[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 170-185.]

Попередня     Головна     Наступна

Бравлин (перша пол. 9 в.), староруський кн., 800 спустошив півд. узбережжя Криму (ця подія згадується в житії св. Стефана Суразького).

Брадач Іван, єп. мукачівський (1767 — 72), борець за канонічне визнання єпархії та її унезалежнення від впливів лат. єпископів Еґеру. Папа Климент XIV буллою „Eximia regalium“ канонічно заснував єпархію (1771), а Б. призначив першим її єпископом.

[Брадач Іван (1732, Ториски, Пряшівщина — 1772, Мукачів), єn. помічник, згодом єп. мукачівський (1768 — 72). — Виправлення. Т. 11.]

Брадач Михайло, титулярний єп. бориленський, управляв як ген. вікарій мукачівською єпархією (1809 — 16); за його управління із зах. її частини створена Пряшівська єпархія (1818).

Брадфорд (Bradford), місто в півн. Англії, 294 000 меш. (1950), текстильна пром-сть; найбільша в Англії укр. громада (бл. 1 400), відділи Союзу Українців Брітанії (власний дім) і Об’єднання Українців, парафії обох укр. церков.

Бражник Володимир, легкоатлет київ. «Іскри», скок жердкою 4,30 м (1954), один з кращих у Европі; чемпіон СССР.

Бразілія (Brasil), федеративна республіка, складається з 20 автономних стейтів («естадос»), 4 територій і федеральної округи (столичне м. Ріо-де-Жанейро). Простір — 8 500 000 км², населення — бл. 55 000 000, з них: білих — 60%, мулатів — 20%, метисів («кабоклі») — 10%, негрів — 8%, індійців — 2%. Українців і бразілійців укр. походження бл. 100 000.

Населення. Перші відомі українці в Б. — родина Миколи Морозовича, що виїхав із Золочівщини 1872 р. Відокремлені випадки еміґрації до Б. були в 1876 і 1886 pp., в 1891 — 92 виїхали більші групи (60 родин). Масового характеру еміґрація набрала в 1895 — 96 у наслідок т. зв. «браз. гарячки», спровокованої аґентом італ. пароплавних ліній, який обіцянками дешевої землі зворохобив сіль. бідноту півн.-сх. Галичини. В цей час приїхало до Бразілії понад 15 000 українців і деяке число латинників. Оселені вони були в стейті Парана серед пралісів у дуже важких умовах. Цілковита безпорадність, голод, пошесті, вороже ставлення місцевого населення спричинили серед перших поселенців велику смертність, у багатьох випадках тимчасовий занепад моралі; деякі з переселенців поверталися до Галичини. В 1897 — 1907 pp. іміґрація до Б. тривала, проте в менших розмірах: щороку 700 — 1000 душ. Друга масова іміґрація відбувалася в 1908 — 14 pp., коли до Б. приїхало понад 14 000 українців. Уся укр. еміґрація до першої світової війни, разом 40 — 45 000 (уже з природним приростом), походила з Галичини. Укр. еміґрація до Б. в добу між двома світовими війнами була відносно слаба: з усіх зах. укр. земель еміґрувало бл. 10 000, не лише з Галичини, але й з Волині та Полісся, в меншій мірі з Буковини і навіть з-поміж укр. поселенців у Юґославії. Остання фаза укр. еміґрації до Б. — це приїзд бл. 7 000 українців в 1947 — 51 pp. із таборів переміщених осіб в Европі. Разом до Б. виеміґрувало понад 50 000 українців.

Точніше число українців в Б. невідоме, їх обчислюють на 100 000 — 120 000. Майже всі вони розміщені в півд. стейтах Б., а саме: Парана (85%), Сан Павльо (9%), Санта Катаріна (3%), Ріо-Ґранде-до-Суль (2%); в інших стейтах жило ледве 1% українців. Як на початку еміґрації, так і тепер укр. оселі зосереджені здебільша в півд.-сх. Парані на високорівні (500 — 700 м), де чимала висота дозволяє жити укр. поселенцям, не зважаючи на субтропічне підсоння (26 — 27° півд. широти). Найбільше українців у муніципії (повіті) Прудентополіс, де вони складають 3/4 всього населення. Це є гол. осередок укр. нац. життя в Б., другим є Курітіба, гол. м. Парани. В кін. 30-их pp. відбувся переселенчий рух із давніших скупчень у центр., півн. і півн.-зах. Парану; в той же час помітна тенденція переселюватися до міст; в містах поселилася половина іміґрантів 1920 — 38 pp. і майже вся повоєнна іміґрація. Проте й тепер 75% укр. поселенців живуть в окремих або мішаних оселях («колонії») й зайняті в хліборобстві.

Господарство. Укр. селяни в Б. мають переважно 20 і більше ґа господарства («шакри»). У перші роки переселенці вели господарство місцевими примітивними методами, вирубуючи й випалюючи ліс та плекаючи на вкритому попелом ґрунті кукурудзу й чорну фасолю (фіжон). Останнім часом укр. поселенці перейшли до звичайних форм обробітку землі; стали плекати невідомі раніше в Б. культури, як пшеницю, жито, гречку, евр. картоплю. Розвинули садівництво й годівлю герви-мате, незнане майже бджільництво; в тваринництві перше місце займає свинарство, дедалі більше розвивається птахівництво, зокрема курівництво. Тепер бл. 300 родин на терені півн.-зах. Парани зайняті прибутковим плеканням кави. Загальний стан посідання землі — до 500 000 га. Понад 20% українців працюють у нехліборобських професіях: робітники, самостійні ремісники й купці, учителі, держ. службовці й представники ін. професій; наростає народжена вже в Б. інтеліґенція, скріплена найновішими іміґрантами.

Церк. життя. Духове, а почасти й культ.-осв. життя укр. поселенців у Б. тісно зв’язане з церквою, що й раніше, і тепер становить єдиний стабільний чинник опіки над вірними. Українці в Б. майже на 85 % католики.

Організація рел. життя українців почалася з 1898 p.: 1896 p. прибули перші священики, 1897 — перші оо. Василіяни (о. С. Кізима) їх праця піднесла на дусі переселенців, що стали морально підупадати під впливом нестерпних умов життя; духівництво перебрало в свої руки шкільну й осв. справу. Гр.-кат. священики були підпорядковані римо-кат. єпископам, тому приїзд жонатого духівництва був неможливий і священиками були здебільшого монахи (в 1922 на 11 свящ. — 8 оо. Василіян). 1951 р. Апостольська Столиця вилучила українців і всі ін. нац. групи сх. обрядів з-під юрисдикції місцевої ієрархії й іменувала для них ординарія в особі архиєп. Ріоде-Жанейро кардинала де Баррос Камара, а ген. вікарієм для українців — о. К. Прийму. Ген. Вікаріят для українців-католиків у Б. охоплює бл. 70 000 вірних, 10 парохій, 32 свящ. (з них 25 оо. Василіян), 110 церков, церковок і каплиць. Оо. Василіяни в Б. становлять окрему провінцію з осідком у м. Прудентополіс, мають власний новіціят і 4-річну сер. школу в Прудентополісі, видають місячник «Укр. Місіонар», тижневик «Праця» і книжки рел. та нац. змісту. Рел. виховну й харитативну працю провадять із 1911 р. сс. Служебниці (205), що мають там окрему браз. провінцію з осідком у Прудентополісі, ведуть 28 початкових шкіл і 2 середні, утримують 2 шпиталі і 2 сиротинці. Їх працю доповнює Т-во Катехиток, засноване після 1940 р.

Укр. Автокефальна Правос. Церква в Бразілії, з окремим адміністратором, охоплює бл. 9 000 вірних; більші скупчення: Сан Павльо, Курітіба, Порто Алеґре, Апукарана — Нова Україна і Ґонсальвес Жуніор; 8 свящ., церков і каплиць — 12; першим організатором був о. Дмитро Сідлецький 1930. Кілька тис. правос. українців не належать до УАПЦ, особливо в стейтах Сан Павльо і Ріо-Ґранде-до-Суль.

Освіта. Великі зусилля присвятили українці Б. своєму шкільництву. Його початки припадають на 1897 — 98 pp., коли, переважно з ініціятиви священиків, стали організовувати хатні школи. Більше шкіл, і краще устаткованих, постало під час другої укр. масової еміґрації від 1907 р. Для поліпшення шкільної справи 1913 р. з ініціятиви оо. Василіян створено Шкільний Союз. 1913 р. в Б. було 35 укр. шкіл, з них у самій муніципії Прудентополіс 22 з 630 учнями; 1920 їх було 41, і це число утрималося до 1938 p., коли з поч. диктатури й асиміляційної політики укр. школи, а згодом і т-ва та преса були закриті і навіть священикам заборонено виголошувати проповіді укр. мовою. В розвитку укр. шкільництва велику ролю відіграли сс. Служебниці, які 1938 р. мали 18 шкіл. Спроба організації укр. гімназії не мала особливого успіху, проте оо. Василіяни зорганізували в Прудентополісі 1932 р. свій новіціят, а 1935 4-річну сер. школу-семінар ім. св. Йосифа, з укр. й португальською мовами навчання. Тепер це єдина в Б. школа, де молодь може набути знання укр. мови, літератури й історії.

Громадське життя. До першої світової війни на території Б. існували 32 культ.-осв. т-ва під традиційними назвами «Просвіта», «Т-во ім. Шевченка» тощо. Спроба створити для них осередок у Курітібі була безуспішна великою мірою тому, що вже тоді назрівав поділ укр. громадянства в Б. на невелику групу ліберально-радикальних просвітян із курітібською «Просвітою» на чолі і консервативно-нар. масу під проводом духівництва. 1922 р. в Дорізоні створено такий осередок під назвою Укр. Союз у Б., але незабаром, у наслідок непорозумінь між організатором союзу П. Карманським і оо. Василіянами при Союзі лишилася тільки половина т-в як його філії, а ін. діяли самостійно за підтримкою оо. Василіян; найсильніше з них «Україна» в Прудентополісі діяло деякий час як їх централя. Укр. Союз, з осідком у м. Порто Уніон, а від 1934 р. в Курітібі, з поч. диктатури в 1938 змінив назву на Хліборобсько-Осв. Союз, але 1940 був змушений припинити діяльність, як і всі ін. укр. т-ва. Після ліквідації «націоналізаційного» режиму в Б. Хліборобсько-Осв. Союз 1947 р. відновив свою діяльність; постала друга культ.-осв. орг-ція — Т-во Прихильників Укр. Культури — ТПУК, також у Курітібі. Обидві орг-ції мають свої філії. Далеко слабше т-во «Соборність», що діє з 1949 р. в Сан Кайтанодо-Суль б. Сан Павльо. Культ.-осв. діяльність усіх цих т-в досить слаба.

Намагання організувати спільний осередок укр. життя в Б., як Укр. Нар. Рада в Прудентополісі на першому заг. конґресі українців у Б. 1910 р. і як Укр. Нар. Рада в Бразілії, створена на з’їзді в Дорізоні 1919 р. — лишалися без успіху. Не став таким осередком і Укр. Союз. Тільки 1953 р. спільний з’їзд трьох т-в: Т-во Прихильників Укр. Культури, Хліборобсько-Осв. Союз і Укр. Т-во «Соборність», утворив Укр. Браз. Комітет як центр. представництво.

Укр. преса в Б. виникла перед першою світовою війною. Це були двотижневики «Зоря» (1907 — 10) в Курітібі і «Прапор» (1910 — 11) в Курітібі — Прудентополісі, півмісячник «Україна» (1919) в Курітібі, місячник «Самоосвітник» (1936 — 40) у Прудентополісі, тижневик «Наш Напрям» (1937 — 38) в Курітібі, «Зоря» (1937 — 40) і «Наша Думка» (1948) в Сан Павльо. Тепер виходять тижневики «Праця» — орган оо. Василіян і «Хлібороб» — орган Хліборобсько-Осв. Союзу, місячник «Укр. Місіонар», неперіодичний «Інформаційний Бюлетень» („Boletim Informativo“), що його видає португальською мовою Т-во Прихильників Укр. Культури з 1950 p., і неперіодична «Православна Нива» з 1954 р. Існує в-во оо. Василіян з 1912 p., що випускає книжки рел. та нац. змісту (42 назви по 1952 p.). Читачів укр. преси і книжок — бл. 4 000 родин.

У гром. і культ. житті серед українців Б. відіграли визначну ролю в минулому: о. Маркіян Шкірпан ЧСВВ, Валентин Куц, Петро Карманський, Осип Шпитко і Сильвестер Калинець; у мист. ділянці — Дмитро Ізмайлович; з нового покоління визначаються: Петро Фірман і поетеса Олена Колодій; між літераторами з останньої еміґрації Ольга Мак (*1913), Олекса Запорізький (* 1915); з науковців працюють Володимир Ільченко і Володимир Каваляр (ґрунтознавці). Участь укр. етнічної групи в політ.-гром. житті Б. позначилася після другої світової війни (участь у виборах і вибір представників укр. походження до провінціяльного сойму Парани — 2 в 1947 р. і до федерального сойму — їв 1950 p.). В госп. розвитку Б. українці виявилися дуже позитивним, корисним іміґраційним елементом, зокрема в хліборобстві, в якому сильно зацікавлена ця країна. Ставлення браз. суспільности до українців прихильне, і окремі її діячі стали симпатиками укр. справи (Ромаріо Мартінс, Квельо Нето, Монтейро Лобато, кардинал Жайме Камара й ін.). Загалом переважна частина укр. етнічної групи в Б., в наслідок свого зайняття й розміщення по колоніях, є дуже консервативна щодо побуту, звичаїв, мови та переконань і відпорна на сторонні впливи; залишаючись такою, вона позбувається власної виключности і активно входить у життя країни свого поселення, виявляючи при цьому багато розуміння справи визволення рідного краю.

Література: Głuchowski K. Materjały do problemy osadnictwa polskiego w Brazylji. Варшава 1927; Карманський П. Між рідними в Півд. Америці; Romário Martins. Quantos somos e quem somos. Курітіба 1941; Ювілейний альманах Василіянських Студентів у Бразілії 1897-1947; Гец М. Укр. іміґрація в Бразілії. Українці у вільному світі. Ювілейна книга Укр. Нар. Союзу. Джерсі Сіті 1954; річники укр.-браз. преси, архіви орг-цій та установ.

М. Гец

Браїлів (IV — 9), м-ко над р. Ров на сх. Поділлі, Жмеринського р-ну Вінницької обл. Цукроварні, гуральні. В 1919 бої з большевиками: в квітні — Січових Стрільців, у серпні — 6 бриґади УГА.

Брайтер (Breiter) Ернест Теодор (1865 — 1935), поль. публіцист і політик у Галичині, незалежний соціяліст, посол до австр. парляменту зі Львова; 1918 — член Укр. Нац. Ради й уряду ЗУНР; єдиний поль. політик, що став на плятформу укр. державности. Помер на еміґрації.

[Брайтер (Breiter) Ернест Теодор (* Давидів бл. Львова — † Відень). — Виправлення. Т. 11.]

Бранденбурґ, див. Пруссія.

Брандес (Brandes) Ґеорґ (1842 — 1927), данський літ. критик жид. походження; у 1880-их pp. подорожував по Сх. Европі; перший у Скандінавії написав працю про Шевченка, високо оцінивши його творчість («Збірка творів», Х. 1902).

Брандон (Branden), м. в Канаді, в півд.-зах. частині провінції Манітоба; 1951 р. на 20 600 меш. — 1 600 українців (7,6%).

Бранисько, невелика ґранітна гірська група, 1172 м висоти; розташована в верхів’ях р. Ториси в півн.-сх. частині Центр. Карпат (Словаччина) на укр.-словацькому етногр. пограниччі.

Брандт (Brandt) Юзеф (1841 — 1915), поль. маляр, видатний баталіст; деякий час перебував на Україні; автор низки картин із козацького побуту: «Військо йде», «Бій із татарами» й ін.

[Брандт (Brandt) Юзеф (Щебжешин, Польщі — † Родом). — Виправлення. Т. 11.]

Брасюк Гордій, письм. в УССР, зб. оп. «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), роман «Донна Анна» (1929); в 1930-их pp. арештований.

[Брасюк Гордій (1899, Волинь — 1942, Уфа [за УЛЕ 1941, Алма-Ата]). 1930 заарештований і засуджений на 5 р. концтабору. Відбувши ув’язнення, жив у Запоріжжі 27.6.1941 знову заарештований і засуджений на 10 р. ув’язнення. Останні відомості про Б. є з 1942, правдоподібно того ж р. він помер у в’язниці— Виправлення. Т. 11.]

«Братерство Тарасівців», див. Тарасівці.

Братерський Микола, сучасний драматичний актор в характерних ролях; працював у Нар. Театрі в Харкові, недовго в «Березолі», в театрі Червоної Армії (Київ) та в Театрі ім. Франка в Києві, у 30-их pp. — один із провідних акторів київ. поль. театру.

Братиця Павло (1825 — дата смерти невідома), кобзар із с. Тарасівки Ніженського пов.; від. Б. записано чимало нар. творів.

Братіслава (Bratislava), м. на лівому березі Дунаю, столиця Словаччини, 184 000 меш. (1948); у Б. невелика укр. колонія, в 1930-их pp. — Т-во «Просвіта»; після поразки на Карп. Україні до Б. прибула деяка кількість укр. політ. еміґрантів.

Братіяну (Bratianu) Йон (1864 — 1927), рум. політ. діяч, лідер ліберальної партії, за його прем’єрства (1922 — 26) заборонено укр. нац. працю на Буковині і в Басарабії.

Братки (Viola tricolor), декоративна рослина, відміна фіялки; поширена по всій Україні, відома в укр. фолкльорі.

Братківська (V — 5), невелика гірська група в Полонинських Бескидах, суцільно вкрита лісами й полонинами; також назва найвищого верху групи (1792 м).

Братковський Данило († 1702), гром. діяч із волинської шляхти; оборонець православія і суспільних прав укр. населення на шляхетських соймиках Київщини та Волині. 1700 встановив зв’язок із Мазепою; згодом узяв участь у повстанні Палія; під час придушення поль. владою Палієвого повстання стятий у Луцькому. 1697 видав у Кракові збірку сатиричних віршів „Świat po części przejrzany“.

[Братковський Данило (1630-40-і pp., Волинь — 26.11.1702, Луцьке). — Виправлення. Т. 11.]

Братковський Юрій Онуфрій (1722 — 90), церк. діяч, василіянин із Галичини; ігумен Угнівського манастиря, обстоював права свого чину перед австр. урядом; йому завдячують заснування василіянського манастиря в Дрогобичі (1774).

«Братній Союз», таємне т-во укр. гімназистів народовецького напряму в 1871 — 75 pp. у Чернівцях.

«Братская Беседа», тижневик Свято-Богородичного Братства в Холмі 1910-их pp.; містив матеріяли укр. мовою з красного письменства, історії та етнографії.

Братства, рел.-нац. т-ва, що їх створювали при церк. парафіях члени ремісничих і цехових орг-цій по містах України в 15 — 17 вв., продовжуючи традицію середньовічних рел. братств Зах. і Сх. Европи. Б. ставили собі насамперед рел.-благодійні завдання: дбали за свої храми та їх обслуговування, влаштовували гром. богослуження, місцеві церк. урочистості, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, ховали їх на гроші спільної каси, що складалася із внесків членів, організовували шпиталі та ін. В добу посиленої латинізації та польонізації на Україні в 16 — 17 вв. поле діяльности Б., які набирали дедалі більшого впливу, охоплюючи цехових майстрів, ремісників, купців і почасти навколишню правос. шляхту, дуже поширилося (їх підтримували нечисленні укр. маґнати, як К. Острозький, пізніше А. Кисіль та ін.). Допомагаючи зберігати свою віру, обряд і давні звичаї, Б. ставали активними оборонцями укр. нац. самобутности. З кін. 16 в. Б. розгорнули культ.-осв. працю, відкриваючи школи й друкарні, збираючи бібліотеки. Львівське Братство при церкві Успення Богородиці (відоме з 1453 p.), що зміцніло в обставинах боротьби з поль. рел. і урядовим тиском, мало в кін. 16 в. одну з перших на Україні друкарень (Іван Федорович) та видатну братську грец.-слов. школу (див. Братські школи) і давало культ. діячів, зокрема вчителів, для ін. укр. Б. В кін. 16 — на поч. 17 в. існували Б. по багатьох містах України: в Києві, Луцькому, Острозі, Володимирі, Бересті, Більську, Люблині, Могилеві, Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Тисьмениці й ін., сприяючи утворенню шкіл, друкарень (див. Друкарство) й бібліотек, зосереджуючи культурні сили. В 17 в. велику ролю в нац.-культ. розвитку України відіграло Київське братство, засноване бл. 1615 р. при Богоявленському манастирі; до числа його чл., крім київ. міщанства й духовенства, входило багато укр. шляхти й козаків; його школа, об’єднана 1632 з школою при Києво-Печерському манастирі, перетворилася на Києво-Могилянську Академію.

Свій характер укр. Б. зберігали до 18 в. З об’єднанням при Кат. Церкві майже всього Правобережжя на поч. 18 в. Б. занепали або перетворилися на чисто церк. Б., які мають на меті дбати за красу церков і богослуження, і в такому вигляді збереглися до наших днів. У деякій мірі давніші цілі й завдання перебрали на себе укр. братські орг-ції, і кат., і правос, на еміґрації, поширюючи свою діяльність на досить широкі ділянки, однак в ін., не станових, і не в цехових рамках.

[Братства, стор. 173, п. ш., у 31 р. зг., м. б.: (уперше згадане 1463). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Грушевський М. Історія України-Руси, VI. К-Л. 1907; Беднов В. Православная Церковь в Польше и Литве. Катеринослав 1908; Грушевський М. Культ.-нац. рух на Україні в 16-17 в. К. 1912.

А. Г. Великий

Братство Воскресіння, засноване в Києві 1917 після з’їзду духовенства й мирян, який обрав головою протоієрея Василя Липківського, пізніше митр. Б. В. мало на меті здобути автокефалію Укр. Правос. Церкви; воно перетворилося на Всеукр. Церк. Раду, що скликала 7. 1. 1918 р. Всеукр. Церк. Собор.

Братство колишніх вояків 1 Української Дивізії Української Національної Армії, комбатантська орг-ція кол. вояків 1 УД, створена 1950 на з’їзді в Мюнхені-Фраймані з метою плекати військ. традиції, допомагати військ. інвалідам та ін. Братство, що має осідок в Мюнхені і Крайові Управи у Німеччині, ЗДА, Канаді, Арґентіні й Австралії, видає двомісячник «Вісті Братства кол. вояків 1 УД УНА» (з 1950) й ін. публікації мемуарно-іст. і військ.-фахового характеру.

Братство св. о. Николая, офіц. назва «Укр. Запомогове Братство ім. св. Николая в Канаді»; найстаріша допомогова орг-ція в Канаді, заснована у Вінніпеґу 1905, що об’єднує українців-католиків; з 1930 поширило свою діяльність на цілу Канаду.

Братство св. Покрови, засноване 1921, рел. об’єднання, служило духовним потребам правос. вояків у таборах інтернованих у Польщі; дбало за душпастирську обслугу, видавало церк.-рел. книжки, журн. «Рел.-Наук. Вісник» і т. п.

Братство св. Покрови УАПЦ в Арґентіні, церк. т-во правос. українців у Арґентіні, засноване 1946; в Буенос-Айресі утримує церкву св. Покрови, має 4 філії на провінції з власними невеликими церквами; при Б. є бібліотека, з 1950 виходить місячник «Дзвін».

Братство Українських Січових Стрільців (УСС), комбатантська орг-ція кол. УСС, виникла на еміґрації в Німеччині 1948; існує 5 станиць в ЗДА, 4 в Канаді, 1 в Арґентіні, 1 в Німеччині.

Братство Української Державности, БУД, таємна організація, заснована на весні 1919, підтримувала зв’язки з урядом УНР на еміґрації до 1924, коли самоліквідувалася з огляду на небезпеку продовжувати діяльність. Провідну ролю відіграв С. Єфремов.

Братство Українців Католиків Канади (БУК), рел.-нац. орг-ція українців-католиків у Канаді, що постала 1932 в Саскачевані з відділами по всій Канаді; спочатку БУК мав також жін. і юначі відділи, тепер організовує лише чоловіків; органом БУК була газ. «Будучність Нації», виходить рел.-нац. характеру бібліотека БУК.

Братське (VI — 12), с. на р. Мертві Води; р. ц. Миколаївської обл.

Братські школи, стали з’являтися в 80-их pp. 16 в.; засновували їх церк. братства з метою зміцнювати православіє і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське Братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало Б. ш. по різних містах України: в Перемишлі (1592), Галичі, Городку, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарному, Ярославі, Холмі, Красноставі, Замості (1606), Люблині, Більському, Бересті, Володаві, Пинському, Києві (1615), Стрятині, Вінниці, Немирові, Кам’янці Подільському, Межибожі, Луцькому (1620), Володимирі Волинському, Дубні, Крем’янці та ін. і в Білорусі: у Вільні (1587), Мєнську, Могилеві. В першій пол. 17 в. створені були Б. ш. й по деяких селах. Найважливішими серед Б. ш. були Львівська і Київська.

Спочатку Б. ш. мали характер грекослов., із слов. мовою викладання, друге місце займала грец. мова (Б. ш. називали також грецькими). Пізніше Б. ш. наблизилися орг-цією й навчанням до єзуїтських шкіл (з латинською гол. мовою), зокрема школи, які мали зразком Киево-Могилянську Колеґію. Програмою навчання більшість Б. ш. відповідала тодішнім сер. школам: клясичні мови, діялектика, реторика, поетика, гомілетика (наука духовного красномовства), аритметика, геометрія, астрономія, музика (церк. співи); в деяких Б. ш. викладали правос. богословіє і знайомили (з полемічною метою) з кат. богословієм. Б. ш. були приступні для різних шарів суспільности; учнів вирізняли (передні місця в клясах) не за походженням, а за успіхами (на відміну від єзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї пед. підготови. Б. ш. багато спричинилися до ширення рел, і нац. свідомости та розвитку укр. культури, зокрема видаванням підручників, особливо з мов. Чес. педагог Я. А. Коменський чимало використав з практики Б. ш. для своєї «Великої дидактики». В несприятливих політ. умовах Б. ш. в кін. 17 в. й у 18 в. занепали.

П. Поліщук

Браунер Олександер (1857 — 1941), зоолог-систематик і археолог; 1919 один з організаторів і керівник катедри тваринництва Одеського С.-Г. Ін-ту, в 1923 — 35 завідувач наук. частиною і консультант Н.-Д. Ін-ту в Асканії Новій; бл. 150 наук. праць, м. ін. присвячених походженню укр. степ. худоби: «Рогатый скот» (1922), «Сельскохозяйственная зоология» (1923) й ін.

[Браунер Олександер (* Симферопіль — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Брацлав (V — 9), с. м. т. на р. Бог на півд. сх. Поділлі; р. ц. Вінницької обл. Відомий з 14 в., за поль. часів важливе оборонне воєводське м. (див. Брацлавське воєводство), за козаччини — полкове. Під Росією пов. м. Подільської губ. Згодом за браком залізниці Б. підупав. У грудні 1919 бої Запор. корпусу з денікінцями.

Брацлавське воєводство, адміністративна одиниця в межах Польщі в 1569 — 1793 pp.; охоплювала до 1598 півд. частину Поділля з центром у Брацлаві, згодом у Вінниці; в 1648 — 67 входила до складу Козацької держави як окремий полк (див. карту в ЕУ I, стор. 448).

Браччі Себастіяно (17 в.), київ. архітект італ. походження, один із перших будував у переходовому до барокко стилі; 1613 реставрував Успенську соборну церкву на Подолі.

Бращайко Михайло (* 1883), брат Юлія, правник, закарп. політ. і культ. діяч, організатор укр. руху на сх. Закарпатті (1918 — 19), делеґат від Закарпаття до уряду ЗУНР, чл. Центр. Руської Нар. Ради та ін. установ, заступник гол. Христ. Нар. Партії, чл. Сойму Карп. України.

[Бращайко Михайло (1883, Блажієво, Закарпаття — 1973, Хуст). — Виправлення. Т. 11.]

Бращайко Юлій (1879 — 1946), адвокат, закарп. політ. і культ. діяч, організатор Хустської Нар. Ради 1919, що висловилася за приєднання Закарпаття до України, чл. засновник Центр. Руської Нар. Ради в Ужгороді, іменований до автономного Уряду т. зв. Директорії Підкарп. Руси, чл. багатьох культ. і екон. установ, керівний чл. Христ. Нар. Партії, видавець «Укр. Слова», посол до Сойму Карп. України і мін. останнього уряду Карп. України. Помер у сов. тюрмі.

[Бращайко Юлій (* Глибоке, Закарпаття). — Виправлення. Т. 11.]

Бредов Микола (* 1873), денікінський ген., 1919 командував частинами, що захопили Київ і частину Правобережжя.

Бредулець, див. Багонник.

Бреслав (Breslau), 3 1945 поль. м. Wrocław, 630 000 меш.; до війни найбільша зб. славістики (в Німеччині); з 1918 в Б. існував Сх.-Евр. Ін-т (Osteuropa Institut), дир. якого були проф. Г. Юберсберґер і проф. Г. Кох, прихильники українців. З 16 в. у Б. бувало багато укр. студентів; за козаччини через Б. проходив укр. експорт.

[Брежнєв Леонід — Доповнення. Т. 11.]

Бриґада (франц.-італ. термін), відділ війська, що складається з 2 полків; в УГА були окремі бриґади (разом 12: 1 УСС, 2 Коломийська, 3 Бережанська, 4 Золочівська, 5 Сокальська, 6 Равська, 7 Львівська, 8 Симбірська, 9 Угнівська, або Белзька, 10 Янівська, або Яворівська, 11 Стрийська, 12 Гірська), які мали по 3 — 5 куренів піхоти, 1 гарматний полк і сотню кінноти. В Армії УНР 1919 існували окремі кінні бриґади; в 1920 р. був запроваджений поділ на бриґади (до кожної з 6 дивізій входили 3 піхотні бриґади з артилерією, 1 кінний полк, 1 техн. полк).

Бриґада сільсько-господарська, основна виробнича одиниця в колгоспах, МТС і радгоспах УССР. Бриґада колгоспна, на чолі з бриґадиром, складається, як скрізь в СССР, з 50 — 80 працездатних колгоспників, за якими стало закріплюється відповідна частина колгоспної землі й реманенту. У колгоспах, що спеціялізуються на техн. культурах, з Б. виділяються ланки, групи по кілька осіб, що дістають на обробіток ділянку землі під однією культурою (цукровий буряк тощо). Ланкові підлягають бриґадирам. Бриґада тракторна в МТС складається з бриґадира, його помічника, трактористів (по 2 на трактор) та обліковця. Вона прикріпляється за умовою між МТС і колгоспом до колгоспу чи окремої колгоспної бриґади. Бриґада радгоспна своїм складом і виробничими завданнями подібна до колгоспної, але складається з найманих робітників, що одержують платню грішми, а не трудоднями.

Бриґідер Володимир (1889 — 1952), зоолог, д. чл. НТШ, проф. Львівського Ун-ту; праці з мікроскопічної анатомії, генетики, гігієни, охорони природи. Помер на еміґрації в Канаді.

Брижжаха Григорій (* бл. 1890), видатний дириґент Укр. Держ. Лівобережної Капелі у Харкові; заарештований у 30-их pp., доля невідома.

Брик Іван (1879 — 1947), філолог, гром. і пед. діяч, д. чл. НТШ, голова львівської «Просвіти» (1932 — 39), ред. «Письма з Просвіти» (1923 — 25); праці про слов’янські літ. взаємини поч. 19 в., про галицьке відродження, з шевченкознавства, зокрема «Шевченкова поема Іван Гус» (1919), та ін.

[Брик Іван (* Устрики Долішні, Ліський пов., Галичина — † Ляндек, Австрія). — Виправлення. Т. 11.]

Брикович Ілярій (1881 — 1941), педагог і гром. діяч у Тернополі, дослідник клясичної реторики, зокрема Ціцеронової.

Брикович Степан (1883 — 1948), адвокат, гром.-політ. діяч Укр. Радикальної Партії на Тернопільщині, оборонець у політ. процесах.

Брилевський Василь († 1945), псевд. Боровий, майор УПА і шеф штабу УПА-Захід, загинув у бою з большевиками.

Бриндзан Іларіон (1888 — 1946), протоієрей, правос. церк. діяч на еміґрації, родом з Буковини, 1932 — 46 настоятель церкви УАПЦ в Парижі.

Бриндзан Касіян (1871 — 1946), церк. діяч Буковини 1900 — 40 pp., протоієрей і катедральний проповідник у Чернівцях, автор «Літургіки» укр. мовою.

Бриндзан Теофіл (* 1875), гром. діяч і педагог на Буковині, учитель клясичних і нових мов у гімназіях Кіцманя і Чернівців, організатор українознавчих курсів для студентів Буковини, друкувався в бук. пресі.

[Бриндзан Теофіль (1875, Товтри, Буковина — 1962, Бад Зальцуфлен, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]

Бринський Михайло (*1883), різьбар з Галичини, студіював у Відні, працював у Відні й Празі; майстер-монументаліст (різьба в камені й мармурі); пам’ятник робітникам у Відні, проєкт пам’ятника Шевченкові (2 премія у Харкові, 1930), використаний Манізером; побутові різьби.

[Брянський Михайло (1883, Долина, Товмацький пов., Галичина — 1957, Прага). — Виправлення. Т. 11.]

Брізбен (Brisbane), гол. місто стейту Квінсленд в Австралії; 502 000 меш. (1954), в тому числі бл. 1 000 українців.

Бріке (Briquet) П’єр, сучасний швайцарський журналіст; виступав із доповідями й численними статтями в пресі, справедливо оцінюючи боротьбу укр. народу проти поневолення.

Брітанська Колюмбія (British Columbia), крайньо-зах. провінція Канади, 948 600 км², 1 165 000 меш. (1951), з них 23 000 українців; горяна країна з суворим континентальним кліматом, за винятком прибережної смуги.

Найбільше екон. значення має експлуатація лісів (3/5 кан. продукції), гірництво (3 місце в Канаді), рибальство (45% кан. продукції), пром-сть, особливо деревообробна і паперова, слабше розвинене сіль. гос-во (тваринництво).

Населення скупчене в містах на півд. заході, найбільше м. — Ванкувер (Vancouver) із 344 800 меш., 5 міст із 10 000 меш. і 9 міст із 5 — 10 000 меш. Все населення Б. К. 1 165 000 осіб (1951), складається із людей брітанського походження (66%), скандінавців (5,6%), німців (4,7%), французів {3,6%), голляндців (2,8%), українців (1,9%) й ін.; укр. людність 22 600 осіб (в 1931 р. — лише 2 600) живе перев. на півд. зах., 48,2% її в містах, 51,8 на фармах, у лісах і копальнях. Найбільший укр. осередок — у Ванкувері (7 200 осіб, або 2,1% всіх меш.), у столичному м. Вікторія (Victoria) — 420 українців на 51 000 меш., у Нью Вестмінстер (New Westminster) — 710 на 29 000 меш., у Вернон (Vernon) — 800 на 8 000 мешканців.

І. Тесля

Брво (Brno), гол. м. Моравії (Чехо-Словаччина), 273 000 меш. (1947); в період між двома світовими війнами — укр. колонія.

Бровари (III — 11), с. м. т. і р. ц. Київ. обл. 30 км на схід від Києва. Силікатна пром-сть. У січні 1918 бої укр. військ із большевиками, у листопаді 1918 бої між сердюками й повстанцями Ангела та Зеленого.

Броварство (пивоварна промисловість), одна з галузей харчової пром-сти, що продукує з ячменю, при застосуванні хмелю, дріжджів та води, слабоалькогольний напій — пиво. На Україні Б. відоме здавна і довго мало домашній характер, найбільше розвиваючись для потреб шляхетських госп-в. З другої пол. 16 в. на укр. землях Лит.-Поль. держави почали з’являтися держ. броварні. У 16 — 17 вв. по більших містах Б. було в міщанських руках, і створилися цехи пивоварів або солодовників, однак у 17 в. вони занепали, бо воєводи віддавали право продажу пива в оренду, забороняючи міщанам торгувати пивом. В 17 в. Б. стало монополією держави і шляхти, пізніше — козацької старшини й поміщиків. На Гетьманщині Б. підноситься в пол. 18 в. у зв’язку з урядовими заходами (с. Черняхівка на Ніженщині постачає пиво по всій Гетьманщині). Продукція Б. — перев. в поміщицьких маєтках — задовольняє місцеві потреби. В 70 — 80-их pp. 19 в., у зв’язку з ростом промисловости, з’являється чимало броварень (зокрема великий на ті часи завод акційного т-ва Нова Баварія б. Харкова з 1873, — в 1900 продукція на 400 000 золотих карб.). Загалом Б. на Україні розвинене відносно слабо: напр., продукція Правобережжя в 1901 — 300 000 гектолітрів, 1913 — 900 000. Нині Б. розвивається переважно по містах та індустріяльних р-нах: у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровському, Сталіному, Львові, в Донбасі та Дніпровському пром. р-ні (продукція УССР в 1940 — 2 500 000, в 1950 — 3 000 000 гектолітрів).

Р. М.

Бровкович Никанор, архиєп., див. Никанор Бровкович.

Броди (III — 6), м. б. підніжжя Подільської височини в улоговині гор. Стиру; р. ц. Львівської обл. До 1939 р. пов. м. В першій пол. 19 в. в Б. зосереджувалася торгівля Австрії з Росією (завдяки пограничному положенню і торг. привілеям). З появою залізниць Б. втратили монопольне становище й стали занепадати (1880 — 20 000 меш., 1931 — 12 500); найбільший у Галичині відсоток жидів: 1900 — 64%. Місц. харч. і легка промисловість. Руїни замка 17 в., збудованого за пляном Бопляна.

17 — 22. 7. 1944 оборонні бої Укр. дивізії «Галичина» (в складі 13 нім. армійського корпусу, який мав 2 здекомплектовані панцерні дивізії — бл. 50 танків і бл. 35 000 вояків, між ними 11 000 Укр. дивізії) з далеко переважаючими концентрованими танковими й піхотними частинами сов. військ при їх наступі на Львів. Больш. удар почався охоплюючим проривом при сильній підтримці танків і літунства з напряму Тернополя-Золочева і Радехова-Бузького (17 — 19. 7.) й закінчився оточенням дивізій 13 армійського корпусу (20. 7.). В боях 20 — 22. 7. бл. 3 000 укр. вояків і такому ж числу німців вдалося прорватися з оточення б. сс. Княже й Почапи в напрямі Гологір і Перемишлян. Полягло або попало в полон бл. 7 000 вояків Укр. дивізії. Деяке число вояків поповнило тоді лави УПА.

Бродій Андрій († 1945), учитель, гром.-політ. діяч москвофільської орієнтації на Закарпатті; 1929 — 38 посол до парляменту ЧСР, 1938 прем’єр автономного уряду Карп. України, заарештований за зраду на користь Угорщини; 1939 посол до угор. нижньої палати. 1945 засуджений сов. владою на смерть.

[Бродій Андрій (1895, Кивяжд, Закарпаття — 1946, Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]

Бродники, степова різноплемінна людність (здебільша сх.-слов. походження) в півн. Причорномор’ї 12 — 13 вв.

Бродович Теодосій († 1803), архипресвітер луцької укр. кат. капітули, автор записок про події на Поділлі й Волині під кін. 18. в., п. н. „Widok przemocy na słabą niewinność srogo wywartej roku 1789“ (вид. Головацького (1861 — 62) та Бодянського в «Чтеніях»).

Бродський Олександер (* 1895), фізико-хемік, проф. Дніпропетровського Мед. Ін-ту й Ун-ту; дир. Ін-ту Фіз. Хемії, д. чл. АН УРСР та АН СССР; дослідник впливу розчинника на хем. рівновагу й електричні потенціяли, праці в галузі ізотопів; перший в СССР здобув т. зв. важку воду; «Досліди з термодинаміки та електрохемії розчинів» (1931), «Физическая химия» (1948) й ін.

[Бродський Олександер (1895, Катеринослав — 1969, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Брок (Broch) Оляф (* 1867), визначний норв. лінґвіст і славіст, проф. ун-ту в Осло, д. чл. НТШ. Основоположні праці з описової фонетики слов. мов, зокрема і (зах.-) укр. („Slavische Phonetik“ 1911), автор ряду описових праць про укр. закарп. і перехідні до словацької мови говірки, гранично докладних у фонетичній частині, але без врахування фонематики.

[Брок (Broch) Оляф (1867, Гортен, Норвегія — 1961). — Виправлення. Т. 11.]

Брокгавз і Єфрон, в-во, засноване 1890 в Петербурзі нім. фірмою Ф. А. Брокгавза (Ляйпціґ) і рос. підприємцем І. Єфроном, випускало «Энциклопедический словарь», що був однією з найбільших рос. енциклопедій, де співпрацювали визначні вчені. 1 вид. (1890 — 1907) мало 82 основні й 4 додаткові півтоми; 2 — «Новый энциклопедический словарь» (1911 — 16) — лишилося незакінченим: з намічених 48 вийшло 29 тт. На теми з укр. історії і культури писали Д. Багалій, М. Василенко, І. Житецький, О. Лазаревський, В. Перетц, О. Русов, М. Сумцов, І. Франко, О. Єфименко, П. Єфименко, А. Кримський та ін.

Бром, хем. первень, у природі сполучений із содою й калієм у морській воді та деяких солоних озерах; Б. калію використовується в медицині, Б. срібла — в фотографії; на Україні Б. добувають із озер Сиваш і Сакського (найстаріший бромовий завод в СССР), у Криму та з водоростей Чорного моря.

Брон Онисим (* 1895 ?), жид. походження, дириґент — з 1925 Харківського, а з 1930-их pp. Київ. Театру Опери.

Бронзівництво, перші бронзові речі з’явилися на Україні бл. 1 800 до Хр.; вони були імпортовані з Закавказзя, Семигороду та Шлезьку. Згодом їх стали виробляти й місц. майстрі із довезеної сировини. Бл. 1 000 — 800 до Хр. цей промисел був на Україні найкраще розвинений, але після появи заліза став скоро занепадати. Однак бронзові вироби вживалися аж до княжої доби.

Бронзова доба, доба за праіст. часів, коли головним матеріялом для виробу всякого знаряддя й зброї була бронза, попри камінь та кремінь. Час тривання на Україні: 1 800 — 800 до Хр. (див. Археологія України).

Броницька Гута (III — 8), с. м. т. Городницького p., Житомирської обл.; виробництво скла.

Броньовський (Broniowski) Мартин (16 — поч. 17 в.), поль. дипломат і історик, 1579 посол Стефана Баторія до Криму; в описах подорожі посольства „Martini Broniovii... Tartariae descriptio“ (1595), а також походу на татар 1620 подає чимало відомостей про Київ. низове козацтво, укр. невільників у Криму тощо.

[Броньовський (Broniowski) Мартин, м. б. Броневський (Broniewski) Мартин (? — бл. 1593). — Виправлення. Т. 11.]

Бросква, персик (Prunus Persica Sieb. et Zucc), овочеве дерево з родини трояндуватих, на Україні культивується на півдні, зокрема в Криму.

Броунов Петро (1852 — 1927), рос. метеоролог і географ, проф. Київ. і Петербурзького Ун-тів; організував мережу метеорологічних станцій у басейні Дніпра.

[Броунов Петро (1853 [н. ст.] Петербурґ — 1927, Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]

Брошнів (V — 5), пром. селище на гал. Підкарпатті, Рожнітівського р-ну Станиславівської обл. Один з найбільших тартакових осередків України, перероблення деревини з центр. Ґорґанів, з якими Б. сполучений вузькоколійками.

Бруква (Brassica napus L.), дворічна рослина з родини хрестоцвітих, вживається в харчуванні й для годівлі домашньої худоби.

Брун Пилип (1804 — 80), рос. історик і археолог, проф. Одеського Ун-ту, дослідник чорноморського узбережжя («Черноморье»).

Бруно з Кверфурту (Bruno von Querfurt) (бл. 974 — 1009), кат. св., нім. архиєп., подорожував на Угорщині й далі на Русі, проповідував серед печенігів; 1007 в обширному листі описав свою подорож, зокрема перебування в Києві, де його прийняв кн. Володимир В.

Брусилів (III — 10), м-ко на р. Здвиж (притока Тетерева); р. ц. Житомирської обл.

Брусілов Олексій (1853 — 1926), рос. ген., під час першої світової війни 1916 керував наступом рос. військ у Галичині; 1917 головнокомандувач рос. армії, після больш. рев. на високих постах у червоній армії.

Бруслина (Evonymus), кущ із родини червонопузирних, росте в підліску мішаних лісів. На Україні є кілька порід: Б. звичайна (Evonymus europea L.), що деколи виростає в деревце; Б. бородавчаста (E. verrucosa Scop.), Б. карлувата (E. nana Bieb.) — тільки на Поділлі. З кореня Б. бородавчастої добувають ґутаперчу.

Брусниця (Vaccinium vitis idaea L.), на Зах. Україні ґоґодза, рослина з родини вересуватих, до 0,3 м висоти, з темнозеленими листками й круглими червоними терпкосолодкими ягідками; росте в шпилькових і мішаних лісах та по високих торфовищах, особливо в горах. Ягоди вживаються для конфітури, компотів, наливок; у нар. медицині — проти ревматизму, каменів та ін.

Брюкнер (Brückner) Александер (1856 — 1939), визначний поль. філолог, проф. ун-ту в Львові, потім Берліні, д. чл. НТШ. Представник молодограматичного напряму в мовознавстві й філол. школи в іст. літератури, Б. лишив багато праць із загальної славістики й балтистики, слов. мітології, етнографії, кирило-методіївських проблем, польоністики тощо, важливих і для укр. мовознавства, надто його „Slownik etymologiczny języka polskiego“ (1927), дарма що загалом ставився до укр. мови як маловартісної з філол. погляду, бо ніби переповненої позиченнями з поль. до такої міри, що вона втратила внутр. систему. В. заперечував укр. вплив на давньополь. мову, а великий укр. вплив на поль. мову сер. доби намагався звести до засвоєння елементів льокальних і вульґарних. Список праць Б. (до 1927) у „Studia staropolskie. Księga ku czci A. Brücknera“ (1927).

[Брюкнер (Brückner) Александер (* Тернопіль — † Берлін). — Виправлення. Т. 11.]

Ю. Ш.

Брюллов Карл (1799 — 1852), визначний рос. маляр, професор Академії Мистецтв у Петербурзі, вчитель Шевченка, Сошенка, Штернберґа, Безперчого й ін.; відомий активною участю у визволенні від кріпаччини Шевченка, з яким Б. пізніше приятелював.

[Брюллов Карл (* Петербурґ — † Марчіяно бл. Риму, Італія). — Виправлення. Т. 11.]

Брюссель, столиця Бельгії, 960 000 меш.; після першої світової війни в Б. утворилася укр. колонія здебільша з політ. еміґрантів, виникли Укр. Громада в Б., Т-во Бувших Укр. Вояків, укр. гр.-кат. парохія з церквою св. Володимира; в 1920 — 23 була дипломатична місія УНР; в Музеї Армії організовано експозицію пам’яток укр. війська 1918 — 22. З 1945 Б. став осередком укр. орг-цій на всю Бельгію: Укр. Допомоговий Комітет, Гол. Рада Укр. Громадських Орг-цій в Бельгії (з 1949), Союз Українців у Бельгії (1949 — 53), госп.-кооп. об’єднання «Дніпро» (з 1949).

Брюховецька (VIII — 19), станиця на Кубані; р. ц. Краснодарського краю.

Брюховецький Іван († 1668), гетьман Лівобережної України. Козак чигиринської сотні (1650), дворянин Б. Хмельницького, виконував його дипломатичні доручення; після смерти Хмельницького опинився на Запоріжжі (1659) і став там кошовим отаманом (1661 — 63). 1663 на т. зв. «Чорній Раді» під Ніженом, спираючись на запорожців, козацьку чернь і Москву (т. зв. «Батуринські статті»), здобув гетьманську булаву. Після розправи з своїми противниками (полк. Сомком і Золотаренком) їздив урочисто 1665 до Москви, де віддав усю Україну під безпосередню владу царя і його воєвод, пожертвувавши таким чином укр. автономією. За це дістав чин боярина. Але Б. тоді вже втратив популярність серед широких кіл населення, що так багато від нього сподівалося. Під впливом всенар. обурення Андрусівським договором Б. 1668 зірвав з Москвою й підняв проти царя повстання, проте розлютований коз. натовп убив його 7. 6. 1668 (ст. ст.) в с. Будищах б. Опішні.

Б. К.

Брюховичі (IV — 4), відпочинкова оселя під Львовом на узбіччях Розточчя; р. ц. Львівської обл.

Брянська область, на зах. РСФСР, у сточищі р. Десни; півд.-зах. частина Б. о. складала до 1918 півн. частину Чернігівської губ.; під етнічним поглядом — переходова країна між українцями, білорусами й росіянами; 14 200 км², бл. 1 000 000 населення (див. Чернігівщина).

Брянський (V — 19), с. м. т. в Донбасі, б. Кадіївки, Ворошиловградської обл.

Брянський М. (1831 — 1908), укр. портретист в акад. манері.

[Брянський М., м. б. Михайло (1830, Київ — 1908, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Бубела Петро (1889 — 1920), отаман УГА. В 1918 р. чл. Військ. Комітету у Львові, який готував листопадовий переворот; пізніше товариш держ. секретаря військ. справ ЗУНР. Влітку 1919 чл. делеґації УГА для переговорів з військами Денікіна; розстріляний большевиками в Одесі.

Бубнище, с. Болехівського р-ну Станиславівської обл., у Високому Бескиді; скельний манастир княжої доби на терені Б., Поляниці й Труханова, обведений з однієї сторони валом (досліджували В. Деметрикєвіч, 1903, Я. Пастернак, 1913), одна з важливих пам’яток христ. аскези на Україні; з Б. пов’язані нар. перекази про Довбушеві скарби.

Бубнов Андрій (* 1883), рос. больш. діяч на Україні; 1918 чл. уряду УССР, вів нелеґальну роботу в Києві; після больш. окупації став головою київ. совєта роб. депутатів і чл. Совнаркома УССР; від 1921 в Москві; 1937 засланий, 1956 — реабілітований.

[Бубнов Андрій (1883 — 1940). — Виправлення. Т. 11.]

Бубнюк Стефанія (* 1901), уроджена Гладка, журналістка, ред. місячника «Жін. Світ» у Вінніпеґу.

[Бубнюк Стефанія (* Троянівка, Галичина), з 1926 в Канаді; ред. місячника „Жін. Світ“ (1951 — 73). — Виправлення. Т. 11.]

Буг, права притока Висли, довж. — 800 км, сточище — 73 500 км². Джерела Б. лежать на Подільській височині, далі, аж до гирла Солокії він перепливає Надбужанську улоговину, згодом перепливає Холмсько-Волинську височину (пересічна глибина 0,6 м), від м. Дубенки пливе Підлясько-Поліською низиною (пересічна глибина 1 м). Б. сплавний від Бузька, судноплавний 300 км від гирла. Ліві притоки: Полтва, Рата, Солокія, Гучва, Угерка, Володава, Крна; праві: Луга, Мухавець, Лісна, Нурець, Нарва. Б. сполучений каналами через Мухавець із Пиною, притокою Прип’яті (Дніпрово-Бузький канал), і через Нарву з Німаном (Авґустовський канал). На відтинку Крилів-Мельник Б. творить кордон між УССР і БССР, з одного боку, і Польщею — з другого. Кордонною рікою він був і 1795 — 1831 (між Росією, з одного боку, і Австрією, згодом Варшавським Князівством, а 1815 — 31 Польським Королівством — з другого). Уздовж Б. проходили пізніше кордони губерній і воєводств, також лінія Керзона.

В. К.

«Буг», перший укр. часопис на Холмщині та Підляшші за ред. О. Сполітака і К. Лоського; 1905 вийшло одне число в Грубешеві і негайно було конфісковане рос. поліцією.

Бугаєвський-Благородний Іван (1773 — 1859), маляр, київ. міщанин, учень В. Боровиковського, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі; визначний портретист, м. ін., портрет В. Боровиковського; ікони Смоленського манастиря, Синодальної церкви в Петербурзі, собору в Кронштадті.

[Бугаєвський-Благородний Іван, м. б. Бугаевський-Благодарний Іван (* Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Бугославський Сергій (1888 — 1946), історик літератури, учень В. Перетца, проф. Московського й Кримського Унтів; численні праці з ділянки агіографії та літописання Київської Руси; «Україно-руські пам’ятки 11 — 18 вв. про кн. Бориса та Гліба» (1928).

БУД, див. Братство Української Державности.

Буда Сергій († 1942), історик, журналіст; співр. комісії дослідів над гром. течіями на Україні ВУАН; перекладав на укр. мову твори Дюма, Беранже, Франса, Р. Ролляна, Лєскова.

Будакський (Шабалатський) лиман, у Басарабії, на півд. від Дністрового лиману; лікувальні болота.

[Будакський (Шабалатський) лиман, м. б. Будацький лиман (Шаболацьке озеро).— Виправлення. Т. 11.]

Будапешт (Budapest), столиця Угорщини. 1 600 000 меш. (1950). В 18-19 вв. важливий культ. осередок закарп. українців; багато українців студіювало в ун-ті; є 2 гр.-кат. парохії, колись укр., тепер мова богослуження замінена на угор. Закарп. укр. колонія не була зорганізована. У Б. з’явилося кілька укр. публікацій, зокрема «Русалка Дністровая» (1837). У Нац. Музеї й Держ. Архіві є цінні матеріяли до іст. Закарпаття. Під час першої світової війни в Б. виходив ж. „Ukránia“ угор. мовою; 1918 — 21 в Б. були дипломатичні місії УНР і ЗУНР.

Буджак, назва півд. степ. Басарабії (тат. — Кут) між дол. Дунаєм і дол. Дністром, рівнинної на півдні і хвилястої на півночі.

Будзанів (IV — 6), м-ко в яру Серета на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл. 5 000 меш. (1931). Залишки замка з 17 в. 1944 — 45 бої з большевиками відділів УПА «Бурлаки» і «Орли».

Будзиновський Альфред (1871 — 1942), організатор сокільсько-січового руху і туристики в Галичині, автор статтей на туристичні теми і порадника «Туристика» (1909).

Будзиновський Вячеслав (1868 — 1935), гал. політик, публіцист і популяризатор; один із засновників Укр. Радикальної Партії, ред. її органу «Гром. Голос»; вийшовши 1899 з Укр. Радикальної Партії, став одним із організаторів Укр. Нац.-Дем. Партії; посол до австр. парляменту (1907 — 18); 1927 заснував ліву, із совєтофільськими тенденціями Укр. Партію Праці, якою керував до її ліквідації (1930); автор праць на екон. теми: «Хлопська посілість», «Аґрарні відносини в Галичині», кількох іст. повістей і оп., м. ін. для юнацтва: «Осаул Підкова», «Під одну булаву» й ін.

[Будзиновський Вячеслав (* Баворів, Тернопільський пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Буди (IV — 17), с. м. т. Харківського p., на півд. зах. від Харкова. Великий порцеляновий завод.

Будило, один із Дніпрових порогів.

Будини, за описом Геродота численне плем’я з сірими очима й русявим волоссям, що жило «вище сарматів, у місцевості, суцільно вкритій лісом». Всі будівлі Б. були. з дерева. Більшість дослідників виводить назву Б. від слова «будувати» і вважає їх за предків сх. слов’ян.

Будинок-музей М. Коцюбинського у Вінниці, заснований 1926 в будинку, де народився Коцюбинський (вул. Максимовича, 19), з метою дослідження біографії й творчости письм.; зб. листів, фото й ін. документів (див. ЕУ I, стор. 1025, мал. 752).

Будинок-музей Т. Шевченка, в Києві, заснований у 1927 p.; в цім будинку 1846 р. мешкав Т. Шевченко із своїми знайомими: поетом О. Афанасьєвим-Чужбинським і малярем М. Сажином, наймаючи мансарду. Музей займає цілий будинок, де зберігаються особисті речі Т. Шевченка, м. ін., літній костюм, дві полотняні сорочки, письмове й малярське приладдя, ориґінали офортів, годинник, люлька, також кілька примірників «Кобзаря» вид. 1860 р. з написами-присвятами Т. Шевченка та ін. (див. ЕУ I, стор. 1023, мал. 748).

Будівельні кооперативи, кооп. об’єднання для побудови будинків на паях. На Україні з поч. 20 в. В УССР Б. к. під назвою житлово-будівельних проіснували до 1937. В Галичині в Ревізійному Союзі Укр. Кооператив було об’єднано 2 Б. к.

Будівельні матеріяли, в широкому розумінні всі матеріяли, що їх використовують при будівництві: метали, дерево, мінерали тощо; у вужчому розумінні — нерудні копалини: різні гірські породи, глини, піски. Одні Б. м. є безпосередньо будівельним каменем, ін. — сировиною для штучних Б. м. (цегла, бетон), ще ін. зв’язують будівельний камінь (глина, вапно). До Б. м. належать і оздобні матеріяли (мармур, деякі роди ґраніту, базальту тощо). Б. м. виступають на Україні в різних геол. формаціях, зокрема часто в прекембрії. Кристалічними є гол. ґраніт, виливні — базальт, андезит, діябаз, діорит, порфірит, лябрадорит, волиніт тощо; некристалічні — пісковики (напр., крейдові й палеогенні в Карпатах, девонський теребовельський, овруцькі прекембрійські кварцити тощо), деякі роди вапняків, напр., понтійський одеський вапняк та ін. Будівельний камінь використовується також для брукування шляхів, деякі роди глини для виготовлення штучного каменю — клінкеру. До ін. Б. м. належать різні глини, піски, крейда, доломіт, гіпс, алябастер, що є сировиною для цегляно-черепичної, вапновипалювальної і цементної пром-сти. Геогр. розміщення Б. м. на Україні нерівномірне (див. ЕУ I, стор. 1081 — 82). Крім глин, які виступають майже всюди, Б. м. є перев. в таких р-нах: у Кристалічній смузі (ґраніти, виливні й ін.), на Поділлі (вапняки, гіпс, алябастер, крейда, пісковики та ін.), у Карпатах, зокрема на Закарпатті (пісковики, виливні, мармур), у Кримських горах (різний будівельний камінь), на Кавказі (мерґелі, вапняки, кристалічні і виливні гірські породи). Найбідніші на Б. м. Полісся і Дніпровський низ.

Р. М.

Будівництво, в широкому розумінні — це частина заг. техніки, що охоплює правила, конструкції, обчислення й досліди для виконання різного роду будов; як реалізація — це сукупність усіх будів. об’єктів, що поділяються за матеріялами на дерев’яні, кам’яні, бетонні, залізобетонні і залізні, а щодо застосування — на будови ґрунту, шляхи, залізниці, тунелі, мости, водні будови (забудова рік, канали, шлюзи, греблі, пристані), с.-г. будови для меліорації ґрунтів, зрошування й осушування площ, промислове, житлове і культ.-побутове Б. Як частина Б. посереднє місце між технікою і мистецтвом займає архітектура. Із цих ділянок архітектура, житлове, дрібне пром. і с.-г. Б. належать до цивільного Б., ін. — до публічного. Тут розглядаємо Б. у вужчому сенсі — перев. як житлове й містобудівництво (див. також Архітектура).

Найдавніші залишки житлових споруд, знайдені на Україні, походять із палеолітичної доби — це неглибоко вкопані в землю курені, обставлені навколо великими кістками мамутів і вкриті шкірами. В добу неоліту на території нинішньої України з’явилися глибше вкопані в землю круглі чи овальні землянки із стіжкуватим перекриттям із шкір або кори. Трипільська культура з поч. З тисячоліття до Хр. залишила здебільша відкриті, розташовані на узгір’ях або долинах (уздовж малих річок) селища; житла — прямокутні ліплені хати із стовповою конструкцією; одночасно існували і землянки. За доби енеоліту та бронзи й за скитських часів поблизу військ. типу городищ, розташованих на високих берегових кручах, будувалися відкриті хліборобські поселення з житлами з пруття та глини (сер. Наддніпров’я 5 в. до Хр. — 5 в. по Хр.).

Для раннього середньовіччя характеристичні розташовані на високих місцях укріплення — городи з земляними валами, будованими за дерев’яними конструкціями, і з ровами. Розміщені колом двоповерхові житла, в яких нижче приміщення було коморою, належали до системи фортифікаційних споруд. Центр городища лишався незабудованим. Городи, поза валами, були оточені селищами смердів, які складалися з землянок (див. ЕУ I, стор. 201 — 02); з них утворилися посади, заселені ремісниками й купцями.

За княжої доби в 11 — 12 вв. В. церков, княжих палат, дерев’яних і кам’яних будинків бояр тощо розвивалося надзвичайно швидко (див. ЕУ I, стор. 802 — 04), даючи своєрідне поєднання самобутніх форм нар. дерев’яної архітектури з принесеними з Візантії і Зах. Европи. Однак житла міських ремісників і сіль. населення лишалися протягом століть майже незмінними. Це були примітивні дерев’яні хати в лісових місцевостях і напівземлянки в степовій смузі. В 13 в. тат. навала спричинила величезне нищення міст і сіл. В обставинах держ. і екон. занепаду 14 — 15 вв. міста не могли відразу відновити свої великі споруди. В 14 — 16 вв. зростало замкове Б.; поставали не лише дерев’яні та кам’яні замки — фортеці маґнатів, а й манастирі та церкви, пристосовані до оборони. Б. міст за княжої доби характеристичне наявністю основного ядра — укріпленого города і розвитком за радіяльно-променевим пляном (Київ, Чернігів, Львів, Кам’янець та ін.).

Розквіт міського Б. 17 — поч. 18 вв. супроводився перенесенням на Україну зах. архітектурних стилів — ренесансу й барокко і витворенням панівного в цю добу у репрезентативних будівлях (церкви, манастирі, військ. канцелярії, палати старшини тощо) — укр. барокко (див. Архітектура і ЕУ I, стор. 804 — 10). Житлові будинки коз. старшини й духівництва були перев. дерев’яні, хоч визначалися розмірами, прикрашалися ґалеріями, різьбою дверей, вікон, стель.

І далі, до останніх часів, укр. село зберігало свій традиційний, вироблений століттями тип будівництва, виявляючи надзвичайну стійкість і своєрідність. При єдності гол. типу житлового будівництва, в різних р-нах України виявляються відмінності, зумовлені використанням різних будів. матеріялів, залежно від природних обставин: у степових р-нах валькові, саманові хати (з глини з соломою та половою); в лісостепу — турлучні (при використанні дерев’яного зрубу або плетення з обмазуванням глиною), в лісових місцевостях — перев. дерев’яні. В 1924 р. 50% досліджених на Україні хат були побудовані з дерева («в зруб» і «в сохи»), 33% — з глини, 6% — з каменю. Стиль будування даху, ґанку, печі, пляну хати й садиби, зберігаючи в основі багато спільного, дещо відмінний на різних укр. землях (докладніше ЕУ I, стор. 214 — 18).

У будівництві міст 18 — поч. 1 9 в. помітні впливи клясицизму і його відміни — ампіру: церкви, ратуші, великі приватні будинки. З кін. 18 в. в Б. міст починають позначатися рос. урядові приписи; вони особливо накладають відбиток на молоді міста Слобожанщини (Харків, Суми та ін.), Степової України (Одеса, Катеринослав, Миколаїв, Херсон), зокрема осередки військ. поселень чи штабів армій (Чугуїв, Єлисавет, Тульчин з однотипним розташуванням, казармними будинками), що надавало цим містам характеру, відмінного від міст Гетьманщини або Зах. Укр. Земель.

В другій пол. 19 в. розвиток пром-сти породжує робітничі селища навколо заводів і шахт, насамперед у Донецькому й Криворізькому басейні, з їх примітивним, занедбаним виглядом. В губ. містах, де дужче розвивалася пром-сть, з другої пол. 19 і особливо на поч. 20 в. виростають будинки зал. двірців, держ. установ, банків, акціонерних т-в, великих магазинів, нарешті багатоповерхові мешканеві доми, споруджувані, як і в Зах. Европі, з мішаниною архітектурних стилів (див. Архітектура і ЕУ I, стор. 811 — 14). Великі міста визначаються порушенням єдности плянування і контрастом між прагненням надати окремим дільницям міст модерного вигляду і невпорядженістю околиць, які або зберігають вигляд містечок із невеликими будинками, вкритими бляхою, рідше черепицею, без каналізації, або стають робітничими р-нами з новими великими заводськими будівлями і жалюгідними хатинами робітників навколо них. Цей контраст особливо збільшується в небагатьох найбільших містах України перед першою світовою війною (див. Міста). Швидко зростають морські порти (Одеса, Херсон, Миколаїв, Маріюпіль).

Роки війни і революції внесли важку руїну в міське Б. Спорудження нових будинків припинилося, наявні занепали без ремонту, бо власники втратили на них права, а больш. комунальне госп-во було неспроможне опанувати ситуацію. В добу нової екон. політики (1921 — 29) окремі менші будинки були повернуті домовласникам; більші перейшли в розпорядження житлової кооперації, а з 1937 р. передані до відділів комун. госп-ва міськрад. За браком жилої площі за непу по містах УССР почалося будування засобами житлово-будівельних кооператив. Де дозволяли техн. умови, старі будинки були надбудовані 2 — 3 поверхами, що призвело до надзвичайного скупчення мешканців. Гол. увага була скерована уже з поч. першої п’ятирічки (1928) на Б. пром. об’єктів, у другу чергу — репрезентативних споруд, як клюби, «палаци культури» в пром. р-нах, школи тощо, тоді як житлобудівництво безнастанно відставало навіть у таких містах, як інтенсивно розбудовані в 20 — 30-их pp. Харків, Дніпропетровське й Сталіне, не кажучи про цілком відсталу в своєму рості супроти 19 в. Одесу і Київ, що до перенесення до нього столиці 1934 р. загалом зберігав обличчя часів перед 1917 р.

В 20 — 30 pp. зросли нові міста, як Сталіне, Запоріжжя, Макіївка, Костянтинівка, Краматорське, Дніпродзержинське, Горлівка й ін. В цей період споруджено ряд великих будинків і спорт. стадіонів у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровському, Сталіному, в Севастополі, Краматорському та ін. (див. ЕУ I, стор. 814 — 15).

Друга світова війна спричинила величезні знищення в Б. За статистикою УНРРА німці цілком знищили або сильно поруйнували на Україні 714 міст, 28 000 сіл, понад 2 000 000 будинків, залишаючи без житла понад 10 000 000 населення. За сов. офіц. даними, знищено понад 38 000 000 м² жилої площі — бл. 50% довоєнного фонду. Найбільше поруйновані були Київ, Харків, Дніпропетровське, Одеса, Чернігів, Запоріжжя, Сталіне, Полтава, Кременчук, Тернопіль, Лозова, Краматорське, Ромодан і ін. Заг. втрати від знищення обчислюють на 100 000 000 000 долярів.

Відбудова, суворо контрольована владою і позбавлена приватної ініціятиви, скерована насамперед на пром. і с.-г. об’єкти. За скупими даними сов. преси, не зважаючи на фактично здійснювану в перші роки по війні мобілізацію на Б. всього працездатного населення в т. зв. «дні відпочинку», протягом 10 років далеко ще не відбудовані найбільші міста. Цілком спалені під час боїв або при відступах армій села також відбудовані далеко не повністю.

Зате багато уваги звернено на перебудову поруйнованих війною міст. В Києві провадиться розбудова Хрещатика, який на довжині 1 500 м розширено до 75 м; нові будинки прикрашуються керамікою з укр. орнаментами; комплекс відбудовуваного Київ. Держ. Ун-ту має об’єм понад 1 000 000 м³; ін. великий об’єкт — це респ. с.-г. виставка, що будується на площі 350 га, на межі Голосіївського лісопарку. На березі Дніпра створено новий Ботанічний сад АН УРСР. Новий залізний міст ім. акад. Патона зв’язує столицю з Дарницею. В Харкові провадиться реконструкція комплексу споруд на майдані ім. Дзержинського, зокрема замість спаленого большевиками 1941 р. Будинку Проєктів створено комплекс Держ. Ун-ту з 18-поверховим центр. корпусом; збудовано багато великих жилих домів, шкіл, магазинів, шпиталів на центр. вулицях і майданах міста. У Дніпропетровському закінчується реконструкція гол. маґістралі — проспект Маркса (тепер 80 м завширшки). Збудовано багато житлових і гром. споруд у Запоріжжі, Ворошиловграді, Сталіному, Маріюполі, Новій Кахівці, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Тернополі, Ізмаїлі та ін. У Львові провадиться заг. реконструкція, зокрема запляновало створення центр. майдану й парку культури й відпочинку з театром на 5 000 місць. Відновлено або споруджено зал. двірці в Харкові (найбільший в УССР, 105 000 м³), Одесі, Сталіному, Львові, Полтаві, Вінниці, Чернігові, Сумах і ряд ін. За офіц. даними, після 1945 р. на Україні збудовано 3 000 шкіл, 4 000 клюбів і театрів, 2 000 шпиталів, 5 000 інституцій для дітей.

Важливу ділянку нового Б. на Україні становлять роб. оселі міського типу, що обслуговують пром. підприємства, як роб. селище при Харківському Тракторному заводі, в багатьох місцевостях Донбасу, в Дніпропетровській, Запорізькій обл. і в ряді ін. пром. р-нів. Однак житлове Б. і в індустріяльних р-нах дуже далеке від задоволення реальних потреб.

Велике відставання Б. в колгоспах і радгоспах найрізкіше виявляє протиставлення в больш. будів. практиці між показово-пропаґандивними об’єктами і реальним станом сіль. житлового Б. В повоєнний період мільйони людей жили і почасти й тепер ще живуть у землянках. Нові показові колгоспні одно- і двоповерхові будинки з 2 або 4 кімнатами наближаються до індивідуального роб. житла. В небагатьох випадках є каналізація. Статут с.-г. артілі визначає розмір садиби колгоспника на бл. 0,25 га. На площі садиби розташовані жилий будинок, госп. будівлі, сад, квітники, город, малий госп. двір тощо. Останнім часом тенденція до створення комплексного забудування сіль. госп-ва виявляє намагання цілком замінити окремі, індивідуальні житла. Помітне зближення між забудовою колгоспів і радгоспів. За офіц. даними, 1953 р. в УССР 80% нових сіль. забудов виконано на підставі типових проєктів. 1945 — 53 pp. Держ. Ін-т Сіль. Б. УССР виконав бл. 4 000 типових проєктів різних будівель і почав проєктування збірних залізобетонних конструкцій сіль. стандартних будинків і МТС, які мають цілком змінити вигляд укр. села. Таку пропаґандивну перебудову реалізовано в ряді колгоспів.

За офіц. інформаціями, в УССР 1945 — 54 споруджено понад 30 000 000 м² жилої площі по містах і селищах і майже 1 300 000 будинків у сіль. р-нах; це свідчить про надзвичайно повільний темп відбудови.

В цілому Б. в СССР керує Держ. Комітет Ради Мін. СССР у справах Б. і Мін-во Будівництва. В УССР поодинокими ділянками В. керують союзно-респ. Мін-во Міськ. і Сіль. Будівництва та Мін-во Пром-сти Будів. Матеріялів і респ. Мін-во Комунального Госп-ва, а також Держ. Комітет Ради Міністрів в справах Б. і Архітектури. В цивільному Б. важливе місце займають Держ. Ін-т Проєктування Міст УССР (Діпроміст, з 1945), що виник із Проєктного Бюра Наркомату Комунального Госп-ва і є н.-д. центром у ділянці містобудівництва на Україні, та Держ. Ін-т Проєктування цивільного і пром. будівництва (Діпроцивільпромбуд). Відбудовою колгоспів і радгоспів керують держ. ін-ти при мін-вах сіль. госп-ва і радгоспів СССР, що мають відповідні інституції при мін-вах УССР. В Б. на Україні значну ролю грає Академія Архітектури УРСР.

Капітальне Б. УССР за повоєнним п’ятирічним пляном (1946 — 50) дорівнювало 49 500 000 000 карб. В Б. УССР працює понад 500 000 людей (з них бл. 2 000 архітектів). Міське й селищне житлове Б. УССР становить 20% заг. обсягу Б. П’ятирічка 1946 — 50 pp. намічала відбудувати і збудувати нової жилої площі 15 900 000 м² за держ. асиґнуванням.

У зв’язку з ростом Б. влада останнім часом звернула увагу на будування нових заводів для виготовлення великих будів. бльоків і деталів (на 1955 — 56 pp. в УССР запроєктовано 135 таких підприємств). З 1954 p., а особливо після постанови ЦК КПСС та уряду з 4. 11. 1955 стався поворот у Б. від захоплення еклектичними перевантаженими орнаментом спорудами до дешевшого, спрощеного, типового проєктування з максимальним використанням засобів індустріялізації Б.

Будівельна освіта на Україні. До першої світової війни кадри для Б. готувалися в Політехн. Ін-тах у Києві й Одесі, в Технологічному Ін-ті в Харкові і Львівській Політехніці. Крім того, українці вчилися в високих школах у Петербурзі, Відні, Празі, Данціґу. В 1920-их pp. систему техн. навчання переорганізовано створенням технікумів та ін-тів. Тепер у Києві існують Інженерно-Будів. і Художній Ін-т із архітектурним фак.; у Харкові — Ін-т Інженерів Комунального Госп-ва, Інженерно-Будів. Ін-т, Ін-т Будів. Матеріялів; в Одесі — Інженерно-Будів. Ін-т; у Дніпропетровському — ІнженерноБудів. Ін-т; у Львові — Політехн. Ін-т, у Полтаві й Запоріжжі — ін-ти с.-г. Б.

Будівельна наука. Серед укр. дослідників у Б. визначне місце зайняв С. Тимошенко працями в ділянці опору матеріялів, будів. статики, теорії коливань і вібраційної міцности. У комісії вивчення природних багатств України Академії Наук УРСР значні праці в галузі будів. матеріялів провадив акад. К. Симінський. Наук. діяльність з поч. 30-их pp. зосереджена в Ін-ті Будів. Механіки АН УРСР, відомі працівники його — члени АН УРСР Ф. Бєлянкін, М. Карноухов, Б. Лисин, С. Серенсен, К. Симінський, О. Фролов. З 1945 р. в Києві існує Академія Архітектури УРСР (з 1955 Академія Будівництва і Архітектури) на чолі з В. Заболотним, що об’єднує понад 300 архітектів, інженерів і скульпторів (див. Архітектура, а також ЕУ I, стор. 201 — 02, 214 — 19, 801 — 15).

Література: див. ЕУ I, стор. 228 — Нар. будівництво; Волков Ф. (Вовк Ф.). Этнографические особенности украинского народа. VIII. Постройки. Украинский народ в его прошлом и настоящем, II. П. 1916, укр. переклад п. н. Студії з укр. етнографії та антропології. Прага 1928; Вологодцев И. Особенности развития городов Украины. Х. 1930; ж. Архітектура Радянської України. К. 1935 — 41; Юрченко П. Народное жилище Украины. М. 1941; Хорхот О. Архітектура пром. будівництва в містах УРСР. К. 1946; Лазаренко В. Про нове житло колгоспника. Вісник Академії Архітектури УРСР. К. 1946; Страментов А. Впорядкування міст. К. 1946; UNRRA Mission to the Ukraine. Economic rehabilitation in the Ukraine. Лондон 1947; Мусиенко П. Керамика в архитектуре и строительстве. К. 1953; Архитектура Украинской ССР, І. М. 1954; Памятники архитектуры Украины. К. 1954; Зодчество Украины. К. 1954.

А. Жуковський

Буділович Антон (1846 — 1908), рос. мовознавець, проф. Варшавського Ун-ту. В праці «Общеславянский язык» (1892) виступив прихильником використання рос. мови як загальнослов’янської. В «Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальным» зробив спробу з’ясувати побут первісних слов’ян за мовними даними. Досліджував і видав ц.-слов. пам’ятку, писану на Україні — 13 слів Григорія Богослова.

[Буділович Антон (* Городненська губ. — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Будка Никита (* 1877), церк. діяч, д-р богословія, титулярний єп. патарський, перший укр. кат. єпископ у Канаді (1912 — 27), згодом ген. вікарій укр. кат. митрополичої капітули у Львові, від 1945 на засланні.

[Будка Никита (1877, Добромірка, Збаразький пов., Галичина — 1949, Караганда, Казахстан). — Виправлення. Т. 11.]

Будневич Віктор (* 1895), оперовий співак, драматичний баритон Одеського, з 1927 — Харківського Театру Опери; брав активну участь в українізації опери; найкращі партії в операх «Купало» Вахнянина, «Золотий обруч» Лятошинського, «Князь Ігор», «Вільгельм Телль», «Аїда», «Ріґолетто»; у 40-их pp. зайнятий перев. режисерською і пед. діяльністю.

[Будневич Віктор (1891 — 1957, Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]

Будний Симеон (16 в.), білорус, вихованець Краківського Ун-ту, прихильник кальвінізму, а згодом соцініянства, що було поширене й на Україні; переклав по-поль. біблію для соцініян (1570 — 72), видав книжку «О оправданіи грЂшнаго человЂка передъ Богомъ» (1562) та «Катыхизисъ для простыхъ людей языка руского».

[Будний Симеон (1530 — 1593, Вишнево, Литва). — Виправлення. Т. 11.]

Будники (від «буди» — лісові хати, згодом місця виробництва поташу), лісові промисловці, що випалювали ліси й виробляли вугілля, смолу, а головне — поташ. Лісові промисли розвинулися на Україні в 16 — 17 вв.; в цей час у зв’язку з посиленням вивозу до Зах. Европи поль. маґнатами дерева й попелу, з якого виробляли поташ, ліси в Галичині й на Правобережній Україні зазнали величезного нищення; будницькі промисли в лісах, які належали містам, були обмежені через привілеї, надані шляхті, що тривали й далеко пізніше. В кін. 17 в. буди поширилися в півн.-сх. частині України, найбільше на Чернігівщині. Одночасно почалося добування смоли й дьогтю в лісах Слобідської України. У 18 в. виробництво поташу, сконцентроване в лісових масивах на півночі Лівобережжя, а також у Карпатах, належало до найпоширеніших промислів на Україні. За часів Петра I вивіз поташу з України за кордон дозволявся лише через рос. порти. У 19 в., в зв’язку із занепадом поміщицьких маєтків, постанням модерної пром-сти і ростом техніки будницькі промисли швидко занепали.

Р. М.

Будников Петро (* 1885), хемік і фахівець в ділянці технології силікатів, проф. Харківського Хеміко-Технологічного Ін-ту (1926 — 41), д. чл. АН УРСР і чл.-кор. АН СССР; праці в галузі технології виготовлення нових сортів цементу, з технології керамічних виробів й ін.

[Будников Петро (1885, Смоленськ — 1968, Москва). — Виправлення. Т. 11.]

«Будучність», т-во опіки над укр. домашніми помічницями й робітницями, виникло 1929 у Львові з метою ведення рел. опіки, нац. освідомлення, надання фахової допомоги і посередництва з працедавцями; охоплювало бл. 1 000 осіб.

«Будуччина», тижневик, близький до УСС-ів, під ред. Юліяна Гірняка й Федя Палащука у Львові (1918), виразно державницького напряму.

Будяк звичайний (Carduus acanthoides L.), колюча дворічна рослина з родини кошичкоцвітих; бур’ян, що засмічує польові культури, зокрема в степовій смузі України.

Будяк (дійсне прізвище Покос) Юрій (1879 — 1942), письм., журналіст і педагог на Полтавщині, чл. «Плугу»; поема «Невольниця-Українка» (1907), «На полях життя» (1909), «Пан Базилей» (1911), зб. поезій «Буруни» (1910), «До великої брами»; дитячі п’єси, оп. й вірші; спогади «Записки учителя» (1912).

[Будяк (дійсне прізвище Покос) Юрій (1878, Красногірка, Полтавська губ. — 1943). 1.2.1935 заарештований і засуджений на 5 р. ув’язнення, яке відбував у Карагандинському таборі НКВД, в Уфі й у Воркуто-Печорському таборі. Вийшов з ув’язнення 1.2.1940. — Виправлення. Т. 11.]

«Будяк», гумористично-сатиричний ілюстрований двотижневик, виходив 1921 — 22 у Львові; вид. Д. Кренжаловського.

«Будяк», сатирично-гумористичний місячник у Чернівцях 1930 — 31.

Будько Данило, див. Антонович Данило.

Будьонне (III — 19), кол. Бирюч, м. на р. Тихій Сосні (права притока Дону) на сх. Слобожанщині; р. ц. Воронізької обл., за царату (з 1779) пов. м. Воронізької губ. Б. лежить на півн.-сх. межах укр. етногр. території; в р-ні Б. українці становлять половину населення. Бирюч заснований на поч. 18 в.

Будьовнівка (кол. станиця Новомико лаївська) (VI — 19), с. м. т. над Озівським м., 40 км на сх. від Жданова; р. ц. Сталінської обл.

Будьонновськ (кол. Прикумське) (IX — 25), м. на р. Кумі на сх. Передкавказзі; р. ц. Ставропільського краю. 16 000 меш. (1926), з них 20% українців. Харчова пром-сть.

Попередня     Головна     Наступна