[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1131-1143.]

Попередня     Головна     Наступна

Кораблів Іпполіт (1871 — 1951), пасічник, проф. Уманського С.-Г. Ін-ту; праці з пасічництва і шовківництва.

[Кораблів (Корабльов) Іпполіт (* Городок, Духовщинський пов., Смоленщина — † Умань). — Виправлення. Т. 11.]

Корвін-Павловська (псевд. Зірка) Станислава († 1920), письм.; «Казки баби Оксани» (з власними ілюстраціями). Розстріляна большевиками.

Кордиш-Головко Неоніла (* 1902), археолог, наук. співр. Ін-ту Археології АН УРСР, досліди над трипільською культурою, тепер у ЗДА.

Кордт Веніямин (1860 — 1930-і pp.), нім. роду, історик і бібліограф, приват-доц. Київського Ун-ту і довголітній дир. його бібліотеки; наук. співр. Київської Археографічної Комісії (згодом ВУАН); один з організаторів Всенар. Бібліотеки України, де згодом завідував відділом картографії. Працював в архівах Голляндії і Швеції. Гол. праці К. присвячені історії укр. картографії («Материалы по истории русской картографии», тт. I — II; «Матеріяли до іст. картографії України», I, 1931). Крім того, «Чужоземні подорожі по Сх. Европі до 1700 р.» (1926), «Матеріяли з Стокгольмського держ. архіву до іст. України другої пол. XVII — поч. XVIII ст.» («Укр. Археографічний Зб.», III, 1930), публікації голл. архівних матеріялів до іст. Сх. Европи XVII в. й праці з іст. бібліографії.

[Кордт Веніямин (1860, Тарту, Естонія — 1934). — Виправлення. Т. 11.]

Кордуба Мирон (1876 — 1948), історик, студіював у Віденському Ун-ті, пізніше у Львівському, де був учнем М. Грушевського; учитель гімназій у Чернівцях, Львові й ін., в 1925 — 39 pp. проф. Варшавського Ун-ту, д. чл. НТШ (з 1903 р). Автор праць з історії й іст. географії старої і середньовічної України («Перша держава слов’янська» — ЗНТШ, 13; «Суспільні верстви та політ. партії в Гал. князівстві до пол. XIII ст.», ЗНТШ, 31 — 32; «Зах. пограниччя Гал. держави між Карпатами та дол. Сяном в XIII ст.» — ЗНТШ, 138 — 140 та ін.), з іст. Хмельниччини («Венеційське посольство до Хмельницького 1650» — ЗНТШ, 78; «Проба австр. посередництва між Хмельницьким і Польщею» — ЗНТШ, 84; «Боротьба за поль. престол по смерті Володислава IV», вступна розвідка до XII т. «Жерел до іст. України-Руси», «Між Замостям та Зборовом» — ЗНТШ, 133 тощо), численних праць з укр. історіографії (зокрема „La littérature historique ukrainienne en Pologue et dans l'émigration ukrainienne“, 1929; „La littérature historique soviétique ukrainienne. Compte-rendu 1917 — 31», 1938), геогр.-статистичних праць («Територія й населення України», 1917 й ін.), ст. та рецензій на укр. іст. теми, наук.-популярних іст. праць (зокрема «Історія Холмщини і Підляшшя», 1941); співавтор «The Cambridge History of Poland», т. I (1950).

[Кордуба Мирон (7.3.1876, Острів бл. Тернополя — 2.5.1947, Львів). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.

Кордюк Богдан (* 1908), політ. діяч і публіцист, геолог; провідник Крайової Екзекутиви ОУН на Зах. Укр. Землях (1932 — 33), в’язень поль. і нім. тюрем та конц. таборів; з 1954 гол. політ. ради ОУН за кордоном. В 1937 — 41 асистент нім. ун-ту в Берліні; тепер проф. УТГІ в Мюнхені; ст. на теми Близького Сходу, укр.-жид. відносин та ін.

[Кордюк Богдан (1908, Львів — 1988, Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]

Кордюм Арнольд (* 1890), кінорежисер і сценарист; в 1920 — 30-их pp. працював на Київ. Кінофабриці, з 1938 в Ташкенті; поставив «Шпигун» (1927), «Непереможні» (1928), «Джальма» (1929), «Останній лоцман» (1930), «Мірабо» (1930), «Полум’я гір» (1931), «Загибель ескадри» (1934) й ін.

[Кордюм Арнольд (Андрій) (1890, Станиславів — 1969, Київ). У 1947 — 57 на Київ. кіностудії наук.-популярних фільмів: „Асканія-Нова“ (1947), „Соняшник“ (1949). — Виправлення. Т. 11.]

Кореїз (IX — 15), с. м. т. і курорт на півд. березі Криму, підпорядкований Ялтинській міській раді.

Коренець Денис (1875 — 1946), педагог, кооператор і історик, один з піонерів укр. фахового шкільництва; дир. укр. торг. школи т-ва «Просвіта» у Львові (1917 — 34), довголітній дир. Спілки для госп-ва і торгівлі у Перемишлі й Львові, гол. і чл. управ різних госп. і осв. установ. Писав на іст., екон. й осв. теми, м. ін. «Зносини гетьмана І. Виговського з Польщею в pp. 1657 — 58», «Повстання Мартина Пушкаря», «Наше фахове шкільництво», автор популярної іст. України.

[Коренець Денис (* Розвадів, Жидачівський пов., Галичина — † Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]

Коренець Ольга (* 1880), нар. Добрянська, дружина Дениса К., гром. діячка і письм.; нариси в ЛНВ, окремо «Зшиток малого монгола» (1949); ст. в жін. журн. («Наша Мета» й ін.).

Кореницький Порфир (18157 — 54), письм. родом з Харківщини; співр. альманахів «Сніп» і «Ластівка». Бурлескна поема «Вечерниці, сатирицька поема» (1841), байка «Панько та Верства» (1841), оп. «Антипка» (1844).

[Кореницький Порфир (Порфирій) († Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Коренівка (VIII — 20), станиця на Кубані над р. Бейсужок, р. ц. Краснодарського краю РСФСР; с.-г. пром-сть.

Корець (III — 8), м. на Волині над р. Корчиком, притокою Случі, р. ц. Рівенської обл.; 6 500 меш. (1931); цукровий зав., руїни замка. Перша згадка про К. з 1150 р. (Коречок, Корческ), 1494 під К. розгромлено татар; осідок кн. Корецьких; в кін. 18 і на поч. 19 вв. в К. була велика фабрика порцеляни, що славилася високою якістю своїх виробів. В березні й квітні 1919 бої Півн. групи Армії УНР з большевиками.

Корецький Володимир (* 1890), правник-міжнародник, з 1920 р. проф. Харківського Ін-ту Нар. Госп-ва, згодом Юридичного Ін-ту в Харкові; д. чл. АН УРСР (з 1948) і гол. Сектора держави і права; правний дорадник сов. делеґацій при ООН та на Мировій конференції 1946 — 47, чл. багатьох міжнар. комісій, а з 1957 чл. сов. групи Міжнар. третейського трибуналу в Газі, віце-през. Сов. асоціяції міжнар. права й ін. К. є автором понад 50 наук. праць з міжнар. приватного і публічного права, м. ін. «Проблеми міжнар. приватного права в договорах, укладених Радянськими Респ. з іноземними державами», «Застереження про взаємність в міжнар. приватному праві», «Нариси англо-амер. доктрини і практики міжнар. приватного права», «Заг. принципи права в міжнар. праві» та ін.

[Корецький Володимир (1890, Катеринослав — 1984, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Корецький Юрій (1911 — 41), літературознавець, перекладач і поет; зб. поезій «Плем’я відважних» (1935), переклади з Байрона (з вступною ст.) «Трагедії» (1939), Шекспіра «Макбет» (1940), Шіллера «Марія Стюарт» (1941).

Корещенко Арсеній (1870 — 1922), рос. композитор укр. роду; закінчив Моск. Консерваторію, де згодом був проф., 1919 — 22 проф. і ректор Харківської Консерваторії; автор 3 опер, симфонії, камерних та фортепіянових творів. Деякі твори К. написані на основі кавказьких нар. пісень.

Корж Кузьма († 1919), гром. і політ. діяч, чл. ЦК УПСР і Укр. Центр. Ради, секретар її Інформаційного бюра; за участь в орг-ції протибольш. повстання розстріляний влітку 1919 в Києві.

Корж Микита (1731 — 1835), запорожець, відомий своїм оп. «Устное повествование бывшого запорожца Н. Л. Коржа».

Корисні копалини, природні мінеральні речовини, які можна ефективно використати для нар. госп-ва в природному виді або після попередньої обробки; використання різних мінералів і гірських порід як К. к. міняється з розвитком техніки й потребами нар. госп-ва. Галузь техніки й пром-сти, завданням якої є відкриття родовищ і видобуток К. к. із земних надр та їх початкова переробка, має назву гірництва (Г.), або гірничої пром-сти (Г. п.). З погляду використання в нар. госп-ві К. к. діляться на такі групи: паливні (вугілля, торф, горючі лупаки, нафта, горючі гази, уран), металеві (руди чорних, кольорових, рідкісних металів) і неметалеві — будів. матеріяли, сировина для хем. і добривної пром-сти, дорогоцінні камені, мінеральні джерела й ін.

Історія гірництва. Початки Г. на Україні сягають ще палеолітичних часів, коли добували й обробляли кремінь (напр., «копальні» в с. Лазорівці б. Нижнева, в с. Луці Врублівській над Дністром б. Кам’янця Подільського тощо), який був навіть предметом торгівлі. В бронзову добу добували мідь у Донбасі (напр., б. хутора Калинівки Амвросіївського р-ну) на Херсонщині і на Закарпатті, хоч перев. цей метал довозили з Семигороду й Кавказу. На зал. добу припадає початок добування залізної руди осадового походження в ліс. смузі; тоді також добували, крім будів. каменю й кременю, камінь жорновий, точильний, ганчарські глини тощо. В 4 — 5 вв. до Хр. в Криму добували мармурові вапняки, які використовували при будовах м. Херсонесу й Пантікапеї. Мабуть, в доіст. часи добували вже сіль (в Галичині, з соляних оз. над Чорним м.) і золото (гол. на Закарпатті). За княжих часів добували й обробляли залізну руду, сіль, ганчарську глину, будів. камінь, бурштин тощо. Так було й за лит.-поль. й коз.-гетьманської доби; особливе значення мало добування соли, залізної руди і салітри.

Хоч початок видобутку кам’яного вугілля припадає на кін. 18 в. і тоді ж модернізовано й збільшено експлуатацію залізної руди, все ж таки широке пром. використання К. к. на Україні почалося 100 років пізніше (в 1870-их pp. кам’яне вугілля, 1881 початок експлуатації залізної руди в Кривому Розі, 1886 манганової — в р-ні Никополя; на 1850-і pp. припадає початок видобутку нафти в Галичині). Особливий розвиток видобутку К. к. припадає на 1890-і pp.; з того часу Г. п., зокрема кам’яновугільна й залізорудна розвивається швидко і безнастанно. Ці К. к. й тепер (після другої світової війни також горючі природні гази) є основними К. к. України, і на них припадає бл. 90% вартости продукції всіх К. к. Крім того, Україна має ряд інших К. к. (найважливіші — сіль, калієві солі, фосфорити). Вони є підставою її різноманітної, зокрема важкої, індустрії; деякі з К. к. України посідають визначне місце в світі (у видобутку вугілля 5 місце, залізної руди — 3, мангану — 2 або й перше).

Розміщення К. к. Багатою є мінерально-паливна база України. З горючих К. к. це насамперед кам’яне вугілля (див. Кам’яновугільна пром-сть), далі горючі природні гази, нафта, буре вугілля, торф, озокерит і неексплуатовані ще горючі лупаки (сланці), що залягають в Карпатах і на Поділлі (зокрема б. Кам’янця Подільського); урану на Україні мало. До металевих К. к. належать багаті залізні й манґанові руди, натомість не мають великого значення руди кольорових металів (ртуть, боксити, титан й ін.), які розміщені в багатьох малих родовищах, а збірні їх запаси невеликі. Сировиною для хем. пром-сти є багаті родовища соли (див. Соляна пром-сть), калієвих солей, фосфоритів, також гіпс, крейда; менше значення мають ґлявберова сіль, алюніт, хлористий магній, борати, солі, з яких добувають бром; мінеральною сировиною для виробництва фарб є вохра, ґлявконіт, мунія, сурик, умбра. Цінними К. к. є каолін (світове значення), графіт, вогнетривкі глини; невеликі родовища сірки. Україна багата на будівельні матеріяли, зокрема кристалічні — ґраніт, базальт, андезит, порфірит, лябрадорит; з некристалічних — пісковики, вапняки, мармур, різного роду глини, піски тощо. З дорогоцінних і виробних каменів є м. ін. топаз, гірський кришталь, ґранат, опаль, бурштин, турмалін, халцедон й ін. Важливе лікувальне значення мають величезні запаси мінеральних вод.

Деякі К. к. поширені по всій Україні, інші скупчені в певних р-нах, залежно від геол. будови. Гол. р-ни: Донецький басейн — кам’яне вугілля, сіль, також вапняки, мерґель, вогнетривкі глини, гіпс, цинобра й ін.; Дніпропетровський промисловий р-н — залізна й манґанова руди, далі буре вугілля, вогнетривкі глини, каолін, графіт й ін.; Передкарпаття — нафта, горючі природні гази, сіль, калієві солі, а також буре вугілля, озокерит; Передкавказзя — нафта, горючі природні гази, сировина на цемент й ін.; Керчинський залізорудний басейн; Львівсько-Волинський кам’яновугільний р-н, Олександрівський буро вугільний, Шебелинський р-н (природних горючих газів) й ін. Див. також карту. Використанню К. к. в пром-сті сприяє порівняно коротка віддаль між р-нами їх залягання (зокрема вугілля й руд) та вигідне положення близько від моря або над Дніпром.

Продукцію найважливіших К. к. (в самій лише УССР) видно з таблиці (в млн т):

Корисні копалини	1880	1913	1930	1940	1950	1958	1959
Кам’яне вугілля	1,3	23,5	30,5	83,3	76,4	164,5	167,6
Залізна руда	0,1	6,9	7,8	20,2	20,0	49,8
Манґанова руда	—	0,3	0,3	1,0	1,0
Нафта	0,1	1,0	0,5	0,35	0,3	1,2	1,6
Горючі природні гази * *) В мрд м³	—	—	0,4	0,5	1,5	9,5	11,7

(Докладніше див. ЕУ I, стор. 1 074 — 82).

Гірнича освіта. До революції нижчу гірничу освіту давали нечисленні гірничі школи з дворічним навчанням. Першою високою гірничою школою на Україні (й другою в Рос. Імперії) був Гірничий Ін-т у Катеринославі (з 1899 p.; див. Дніпропетровський Гіничий Ін-т); до того часу вищу гірничу освіту можна було дістати лише в Гірничому Ін-ті в Петербурзі (з 1773 р.) або за кордоном; з 1907 р. існував гірничий фак. при Політехн. Ін-ті в Новочеркаському. На Зах. Україні була тільки нижча гірнича школа в Бориславі; нечисленні укр. гірничі інженери діставали освіту гол. в гірничих академіях у Леобені (Австрія), Пшібрамі (Чехія) й Кракові; за Польщі існував нафтовий відділ при Політехн. Ін-ті у Львові.

Тепер на Україні є широка мережа гірничих шкіл різного типу. Нижчу освіту дають 10-місячні гірничо-пром. школи, які підготовляють робітників масових професій та гірничо-пром. училища (з 2-річним навчанням і гірничо-техн. спеціяльні училища з 7-річним навчанням), які готують фахових робітників. Сер. освіту дають гірничі технікуми; їх ч. найбільше в Донбасі, деякі з них вузько спеціялізовані (напр., нафтовий технікум у Дрогобичі, вугільної пром-сти в Кадіївці тощо). Високими школами є гірничі ін-ти в Дніпропетровському (з 1899), Кривому Розі (з 1929) й Харкові (з 1947); крім того, гірничі фак. в інших високих школах, зокрема при політехн. ін-тах. При АН УССР є два ін-ти, що займаються дослідами К. к. на Україні: Ін-т Геології К. к. (у Львові) й Ін-т Мінеральних Ресурсів (у Симферополі.).

В. Кубійович

Коріятович Федір († 1414), кн., син Коріята Ґедиминовича, подільського кн.; вигнаний В. кн. лит. Витовтом з Поділля, був прийнятий угор. королем Жиґмонтом і з 1393 став паном Мукачівської домінії на Закарпатті; заснував манастир на Чернечій Горі і привів з собою на Закарпаття, за старими хроніками, бл. 40 000 українців з Поділля.

[Коріятович (Корятович) Федір (? — бл. 1417). — Виправлення. Т. 11.]

Кормилець, виховник княжих дітей, урядник при дворі старо-укр. князів; іноді це бували раби, які потім здобували волю й ставали впливовими.

Кормлення, в давній Русі-Україні утримування держ. (княжих) урядовців населенням. Призначувані кн. урядовці для виконування суд. і адміністративних функцій (тивуни, посадники й ін.) отримували від населення «корм» натурою (харчування для себе, своїх дружинників, слуг і коней). Ці приходи іноді були визначені в «ряді» — умові між кн. і дружиною; частину їх творили прибутки з карних штрафів — Вира («покон вирний»). Інститут К. сильніше розвинувся пізніше на рос. землях, де він проіснував до 17 в. Рештки К. збереглися в деяких обл. до 19 в. як натуральні побори шляхти і церковнослужителів.

Кормова база, система виробництва і використання кормів для домашніх тварин. К. б. охоплює: природні сіножаті й пасовища, посіви кормових культур, відходи с.-г. культур (солома, полова, листя коренеплодів тощо) і пром-сти (млинарської, спиртової, цукрової тощо), виробництво комбінованих і мінеральних кормів. Гол. роди кормів для домашніх тварин: грубі (сіно, солома, полова тощо), соковиті (силосні, коренеплоди, баштанні й ін.), зелені й концентровані (зерно, висівки, макуха й ін.).

У зв’язку з заміною природних сіножатей і пасовищ на ріллю кормова площа і К. б. на Україні були з другої пол. 19 в. недостатні. Кормова площа УССР (в сучасних межах) займала 1913 р. бл. 10 млн га, в тому ч. лише 9% кормових культур. Основним кормом для домашніх тварин були зимою сіно і солома, літом — випас на пасовищах, перелогах і стернях, значно менше — овес і ячмінь, а б. цукроварень — відходи їх продукції (докладніше див. ЕУ I, стор. 1 064). Щойно з 1930-их pp. інтенсивний ріст кормових культур (див.) збільшив кормову площу і зміцнив К. б. 1955 р. кормова площа УССР займала 13,6 млн га, з чого на кормові культури припадало 40%, 1959 р. вже 17,7 млн га, в тому ч. 55% кормових культур (в усьому СССР ледве 17%), так що природні сіножаті й пасовища постачають нині не більше як 1/3 всіх кормів. До збільшення й інтенсифікації К. б. дійшло зокрема за останнє десятиріччя у зв’язку з намаганням сов. влади збільшити поголів’я домашніх тварин і піднести їх якість.

Для цієї мети служать збільшення посівів і урожайности кормових культур, зокрема збільшення посівів кукурудзи і коренеплодів, інтенсивна заготівля силосу (1953 р. — 8,2 млн т, 1959 р. вже 48,7 млн т, в тому ч. 38 5 т кукурудзи), піднесення урожайности природних сіножатей, виробництво комбікормів (кормові суміші, виготовлені на зав.) тощо. Див. також Тваринництво.

Кормові культури, одно- дво- й багаторічні рослини, що культивуються як інтенсивний корм для домашніх тварин у вигляді випасного корму, свіжої зеленої маси, сіна, сінної муки, силосу, коренеплодів або зерна. До складу К. к. входять на Україні: Кормові трави — одно- і багаторічні; кормові коренеплоди (кормова морква, кормова бруква, кормовий буряк, ріпа, пашня картопля, турнеп та ін.); кормові баштанні рослини (гарбуз, кавун, кабачки й ін.), гол. в степу; силосні (кукурудза, соняшник, кормова капуста та ін.); кормові зерново-бобові культури (польовий горох, кінський біб, вика, лупин та ін.); деякі зернові (овес, ячмінь, кукурудза).

К. к. становлять тепер на Україні найважливіше джерело кормової бази. До кін. 1920-их pp. K. к. були сильніше поширені тільки на Зах. Укр. Землях, де вони були введені у сівозміну і становили 9,6% всієї засівної площі, натомість на Центр. і Сх. Землях — лише 2,7% (1928 р. і 2,0% в 1913 р.) і то перев. в півн. смузі. Щойно в роки п’ятирічок К. к. значно поширено на всіх укр. землях та введено їх у сівозміну як для збільшення урожайности с.-г. культур, так і для створення тривкої кормової бази для домашніх тварин.

Ріст К. к. на території сучасної УССР такий:

Роки	1913	1928	1933	1940	1950	1955	1959
В тис. га	893	1 350	2 330	4 428	5 238	5 518	9 684
% до всієї посівної площі	3,2	4,3	7,1	14,2	17,1	16,8	29,1

Ріст площі К. к. відбувається коштом площі зернових, відсоток яких зменшився з 88,4% в 1913 р. до 68,2% в 1940 p., 65,4% в 1950 р. і 52,5% в 1959. Відсоток К. к. в УССР вищий, ніж в усьому СССР (27,8; в РСФСР — 28,1) і в ін. респ., за винятком надбалтицьких; це зв’язане з тенденцією перетворити Україну на країну інтенсивного тваринництва.

Структура посівної площі К. к. в УССР за різні роки така( в тис. га і у % до площі всіх К. к.):

	1913 р.		1940 р.		1955 р.		1959 р.
	Тис. га	%	Тис. га	%	Тис. га	%	Тис. га	%
Однорічні трави	377	42,0	1 793	40,5	2 976	53,8	5 991	67,1
Багаторічні трави	401	54,9	2 038	46,0	1 574	28,7	1 701	17 6
Кормові коренеплоди			350	7,9	367	6,6
Кормові баштанні	?	?			180	3,3	?
Силосні	?	?	247	5,6	421	7,6	?
Разом	893	100,0	4 428	100,0	5 518	100,0	9 684	100,0

Аналіза геогр. розміщення К. к. по поодиноких обл. УССР виявляє такі найважливіші особливості: 1) К. к. становлять найменший відсоток у ліс. смузі й у Карпатах, кормову базу яких насамперед складають природні сіножаті й пасовища; 2) найбільше коренеплодів мають Зах. Укр. Землі, найменше степ; 3) баштанні К. к. виступають гол. в степу, також у степу найбільше силосних; 4) кормові трави становлять у всіх обл. 75 — 85% площі всіх К. к., але в степ. обл. порівняно найбільше однорічних трав, найменше багаторічних, на Поліссі — навпаки.

На Кубані (Краснодарська обл.) К. к. займали в 1955 р. 965 000 га (1950 — 696 400), або 22,4% всієї засівної площі; на однорічні трави припадало 41,8% площі всіх К. к., на багаторічні — 46,7%, на коренеплоди — 2,9%, баштанні — 2,8%, силосні — 5,8%.

В. Кубійович

Кормові трави (сіяні трави), одно- і багаторічні трав’янисті рослини, найважливіший рід кормових культур, що використовується як корм для домашніх тварин у вигляді сіна, зеленого корму, силосу, подекуди й зерна; крім цього К. т. є важливою складовою частиною сівозмінів і спричиняють ріст врожайности с.-г. культур. 1959 p. K. т. займали в УССР 7,7 млн га (23,2% всієї засівної площі і 84,7% площі всіх кормових культур), в тому ч. на однорічні К. т. припадало 6,0 млн га (18,1 і 67,0%), на багаторічні 1,7 млн га (5,1 і 17,6%; докладніше див. статистичну таблицю на стор. 1136).

Найбільша питома вага однорічних К. т. в степу і лісостепу; найважливіші з бобових: вика, кормовий горох (пелюшка), чина, соя, кормовий лупин, серадели; із злакових: суданська, трава, могар, сорго, чумиза й ін. З багаторічних К. т. на Україні вирощують гол. чином конюшину (1955 р. — 562 000 га на 1 500 000 всіх багаторічних К. т.), люцерну (573 000 га) і еспарцет (324 000 га); менше значення мають: тимофіївка (23 800 га), пирій (5 200 га), житняк (2 900) га), райграс (1,900 га), стоколос (1 300 га) й ін. (посіви минулих років).

Кормош Теофіл (1861 — 1927), адвокат, гром. діяч, політ.-екон. організатор Перемищини; засновник кредитового т-ва «Віра» і банку «Нар. Щадниця» в Перемишлі, співзасновник ряду госп. установ у Львові; посол до гал. сойму, видатний чл. Укр. Нац. Дем. Партії, а згодом УНДО.

[Кормош Теофіл (* Галичина — † Перемишль). — Виправлення. Т. 11.]

Кормча книга, зб. церк. законів укладена Іваном Схоластиком; перекладена вже Методієм, пізніше доповнена обробкою Фотія 9 в. та коментарями до неї. Вже в старій ред. К. к. є деякі доповнення зах. походження.

Корнахольський, львівський ґравер на міді другої пол. 18 в.; ґравюра з Туринецьким образом Ісуса Христа (1767) й ін.

Корначевський Михайло (* 1887), металюрґ; 1917 — 18 один з організаторів секретаріяту торгу й пром-сти в Києві; праці з металознавства.

Корнелля Андрій (|1934), інж.-меліоратор і екон. діяч; праці з ділянки меліорації, зокрема торфів; активний діяч низки екон. установ — т-ва «Сіль. Господар» ( його почесний чл.), засновник і гол. парцеляційного т-ва «Земля» у Львові, гол. Крайового Союзу Госп. Спілок й ін.

[Корнелля Андрій (1867 — 1934). — Виправлення. Т. 11.]

Корнилів Микола (1895 — 1958), лікар, спеціяліст суспільної медицини родом з Харківщини; в 1920 — 36 pp. в Болгарії, де видав працю «Методика і практика здоровної пропаґанди» (по-болг.); в 1936 — 39 pp. ред. ж. «Нар. Здоров’я» у Львові; помер у ЗДА.

Корнилович Михайло (* 1870), родом з Холмщини, історик і етнограф, наук. співр. Археографічної й Етногр. Комісій УАН; «Бібіковські інвентарі» («Укр. Археографічний Зб.», І. 1926), ст. в «КСт.», «Україні» тощо.

Корниляк Платон (* 1920), укр. кат. єп., апостольський екзарх для укр. католиків у Німеччині з 1959 p.; родом з Буковини, теологічні й філософічні студії в Римі, свячений на свящ. 1945, в 1948 — 59 pp. в ЗДА, з 1952 канцлер Філядельфійської екзархії (з 1958 архиєпархії).

[Корниляк Платон (* Стебні, Вижниччина). — Виправлення. Т. 11.]

Корнин (III — 10), с. м. т. Попільнянського р-ну Житомирської обл., положене над гор. Ірпенем; цукровий зав.

Корнієвський Олександер (* 1888), майстер бандурного виробництва; з 1906 р. виробив 200 бандур високої мист. вартости.

Корнієнко Василь (1867 — 1904), маляр і дитячий письм. з Катеринославщини; портрети, малюнки до «Енеїди» І. Котляревського, іст. картини — «В’їзд Хмельницького до Києва», «Козак Голота й татарин» та ін.; казка «Запорозький клад».

[Корнієнко Василь (* Мануйлівка — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Корнієць Леонид (* 1901), сов. політ. діяч родом з України; 1938 гол. президії Верховної Ради УССР, 1939 — 44 гол. ради народних комісарів УССР, 1944 — 53 заступник гол. ради міністрів УССР; чл. ЦК КПУ, з 1952 кандидат в чл. ЦК КПСС; з 1953 мін. заготовель, з 1956 — мін. зернових продуктів СССР.

[Корнієць Леонид (1901, Бобринець, Херсонщина — 1969, Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Корнійчук Артем (* 1898), архітект з Волині; працював у Празі, виконав ряд проєктів у стилі конструктивізму; 1945 заарештований большевиками.

Корнійчук Олександер (* 1905), сов. письм. і політ. діяч з Київщини, д. чл. АН УРСР, 1953 заступник гол. Ради Мін., 1944 мін. закордонних справ УССР, чл. ЦК КПСС і КПУ, кількаразово був гол. Спілки сов. письм. України. Перші п’єси К. «На грані» (1928), «Кам’яний острів» (1929), «Штурм» (1931) лишилися малопомітними; славу визначного сов. драматурга він здобув п’єсою на тему громадянської війни «Загибель ескадри» (1933). Далі з’явилися п’єси: на модну тоді тему «турботи за живу людину» «Платон Кречет» (1934), до 20-ліття больш. революції «Правда» (1937), в якій К. одним з перших почав говорити про «допомогу» рос. народу Україні, на колгоспну тему «В степах України» (1941); на тему останньої війни «Партизани в степах України» (1942) і «Фронт» (1942). Щойно почали намічатися політ. загострення між СССР і ЗДА, К. написав п’єсу «Місія містера Перкінса в країну більшовиків» (1943). Усі повоєнні п’єси К. — «Приїздіть у Дзвінкове» (1945), «Макар Діброва» (1948), «Крила» (1954), «Чому посміхалися зорі» (1958), — відзначаються тією самою коньюнктурністю. Окремо стоїть написана в дусі сов. монументалізму іст. п’єса «Богдан Хмельницький» (1939), що пропаґує «возз’єднавчу» лінію больш. партії. До популярности К. спричинилася ще удавано гостра критика недоліків сов. системи (особливо в «Крилах»), яка в дійсності ніколи не виходить за межі дозволеного партією.

[Корнійчук Олександер (1905, Христинівка — 1972, Київ). П’єси „Над Дніпром“ (1960), „Сторінка щоденника“ (1964), „Пам’ять серця“ (1969). К. Данькевич створив оперу „Богдан Хмельницький“ (1951) за однойменною драмою К. — Виправлення. Т. 11.]

Корнілов Лавр (1870 — 1918), козак-текинець, рос. ген., головнокомандувач армії за Тимчасового уряду і організатор невдалого повстання проти нього (серпень 1917 т. зв. «корніловщина»), в липні дав наказ українізувати 34 корпус під командуванням П. Скоропадського. В листопаді 1917 подався на Дін і разом з М. Алексеєвим організував Добровольчу армію; в лютому 1918 пробився на Кубань; помер від ран, отриманих в бою з большевиками б. Катеринодару.

Корноухов Микола (1903 — 58), механік, д. чл. АН УРСР (з 1951), доц., згодом проф. будів. механіки Київ. Інженерно-Будів. Ін-ту (з 1931). Основні праці К. з теорії стабільности стрижневих систем, К. створив нову методу розрахунку стійкости рам (деформацій); понад 40 наук. праць з теорії споруд, серед ін. «Перевірка стійкости стиснено-зігнутих конструкцій за межею пружности» (1936), «Міцність і стійкість стрижневих систем» (1949), «Спрощений розрахунок деформативности і стійкости сталевих каркасів високих споруд» (1953) й ін.

[Корноухов Микола (* Ніжен, Чернігівщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Корнякт Констянтин (1517 — 1603), грек з Кріту, львівський купець, чл. Ставропігії, своїм коштом побудував вежу Успенської церкви у Львові і власний дім (Корняктів дім) — кращі зразки укр. ренесансу.

Корняктів дім, побудований 1580 у Львові на Ринку архітектом П. Барбоном для К. Корнякта; пам’ятка ренесансової архітектури з внутр. подвір’ям з відкритою триповерховою ґалерією. Портал і завершення К. д. (добудоване пізніше) — бароккові. З другої пол. 17 в. К. д. став власністю короля Яна Собеського, 1912 — 39 у ньому містився Музей ім. Собєського, тепер Львівський Держ. Іст. Музей.

Коробка Микола (1872 — 1921), історик літератури й етнограф родом з Волині, один з засновників Т-ва дослідників Волині; працював перев. в Росії. Ст. з укр. етнографії й нар. словесности, зокрема Волині й Поділля; в підручнику «Опыт обзора истории русской словесности» багато місця присвячено укр. нар. поезії.

Коробка Федір, діяч Хмельниччини, чигиринський отаман (1649), ген. обозний (1650 — 54), виконував важливі дипломатичні доручення Богдана і Юрія Хмельницьких та Виговського (посольство до Москви 1657, Швеції 1657 і 1658, Туреччини 1657, Молдавії 1657 та ін).

Коробка Федір, київ. міщанин, срібляр поч. 19 в.; ґравюра пляну і фасади Лаврської дзвіниці (1817), багато золотарських робіт для Києво-Печерської Лаври (1816 — 23), 33 шати на іконостас лаврської великої церкви (1836, разом з Г. Проценком).

[Коробка Федір, київ. міщанин (1789 — 1867). — Виправлення. Т. 11.]

Корова, див. Рогата худоба.

Коровай, весільний хліб, що відограє велику ролю у весільних обрядах. К. оздоблюється різними зображеннями у формі сонця, місяця, голубів тощо. Бгаючи К., співають спеціяльних пісень, в яких висловлюється побажання, щоб К. «та був рясненький, усьому роду веселенький». «Святий» К. в урочистих обставинах роздають присутнім на весіллі. Коровицький Іларіон (1837 — 92), протоієрей м. Житомира, з 1882 видавав щоденну газ. «Волынь».

[Коровицький Іван. — Доповнення. Т. 11.]

Коровицький Леонид (1890 — 1945), лікар, проф. мед. ін-ту в Одесі; дослідження в галузі терапії, хвороб обміну речовин, тропічних хвороб, зокрема малярії.

[Коровицький Леонид (1890, Житомир — 1976, Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Коровки-Вольські, старшинський рід, мабуть, шляхетського (з Правобережжя) походження. Григорій К.-В., діяч часів Многогрішного і Самойловича, був ген. бунчужним і хорунжим (1672 — 76), полк. чигиринським і наказним гетьманом (1677 — 78), полк. стародубським (1678 — 81) і київським (1682 — 84, 1690). Федір К.-В., син Григорія, був полк. київським (1708 — 12).

Корогва, від монгольського хоронго, прапор, одна з інсіґній; за лит.-поль. часів 15 — 16 вв. К. називалися також полки, бо кожен з них мав свою К. Коз. К. були військ., гетьманські, полкові та сотенні; крім того, були ще малі значки-прапорці. К., як і значки, прикріплювалися до ратищ, на вершку яких був спис або хрест. Військ. К. охороняв ген. хорунжий з спеціяльним загоном вояків, полкову — полковий, а сотенну — сотенні хорунжі.

К. були шовкові й з ін. тканин, гаптовані золотом, вишивані або мальовані, різних фарб: блакитної, жовтої, жовто-блакитної, червоної, чорної, білої або в сполученні двох кольорів у формі обвідки або смугами. На К. містилися образи Спаса, Богородиці та святих, часто — хрест, іноді з півмісяцем та зірками по краях; з ін. зображень вживалися орел, герби воєводств та повітів або окремі геральдичні знаки. У 18 в. вже на всіх військ. К. було лише єдине зображення — нац. герб: — козак з самопалом та шаблею. Значки, здебільша трикутні однокольорові прапорці, прикріплювалися до списів.

К. церк. відрізнялися від військ. ін. формою та ін. способом прикріплювання до ратища: на вершку лише хрест; образи Спаса, Богородиці та святих, іноді з написами з св. Письма. Виносяться з церкви під час хресних ходів. Коз. військ. К. зникли з ліквідацією козацтва наприкін. 18 в., церк. вживаються Церквами Кат. і Правос. й досі.

М. М.

Корогва, відділ війська під однією корогвою; надвірна К. прибічна ґвардія укр. гетьманів.

Королева Наталена (* 1888). уроджена Дунін-Борковська, дружина К-Старого, письм.. з 1919 на еміґрації в Чехо-Словаччині; друкуватися почала з 1909 р. франц. мовою, з 1919 р. — укр. Значна кількість творів К. базовані на іст.-археологічних студіях. Теми творів: євангельські, середньовіччя, екзотичні оп. з неукр. оточення (Вірменія. Кавказ, Персія й ін.) леґенди, спомини, автобіографічні оп. Серед ін.: «Во дні они», «1913» (1935), «Без коріння»; «Інакший світ», «Сон тіні», «Предок» (1936), «Леґенди старокиївські» 1 — 2 (1942 — 43); багато творів в періодичній пресі, зокрема в ж. «Дзвони». Переклади, м. ін. «Наслідування Христа» Томи Кемпійського.

[Королева Наталена (1888, Сан-Педро-де-Карденья бл Бурґоса, Еспанія — 1966, Мєльнік, Чехо-Словаччина). — Виправлення. Т. 11.]

Королево (V — 4), с. м. т. Севлюського р-ну Закарп. обл., положене в долині Тиси б. підніжжя Вулканічних Карпат; зал. вузол, підприємства по обслуговуванню зал. транспорту; руїни старого замка.

Короленко Володимир (1853 — 1921), рос. письм. укр. роду з Волині, багато жив на Україні, зокрема в Полтаві, де й помер. Кілька кращих творів К. написані на укр. теми: «Сліпий музика» (1886). «Без язика» (1895), «Ліс шумить» й ін. Як публіцист К. виступав в обороні укр. повстанців у с. Сорочинцях — «Сорочинська трагедія» (1907), хоч, при всіх симпатіях до українства, лишався байдужим до нац. змагань укр. народу. Серед багатьох перекладів К. на укр. мову кількатомове вид. за ред. С. Єфремова (1922) і останнє 1954 р.

Короленко Прокіп (1834 — 1913), історик Кубані; праці «Черноморцы» (1874, іст. чорноморського війська з 1775 р. до 1842), «Материалы по истории войска Запорожского» (1897), «Предки кубанских казаков на Днепре и на Днестре» (1901), «Кошевые атаманы Черноморского козачьего войска» (1902) й ін.; по-укр. оп., вірші й етногр. замітки.

Королів Федір (1886 — 1935), політ. діяч, укр. соц. рев.; 1906 еміґрував з Росії до Галичини, 1914 — 17 у Відні, 1918 дир. департаменту мін-ва в Києві, 1919 гол. торг. місії УНР у Швайцарії, згодом у Берліні, де був гол. Комітету допомоги еміґрантам з України, співзасновник УНО.

[Королів Федір († Берлін). — Виправлення. Т. 11.]

Королів-Старий Василь (1879 — 1941), ветер. лікар, письм., гром. діяч і видавець; співр. «Ради» та ін. часописів, співзасновник (1908) і дир. в-ва «Час» у Києві, 1917 — 19 ред. журн. «Книгар», з 1919 в Чехо-Словаччині, спершу як чл. укр. дипломатичної місії в Празі, згодом доц. Укр. Госп. Академії. Підручники зоології та фізіології тварин; роман для юнацтва «Чмелик» (1923), оп. й п’єси для дітей, автобіографічні «Згадки про мою смерть», «З моїх споминів» («Краківські Вісті» 1942), переклади з чес. Помер на еміґрації в Празі.

[Королів-Старий Василь (* Диканька, Полтавщина — † Мєльнік). — Виправлення. Т. 11.]

Королівство (Царство) Польське, Конґресівка, півсуверенна країна, утворена на Віденському Конґресі 1815 р. з Варшавського Князівства, зв’язана реальною унією з Рос. Імперією. Після поль. повстань 1830 — 31 і 1861 Росія скасувала відрубність К. П. і назвала його Привислянським краєм. Територія — 123 000 км², населення — 12 млн (1910 p.). K. П. ділилося на 10 губ. і обіймало також Холмщину й Підляшшя, які становили сх. частини Люблінської і Сідлецької губ.; 1912 їх виділено в окрему Холмську губ.

Королівський канал, кол. назва Дніпрово-Бузького каналу.

Король Михайло (1856 — 1925), гром. і політ. діяч, адвокат у Жовкві; з 1889 посол до гал. сойму, з 1907 — до австр. парляменту, за ЗУНР — комісар Жовківщини; належав до групи «старорусинів», в 1920-их pp. до Укр. Нац.-Дем. Партії.

[Король Михайло (* Неслихів, Кам’янка-Бузький пов., Галичина — † Жовква, Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Корольчук Олександер (1886 — 1925), драматичний актор і режисер; на сцені з 1905 (в трупі І. Сагатовського), в театрі М. Садовського (1907 — 17), Держ. Драматичному Театрі в Києві (1918 — 19), інструктор театрів при уряді УНР, один з засновників театру ім. М. Заньковецької (1922).

[Корольчук Олександер (1883, Волинь — 1925, Запоріжжя). — Виправлення. Т. 11.]

Корона, грошова одиниця в деяких евр. країнах, м. ін. в Австро-Угорщині (Krone = 100 геллерам), а згодом в Австрії й Угорщині (до 1924 р.) та в Чехо-Словаччині (Koruna).

Коронний край, адміністративно-територіяльна одиниця Австро-Угорської монархії, територіяльне визначення якої базувалося не на етнічному, а скорше на іст. принципі. К. к. користувалися внутр. автономією, маючи свої окремі призначені та обрані політ.-адміністративні органи (намісник, крайовий сойм, крайовий виділ). Укр. землі Австрії входили в 1774 — 1849 pp. до Королівства Галичини і Володимирії, а згодом до К. к. Галичини та до новоутвореного К. к. — князівства Буковини. Галичина обіймала частини укр. і поль. етногр. території, Буковина укр. і рум.; тому українці Галичини домагалися вже з 1848 р. поділу її на укр. і поль. та утворення окремого К. к. з укр. частин Галичини, Буковини й Закарпаття, але австр. уряд під поль. впливом відмовлявся реалізувати цей плян. Щойно в 1918 р. він підписав таємну умову з УНР у Бересті (додаток до Берестейського миру) про те, що Австро-Угорщина утворить з укр. частин Галичини і Буковини окремий К. к., але згодом анулював цю умову. (Див. ще ЕУ I, стор. 495 — 98).

Короп (Cyprinus carpio L.), цінна пром. риба України, довж. до 1 м, вага до 20 кг (найчастіше 1 — 3 кг). К. поширений як у річках (найбільше в пониззі Дністра і Дунаю), так і спеціяльно культивований по ставках. Заг. вилов К. у 1941 р. — 134 000 центнерів з заг. площі 59 150 га нагульних ставів.

Короп (II — 13), с. м. т. Чернігівської обл., положений в долині р. Десни; 6 000 меш. (1932).

Коропець, ліва подільська притока Дністра; довж. — 80 км, сточище — 510 км².

Коропець (V — 6), с. при впадінні р. Коропця до Дністра, р. ц. Тернопільської обл.

Коропчевський Павло (1741 — 1808), військ. канцелярист, коз. роду на Конотопщині, вихованець Київ. Академії, в 1768 році був заарештований як причетний до повстання пікінерів. В 1780 — 90-их pp. високий урядовець Новгород-сіверського намісництва, згодом «малоросійський» віцегубернатор і чл. Ген. Суду, учасник Новгородсіверського патріотичного гуртка.

[Коропчевський Павло († Баничі, Глухівський пов., Чернігівщина). — Виправлення. Т. 11.]

Коросно (IV — 2, Krosno), пов. м. в Польщі, в 15 — 17 вв. славився своєю торгівлі, 17 000 меш. (1955). Колись княжий город на пограниччі Гал. князівства і Польщі, в 15 — 17 вв. славився своєю торгівлею (гол. з Угорщиною), пізніше занепав. К. і Коросненський пов. здавна зазнали польонізації за винятком кількох укр. островів і півд. частини (Лемківщина), що до 1946 р. належала до укр. нац. території і на 9 400 осіб нараховувала 8 700 українців (1939).

Коростень (III — 9), стара назва Іскороотень, м. обл. підпорядкування, р. ц. Житомирської обл., положений на Київському Поліссі над р. Уж, що протікає тут серед ґранітових, скелястих берегів. К. відомий вже з 10 в. (перша літописна згадка 946 р.) як столиця Деревлянської землі; після знищення Ольгою і переходу столиці в другій пол. 10 в. до м. Вручий (Овруч) підупав. Значення К. почало зростати щойно від кін. 19 в., коли він став важливим зал. вузлом (перехрестя залізниць Одеса-Ленінград і Київ-Варшава), а згодом пром. м. Населення в тис: 1897 р. — 2,5, 1926 — 12, 1956 — 34. Роди пром-сти: металообробна (зав. торфодобувних і шляхових машин), порцеляново-фаянсова, деревообробна і мебльова, швейна, харч. Завдяки своєму транспортовому і стратегічному значенню К. був тереном боїв укр. армії з большевиками в 1918, в лютому і влітку 1919 pp. та під час другого зимового походу (листопад 1921). В р-ні розробки високоякісного ґраніту, різних глин, каоліну та торфу.

Коростишів (III — 10), м. на сх. Волині над р. Тетеревом, р. ц. Житомирської обл.; паперова і бавовняна фабрики; спиртовий та обозний зав. 16 000 меш. (1956). Вперше згадується в 13 в. За К. вели бої з большевиками влітку 1919 р. Січ. Стрільці, Запорожці і 1 корпус УГА, літом 1920 р. 6 Стрілецька дивізія Армії УНР.

Коростовець Володимир (1888 — 1953), укр. діяч на еміґрації, журналіст; за царських часів рос. дипломат, по приході большевиків у Берліні (чл. кураторії Укр. Наук. Ін-ту), згодом у Лондоні (ред. журн. «Investigator» 1932 — 34, після війни чл. президії СУБ-у), монографія про мін. Вітте, «Noch ist Polen nicht verloren» (антиполь. наставлення) й ін.

Коростовець Іван (1862 — 1932), рос. дипломат укр. роду з Чернігівщини; перед першою світовою війною посол у Пекіні; за гетьманського уряду 1918 — уповноважений для переговорів з представниками Антанти в Ясах, призначений гол. проєктованої спец, місії від гетьмана до Великобрітанії й ЗДА. Автор кількох праць про Китай і довоєнну дипломатію.

[Коростовець Іван (* Пересаж, Чернігівщина — † Лондон). — Виправлення. Т. 11.]

Коротич (IV — 17), с. м. т. положене в 15 км на півд.-зах. від Харкова, в якому працює більшість меш.

Короткі прикметники, як рештки іменникової відміни прикметника вживаються в сучасній укр. літ. мові лише в називному відмінку однини чоловічого роду: 1) від кількох специфічних прикметників (варт, винен, готов, здоров, певен, рад...), звичайно в присудковій функції (він винен); 2) від присвійних прикметників (батьків, сестрин); 3) від інших прикметників (і пасивних дієприкметників) як фолкльорно-пісенні архаїзми (молод козак, ворон кінь) чи як засіб архаїзації поетичної мови (Тичина, Маланюк, Стефанович: закован, зелензолот...). Іст. аналіза викриває старі короткі форми прикметників у деяких сталих словосполуках (пів-третя) і прислівниках (помалу, безмала, мало).

Коротченко Дем’ян (* 1894), сов. політ. діяч родом з Сумщини; в 1920-их pp. на партійній роботі в УССР, в 1930-их pp. — у Москві; 1938 гол. ради нар. комісарів УССР, 1939 — 47 секретар ЦК КП(б)У та організатор партизанського руху на Україні; 1947 — 54 гол. ради мін. УССР, з 1954 гол. президії Верховної Ради УССР і заступник гол. президії Верховної Ради СССР; чл. президії ЦК КПУ, з 1957 кандидат у чл. президії ЦК КПСС.

[Коротченко Дем’ян (1894, Погрібки — 1969, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Короча (III — 18), м. на Слобожанщині, над р. Корочею (притокою Дінця), р. ц. Білгородської обл. РСФСР; хар. пром-сть. За переписом 1926 українці в К. становили 40,6%.

Корпорації, студентські об’єднання для плекання патріотизму, відваги й дисципліни в малих гуртках, з’єднаних веселим товариським життям; виникли в Німеччині в час «визвольних воєн» і високо розвинули розуміння чести (з обов’язком двобоїв за образу), але виявили з часом нахил до безжурного, а то й гулящого життя. Серед укр. студентства К., започатковані 1906 p., поширилися щойно в добу між двома світовими війнами, зокрема серед молоді, що студіювала за кордоном, при чому помітний поворот до первісних форм та ідеалів («честь, свобода, батьківщина»). Найбільшу традицію мали К. в Чернівцях: «Запороже» (1906 — 40) і «Чорноморе» (1913 — 40), які перебрали чимало коз. назв; в Данціґу К. існували з 1924 р. («Чорноморе», «Галич», «Зарево») і звідти поширилися на ін. укр. студентські осередки Львова, Відня, Праги, Берліну, Риму. Варшави, Познаня й Кракова. Однойменні К. з різних осередків творили союзи із спільними ідеологічними засадами й статутами. 1931 p., в час найбільшого орг. розвитку К. (бл. 20). відбулися два з’їзди союзів братніх К. «Чорноморе» (7 осередків) і «Запороже» (6).

Корпус Січових Стрільців, див. Січові Стрільці.

Корсак Рафаїл (бл. 160!) — 40), церк. діяч білор. шляхетського роду, спочатку кальвініст, пізніше василіянин. вчився в Бравнсберґу, Празі і Римі; єп. галицький (1627 — 32) і турово-пинський (1632 — 37), з 1637 київ. уніятський митр., оборонець унії на поль. соймах. Перекладав твори М. Смотрицького на латинську мову; написав життєпис митр. Рурського. Помер у Римі. Листування К. з Римом видане А. Г. Великим у Листах Київ. Кат. Митр.» (1956).

[Корсак Рафаїл (світське ім’я Микола) († Рим). — Виправлення. Т. 11.]

Корсак Фльоріян (1749 — 1811), василіянин, з 1783 архимандрит жидичинський, з 1794 помічник єп. луцького, з 1805 єп. острозький; оборонець прав укр.-кат. Церкви.

Корсак-Могила, невелике родовище залізної руди (магнетит і гематит; 45 — 65% заліза) на Приозівській височині на території с. Мануйлівки Ногайського р-ну Запор. обл.; розроблялося з кін. 19 в. до революції (1907 р. продукція 21 000 т).

Корсун Олександер (1818 — 91), письм., видавець альманаха «Сніп» (1841) і переробки 7 укр. казок — «Украинские поверья». автор спогадів про М. Костомарова (1890).

[Корсун Олександер (* Богданівська Антипівка, Ростовщина, Росія — † там же). — Виправлення. Т. 11.]

Корсуновський Павло (1884 — 1949), гром. і церк. діяч, чл. Всеукр. Церк. Правос. Ради 1917 — 18, чл. Капелі О. Кошиця, з 1920-их pp. свящ. УАПЦ в ЗДА; дириґент місц. хорів; статті і спомини в укр.-амер. пресі.

Корсунський Данило, паломник 16 в., архимандрит з Корсуня б. Кобрина на Городенщині; 1590 — 94 подорожував до Царгороду, а пізніше описав свою подорож.

Корсунський Олександер (* 1894), мікробіолог і бактеріолог, проф. с.-г. ін-тів у Кам’янці Подільському (1930 — 33) і Білій Церкві (1934 — 41), на еміґрації — УТГІ, д. чл. НТШ. Понад 20 наук. праць гол. з ділянки хвороб птахів (нова метода імунізації курей протії віспи, вивчення бактеріом пульорум у птахів) і риб. З 1949 в ЗДА.

[Корсунський Олександер (1893, Піщане, Полтавщина — 1984, Міннеаполіс). — Виправлення. Т. 11.]

Корсунь, староруська назва грец. м. Херсонесу в Криму; див. Херсонес-Таврійський.

Корсунь (V — 19), с. м. т. в центр. частині Донбасу. Єнакіївського р-ну Сталінської обл.

Корсунь Шевченківський (IV — 12). до 1944 Корсунь, м. на Придніпровській височині, мальовничо положене в долині Росі, із ц. Черкаської обл.; найпотужніша на Україні міжколгоспна гідроелектростанція. К. заснований за княжих часів як фортеця, що мала захищати Київщину перед степовиками. За коз. часів полкове м.. 16 (26) травня 1648 друга після битви під Жовтими Водами перемога Б. Хмельницького над поляками; під час носи часто руйнований поляками, татарами й турками. В лютому 1944 перемога сов. військ над німцями.

Корунка Севастіян († 1668), церк. майстер, старшина малярського цеху у Львові (1662 — 66), виконував праці для Ставропігії і костьолів.

[Корунка Севастіян (? — 1666 чи 1668). — Виправлення. Т. 11.]

Корунка Семен (Сенько), один з перших друкарів і книгарів Львова, учень І. Федорова; мав друкарні у Львові й Константинові.

Корунки, родина львівських ремісників 17 в.: Іван († 1657), його син Іван (1594 — 1665), визначний чл. львівського братства, Олександер відомий у 1660 — 66; Севастіян († 1668) і Семен К. (див.).

[Корунки, Севастіян (? — 1666 чи 1668). — Виправлення. Т. 11.]

Корф Микола (1834 — 83), барон, із зросійщених німців, земський діяч в Олександрівському пов. на Катеринославщині, педагог-практик; організатор земських шкіл, що були популярними на всю Росію, зокрема дешевої трирічної сіль. школи, автор ряду підручників для вчителів і учнів і безлічі ст. на пед. теми. В укр. школі К. не вимагав рівноправности укр. мови з рос., але вважав, що до вивчення останньої треба доходити через укр. мову, що на той час мало велике значення.

[Корф Микола (* Харків — † Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Корчак-Чепурківський Овксентій (1857 — 1947), відомий гігієніст та епідеміолог; після закінчення Харківського Ун-ту земський санітарний лікар, з 1899 санітарний лікар м. Києва, з 1903 приватдоц., згодом проф. Київ. Ун-ту, в якому очолював катедру гігієни, д. чл. УАН (з 1921), в 1928 — 34 pp. її неодмінний секретар. Численні праці з профілактики, гігісни, епідеміології (зокрема «Материалы к изучению епидемии дифтерии в Росии», 1898) та санітарної статистики. К.-Ч. розробив сучасну укр. номенклятуру хвороб («Номенклятура хвороб», 1927).

[Корчак-Чепурківський Овксентій (* Костянтиноград, Полтавщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Корчев (Карх, Кърчев), місц. слов. назва кол. Пантікапею у 7 — 12 вв.; належав до Тмутороканського князівства; нині м. Керч.

Корчик, р. на Волині, ліва притока Случі; довж. — 85 км, сточище — 1 450 км².

Корчинський Михайло (1885 — 1937), адвокат, політ. і гром. діяч родом з Поділля; в 1908 — 17 pp. діяльний чл. укр. колонії в Петербурзі, гол. т. зв. Молодого ТУП-у і Укр. Громадського Клюбу; 1917 за Тимчасового Уряду заступник губерніяльного комісара Буковини; чл. Центр. Ради (від партії УСФ), 1919 держ. секретар в кабінеті Остапенка, гол. Укр. Нац. Ради в Кам’янці Подільському; 1920 ініціятор і чл. Ради Респ. в Тарнові; з 1922 р. правний дорадник у Ревізійному Союзі Укр. Кооператив у Львові. Ст. й розвідки в кооп. і заг. укр. пресі.

[Корчинський Михайло (* Залучя, Кам’янець-Подільський пов. — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Корчмарьов Климент (* 1899), композитор родом з Катеринославщини, закінчив Одеську Консерваторію, з 1923 р. в Москві; опери, балети, кантати, оркестрові сюїти, скрипковий концерт, квартет, 2 зб. укр. нар. пісень для співу з фортепіяном й ін.

Корчувате, місцевість б. Києва, де був досліджений І. Самойловським (1940 — 41) великий могильник доби «полів поховань», що дав назву зарубинецькокорчуватівському типові таких поховань.

Корш Федір, укр. псевд. Хведір Корж (1843 — 1915), визначний рос. клясичний філолог, славіст і орієнталіст, проф. Московського, Одеського і Петербурзького ун-тів, акад. рос. АН, д. чл. НТШ, оборонець укр. культ.-нац. руху і прав укр. мови, співавтор відомого меморіялу Рос. Акад. Наук «Об отмене стеснений печатного малорусского слова» (1905). Побіч праць з рим. метрики й літератури («De versu Saturnio», 1869 та ін.), важливі праці з слов. пісенної метрики «О русском народном стихосложении» (1896, 1901), «Введение в науку о славянском стихосложении» (1906), іст.-порівняльної синтакси — «Способы относительного подчинения» (1877). Писав також ст. з історії укр. мови й літератури (генеза укр. мови, тур. елементи в «Слові о полку Ігореві», Шевченко); вірші укр. мовою.

[Корш Федір (* Москва — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Коршак Кирило, археолог, співр. УАН, дослідник неоліту України, засланий 1937 p.; дальша доля невідома.

Коршиков Олександер (1889 — 1942), ботанік-альґолог, проф. Харківського Ун-ту, праці про прісноводні водорості України; забитий німцями.

[Коршиков Олександер (* Суми). — Виправлення. Т. 11.]

Корюківка (11 — 13), с. м. т., р. ц. Чернігівської обл.; кінцева станція зал. вітки від лінії Гомель-Бахмач; 6 500 меш. (1932 p.); фабрика техн. паперу, олійниця і лісопильний зав.

Коряк Володимир (* 1889), сов. літературознавець і критик, активний у 1920-их pp. чл. «Гарту» і ВУСПП, боротьбіст; в літ. дискусії 1925 — 27 pp. виступав проти Хвильового, автор вульгарно- марксистських, хаотично написаних праць і підручників, позбавлених наук. вартости: «Орг-ція жовтневої літератури» (1925), «Боротьба за Шевченка» (1925), «Нарис іст. укр. літератури», I — II (1925 — 29), «Укр. література» (1928) та ін. Засуджений 1937 p., як «націоналіст, троцкіст і ворог народу», був репресований, дальша доля невідома.

[Коряк Володимир (1889, Слов’янське, Харківщина — 1937). 1.10.1937 заарештований і за обвинуваченням у „контррев. діяльності“ 22.12. того ж р. розстріляний. — Виправлення. Т. 11.]

Попередня     Головна     Наступна