[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1393-1404.]

Попередня     Головна     Наступна

Лювен (франц. Louvain, флямандське — Leuven), м. в Бельгії, 40 000 меш., відомий кат. ун-т, заснований 1425 р. У 1931 — 32 pp., за допомогою бельг. єзуїта о. Роберта Журдена і при укр. співпраці, на студії до Л. приїхало вперше бл. 50 укр. студентів, гол. з Галичини; у 1937 — 38 — ще бл. 10. У 1945 — 49 pp. в Л. студіювало понад 60 укр. стипендіятів Бельгійського Комітету Допомоги Укр. Студентам (створеного 1946), приміщених в укр. студентському домі, що користувалися гол. ч. з субсидій Ватикану. У 1931 — 62 pp. Лювенський Ун-т закінчило з дипломами понад 100 українців. Укр. студенти в Л. виявили поважну пропаґандивну активність на користь України. При бібліотеці «Альфонсіяна» оо. редемптористів в Л. існує укр. відділ і видається (з 1946) місячник «Голос Христа Чоловіколюбця».

«Люд» („Lud“), журн. поль. етнографічного т-ва (Towarzystwo Ludoznawcze) у Львові, заснований і редаґований (до 1904) А. Каліною, пізніше Ш. Матусяком (1907 — 38); до 1938 р. вийшло 35 тт. «Л.» містив чимало укр. етногр. матеріялів, м. ін. ст. І. Франка; з 1945 виходить у Любліні.

Людвисарство, галузь ливарництва (див. Литво), виливання із міді та ін. стопів гол. дзвонів, також гармат, гаківниць та ін. зброї, казанів, мист. скульптур, саркофагів, нагробних плит, різних предметів церк. і домашнього вжитку — свічників, чаш, моздирів та ін. В документах згадуються прізвища львівських людвисарів, починаючи вже з 14 в. Л., гол. чином виливання гармат, розвинулося у Львові, пізніше (гол. 17 — 18 вв.) у Києві, Глухові, Стародубі, Почепі, Ніжені та ін. містах Гетьманщини.

Людвіполь, кол. назва с. м. т. Соснового.

Люди (давній термін — людіє, однина — людин), більшість вільного населення на Русі-Україні на відміну від «лучших Л.», бояр. Вони не виконували особистої служби князеві, як княжі мужі, проте платили данину. «Руська Правда» визначає за вбивство «людина» просту виру, а за княжого мужа — подвійну. В 11 — 12 вв. термін Л. поширився і на ін. групи населення. Існували такі категорії Л.: церковні Л., що перебували під опікою Церкви, «чорні» або городські Л. з міщан, гол. ремісників; «нарочиті» Л., або градські старійшини з міськ. торг. верхівки. Чл. виборних органів самоуправління звалися «добрими» Л. У княжий період «добрими» Л. або просто Л. називали також свідків при суд. процесі. В лит. добу назва Л. стосується взагалі вільних селян (також «похожі» Л.). Населення з обмеженою свободою, т. зв. закупні, називались «Л. в пенязіх» (див. Закупи); закршачене населення — Л. отчинні, тяглі, непохожі (див. Панщина).

В. М.

Людкевич Станислав (* 1879), визначний композитор, музикознавець, фолкльорист і педагог родом з Ярослава, д. чл. НТШ; муз. освіту у дитячі роки почав у своєї матері-піяністки і закінчив її у Відні: з композиції та інструментації у Землінського і П. Ґреденера, з музикознавства у Віденському Ун-ті (1907 — 09, докторська дисертація — «Програмова музика»). У 1910 — 14 pp. і з 1918 р. Л. був дир. і викладачем теоретичних предметів Муз. Ін-ту ім. М. Лисенка у Львові, у 1926 — 39 pp. інспектор його філій, гол. Музикологічної комісії НТШ (з 1936); тепер проф. і керівник катедри композиції Львівської Держ. Консерваторії. Композиторську діяльність Л. почав у гімназії хоровою музикою. Його симфонічно-хорова ода «Кавказ» (1902 — 13) у 4 частинах (на основі Шевченкової поеми) є одним з найвизначніших творів укр. муз. літератури; ін. хорові твори: «Вічний революціонер» (1898), «Косар» (1901), «Хор підземних ковалів» (1905), «Ой, вигострю товариша» (1917), «Заповіт» (1934) і багато ін. Симфонічні твори: «Стрілецька рапсодія» (1914 — 20), «Каменярі» (1926), «Веснянки» (1935). Крім того, перше в укр: муз. літературі фортепіянове тріо і менші твори для фортепіяна, скрипки, сольові пісні, опера «Бар Кохба» (1926), обробки нар. і стрілецьких пісень. З пізнішого періоду видатне місце посідають оркестрові твори: «Симфонієта» (1943), «Колядниця» (1944), симфонічна поема «Дніпро» (1948), «Юнацьке рондо» (1946), «Прикарпатська симфонія» (1952), концерти для скрипки з оркестрою та опера «Довбуш» (1952). Л. зредаґував ряд творів давніших композиторів: М. Вербицького, О. Нижанківського, В. Матюка, С. Воробкевича й ін., оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» (інструментація і композиція нової дії), інструментував оперу «Ноктюрн» та «Утоплену» М. Лисенка. Крім композиторської діяльности, Л. автор праці «Галицько-руські мелодії» (Етногр. зб. НТШ, 1906), підручників: «Заг. основи музики» (1921), «Матеріяли до науки сольфеджо і хорового співу», ред. муз. матеріялів у журн. «Артистичний Вісник» (1905), «Муз. Листок» (1925) і «Муз. Вісник» (1929 — 34) і автор низки ст. на муз. теми.

Л. перший проф. композитор на Зах. Укр. Землях, він відограв велику ролю в піднесенні муз. культури, зокрема працею в муз. т-ві «Бонн» і Муз. Ін-ті ім. М. Лисенка. Як композитора, його характеризує велике природне обдарування, високий проф. рівень (особливо в творах повоєнного періоду) і нахил до монументалізму й драматизму; його заслуга у спрямуванні укр. муз. творчости в напрямі інструменталізму.

[Людкевич Станислав (24.1.1879 — 12.9.1979 [за УРЕ 10.9.1979], Львів). Симфонічні поеми „Не забудь юних днів“ (1956), „Наше море“ (1957), „Мойсей“ (1962), „Чакона“ (1964). Дод. до Літератури: Павлишин С. Станіслав Людкевич. К. 1974; Творчість С. Людкевича. К. 1979. — Виправлення. Т. 11.]

Література: Кос-Анатольський А. С. Людкевич — старейший композитор Украины. Советская Музыка, ч. 6. М. 1951. Загайкевич М. С. П. Людкевич. Нарис про життя і творчість. К. 1957; Барвінський В. Мистець великого обдарування. Мистецтво, ч. 4. К. 1958; Барвінський В. Людкевич Станислав — композитор. Наша Культура, ч. 5 і 6. Варшава 1958.

Д. Рудницький

Людність українських земель. Демографічні відносини всіх укр. етногр. земель і зокрема УССР, до кін. 1940-их pp. див. ЕУ I, стор. 130-177; тут подаємо лише сучасні відносини.

Джерела. Основне джерело для пізнання демографічних відносин становлять переписи населення. З уваги на анулювання сов. перепису з 6. 1. 1937 і подання лише найзагальніших результатів перепису з 17. 1. 1939, єдиним джерелом дослідження структури Л. у. з. в СССР був перепис з 17. 12. 1926. Щойно з 1956 стали подавати в СССР числа про Л. (за областями з розподілом на міську і сіль. та по більших містах) і найголовніші дані про природний рух Л. Найновішим джерелом відомостей про Л. є перепис з 15. 1. 1959 — дані про число Л. за областями з розподілом на міську і сіль., за містами, розподіл Л. за віком і статтю, соціяльно-проф. і родинним складом, освітою, національністю і рідною мовою.

Число Л. всіх укр. етногр. земель становило на 1. 1. 1933 — 54,5 млн, через голод, репресії і заслання зменшилося в 1934 р. до якихсь 48-50 млн, а на 1939 р. збільшилося до яких 52-54 млн; в наслідок другої світової війни ч. Л. зменшилося, мабуть, до 44 млн, у 1959 р. становило понад 54 млн. Число Л. УССР з розподілом на сільську і міську на підставі переписів і оцінок таке (в млн; див. також діяграму):

	Сільська	Міська	Разом
1897	24.2	4.6	28,8
1913	28,4	6,8	35,2
17. 12. 1926	30,4	7,5	37,9
1. 1. 1933	32,6	9,2	41,8
17. 1. 1939	26,9	13,6	40,5
15. 1. 1959	22,8	19,1	41,9
1. 1. 1963	22,0	22,0	44,0

Поділ Л. за віком і статтю на 1959 р. виглядає так:

Вікові групи	Українська СССР				Весь СССР
	чоловіки	жінки	разом	на 100 чоловіків припадає жінок	українки	росіянки
0 — 9 pp.	21,7	16,6	18,8	96,1	17,8	21,8
10 — 19 „	17,5	13,9	15,5	99,5	15,3	15,0
20 — 24 „	10,8	9,0	9,8	104,0	10,0	9,8
25 — 29 „	8,7	7,5	8,0	108,0	7,8	8,9
30 — 34 „	9,1	9,2	9,1	127,9	9,3	9,7
35 — 39 „	5,4	6,8	6,2	158,3	6,3	5,6
40 — 44 „	4,4	5,8	5,2	166,8	5,5	5,3
45 — 9 „	5,6	7,3	6,6	164,0	6,7	6,1
50 — 54 „	4,9	6,2	5,6	156,2	5,7	5,1
55 — 59 „	3,7	5,4	4,7	185,6	4,7	4,0
60 — 69 „	5,2	7,3	6,4	177,0	6,7	5,2
70 pp. і вище	3,0	5,0	4,1	204,2	4,2	3,5
Разом	100,0	100,0	100,0	125,4	100,0	100,0

Вікова будова Л. України в 1959 р. визначається : а) зменшенням народжених під час першої (тепер 40-45-річних) і другої (15 — 20-річних) світових воєн та під час голоду (25 — 29-річних); б) порушенням рівноваги між відсотком чоловіків і жінок віком понад 30 років через великі втрати чоловіків на обох війнах. 1959 р. на 100 чоловіків у віці понад 30 років припадало аж 148 жінок, що створювало неможливість для частини жінок вступити в подружні зв’язки, а цим самим зменшувало число народжень.

Вікова і статева будова міської і сіль. Л. України різна. В наслідок іміґрації сільської, працездатної Л. до міст (також еміґрації за межі УССР — на цілинні землі й у пром. р-ни Азії) в містах більше працездатних (20 — 34-річні становлять у містах 30,5%, у селах лише 24,1% всього населення), натомість у селах більше дітей (19,8% у віці нижче 10 років, у містах — 17,7%) та людей віком понад 60 років (12%, у містах — 8,6%).

Перепис з 1959 р. подає вікову структуру поодиноких національностей лише для всього СССР. Порівняно з росіянами (див. таблицю) українці мають менше дітей (наслідком меншого числа народжень) та 25 — 29-річних, народжених під час голоду, який охопив населення України, майже не заторкнувши Росії.

Соц.-професійний склад Л. України зазнав радикальних змін у 1930-их pp. і пізніше: а) збільшення ч. осіб, зайнятих у пром-сті (з 9,8% всього населення в 1926 р. до 31,3% в 1959; чисел не можна порівнювати точно), та зменшення зайнятих у сіль. госп-ві (з 80,7%, на 47,4%); б) майже повне перетворення самостійних господарів (селян та власників дрібних ремісничих і торг. закладів), які 1926 р. становили понад 80% усього населення, на колгоспників і робітників. Подробиці видно з таблиць (дані перепису з 1959; в дужках відсотки для всього СССР):

Л. УССР за джерелами засобів існування

	уnbsp;1 000	у %
1. Особи, що мають зайняття (крім групи 2)	20 858	49,8 (47,5)
в тому числі: а) робітники і службовці держ. кооп. і гром. установ	10 887	26,0 (30,2)
б) колгоспники	9 104	21,7 (15,5)
2. Члени родин колгоспників, робітників і службовців, що зайняті в приватному підсобному сіль. госп-ві	2 576	6,2 ( 4,7)
3. Утриманці окремих осіб	15 725	37,6 (40,9)
4. Пенсіонери	2 322	5,5 (6,0)
5. Інші	388	0,9 ( 0,9)
Разом	41 869	100,0 (100,0)

Л. УССР, що має зайняття * за галузями нар. госп-ва

Галузі праці	у 1 000	у %
1. Промисловість, будівництво транспорт, зв’язок	6 519	31,3 (36,9)
2. Сільське госп-во	9 892	47,4 (38,8)
в тому числі: а) колгоспники	8 957	42.9 (32,0)
б) робітники і службовці радгоспів й ін. с.-г. підприємств	900	4,3 ( 6,7)
в) одноосібники	35	0,2 ( 0,1)
Галузі праці	у 1 000	у %
3. Торгівля, нар. харчування	949	4,6 ( 5,2)
4. Невиробничі галузі	2 515	12,0 (13,0)
в тому числі: а) охорона здоров’я, фізкультура, соц. забезпечення	679	3,3 (3,9)
б) освіта, наука, мистецтво	1 053	5,0 (4,8)
в) житлове і комунальне госп-во	332	1,6 (1,7)
г) управління, партійні та ін. гром. орг-ції	451	2,2 (2,6)
5. Інші	983	4,7 (6,1)
Разом	20 858	100,0 (100,0)

* Без групи 2 з попередньої таблиці

1959 р. самодіяльна Л. разом з особами, зайнятими в приватному підсобному сіль. госп-ві, становила 56,0% всього населення (1926 р. — 58,8%). Відсоток самодіяльного населення (без членів родини) збільшився щоправда з 23,4% у 1926 р. до 49,8% в 1959, але лише тому, що більшість жінок, зайнятих 1926 р. як допоміжні сили в приватному госп-ві (гол. в сіль. госп-ві), тепер має самодіяльне зайняття (1926 р. — 9%, 1959 — 44% всіх жінок).

Л. за родинним станом. 1959 р. приблизно 90% Л. УССР проживало разом з родинами, 5% — окремо від них, але лише тимчасово (від’їзд на навчання, в довготривале відрядження, в армію тощо), а 5% припадало на одинаків. Середньо в УССР в родині жило 3,5 членів (в містах 3,4, в селах — 3,7; в усьому СССР — 3,9), а з врахуванням членів родини, які проживали окремо — 3,7 (в містах — 3,7, в селах — 3,8; в усьому СССР — 4,0).

На 1 000 осіб у віці 16 років і вище в УССР було 1959 р. одружених: серед чоловіків — 704 (1939 p. — 705), серед жінок — 518 (601), решта припадала на не- одружених, удівців (удів) і розлучених (докладніші дані невідомі). Через чисельну перевагу жінок над чоловіками 32% жінок у віці 25 — 40 pp. були не одружені, тоді як не одружених чоловіків у цьому віці було лише 9%. На 1 000 осіб у віці 16 pp. і вище є одружених:

Вік	Чоловіки	Жінки
16 — 19	22	97
20 — 24	264	474
25 — 29	813	740
30 — 34	930	762
35 — 39	960	710
40 — 49	968	580
50 — 59	953	485
60 і вище	845	319
Разом	704	518

Родинний стан українців і росіян в УССР — різний. Щоправда, між чоловіками нема різниці (на 1 000 українців у віці 16 років і вище було 703 одружених, на 1 000 росіян — 702), зате порівняно з росіянками серед українок є менше одружених. Так на 1000 жінок в різних групах віку є одружених:

Вік 16 років і вище в тому ч.:	Українки 509	Росіянки 551
20 — 24	468	499
25 — 29	727	786
30 — 34	750	803
35 — 39	692	769
40 — 44	595	661

Причиною цього некорисного для укр. елементу явища (за ним іде менший відсоток народжень в українців, ніж у росіян) є знищення або вивезення больш. режимом чималої кількости укр. чоловіків.

Розміщення (густота) Л. було на 1959 р. таке саме, як у 1932 р. На 1 км² всіх укр. земель жило 58 осіб, в УССР — 70. Натомість у зв’язку з урбанізацією зменшилася густота сіль. Л. Зміну густоти Л. УССР видно з таблиці:

Рік	Л. на 1 км² вся	сіль.	Міська Л. у % до всієї Л.
1897	48,0	40,3	16,0
1913	58,6	47,2	19,6
1932	69,6	53,6	22,0
1939	67,5	44,8	33,6
15. 1. 1959	69,7	37,9	45,6
1. 1. 1963	73,2	36.6	49.6

Одночасно наступили зміни в розміщенні Л. Порівняно з 1932 р. (див. ЕУ I, стор. 138 — 40) густота Л. зменшилася в усіх частинах України, за винятком Донбасу, Дніпровського пром. р-ну, околиць великих міст та Закарпаття. Нині найгустіше заселеною обл. УССР є Донецька (1959 р. — 161 на 1 км²), найслабше Херсонська (30). Якщо йдеться про саму сіль. Л., то найгустіше заселена сер. смуга України (Чернівецька обл. — 70, Вінницька — 66, Тернопільська — 65), найрідше півд. Степ (Крим — 18, Херсонська обл. 18). Див. також карти (стор. 1396).

Розміщення міст і урбанізація див. Міста.

Освіта Л. див. Освіта, Письменність.

Національні відносини див. Національний склад Л. укр. земель і Українська діяспора.

Рух Л. див. Рух людности, Природний рух людности, Міґрація людности.

Література: Див: ЕУ I, стор. 133, 142; Итоги всесоюзной переписи населення 1959 года: СССР (сводный том), М. 1962, Украинская ССР, М. 1963.

В. Кубійович

Люлька Архип (* 1908), конструктор авіяційних двигунів, чл.-кор. АН СССР (з 1960), родом з Київщини; закінчив Київ. Політехн. Ін-т (1931), у 1933 — 39 pp. працював у Харківському Авіяційному Ін-ті. У 1937 — 39 створив конструкцію першого в СССР двоконтурного повітряного турбореактивного двигуна (ТРД), після 1946 під керівництвом Л. створені потужні ТРД нового типу.

[Люлька Архип (1908, Саварка, Канівський пов. — 1984, Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Люпін (Lupinus L.), одно- або багаторічні рослини з родини стручкових; з 200 видів Л. кілька використовуються в сіль. госп-ві як зелена паша й кормові. Зерно Л. містить 28 — 47% білка (сіно 18%), але має отруйні алькальоїди, і тому Л. довгий час уживався лише на зелене добриво (засвоює азот). Тільки в новіші часи виведено малоалькальоїдні сорти Л., і вони стали цінними кормовими рослинами. На Україні, гол. на Поліссі, поширені: Л. вузьколистий або синій (L. angustifolius L.), Л. жовтий (L. luteus L.), Л. білий (L. albus L.), Л. багаторічний (L. perennis L.), Л. багатолистий (L. polуphyllus Lindl.). Види Л. перев. медодайні, деякі — декоративні.

Люстрація (з латинського lustratio, оглядини, ревізія), у В. Князівтві Лит. і Польщі опис держ. (королівських) маєтностей для податкових і військ. потреб. Л. охоплювали м. ін. пром. і торг. прибутки, суд. оплати, кількість населення тощо; на Україні Л. підлягали також надані за військ. службу маєтності. Л. в Литві відбувалися неперіодично, в Польщі — що п’ять років. Росія запровадила Л. на приєднаних від Польщі укр. і білор. землях у 18 в., зокрема відбулися кількакратні Л. в пол. 19 в. у зв’язку з зем. наділами держ. селян та ін. категорій сіль. населення.

Збережені з 16 в. акти Л. є цінним джерелом для пізнання госп. і суспільних відносин Правобережжя та Зах. України; досліджені і опубліковані М. Владимирським-Будановим в «Архиве Юго-Западной России» (ч. 7, 1890 — 1905) та А. Яблоновським («Lustracye królewszczyzn Ziem Ruskich». 1877),

Люта, р. на Закарпатті, ліва притока Ужа, довж. — 50 км, сточище 2 700 км². пливе в Полонинському Бескиді.

Лютеранство, гол. євангельське віровизнання, засноване Мартином Лютером (1483 — 1546) й базоване на творі «Авґсбурзьке ісповідання» (тому часта назва Л. — авґсбурзьке віровизнання). На Україні (див. Євангелики) Л. було поширене між нім. колоністами, з 1925 р. також серед українців Галичини й Волині і було тут оформлене як Укр. Євангельсько-Авґсбурзька Церква (бл. 5 000 вірних).

Люткович-Телиця (або Домжив-Люткевич) Павло († 1634?), ієромонах, мандрівний друкар. Разом з ієродияконом Сильвестром у 1617 — 29 pp. друкував в Угерцях б. Самбора (1617 — 20), Мєнську (1622), Четвертні (1624), Луцькому (1625) і в Чорненському Спаському манастирі, де Л.-Т. став ігуменом і там помер. З відомих 9 книг друку Л.-Т. до наших часів збереглися 7, в тому ч. його авторства «Казаніе на чинение памяти по зешлом его милости пану Александрови Теодоровичу Шептицком» (1622).

[Люткович-Телиця (або Домжив-Люткович-Телиця, Домжив-Люткевич-Телиця) Павло (бл. 1570, ймовірно Львівщина — 1634, Чорна бл. Рівного). — Виправлення. Т. 11.]

Лютовиська (IV — 3), м-кр на сх. Лемківщині, тепер у Польщі (Устрицького пов. Ряшівсыкого воєводства); нинішня назва — Шевченко.

Лютомська Теофіля, див. Бачинська Теофіля.

Люфа гострогранна (Luffa acutangula Ser.), однорічна рослина з родини гарбузових, яку вирощують у Криму й на Кубані, з її овочів добувають т. зв. рослинну губку (йде на виріб мийок, підошов, устілок й ін.) та олію.

Люцемірське озеро (II — 4), на півд.-зах. Поліссі, між Бугом і гор. Прип’яттю, висота — 165 м, площа — 4,6 км², глибина до 11 м.

Люценко Олександер (1807 — 84), археолог і нумізмат, дир. керчинського музею, провадив розкопи й дослідження на Катеринославщині, Таманському півострові та в Криму, брав участь у III археологічному з’їзді 1878 в Києві.

[Люценко Олександер (1806 — 1884, Петербурґ), дир. Керчинського археологічного музею (1853 — 78). — Виправлення. Т. 11.]

Люцерна (Medicago L.), одно- або багаторічні рослини з родини стручкових. В сіль. госп-ві культивуються багаторічні види: Л. синя (M. sativa L.) і Л. жовта (M. falcata L.) та їх гібриди. Л. дає високоякісне сіно (12 — 16% білка), високоурожайна, а кореневі рештки збагачують ґрунт на азот. На Україні поширена гол. в Степу й на Передкавказзі; засівна площа Л. в УССР (в тис. га): 1950 р. — 866, 1955 — 572, 1956 — 335; числа для Краснодарського краю: 228, 328, 271. Найпоширеніші сорти: Зайкевича, Полтавська 256, Зайкавича одеська, Полтавська 207 і місц. (Валківська й ін.).

Лябіовеляризація, асиміляційний фонетичний процес, коли артикуляція звука ускладняється додатковим заокругленням губ та одночасним піднесенням задньої частини язика до м’якого піднебіння. Найпоширеніші в укр. мові випадки Л. голосних: 1) дифтонгізована (як ўо) вимова наголошеного о після губних і задньоязикових приголосних по чернігівських і лівобережних говірках (мўожна, кўожен) та в деяких наддністрянських і бойківських; 2) заокруглено-піднесена вимова а, як å, о перед визвучноскладовим — ў по наддністрянських і бойківських говірках (писоў, проўда); з-під Львова відома ще з поч. 17 в. Л. приголосних (процес протилежний паляталізації їх), типова для півн.-укр. говірок у позиції перед не-передніми голосними, зокрема о, у. Ця Л. правдоподібно була важливим чинником у творенні півн.-укр. дифтонгів. Л. в укр. мові досліджував І. Зілинський «З фонетичних студій («Lud Słowiański», I, 1930).

Лябрадорит, гірська кристалічна зерниста порода, збудована в основному з лябрадору, мінералу з групи вапняковонатрових польових скалинців, чорного або сірого кольору з різнокольоровими виблисками на полірованих поверхнях; цінний облицювально-декоративний матеріял. На Україні кращі родовища Л. виступають на сх. Волині в с. Турчинка (сірий Л.) і Головино (чорний Л.), невеликі — на Київщині (Воронцово-Городище) і на Кіровоградщині (в Ново-Миргородському р-ні). Л. використаний м. ін. в облицюванні ряду будівель Києва і Київ. метрополітену.

Лявн-теніс, див. Теніс.

Лядвенець рогатий (Lotus corniculatus L.), трав’яниста багаторічна рослина з родини бобових, дико росте по луках, трав’янистих схилах, лісових галявинах; цінна кормова рослина.

Лядова, лівобічна, подільська притока Дністра, довж. — 85 км, сточище — 750 км².

Ляєр Альойз (1885 — 1919), нім. походження отаман УГА; на весні 1919 командант відтинку «Підволочиська». сх. фронту УГА проти большевиків (група Ляєра); захоплений в червні поляками в полон і забитий під час конвою.

Лялеманція іберійська (Lallemantia iberica Stev. Fisch. et Mey-Dracocephalum ibericum Stev.), однорічна олійна рослина з родини губоцвітих, яку культивують на півд. Україні, зокрема в Криму й на Кубані, ради овочів-горішків, що містять до 32% висихаючої олії, яку використовують як харч і в техніці.

Ляльковий театр, особливий вид театральної вистави, у якій беруть участь ляльки, порушувані акторами, звичайно захованими від глядачів. На Україні Л. т. був поширений з пол. 17 до сер. 19 в. у формі вертепу; до 20 в. дожив як розвага на ярмарках, по селах і для дітей. У 1920-их pp. відновлено Л. т., найчастіше типу верхових ручних ляльок, яких водять з-за ширми, або підвісних ляльок-маріонеток (відомий у Львові в 1920-их pp. гротесково-сатиричний «Вертеп наших днів» Л. Легшого і Р. Купчинського); в модерних Л. т. ляльки проєктують також на екран як тіні або кольорові силюети (театр тіней). Тепер на Україні працюють стаціонарні Л. т. в Києві (з 1925), Львові, Дніпропетровському, Одесі, Харкові; виїзні (київський, вінницький, житомирський, кримський, полтавський, луганський, станиславівський) і численні самодіяльні по селах, школах, клюбах. В репертуарі Л. т. казки («Івасик-Телесик», «Ріпка», «Вовк та семеро козеняті», «Ялинка в лісі», «Фарбований лис» та ін.), п’єси («Порося Чок» М. Туровера, «Дударик» П. Тичини, «Дід і журавель» В. Польського, «Маленькі смільчаки» Ф. Званої, «Летючий корабель», «Котиторошко» А. Шияна та ін.), опери («Коза-Дереза» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), інсценізації («Енеїда» І. Котляревського) й ін. В новішому репертуарі перев. п’єси, ідейно пов’язані з актуальними гаслами ком. партії і комсомолу («Соняшні промені» Г. Усача, «Мамба» К. Мойсеєва, сатиричні інтермедії з Перцем, Кукурудзою, антирел. вистави та ін.). Як режисери Л. т. працюють Я. Жовінський (Київ), А. Колісник (Дніпропетровське), Ю. Гіммельфарб (Одеса), А. Трапані (Крим), О. Фомін (Житомир) та ін. На еміґрації в Німеччині в 1946 — 47 pp. відомий Л. т. «Лелека» Т. Верещинського, в 1950-их pp. у стилі Л. т. виступає В. Залозецький (укр. фолкльор).

Л. Полтава

Лям (Lam) Ян (1838 — 86), поль. письм.-сатирик і публіцист; повісті й оп. з життя Галичини, в яких постаті українців зображені в карикатурному вигляді: австр. урядовець („Wielki świat Capowic“), свящ. і селяни („Głowy do pozłoty“, „Kotoniarz z Galicji“ та ін.).

[Лям (Lam) Ян (* Станиславів, Галичина — † Львів). З 1866 жив у Львові. — Виправлення. Т. 11.]

Лямент (латинське — жалоба), літ. наслідування нар. плачів по померлих, починаючи з відповідних місць «Сказанія» про св. кн. Бориса і Гліба. Пізніше жалобами більш літ. забарвлення були вірші про нещасливу долю України. Найбільш відомий «Острозький лямент» (1626) невідомого автора з школи в Рівному, підписаного літерами М. Н., присвячений митр. П. Могилі. Це жалоба з приводу переходу м. Острога під владу католички Г. Ходкевичевої (з роду Острозьких). До власне Л. додано віршований опис подій. Видав П. Житецький в ЗНТШ, т. 51, 1903.

Лянґе Микола (1858 — 1921), філософ з нім. колоністів на Україні, проф. Одеського Ун-ту і організатор при ньому однієї з перших у Росії лябораторій експериментальної психології, дир. Вищих Жін. Курсів в Одесі, заснованих за його проєктом 1904 p.; праці з експериментальної психології (зокрема дослідження уваги) й іст. етики 19 в. «Психологические исследования» (1893), «Психология» (1914).

[Лянґе Микола (* Петербурґ — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Ляндміліція, рос. міліційне військо на Україні 1713 — 75 для обррони півд. кордону України проти наїздів татар, стояло залогами на т. зв. Білгородській лінії; податок з України на утримання Л. збирали аж до 1817.

Лянжерон Олександер (Louis Alexandra Andrauet; 1763 — 1831), рос. генерал, франц. граф, який на поч. великої франц. революції еміґрував до Росії. 1807 — 12 брав участь в рос.-тур. війні — його адьютантом був І. Котляревський; 1815 — 23 — ген.-губернатор Степової України і Новоросійського краю; головнокомандувач Бузьким та Чорноморським коз. військами; Л. один з засновників масонства на Україні.

[Лянжерон (Лонжерон) Олександер (Louis-Alexandra Andrault). — Виправлення. Т. 11.]

Ляницький Олександер, маляр кін. 17 в., працював у Львові для Ставропігії; іконостас і фрески-ікони для Трьохсвятительської каплиці та фрески в т. зв. Несторовичівській кам’яниці, відкриті 1910 р.

[Ляницький (Ляневич) Олександер. Бл. 1714 виконав портрети М. і А. Красовських. — Виправлення. Т. 11.]

Лянкастерські школи (школи взаємного навчання), початкові дешеві ніколи, перенесені на поч. 19 в. до Англії з Індії, в яких старші й кращі школярі вели шкільні зайняття в групах за інструкціями вчителя (1 — 2 на кілька сот учнів). На Україну досвід Л. ш. привезено з Франції ген. М. Раєвським і декабристом М. Орловим, який систему Л. ш. ґрунтовно переробив і відкрив велику військ. сирітську школу в Києві (1818). Інші Л. ш. на Україні: в Городищі (Черкаського пов. за ініціятивою графа Воронцова), в с. Бабаях на Харківщині (1832) та ряд ін. Л. ш. не виправдали себе і незабаром занепали.

Ляновська Іванна, див. Біберович Іванна, акторка.

Лянцкоронський Предслав († 1531), зукраїнщений поль. шляхтич, староста Хмельницький, військ. діяч поч. 16 в.; разом з Остапом Дашковичем організував дружини укр. козацтва, 1516 з козаками ходив під Білгород, 1528 — під Очаків.

Лянцкоронський Станислав († 1535), брат Предслава Л., староста каменецький і стражник коронний, відомий з протитатар. боротьби в укр. прикордонній смузі.

Лянцкоронський (Lanckoroński) Станислав († 1657), поль. держ. діяч, воєвода брацлавський (1650), гетьман польний коронний (1654); бої з татарами, укр. козаками.

Ляпунов Борис (1862 — 1943), рос. славіст, проф. Харківського і Одеського ун-тів (1897 — 1923); праці з праслов. і ц.-слов. мови, етимології слов. слів, м. ін. про деякі старо-укр. пам’ятки (про лексику Добрилового євангелія 1164 р. та про Одеське євангеліє). Обстоював «праруську» мовну єдність («Единство русского языка в его наречиях», 1918). Список праць у «Вопросы языкознания», 1958, 2.

[Ляпунов Борис (* Болобоново, Курмиський пов., Сімбірська губ., Росія — † Борове, Акмолінська обл., Казахстан). Посмертно опубліковано „Древнейшие взаимные связи языков русского и украинского и некоторые выводы о времени их возникновения как отдельных лингвистических групп“ (1968). — Виправлення. Т. 11.]

Ляпунов Олександер (1857 — 1918), брат Бориса, визначний рос. математик, д. чл. Рос. АН; основні праці Л. стосуються проблеми стійкости руху, теорії потенціяла і фігур рівноваги рідинної маси при обертовому русі; доц. (з 1885) і проф. (з 1892) Харківського Ун-ту.

[Ляпунов Олександер (* Ярославль, Росія — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Ляпунов Сергій (1859 — 1924), брат Бориса і Олександра, рос. композитор, муз. етнограф, проф. Петербурзької Консерваторії; м. ін. використовував укр. нар. мелодії: «Рапсодія на укр. теми» (1907) для фортепіяна.

[Ляпунов Сергій (* Ярославль, Росія — † Париж). — Виправлення. Т. 11.]

Лясковський Казімір, Петро (1870 — 1920), родом з Одеси, отаман УГА, в грудні 1918 командир важкої батерії під Львовом, пізніше 4 гарматного полку і 4 Золочівської бриґади УГА; розстріляний большевиками.

Ляскоронський Василь (1860 — 1928), історик, археолог і нумізмат родом з Полтавщини, вихованець Київ. Ун-ту, учень В. Антоновича. Був приват-доц. Київського Ун-ту, проф. Ніженського Іст.-Філол. Ін-ту, чл. Всеукр. Археологічного Комітету та гол. його археологічного відділу. Гол. праці: «История Переяславской земли» (1897), «Городища, курганы и змиевые валы» (1899, 1905), «Г. Л. Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России» (1901), «Римські монети на території Києва» (1927).

[Ляскоронський Василь (* Золотоноша — † Київ). Некролог і список праць Л. виготовила К. Мельник-Антонович (ЗІФВ УАН, кн. 24, 1929). — Виправлення. Т. 11.]

Ляскоронський Сильвестр († 1754), вчитель Київ. Академії (1734 — 41), «старший» (ігумен) Віленського Святодухівського манастиря (1734 — 41), архимандрит Ніженського Благовіщенського манастиря (1745), ректор і проф. богословія Київської Академії (1746 — 51); письм., автор «Трагедокомедії», тематично пов’язаної з великоднім циклом.

[Ляскоронський Сильвестр († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ляссота (Lassota von Steblau) Epix (1550 — 1616), шляхтич із Шлезьку, вояк і дипломат, 1594 посланий цісарем Рудольфом II до запор. козаків, щоб намовити їх до війни з Туреччиною. Залишив діярій своєї подорожі, цінне джерело для іст. та географії України, зокрема Запор. Січі. Вперше виданий 1854 („Das Diarium des Erich von Steblau“); друге вид. „Tagebuch des Erich Lassota von Steblau“ (1866). Рос. переклади Ф. Бруна (1873) і К. Мельник («Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси», I, 1890).

Лятенська культура, кельтська культура останніх 5 вв. до Хр., прикметна масовим виробом зал. предметів, гол. зброї й рільничого знаряддя, винаходом лемеша до плуга, коси, ножиць, острог та поширення посуду, робленого на ганчарному колі. На Україні це час сильного розвитку хліборобства, торгівлі збіжжям з Грецією і промислу та помітного зростання населення (див. ЕУ I, стор. 387 — 88).

Лятичів, Летичів (IV — 8), с. м. т. на сх. Поділлі, положене при впадінні р. Вовка до Бога, р. ц. Хмельницької обл.; згадується в 13 в., багато разів нищене татарами, терпіло під час коз. воєн 17 в. та коліївщики; за царату пов. м-ко; тепер занепало (4 800 меш. 1959), дрібна місц. пром-сть.

Лятишевський Іван (1879 — 1957), церк. кат. діяч, проф. Духовної Семінарії у Станиславові, 1919 дир. відділу рел. справ у ЗУНР, з 1929 єп.-помічник станиславівський та ген. вікарій. 1945 ув’язнений большевиками, повернувся, з заслання в червні 1955 p., помер у Станиславові.

[Лятишевський Іван (* Богородчани, Станиславівський пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Ляториця, р. на Закарпатті, ліва притока р. Бодроґа, довж. 190 км (в тому ч. на території України — 150 км, сточище 2 750 км²), в гор. і сер. течії перетинає Карпати і має гірський характер, нижче Мукачева, на Потиській низовині, — рівнинний.

Лятошинський Борис (* 1895), визначний композитор і педагог родом з Житомира; муз. освіту здобув у Київ. Держ. Консерваторії, яку закінчив 1919 року в клясі композиції Р. Ґлієра (згодом інструментатор його балетів), з 1920 р. її викладач, з 1935 — проф. (одночасно 1935 — 38 pp. проф. Московської Консерваторії). Л. один з ініціяторів і гол. репрезентантів яскраво модерного напрямку в укр. музиці (експресіоністичний стиль, атональна техніка). Високу майстерність композиції й інструментації Л. виявив у багатогранній творчості: опери «Золотий обруч» (1929) за повістю І. Франка «Захар Беркут», «Щорс» (1937 — 38); З симфонії (третя — 1950, один з помітніших творів укр. муз. літератури), «Увертюра на 4 укр. нар. теми» (1926), сюїта «Ромео та Джульєтта» (1954); 2 концерти для фортепіяна з оркестрою (1953); кантати для хору з оркестрою («Заповіт», «Урочиста», 1939); фортепіяновий квінтет, 5 струнних квартетів. 2 фортепіянових тріо і багато ін. творів для фортепіяна (2 сонати, «Шевченківська сюїта», баляда, прелюдії), скрипки, хору; бл. 50 сольових пісень (на слова Шевченка, Франка. Рильського, Сосюри, Пушкіна, Гайне та ін.), обробки укр. нар. пісень; музика до фільмів «Іван» (спільно з Ю. Мейтусом), «Тарас Шевченко», «Іван Франко» (спільно з М. Колессою), «Григорій Сковорода», «Кармелюк», «Буковина — земля українська» та ін. Л. зредаґував й інструментував комічну оперу «Енеїда» й інструментував нову рад. опери «Тарас Бульба» М. Лисенка.

Почавши муз. творчість у стилі О. Скрябіна, Л. зазнав пізніше впливу франц. імпресіоністів, перейшовши далі до зах.-евр. експресіонізму. Значення Л. для укр. музики в наданні їй сучасного евр. стилю й техніки при вмілому поєднанні їх з укр. тематикою. Разом з Л. Ревуцьким Л. виховав цілу плеяду укр. композиторів молодшого покоління.

[Лятошинський Борис (3.1.1895 — 15.4.1968, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Белза І. Б. Н. Лятошинский. К. 1947; Архимович Л. Б. М. Лятошинський. «Мистецтво», ч. 1. К. 1955; Запорожец Н. Б. Н. Лятошинский. М. 1960.

А. Рудницький

Лятуринська Оксана (* 1902), письм. і скульптор родом з Волині, з 1924 на еміґрації в Чехо-Словаччині, тепер у ЗДА. Л. як письм. вийшла з празької групи «вісниківців»; її стиль визначається символізмом і суворістю виразу, тематикою, навіяною історизмом. Зб. поезій: «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941 і вид. 1956), кн. новель «Материнки» (1946); вірші для дітей «Бедрик» (1956). У скульптурних працях Л. домінує синтетична монументальна форма; Пам’ятник поляглим (1932 у Пардубицях), нагробки — Є. Коновальцеві (1939 у Роттердамі), І. Білику (1941 в Мільвазанках), А. Животкові (1949 в Ашаффенбурзі) й ін.; погруддя (Т. Шевченка, С. Петлюри, Є. Коновальця та ін.), іст. портрети і скульптурні композиції у різних матеріялах і різною технікою. Л. створила низку ляльок-моделів, працює у мист. кераміці.

[Лятуринська Оксана (1902, Катербурґ, Крем’янецький пов. — 1970, Міннеаполіс). — Виправлення. Т. 11.]

Ляхи (від слов. слова «ляда» — укр. лядо), староукр. назва поляків, зустрічається ежє в «Повісті временних літ» і в ін. літописах; в новіші часи назва лях, ляхи вживалася в зневажливому значенні, інколи на визначення «поль. панів».

Ляхівці, кол. назва с. м. т. Білогір’я.

Ляхницький Касіян (1735 — 84), церк. діяч, вихованець Київської Духовної Академії, з 1773 її префект, з 1775 ректор і архимандрит Київського Братського манастиря.

Ляхоцький (Кузьма) Антін (1853 — 1918), гром. діяч, драгоманівець. родом з Житомира, з 1878 на еміґрації в Женеві, де керував Укр. Друкарнею, заснованою М. Драгомановим (у ній вийшло бл. 112 вид., у тому ч. зб. «Громада») і був гол. Укр. Громади в Женеві (1606 і 1915).

[Ляхоцький (псевд. Кузьма) Антін († Льозанна, Швайцарія). — Виправлення. Т. 11.]

Ляшенко Василь (* 1902), фізик родом з Чернігівщини, з 1957 — проф. Київ. Ун-ту, дослідник явища на контакті металу з напівпровідниками. Л. один з перших в СССР почав розробляти питання фізики поверхні напівпровідників.

[Ляшенко Василь (1902, Носівка, Ніженський пов. — 1975, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ляшенко Лука, кіноактор, режисер і сценарист 1930-их pp., виступав у фільмах «Земля» (1930), «Хліб» (1930), «Аванґард» (1932), «Останній порт» (1934), ставив «На передових позиціях» (1932); за власним сценарієм «Штурм землі» (1930) і «Вовчі стежки» (1932).

[Ляшенко Лука (бл. 1894 — ?). — Виправлення. Т. 11.]

Ляшенко Олександер (* 188?), маляр; закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв у проф. Рєпіна і Маковського; віцеконсул уряду гетьмана Скоропадського в Москві, з 1919 на. Заході. Подорожі до Африки і Сх. Азії, численні виставки (1934 — у Львові й Варшаві); види сх. міст, святині Єгипту, побутові сцени з життя арабів.

Лящ (Abramis brama L.), риба з родини коропових, довж. до 50 см, вага до 6 кг і більше (звичайно виловлюють 0,8 — 1,5 кг). Дуже поширена в річках України, а також і в слабоосолоненій воді відкритих лиманів та в опріснених ділянках Озівського м.; важливий об’єкт рибної пром-сти.

Лящевецький Кирило († 1770), церк. діяч родом з Чернігівщини, проповідник, вихованець Київської Академії, єп. воронізький (1738) та чернігівський (1761).

Лященко Аркадій (1871 — 1931), історик укр. літератури, д. чл. НТШ, чл.-кор. АН СССР, чл. Ленінградського Т-ва дослідників укр. історії, письменства та мови. Праці з старої укр. літератури і літ. 19 в., друковані зокрема у вид. ВУАН.

Лященко Петро (1876 — 1955), видатний економіст, спеціяліст з аґрарного питання й іст. нар. госп-ва, д. чл. АН УРСР (з 1945) і чл.-кор. АН СССР (з 1943); доц. Петербурзького (1903 — 13), проф. Томського (1913-17) і Донського (з 1917) ун-тів, проф. і ректор Ін-ту Нар. Госп-ва у Ростові, з 1922 у Москві на різних посадах, м. ін. проф. високих шкіл і старший наук. співр. АН СССР; з 1945 у Києві в Ін-ті Економіки АН УРСР. Понад 150 монографій і велика кількість ст., присвячених аґрарному питанню, галузевій економіці, екон. районуванню та історії нар. госп-ва СССР і екон. думки. Найважливіші: «Очерки аграрной эволюции России» (1908), «Хлебная торговля на внутренних рынках Европейской России» (1912), «История народного хозяйства СССР» (2 тт. 1939, 3 т. 1956, 4 вид. 1956; англ. переклад 2 тт. 1949). До революції Л. обстоював економіку сіль. госп-ва капіталістичного типу і підтримував деякі з реформ Столипіна, по 1917 р. стояв за механізацію і колективізацію сіль. госп-ва, але зневірившися колгоспною дійсністю, віддався в останні 20 pp. свого життя вивченню екон. історії Росії й СССР. В цих справах виступав проти імперіялізму царської Росії, а економіку Росії й СССР аналізував і описував в нац.-територіяльному. розрізі, чим яскраво відрізнявся від ін. економістів СССР. Працюючи з 1945 р. на Україні, Л. остаточно визнав себе укр. економістом; свою бібліотеку, рукописний фонд та весь архів передав АН УРСР.

[Лященко Петро (22.10.1876, Саратов, Росія — 24.7.1955, Москва). — Виправлення. Т. 11.]

В. Г.

Попередня     Головна     Наступна