Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 69-78.]

Попередня     Головна     Наступна





«Архив Юго-Западной России», вид. «Временной Комиссии для разбора древних актов» у Києві 1859 — 1914; поділений на вісім частин. Перша — матеріяли з історії церкви, обіймає 12 тт. за ред. О. Левицького, Т. Лебединцева, С. Терновського, С. Голубева, В. Антоновича. Друга — акти щодо шляхетського стану, 3 тт. за ред. М. Іванишева, І. Каманіна, М. Стороженка. Третя — матеріяли про козаків і гайдамаччину, 6 тт. за ред. В. Антоновича, І. Каманіна, Н. Молчановського. Четверта — акти про походження шляхетських родів, 1 т. за ред. В. Антоновича. П’ята — про міста, 2 тт. за ред. В. Антоновича та І. Каманіна. Шоста — матеріяли про селянство, 2 тт. за ред. В. Антоновича та І. Новицького. Сьома — про колонізацію Правобережної України до кінця 17 в., 3 тт. за ред. М. Владимирського-Буданова. Восьма — матеріяли щодо адміністрації та внутр. побуту, 6 тт. за ред. М. Грушевського, О. Левицького, М. Владимирського-Буданова, М. Довнар-Запольського. Є «Указатель имен личных» (1878) і «Указатель имен географических» (1883), складені І. Новицьким.

І. Б.


Архимандрит, настоятель архимандрії, вибраний досмертно, з правом уживати митри і жезла та ін. привілеїв. На Україні було декілька А., перше місце своїм значенням займали А-и київ. печорський та почаївський. У сучасн. правос. церкві цей титул не завжди пов’язаний з архимандрією.


Архимандрія, манастир, великий як числом ченців, так і значенням, під керуванням архимандрита. На Україні були А-і правос. і кат.; найважливіші — Києво-Печерська і Почаївська, звані лаврами.


Архипенко Євген (* 1884), вчений аґроном, видавав журн. «Укр. Бджільництво» (1906 — 09 в Петербурзі), «Рілля» (1910 в Києві); 1919 р. мін. рільництва УНР. На еміґрації з 1921 p., на Волині до 1928 видавав «Укр. Пасічництво»; написав кілька підручників з пасічництва; з 1944 в Німеччині, займається геральдикою.

[Архипенко Євген (1884, Кагарлик, Київ. губ. — 1959, Дорнштадт, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]


Архипенко Олександер (* 1887), найвизначніший сучасн. укр. різьбар світової слави; нар. в Києві; вчився в Києві, у Москві й Парижі. Створив цілковито модерне мистецтво з власним напрямом і стилем; в 1920 — 23 виставляв свої твори в Німеччині, Франції та ін. країнах Европи і звернув увагу світової критики; з 1924 в Нью-Йорку, де відкрив власну школу й постійно виступає з доповідями в амер. ун-тах, школах і мист. т-вах. Перейшов довгу еволюцію, м. ін. т. зв. різьбо-малярство, спинився на «синтетичному реалізмі» з вимріяною модерною красою (жіночі торси) і символічними знаками (пам’ятники). Різьби характеристичні надзвичайним композиційним помислом, ритмікою, динамікою та синтетичною і лаконічною формою. З укр. тематики відомі його портрети І. Франка, Т. Шевченка, Володимира В. Про А., найпопулярнішого сучасного різьбаря, видано монографії всіма мовами культурного світу (див. ЕУ I, стор. 823, табл. XIII).

[Архипенко Олександер (30.5.1887 — 25.2.1964, Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]

В. С.


Архів-Бібліотека Укр. Правос. Церкви в ЗДА, заснований 1951 у Баунд Бруку в стейті Нью-Джерзі, в осередку Правос. Церкви; поповнюється пожертвами; крім книг і нот, збирає періодичну пресу, проєкти церков та ін.; зберігає деякі збірки приватних осіб.


Архів Української Еміґрації у Франції, заснований 1949 в Парижі, з ініціятиви архиєп. Івана Бучка, при Держ. Школі Сх. Мов; дир. А. проф. І. Борщак.

[Архів Української Еміґрації у Франції. Після 1959 долучений до фондів Бібліотеки Школи Сх. Мов. — Виправлення. Т. 11.]


Архіви на Україні ведуть поч. від давніх часів, коли в манастирях, церквах і приватних збірках зберігалися різного роду документи. Наслідком браку держ. А. на Україні стало м. ін. те, що багато іст. документів потрапило до. А. чужих міст або в руки колекціонерів. Орг-ція А. на Україні починається з кін. 18 в., а наук. А. — із сер. 19 в. в зв’язку з працею Київ. Комісії для розбору давніх актів і заснуванням Центр. Архіву Давніх Актів у Києві (1852) та Іст. Архіву при Іст.-Філол. Т-ві у Харкові (1880, 1920 перетворений на Центр. Іст. Архів); на Зах. Укр. Землях документи зосереджувалися в держ. австр., згодом поль. А. На поч. 20 в., із створенням у губ. містах України учених архівних комісій у Полтаві, Чернігові й Катеринославі деякі документи були опубліковані (див. Археографія). А. губ. управлінь на Україні містили цінні матеріяли, зокрема, в Києві — до іст. гайдамаччини, декабристського руху, Кирило-Методіївського Братства, інвентарів тощо; в Чернігові — держ установ Гетьманщини, в Одесі — запор. Важливі були також А. консисторські, манастирські й станових орг-цій.

З постанням. Укр. Держави 1917 р. в складі Гол. Управління в Справі Мистецтв і Нац. Культури утворено Архівно-Бібліотечний Відділ (керівник В. Модзалевський), однак політ. події не дали змоги розгорнути його роботи. В обставинах революції й війни важливо було рятувати архівні матеріяли, яким загрожувало знищення; цю працю провадили старі й новозасновані А. та працівники давніх місцевих архівних комісій.

Совєтизація України поставила на поч. 20-их pp. завдання врятувати від передачі на паперові фабрики архівні документи; на цьому ґрунті архівним працівникам довелося вести справжню боротьбу. У Харкові 1920 створено Всеукр. Архівну Комісію, яку 1921 р. реорганізував М. Скрипник, в 1923 її знову реформовано. Управління А. було суворо централізоване. В Харкові засновано Центр. Архівне Управління, яке спочатку очолював Д. Багалій, пізніше партійні урядовці; йому була підпорядкована мережа архівів, губ., згодом — окружних (пізніше — обласних). Поряд Харківського Центр. Іст. А. (кол. Іст. А. з 1880) створені були Центр. А. Давніх Актів, Крайовий Іст. А. і Центр. Архів Революції; у Києві — Центр. Іст. Архів; губ., пізніше окружні А. мали свої архівосховища. Центр. Архівне Управління і його мережа спершу підлягали Нар. Комісаріятові Освіти, згодом — Всеукр. Центр. Виконавчому Комітетові (ВУЦВК). Центр. Архівне Управління видавало ж. «Архівна Справа», потім «Радянський Архів» (почате з 1932 вид. «Архіву Радянської України» незабаром припинилося); в питаннях поточної роботи — «Бюлетень Центр. Архівного Управління УССР», підручники та інструкції з архівної справи, скликало з’їзди працівників. Археографічна Комісія Укр. Академії Наук видавала неперіодичні «Укр. Архів» і «Укр. Археографічний Збірник». З 1929 почато підпорядкування всіх архівів Москві (Центр. Архівному Управлінню СССР), а 1938 всі архіви передано Нар. Комісаріятові, тепер Мін-ву Внутр. Справ СССР (Головному Архівному Управлінню); в УССР це підпорядкування здійснюється через Архівне Управління Мін-ва Внутр. Справ УССР. Доступ до А. заборонено, за винятком довірених осіб, а публікація документів цілком залежить від вимог політики.

За часів другої світової війни А. робили все можливе, щоб урятувати документи. Проте війна завдала укр. А. непоправної шкоди: большевики, відступаючи, вивезли секретні іст. фонди, а ділові документи спалили. Німці при відступі вивезли, напр., частину матеріялів Київ. Архіву, доля решти архівів невідома. Тепер в УССР існують 6 центр. А.: Центр. Держ. Іст. Архів у Києві і його філіяли у Харкові і Львові, Центр. Держ. Архів Жовтневої Революції в Києві та його філіял у Харкові, Центр. Держ. Архів Фоно-Фото-Кінодокументів у Києві. В обл. містах — обласні А. з філіялами в кол. великих адміністративних центрах. Працівників А. підготовляє архівний відділ при іст. факультеті Київ. Ун-ту.

На еміґрації ролю центр. А. з 1925 виконував Музей Визвольної Боротьби у Празі; після світової війни орг-цію Центр. Укр. Музею-Архіву провадить УВАН (Музей-Архів у Нью-Йорку) (див. ЕУ I, стор. 1016 — 1018).

За В. Порським


«Архівна Справа», квартальник Центр. Архівного Управління УССР в Харкові 1927 — 30; ред. Д. Багалій, В. Веретенников, Є. Іванов, М. Рубач, Р. Шпунт; 1932 — 33 замість «А. С.» виходив «Архів Радянської України».


Архівні комісії по губ. містах України (чернігівська, полтавська, катеринославська, таврійська) мали обов’язок, крім описування, впорядкування та вид. архівних матеріялів, також охороняти пам’ятки старовини. З них лише чернігівська та таврійська вели археологічні досліди на місцях і мали в своїх музеях археологічні збірки.


Архівська ліствиця, частина аскетичного трактату св. Іоана Ліствичника, переписаного з ц.-слов. ориґіналу на Україні в кін. 13 — на поч. 14 в., важлива для іст. фонетики (півд.-зах. говірок?) укр. мови. Мову А. л. досліджував Соболевський. Рукопис зберігається в Моск. Іст. Музеї.


Архімович Зіновій (1858 — 1938), педагог-математик і гром. діяч, з 1896 р. викладач, згодом дир. Колеґії Павла Галагана в Києві, належав до групи свідомих педагогів-українців, голова Спілки Учителів Києва; серед його вихованців було чимало відомих пізніше громадських і політичних українських діячів.


Архімович Кіра (*1902), біолог, праці з селекції, зокрема виведення нових типів помідорів з тривким стеблом.


Архімович Олександер (* 1892), ботанік і рослинник-селекціонер, д-р біологічних наук. проф. Білоцерківського, Житомирського с.-г. ін-тів, Київського Аґро-Інженерного Інституту, а також УТГІ; дійсний член Київського Ін-ту Цукрової Пром-сти, д. чл. НТШ і ряду чужоземних (нім., есп. і амер.) наук. т-в, автор понад 50 праць, перев. з селекції цукрового буряка, зокрема: «До питання про інцухт-методу в цукрового буряка» (1931), «Биология сахарной свеклы» (монографія 1932), „Die Methodik der Isolation und Bastardierung bei der Zuckerrübe“ (1930) й ін.

[Архімович Олександер (1892, Новозибків, Чернігівська губ. — 1984, Розендейл, Нью-Йорк Стейт, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Архітектура на Україні, себто вищі форми будівельного мистецтва, відома, починаючи з 7 в. до Хр. в кол. грец. колоніях на укр. побережжі Чорного моря, особливо в Криму. Почасти збережені рештки оборонних мурів міст, як Ольбія, Пантікапей, Німфея, Херсонес, Горгіпія, житлових домів, фундаментів храмів і уламків будов та їх прикрас свідчать, що А. укр. Причорномор’я стояла на високому мист. рівні, майже на висоті корінної Греції, водночас виявляючи місцеві своєрідності й у техн. відношенні навіть перевищуючи корінну Грецію, наприклад, в уживанні склепінь. В тих самих осередках, а особливо в Херсонесі, Керчі і Приозів’ї, постають старохрист. храми, починаючи вже з кінця 4 в., аж до доби Київ. держави. Найстаріший тип будов центр. заложення 4 — 7 в., базиліки 7 — 9 в. і посередній тип тринавної церкви 7 — 10 в., що згодом став загально поширений на цілій Україні. Антична доба розвитку А. на Україні свідчить про зв’язок із Середземноморською культурною областю, зокрема Малою Азією, Егейським побережжям і Кавказом.

В добу великого розвитку А. старокняжої України 10 — 13 в. також не втрачає цього зв’язку, особливо через Балкани, коли в найбільшій мірі приходять впливи візант. культури. В кін. 11 і особливо в 12 — 13 в. з’являються і романські течії, головне з Півд. Европи. Проте укр. А. 10 — 13 в. виявляє велику своєрідність. Найстаріші зразки дерев’яної архітектури були відомі на Україні вже в 9 — 10 в., це — оборонні будови, городи, княжі палати, храми (згадки літописців). До найстаріших мурованих будов належать фундаменти княжої палати в Києві 10 в., Десятинна церква 986 — 96 p., Чернігівська катедральна церква 1024 — 51 р. і Св. Софія в Києві. Найбільша і найбагатша споруда — катедральна церква св. Софії в Києві, закладена в 1017 році, своїми розмірами, техн. і мист. досягненнями є одиноким, і при тому ориґінальним, зразком А. для цілої Сх. Европи. Поміж ін. пам’ятками укр. А. Києва 12 в. особливо цінні були: Михайлівський Золотоверхий манастир і головна церква Печерської лаври. Від пол. 12 в. будів. діяльність поширюється й на менші осередки, як Переяслав, Острів, Овруч, Канів і особливо на зах. землях, як Володимир, Галич, Перемишль, Холм. Тип будов переважно в формі централізованої базиліки, з трьома навами і однією чи п’ятьма банями. Досить поширені були ротонди (Вишгород, Галич, Володимир, Горяни б. Ужгороду) і менші однонавні будови. Великої техн. досконалости дійшов спосіб перекривати великі простори склепінням і банями, і то в такій мірі, як це не було тоді відомо в Центр. і Зах. Европі. З оборонного будівництва збереглися незначні рештки Золотої Брами в Києві 1037 р. і вежі 12 — 13 в. б. Холму, Кам’янця на Берестейщині та ін.

В переходову добу 14 — 16 в. послаблюється будів. діяльність, але витворюються нові форми і конструктивні засоби, головне завдяки зах. впливам готики і ренесансу. В плянах церков ще деякий час панує тип будов старокняжої доби (Вірменська катедра у Львові 1363, p., церква Різдва в Галичі, Межиріччя на Волині). Також впливають течії півд.-слов. (св. Микола у Львові 14 — 15 в.) і т. зв. візант. ренесансу (Серет, Лаврів, Кам’янець, Замостя). Ґотика відбивається в деталях у замково-оборонному будівництві, що досягає великого розвитку (Хотин, Острог, Луцьке та ін. фортеці на Поділлі, Закарпатті й Волині), в меншій мірі в А. церков (Рогатин, Острог, Дерманський манастир). Своєрідного характеру Сутківська фортеця на Поділлі 1476 і тип тридільних будов укр. характеру (Рогатин, Нижанковичі, Вишнівці та ін. 14 — 16 в.), поширених також у дерев’яному будівництві (Трочани на Пряшівщині 15 в.). В меншій мірі перетворювалися ґотичні зразки в римо-кат. храмах (Львів, Кам’янець, Київ) і жид. синагогах.

Ренесансова А. приходить на Україну переважно з Італії, через Словаччину, Німеччину й Польщу. Найстаріші зразки ренесансу збереглися в Бардієві (1506) і Пряшеві та Корост поч. 16 в. Ранні ренесансові форми помітні в Кам’янецькому замку при відбудові пол. 16 в. та ін. замках і ратушах Поділля, Галичини й Волині. Найцінніші пам’ятки збереглися у Львові, які здебільша вказують на впливи Венеції і гор. Італії: вежа Корнякта 1572 p., палата Корнякта 1580 p., Трисвятительська каплиця 1578 p., Братська церква 1591 — 1629. В церк. будовах відбилися своєрідні укр. риси тридільних і трибанних будов. Будівництво церк. братств сягало далеко на захід (Луцьке, Сокаль, Замостя, Люблин). Своєрідний характер мало будівництво кн. Острозьких (Острог, Межиріччя, Ярослав, Старе Село), а також будів. діяльність у Києві, Чернігові, Переяславі, Новгороді-Сіверському та ін. містах Центр. України над реставрацією будов старокняжих часів.

Розквіт укр. А. 17 — 18 в. витворює окремий своєрідний стиль укр. барокко. Фундаторами будов стають укр. старшина і козаки, а першість у меценатстві належить геть. І. Мазепі, коли з’являються особливо ориґінальні зразки. Церк. А. витворює два типи будов: з переважними зах.-евр. впливами (Миколаївський собор і Братська церква в Києві, Троїцька церква в Чернігові та численні перебудови старокняжих храмів, як Св. Софія, Золотоверхий манастир, Печерська Лавра та ін.). Другий тип своєрідного стилю у вигляді 3 і 5-банних церков: Покровський собор у Харкові 1689 p., Лавра в Києві, св. Юр Видубицького манастиря, Чернігів, Ніжен, Густинський манастир, Прилуки, Сорочинці, Суми, Ізюм і багато ін. перлин укр. А., які переважно знищені больш. владою. Прекрасними зразками декоративного оброблення поч. 18 в. були донедавна збережені будинки Печерської Лаври, брама Заборовського, Митрополичий дім у Києві, дім Мазепи в Чернігові. Велику мист. культуру має також укр. дерев’яне будівництво. У другій пол. 18 в. з’являється відміна барокко-рококо, з уживанням чистіших клясичних форм. Прекрасними зразками укр. А. цієї доби є: Св. Юр у Львові, Андріївська церква в Києві, головна церква в Почаєві і славетна вежа-дзвіниця Печерської Лаври в Києві 1736 р. В стилі клясицизму споруджені палаци кін. 18 в. гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові і найкращий в Батурині, Завадовського в Ляличах, Вишневецьких на Волині. З поч. 19 в. в стилі ампір будовані церкви, що набрали своєрідних рис, особливо на Полтавщині й Харківщині, а також менші будинки по всій Україні. Поміж архітєктами особливо відзначилися І. Барський, А. Меленський, В. Ярославський.

З ліквідацією решток укр. самостійности й забороною будувати на Україні церкви в укр. стилі (наказ 1801), споруджуються будови за проєктами, надісланими з Петербурґу (держ. будинки Києва, Полтави, Одеси, Херсону, Маріюполя, Краснодара), а в церковному будівництві силоміць насаджують «візант.»-московський стиль. Міські житлові і громадські споруди будуються в різних стилях (еклектизм), але найбільше поширюється віденський неоренесанс (театри в Одесі, Києві, Львові), в меншій мірі — модерн (віденський сецесіонізм).

З поч. 20 в. постає свіжа, творча течія відродження укр. стилю на основі нар. мистецтва і укр. барокко. Визначніші архітекти цього напряму В. Кричевський (Будинок Полтавського Земства), І. Левинський (будинки у Львові), К. Жуков, С. Тимошенко, К. Мощенко, Є. Сердюк, О. Лушпинський, Р. Грицай, Д. Дяченко, П. Костирко, П. Головченко, Є. Наконечний, Кодак. Між першою і другою світовою війною на короткий час приходить т. зв. конструктивізм. В межах відродження укр. архітектурного стилю помітна течія модернізації форм укр. А. старокняжої доби (Залізобетонова церква в Михайлівцях, деякі частини Стадіона в Києві). Поза тим, в офіційних будовах УССР, які часто виконуються не укр. архітєктами, найбільше помітний вплив петербурзького ампіру (стиль імперії часів царського абсолютизму) та еклектика. Деяке пожвавлення було помітне під час видавання місячника «Архітектура Радянської України» (Київ 1939 — 41). Заснована в Києві в 1945 Академія Архітектури УРСР в своїй діяльності цілком підпорядкована центр. установам у Москві. Все таки напрям відродження укр. стилю настільки сильний, що він помітний в творчості майже всіх сучасних укр. архітектів. (Див. Будівництво, а також ЕУ I, стор. 801 — 20).

Література: див. ЕУ I, стор. 820, а також Юрченко П. Укр. народна архітектура. К. 1947; Академія Архітектури УРСР. Архітектурні пам’ятники. К. 1950; Січинський В. Пам’ятки укр. архітектури. Філядельфія 1952; Пам’ятники архітектури УРСР. К. 1953.

В. Січинський


«Архітектура і Будівництво», двомісячник, орган Управління в справах архітектури при Раді Мін. УРСР, Академії Архітектури УРСР і Спілки Радянських Архітекторів України, виходить у Києві з 1953.


«Архітектура Радянської України», орган Спілки Радянських Архітекторів України, місячник, ред. Г. Головко (Київ, 1939 — 41); з 1953 замість нього видається двомісячник «Архітектура і Будівництво».


Архітектурний Інститут в Києві, заснований 1918 як вища техн.-мист. школа (організатори Д. Дяченко, В. Січинський, Данилевський); 1919 — Київ. Архітектурний Ін-т; в 1924 прилучений до Київ. Художнього Ін-ту як факультет.


Арциз (VII — 10), кол. нім. колонія Ляйпціґ у півд. Басарабії над р. Когильник; р. ц. Одеської обл.


Аршин, див. Міри.


Асєєв Микола (* 1889), рос. сов. поет, перекладав Шевченка на рос. мову.

[Асєєв Микола (1889, Льґов, Курщина — 1963, Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Асиміляція, уподібнення, в суспільних науках процес, у якому люди різного походження чи нац.-культ. традиції, що живуть на одній території, набувають культ.-нац. едности. А. може відбуватися природно, шляхом поступового передавання культ. традиції від однієї групи до другої, або ставати наслідком насильства, свідомо спрямовуваних політ. заходів завойовників. Елемент асимільовуваний може в більшій або меншій мірі впливати на асимілятора. Найвідпорнішими щодо А. складниками культури є мова, віровизнання і нар. звичаї — вони зумовили стійкість супроти асиміляційних процесів укр. селянства, у якого дуже розвинене почуття окремішности й любов до своїх звичаїв.

В іст. часи здавна поступово асимілювалися на Україні групи кочовиків перев. тюркського походження (берендеї, тюрки, половці й ін.). У добу Лит.-Поль. держави серед укр. населення легко асимілювалися білоруси, але в наслідок політ. причин зазнала асиміляції з поляками більшість укр. шляхетських родів. Відтоді поляки свідомо застосовували різних адміністративних, політ. чи екон. метод, скерованих на А. укр. населення, і за часів королівської Польщі, і в Австро-Угорщині, і в відновленій Поль. Республіці. Особливою брутальністю й упертістю характеризувалася система А., яку з кін. 17 в. і до свого падіння застосовувала Рос. імперія, цілком заборонивши укр. мову в школі й гром. житті, силоміць перетворивши церкву на знаряддя русифікації і позбавивши українців преси рідною мовою. А. в Росії, як і під Польщею, Румунією та Угорщиною, мала успіх перев. в соц. вищих укр. колах; цей процес особливо неґативно відбився на нац. складі укр. міст. Позбавлені в наслідок політики А. можливостей нормального нац.-культ. розвитку, зазнаючи, щоправда, поверхової, русифікації в школі, війську і на заробітках по містах, укр. селяни однак виявили велику витривалість і не лише зберегли нац. обличчя, а й асимілювали чужинців, що опинялися в їх оточенні: частково поль. селянство й дрібну шляхту на Правобережжі, сербів і молдаван у степ. смузі, чимало нім. колоністів і рос. заробітчан (до революції не піддавалися А. жиди). Зберігали свою нар. культуру укр. селяни не тільки в мішаних укр.-рос. районах (подекуди, як на Слобожанщині, передаючи росіянам багато елементів матеріяльної культури), але й переселені в Сибір. Сер. Азію, на Далекий Схід. Нетривкість рос. А. доведена була швидкістю укр. нац. відродження в роки революції та в 20-их pp., в період т. зв. «українізації». Большевики, незмінно прямуючи до А. укр. населення, провадять національну політику, гнучкішу супроти дорев. Росії. Гасло культури «національної формою, соціялістичної, інтернаціональної змістом», будованої в формально «суверенній» УССР, прикриває всебічне фальшування укр. нац. культури з широким застосуванням пропаґандивних засобів преси, школи, театру, радіо і т. д. й прищеплення сов. патріотизму з повсякчасним підкресленням передової ролі «великого рос. народу». Проте навіть формальне визнання окремішности України й поширення укр. мови насамперед як мови навчання, розповсюдження укр. книжки, театру, пісні й танцю і т. д. сприяє витривалості проти рос. сов. А., насамперед там, де є відповідна родинна традиція. Та обставина, що, не зважаючи на нищення укр. культ. сил в 1929 — 38 pp., і далі — в добу війни й особливо в післявоєнне десятиріччя триває загострена боротьба больш. уряду проти укр. «буржуазного націоналізму», свідчить про невеликий успіх сов.-рос. А. Натомість треба гадати, що під тиском урядових заходів (від 1933) русифікація українців за межами УССР (Передкавказзя, Азія) значно пішла вперед.

Поза цим слід відзначити А. укр. груп на заході поляками й словаками. В наслідок перехрещення впливів двох народів подекуди поставали перехідні групи, напр., на укр.-білоруському пограниччі — на Поліссі й півн. Чернігівщині, «латинників», «калакутів», словаків — гр.-католиків (див. ЕУ I, стор. 156 — 77, «Нац. відносини»).

В ін. обставинах відбуваються процеси досить швидкої нині А. в чужому оточенні укр. еміґрантів, зокрема там, де вони живуть в умовах розпорошення, як в ЗДА і почасти в Канаді.

Р. М.


Асиміляція в мові, повне чи часткове уподібнення звука сусідньому або близькому звукові щодо артикуляції. Сучасна укр. мова характеризується автоматичним діянням А. твердих зубних до наступного пом’якшеного приголосного у палаталізації (крім кінцевих приголосних приростків, напр. пісня вимовляється пісьня, але в здійснити з зберігає твердість), глухих приголосних до наступного дзвінкого у дзвінкості (напр., молотьба вимовляється молодьба); середньопіднебінні перед зубними с, з, ц стають зубними і навпаки (напр., пташці вимовляється птасьці, пісок, але піщинка). Усе це — випадки реґресивної асиміляції (наступний звук уподібнює до себе попередній). Проґресивна асиміляція не типова для укр. мови тепер і була мало типова й давніше, обмежуючись на дуже рідких прикладах (напр., бджола із старого бьчела). Сучасний характер А. в укр. мові виразно виявляється щонайменше від часу занепаду слабких редукованих голосних ъ, ь у 12 в.

Ю. Ш.


Асиндетон, безсполучниковий зв’язок членів речення (однорядних слів, а також прикладки) або речень при можливості сполучникового зв’язку, напр., «Я знаю: він прийде», — пор. «Я знаю, що він прийде». А. речень характеризується виразнішим інтонаційним рисунком, ніж сполучникові речення, а тому залюбки використовується в розмовних і експресивних стилях мови. Питома вага А. в укр. мові, як взагалі в літ. мовах, близьких до нар. основи, більша, ніж у літ. мовах, дальших від нар. основи, як от рос. або поль. Були спроби розглядати А. як загальну питому рису укр. мови (Смеречинський), одначе його роля обмежена на певних стилях.


Асканія-Нова (VII. — 14), держ. заповідник, на базі якого створено (1932) Всесоюзний Науково-Дослідний Ін-т гібридизації й акліматизації тварин ім. акад. М. Іванова, що входить до системи Всесоюзної Академії С.-Г. Наук. Адміністративно А.-Н. с. м. т. Ново-Троїцького р. Херсонської обл., розташоване на схилі великого Чапельського поду (звідки один час назва Чаплі). А.-Н. існує з 1828. Заповідник заснував у 1883 р. нім. колоніст Е. Фальцфайн. В роки революції рятував заповідник від повної руйнації місц. селянин К. Сіянко. Фальцфайн вишукував зниклих представників степової фавни та акліматизував споріднених із ними з Азії, Африки, Америки й Австралії. З 1904 в заповіднику працював проф. Ілля Іванов, що провів цікаві досліди над акліматизацією коня Пржевальського, зубра, а також над схрещенням зубра з бізоном і зубробізонів з великою рогатою худобою, зебри з домашнім конем і т. д. Декретом Совнаркому УССР з 1. 4. 1919 А.-Н. була оголошена держ. заповідником і передана Наркомосові УССР (від 1921 Наркомземові). При А.-Н. були створені наук.-степ. станція, зоопарк, ботанічний сад, зоотехн. станція з племінним госп-вом, фітотехн. станція, лябораторії вівчарства, свинарства, рогатої худоби, кормодобування та ін. наук. установи для обслуговування півд. степового р-ну. Тепер А.-Н. має 38 500 га землі. Ін-т веде працю над виведенням і поліпшенням порід с.-г. тварин, зокрема виведена нова порода асканійської тонкорунної вівці, укр. степової білої свині та ін. Велику вартість має ботанічний парк із понад 120 акліматизованих порід дерев і кущів в умовах сухого степу та заповідна цілина степу (22 000 га, з яких 1 400 га абсолютної цілини).

Р. М.


Аскетизм, форма змагання до удосконалення людини. Християнський А. заснований на т. зв. євангельських радах. На Україні А. принесли грецькі ченці, треба гадати, ще перед хрищенням. Центром і зразком укр. христ. аскетизму стала Києво-Печерська Лавра. Спочатку А. мав характер єремітичний (подвизання насамоті). Але незабаром укр. аскетизм стає суспільним, культурним, соціяльним — із пасивного стає активним: праця над удосконаленням ближнього. Побіч нього існує індивідуальне подвижництво, головне «юродство Христа ради», поотництво, затворництво. Укр. аскетизм завжди зберігав здорову середину, уникаючи крайностей та збочень, в які заходив аскетизм грец., а згодом рос. Від них зберегло його живе пов’язання з укр. суспільністю в усіх її прошарках. На Україні А., за незначними індивідуальними винятками, залишався найдовершенішим християнством, змаганням до моральної досконалости.

А. В.


Аскольд і Дир, напівлеґендарні постаті, згадувані в «Початковому літописі» як київ. князі (9 в.). Імена їх зв’язуються з походами Руси на Візантію й Закавказзя. За літописним оп. А. і Д. були вбиті Олегом і поховані на Угорській горі в Києві (Аскольдова могила).


АСМ, Асоціяція Сучасних Музик, виникла у 20-их pp. в УОСР, як і в ін. сов. республіках, об’єднавши старших і молодших композиторів, що орієнтувалися на новаторські зах. муз. течії (експресіонізм, конструктивізм, джаз) і їх пропагували, зокрема в творчості В. Лятошинського, В. Дешевова й ін. АСМ ліквідовано урядовою постановою 1932 р.

[АСМ, Асоціяція Сучасної Музики (1924 — 32). — Виправлення. Т. 11.]


Аспанфут, Асоціяція Панфутуристів, літ. група, заснована 1922 в Києві М. Семенком, О. Слісаренком, Г. Шкурупієм та ін. Пізніше перетворилася на АСКК — Асоціяцію Ком. Культури. Діяльність А. характеризується поверховим експериментаторством, прикритим закликами поставити мистецтво на службу рев. пропаґанді. Група розпалася в 1924 — 25, однак багато її учасників 1927 знову об’єдналися в «Новій Ґенерації».


АСПИС, Асоціяція Письменників у Києві 1923 — 24, що до неї входили Г. Косинка, В. Підмогильний, Ю. Меженко, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, М. Галич, М. Рильський, М. Зеров, М. Могилянський, М. Івченко; 1924 розпалася, і більшість утворила групу Ланка (пізніше МАРС).


Аспірантура, основна форма готування наук. і наук.-пед. працівників в СССР при н.-д. установах і високих школах. До кандидатської А. приймають осіб із високою освітою за конкурсними іспитами; навчання триває 3 p.; по закінченні її аспірант, склавши іспити, написавши й захистивши дисертацію, дістає звання кандидата наук з правом бути доцентом або наук. співр. н.-д. установи. Докторантська А. (при АН УРСР у Києві та її філіялі у Львові) теж трирічна, дає найвище в СССР наук. звання доктора наук і право бути професором або старшим наук. співр. н.-д. установи.


Астаматій (Остаматенко, Стаматенко) Остафій, за Хмельниччини організатор митних поборів, укр. посол у Царгороді 1675 — 77, вбитий 1678 р.


Астраханська область, обл. РСФСР на Каспійському низу, 74 800 км², бл. 700 000 меш., у тому ч. 30 000 українців (1926), які живуть перев. етногр. о-ми на лівому березі Волги (Болхуни, Капустин Яр).


Астрономічні товариства, добровільні організації астрономів-фахівців і аматорів та геодезистів, що існували по різних містах України самостійно, а від 1932 стали філіями централізованого Всесоюзного Астрономічно-Геодезичного Т-ва при АН СССР; на Україні такі філії є при ун-тах у Києві, Одесі, Харкові, а також у Симферополі.


Астрономія, наука про рухи, розміри і розміщення небесних тіл, стала на Україні розвиватися з поч. 19 в., з появою ун-тів та обсерваторій при них. Перша астрономічна обсерваторія — при Харківському Ун-ті заснована 1808, з 1923 — Харківська Астрономічна Обсерваторія. Основним завданням її є дослідження плянет, а також дослідження Сонця; провадить також роботи з астрометрії й небесної механіки. При ній зокрема працювали відомі астрономи: Борис Герасимович, Микола Євдокимів, С. Семилєтов; тепер наук. співр. д. чл. АН УРСР М. Барабашов, Б. Остащенко-Кудрявцев, Г. Баженов, В. Лебединець, А. Чекарда, В. Федорець, В. Плужників, К. Кузьменко, В. Михайлів та ін. Вид.: «Публікації Харківської Астрономічної Обсерваторії», пізніше «Труды Астрономической Обсерватории» (рос. мовою) та ін. Астрономічна обсерваторія при Київському Університеті була заснована в 1845 р. (з 1922 — самостійна інституція). Дослідження походження малих небесних тіл соняшної системи і їх фізичної природи; вивчення активности Сонця, вивчення малих плянет і руху Місяця. Останнім часом там працюють С. Всехсвятський, А. Яковкін, Д. Пясковський, А. Шишковський, А. Богородський, І. Іллінський, А. Бабій, А. Гориня, Е. Земанек і ін. Вид.: «Анали Київ. Астрономічної, Обсерваторії», „Annales de l’Observatoire de Kiev“, «Публікації Київської Астрономічної Обсерваторії», «Циркуляри» та ін. Астрономічна Обсерваторія Одеського Ун-ту заснована 1871 р. Гол. завдання — досліджувати нерухомі зірки й складати їх докладний каталог; фотографування й спостереження нових плянет, спостереження за плямами на Сонці й вивчення протуберанців. Останнім часом в Одеській Обсерваторії працювали д. чл. АН УРСР О. Орлов, К. Покровський, В. Цесевич, М. Міхальський, І. Андросов, Б. Новопашенний, І. Пелешенко, А. Приходько та ін. Вид.: «Збірник Астрономічної Обсерваторії Одеського Ун-ту», «Бюлетені», «Известия» й ін. Полтавська Ґравіметрична Станція АН УРСР, заснована 1926 р. з ініціятиви д. чл. АН УРСР О. Орлова; гол. завданням її є праця над ґравіметричною картою України (що важливо для геологічних розвідок) і вивчення рухів земних полюсів та припливів земної кори. Станція є одним із найкращих ґравіметричних пунктів на Україні. Наук. співр. О. Орлов, Н. Попов, Є. Федоров, С. Дроздов, Є. Лаврентьєв та Вид.: «Труди Полтавської Ґравіметричної Станції». Астрономічна Обсерваторія при Львівському Ун-ті заснована 1940 p.; основним завданням є. дослідження Сонця, зокрема вивчення протуберанців і плям на Сонці; провадяться також праці над небесною механікою. Серед наук. співр. Т. Ольчак, Г. Радіонов, В. Степанов, В. Міліянчук, Т. Мандрикіна, Я. Капко та ін.; матеріяли друкуються у «Наук. Записках Львівського Ун-ту». Астрономічна обсерваторія в Миколаєві була заснована 1821 спершу для готування морських офіцерів, пізніше (1912) вона стала півд. відділом Пулковської обсерваторії; з 1926 — самостійна; видала опублікований у Ляйпціґу „Catalogue de 5945 étoiles“ (1900). Астрономічна обсерваторія в Сімеїзі, в Криму, була заснована 1908 як півд. відділ Пулковської обсерваторії; С. Бєлявський та Г. Неуймін, що там працювали, відкрили кілька малих плянет і провадили досліди над змінними зірками й кометами. Зруйнована в 1942 p., Сімеїзька обсерваторія нині відбудовується й розширяється як Кримська Астрофізична Обсерваторія. В 1945 в Голосіївці б. Києва засновано нову обсерваторію — це Гол. Астрономічна Обсерваторія АН УРСР; завданням її є координувати працю всіх астроном, установ на Україні.

Т. Рябокінь


Астряб Матвій (1843 — 1925), педагог, родом з Лемківщини, співр. Полтавської Архівної Комісії; праці з історії Полтавщини.


Астряб Олександер (* 1879), математик-методист, один з представників київ. методичної школи; викладав на Київ. Вищих Жін. Курсах, на Лубенських і Київ. Вищих Пед. Курсах. 1917 — 19 співр. «Вільної Укр. Школи», в 1920-их pp. — проф. Київ. ІНО, пізніше Пед. Ін-ту; наук. співр. Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки. Автор численних методично-наук. праць і підручників.

[Астряб Олександер (1879, Лубні, Полтавська губ. — 1962, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Асунсіон (Asunsion), столиця Парагваю (Півд. Америка), 206 000 меш. (1950 p.); невелика укр. колонія з осідком т-ва «Просвіта» й «Укр. Осередку».


Атаки (V — 8), м-ко в Басарабії на Дністрі, проти Могилева Подільського; р. ц. Молд. ССР. 6 000 меш. (35% українці).


Атаманець Іван (* 1896), дириґент у ЗДА, родом з Галичини; 1926 заснував хор «Думка» й успішно концертував у ЗДА й Канаді до 1953.


Атаманчук Василь (* 1901), бойовик УВО, засуджений поль. судом на смерть із заміною на 10 р. в’язниці за атентат (1926) на куратора Собінського, виконаний ким іншим.


Атаманюк (псевд. Яблуненко) Василь (*1897), родом з Галичини, працював в УССР, журналіст, письм. і політ. діяч, чл. партії боротьбістів; чл. літ. орг-ції «Зах. Україна» та ред. її збірника «Зах. Україна», 1930 з неї виключений і незабаром репресований. Зб. поезій «Чари кохання» (1921), «Хвилі життя» (1922) й ін.; оповідання «Василько» (1922), «Дума про Степана Мельничука» (1924), зб. поезій «Галичина» (1925).

[Атаманюк (псевд. Яблуненко) Василь (1897, Яблунів, Станиславівський пов. — 1937). 31.1.1933 заарештований у Києві й засуджений на 5 р. ув’язнення, а 9.10.1937 „особлива трійка“ засудила А. на розстріл. — Виправлення. Т. 11.]


Атанасій св. (298 — 373), архиєп. олександрійський, видатний церк. діяч і письменник; його проповіді належали до популярних творів перекладної літератури Київської Руси.


Атанасій Лубенський (17 в.), св. Правос. Церкви, патріярх царгородський, під час перебування на Україні спочив 1654 p.; мощі його зберігалися в Мгарському Преображенському манастирі б. Лубень.


Атеринка (Atherina mochon pontica Eichw.), невелика (9 — 10 см) кефалевидна морська стадна пелагічна риба з роду атеринкових; живе в Чорному й Озівському морях, звідки запливає в прибережні прісні ріки; має важливе пром. значення.


Атмосферні опади, див. Клімат і ЕУ I, стор. 85 — 86.


Атос, Афон, віднога Халкідонського півострова, із шпилем 1 935 м висоти. З 8 в. осідок грецьких анахоретів, що створили т. зв. «чернечу республіку» під управлінням ради та виборного протоса. Число манастирів на А. дійшло згодом до 20, а число ченців різних національностей перевищило кілька тисяч. Розсадник чернечого життя в Греції, на Балканах та в Сх. Европі, зокрема на Україні (св. Антоній — засновник Києво-Печерської Лаври). Україна мала з А. рел.-культ. зв’язки від самих початків аж до наших днів, не зважаючи на тур. окупацію 1430 — 1913 pp. (Антоній, Іван Вишенський, Йов Княгинецький. та ін.). Гезихазм, паламітизм, затворництво тісно зв’язане з А. Тепер А. як республіка становить автономну політ. одиницю, зберігаючи великі мистецькі та бібліотечні (бл. 10 000 рукописів) скарби. Центр туристичних, наук., рел. екскурсій. Свята гора грец. Сходу.

А. В.


Атрибут, означення, другорядний член речення, граматично узгоджуваний з тим членом речення, що його він окреслює. Укр. мова визначає А-ом прикмети предметів, а також матеріял, місце походження й приналежність, хоч в останніх трьох випадках можливі й конструкції з керованими іменниками (алюмінійовий посуд, авторів рукопис — і посуд з алюмінію, рукопис автора).


Аули (V — 15), с. м. т. Криничанського р-ну, Дніпропетровської обл.


Ауссем Володимир (* 1879), больш. діяч на Україні; 1904 — 06 чл. соц.-дем. Спілки на Поділлі; 1918 учасник першого з’їзду КП(б)У; 1921 — 25 повпред УССР і радник повпредства СССР у Берліні й Відні; 1925 голова Всеукр. Ради Нар. Госп-ва; від 1930-их pp. доля невідома.


Ауссем Отто, сов. діяч на Україні; 1923 уповноважений Наркомосвіти УССР у Берліні й Празі; 1924 заст. повпреда СССР у Берліні й повпред у Празі; від 1924 ген. консул СССР у Парижі; дальша доля невідома.


Афанасій Мніх (12 в.), невідомий докладніше чернець і письменник, прихильник митр. Клима Смолятича, який у своєму посланії до свящ. Хоми обстоював високий рівень освіти та богословської підготови у духовних письменників.


Афанасій († 1363), правос. єп. володимирський на Волині; 1353 переїхав, мабуть, у зв’язку з переслідуваннями православних поль. королем Казіміром, до Москви, де відігравав визначну ролю.


Афанасій Филипович († 1648), св., церк. діяч, відомий виступами перед поль. владою в оборону правос. населення, ігумен Св.-Симеонівського манастиря в Бересті; 1644 — 45 — в варшавській в’язниці; запідозрений поляками в співчутті повстанню Б. Хмельницького, був закатований 5. 9. 1648 р.


Афанасій (Атанас), кін. 17 в., архітект із Пирятина, один із будівників Мгарського манастиря б. Лубень.


Афанасьев Юрій (1848 — 1925), історик і гром. діяч, доц. Одеського Ун-ту, управитель Держ. Банку в Києві. 1918 за гетьмана державний контролер, пізніше мін. закордонних справ. Помер на еміґрації в Бєоґраді.

[Афанасьєв Юрій (* Уфа). — Виправлення. Т. 11.]


Афанасьєв-Чужбинський Олександер (1817 — 75), укр. поет-романтик і етнограф; зб. поезій «Що було на серці» (1855), «Поездка в Южную Россию» (1861), спогади про Шевченка, з яким зустрічався в 1843 — 46.

[Афанасьєв-Чужбинський Олександер (1816, Ісківці, Полтавська губ. — 1875, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Афанасьїв Євген (1838 — поч. 20 в.), доц. діягностики й терапії в Київ. Ун-ті, автор бл. 20 наук. праць і перекладів з нім. підручників із внутр. медицини.


Афанасьїв Микола (1842 — 77), патолог і біохемік; проф. патології в Київ. Ун-ті.


Афендик Іван († бл. 1648), видатний чл. львівської Ставропігії.


Афендик Петро († бл. 1691), був заложником від м. Львова в Туреччині (1672) в часи П. Дорошенка.


Афинс, ліва притока дол. Кубані, довж. — 60 км.

[Афинс, м. б. Афипс (Афіпс). — Виправлення. Т. 11.]


Афіксація, творення слів афіксами, головний засіб укр. словотвору.


Афікси, частини слова з формальним значенням, що модифікує головне значення слова, носієм якого є корінь. Укр. мова широко користається з афіксів префіксами й суфіксами, але не має інфіксів.


Африкати, приголосні, що їх артикуляція полягає в переході проривного приголосного в самий момент експльозії в фрикативний приголосний того ж місця творення, що стається в наслідок затримання щілини між органами мови. Так А. ц постає в наслідок такого поєднання артикуляцій т і с, але в випадку А. ч артикуляція т переноситься вище від нормальної — на ясна або на передній край твердого піднебіння. Укр. мова разом із білор. і поль. належить до тих слов. мов, що розвинули поруч загальнослов. А. ц і ч їх дзвінкі пари дз, дж, хоч останні використовуються розмірно рідше від ін. приголосних і іноді мають факультативний характер. Отже, сучасна система А. укр. літ. мови складається з зубних А. — глухої ц і дзвінкої дз, відповідних паляталізованих ць і дзь і середньо-піднебінних глухої ч і дзвінкої дж. Укр. мова — єдина слов. мова, що зберігає праслов. паляталізоване ць в усіх позиціях, крім перед е, и, але деякі укр. говірки втратили цей звук і мають тверде ц (гуцульські говірки, наддністрянські в Галичині).

Ю. Ш.


Ахієзер Наум (* 1901), математик, проф. Харківського Ун-ту, голова Харківського Математичного Т-ва, чл. АН УРСР; численні праці різними мовами з аеродинаміки, теорії найкращих наближень; значна частина наук. праць А. зібрана в «Лекциях по теории апроксимаций».

[Ахієзер Наум (1901, Чериков, Білорусь — 1980). — Виправлення. Т. 11.]


Ахмет I, тур. султан (1603 — 17); в часи його панування відбувалися походи запорізьких козаків на Чорне море.


Ахмет III, тур. султан (1703 — 30), провадив переговори з Мазепою і Орликом; 1711 переміг Петра I на Пруті.


Ахрон Йосип (1886 — 1943), визначний скрипаль, концертував за кордоном і компонував камерну та скрипкову музику, у 1913 — 16 pp. був проф. Харківської Консерваторії.


АХЧУ, Асоціяція Художників Червоної України (1926 — 1932), об’єднання мистців в УССР з філіями в Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові, Херсоні, Миколаєві та ін.; мала студії в Харкові й Києві, влаштувала кілька виставок; об’єднувала прихильників консервативних напрямів, переважно реалістів-побутовців, ідучи за офіц. вимогою «творити мистецтво, зрозуміле масам».


Ахшарумов Дмитро (1823 — кін. 19 в.), лікар, видатний сан. діяч, працював в Одесі, Кам’янці-Подільському, Херсоні Полтаві, дуже сприяючи розвиткові земської медицини й санітарії на Україні; бл. 20 праць з гігієни й епідеміології, кілька перекладів нім. мед. підручників.


АЦУКС, Асоціяція Кооперативних Центральних Союзів України, об’єднання кооп. союзів: споживчого — Дніпросоюз, кредитового — Українбанк і с.-г. — Централ; існувала 1919 — 20, ліквідована большевиками.


Ашаффенбурґ (Aschaffenburg), м. в Баварії, 45 000 меш.; 4 укр. табори в pp. 1945 — 49: „Pionier-Kaseme“ з 2 000 меш. (1946 — 49), „Artillerie-Kaserne“ з бл. 2 000 меш. (1945 — 49), „La garde“ з 1 700 меш. (1945 — 49) і „Bois Brulé“ з 1 500 меш. (1946 — 49).


Ашельська культура, назва від Saint-Acheul б. Амієну у Франції. Одна з культур старішого палеоліту. Основні форми крем’яного знаряддя мигдаловидні, овальні та круглі ручні стусани до універсального вжитку, краще виготовлені й тонші від шельських (див. ЕУ I, мал. 279 — 280). Спосіб життя людини: кочування, лови на мамутів, життя в печерах та поза ними. Останків самої людини А. к. ще не відкопано; вона мабуть була споріднена з неандертальською расою. Час тривання: приблизно кін. другої міжльодової доби (Рісс-Вюрм). Поширення: Европа, Азія та Африка, на Україні — в Криму та сер. Подністров’ї.


Ашік Антін (1802 — 54), піонер півд.-укр. археології, родом серб. У 1830-их pp. розкопував могили б. Одеси, 1833 — 53 р. дир. музею в Керчі; «Керченские древности» (1845); «Боспорское царство» (1848); «Керченские катакомбы» (1845).


Ашкаренко Григорій (1839 — 1922), антрепренер укр.-рос. труп в 70 — 80-их рр. і актор на характерні ролі; 1881, вперше після заборони 1876, вкупі з Кропивницьким відновив укр. вистави; залишив «Спомини про першу укр. трупу» («Рідний Край», XV, 1908).

[Ашкаренко Григорій (1856, Кременчук — 1922, Пісочин, Харківщина). — Виправлення. Т. 11.]


Аю-Даґ (IX — 15), гора і ріг на півд. березі Криму вулканічного складу. Висота — 565 м.

[Аю-Даґ (Аюдаг, Ведмідь-гора). Висота — 577 м. — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.