[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1495-1504.]

Попередня     Головна     Наступна

Мацейовський (Maciejowski) Вацлав Олександер (1793 — 1883), поль. історик, автор відомої праці з історії давнього законодавства слов. народів «Historya prawodawstw slowiańskich» (4 тт., 1832 — 35), яка, як й ін. його праці, містить матеріяли з історії давнього укр. права й історії України.

Маценко Павло (* 1897), музикознавець, дириґент, педагог і гром. діяч родом з Харківщини; з 1920 на еміґрації, закінчив муз. і пед. студії у Празі, з 1936 у Канаді. Дириґент хорів у Вінніпеґу, ініціятор і керівник Укр. Вищих Освітніх Курсів у Торонто й Вінніпеґу (1940 — 45), співзасновник Осередку Укр. Культури й Освіти (1945), культ. — осв. діяч УКК і УНО. «Повна Служба Божа на мішаний хор» (1931), «Служба Божа на 3 жін. голоси» (1948), гармонізація для мішаного хору нар. пісень, колядок, щедрівок та ін., монографії про укр. композиторів (Ф. Якименка, Д. Бортнянського, М. Березовського й ін.), праці з ділянки укр. церк. музики та ін.

[Маценко Павло (1897, Кириківка, Охтирський пов. — 1991, Вінніпеґ). — Виправлення. Т. 11.]

Мацеста, бальнео-кліматичний курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу, частина м. Сочі; заснований на поч. 20 в.; багаті сірководневі джерела.

Мацинський Іван (* 1922), поет на Пряшівщині; почав писати рос. мовою (зб. поезій «Белые облака», 1949), під впливом укр. літератури перейшов на укр. Зб. «Наша мова» (1956), п’єса «Старий Зеленяк і його діти», публіцистичні ст.

[Мацинський Іван (1922, Межилаборці, Пряшівщина — 1987, Пряшів). — Виправлення. Т. 11.]

Мацієвич Арсеній, світське ім’я Олександер (1697 — 1772), церк.-осв. діяч, проповідник і письм. (автор «Житія св. Димитрія, митр. ростовського»), родом з Волині, вихованець Київ. Академії; 1741 р. — митр. тобольський, з 1742 — митр. ростовський і чл. Синоду. Противник втручання держ. влади у права Церкви, відстоював відновлення патріярхату (1742), а 1763 р. виступив з публічним протестом проти запроєктованої урядом Катерини II секуляризації манастирських і церк. маєтностей, за що був позбавлений сану й засланий до одного з манастирів на півночі Росії. 1767 р. засуджений за гостру критику Катерини II, розстрижений і під ім’ям «Андрея Враля» (брехуна) навіки замурований у казематі ревельської фортеці, де й помер.

Мацієвич Кость (1873 — 1942), вчений аґроном, гром. і політ. діяч родом з Київщини. Закінчив С.-Г. Ін-т у Ново-Олександрії (Пулави), де був гол. укр. студентської громади. 1899-1901 вчений секретар Полтавського С.-Г. Т-ва, 1901 — 05 губ. аґроном Саратовського земства, 1907 — 15 працював у Харкові в С.-Г. Т-ві і редаґував популярний журн. «Хлібороб» і наук. «Агрономический журнал», 1915 — 17 проф. с.-г. економії Вищих С.-Г. Жін. Курсів і Кам’яноострівських С.-Г. Курсів у Петрограді. 1917 повернувся до Києва, де був товаришем ген. секретаря зем. справ, опрацював проєкт зем. реформи на Україні, викладав с.-г. економію у високих школах, редаґував «Вісник Громадської Аґрономії», брав активну участь в орг-ції с.-г. кооперації. 1918 — 19 вів з доручення Директорії переговори з представниками Антанти, 1919 мін. закордонних справ у кабінеті С. Остапенка, 1919 — 23 — гол. дипломатичної місії УНР у Румунії. З 1923 на еміґрації в Чехо-Словаччині, проф. Укр. Госп. Академії в Подебрадах, згодом УТГІ. В політ. житті відограв визначну ролю як чл. партії УСФ, Укр. Дем. Партії і гол. Укр. Дем. Клюбу в Празі.

М. — один з основоположників і видатних діячів суспільної аґрономії, і цій проблематиці присвячена більшість його ст. і окремих праць; найважливіші з них: «Главные вопросы повышения урожая сельско-хозяйственных культур» (1904), «Крестьянские общества сельского хозяйства» (1904), «Справочная книга для сельских товариществ» (1913), «Общественно-агрономические очерки» (1913), «Гол. принципи зем. реформи на Україні» (1917), «С.-г. політика СССР в світлі сучасної кризи» (Праці Укр. Наук. Ін-ту т. III, 1931); «Колективізація сел. госп-ва на Україні», (там же т. XXXII, 1936).

[Мацієвич Кость (18.5.1874 — 2.4.1942, Подєбради, Чехо-Словаччина). — Виправлення. Т. 11.]

Мацієвич Лев (1843 — 1915), історик і археолог, розвідки й матеріяли з історії України та історії укр. Церкви у «КСт.», в Трудах Киевской Духовной Академии», «Историческом Вестнике», «Трудах Бессарабского Церковно-Археологического Общества» тощо.

Мацієвич Левко (1877 — 1910), інженер-суднобудівельник і конструктор, один з перших літунів в Рос. Імперії, гром.-політ. діяч, родом з Сумщини. Закінчив Харківський Технологічний Ін-т (1901) і Миколаївську Морську Академію (1906); посідав визначне службове становище у воєнно-морському відомстві та спеціялізувався на будові підводних човнів; пізніше працював у ділянці теорії й практики авіяції, зокрема її бойового застосування; спричинився до орг-ції рос. літунства. Згинув у літунській катастрофі в Петербурзі. М. був активним чл. укр. студентської громади в Харкові, згодом РУП (одним з її засновників) і УСДРП; під час військ. служби вів укр. нац. роботу в Севастополі, був активним чл. петербурзької укр. громади; матеріяльно допомагав укр. політ. рухові, зокрема вид. РУП-УСДРП. Пам’яті М. присвячено зб., який вийшов у Петербурзі в 1912 р.

Мацієвська (повне прізвище Моренець-Мацієвська) Лідія (1889 — 1955), драматична акторка на характерних і комічних, ролях; з 1903 у театрі одеського т-ва «Трезвости», з 1918 в Одеському Театрі ім. Шевченка, з 1925 в Одеському Драматичному Театрі ім. Революції. М. створила бл. 300 образів з укр. клясичного і сов. репертуару: Лимериха («Лимерівна»), Хівря («Сорочинський ярмарок»), Ганна («Безталанна»), Півниха («Диктатура»), Тетяна («Свіччине весілля»), пані Дзюба («Фея гіркого мигдалю»), Улита («Ліс») та ін.; викладала в театральному училищі та ін-ті в Одесі (1935 — 53).

[Мацієвська (прізвище за чоловіком Моренець) Лідія (* Кашперівка, Таращанський пов., Київ. губ. — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Мацілинський Остап (1914 — 40), діяч ОУН, співр. природничого музею НТШ (орнітолог);, чл. Крайової Екзекутиви ОУН, загинув у перестрілці з відділом НКВД у Львові.

Мацкевич Володимир (* 1909), сов. політ. діяч, за фахом зоотехнік; 1939 — 41 і 1943 — 46 дир. Харківського Зоотехн. Ін-ту, згодом на високих посадах в УССР (у 1947-50 pp. мін. сіль. госп-ва, 1950-52 заступник гол. Ради Міністрів УССР) і з 1953 р. — в СССР (1955 — 60 мін. сіль. госп-ва СССР; з 1956 р. чл. ЦК КПСС). У 1955 р. очолював першу сов. делеґацію для вивчення сіль. госп-ва ЗДА й Канади. 1960 р. попав у неласку за невдачі на цілинних землях, з 1961 р. на партійній роботі в Цілинному краї, чл. Бюра ЦК КП Казахстану. Кн. «Що ми бачили в США і Канаді» (1956).

[Мацкевич Володимир (* Привільне, Таврійська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

Мацков Федір (* 1897), фізіолог рослин, проф. Харківського С.-Г. Ін-ту (з 1934); чл.-кор. АН УРСР (з 1948); праці присвячені питанням фізіології розвитку і мінерального живлення с.-г. рослин, вивченню явищ фотоперіодизму, гібридизації тощо.

[Мацков Федір (1897, Острогозьке, Воронізька губ. — 1977, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Мацон Юрій (1817 — 86), патолог та терапевт, проф. Київ. Ун-ту (з 1854), перший дир. Олександрівської лікарні в Києві (з 1875); праці про захворювання нирок і печінки, клінічної діягностики (зокрема обґрунтування методи перкусії).

[Мацон Юрій, м. б. Юлій (* Рига, Латвія — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Мацуревич Іпполіт (1882 — 1939), хемік, проф. Київ. Ун-ту (з 1935), д. чл. АН УРСР (з 1939); досліджував хем. якості кавчуку з кавчуконосів України і Росії; опублікував бл. 30 наук. праць, гол. з них присвячені дослідженням у галузі органічної синтези.

[Мацуревич Іпполіт (* Глуськ, Бобруйський пов., Мєнська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

Мацюк Ія (* 1918), уроджена Хомайко, псевд. Ісорі, співачка — лірично-драматичне сопрано, родом з Кам’янця Подільського, дружина Любомира М.;, вчилася в Муз. Ін-ті ім. М. Лисенка у Львові й у муз. школах Відня; виступала в Зах. Німеччині, у Бразілії (1947 — 58), з 1958 у ЗДА.

Мацюк Любомир (* 1916), псевд. Мартіні, співак-тенор і дириґент, родом з Дрогобиччини; вчився в Муз. Ін-ті ім. М. Лисенка у Львові, в консерваторіях Берліну і Відня; концертував у Зах. Німеччині, в 1947-58 pp. у Бразілії, з 1958 у ЗДА.

[Мацюк Любомир (1916 — 1991). — Виправлення. Т. 11.]

Мацьків Володимир (* 1923), хемік-металюрґ родом із Станиславова, закінчив студії в Ерлянґенському Ун-ті (Німеччина), з 1948 р. в Канаді; дир. відділу дослідів і розбудови та чл. директорської ради фірми Sherritt-Gordon Mines у Канаді (третя фірма в світі за обсягом продукції ніклю, що добуває його методою, винайденою М.), д. чл. НТШ та багатьох чужинецьких наук. т-в; бл. 30 патентів у різних країнах світу і бл. 30 праць з ділянки металюрґії ніклю, кобальту, міді, цивку, порошкової металюрґії тощо.

Мацьків Теодор (* 1918), історик родом з Галичини, закінчив Франкфуртський Ун-т (1950); тепер у ЗДА, де викладає евр. історію та славістику в різних ун-тах і коледжах (з 1963 р. проф.-асистент ун-ту в Акроні); гол. праця: «Hetman I. Mazepa im Lichte der zeitgenössischen deutsehen Qullen» («ЗНТШ», t. 174).

Мачтет Григорій (1852 — 1901), рос. письм. і рев. діяч (народник) укр. походження з Волині, співр. «КСт.», жив і працював на Україні, був знайомий з М. Коцюбинським і Лесею Українкою. Значне число творів М. написане на матеріялах історії й побуту укр. народу. З них є в укр. перекладах «Заклятий козак» (переклад 1918), «І один в полі воїн» (1929) і популярна рев. пісня «В неволі скатований люто».

[Мачтет Григорій (* Луцьке — † Ялта). — Виправлення. Т. 11.]

Мачук Юрій (* 1900), фізик, родом з Буковини; асистент (1928 — 40) і доц. (1940 — 41) Чернівецького Ун-ту, проф. Мед. і Природознавчих Фахових Курсів у Львові (1942 — 44), пізніше на еміґрації в Австрії й ЗДА, дослідник експериментальної фізики при Пенсільванськ. Ун-ті у Філядельфії (з 1951); д. чл. НТШ. Праці про електричні розряди в газах, електричні і фотоелектричні властивості напівпровідників, електричні властивості біол. матеріялів тощо.

[Мачук Юрій (1900 — 1982, Чікаґо). — Виправлення. Т. 11.]

Мачухи, с. Полтавського р-ну Полтавської обл. — поселення й могильник місц. хліборобського населення, 6 — 5 вв. до Хр. На поселенні були виявлені попелища-зольники з уламками кераміки, знаряддя праці (залізні ножі, кістяні проколи, глиняні пряслички) та кістки свійських тварин. На частково дослідженому могильнику померлі були в ґрунтових ямах, іноді з дерев’яною коморою або на поверхні терену; б. них кераміка, зброя і кінські вуздечки скитського типу (М. Рудинський, 1946).

Машинно-тракторні станції (МТС), держ. сіль.-госп. підприємства, які здійснювали в колгоспах виробничо-техн. й орг. обслуговування, але не вели самі с.-г. діяльности. Перші МТС на Україні були підприємствами кооп.; їх основоположником був укр. аґроном Маркевич, що розробив засади про спільне користування машинами у сіль. госп-ві і створив у 1927 р. першу в СССР МТС у радгоспі ім. Т. Шевченка в Березівському р-ні Одеської обл. (у 1930-их pp. Маркевича як «контрреволюціонера» ліквідовано). Коли ж большевики переконалися, що МТС можуть бути важливим знаряддям до опанування села, вони 5. 6. 1929 декретом «Совета Труда и Обороны СССР» удержавили всі МТС та розбудували їх мережу. У 1932, 1933 pp. і згодом було видано цілий ряд нових розпоряджень про МТС.

МТС були окремими підприємствами в системі Мін-ва Сіль. Госп-ва. Роботу в колгоспах МТС виконували на підставі взаємних договорів, типових для усього СССР і схвалених урядом СССР (з 6. 2. 1933, 13. 1. 1939, 27. 1. 1948, 20. 2. 1954), що мали силу закону; її оплачували збіжжям (пізніше й грішми); норми оплати доходили до 22% зібраної продукції й давали державі значний прибуток.

МТС уможливили колективізацію і механізацію сіль. госп-ва та переборення опору укр. селянства. Цю ролю вони виконували до кін. 1934 р. насамперед під керівництвом політвідділів, завданням яких було забезпечити здачу хліба державі та добір кадрів самих МТС. МТС мали значення і для воєнних цілей, бо їх машиновий парк і пальне з вибухом війни 1941 р. були передані армії.

В УССР нараховувалося МТС: 1932 р. — 592, 1937 — 953, 1940 — 1 227, 1957 — 1 367, вони обслуговували 14 700 колгоспів і виконували в них понад 85% усіх польових робіт. Одна МТС обслуговувала значне ч. колгоспів: 43% — 6-10 колгоспів, 44% — 11-20. Персональна обслуга МТС у 1956 р. становила 610 000 осіб (в тому ч. 48 000 припадало на адміністративний апарат, 32 200 на політ.-інструкторський, решта на техніків, трактористів і комбайнерів). Основні показники будівництва МТС в УССР видно з таблиці:

У зв’язку з повним закріпленням колгоспного ладу, виявилося зайвим існування двох апаратів управління — колгоспів і МТС. Тому 1958 р. МТС реорганізовано у ремонтно-техн. станції (РТС), а їхні машини продано колгоспам, що знизило трохи рівень механізації сіль. госп-ва.

Див. також: Заготівлі сільсько-госп. продуктів, Колгосп, Колективізація, Механізація.

М. Курах

Машинобудування, провідна галузь пром-сти, що виробляє машини, механізми, устаткування, апарати та приладдя для ін. галузей виробництва, а також для вжитку людности і для воєнного призначення. У процесі індустріялізації М. відограє вирішальну рушійну ролю, прискорюючи механізацію та зростання продуктивности праці й устаткування. У М. УССР (разом з металообробною пром-стю) у 1960 р. було зайнято 1 млн робітників, або бл. 28% робітників всієї пром-сти (у 1940 — 29,3%; у 1925-14,3%), у 1963 р. нараховувалося 17,5% усіх основних виробничих фондів укр. пром-сти (20,5% у 1955; 23,6% у 1940; 18,5% у 1932; в усьому СССР — 20,1%).

За сов. клясифікацією М. складається з 19 широких галузів, включаючи оборонну й авіяційну пром-сть, суднобудів. тощо. Усі ці галузі тепер представлені на Україні, але не в однаковій мірі — деякі лише кількома вузькоспеціялізованими виробами. Заг. спеціялізація М. на Україні зумовлена гол. ч. трьома факторами: наявністю високорозвинутої металюрґії та сіль. госп-ва й пляновою політикою уряду СССР. Саме тому особливо високорозвинутими на Україні є металоінтенсивні галузі М. (важке й транспортне М.) та тракторне й сіль.-госп. М., а недорозвинутими є т. зв. сер. М. (воєнна, автомобільна пром-сть, електроніка, телемеханіка, апарато- й приладобудування), а також вироби культ.-побутового призначення (радіоапаратів, телевізорів, пральних машин тощо), хоч для цих трудомістких галузів М. є великі невикористані ресурси робочої сили, особливо в малих містах. Назагал укр. М. могло б бути значно більше розвинутим, ніж воно є.

М. до 1917 р. Перший зав. М. був збудований на Чернігівщині у 1841 р. укр. поміщиком Кандибою; він виробляв с.-г. машини, парові котли та апаратуру для цукроварень і текстильні верстати. У 1846 р. на Україні існувало 4 зав. М., у 1854 — 8, у 1863 — 25. Але порівняно до Зах. Европи й Росії укр. М. було дуже відсталим. У 1866 р. воно давало ледве 2,2% продукції М. всієї Рос. Імперії. Щойно пізніше розвиток М. на Україні помітно прискорився. Протягом 70-их та 80-их рр. 19 в. значного розвитку набрало с.-г. та цукроварне М. в Олександрівському, Єлисаветграді, Харкові, Одесі, Бердянському, Києві, Херсоні й ін., хоч здебільша це були складальні зав. нім. фірм, що довозили частини машин з Німеччини й Чехії. Протягом 90-их pp., у зв’язку з розвитком металюрґії та будівництвом залізниць, дуже швидко зростало будівництво паротягів (Луганське, Харків), зал. вагонів (Катеринослав, Київ, Миколаїв, Стрий), гірничого й металюрґійного устаткування (Донбас), а також суднобудування (Миколаїв, Херсон). У переважній більшості це теж були підприємства чужого капіталу (франц., бельг., менше рос), устатковані модерними зах.-евр. машинами. Частка укр. М. в усьому М. Росії (без Польщі й Прибалтики) піднеслася майже до 25% у 1913 p.; на Україні вироблялося 52,9% с.-г. машин, 40% паротягів, 17% вагонів, 3,7% верстатів, але ін. галузей М. майже не було, і тому бл. половини всіх машин завозилося з-за кордону та з Росії.

Роки 1917 — 40. Після занепаду впродовж війни й революції укр. М. досягнуло свого передвоєнного рівня в 1925 р. В цей час його частка в продукції М. -всього СССР становила 25%. З нових підприємств, що виникли до цього часу, слід відзначити електротехн. зав. у Харкові (евакуйований 1915 р. з Латвії), Харківський вельосипедний зав. (збудований у 1923), Дніпродзержинський вагонобудів. (1925) та Грунтовно перебудований Одеський верстатобудів. (1924). Пляновий розвиток М. почався з першої п’ятирічки (1928 — 32), коли в основу індустріялізації СССР і УССР покладено приспішений розвиток важкої пром-сти, а в ній насамперед М. Тому частка продукції М. в продукції всієї пром-сти УССР постійно зростала: 1913 — 6,0%, 1925 — 6,8%, 1929 — 12,1%, 1932 — 21,6%, 1938 — 24,8«/»; з-поміж ін. галузів пром-сти УССР М. висунулося з четвертого місця на перше вже у 1934 р. Основні фонди М. за офіц. даними зросли між 1928 і 1938 у 10 разів. Між 1925 — 26 і 1928 — 29 pp. продукція М. в УССР зросла за офіційними даними майже в 2,5 рази, а порівняно до 1913 — в 3,2 рази; у 1932 р. порівняно з 1927-28 в 5 разів, з 1913 — в 12 разів. Бл. пол. виробів М. вже були новими, яких раніше на Україні не виробляли.

Далі розвиток М. в УССР сповільнився, між 1932 і 1939 продукція зросла лише в 3,5 рази. Так само впала і. участь укр. М. в М. всього СССР — з 22,8% у 1932 до 17,8% у 1937. Це сталося тому, що уряд СССР вкладав непропорційно великі капітали у будівництво нових підприємств М. в РСФСР, не зважаючи на те, що в УССР вкладати було б доцільніше для всього СССР: на одиницю приросту продукції М. тут було потрібно в сер! на 7,5% менше основних фондів, ніж у решті СССР (за І. Коропецьким). Більшість капіталовкладень в М. УССР в цей період ішла на перебудову існуючих підприємств, а не на будівництво нових. У 1934 р. вже понад 75% усіх основних фондів на зав. М. були оновлені. На ряді підприємств реконструкція була докорінною (напр., Луганські зал. майстерні перетворені 1933 на зав. вугільного М.); реконструкції зазнали: Горлівський М. зав. (1935), Крюківський вагонобудів. (1934), Краснодарський верстатобудів. (1935); Ворошиловградський паровозобудів. зав., перетворений 1938 на найбільше в Европі підприємство, і Сумський зав. хемічного М.; Київський зав. «Ленінська Кузня» перетворений 1940 на великий суднобудів. зав. та ін. Поруч з цим було збудовано й ряд цілком нових зав. М., деякі з них велетенського розміру: комбайновий зав. «Комунар» у Запоріжжі (1930), Харківський тракторний зав. (1931), Харківський турбогенераторний (1934), Ново-Краматорський зав. важкого М. (1934), Харківський верстатобудів. (1936), Київський зав. верстатів-автоматів (1937) та ін. В наслідок реконструкції й нового будівницва кількість зав. М. в УССР зросла з 94 у 1927 р. до 150 в 1940. Серед нової продукції, якої раніше на Україні не було, тоді з’явилися важкі гірничі врубові машини, авіодвигуни, пасажирські й воєнні літаки, будів.-монтажні крани, підводні човни тощо.

Одночасно зазнала змін структура М. У 1928 — 29 с.-г. М. давало 34% всієї продукції М., залізничне М. — 21%, кораблебудування — 14%, електротехн. М. — 10%, решта галузей — 21%. Уже у 1934, не зважаючи на велике абсолютне зростання продукції, частка с.-г. М. разом з тракторним зменшилася до 20% всього М., частка залізничного М. — до 16%, натомість значно зросло важке, гірниче, електротехн. й хем. М., верстатобудування й ін., хоч докладна статистика про це не опублікована. У 1937 — 40 значно приспішено розвиток оборонної пром-сти (Харків, Дніпродзержинське, Миколаїв та ін.). Однак і далі були недорозвинені основні галузі сер. М., зовсім не було продукції авт, мотоциклів, машин для легкої пром-сти тощо. (Див. таблицю).

Продукція машинобудування УССР

* 1962 рік.

** Секцій тепловозів.

М. після 1945 р. На поч. нім.-сов. війни значну кількість зав. М. було евакуйовано на сх. СССР, де вони залишилися й після війни, а майже всю решту зруйновано при відступах обох армій. По війні на Україні М. фактично створено наново. Відбудовано лише 104 зав., що існували перед війною, але й їх устатковано в більшості новими машинами, а також устаткуванням здемонтованим з нім. зав. Поряд з тим створено ряд зовсім нових галузей М. і зав.: Київський мотоциклетний (1945), Одеський автопричепів (1946), «Електротяжмаш» (1946) і підшипниковий (1947) у Харкові, Запорізький трансформаторний (1949), автонавантажувачів (1949) і автобусний (1951) у Львові; перебудовано (1953) Запорізький комбайновий зав. «Комунар» на зав. малолітражних особових авт «Запорожець» (продукцію комбайнів зосереджено в Ростові на зав. «Ростсельмаш») і розбудовано (1954) у велике підприємство Симферопільський зав. автоматів для харч. пром-сти. Збудовано Дніпропетровський зав. важких пресів (1956), Хмельницький зав. трансформаторних підстанцій (1959), Кременчуцький автомобільний зав. (1959), Первомайський зав. дизельних моторів (1961), будується Ново-Кахівський електромашинобудів. зав. та ін. Заг. кількість великих зав. М. в УССР досягла у 1955 р. ч. 134. Як і раніше, основна маса капіталовкладень скеровувалася на розширення існуючих підприємств, а не на будівництво нових. З’явилися також нові вироби на старих зав.: аугільні прохідні комбайни, бурякокомбайни, пасажирські літаки АН-2, поршневі й турбоґвинтові авіямотори, турбоґвинтові пасажирські лайнери АН-10, кукурудзокомбайни, роторні екскаватори, китобійні й рибальські кораблі-бази та багато ін. В кін. 50-их pp. почало швидко зростати виробництво радіоприймачів, телевізорів, пральних машин, холодників, пилосмоків та ін. виробів культ.-побутового призначення. Темпи розширення продукції М. видно з того, що лише протягом 1961 — 62 в УССР сконструйовано й освоєно у виробництві понад 1 300 нових типів машин, механізмів, апаратів та технолог, устаткування (15,5% від цієї суми по СССР), а знято з виробництва за той же час 250 назв застарілих конструкцій машин та устаткування. Однак і далі залишаються недорозвинутими на Україні такі галузі М., як автомобільна й мотоциклетна пром-сть (див. таблицю), верстатобудування (20,1% всієї продукції СССР в 1940 р. й лише 12,5% у 1963), виробництво інструментів (лише 7% продукції всього СССР у 1958), наук. й мед. приладдя, лічильного устаткування, електровиробів для масового ужитку.

Зростання гуртової продукції М. (разом з металообробкою) та всієї пром-сти (числа в дужках) в УССР і СССР після війни було таке:

З даних видно, що після війни укр. М. значно відстало, бо в неокупованих р-нах СССР М. розвивалося й під час війни, а далі, після війни, капіталовкладення з бюджету СССР на розвиток укр. М. були пропорційно ще меншими, ніж перед війною. Непропорційно велику масу капіталовкладень в М. уряд СССР скеровує на територію РСФСР. На одного меш. РСФСР у 1963 р. продукувалося вже майже в півтора рази більше продукції М., ніяк на одного меш. УССР. Частка укр. М. в М. всього СССР знизилася до 15% у 1960-их pp.

Темпи розвитку М. на Україні після війни були високими, але нижчими, ніж перед війною. Між 1950 і 1960 за офіц. статистикою продукція М. подвоювалася що п’ять pp. Як і раніше, продукція М. росла швидше, ніж решта пром-сти УССР, і тому частка М. у гуртовій продукції всієї пром-сти збільшилася з 29% у 1940 р. до 37% в 1950 й 49% у 1955 р. Нині М. дає, мабуть, більше пол. продукції всієї укр. пром-сти.

У зв’язку з постійним збільшенням видів нової продукції на Україні заг. спеціялізація укр. М. в рамках СССР весь час зменшується. Комплексність і самодостатність укр. М. нині значно більша, ніж була раніше. Однак у самому укр. М. існує велика предметна спеціялізація. Деякі зав. (Луганський тепловозний, Харківський електровозний, Горлівський вуглекомбайновий, Дніпродзержинський та Крюківський вагонобудів. зав.) спеціялізовані на окремих видах продукції для всього СССР. Спеціялізованими в межах України й для експорту є, напр., такі однопрофілеві зав., як Харківський тракторний, Одеський зав. радіяльно-свердлильних верстатів, Одеський зав. фрезових верстатів та ін. Така вузька спеціялізація дуже здешевлює продукцію і є екон. вигідною, бо кошти транспортування машин не є великими (в сер. 10% в остаточній ціні машини).

За техн. показниками та рівнем продуктивности праці укр. М., за винятком окремих підприємств, помітно відстає від М. Росії, Зах. Европи й ЗДА. Ще й досі недостатньо розвинутим є поточний спосіб виробництва на конвайєрах та автоматизованих лініях, більшість продукції обробляється на індивідуальних верстатах. Відчувається сильна недостача інструментів, точного штампування та литва, що призводить до великого вжитку обробних верстатів не за призначенням і до великих втрат металів у стружці. Число робітників на одиницю металообробного устаткування в укр. М. на 26% більше, ніж в сер. по СССР і в 2 рази більше, ніж в ЗДА (1958-62). Продуктивність праці в укр. М. у 1962 р. була (за М. Личем) у 2,6 рази нижчою, ніж в М. ЗДА. В автомобільній пром-сті УССР продуктивність металорізального устаткування була в 20 разів нижчою, ніж в ЗДА, а ковальсько-пресового — в 12 разів.

Статистика структури М. по війні не публікувалася. Відомо лише, що за місцем у продукції всього М. окремі його галузі стояли в 1960 р. приблизно в такому порядку: 1) тракторне й с.-г. М., 2) устаткування для металюрґійної та гірничої пром-сти, 3) електротехн. М., 4) транспортне М., 5) приладобудування, 6) верстатобудування, 7) автомобільна пром-сть, 8) енерґетичне М., 9) будів. й шляхове М., 10) підйомнотранспортне М., 11) устаткування для хем. й 12) для харч. пром-сти.

У розвитку М. на Україні в 1966 — 70 pp. плянується гол. розбудова радіоелектроніки, приладобудування, розширення хем., нафтового, тракторного та с.-г. М. Між 1960 — 80 pp. продукція М. в УССР мала б зрости в 14 разів.

У 1960-их pp. укр. М. мало поважне значення в світі лише в галузях важкого, залізничо-транспортного, тракторного, с.-г. та авіяційного М.; в решті галузей воно стояло на такому ж рівні, а то трохи й нижче, як М., напр., у Польщі та Чехо-Словаччині. Від 10 до 25% продукції своїх високорозвинутих галузей М. Україна експортувала до сх. й півд.-сх. Европи, а також до Китаю, Індії, Індонезії, Єгипту, Куби та ін. країн.

Геогр. розміщення. В розміщенні М. на території України можна відзначити такі риси. Важке М., яке споживає багато металу й палива, зосереджене в р-нах металюрґії й наявної енерґії. — на Донбасі та в Придніпров’ї. Складне й точне М., що вимагає менше металу й енерґії, але потребує висококваліфікованої робочої сили, скупчене у великих містах. С.-г. М., М. для харч. (зокрема цукрової) й хем. пром-сти розміщене поблизу р-нів збуту продукції. Суднобудування й судноремонт зосереджені в морських та річкових портах.

Найбільшими центрами М. на Україні є Харків, Донецьке, Луганське, Дніпропетровське, Запоріжжя, Кривий Ріг, Київ, Одеса, Миколаїв, Херсон та Львів (див. карту).

Харківський вузол є найбільшим на Україні; його розвиток зумовлений близькістю до р-нів металу й вугілля та вигідним транспортним положенням. У 1940 p. M. Харкова виробляло 23% продукції всього М. УССР і бл. 6% усього СССР. Тут найбільше розвинуте тракторне й с.-г. М. (зав. ХТЗ, «Серп і Молот»), транспортне (зокрема електровозобудів.), енерґетичне й електромех. М., верстатобудів., авіяційна пром-сть, телекомунікаційне М., виробництво хем. апаратури, устаткування для поліграфічної пром-сти й ін. В Донбасі й Придніпровському р-ні скупчене перев, важке М., що обслуговує металюрґійну, гірничу та хем. пром-сті і транспорт. Тут розміщені такі велетні світового маштабу, як Ново-Краматорський та Старо-Краматорський зав. важкого М., Дніпропетровські зав. металюрґійного устаткування і металоконструкцій, Краматорський зав. важких верстатів, Луганський тепловозобудів зав., Криворізький зав. гірничого устаткування й багато ін. Київський вузол зосереджує сер. й точне М., верстатобудів, та суднобудів., а також авіяційну пром-сть та М. для. хем. й харч. пром-сти. Тут продукується устаткування для металюрґійної, хем., тракторної, текстильної, хлібопекарської й ін. галузей пром-сти, а також електровироби масового призначення: телевізори, холодники тощо. Одеський вузол здавна відомий своїм с.-г. М. (зав. ім. Жовтневої Революції), верстатобудуванням, вантажними кранами. Тут продукується також кіноапаратура (зав. «Кінап»), холодники й ін. Миколаїв і Херсон скупчують суднобудування й с.-г. М. Львівський вузол має розвинене транспортне та сер. й точне машино- й приладобудування (автобуси, автонавантажувачі, с.-г. машини тощо).

Інші центри М. меншого значення: Полтава, Суми, Кіровоград, Чернівці, Мелітопіль, Кременчук, Симферопіль, Лубні, Івано-Франківське, Дрогобич (див. карту). Слабо розвинутим М. є на Правобережжі, на Волині й Закарпатті, де могли б існувати працеміскі галузі електро- й радіотехн. пром-сти, телемеханіки, вироби масового призначення.

На Кубані М. розвинулося тільки з 1920-их pp., але й тепер його частка у продукції всієї пром-сти незначна (1955 р. — 12%). Галузі М.: с.-г. і транспортне (гол. суднобудівництво), далі верстатобудівництво. Гол. осередки: Краснодар, Армавір, Новоросійське й ін. (див. карту). На Приозів’ї важливим центром М. є Таганріг; галузі М.; с.-г., енерґетичне, суднобудівництво.

Література: Машинобудівництво в другому п’ятиріччі, зб. ст. і матеріялів. Х. 1932; Гак Д. Машинобудів. і металообробна пром-сть України, в кн. Нар. госп-во Радянської України. К. 1945; Посысоев В. Машиностроение Донбасса в новой пятилетке. К. 1948; Омаровський О. Відбудова і розвиток машинобудів. пром-сти України. Вісник АН УРСР, ч. 6. К. 1949; АН УССР, Институт Экономики. Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М. 1954; АН УРСР, Ін-т Економіки. Пром-сть України за 40 років (1917 — 1957). К. 1957; АН УРСР, Ін-т Економіки. Нар. госп-во Укр. РСР у семирічці. К. 1960; Омаровский А. Развитие и размещение машиностроения СССР. М. 1962; Лич М. Ефективне використання устаткування — важливий фактор підвищення продуктивности праці. Економіка Радянської України, ч. 3, К. 1964.

В. Голубничий

Машівка (IV — 15), с., положене за 30 км на півд. сх. від Полтави, р. ц. Полтавської обл.; 2 100 меш. (1959).

Машкевич (Maszkiewicz, Maskievvicz) Богуслав Казімір († бл. 1649), поль. мемуарист, деякий час придворний у кн. Яреми Вишневецького; залишив діярій за 1642 — 49 pp., важливий для історії козаччини й повстання Б. Хмельницького, опублікований у 5 т. у вид. Ю. Немцевіча «Zbiór pamiętników historycznych o dawnej Polsce» (1822 — 33).

[Машкевич (Maszkiewicz, Maskiewicz) Богуслав Казімір (бл. 1625 — 1683). — Виправлення. Т. 11.]

Маштабей Ольга, сучасний мовознавець, доц. Луганського Пед. Ін-ту; праці з іст. укр. мови (про дієслівні форми в міських кн. Полтави й Миргороду 17 в.; про мову Лохвицьких ратушних книг), співавторство у високошкільних підручниках з історії укр. мови.

«Маяк», рос. літ.-мист. місячник у Петербурзі в 1840 — 45 pp., за ред. С. Бурачека; містив укр. мовою твори Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, О. Корсуна, К. Думитрашки, поему Т. Шевченка «Безталанный» (рос. мовою); ст. І. Срезневського, М. Костомарова, А. Метлинського, О. Чужбинського.

«Маяк», популярний ілюстрований тижневик, виходив у Києві (1912 — 14); видавець і ред, В. Шевченко. «М.» багато місця уділяв літературі, окремі числа були присвячені Т. Шевченкові, Л. Українці, М. Коцюбинському; в «М.» друкувалися П. Тичина, Я. Мамонтов, О. Слісаренко, М. Годованець та ін.; журн. закрила рос. влада.

[„Маяк“, популярний ілюстрований тижневик, виходив у Києві (січень 1913 — липень 1914). Вийшло 78 чч. — Виправлення. Т. 11.]

Маяк Йосип (* 1888), драматичний актор, на сцені з 1908 p.; в 1926 — 28 pp., у Харківському Червонозаводському Театрі, пізніше в Одеському Театрі Революції, переважно на характерних ролях у світовому і сов. репертуарі.

[Маяк Йосип (1882, Підліснівка, Сумський пов., Харківська губ. — 1974, Київ), у 1928 — 30 pp. у Харківському Червонозаводському Театрі. — Виправлення. Т. 11.]

Маяковський Володимир (1893 — 1930), визначний рос. поет-футурист укр. походження, нар. у Грузії; в роки революції популярний у жанрі сов. аґітки («Вікна РОСТА», 1919-22), один з керівників «Леф» («Левый фронт»). Гостро критикований за «ліві ухили», М. з невияснених причин, які сов. літературознавство промовчує, покінчив життя самогубством. З кін. 1930-их pp. оголошений найбільшим сов. поетом, на творчості якого повинні учитися всі ін. У сов. літературознавстві вважається офіц. визнаним безпідставне твердження, ніби всі укр. сов. поети, з П. Тичиною, М. Рильським, М. Бажанам включно, творчо оформилися під впливом М. Ставлення до України М. висловлював по-різному: то з. великою симпатією до батьківщини своїх предків і її мови («Долг Украине», 1926), то подеколи з виявами рос. великодержавного шовінізму («Нашому юношеству», 1927). Твори М. є в багатьох перекладах укр. мовою, зокрема «Вибране» (1936 і 1940), «Вибрані твори», І — III (1953).

[Маяковський Володимир (* Багдаді бл. Кутаїсі — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Маямі (Miami), м. в півд.-сх. частині ЗДА, в стейті Фльоріда, пристань і курорт; 292 000 меш. (1960). Кількість українців в М. почала збільшуватися після другої світової війни; тепер понад 1 000 (?); парафії — укр. кат. й УАПЦ.

Попередня     Головна     Наступна