Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Українська драматургія першої половини XIX ст.: Маловідомі п’єси. — К., 1958. — С. 395-417.]

Попередня     Головна     Наступна





В. ДМИТРЕНКО

КУМ-МІРОШНИК, АБО САТАНА У БОЧЦІ


УКРАЇНСЬКА ШУТКА-ВОДЕВІЛЬ В ОДНІЙ ДІЇ



ДІЮЧІ ПАРСУНИ:


Хома Скраколь, простий українець.

Феська, жінка його.

Василь Крутько, мірошник.

Панько Медовий, сват Скраклів.


Діється у Харківській губернії, на селі, у хаті Скраклевій.




Театр представляє нутро української хати. На правій руці стіл, закритий скатертиною, на столі догори дном глечик, на глечику каганець, тут же паляниця і дерев’яна тарілка з жареною рибою; у глибині, біля запони (занавіса), піл, на лівій руці коло першої куліси вікно, далі проста вариста піч з комином і закапелком. Вечір.



Вихід 1

Феська, а опісля Василь.


Феська

(сама, поставивши на стіл пляшку з горілкою і чарку)

Ну, тепер зовсім справилась. А боже, діла було!..

У середу родилася, —

Тож мені горе:

Полюбила Василечка,

Така моя доля!


І хліб пекти,

По теляти йти,

Коли б мені, господи,

Василя знайти.


Прийди швидше, Василечку,

Я тебе бажаю,

І без тебе, серденятко,

Крий-боже, скучаю!


Ми з тобою посідаєм,

Вип’єм, пожартуєм,

З мого дурня чоловіка

Добре поглузуєм. /398/

Та що за нечиста мати, як його довго нема!..

(Підправляє каганець)

Але півкаганця смальцю вигоріло, а він не йде; казав: тільки підпою мого п’яницю, стотнього дурня, то й прийду.


Чути стук біля сінешних дверей.


А! Мабуть, він...

(Підходить до вікна)

Хто там?


Василь

(за кулісами),

Я, кум! Одчини!


Феська

А хто йде?


Василь

(теж за кулісами)

Кум до куми.


Феська

(одчиняючи двері)

А що він несе?


Василь

(увійшовши з кулем соломи)

Куль соломи!


Обоє:

А в тім кулі

Черевички кумі,

Кумці голубці,

Коханці моїй.


Василь

(оддаючи черевики)

На, кумо. Носи на здоров’я. Знай — кат нас не візьме — купимо другі!


Феська

Спасибі, куме, спасибі. Дай, боже, вам на світі по-/399/жити. А я ждала тебе, куме, ждала та й жданики поїла!..


Василь

Справді? Та розтолкуй ти мені, бога ради, який я тобі кум? Адже я у тебе не хрестив?


Феська

Ні.


Василь

Так який же я тобі кум? і сам не второпаю. Як вийшла заміж, кум та й кум, а який кум?

(Глядить на неї з усмішкою)


Феська

А ти буцімто не тямиш, який кум...

(Осміхаючись, свариться на нього пальцем)

О!.. Хитрий!..


Василь

Та далебі, що не второпаю.


Феська

Так ось сядьмо ж за стіл, посидьмо, вип’єм і побалакаєм.

(Феська налива чарку горілки. Ласкаво)

Так ви не знаєте, який кум... пийте, лишень.

(Підносить Василеві)


Василь

Будьмо ж здорові!

(Випивши, ставить чарку на стіл)


Феська

(цілує його)

Ось бач, який кум!.. Тепер тямиш?


Василь

(про себе)

Еге! ось воно що!.. /400/

(До Феськи)

Та й смаковита у тебе, кумо, горілка.


Феська

(наливаючи чарку)

А коли смаковита, то випийте ще одну.

(Підносить йому)


Василь

А собі ж?


Феська

А тоді вже і я, ось звольте!..


Василь

Чи не багацько буде?

(Бере чарку)


Феська

Оце таки казна-що вигадали! Пийте, лишень, пийте!


Василь

Ну, за твоє здоров’я!


Феська

Кушайте, кушайте на здоров’ячко.


Василь

Ну так кума! Од тебе що чарка, то більш смаку.


Феська

То-то!

(Наливає і п’є прицмокуючи)

Щоб у мене та не смачна була горілка!.. Закусіть, будьте ласкаві. Ось карасики ті, що ви батраком прислали, я їх з олією насмажила. Куме, за твоє здоров’ячко.

(П’є і до публіки)

Будьте здорові, в кого чорні брови.

Ой, будьте здорові,

В кого чорні брови, /401/

В кого чорний вусок,

Тому й рибки кусок.

(Подає Василеві кусок риби)

В кого рижа борода,

Тому й юшки шкода!

(Допиває чарку)

А що, пак, я й байдуже спитати, що ти з моїм дурнем зробив?


Василь

Що? Напоїв доп’яна — вже не що!


Феська

Де ж він тепер, п’янюга!


Василь

Діло було ось як: приїхав він до млина — добре; засипав я йому мішок пшениці — гаразд! а сам і мудрую — як би з млина тягу дати та до тебе причвалати? Так ні: кум мій так і зорить за мною. Що робити? От я й кажу: куме, ходім лиш до шинку, та поки мука змелеться, вип’єм четвертину або другу. Кум мій не од того... Прийшли, випили одну, далі другу. Я вже й годі, а кум мій розходився: пробі давай восьмуху або дві... Грошей нема, каже, візьми хоч мукою. Каже, хоч пшеницею. Шинкар і повірив йому під пшеницю. Я ж поберігся, а він, дурень, як укутав з сватом Медовим дві восьмухи, так насилу я дотяг його до млина, там він і захріп. Тепер він задає хропака, сердега, аж вітряк ходором ходе.


Феська

Ач, бісів син! Так він пропив мішок муки?


Василь

Та ні, не муки... Шинкар не став ждати — пшеницею взяв.


Феська

Не його гаспидська п’яниця! Бач, на те ума достало! Постій же ти, п’янюго, покажи тільки очі додому, я тобі їх видеру з м’ясом, чортів сину. /402/


Василь

(встаючи з-за стола)

Стоїть того діло. Що, в тебе муки нестане? Гм! не журись, мірошник я! мука буде...

Скажи слово, моя Фесько,

Ти будеш з мукою;

Тільки люби, як любила,

Й кохайся зо мною,

Їж гречаники з салом,

Білі паляниці,

Сім засіків гречки маю,

А вісім пшениці.

Коли хочеш, дам пшона,

Чи крупів гречаних.

Печи, вари і їж смачно

З мисок полив’яних.

Єсть горох і чечевиця,

Все я рад оддати,

Бо ти гарна молодиця,

Як же не кохати?

Коли хочеш галушок,

Чи млинців пшоняних,

Пирогів, чи пампушок,

І книшів гречаних, —

Скажи мені, моє серце,

Усе в тебе буде,

Тільки кохай, як кохала.

Нехай судять люди...


Феська

Не криви-бо душею, Василю. Чи я тебе не любила і дівкою? Чи я й тепер тебе не люблю?

(Смутно)

Що ж, коли наша така доля, що не прийшлось тобі мною орудовати!..

(Весело)

Та на те потурати нічого!..

І учора горох,

І сьогодні горох, /403/

Прийди, прийди, серденятко,

Поговорим удвох.


І учора куліш,

І сьогодні куліш,

Прийди, прийди, серденятко,

Мою душу потіш.


І учора паляниці,

І сьогодні паляниці,

Прийди, прийди, моє серце.

Дай на себе надивиться.


І учора кисіль,

І сьогодні кисіль,

Ой як же я тепер рада, —

Коло мене Василь!

Адже правда, куме, ти мене любиш?


Василь

Хе! не ти б казала, не я б слухав:

Хома п’яний у млині

Хропе мов убитий,

А я тебе поцілую,

Мов несамовитий.

(Цілує її)

Гоп, кумо, не журись,

Сюди, туди повернись!..

Отакечки скоком-боком,

Перед моїм карим оком.

Нехай Хомі у млині

З рогами присниться,

А ми удвох, кумко-душко,

Будем веселиться.

Гоп, кумо, не журись і проч.

Вип’єм, смачно поїмо,

Гарно пожартуєм...

Ну, згадаєм парубоцтво —

Давай потанцюєм!

Гоп, кумо, не журись і проч. /404/

Поки Хома у млині

Нахропеться хропака,

Давай, кумо, на слободі

Вибивати гопака.

Гоп, кумо, не журись і проч.

(Танцюють)


Хома

(за кулісами)

Тпруу!.. Гаспидська потіха, тпруу!..

(Василь і Феська, як би злякавшись, перестають танцювати)

Не його дияволова шкапа дорогою насилу везла, а в коморі вибрикує.


Феська

Ой лихо, це мій п’яниця!

(Глядить у вікно)

Так і є, що він!.. Треба поховати страву.

(Хова все з стола)


Василь

Страву ховай, та й мені треба як-небудь учкурнути відсіля, а то, чого доброго, він здуру й рублем впече.


Феська

Та вам чого бояться? Так зайшли до куми...


Василь

Дурневі скажи — до куми!.. А я не хочу, щоб!..


Хома

(за кулісами)

Жінко! Агов, Фесько! Одчини!..


Василь

Постій! Сховай мене хоч у сінях, — а тоді вже й одчиняй.


Феська

Е, ні! ви зараз і втечете, лучче посидьте під полом, /405/ а я свого п’яницю виштабую на всі боки й прожену за тим мішком, що пропив шинкареві, а ми уп’ять і зостанемось.


Василь

Ну, гаразд.

(Лізе під піл, вона прикриває його соломою)

Та у вас кішок не бува тут часом?


Феська

Та нема! Угамуйтесь... я його зараз спроваджу.

(Іде одчиняти)


Хома

(за кулісами)

Жінко, щоб тобі позакладало!.. Не чуєш? — одчини!..


Феська

(увіходячи у сіни)

Та не дери горла дурно.






Вихід 2-й

Василь, а опісля Феська і Хома.


Василь

(вилізаючи з-під полу)

Нехай йому чортів копиця, щоб я тут лежав, зігнувшись, мов цуцик!.. Куди б стати?

(Побачивши у кутку діжку)

Е! постій! отут лучче.

(Влізає у діжку і присідає)


Феська і Хома входять


Хома

(несучи мішок на плечах)

Бач, у мене не тільки руки, та й ноги заклякли і язик одубів од морозу, а вона ще не одчиня.

(Ставить мішок коло дверей) /406/


Феська

(скоса поглядаючи під піл)

Не одчиня — адже одчинила; а ти намолов?


Хома

Аже бач, що намолов.


Феська

Тільки? А другий де мішок?


Хома

(чухаючи потилицю)

Другий?.. Та... та другий у млині зостався... бач, завізно...


Феська

Брешеш, бісів сину! Коли завізно, чом додому не взяв?


Хома

Чом не взяв! та тим й не взяв, що дуже завізно.


Феська

Ні, п’янюго, мене не одуриш!.. Ти пропив, потаскуне!


Хома

Пропив?.. А ти почім знаєш, що я пропив?


Феська

П’янюго ти непросипущий! Дурню ти всесвітній. Ледащо! Ледащо! Лайдаче!.. Доки ти мене мучитимеш?.. Коли тебе чортяки вхоплять за мої гріхи? Тільки сьогодні ти не принесеш додому другого мішка муки — то й очей не показуй, й двора не знай. Не ходи, не пущу! чуєш? Кажу — не пущу!..


Хома

Та чого ти розпорощалась, — наче на батька. Гляди!.. не дуже, лиш!..


Феська

Бач, чортів п’янюго! /407/

(Розсердившись)

І!.. біс твоєму батькові!..

(Позасукавши рукави)

Не побоюсь гріха, та так оддубасю на всі боки, що аж печінки попухнуть!..


Хома

Ану, ну! Спробуй!.. Я тобі дам!..


Феська

(ухопивши за чуб)

Так ось же тобі, волоцюго, ось тобі!..


Хома

Скуби, скуби, моя мила,

Та не бий по пиці.


Феська

Не пропивай, вражий сину,

У шинку пшениці,


Хома

Та буде вже, моя мила.

Буде, вгомонися!

Та годі-бо, Фесько-ненько,

Годі, не скубися.


Феська

Оце тобі, песький сину,

Того б ти не забував,

Щоб додому віз пшеницю,

А в шинку не пропивав.


Хома

(чухаючись)

Та який тобі гаспид набрехав, що я пшеницю пропив. Мене кум попоштував трохи, а пшениця у млині... їй-богу, у млині.


Феська

Брешеш, брешеш, п’янюго, брешеш. А з Медовим хто пропив мішок пшениці?.. га? /408/


Хома

З Медовим! А ти почім знаєш? Гляди!.. Може, ти відьма!..


Феська

(засукавши рукави)

А!.. відьма!..


Хома

(злякавшись)

Ні, ні!.. Ти Феська... не в’яжись тільки до мене.

(Про себе)

Обдурю її.

(До неї)

Бо коли б ти запевно була відьма, то й знала б, що я з Медовим не нашу, а його пшеницю пропили — еге!.. от тобі й правда! а наша пшениця у млині, їй же то богу у млині, — хоч спитай завтра.


Феська

Чи то довго я буду вовтузитись з тобою?.. Я тобі кажу: коли у млині, то хоч іди, хоч їдь, а щоб пшениця була зараз дома, а то я тобі всі патли обірву.

(Хоче знову ухопитися за чуба)


Хома

(закриваючись).

Постій-бо! Що на тебе найшло? Усе скубтись та скубтись! Кажу, що пшениця у млині. Ну, коли вже тобі захотілось притьмом, не скубись тільки, я зараз поїду та й привезу.


Феська

Та зараз мені!


Хома

Та зараз же, зараз;

(про себе)

обдурю її ще раз: наберу у коморі мішок пшениці та й скажу, буцімто з млина привіз! /409/


Феська

Та й ледащо ж. Що ти там мурчиш? Чом не їдеш?


Хома

Чого мурчиш! Знайди лиш мішок.


Феська

І сам знайдеш, коли треба.

(сцену норовить бути коло полу)


Хома

(ідучи до полу)

Ну, пусти, я й сам полізу, аже він під полом?


Феська

(про себе)

Ох, лихо!

(До нього)

Хто під полом?


Хома

(передражнює її)

Хто під полом! Ач яка! — наче не зна... мішок під полом; я ще вчора туди кинув.

(Хоче лізти під піл)


Феська

(одпихаючи його)

Геть, геть! Нема тут ніякого мішка. Та нащо тобі мішка так припало?Адже пшеницю у мішку возив, — з мішком і візьмеш.


Хома

Та, може, кум перемолов, то там уже не без примелку.


Феська

Ну, так полізь на горище та й візьми мішок. Та чи довго ти будеш вовтузиться?

(Підступа до нього) /410/


Хома

(одступаючи)

Геть, геть! Одчепись! Я зараз... Уже коли лізти на горище, та ще поночі, то лучче, я цей спорожню.

(Бере мішок з мукою)

Куди ж її висипати.

(Побачивши у кутку діжку)

А... от у ту бочку висиплю.

(Розв’язує мішок і, скинувши його на плече, іде повагом до бочки)

Тепер запевно знаю, що моя жінка відьма, а може, ще й з чортами знається, як кум Василь.

(Сипле з мішка потроху у діжку; показується Василь, держачи руки вгору, приставляючи тим роги)


Василь

(кричить глухо)

У! У! У!


Хома

(з ляку кидає мішок і падає ниць на землю)

Ой лишечко, сатана!..


Феська

(зараз же, як Василь показується з діжки, підбігає і гасить каганець)

Ох, мені лихо!..


Василь тимчасом вискакує з діжки і біжить з хати.








Вихід 3-й

Хома і Феська, далі Медовий з Василем.


Хома

(лежачи, реве)

Мара! Їй-богу, мара світова!.. Рятуйте, хто в бога вірує, рятуйте...

(Іще більш реве) /411/


Феська

(підійшовши до нього)

Тю, дурний, на свого батька. Чого ти ревеш, мов той бугай?


Хома

Ой, ой! Чорте, голубчику мій, не бери мене! Візьми мою жінку!..


Феська

(про себе)

Лихо, як люди почують.

(До нього)

Схаменись, йолопе. Де той у чорта чорт? Це я, Феська, жінка твоя.


Хома (піднявши голову)

Справді жінка? Ох, не повірю! Мені так і здається, що ти чорт, а не жінка... Ану засвіти каганець, я подивлюсь.


Феська

Ось зараз!

(Запалює у печі сірник, а ним каганець)

Ну, де той чорт? Чи тобі приснилось, чи тобі здалось од перепою?.. Я й сама не знаю!.. От побила мене лиха година та нещаслива... Покарав мене бог таким чоловіком. То був дурний, а тепер зовсім одурів... Ну, чого ти баньки витріщив та рота роззявив, як ту вершу?


Хома

(в недогадках)

Так чорта нема? Та де ж він дівся?

(З страхом озираючись кругом)

Нема?.. А подивись там,

(Показуючи на бочку) /412/


Феська

(перевернувши бочку)

Аже бач, що нема! Та що тобі приснилось? Який тут чорт був? Тут нікого не було,


Хома

Ой був! Чи мені ж хіба повилазило? Чи я сам не бачив? Аж каганець...

(Бере каганець і полохливо огляда бочку. Тимчасом чути крик Медового за кулісами)


Медовий

(за кулісами)

Піймав, піймав ворягу!..


Хома

(злякавшись, кида каганець і кричить)

Рятуйте! Хто в бога вірує, рятуйте!


Медовий

(тягне за груди Василя)

Ага! попався, злодюго, попався!.. Свате, чого ти кричиш не своїм голосом? Не бійсь, злодюга у наших руках, не вирветься песький син.


Феська

(підбіга до Василя й обмацує його одежу)

Ох, лихо, кум! Пропала я. Що ж тепер робити?..


Хома

Та то не песький син, то чорт. Пусти його, хай йому чорт!


Медовий

Чорт? Ого!.. Я такий, що і з чортом справлюсь... Перехрести мерщій вікна. /413/


Феська

(підбігаючи до вікна)

Перехрестила, перехрестила!..


Медовий

(покинувши Василя, біжить до дверей, щоб їх перехрестить. Василь б’є його по потилиці, пхає на землю і вибіга з хати. Медовий, підіймаючись)

Нечиста сила взяла своє... Не встиг я дверей перехрестить.

(Чухає потилицю)


Хома

Свате, це ти? А чорта нема вже?


Медовий

Щез! нехай він щезне.


Хома

Жінко, де ти? Чи тебе чорт не вхопив?


Феська

(неначе злякавшись)

Ох, чоловіче! Духу не переведу... так налякалась!..


Хома

Засвіти, хоч роздивлюсь.


Феська

(найшовши у столі огарок воскової свічки, іде до печі)

Побачиш нечисту матір... Що було, то пройшло.

(Світить)


Хома

(тимчасом Медовому тихо)

Свате! Де ти? А ходи сюди. Голубчику, зроби ласку, не проговорись, що ми з тобою мішок пшениці пропили, а то жінка живцем мене облупе. /414/


Феська

(засвітивши і ніби лаючись, іде тихо до стола)

Ох, лишечко! і ступити страшно, так налякалась.


Хома

Світи, світи!

(Оглядаючись кругом)

Ні, нема.

(Сміливо)

Догадався чортів син. А вже б ми йому з сватом завдали перцю.


Феська

(двусмислено)

Ні, чоловіче! Куди вже тобі з цим чортом справиться?.. Не на те нечиста сила... А ви, свату, де її піймали, чи як?


Медовий

Та бачите, нігде гріха діти: ми з сватом об обідній порі підпили таки гаразд... це йду, сват їде з млина додому... Зустрілись, побалакали.


Хома

(тихо Медовому)

Мовчи, зділай милбсть, про мішок.


Медовий

Я й кажу: їдь же, свату, а я забіжу до шинку хоч набір випросю піввосьмухи нещасної тії грішниці, зайду до тебе,та й похмелимось. От, знаєте, справивсь з усім ділом, тільки що став доходить до вашої хати, слухаю: у вас ґвалт; я мерщій до сіней, аж сусіль з дверей якийсь чорт та й дралимоне... Я так і подумав, що воряга який-небудь... та за ним, нагнав голубчика на перелазі, та за шиворот... він — пручатись, а я: ні — матері лиха — не вирвешся... За груди ну його, розбійника, та й приволік сюди... А хто він?


Хома

(твердо)

Чорт! Кажу тобі, що чорт, так звісно, що чорт. /415/


Медовий

Здорова, проклята личина... Гепнув по шиї неначе камінюкою.

(Береться за потилицю)







Вихід 4-й

Ті ж і Василь.


Василь

(увіходячи)

Добривечір!


Феська

(перебиваючи)

Бач і видно, що кум з млина зараз... увесь у муці.


Василь

Нельзя, кумо! Коло того бач ходимо. Об чім рахуєте?


Хома

Та тут, куме, штукенція...


Василь

А що?


Хома

Та не дуже-то й а що... У нас чорт був.


Василь

Овва!


Хома

Та не дуже-то й овва... У діжку заліз!


Василь

Так що ж?


Хома

Та й не дуже що ж. Вискочила сатана з діжки.


Василь

Овва! /416/


Хома

Та не дуже й овва. Утік бісів чорт і перелякав нас на смерть, а сватові ще...

(Глядить на Медового)


Василь

Може, то й не чорт?


Хома

Та вже чорт не чорт, а люди не такі. Обличчям, не вам кажучи, скидається на вас, куме. Тільки з рогами і з хвостом... Ну, притьмом чорт!


Василь

Диво! Та чого ж би йому зайти сюди!


Хома

Це вже ви знаєте, бо, не во гнів вашій милості будь сказано, кажуть, у вас у носі сидять ті, що колеса крутять.


Василь

Е, куме! Чого люди не набрешуть... А мені то чудно: чого б тому чортові до вас зайти?


Хома

Ти ж кажи!


Василь

Хіба чи не до куми?.. Бо, в добрий час сказати, в лихий помовчати, вона така молодиця, що й чорт позавидує.


Хома

А що ти думаєш?

(Жінці)

Жінко! Гляди! Чуєш, що кум каже?


Феська

От-таки, куме, що! Стану я з чортом знатись.


Хома

Воно так! Я й сам думаю, що рідного чоловіка — який би він дурень не був — нельзя зміняти на яку-/417/небудь сатану. Та тепер на світі стало так: коли жінка дуже мудра, цікава, цвяховита, — прощай же дома й нз полі!

Коли жінка нетимаха,

Та не вередлива,

Нема крику, тихо в хаті,

І ціла чуприна.

(До Василя)

Зарікаю тобі, куме,

На умній жениться,

То не будеш, по-моєму,

З сатаною биться.


Василь

Отак дурням достається —

Нечиста їх мати...

Лучче вік свій збурлакую,

Щоб лиха не знати.


Феська

(до публіки)

Коли я вам, добродії,

Чим не догодила,

То хоч кума полюбіте,

Як я полюбила.


Василь

Моє діло мірошницьке:

Підкрутив та й знову...

Прощай, куме, прощай, кумо,

(до публіки)

Прощайте, панове!


Усі

(до публіки)

Нам мірошник підкрутив,

А ми докрутили,

Тепер просим вас, панове,

Щоб нас не судили.



Кінець














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.