Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія

5.2. КНЯЗІ ПОЛОВЕЦЬКОГО і КАБАРДИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

У 1230-х рр. половецькі хани почали приймати християнство. Свояк путивльського князя Володимира Ігоревича — хан Юрій Кончакович був одним з сильніших половецьких ханів. Після битви на р.Калці частина половців уникнула ординського завоювання. Значна частина правобережних половців емігрувала в Угорщину. Лівобережні половці стали на службу до сіверських князів. Рештки половецької знаті могли асимілюватися, але зберегти родові назви. Князі ПОЛОВЦІ-РОЖИНОВСЬКІ могли бути їх нащадками. Правда, Ю.Вольф вважав князів Рожиновських за самозванців, які собі цей титул приписали (2112, s.676-678). Однак Роман Половець, дідич» Сквирського відділу», який вважався нащадком Тугорхана, жив у середині або на початку XIV ст., що дозволяє з певною довірою відноситися до їх княжого титулу. Його нащадок Юрій Івантич Половець зі Сквири згаданий у 1390 р. Діяльність його сина Михайла Юрійовича зі Сквири Половця-Рожиновського відбита в документах 1440-1454 рр. Син Михайла Юрійовича одружився з сестрою Івашка Немирича. їх син Яцько Половець-Рожиновський згаданий під 1516 чи 1536 р. з князівським титулом. Чи дрібні прикордонні землевласники просто ризикнули собі приписати князівський титул, який спокійно потім носили? Питання залишається відкритим. Яцько мав двох синів: Дем'яна (згад. у 1516 чи 1536 р.) і Теминка († до 1568 ?), та дочку Овдотю (згад. у 1516 чи 1536 р.). Чиїм сином був князь Семен Рожновський, згаданий бл. 1573 р., неясно (скоріше Теминка). З наступного покоління відомі Юрій († 1611 р.), одружений з Анною Берестовською, Семен († після 1605 р.) та Ян († після 1597 р.). Юрій мав трьох дочок, згаданих у 1616 р.: Оксиня вийшла за Василя Некрашевича; Маруша — за Яна Марцинковського; Катерина — за Михайла Хмару-Миловшського. Можливо, що останнім з родини був запорозький старшина Роман Рожновський, один з козацьких послів у 1638 р. (1700, с. 96, 98, 149, 328).

У другій половині XV ст. жив князь Химський, володіння якого знаходилися на Брацлавщині (1700, с.333). Він також міг бути нащадком половецьких ханів.

Син старшого з кабардинських князів Темрюка Ідаровича — Салтанкул Темрюкович у 1558 р. прийняв московське підданство і хрестився як Михайло. З його сестрою Кученей (Марією) одружився вдруге Іван Грозний. Князь Салтанкул-Михайло Черкаський (так стала називатися родина Ідаровичів у Московії) був страчений у 1571 р. під час походу Девлет-Гірея на Москву. У Москву переїхав і старший брат Салтанкула — Мамстрюк Темрюкович. Його син Каншов-Дмитро Мамстрюкович († 1651 р.), боярин, досяг високого становища в Думі (1149; 767).

Племінники Темрюка Ідаровича, сини його молодшого брата Камбулата, також покинули Кабарду. Хорошай-Борис Камбулатович († 1601 р.) виїхав на московську службу як удільний князь (з 1589 р.), став боярином (з 1591 р.), займав вищі військові посади і закінчив на засланні у Білоозері. Його син Іван Борисович, боярин з 1613 р., по смерті Філарета фактично очолював московський уряд. Внук Камбулата Урускан-Яків Куденетович Черкаський († 1666 р.) також був одним з виднійших бояр царя Олексія Михайловича. Його нащадки князі Черкаські протягом XVII-XIX ст. займали видніші посади в Російській державі і були одними з найбагатших княжих родин (394; 767; 950; 1199).

Два молодші сини Камбулата Ідаровича — Гаврило (згадується у 1562-1601 рр.) та Лаврентій (згаданий у 1581 р.) перейшли на литовську службу. Від їх сестри, одруженої із Шимоном Гузельфі з Генуї, походять князі ТЕМРЮКИ-П'ЯТИГОРЦІ, які перейшли на литовську службу і мали володіння на Київщині: Станіслав, Захарія, Іван та Шимон. Сини двох старших: Михайло, Петро, Микола, Андрій, Стефан, Мартин і Григорій, згадані у 1581 р., писалися Черкеси-П'ятигорські. Син Івана — князь Олександр Черкес-П'ятигорець також згаданий під 1581 р. У Шимона було троє синів: Андрій та Василь (згадані у 1574 р.) та Фрідріх Темрюк-Шимкович П'ятигорець, королівський ротмістр у 1574-1598 рр. Син останнього Миколай-Михайло Темрюк-Шимкович також був королівським ротмістром у 1601 -1632 рр. (1700, с.330).

Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія