 1739 рр. ніхто не звертав уваги, і згодом права на володіння такими землями можна було заперечувати у судовому порядку. Становище ще більше погіршувалося через страх перед оподаткуванням, спричинений рум’янцевською ревізією. Хоча нова шляхта не платила грошового податку, платити його були зобов’язані селяни, які мешкали в її маєтках, а в деяких районах землевласники були змушені сплачувати податки замість зубожілих селян ². Інколи селяни просто втікали або переїжджали до інших, здатних за них заплатити господарів ³. Для певної частини української шляхти податок означав значні економічні збитки та постійно зростаючі вимоги російського уряду до їхніх селян. Отже, українська шляхта нагадувала російській владі, що, згідно з привілеями Сигізмунда Августа, різними договорами з Москвою і особливо указами Петра I від 1708 і 1709 рр., «никакихъ на то податей съ Малой Россіи не опредЂлилъ» ⁴. Більш актуальним було питання про постійні збитки від перебування російських військ. Вони мали зменшуватися за рахунок грошового податку, але цього не сталося. Російські солдати та урядовці нерідко ігнорували офіційне звільнення української шляхти від квартирування військ, вимагаючи харчів, дров, свічок і фуражу ⁵. Війська квартирувалися по селянських хатах у шляхетських маєтках, чим накладали на селян подвійний тягар, бо селяни ставали не тільки зобов’язаними надавати житло і фактично забезпечувати харчами приписаних до їхніх хат солдатів, а й платити грошовий податок. Таким чином, імперська влада та українські землевласники змагалися між собою за фактичне право оподатковувати селян. Отже, існували вагомі причини для того, щоб українська шляхта прагнула не тільки підтвердити своє звільнення від квартирування, але й позбавити цього селян, пропонуючи навіть, щоб війська розміщувалися тільки по містах ⁶.

 ¹ Яковлів А. Українсько-московські договори. — С. 142.

 ² Див. Прилуцький наказ // СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 226.

 ³ Теличенко И. Сословные нужды // КС. — 1890. — № 10. — С. 96.

 ⁴ Погарський наказ // СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 207 та ін.

 ⁵ СИРИО. — 1889 — Т. 68.: Стародубівський наказ. — С. 197; Погарський наказ. — С. 108; Полтавський наказ. — С. 220; та ін.

 ⁶ Там же: Чернігівський наказ. — С. 241-243; офіційний Ніжинський наказ. — С. 142.

Але найбільш поважним елементом, що лежав в основі усіх наказів, було питання соціальних гарантій. Українська шляхта виконувала всі функції імперського дворянства, не маючи імперського рангу; тримала маєтки, право власності на які не визнавалося законним; змагалася з імперською скарбницею та військовими за право на працю своїх селян і іноді мусила квартирувати імперські війська у своїх власних будинках. Природно, що нова шляхта спеціально просила зрівняти її уряди та права з урядами та правами російських дворян, визнати земельні володіння, зменшити грошовий податок і звільнити від постою військ. Однак, доки ці прохання не були задоволені, права української шляхти на владу, статус і багатство залежали виключно від спеціальних прав і привілеїв Гетьманщини. Таким чином, підтвердження цих прав мало вирішальний характер, а будь-яка загроза для них, звичайно, зустрічалася вороже. Окрім цих помітних причин для захисту автономії, українська шляхта мала духовну прив’язаність до своєї рідної землі, рідних звичаїв, рідної історії. Українські шляхтичі не хотіли навіть і чути про те, що уряд Гетьманщині може бути в чомусь винний, хоча імперський уряд здійснював відкритий тиск та підбивав їх на подібні заяви ¹. Якщо Катерина та її радники пропонували більш раціональну організацію уряду, а російські дворяни визначали свою нову роль у цій системі ², українська шляхта бачила вирішення всіх своїх проблем у підтвердженні привілеїв Сигізмунда Августа (1569) й угоди, укладеної Богданом Хмельницьким (1654).

Попередня     Головна     Наступна