[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1172-1189.]

Попередня     Головна     Наступна

Криворіжжя (V — 19), с. м. т. в Донбасі, підпорядковане Кадіївській міськ. раді Луганської обл.; кам’яновугільні шахти, збагачувальна фабрика.

Криворізький залізорудний басейн, Кривбас, Криворіжжя, найважливіший на Україні і один з більших у світі р-н залягання залізних руд і залізорудної пром-сти, розташований на території Укр. кристалічного масиву в р-ні сер. Подніпров’я вздовж р. Інгульця і його приток Саксагані й Жовтої. Криворіжжя є легкохвилястою рівниною на висоті 80 — 130 м, розчленованою долинами, що лежать на висоті 20 — 80 м (докладніше див. Степова Україна).

Геологія. К. з. б. являє собою синклінарій. складений з залізисто-роговикових і лупакових порід, які залягають на саксаганських ґранітах і ґнайсах; він простягається з перервами в мерідіональному напрямі на просторі понад 250 км на ширині 1 — 7 км (найширше на території м. Кривого Рогу). Півд. його частина між с. Миколо-Козельським на півд. і с. Жовтим на півн., довж. бл. 100 км, становить власне К. з. б. (площа бл. 300 км²), півн. частина від Кременчука на півн. це — Кременчуцький залізорудний басейн. В складчастій смузі К. з. б. відрізнюються три р-ни: Півд., найважливіший Саксаганський (центр.) і Півн. Саксаганська світа, збудована з багатьох порід протерозойського віку, перев. морського походження. Вона поділяється на три підсвіти: долішню, збудовану з пісковиків (частково аркозових) і філітів, найважливішої сер. з залізистих кварцитів, джеспілітів і кристалічних лупаків та горішню з рябих лупаків, пісковиків і кварцитів; всі ці породи перерізують виливи ґранітів, пеґматитів і аплітів. Залізисті кварцити (залізисті роговики і джеспаліти) являють собою метаморфізовані осади докембрійського моря, які багато разів перешаровуються з глинястими осадами; вони є вбогими рудами (вміст заліза 25 — 45%), і тому їх можна використати лише після процесу збагачення. Серед залізистих кварцитів і рідше залізистих лупаків є поклади багатих залізних руд, здебільша гематитово-мартитових з вмістом заліза 46 — 67%, в сер. 60%, хем. чистих, з невеликим вмістом шкідливих домішок — сірки (0,03%), фосфору (0,2%) й ін. В К. з. б. нараховується бл. 300 покладів залізної руди від 1 000 м² до 90 000 м² горизонтальної площі кожна, потужність шарів сягає 10 — 15 м і більше, грубина залягання доходить 1 500 м, при чому деякі шари виходять на поверхню, деякі починаються тільки на глибині 100 — 400 м. Досліджені балянсові запаси руди на 1. 1. 1956 р. по різних категоріях такі (в млн т):

Руди	Категорії
	A + B	C1	C2	A + B + C1 + C2
Багаті	935	657	506	2 098
Залізісти кварцити	2 355	4 193	12 328	18 876

Крім того, запаси т. зв. забалянсованих залізистих кварцитів — 14 340 млн т, а перспективних — 500 — 600 млн т.

К. з. б. в 1880 — 1914 рр. Першими дослідниками К. з. б. були В. Зуєв (1781), Леваков, Кульшін, але точніші досліди провів щойно Барбот де Марні (1862 — 67), а згодом С. Конткевіч (1880) та ін. Дальші досліджування і початок розроблення криворізьких руд належать дідичеві О. Полеві, який 1881 заснував Перше акційне т-во залізних РУД Кривого Рогу, з перевагою франц. капіталу. Того ж року видобуто 37 400 т руди; першою копальнею цього т-ва була Саксаганська. На розвиток К. з. б. вплинула будова 1884 р. Катерининської залізниці, яка зв’язала його з Донбасом і Придніпров’ям; відтоді на баз криворізьких руд і донецького вугілля розбудовано потужну металюрґію України. На поч. 1890-их pp. K. з. б. зайняв по видобутку залізної руди перше місце в Рос. Імперії; її експлуатація поступово збільшувалася (в млн т): 1896 — 1,2; 1900 — 3,0; 1905 — 3,3; 1910 — 4,0 і 19 3 — 6,4 (максимальна експлуатація). 191 р. працювало 51 копальня, ч. робітн яків становило 23 600 (1901 — 4 200, 191 — 11 700). 40% руди добувалося відкритою методою, 60% — підземною. На К. з. б. припадало 94 — 95% експлуатації залізної руди на всій Україні і 70% в Рос. Імперії.

1920 — 60 pp. Після цілковитого занепаду під час революції, експлуатація залізної руди знову піднеслася і 1930 р. перевищила довоєнний рівень (1931 р. — 7,6 млн т), а за роки п’ятирічок сильно зросла і 1940 р. дійшла до 18,9 млн т. (94% продукції УССР і 63% всього СССР). Одночасно відбувалася концентрація видобутку руди в нечисленних великих шахтах, електрифікація і механізація основних процесів видобутку і транспорту, заг. поступ техніки і збільшення продуктивности праці. Після занепаду, спричиненого другою світовою війною, продукція залізної руди в К. з. б. досягла 1950 р. довоєнного рівня, 1958 р. — становила 45,5 млн т (другий залізорудний басейн України — Керчинський лише 4,3 млн т), 1960 р. 53 млн т (приблизно); плян на 1965 р. — 64,3 млн т (вся УССР — 74,3 млн т). Тепер вже експлуатується в К. з б. бл. 85% площі, багатої на залізну руду, так що дальше збільшення видобутку може йти лише шляхом інтенсифікації вже існуючих шахт. Шахти К. з. б. належать до найбільших у світі; деякі з них (напр., «Гігант») можуть щороку видобувати від 3 до 3,5 млн т руди. Видобуток руди ведеться в основному підземною методою до глибини 1 200 м. Залізорудною пром-стю відає дванадцять рудоуправлінь, які належать до двох трестів («Ленінруда» і «Дзержинськруда»), що нині підлягають Мін-ву Чорної Металюрґії УССР. У зв’язку з надмірною експлуатацією багатої руди, щораз більше значення мають вбогі руди, і тільки вони, після введення в дію рудозбагачувальних комбінатів, в стані забезпечити дальшу пром. експлуатацію К. з. б. 1955 р. став до ладу Півд. рудозбагачувальний комбінат (річна, потужність бл. 5 млн концентрату з вмістом заліза 60%), 1959 р. — Ново-Криворізький (потужність 4,5 млн т концентрату), будується Центральний і Південний ч. 2, проєктується Північний, Інгулецький та ін. 1960 р. збагачена руда на цих комбінатах мала б становити бл. 20% заг. продукції залізної руди в К. з. б., 1965 р. після закінчення дальших рудозбагачувальних комбінатів — 36%. Проте, не зважаючи на виснаження багатих руд, проєктується ще збільшити їх видобуток до 41,2 млн т в 1965 р. (64% всієї продукції) і 46,8 млн т в 1970 р. (55% всієї продукції). При такому темпі продукції багатих залізних руд в К. з. б. ледве вистачить на якихсь 30 — 40 pp.

Залізна руда К. з. б. тепер покриває цілком попит доменної металюрґії Донбасу і Придніпров’я і сталеливарної металюрґії всієї УССР, Прикавказзя, Поволжя та 25% приозівської (Озівсталь, Керч); бл. 1/4 продукції вивозиться за кордон, зокрема до країн сх.-евр. бльоку. Докладніше про залізорудну пром-сть К. з. б. за сов. часи див. Залізорудна промисловість.

Довгий час єдиною галуззю пром-сти в К. з. б. була залізорудна. Тільки в другій пол. 1930-их pp. у Кривому Розі постав металюрґійний комбінат («Криворіжсталь»), який постійно розбудовується; створення його викликане потребою використання на місці вбогих руд і врівноваження вантажопотоку руди, яка йде у Донбас, вантажопотоками коксівного вугілля з Донбасу у Кривий Ріг. Ін. галузі пром-сти — виробництво мінеральних фарб, будів. матеріялів, добування покрівельних лупаків, бурого вугілля тощо (див. також Кривий Ріг).

Дуже складними проблемами є постачання електроенерґії та води. Процеси рудозбагачування надзвичайно енерґомісткі, напр., тільки один Південний рудозбагачувальний комбінат потребує стільки електроенерґії, скільки всі шахти К. з. б. разом. Крім власної теплової електростанції, К. з. б. дають електроенерґію Дніпрогес і Кахівська ГЕС, на майбутнє — також Дніпродзержинська гідростанція і Придніпровська теплова електростанція. Попит води в К. з. б. становитиме на найближчі роки не менше 650 млн кубометрів на рік, або 20 кубометрів на сек., що значно перевищує теперішні можливості, не зважаючи на побудову за сов. часи водоймищ на pp. Інгульці й Саксагані. Для ліквідації маловоддя в 1957 р. почали будувати канал Дніпро — Кривий Ріг довж. на 42,2 км, який іде від Кахівського водоймища і постачатиме питну воду, для техн. цілей і для зрошення земель.

Людність. К. з. б. є одним з більших скупчень населення України. В самому Кривому Розі живе 386 000 меш. (1959), в усьому К. з. б. понад 1/2 млн; числа на 1926 p.: 50 000 і 120 000 (приблизно). Крім Кривого Рогу в К. з. б. є 3 міста: Жовті Води (м. обл. підпорядкування), Інгулець і Терні та 10 с. м. т. (на території Криворізької міської ради — Веселі Терні, Залізничне, Калініно, Мировське, Рахманівка, Суворове; в Широківському р-ні — Зелене, Миколаївка, Христофорівка, Широке). Всі вони простягнені вузькою смугою від Широкого на півдні по Жовті Води на півн. і мають тенденцію стати одним великим м.

Література: див. Залізорудна промисловість; Беленцев Я. Геолоґическое строение и железные руды Криворожского железорудного бассейна. М. 1957; Бардин И. (ред.) Железорудная база черной металлургии СССР. М. 1957.

В. Кубійович, С. Процюк

Кривоус Степан (* 1902), гром.-політ. діяч у сх. Канаді родом з Галичини; один з організаторів Союзу Укр. Організацій, гол. контролер Укр. Роб. Союзу.

Кривче, с. Борщівського р-ну Тернопільської обл., на Зах. Поділлі; городище княжої доби, руїни замка з 17 в.; великі печери карстового типу в гіпсах, що їх відкрив 1908 p. К. Ґутковський.

Кривченко Юрій (* 1883), економіст і статистик, в 1920-их pp. проф. Київ. Інту Нар. Госп-ва і співр. ВУАН; найважливіші праці: «Збір статистичних відомостей по нар. госп-ву України» (1919); «Внешняя торговля Украины в настоящее время и до войны» (1923) та ін.

[Кривченко Юрій (Георгій) (1883, Кибинці, Миргородський пов., Полтавщина — 1960, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Кривченя Олекса (* 1910), співак-бас родом з Одеси; учився в Одеській Консерваторії; з 1938 на сценах опер Луганського, Дніпропетровського, Новосибірську (1945 — 49); з 1949 соліст Московської опери.

[Кривченя Олекса (1910 — 1974, Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Крижанівський Андрій (* 1907), письм., співред. літ. ж. «Ми» у Варшаві (1933 — 38); роман «Сонце в пісках», новелі «Історія одного вагону», «Очі в труні», «Новеля про мене, Ірен і залізну людину» й ін.

Крижанівський Антін (1852 — 1927?), гром. діяч, один з організаторів Одеської Укр. Громади в 1870-их pp.

Крижанівський Богдан (* 1898?), театральний композитор; 1920 — 26 у театрі ім. І. Франка, з 1926 в «Березолі» й Харківському Укр. Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка. Музика до п’єс: «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Правда» і «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Талан» М. Старицького, «Земля» (В. Василька за О. Кобилянською) та ін.

[Крижанівський Богдан (1894, Львів — 1955, Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]

Крижанівський Василь (1891 — 1926), маляр-візантиніст; студіював у Київській художній школі, згодом у Краківській Академії Мистецтв; з 1923 у Львові; майстер акварелі. Серед ін. праць — «Автопортрет», «Діти», «Ерос і Псіхея», «Ангел».

Крижанівський Всеволод (* 1885), історик культури і правник; чл. візантологічної і правничо-термінологічної комісій ВУАЦ співр. «Рос.-укр. словника правничої мови» (1926); праці з іст. укр. культури 16 — 18 вв.

Крижанівський Григорій (1858 — ?), рос. письм. укр. роду; праці про рукописні євангелія, про тетраєвангеліє з Камінки Струмілової, про Почаївську Лавру та ін.

Крижанівський Петро (* 1885), письм.; оп. в журн. «Нова Громада» й ін. і окремо «Нота», «У вовколігві» (1929).

Крижанівський Степан (* 1907), актор легкого жанру; 1926 — 39 в театрі під управою Й. Стадника у Галичині, 1939 — 41 в театрі ім. Лесі Українки у Львові, 1941 — 44 у Львівському Оперному Театрі; тепер в Австралії.

[Крижанівський Степан, поет (* 1911, Новий Буг, Херсонська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

Крижанівський Степан (* 1910), поет і літературознавець родом з Миколаївщини, наук. співр. Ін-ту Літератури ім. Шевченка АН УРСР; друкується з 1928 р. Зб. поезій «Енерґія» (1930), «Моїм ровесникам». «Країна майстрів» (1932), «Поезії» (1934), «Гори й долини» (1946), «Під зорями радянськими» (1950), «Весна людства» (1951), «Срібне весілля» (1957). По війні К. працює також як літературознавець, ред. офіц. курсу «Історії укр. літератури» (1957) та ряду ін. вид.; автор критико-біографічного нарису «Василь Стефаник» (1946); ст. в офіц. дусі про соц. реалізм тощо.

Крижанівський Федір, кооператор і політ. діяч (укр. «трудовик»), чл. Центр. Ради і товариш її гол., 1918 — юрисконсульт Дніпросоюзу. Заарештований большевиками, дальша доля невідома.

Крижановський Гавриїл (1837 — 1912), гр.-кат. свящ., крилошанин і довголітній канцлер львівської капітули, активний діяч староруського політ. напряму в Галичині в другій пол. 19 в.; посол до австр. парляменту і гал. сойму.

Крижановський Навкратій (1876 — 1940), василіянин, церк. діяч у Канаді (з 1903 p.), один з перших організаторів укр.-кат. життя в Канаді, перший протоігумен Чину св. Василія В. в Канаді й ЗДА (1932 — 40).

[Крижановський Навкратій (* Верхобуж, Золочівський пов., Галичина — † Стемфорд, Коннектікат, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]

Крижевецька єпархія, гр.-кат. єпархія в Юґославії від її осідку — м. Крижевці (Križevci), положеного в півн. Хорватії; заснована 1777 р. Пієм VI у висліді заходів Марії Терези із гр.-кат. марчансько-свідніцького ген. вікаріяту римо-кат. Загребської дієцезії. Останній постав у 17 в. із створеної 1611 р. окремої уніятської єпархії, коли єп. Симеон Вратаня прийняв унію разом із своїми вірними, правосу переселенцями з Сербії і Боснії. Між ними працювали також українці — Методій Терлецький, пізніше єп. холмський, Никифор, який став єп.-помічником Симеона, Григорій Було (єп.-помічник у 1730-их pp.) і єп. Гавриїл Палькович (1751 — 59), обидва останні родом із Закарпаття. До К. є. були приділені, крім гр.-католиків у Хорватії, також укр. поселенці в Бачці, а в кін. 19 і на поч. 20 в. укр. поселенці в Славонії, Боснії й Банаті. Першим єп. К., є. був Василь Божичкович (1759 — 85), що відбудував гр.-кат. семінарію в Заґребі. Після ряду єп. хорватів в 19 в. К. є. правили також українці: Юлій Дрогобецький (1891 — 1920), родом з Пряшівщини, і Діонисій Нараді (1920 — 40) з Бачки. В 1942 — 46 pp. К. є. очолював хорват Янко Шімрак, що помер від тортур у тюрмі; з 1950 р. нею управляє єп. Гавриїл Букатко, бачванський українець.

Нині К. є. охоплює всіх гр.-католиків в Юґославії і нараховує 52 000 вірних, в тому ч. 38 000 українців (бл. 25 000 бачванських), 10 000 хорватів, 2 500 македонців та небагато румунів й угорців; на 45 парохій є 28 укр., на 59 свящ. — 41 українець. В Заґребі діє духовна семінарія.

о. М. Б.

Крижень, див. Качка.

Крижицький Костянтин (1858 — 1911), маляр-реаліст родом з Києва, вчився в Київській Рисувальній Школі, 1877 — 89 у Петербурзькій Академії Мистецтв, її д. чл. з 1900 p.; брав участь у виставках «передвижників». Пейзажі (перев. з України), декоративне малярство, ілюстрації; «Сільська вулиця», «Початок теплих днів», «Дуби», «Перед полуднем», «Хутір на Україні», «Перед бурею», «Село» й ін.

[Крижицький Костянтин († Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Крижопіль (V — 9), с. м. т. в півд.-сх. частині Поділля, р. ц. Вінницької обл. Літом 1919 успішні бої Укр. Гал. Армії з большевиками; в жовтні 1919 бої армії УНР з денікінцями, в травні 1920 з большевиками (при повороті з Зимового походу).

Кризи економічні, явища, що до останнього часу супроводили розвиток того госп. ладу, що має поточну назву капіталістичного. Ознаки К.: падіння цін, скорочення госп. активности, конкурси підприємств, безробіття. За К. звичайно приходять роки госп. депресії, які потім переходять у піднесення.

На Україні перша пром. К. відбулася в 1875 — 76 pp. (фінансовий крах 1875); друга — 1880 — 82, третя — 1899 — 1902, четверта — 1907 — 09; роки найбільшого госп. піднесення — 1896 — 99 і 1910 — 13. В сов. умовах такого роду К. немає. Але пляновість не охороняє сов. госп-во від великих перебоїв, дуже дошкульних для госп-ва і для населення, на яке сов. влада перекладає наслідки К. Провал 6 п’ятирічки (1956 — 60) і перехід до семирічного пляну (1959 — 65) є одним з яскравих прикладів недоладности госп. плянування. Натомість в умовах вільного світу, після другої світової війни, завдяки заходам екон. і фінансової політики, госп. розвиток відбувається без великих струсів, якими раніше були К.

Є. Ґ.

Крилів, див. Ново-Георгіївське.

Крилов Володимир (1841 — 1906), патологоанатом, проф. Харківського Ун-ту (з 1872), засновник катедри патологічної анатомії й Харківської Бактеріологічної Станції, активний чл. Харківського Мед. Т-ва; численні праці з ділянки патологічної анатомії.

[Крилов Володимир (* Покровське-Раменья, Ярославська губ., Росія — † Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Крилов Іван (1768 — 1844), рос. байкар; мав вплив на укр. байкарів (Є. Гребінка, Л. Глібов). На укр. мову байки К. перекладав М. Старицький.

Крилов Микола (1879 — 1955), видатний математик, д. чл. АН УРСР (з 1922) і АН СССР (з 1929), д. чл. НТШ; з 1912 проф. Петербурзького Гірничого Ін-ту, з 1917 — Кримського Ун-ту, з 1922 керівник катедри матем. фізики УАН; понад 200 праць з проблем теорії інтерполяції й механічних квадратур, наближеного інтеґрування диференціяльних рівнянь, матем. фізики та нелінійної механіки; вклав багато праці у виховання матем. кадрів на Україні.

[Крилов Микола (* Петербурґ — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Криловський Амвросій (1853 — 1930), історик і бібліотекознавець, родом з Галичини, дир. бібліотеки Київ. Духовної Академії, згодом зав. відділу Всенар. Бібліотеки України, д. чл. Археографічної комісії УАН. Серед ін. праць «Львовское Ставропигиальное Братство» (1904).

[Криловський Амвросій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Крилос, с. Гал. р-ну Станиславівської обл., засноване після 1241 р. на місці центр. частини княжого столичного городу Галича.

Крилоське євангеліє, див. Галицьке євангеліє 1144 р.

Крилошанин, див. Канонік.

Крим, Тавріка, Тавріда, Таврія, найбільше — побіч Кубані — висунена на південь частина України, півострів, положений поміж Чорним (з зах. і півдня) і Озівським (із сх.) м., довж. 200 км з півн. на півд. і 320 км із зах. на сх., площа 26 600 км². К. має вигляд неправильного чотирикутника, витягненого в сх. напрямі, де його продовженням є Керчинський півострів. З материком К. зв’язує вузький (7 км) Перекопський перешийок, а відділяють від нього Каркінітська затока на зах. і Сіваш на сх., що, однак, на довж. 80 км має ледве 1 — 2 м глибини, і через нього проходить насипами зал. і битий шляхи з материка на К. На сх. в Керчинській протоці К. наближується до Кубані (Таманського півострова).

К. складається з двох зовсім відмінних частин — рівнинної степ. Кримської низовини на півн. і Кримських гір на півдні. Крим. степ з його континентальним кліматом, степ. ґрунтами й рослинністю є продовженням Степової України і займає разом з Керчинським півостровом 4/5 всього К. Крим. гори складаються з вузького передгір’я і самих, вкритих лісами і високогірськими пасовищами, гір, в затіні яких простягається на півдні вузька (2 — 12 км) смуга загір’я (лив. Кримський південний берег) з середземноморським підсонням і рослинністю.

На значення К. чимало впливає його корисне комунікаційне положення на пограниччі України, Півд. Кавказу й обох морів, які в’яжуть його з гирлами великих рік — Дніпра, Дністра, Дону, Дунаю, Кубані, іншими чорноморськими країнами та Середземним м. Завдяки цим фактам і глибокому висуненню в Чорне м. при наявності гарних природних гаваней, К. являє собою форпост, який забезпечує панування над Чорним м., зокрема над його півн. частиною. Тому в минулому К. був часто політ. і культ. експозитурою півд. держав і народів, як також на його долю впливали ті організми, які витворювалися на укр. материкові. За володіння К. змагалися віками ці дві групи сил, сам же К. був надто малий, щоб використати своє вигідне положення і створити тривку, незалежну політ. орг-цію: він був назагал лише об’єктом у боротьбі великих держав. Часто К. не являв собою навіть політ., а вже ніколи — етнічної єдности, бо його півн. частина була зв’язана з політ. утворами на материкові, натомість на півд. знаходили відповідні умови існування колоністи з заморських країн; тут і в горах мали також захист нащадки тих різних народів, які впродовж віків мандрували степами України.

Завдяки своєму положенню К. мав з усіх земель України найдавнішу, своєрідну й батату на події історію, яка відогравала величезну ролю в минулому. Посідання К. дає тепер Україні широкий, тривкий і безпечний доступ до Чорного й Озівського морів, зв’язок з Кубанню й Кавказом та закріплення її півд. кордонів.

З 1954 p. K. становить Крим. область УССР. Територія — 25 600 км², населення — 1 202 000, в тому ч. 785 000 міського, 417 000 сільського (1959); 27 сіль. р-нів, 13 міст, 25 с. м. т., 186 сіль. рад.

В. К., М. М.

Історія. Найдавніше населення К., відоме досі, відноситься до часів сер. палеоліту (Мустьє) від 100 000 р. тому; це була людина ще неандертальського типу, не подібна до сучасної, від якої знайдено чимало пам’яток по печерах (Кіїк — Кобинська й ін.). Відтоді й донині історія людства в К. не переривається. В добу бронзи (2 000 — 800 р. до Хр.) з’являється населення індо-евр. типу із скотарством і хліборобством. Найдавніше іст. населення в перші століття і тисячоліття до нової доби становили кіммерійці (іранського походження), в 7 в. до Хр. витиснені скитами до Малої Азії; решта їх залишилася в горах п. н. таврів до кін. старої доби. З 7 в. до Хр. з’являються греки, які від 6 в. засновують в К. колонії, що з них далі висуваються Херсонес (укр. Корсунь), Пантікапей та Теодосія. З 5 в. до нової доби та до 4 в. нової доби в сх. К. існувало Боспорське царство із столицею в Пантікапеї. В 3 — 2 вв. до нової доби в степ. частині К. створили своє царство залишки скитів, яких витиснули із степів сармати (столиця Неаполіс-Скитський, нині Симферополь); воно впало в 2 в. під натиском Херсонесу та алан. Залишки алан в К. зберігалися до 10 в. в околицях м. Фули (Чуфут-Кале). В другій пол. І в. до Хр. Боспорське царство попало в васальну залежність від римлян, які захопили весь К. і встановили по більших містах свої. залоги, а в Херсонесі — фльоту. Панування. Риму в К., з перервами, тривало до кін. 4 в. нової доби. Таким чином в перші століття по Хр. К. належав до трьох держав — Боспорського царства, респ. Херсонесу і скитської держави. В З в. по Хр. до К. вдерлися ґоти, яких в кін. 5 в. витиснули із крим. степів у гори гуни; тут проіснувало їх князівство аж до 15 в.

Наїзд гунів знищив Скитську й Боспорську держави й спричинив упадок К.; занепав Пантікапей. В кін. 5 в. К. підпав під владу Візантії. В кін. 6 в. більшість К. захопили хозари, і лише в кін. 9 в. Візантія відновила своє панування у всьому К. Найгустіше заселеною була в той час півд.-зах. частина К.; тут знаходилося найбільше м. К. — Херсонес і низка дрібних февдальних князівств; на півд.-сх. узбережжі чимале значення мало м. Сугдея (сучасний Судок, укр. Сурож).

Слов’яни стали напливати до К. мабуть з 4 в., сильніше з 6. В 6 — 10 вв. гр.-візант. К., зокрема Херсонес мав велике значення в поширенні християнства (яке тут прийняли в 3 — 4 вв.) та вищої культури на сусідні — Україну, Хозарію й Півн. Кавказ; деякий час він був посередником між Україною і Візантією. Київ. кн. Ігор і Святослав, володіння яких межували з К. з півн. і сх., намагалися оволодіти К., Володимир В. здобув 989 р. Херсонес, сх. частина К. входила в 10 — 12 вв. до складу Тмутороканського Князівства, частини Київ. Держави. Вплив Київ. Держави на К. утруднювали наїзди печенігів і половців, які навіть деякий час володіли частиною К. Жваві торг. зв’язки між К. і Україною (м. ін. вивіз соли з К.) йшли двома шляхами: давній по Дніпру і Чорним м., інший — з нижчого Подніпров’я через Перекоп.

Після зайняття Царгороду хрестоносцями Візантія втратила свої впливи в К., натомість з 13 в. тут постали італ.-венеційські й гол. Генуезькі торг. колонії; осередком їх була Кафа — Теодосія, ін. — Чембало-Балаклава, Сугдея-Судак, Евпаторія та дрібніші; зовсім занепав Херсонес. З пол. того ж в. К. зайняли татари Золотої Орди і утворили тут Крим. ханат, італ. колонії платили їм данину. В 1425 р. крим. татари відокремилися від Золотої Орди і створили самостійний Крим. ханат з династією Ґіреїв на чолі (з 1432 р. столиця Бахчесарай). В 1475 p. K. захопили турки, які зруйнували італ. колонії, забили останнього ґотського кн. Саїка, а Крим. ханат звели до васальної залежности від Туреччини, збудувавши в кількох місцях фортеці та посадивши там свої залоги. З 13 в. в К. з’явилися жиди-купці, а в 14 в., після падіння Вірменської держави — чимало вірменів.

Історія Крим. ханату була в найближчих зв’язках з Україною, з якою він весь час воював, а іноді заходив у союз (див. докладніше Татари). В 1687 — 89 pp. Москва, за допомогою укр. війська, зробила перший, невдалий похід на К. Далі наступ Москви на К. тривав, доки Кучук-Кайнарджийським миром з Туреччиною Москва не добилася незалежности К. під своїм протекторатом, а 1783 остаточного його приєднання до Рос. Імперії.

К. увійшов до складу Новоросійського краю, а пізніше був виділений у самостійну Таврійську губ. (гол. м. Симферопіль), до якої увійшли й три повіти Степ. України. Відразу Росія використала стратегічне значення К.: заснувала порт Севастопіль і створила з нього фортецю й базу Чорноморської фльоти. Рел. і екон. утиск татар (м. ін. передача більшости їхньої землі рос. землевласникам) спричинили масову еміґрацію татар до Туреччини (гол. в перші роки рос. панування і після крим. війни) і приплив, перев. в степ. смугу укр. хліборобів, а також нім., болг. та ін. колоністів; до міст і курортів (з 1870-их pp.) стали напливати росіяни, так що на поч. 20 в. К. був з нац. погляду мішаним укр.-рос.-тат. краєм.

Після вибуху революції 1917 р. в К. змагалися чотири течії: рос. — прихильників дальшої приналежности К. до Росії, крим.-тат., яка прагнула автономії, а згодом і незалежности К., укр. (досить слаба) — приналежности К. до України й після жовтневої революції — больш. Укр. Центр. Рада в 3 Універсалі не включала К. до України. В січні 1918 p. К. зайняли большевики, в квітні їх витиснули з півн. К. укр. війська під командою полк. П. Болбочана, 25. 4. 1918 вони здобули Симферопіль і Бахчесарай, але під тиском нім. командування мусіли відійти (див. Кримська група). Це спричинило втрату зосередженої в Севастополі Чорногорської фльоти, яка вже вивісила укр. прапори. При підтримці німців в К. створився уряд ген. Сулькевича (лит. татарина), в якому переважали неприхильні для України впливи. Це призвело до проголошення Україною митної війни з К. і примусило К. до переговорів з Україною (Київ, вересень 1918) та до прелімінарної умови, на підставі якої К. мав входити до складу України, діставши внутр. автономію — власний сойм, територіяльне військо й адміністрацію та пост. держ. секретаря в Раді Міністрів Укр. Держави. Ця умова не здійснилася, бо після відходу німців, при підтримці десанту зах. альянтів, К. опанували праві рос. кола. Весною 1919 р. К. зайняли на недовгий час большевики, яких витиснув ген. Денікін, 1920 p. К. був базою ген. Вранґеля. В кін. 1920 р. в третій раз К. опанували большевики і 18. 10. 1921 створили з нього Автономну Крим. Респ., але не в складі УССР, а в складі РСФСР, хоча з нею К. не межував. Деякий час крим. татари в межах Крим. УССР мали можливості розвитку своєї культури, але в 1930-их pp. прийшов курс русифікації й переслідування татар; укр. мова в К. ніяких прав не мала, не було також укр. шкіл. Під час другої світової війни К. був 2½ pp. зайнятий німцями. Після війни большевики виселили тат. населення за «зраду» і співпрацю з німцями, а 25. 6. 1946 зліквідували Крим. АССР і перетворили її на звич. обл. в складі РСФСР. Місце виселених татар зайняли українці (м. ін. з зах. окраїн, які віддано Польщі) і росіяни, перев. з центр. Росії. Указом Президії Верховної Ради з 19. 2. 1954 p. К. передано із складу РСФСР до складу УССР.

М. Міллер

Людність. Наприкін. тат. володіння в К. жило (1775 р.) бл. 250 000 меш., в основному татар, бл. 1/8 становили греки.

Ще за кілька років перед зайняттям К. (1783) росіяни переселили майже всіх греків (бл. 30 000) з К. на Маріюпільщину та вірмен на пониззя Дону (Нахичевань), згодом розпочалася масова еміґрація татар до Туреччини, так що населення К. впало до 158 000 в 1800 p., хоча тим часом до К. приплинуло деяке ч. укр. і рос. поселенців. Як і до Степ. України, так і до К., зокрема півн., на поч. 19 в. рос. уряд стягав для обробки вільних просторів нім., болг. й ін. колоністів; до К. повернулася також частина греків з Маріюпільщини. Завдяки цьому в К. населення зросло до 319 000 в 1855 p., але в результаті Крим. війни і другої масової еміґрації татар впало до 194 000 в 1865 р. Будова залізниці (1875) і розвиток курортів вплинули на постійний приплив укр. хліборобів (у степи) і росіян (перев. до міст), так що населення зросло до 545 000 в 1897 р. і 729 000 в 1913 р. Зміни ч. населення в період між двома світовими війнами зв’язані з двома хвилями голоду (1921, 1932 — 33) й індустріялізацією в 1930-их pp.; 1940 p. населення становило 1 127 000.

Зріст населення К. був значно вищий, ніж в ін. частинах України (за 1897 — 1940 pp.) в УССР 30%, в К. 107%), тут також завжди був найвищий відсоток міського населення. Населення К. за різні pp. видно з таблиці (див. також діяграму):

Населення в тис.	1897	1926	1940	1959
Все	545	711	1 127	1 202
В тому ч.: міське	227	330	586	785
сільське	318	381	541	417
міське у % всього населення	41,6	45,9	52,0	65,3

Нац. склад населення К. був до 1940 р. досить різноманітний. На підставі перепису з 1926 р. він представлявся так:

	В 1 000	У %%
Українці	77,4	10,8
Росіяни	301,4	42,2
Татари	179,2	25,1
Німці	43,6	6,1
Жиди	39,9	5,6
Греки	16,0	2,3
Болгари	11,4	1,6
Вірмени	10,7	1,5
Кримчаки	6,0	0,8
Караїми	4,2	0,6
Інші	24,0	3,4
Разом	713,8	100,0

Ч. кол. володарів К. — татар постійно зменшувалося ( в тис. і % всього населення): 1775 р. — 200? (80%), 1897 — 194 (35,5%), 1926 — 179 (25,1%). 1926 р. татари жили перев. в селах і становили відносну більшість лише в півд. К. (42,4%). Німці жили перев. по селах (90%) в степ. К., болгари на півд.-сх. К. і в Білогородському р-ні, греки й вірмени по м. півд. узбережжя. Жиди, кримчаки (крим. жиди) і караїми мешкали по містах, гол. в Симферополі, ч. жидів пізніше значно збільшилося, бо з 1927 р. больш. влада почала оселювати їх по степ. р-нах; 1936 р. ч. переселенців досягло 24 000, існував жид. нац. р-н — Лярідорфський. Українці й росіяни становили разом 379 000, або 53% всього населення. Які були чисельні взаємовідносини обох цих народів невідомо, бо урядова статистика не відповідає дійсності. Імовірні числа: 180 — 200 000 українців (більшість півн. К.) і 180 — 200 000 росіян (більшість по містах); див. також ЕУ I, стор. 168.

Друга світова війна принесла цілковиту зміну людностевих відносин: заг. спад всього населення, виїзд німців і частини (ще до війни) греків, винищення німцями більшости жидів, виселення всіх татар 1946 p., потім сильний приплив українців і — менше — росіян. 1956 p. К. мав уже стільки людности, як і до війни, 1959 р. — 1 202 000, в тому ч. 65,3% по містах. Розміщення населення нерівномірне: найгустіше заселене загір’я і передгір’я, мало — самі гори й степ (див. Карту). К. має 4 м. з понад 50 000 меш. (Симферопіль — 189 000, Севастопіль — 148 000, Керч — 99 000. Евпаторія — 59 000), 3 м. з 20 — 50 000 меш. (Теодосія, Ялта, Джанкой) і 6 менших; крім. того. 25 с. м. т. Майже 3/4 міського населення живе по містах, розташованих на двох важливих фізіографічних лініях: півд. березі й на межі гір і степів; окремим скупченням є Керч.

Нар. госп-во. Перед зайняттям К. Росією татари вели на степах півосіле життя, займаючись скотарством і екстенсивним хліборобством, а в півд. К. гол. садівництвом, городництвом та кустарними промислами. Під рос. владою спершу нар. госп-во К. занепало в наслідок еміґрації татар і греків, пізніше воно піднеслося завдяки колонізації степу і поширенню культури винограду й тютюну на півдні, а згодом будові залізниці до Севастополя. В- півн. К. розорано степи і замінено давнє скотарство на Зернове госп-во, тим більше, що наявність портів полегшувала експорт збіжжя; в півд. К. щораз більше значення набувало плекання інтенсивних культур, які знаходили легкий збут у глибині Росії, та курортне госп-во (на поч. 1910-их pp. бл. 150 000 осіб на рік). З пром-сти розвивалися різні галузі харч., соляна, суднобудів. (Севастопіль), пізніше — залізорудна (Керч). За сов. часи сильно розбудовано пром-сть (1913 р. вона давала 45% валової продукції нар. госп-ва, 1940 р. вже 80%), значно поширено інтенсивні с.-г. культури, розбудовано курорти. В К. вирізняються 3 с.-г. р-ни: зерновий з м’ясошерстим тваринництвом в степ. частині, садово-виноградний з тютюнництвом у передгір’ї й на півд. березі та р-н лісів і літніх пасовищ у горах. Рілля займає 51% площі К., пасовища, сіножаті й вигони 25%, ліси й чагарники 16%, виноградники 3,5%, сади 1,5% (числа приблизні). Розподіл засівної площі та її еволюцію видно з таблиці (в тис. га, в дужках у %%):

	1913 р.	1959 р.
Зернові культури	770 (95,7)	650 (56,8)
В тому ч.: пшениця	139 (54,6)	309 (27,0)
ячмінь	!24 (27,9)	70* (6,1) *
кукурудза	4 (0,5)	195 (17,1)
овес	89 (11,1)	56 (4,9)
Технічні	19 (2,4)	62 (5,4)
Картопля і баштани	12 (1,5)	39 (3,4)
Кормові	3,0 (0,4)	393 (34,4)
Вся засівна площа	804 (100,0)	1 144 (100,0)

* На 1955 р.

З техн. культур припадає на (числа на 1956 p., в дужках на 1913 p.): соняшник — 36 400 га (200), льон-кудряш — 9 770 (16 600), тютюн — 7 170 (2 300), етеро-олійні — 6 940 ( — ). Культуру бавовника, яку було значно поширено в 1930-их pp. (1937 p. — 57 100 га), по війні зовсім залишено. Заг.-укр., а навіть всесоюзне значення має тютюнництво (кращі тонкі сорти, напр., «дюбек», гол. на півд. березі) і етеро-олійні культури — троянда, леванда, шавлія й ін. К. є найважливішим р-ном виноградництва України, яке значно поширюють по всьому К.; площа виноградників збільшилася з 12 000 га в 1940 р. до 22 400 в 1956 р. і 90 250 га в 1959; різні сорти винограду вживають у свіжому виді або переробляють на міцні, десертні й столові вина. Також збільшилася за останні роки площа садів (1950 р. — 15 500 га, 1955 — 20 500, 1959 — 39 160 га), розповсюджених гол. на передгір’ї; зокрема розводять кращі сорти яблук, груш, черешень, абрикосів, броскви, грец. оріхів тощо. З субтропічних культур поширені: маслина, інжир, хурма, лавр, фісташкове дерево, мигдаль і ін. На передгір’ї вирощують культуру черсака, цінної текстильної рослини. Поголів’я домашніх тварин на 1959 р. (в тис, в дужках числа на 1916 p.): велика рогата худоба (гол. червона степ. порода) 368,1 (210,8), в тому ч. корови 172,4 (77,7), свині 258,8 (83,6), вівці (перев. цигейської породи) 878,6 (710), коні 45 (193).

В К. широко розповсюджене зрошування, зокрема земель під інтенсивними культурами. 1955 р. зрошені землі займали 44 000 га, тепер, після побудови Салгирсьrої зрошувальної системи більше; будується Півн.-Кримський канал для обводнення степ. К. водами Дніпра. З різних галузів пром-сти найбільше значення мають нині залізорудна і металюрґійна, зосереджені в Керчі (див. Керчинський залізорудний басейн). З машинобудування слід згадати суднобудів. і судноремонтний зав. (Керч), виробництво машин для харч., зокрема консервної пром-сти (Симферопіль) й ін. Хем. і соляна пром-сть базується на використанні солей численних соляних оз. і Сівашу. Найдавніша пром-сть К. харч. переробляє багату місц. сировину; особливе значення має виноробство (великий комбінат «Масандра» б. Ялти, зав. шампанських вин в м. Судаку й ін.), плодоовочева консервна (Симферопіль і Джанкой) та рибна (Керч і Симферопіль); ін. галузі — м’ясна, молочна, маслоробна, макаронна. Тютюнова пром-сть зосереджена в Ялті, Симферополі, Керчі. З будів. матеріялів добувають різного роду вапняки, гіпс, мармур, діорит й ін.; розвинене виробництво цегли, черепиці, збірних залізобеnонових виробів у Керчі, Балаклаві та ін. Слабше розвинена легка пром-сть — швейна, трикотажно-панчішна, шкіряно-взуттєва й ін.

К. має 620 км зал. шляхів і 2 200 битих з твердим покриттям (1955 p.). Найстарішою (з 1875 р.) й найважливішою зал. лінією, яка зв’язує К. з материком, є лінія Севастопіль — Запоріжжя — Харків — Москва (т. зв. Сталінська); щойно перед другою світовою війною постала друга, що в’яже К. через Перекоп з Херсоном, Тепер точками виходу зал. ліній є гол. порти К. — Евпаторія, Севастопіль, Теодосія і Керч, звідки прокладено зал. поронну переправу через Керчинську протоку на Таманський півострів. Натомість донині не має зал. сполучення півд, берег. Велике значення мають шосейні шляхи й автотранспорт, зокрема асфальтове шосе Алушта — Симферопіль — Харків — Москва (з 1950 p.), поздовжній шлях на передгір’ї — Севастопіль — Симферопіль — Теодосія і надморський — Севастопіль — Байдарські ворота — Ялта — Теодосія. Надморські міста пов’язані між собою та з материком і Півн. Кавказом пароплавним сполученням.

К. є найважливішим р-ном курортів і туристики України й одним з важливіших у всьому СССР («всесоюзна здравниця») завдяки лагідному підсонню, цілющим властивостям моря, солоним оз. і грязьолікуванню та красі природи. Найголовнішим р-ном курортів є півд. узбережжя, зокрема його зах. частина до Алушти на сх. (докладніше див. Кримський південний берег); на зах. березі знаходяться дитячий курорт Евпаторія і грязьовий Сакі, над Озівським м. Чокрак. 1958 р. в К. було бл. 150 санаторій і будинків відпочинку, разом з понад 35 000 місць, при чому щороку відвідувало й лікувалося в К. бл. 800 000 осіб (див. також Курорти).

Назагал К. має всеукр., а в деякій мірі й всесоюзне значення, як край, що дає надвишки залізної руди й металу, цінних с.-г. культур (овочі, виноград, тютюн, рання городина, квіти), вин. риби, консервів і є р-ном курортів і туристики.

В. Кубійович

Література: Башкиров А. Историко-археологический очерк Крыма. Симферопіль 1914; Дорошенко Д. Історія України, 1917 — 23, т. II. Ужгород 1930; Олянчин Д. До історії торгівлі України із Кримом (1754 — 1758), ЗНТШ, т. 152. Л. 1933; Олесіюк Т. Південні кордони Укр. Нар. Республіки, ж. Табор, ч. 15. В. 1937; Дубровський В. Україна й Крим. Женева 1946; Надинский Н. Очерки по истории Крыма. Симферопіль 1951; Kirimal Edige. Der nationale Kampf der Krimturken. Емсдеттен 1952; Маслов Е. Крым. Экономико-географическая характеристика. M. 1954; Курьянов М. Крым. К. 1955; Народное хозяйство Крымской области. Статистический сборник. Симферопіль 1957; Крым. Путеводитель-справочник. Симферопіль 1959.

Крим Веніямин (1877 — 1938), хемік, організатор вуглехем. лабораторії в Харкові (1912), проф. Донецького Індустріяльного Ін-ту в Сталіно; головніші праці: «Клясифікація викопного вугілля» (1924), «Викопне паливо Донецького басейну, його властивості, здача і прийом» (1925).

Крим-сагиз (Tataxacum megalorrizon Hand-Mazz), багаторічна трав’яниста каучуконосна рослина з родини кошичкоцвітих, коріння якої має до 8% каучуку; в дикому стані росте в субтропіках Криму; з 1930-их pp. культивується в Криму і на півд. Україні.

Кримінальне право, див. Карне право.

«Кримінальний Кодекс УСРР», з 1927 p., прийнятий постановою ВУЦВК 8. 6. 1927, чинний з 1. 7. 1927; перехідно діє також у Молд. ССР. Засади кримінального законодавства СССР і союзних респ. з 25. 12. 1958 відхилили заг. частину «К. К. УСРР», вступаючи на її місце, а закон про протидерж. злочини з 25. 12. 1958 входить, замість стосовного розділу, в Кодекс. Кодекс має 206 ст.; він побудований з двох частин: заг., що визначає заг. засади відповідальности і складається з 6 відділів (53 ст.), та окремої, що дає перелік злочинів і складається з 9 розділів. (Див. докладніше Карне право).

«Кримінально-Процесуальний Кодекс УСРР», затверджений постановою ВУЦВК УССР 20. 7. 1927, чинний на Україні донині з численними змінами. Закон про заг. основи карно-процесуального законодавства СССР і союзних респ. з 25. 12. 1958 касує відповідні постанови цього кодексу, вступаючи на їх місце. «К.-П. К. УСРР» має 7 відділів і 403 ст.

Кримов Олексій (1872 — 1954), видатний хірург, д. чл. Академії Мед. Наук. СССР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1940); з 1912 р. — проф. Київ. Ун-ту, з 1930 Київ. Мед. Інту, з 1936 — гол. Укр. Т-ва хірургів. Залишив 135 наук. праць, в тому ч. низку великих монографій та підручників, а також ряд ориґінальних хірургічних метод; створив у Києві хірургічну школу, з якої вийшло багато проф. та хірургів практиків.

[Кримов Олексій (* Москва — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Кримська (IX — 18), станиця на Кубані, положена б. підніжжя Зах. Кавказу, р. ц. Краснодарського краю РСФСР; зал. вузол, консервний комбінат.

Кримська, сорт озимої пшениці. Див. Пшениця.

Кримська Астрофізична Обсерваторія, див. Астрономія.

Кримська війна (1853 — 56), Туреччини та її союзників — Англії, Франції й Сардінії проти Росії, яка намагалася поширити свої володіння і впливи на Близькому Сході й кінець-кінцем знищити Оттоманську імперію. Зокрема Росія претендувала на протекторат над Молдавією, Валахією, Болгарією й Сербією, а також застерігала за собою право окупувати Царгород і протоки. Влітку 1853 Росія окупувала Молдавію і Валахію. Восени того ж року почалися воєнні дії на Кавказі, і тур. фльота зазнала поразки б. Синопу. Наприкін. того самого року англо-франц. фльота ввійшла в Чорне м., а коли на весні 1854 р. рос. військо перейшло Дунай, союзники оголосили Росії війну, маючи також політ. підтримку з боку ін. евр. держав. Це примусило рос. військо податися за Прут. Союзники забльокували рос. порти й висадили десант у Криму, завдаючи Росії поразки під Балаклавою та Інкерманом. Загроза окупації Басарабії й Півд., а навіть Правобережної України і втрата Севастополя (2. 9. 1855) викликали велику тривогу в рос. урядових колах. Війна заподіяла поважної шкоди госп-ву України, яка стала не лише близьким запіллям, а почасти й тереном воєнних дій. У зв’язку з цим опозиційні настрої укр. громадянства (як дідичів, так і торг. кіл) і поширення сел. рухів (зокрема т. зв. Київська козаччина 1855 р.) набирали загрозливих для Росії розмірів. Уряд особливо боявся укр. визвольного руху, який знаходив собі підтримку й на Заході: пляни поділу Рос. Імперії в Пруссії (Wochenblattpartei Бетмана, меморіял пруського амбасадора в Лондоні фон-Бунзена королеві Фрідріхові Вільгельмові IV 1854), в Англії, в колах поль. еміґрації — пляни кн. А. Чарторийського, М. Чайковського (Садик-Паші) тощо. За таких обставин Росія була змушена підписати Паризький мирний договір (30. 3. 1856), який позбавляв її півд. частини Басарабії й гирла Дунаю та права мати військ. фльоту на Чорному м.

Військ. поразка Росії й рев. події на Україні мали безпосередній вплив на скасування кріпацтва в 1861 р. і піднесення укр. нац.-визвольного руху.

Л. В.

Кримська група, частина Армії УНР, виділена на поч. квітня 1918 з Запор. корпусу й вислана під командуванням полк. П. Болбочана очистити від большевиків Крим та захопити чорноморську фльоту. Група форсувала лінію сівашських укріплень і 24 квітня 1918 здобула Симферопіль і Бахчесарай, але на вимогу німців мусіла покинути Крим.

Кримська конференція 1945 p., див. Ялтинська конференція.

Кримська низовина, частина Причорноморської низовини й Степової України, положена в півн. частині Криму від Перекопського перешийка на півн. до передгір’я Кримських гір (на півн. від лінії Бахчесарай — Симферопіль — Теодосія) на півдні; займає бл. 4/5 території всього Крим. півострова. З геол. погляду К. н. є продовженням Причорноморської западини і збудована в глибині з гор.-крейдових і палеогенових, на поверхні неогенових і четвертинних шарів. Найнижчою й найрівнішою є півн.-сх. рівнина, що прилягає до мілкої Сівашської затоки, відділеної від відкритого м. Арабатською косою. Вищу і легкохвилясту рівнину творить Тарханкутський півострів (до 178 м) з стрімкими на 30 — 40 м морськими берегами; це легко піднесена антикліналя, обмежена двома положистими синкліналями — на півн. — Каркінітською і Сівашською, на півдні — Альманською й Індольською; вони обидві зливаються на сх. в Озівсько-Кубанську западину.

Відмінний краєвид являє собою півн.-сх. частина Керчинського півострова; це до 190 м висоти горбовина, складена з хребтів, відділених долинами і котловинами, збудована з вапняків і м’яких глеїв третинного віку, зфалдованих в неогені. Серед горбів і вздовж моря розташовані озера, обширні солонці та багато болотяних вулканів.

Клімат К. н. такий, як і на Степ. Україні, але через висунення на півд. дещо тепліший; зима тут відносно гостра (сер. температура січня від +1°Ц. на півд.-зах. до —2°Ц. на півн.-сх.), малосніжна, з частими, бурхливими вітрами, літо гаряче — з температурою липня від 22,5° до 24° Ц.; ч. атмосферичних опадів 270 — 400 мм, перев. влітку, так що К. н. зазнає посухи, вологість збільшується в півд. напрямі. Ріки маловодні, часто висихають літом і не доходять до гирла; найбільша Салгир (232 км); на Керчинському і Тарханкутському півостровах рік взагалі немає. Для зрошування використовують гол. артезійські води. Ґрунти і рослинність виявляють зональність, залежну від вологости: в найпосушливішій півн.-сх. частині поширені солончаки і солонці з полиново-солянкуватою рослинністю, півн. частина вкрита каштановими ґрунтами і ковиловим та типчиново-ковиловим степом, найбільше волога півд. (частково й центр.) малогумусовими півд. чорноземами з різнотравним типчиновоковиловим степом (докладніше див. Степова Україна). Первісний степ перетворений на ріллю (до 60% всієї площі), до 30% займають вигони й пасовища. Людність, нар. госп-во див. Крим.

В. К.

Кримська область, див. Крим.

Кримська філія АН УРСР, кол. філія АН СССР, у зв’язку з приєднанням Криму до УССР передана 1954 АН УРСР, має вісім відділів і Карадаґську біол. станцію, 74 наук. робітники (1955). Гол. об’єкти дослідження: геологія і хемія нафти, керчинські залізні руди, сіль Сіваша і Криму, генеза карсту, ґрунтовий покрив, рослинництво, аґролісомеліорація, фавна, історія й археологія Криму.

Кримське Примор’я (IX — 16), кол. Отузи, кліматичний курорт в сх. частині Крим. півд. берега, положений в 30 км на півд.-зах. від Теодосії.

Кримське ханство, держава на території Крим. півострова, прилеглої частини Степ. України й Кубані; з поч. 13 в. уділ Золотої Орди, після її розпаду, з поч. 15 в., самостійна держава, з кін. 15 в. у васальній залежності від Туреччини, в 1774 — 83 pp. під протекторатом Росії, 17831 нею окупована. Докладніше див. Татари, Крим.

Кримський Агатангел (1871 — 1941), визначний укр. орієнталіст, письменник (псевд. А. Хванько), історик укр. мови й літератури, дослідник фолкльору, д. чл. ВУАН і НТШ. Родом з Володимира Волинського сер. освіту дістав в Колеґії П. Ґалаґана, вищу на Іст.-Філол. фак. Моск. Ун-ту та в Лазаревському Ін-ті Сх. Мов у Москві, в якому був з 1898 р. доц., з 1900 до 1918 проф. араб. філології й іст. Сходу; в 1896 — 98 студіював у Сирії. 1918 р. повернувся до Києва, де став одним з організаторів ВУАН і її першим неодмінним секретарем, фактично керівником, поклавши багато зусиль для розбудови ВУАН і особливо її Іст.-Філол. Відділу; 1929 p., на вимогу сов. влади, відійшов з цього посту.

Як орієнталіст К. є автором цінних праць з ісляму, іст. та літератури арабів, турків і персів, м. ін. «Істория мусульманства» (1904 — 12), «История арабов и арабской литературы светской и духовной» (1911 — 12), «Історія Персії та її письменства» (1923), «Хафиз та його пісні» (1924), «Перський театр» (1925), «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт. (1924 — 27, рос. вид. 1910 — 16).

До студій з історії укр. мови К. спонукали виступи Соболевського. К. поставив своїм завданням розбити погляд Соболевського про рос., а не укр. характер мови давнього Києва. Свої докази він будував однобічно тільки на пильному, але не завжди критичному вивченні староукр. текстів. Так постали три його полемічні ст.-розвідки «Филология и погодинская гипотеза» (1904), «Непевні критерії для діялектологічної клясифікації староруських рукописів» (1906). «Древнекиевский говор», а далі іст. «Украинская грамматика» (1907, незакінчена). Пізніше К. підсумував свої погляди в ст. «Укр. мова, звідки вона взялася і як вона розвивалася», вміщеній у «Нарисах з історії укр. мови» Шахматова і К. (1922), де також додав важливу хрестоматію староукр. текстів. Спільно з Михальчуком К. видав велику «Программу для собирания особенностей малорусских говоров». К. брав активну участь в упорядкуванні укр. літ. мови й правопису, гостро виступаючи проти гал. правописної традиції, був ред. першого тому «Акад. словника» (1924).

Як письм. К. відомий своїми поезіями на орієнтальні теми — три збірки «Пальмове гілля» (1901, 1908, 1922), романом «Андрій Лаговський» (1895-1905), крім того. зб. «Повістки й ескізи з укр. життя» (1895), «Бейрутські оповідання» (1906) й ін.; переклади з араб. і перської мов. К. належить чимало праць з літературознавства, серед них «Розвідки, статті й замітки» (1928), спільно з А. Левченком «Знадоби для життєпису С. Руданського» (1926), і «Нові знадоби для життєпису С. Руданського» (1929).

[Кримський Агатангел (15.1.1871 — 25.1.1942). 19.7.1941 заарештований у Звенигородці на Черкащині й етапом вивезений до Казахстану; помер у Кустанайській в’язниці. — Виправлення. Т. 11.]

Кримський заповідник, держ. заповідник, заснований 1920 p., положений в центр. найвищій частині Кримських гір та ін.; 32 200 га. В К. з. представлені вертикальні смуги рослинности, характеристичні для півн. узбіч Кримських гір: смуга дубових (400 — 500 м) і букових (600 — 1 300 м) лісів та гірських степів; на півд. узбіччях поширені ліси з перевагою крим. сосни і дуба (700 — 1000 м) та звичайної сосни і бука (1000 — 1200 м); до реліктів з третинного періоду належать тис, береза й ін. Основними охоронюваними тваринами є крим. олень, козуля, муфлон (акліматизований з 1920), з ін. лисиця, кам’яна куниця, білка телеутка; з птахів: чорний ґриф, орел-сіруватень, суп білоголовий та ін.

Кримський південний берег, Кримське загір’я, Кримська Рів’єра, вузька (2 — 12 км) смуга в півд. частині Криму, положена між обривом найвищого пасма Кримських гір — Яйли і морем на довж. на висоті 400 — 1 545 м з верхами Роман-Кош (1545), Чатир-Даґ (1525) й ін.; на території К. з. беруть початок більшість рік Криму: Альма, Коса, Мавля, Кача бл. 150 км від Форосу на зах. по Кара-Даґ на сх., площа бл. 600 км². Захищений від півн. вітрів К. п. б. є р-ном середземноморського клімату і рослинности та субтропічних с.-г. культур. Краса природи й корисне підсоння спричинили великий розвиток туристики і зокрема курортів (найбільше на Україні), а разом з тим і велике скупчення людности.

Рельєф К. п. б., збудований гол. з відкладів таврійської флішевої формації тріясоюрського віку (маловідпорні глинясті лупаки, пісковики, конґльомерати), творить горбовину з м’якими лагідними формами поземелля, з невеликими долинами і водороздільними пасмами та низкою (3 до 5) терас. Подекуди цей рельєф ускладнений обривами великих вапнякових скель (т. зв. «хаоси», напр., Алупкинський), а ще більше сповзуванням глинястих порід, яке відбувається на поверхні, похилій до моря, і створює м. ін. великі труднощі для госп-ва. Характеристичними елементами півд. берега є також вулканічні форми; одні з них являють собою вулканічні породи, що піднялися з глибин землі — лаколіти, напр., Аю-Даґ, ріг Плака, гора Кастель й ін., інші — рештки зруйнованих вулканів, як масив Кара- Даґ.

На півд. березі немає вигідних заток. На форми берега має вплив склад гірських порід: в маловідпорних лупаках абразійна діяльність сильніша, ніж у вапняках і зокрема у вулканічних породах, які утворюють звичайно роги як Фіолент, Аю-Даґ, Кара-Даґ й ін.; багато тут надводних і підводних скель, печер тощо. Опускання узбережжя К. п. б. улегшує його розмивання морем і не дозволяє на розвиток ширших пляжів, які тут вузькі (до 50 м) і часто кам’янисті.

Клімат. Температури К. п. б. в сер. до 3°Ц. вищі, ніж на півн. узбіччях гір (зимою — 5°Ц., літом — 1 до 2°), літо гаряче (4 місяці температура понад 20°Ц., в липні до 24,5°) і без дощів, але спеки злагіднені бризами; осінь довга, тепла й суха, зима лагідна; сер. температура січня +4°Ц., лише рідко віють холодні вітри з півночі, і тоді вона падає винятково навіть до — 15°Ц. Сер. температури року +13°Ц. (Київ +6,9°). Ч. атмосферних опадів в сер. 400 — 550 мм на рік, перев. зимових. Велика соняшність — 2 000 до 2 500 год. або 50 — 58% всіх можливих соняшних год. на рік (літом в Ялті навіть 76%). Купальний сезон починається в травні й триває до жовтня; найкращі місяці — серпень і вересень. Подана характеристика стосується зах. частини К. п. б.; частина, положена на сх. від Алушти, слабше захищена від півн. вітрів, має більш континентальний клімат і менше опадів (до 300 м).

К. п. б. має дуже різноманітну рослинність (бл. 1 500 видів), зближену до середземноморської. Її становить сухолюбний дубово-ялівцевий низькостовбурний ліс (гол. дерева: пухнатий дуб — Quercus pubescens, ялівець — Juniperus excelsa, фісташкове дике дерево — Pictacia mutica й ін.) з чагарниками типу шибляка; тут ростуть вічнозелені рослини: полуничне дерево (Arbutus andrachne), чист (Cistus tauricus), іглиця (Ruscus ponticus), з ліян — плющ і ломиніс (Clematis (Dill.)), та ін. — Домінуючу ролю в краєвиді К. п. б. становить тепер декоративна паркова й садова рослинність. Скрізь видно кипариси, кедри, плятани, вічнозелені дуби, евкаліпти, деякі роди пальм, лаври, лавровиці, магнолії й ін. Великі простори займають овочеві сади (яблуні, груші, черешні, мигдаль, абрикоси, броскви, інжир, маслини та ін.), виноградники, плянтації тютюну, етеро-олійних культур (зокрема троянд) тощо. Рослинність сх. частини К. п. б. зближена до степ. і більш одноманітна. Вище смуги вічнозеленої рослинности простягаються смуги дубово-соснових і букових лісів (див. Кримські гори).

Тваринний світ К. п. б. також різниться від решти України (див. Кримські гори).

Курорти й людність. К. п. б. відомий з 1870-их pp. як краще місце для кліматологічного лікування грудних хвороб, відновлення сил та відпочинку. На цоч. розвитку курортів, 1880 р. на зах. частині К. п. б. жило постійно (по Алушту на сх.) ледве 10 000 меш., тепер понад 100 000, як це видно з таблиці (в тис, приблизно):

	1880	1897	1926	1959
Вся людність	10	23	53	110
В тому ч. в Ялті	3	13	29	40
Татари у %% до всієї людности	80	39	29

Значно більше було приїжджої людности: до Ялти приїздило річно на поч. 1880-их pp. бл. 8 000 осіб, в 1910 р. вже до 50 000; нині на К. п. б. приїздить щороку понад 1/2 млн. осіб, так що під час сезону населення збільшується в два-три рази. Гол. курортом є Ялта, інші важливіші — Сімеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Гурзуф, Алушта. Всі вони положені вздовж берега на довж. 60 км й виявляють тенденцію злитися в одне ціле; за винятком Алушти, вони всі входять до складу Ялтинської міської ради. Вздовж К. п. б. йде асфальтове шосе з реґулярним автобусним сполученням; від нього відходять на північ через гори два гол. шосе: до Севастополя (через Байдарські ворота) та з Алушти до Симферополя (з 1960 р. тролейбусне сполучення).

Далеко менше значення має сх. частина К. п. б., де живе лише бл. 20 000 меш.; важливіші курорти — Судак, Кримське Примор’я, Планерське. Див. також Крим (там також література) і малюнки: ЕУ I, стор. 81, 91; ЕУ II, стор.: 32, 33, 38, 250, 463, 958.

В. Кубійович

Кримські гори, молоді, складчасті гори, ланка альпійської гірської системи, які займають півд. частину Криму (разом з передгір’ям бл. 1/5 заг. площі) і тягнуться на довж. бл. 150 км від Севастополя до Теодосії, на ширині 40 — 50 км. К. г. складаються з трьох поздовжніх паралельних пасем, відділених одно від одного долинами, які лагідно обнижуються на півн. і стрімко спадають на південь. Два перші, йдучи з півн., становлять передгір’я, трете високе — самі гори — Яйлу (іноді цю назву дають всім К. г.); між її різким обривом на півд. і морем простягається прибережна горбовина — Кримський південний берег.

Геологія. К. г. це велике і суцільне антиклінальне піднесення, півд. крило якого занурюється в море. Піднесення й складчасті рухи мали місце вже в юрі, в кін. дол. крейди виникла вищезгадана антикліналя, але гол. горотворчі процеси припадають щойно на міоцен і пліоцен, коли також обірвалася півд. частина антикліналі; піднесення тривало ще в четвертинному періоді, з тим, що півд. частина гір далі обнижувалася. Крім повздовжніх западин, постав також ряд поперечних і мала місце вулканічна діяльність, гол. з півд. боку. Про наявність сучасних тектонічних рухів свідчать землетруси, які тривають і донині (останній великий 1927 p.). K. г. збудовані перев. з осадових порід морського походження — піщано-глинястих лупаків, конґльомератів, пісковиків і вапняків пермсько-тріяського і юрського вв.; зокрема поширені тверді юрські вапняки. Нижчі пасма збудовані з крейдяних і третинних шарів, легко похилених на півн. Осадові шари перерізані вулканічними породами (діорити, порфірити).

Краєвид. Гірський Крим завдячує свій рельєф складним взаємодіям внутр. і зовн. процесів у третинному і четвертинному періодах; кількакратні піднесення й опускання спричинили чергування жвавої ерозійної діяльности і пенепленізації.

Два нижчі пасма це монокліналії півн. крила крим. антикліналі з положистими зовн. півн. та стрімкими півд, схилами (куести), виниклими там, де на поверхню виходять тверді породи. Зовн. пасмо — до 342 м висоти — збудоване з неогенових вапняків і вапнякуватих пісковиків, впутр. 1550 — 730 м) з твердих гор. крейдових і дол. палеогенових вапняків, що лежать на м’яких, крейдових мерґелях. Перед куестами простягаються острівні столові гори, свідки давнішого засягу куест, які під впливом денудації уступають на північ. Обидва пасма розчленовані поперечними долинами, часто у формі кенйонів, а між ними тягнеться широке (3 — 4 км) зниження, яким іде залізниця і битий шлях Севастопіль — Симферопіль. Друга поздовжня долина простягається на південь від сер. пасма в м’яких тріясово-юрських лупаках і зливається на сх. з першим.

За другим поздовжнім зниженням поступово підноситься найвище пасмо — Яйла, яке відповідає осевій частині антикліналі й збудоване з твердого юрського вапняку, її хребет творить перев. велику високорівню й раптово спадає високим на кількасот м обривом до півд. берега. В зах. частині ця високорівня досить суцільнії; різні її частини носять назви — Ай-Петрівська Яйла (1 320 м), Ялтинська (1 406 м), Никитська (верх Демір-Капу 1 504 м), Бабуган-Яйла з найвищою точкою К. г. Роман-Рош (1 545 м). Далі на сх. Яйла розпадається на ряд більше або менше ізольованих столових масивів: Чатир-Даг (верх Еклізі-Бурун 1 525 м), обмежований тектонічними розламами і дуже характеристичний для центр. частими гір, Демерджі-Яйла (1 237 м), Тирке, Довгоруківська Яйла і округла велика Карабі-Яйла (1 259 м). В сх. частині столові масиви зникають (останнє їх виявлення — гора Агармиш 723 м), гори розпадаються на численні хребти, розчленовані ерозією, і знижуються нижче 1 000 м.

Особливістю Яйли, зокрема її зах. частини, є карстові явища середземноморського типу: каррові поля в місцях, позбавлених ґрунтового покриву, всякого роду й величини замкнені форми (лійкуваті заглибини, западини, воронки тощо), провалля, на дні яких зберігається сніг впродовж цілого року, підземні печери (найвідоміші — Биндаш-Коба, Суук-Коба в р-ні Чатир-Даґу) із сталактитами й сталагмітами. Поверхня Яйли безводна, бо атмосферичні опади, попадаючи в глибину вапнякової товщі, затримуються щойно над водостійкими лупаками сер. юри і творять підземні ріки й озера. Узбіччя Яйли розчленовані глибоко втятими кенйонами.

В зах. частині К. г. спадають безпосередньо до моря, на сх. від Форосу відходять від нього на кілька км і творять вузьке Кримське загір’я.

Клімат самих власне К. г. характеризується зниженням температури (на висоті 1 200 м сер. температура липня +15,7°. січня —4,2°, року +5,7°Ц.). більшим ч. атмосферичних опадів (на зах. 1 000 — 1 200, на сх. 510 — 700 мм на рік), сильними вітрами та низкою мікрокліматичних варіяцій, залежних від висоти, рельєфу, експозиції тощо. Ґрунти — бура лісові, які в найвищій частині гір переходять в гірсько-лукові підальпійські, а на півд. узбіччях в субтропічні червоноземи. Передгір’я має поміркований континентальний клімат (температура січня в Симферополі — 1°Ц., липня +22°Ц., за рік +10°Ц., ч. атмосферичних опадів 437 мм), ґрунти — малогумусові чорноземи на твердих карбонатних породах, частково щеблюваті.

Рослинність К. г. має інший характер на півн. схилах, ніж на півд. — в р-ні середземноморського клімату. На півн. узбіччях зустрічаємо такі смуги: 1) на передгір’ї лісостеп. пересіяний зарослями низькорослих дубів (т. зв. дубки), грабинняка й ін. деревисто-чагарникових порід, які зайняли місце високорослого лісу; 2) до висоти 600 — 700 м дубові ліси (нижче — дуб пухнастий, вище — скельний); 3) до висоти 1 300 м букові ліси з домішкою граба, липи, клена, горобини, цінного тису, а в гор. межі лісів також гачкуватої і крим. сосни. На півд. схилах К. г. до висоти 300 (інколи й 500) м простягається смуга середземноморської вічнозеленої рослинности (див. Кримський півд. берег), до 800 — 900 м смуга лісів з крим. сосни (Pinus Pallasiana) і дуба (Quercus petraea, Q. calcarea), вище до 1 200 — 1 300 м букові ліси (Fagus taurica) з домішкою крим. і гачкуватої сосни (Pinus hamata), граба, клена й ін. Найпоширенішим деревом К. г. є дуб, який займає більш, ніж половину зат. лісової площі. К. г. мають велике водоохоронне і протиерозійне значення.

Верх К. г. — Яйла становить собою безлісне карстове кам’янисте плято, вкрите високогірськими луками з кущами ялівця. Із зернівців тут поширені: типчак, стоколос, кипець, тимофіївка степова, ковила; з різнотрав’я деякі види конюшини, альпійська фіялка, гірський васильок, протачник й ін.; на кам’янистих полях виступає м. ін. ендемічний крим. едельвайс. З давніх часів татари використовували Яйлу як літнє пасовище для овець, що спричинило сильне збіднення рослинности; тепер випас обмежений.

Обидва нижчі пасма К. г. назагал виліснені й зайняті ріллею; зокрема густо заселена й вкрита інтенсивними с.-г. культурами нижча поздовжня долина. Натомість у вищій поздовжній долині переважає ліс, а самі гори цілком вкриті лісами й високогірськими пасовищами.

В. Кубійович

Фавна К. г. і Крим. загір’я належить до середземноморської зоогеогр. підобласти і відзначається відсутністю ряду звич. ліс. форм, але наявністю балканських, малоазійських і середземноморських та низкою ендеміків. Гірськоліс. фавна найбагатша на півн. узбіччях Яйли (зокрема в лісах Крим. заповідника), де живуть: крим. олень (ендемічний підвид), крим. сарна, куна ліс, лис, землерийка, бурозубка, кам’яна куниця та ін.; з птахів — сойки, синиці, вівсянка гірська, чорний гриф, чорний і кам’яний дрізд, осоїд та ін.; з амфібій — леопардовий полоз, мідянки; риб мало. В Крим. заповіднику акліматизовані — муфлони, білка-телеутка й ін. На півд. березі серед рептилій виступає ендемічний крим. гекон, кілька середземноморських видів ящірок (напр., скельна) і птахів; з безхребетних характеристичні — цикади, богомільник, сколопендра, крим. скорпіон, крим. турун, фаланга (маслачок) і ін.; багато середземноморських видів м’якунів, з двокрилих — москити. Первісна рослинність і фавна найкраще збережені в Кримському заповіднику.

Е. Ж.

Людність, нар. госп-во й література див. Крим. Див. також світлини: ЕУ I, стор. 81, ЕУ II, стор. 32, 38, 958.

Кримські татари (кримські тюрки), тюркський народ, який до 1946 p., себто до виселення їх большевиками, заселював Крим, кількість — 179 000 (1926), релігія — мохаммедансько-сунітська, ділилися на дві групи — степ. і півд. Степові (в 1926 р. — 125 000) К. т. селилися в півн. Криму і суміжній частині передгір’я, мовою належали до кипчацької групи тюркських народів і були нащадками монгольсько-тат. завойовників Криму, змішаних з ін. тюркськими степ. народами. К. т., що заселювали частину передгір’я, гори й півд. берег (54 000), виникли із змішання татар з ін. народами, які жили в Криму — греками, ґотами, хозарами, італійцями й слов’янами, мовою належали до тур. групи тюркських народів і представляли собою расово евр. тип. Див. докладніше Крим, Татари.

Кримчаки, кримські жиди, хрим-аюду, окрема група жидів, які говорять крим.-тат. мовою; живуть в Криму в Білогорському, Симферополі й ін. містах; зп переписом з 1926 р. їх було 6 000. Тепер підпали мовній русифікації.

Попередня     Головна     Наступна