[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2311-2322.]

Попередня     Головна     Наступна

«Праруська мова», назва гіпотетичної єдиної мови сх. слов’ян, що нібито утворилася після розпаду праслов. мови, а згодом розпалася на три мови: укр., рос. і білор. Концепція «П. м.» типова для молодограматичного напряму в мовознавстві з його уявою мовного розвитку в образі «родового дерева», що символізує поступове розпадання більших мов на менші, і недооцінкою процесів протилежного характеру: інтеґрації, гібридизації мов тощо. Хронологічно існування «П. м.» приймається від 7 або 8 в. до 13 — 14 вв. (О. Соболевський, В. Яґіч, Ф. Філін та ін.) або тільки до 10 — 11 вв. (О. Потебня, А. Кримський, почасти Л. Булаховський). Теорія «П. м.» спирасться на наявність кількох морфологічних і важливих фонетичних змін, що виявляються однаково в усіх сх.-слов. мовах і то від часу перед появою перших писаних текстів, себто перед сер. 11 в.: закінчення -Ђ у знахідному множини jo-основ, родовому однини і називному-знахідному множини ja-основ (так і в зах.-слов. супроти півд.-слов. -ę, закінчення -ъмь, -ьмь в орудному однини іменників чоловічого і сер. роду (так і в зах. слов. супроти півд.-слов. -омь, -емь), повноголос з розщепленням С^еаlС на СоlоС і CeleC залежно від інтонації (молоти, але велетень. C означає тут будь-який приголосний), СilС > СъlС (волк/вовк), *tj > č (крутити: кручу), *j^ea > о- (озеро), зміна носових голосних у u, a (дуб, в’яз).

Спроби заперечити теорію «П. м.» виведенням сучасних сх.-слов. мов безпосередньо з праслов. мови (О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький та ін.) не були прийняті. Одначе дальше вивчення історії укр. і ін. сх.-слов. мов показало штучність цієї теорії, що наголошувала спільні явища, але іґнорувала відмінності, властиві діялектам сх. слов’ян того часу. Перша спроба докладно пояснити ці суперечності належить О. Шахматову, що приймав «П. м.» тільки на короткий час 7 — 8 вв., дальший розпад її на три діялектні групи (півн., звідки він виводив півн.-рос. говірки, півд., що дала початок укр. мові, і півд.-сx., з якої він виводив півд.-рос. і білор. говірки), нову інтеґрацію в 11 — 12 вв. під впливом княжої держави як об’єднавчого фактора і остаточний розпад від 13 в. Т. Лєр-Сплавінський і М. Трубецкой показали передіст. відмінності півн. сх.-слов. діялектів. Тепер можна говорити радше про чотири первісні діялектні групи поміж сх. слов’ян, що їх умовно можна назвати гал.-подільською, києво-поліською, полоцько-рязанською і новгородсько-суздальською. Найхарактеристичнішими рисами цих говірок були такі. Гал.-подільська група: звуження е, о перед складом із слабким єром, *dj > dž, імовірно твердість приголосних перед е. Києво-поліська група: дифтонгічна вимова Ђ, засновки до дифтонгізації е, о під наголосом перед складом із слабким єром, ствердіння р, перехід л > в в словах типу вовк, збереження к- в словах типу квіт, діялектно ę > е в ненаголошеній позиції. Полоцько-рязанська група: акання, перехід Ђ в е, розщеплення ^еа на о і е під наголосом залежно від твердости/м’якости наступного приголосного. Новгородсько-суздальська група: діялектно цокання і Ђ > і; другий повноголос, перехід єрів в о, е перед й. Із схрещення перших двох груп постала укр. мова, частин другої й третьої — білор., частини третьої з четвертою — рос.

Діялектній роздрібненості живої мови в добу княжої держави була протиставлена настанова на єдність літ. мови всіх християн грец. обряду. Такою літ. мовою була ц.-слов., принесена гол. з Болгарії і пристосовувана до місц. мовних звичок кожним автором у міру недостагности опанування ним імпортованої книжної мови. Цю мову, звич., не можна називати «П. м.». Див. Староцерковнослов’янська мова.

Ю. Шевельов

Праслов’янська мова, відгалуження індо-евр. прамови, з розпаду якого постали іст. засвідчені слов. мови. П. м. не збереглася в записах, і її склад і історія реконструйовані порівняльною методою. Відокремлення П. м. почалося близько 2 000 перед новою ерою втратою аспірації в дзвінких приголосних і лябіялізації в велярних приголосних, втратою складовости в сонантах (r, l > ir, ur, il, ul), появою х з s після і, и, r, k, втратою палятовелярних (к’, g’ > s, z), злиттям о з а і постанням фонологічної інтонації в довгих голосних. Деякі з цих змін П. м. поділяла з балтицькими й індо-іранськими мовами. На поч. нової ери П. м., що мала дуже розвинену систему фонологічних опозицій у голосних, провела низку спрощень груп приголосних, втратила кінцеві приголосні і розвинула протетичні приголосні перед початковими голосними. В наслідок цього, а також монофтонгізації дифтонгів, приблизно на 6 в. нової ери вона стала мовою з різкою перевагою відкритих складів. У подальшому процесі взаємного уподібнення голосних і приголосних у межах складу відбулося три палаталізації велярних приголосних перед (почасти після) голосними переднього ряду (5 — 9 вв.), в наслідок чого збільшився склад приголосних, і дві делябіялізації лябіялізованих голосних (7 — 9 вв.).

Про діялектичне членування П. м. перед 6 в. нічого не відомо. Імовірно, ті діялектні особливості, що існували перед тим, затерлися в процесі великого розселення слов’ян, які, починаючи від 5 — 6 вв., поступово опанували простори Балканського піво., Сер. Европи і Центр. і Півн. Росії. Бід 6 — 7 вв. можна реконструювати чимало змін, що не охоплювали всієї П. м. і мали, отже, діялектний характер. Ізоглоси цього періоду пробігають у різних напрямах, часом перехрещуючися і не збігаючися ні з межами трьох традиційно прийманих груп слов. мов (зах., сx., півд.), ні навіть з межами пізніших слов. мов. Це період розпаду П. м., але перед зформуванням іст. засвідчених поодиноких слов. мов. Між мовними змінами цього, а також і дальшого часу в різних частинах слов. території існує подекуди паралелізм, напр., скрізь були втрачені єри, хоч у різні епохи (9 — 13 вв.) і з більш або менш відмінними наслідками. Поза тим одначе накопичувалися відмінності, що зрештою привели у 8 — 12 вв. до зформування різко відмінних структурою мов: одні з них відновили на новій основі характеристичну для П. м. систему інтонаційних опозицій у голосних і перевагу відкритих складів (напр., сербо-хорватська мова), ін. втратили інтонаційні опозиції в голосних, обмежили ролю відкритих складів, натомість розвинули опозицію в паляталізації приголосних (напр., рос., поль. мови). Про виділення й формування укр. мови див. Праруська мова, а також ЕУ 1, стор. 345 — 47.

У морфології П. м. успадкувала від індо-евр. прамови багату й розгалужену флексію імен і дієслів. Іменникова й займенникова відміна в П. м. улягла багатьом змінам часткового характеру, гол. в наслідок фонетичних змін пізнього періоду П. м., але збереглася як система до іст. періоду, а в більшості слов. мов (в усіх, крім македонської й болг.) зберігається й досі, хоч уже в пізній П. м. розпочалося переключення з розподілу типів іменникової відміни за основами до розподілу за родами й закінченнями називного відмінка. Також у пізній П. м. оформилася складена, іменниково-займенникова відміна, що стала характеристичною для прикметників. Натомість дієвідміна зазнала ґрунтовної перебудови вже в П. м., можливо ще в ранньому періоді її існування: були втрачені індоевр. імперфект, перфект і футурум, імператив і оптатив (що був перетворений на новий імператив), форми сер. стану тощо, розвинувся новий інфінітив. У пізньому періоді П. м. зформувалися нові імперфект і перфект, почалося формування нового майбутнього часу, активно розвивався дієслівний вид.

Ю. Шевельов

Прахов Адріян (1846 — 1916), мистецтвознавець, викладач (з 1873) і проф. (з 1880) Петербурзького Ун-ту і Петербурзької Академії Мистецтв; у 1887 — 97 pp. проф. Київ. Ун-ту. Серед ін. П. досліджував мистецтво України, зокрема княжої доби («Открытие фресок Киево-Кирилловской церкви XII века, исполненное в 1881 и 1882 гг. А. В. П.», 1883; «Каталог выставки копий с памятников искусства в Киеве X, XI і XII вв., исполненных П.», 1883; «Киевские памятники византийско-русского искусства», 1887), керував працями над внутр. оздобленням Володимирського собору в Києві 1885 — 96 («Киевский Владимирский собор», 1896). Окрема праця присвячена реконструкції Успенського собору у Володимирі Волинському та ін. волинським церквам (1886); П. писав також про малярство Т. Шевченка.

[Прахов Адріян (* Мстиславль, Білорусь — † Ялта, Крим). — Виправлення. Т. 11.]

Прахов Микола (1873 — 1957), мистець-декоратор і мистецтвознавець, син Адріяна П., нар. у Римі; з 1882 у Києві. У 1920-их pp. співорганізатор АХЧУ; кн. спогадів «Страницы прошлого; очерки-воспоминания о художниках» (1958); статті.

[Прахов Микола († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

«Prace Filologiczne», поль. неперіодичні зб. славістичних ст. і матеріялів, видавані у Варшаві від 1885 р. (від 1920-их pp. за ред. В. Дорошевського) також з українознавчими проблемами й укр. авторами.

«Працююча Молодь», ком. двотижневик роб.-сел. молоді, виходив в Ужгороді 1926 — 36; до 1930 р. видавець І. Мондюк, ред. Е. Кліма, згодом — О. Борканюк.

Праця, гол. рушійна сила нар. госп-ва. Не зважаючи на різні ідеологічні інтерпретації, постійне зростання механізації та скорочення робочого часу, П. весь час є потребою для існування людини і суспільства.

В іст. розрізі П. на Україні ще мало досліджена. В УССР теоретично працездатними вважаються чоловіки віком 16-59 і жінки 16-54 pp. Трудові ресурси УССР за роки останніх переписів використовувалися так (у млн):

Фактично зайнятими вважаються всі ті, хто має П. і заробіток поза домашнім та присадибним госп-вом, включаючи підлітків і пенсіонерів, що працюють повний час. Незайняті працездатні — це військ., студенти, утриманці, жінки, які працюють у домашньому і присадибному госп-ві, тимчасово безробітні, хворі тощо. Збільшення зайнятости людности УССР уможливлене гол. зростанням працюючих жінок. Їхня частка серед робітників пром-сти зросла так: 1947 р. 35,9%, 1957 — 37,2%, 1967 — 42,2%; у всьому нар. госп-ві серед робітників і службовців жінки становили у 1969 р. 50%. Причиною високої участи жінок у П. є великі втрати чоловіків на війні, їх міґрація поза межі України, а також те, що один працюючий не в стані прогодувати родину. В окремих галузях жінки становили такий відсоток працюючих (за В. Романцовим):

Найвищі відсотки жінки становлять тепер у таких галузях: охорона здоров’я — 84, банківництво — 76, торгівля й гром. харчування — 75, освіта — 71, зв’язок — 66, апарат органів держ. управління 58, житлово-комунальне госп-во — 50 (дані на 1969).

Крім жінок, другим джерелом постачання нової робочої сили є молодь, якій після закінчення сер. освіти обмежено доступ до вищої (особливо з поч. 1950-их pp.; у 1969 р. з 371 400 десятикласників стали студентами ВУЗ-ів тільки 20,9%). Попит на П. плянується в УССР централізовано у Москві та Києві. З 1931 р. щорічні нар. госп. пляни передбачають кількість зайнятих у кожному підприємстві та за кожним фахом. Фахові школи випускають працівників відповідного профіля згідно з плянами, а мін-ва скеровують випускників на П., де вони зобов’язані відпрацювати 3 — 4 pp. без права покинути П. Союзні мін-ва часто скеровують випускників своїх шкіл поза межі України, респ. мін-ва затримують більшість своїх випускників в УССР. Ін. формою орг-ції попиту та розподілу робочої сили є організований набір робітників. П. підшукують для молоді місц. ради та їхні комісії з трудовлаштування; їх роботу в УССР координує Респ. комісія з трудовлаштування молоді. У межах усього СССР справами П. керує Держ. комітет справ праці й заробітної платні при Раді мін. СССР та держ. комітети для використання трудових ресурсів респ.

Формально безробіття в УССР й СССР не існує, бо не ведеться його обліку і не існує допомога для безробітних (див. Соц. забезпечення). Проте при зміні П., підшукування нової П. забирає в сер. 3-4 тижні, а у молоді — значно довше. Техн. проґрес також поступово зумовлює ліквідацію деяких професій.

Між 1940 і 1956 pp. працюючі могли зміняти П. лише за дозволом адміністрації. Від 1956 можна П. зміняти без дозволу, але при цьому втрачається стаж, що потрібний для пенсії. Звільнення з П. з ініціятиви адміністрації підприємства допускається законом тільки при його ліквідації чи при скороченні штатів та лише за згодою фабзавкому профспілки. Якщо звільнення з П. відбувається з екон. причин (напр., через механізацію), адміністрація зобов’язана знайти працівникові нову П. з такою самою платнею. В наслідок цього на підприємствах працює багато зайвих робітників та гальмується впровадження нової техніки. Натомість робітники мають певність, що без П. вони не залишаться (це. вважається великим досягненням соціялізму).

У пром-сті за останні pp. відчувається дефіцит кваліфікованої роб. сили, підприємства конкурують між собою, щоб її здобути. Заохоченням до зміни П. звич. є кращі мешканеві умови, доїзд до П. тощо.

За даними на 1969 р. в укр. пром-сті працювало з допомогою машин та механізмів, включаючи ремонт, тільки 42% усіх робітників, а 58% мало ручну П. Надто великою є кількість допоміжних робітників: на одиницю продукції в УССР у 4 — 5 разів більше, ніж в ЗДА, у три рази більше, ніж у Зах. Европі. Продуктивність фахових робітників У пром-сті УССР дорівнювала бл. 65% продуктивности амер. робітника у 1970 p., допоміжних робітників — лише 15 — 20%. За офіц. даними, у 1965 р. продуктивність П. у всьому нар. госп-ві УССР була на 21% нижча, ніж у РСФСР (нац. дохід на працюючого), але ця статистика не певна.

За соц. екон. доктриною, продуктивність П. має весь час зростати швидше, ніж оплата П. На практиці це не завжди здійснювалося, а також методи обліку продуктивностм П. були неправильні. У 1933 р. постановами РНК СССР та ЦК ВКП(б) про оплату П. і норми виробітку на шахтах Донбасу було покладено поч. централізованого реґулювання платні, що доти визначалася колективними договорами. 27. 4. 1934 уряд УССР, у відповідності з союзним законодавством ухвалив, що в разі невиконання працівником визначеної для нього норми виробітку з його вини оплата П. ведеться за кількістю і якістю фактично виробленої продукції, без ґарантії будь-якого мінімального заробітку. Законом визначена мінімальна тарифна платня була відновлена щойно у 1957 p.: підвищення з 30 до 45, пізніше до 60 карб. на місяць. До 1962 р. таку мінімальну оплату одержувало 58% укр. робітників, 1971 — 40%.

Основною формою оплати П. після 1934 р. стала відрядність, яка узалежнила розміри оплати від видайності П. Почасову оплату в пром-сті УССР і 1969 р. одержувало тільки 43,8% усіх робітників, хоч і Маркс і Ленін вважали, що відрядна система є експлуататорською і за соціялізму мусить скрізь бути введена почасова оплата. Сталін запровадив натомість «стахановський рух» (див. Стаханов) ударництво, «соцзмагання», «штурмовщину», а за Хрущова створено т. зв. «бриґади ком. праці»; завданням цих заходів є підвищення найвищих норм виробітку, щоб потім підвищувати сер. норми і змушувати робітників працювати інтенсивніше.

1922 р. для робітників і службовців було введено тарифну мережу платень, що складалася з 17 розрядів, з співвідношенням найнижчої і найвищої оплати 1 : 8. Пізніше ця різниця в оплаті П. збільшувалася, бо швидко зростала оплата держ. і партійної бюрократії. Натомість серед робітників пром-сти в УССР різниця у тарифній (почасовій) оплаті зменшувалася: 1931 р. — 1 : 3,6; 1956 — 1:3; 1963 — 1:2. Після реформи платень у 1962 р. найпоширеннішою у пром-сті стала 6-розрядна тарифна мережа. За Хрущова платні найвищої кляси бюрократії були зменшені, але після його падіння вони знову почали зростати. 1970 р. основна платня робітників і службовців становила від 60 до 450 карб. на місяць (співвідношення 1 : 7,5), не враховуючи премій. Приналежні до найвищих груп номенклатури (від рівня обкому партії й вище) на додачу одержують не тільки високі премії (т. зв. «Сині пакети»), але також мають змогу купувати товари у спеціяльних «закритих» крамницях, у яких ціни не включають податку з обороту.

Середньомісячна фактична заробітна платня робітників і службовців на Україні (до відтягнення податків, але включаючи оплату відпусток) становила (у карб.): 1953 р. — 64,3; 1960 — 78,0; 1966 — 95,6; 1969 — 110,7. В РСФСР зарплатня є вищою: 1960 р. — 83,1, 1969 — 120,9. Але порівняно з минулим зміни ще значніші. Так, за даними А. Аґанбеґана й В. Майєра, у 1903 — 04 р. іробітники сталеварної пром-сти на Україні одержували платню на 48% вищу, ніж робітники на Уралі, натомість у 1956 р. уральські робітники оплачувалися вже на 10% вище, ніж укр.

Різниця оплати П. між окремими респ. та професіями визначається Держкомітетом СССР у справах П. й зарплатні назагал довільно, бо ні профспілки, ні будь-хто ін. на його остаточні рішення впливу не має. Серед робітників та звичайних службовців найвище оплачуваними є шахтарі, рибалки, гірники, сталевари, науковці, мистці, вантажники та будів. робітники, найнижче — працівники пошти, телефоністи, медперсонал лікарень, робітники радгоспів, бібліотекарі, вчителі, працівники леткої й цукрової пром-сти.

Час П. у пром. підприємствах України змінявся так: 1741 р. — 14 — 15 год. на добу, 6 днів на тиждень; 1841 — 12 год., 1881 — 12 год. і більше, враховуючи понаднормові години. Царський закон 1897 р. визначив робочий день на 11,5 год., але в дійсності його не дотримувалися. Під час революції 1905 — 07 pp. страйками було скорочено час П. до 10,9 і навіть 8 год. на день, але вже 1908 р. відновлено 11,5 год.

Під час революції 1917 р. Третім Універсалом Укр. Центр. Ради було проголошено 8-годинний робочий день. Нар. комісаріят П. УССР проголосив на поч. 1919 р. 8-годинний робочий день (для підлітків 14-16 pp. — до 6 год.). Впродовж 1929 — 33 pp. робочий день у пром-сті та у бюрах скорочено до 7 год., а робочий тиждень — до 5-денки (4 дні П. й наступний вихідний), причиною цього був як великий наплив робочої сили з села, так і те, щоб з антирел. міркувань змусити людей працювати у неділю. Пізніше 6-денний тиждень був відновлений, у 1940 р. і 8-годинний робочий день. У воєнні 1943 — 45 pp. законний день П. був 11 год., відпустки відновлено тільки у 1947 р. 1960 р. для робітників і службовців було знову введено 7-годинний день П. (у суботу 6 год.). У 1967 р. розпочався перехід на 5-денний тиждень з двома вихідними (субота і неділя). У 1968 р. фактична тривалість тижня П. в усьому нар. госп-ві УССР поза колгоспами була 39,9 год. (у пром-сті — 40,5 год.), включаючи понаднормові години. Хоч понаднормова П. була заборонена ще 1921 р. як експлуататорська, в дійсності вона весь час практикується, бо й працюючі хочуть більше заробити, і адміністрація мусить виконувати й перевиконувати пляни. Сер. оплачувана відпустка робітників і службовців була: 1930 р. — 12 днів на p., 1958 — 18, 1968 — 20, але з уваги на низькі заробітки багато працюючих відпусток не бере. Вищі кляси мають 48 днів відпустки на рік.

Понаднормові год. П., як і відпустки, встановляються за графіком, узгідненим поміж адміністрацією підприємства й місц. комітетом профспілки (фабзавком). Крім того, фабзавкоми мають вплив ще на такі справи, як колективні договори (умови П., охорона П., харчування в їдальнях, будівництво помешкань, спорт, роботу клюбів тощо), розподіл путівок, помешкань тощо. Конфлікти поміж працівниками й адміністрацією вирішують різні комісії (фабзавком і адміністрація), з 1957 р. також нар. суди (див. Трудове право). Страйки були заборонені ще 1895 p., впродовж НЕП-у тимчасово дозволені, а далі (й донині) заборонені знову. Виправдується це тим, що робітники не повинні страйкувати проти «держави робітників». Час від часу, однак, виникають стихійні страйки.

Охорона П. на Україні стоїть на низькому рівні і часом зовсім занедбується, не зважаючи на існуюче законодавство. Інститут фабричної інспекції створено 1882 p., але інспекторів було і є мало, між ними поширена корупція. За царату й за НЕП-у друкувалася статистика про випадки виробничого травматизму, пізніше цю інформацію засекречено. Відомо тільки, що найбільше нещасливих випадків трапляється на шахтах та на будівництві, а також у сіль. госп-ві. Проф. хвороби поширені у хем. пром-сті, у ртутній, урановій, вугільній, залізорудній. У всій укр. пром-сті неявка на П. у зв’язку з хворобами впродовж 1960 — 69 pp. становила у сер. на одного робітника бл. 15 робочих днів на рік (див. ще Робітництво, Селянство, Службовці).

Про П. в колгоспах див. Колгосп та Трудодень. Див. ще Примусова праця.

Література: Садовський В. Праця в УССР. Праці Укр. Наук. Ін-ту, т. VII. В. 1932; Киселев Я., Малкин С. (составители). Сборник важнейших постановлений по труду. М. 1935; УНГО УСРР. Праця в УСРР, статистичний зб. К. 1937; Аганбегян А., Майєр В. Заработная плата в СССР. М. 1959; Кудрявцев А. (ред.) Экономика труда в СССР. М. 1965; Уржинский К. Трудоустройство граждан СССР. М. 1967; ЦСУ СССР. Труд в СССР, статистический сборник. М. 1963; Семенков В. Охрана труда в СССР. Мєнськ 1970; Романцов В. Про зміни структури робітничого клясу УРСР, Укр. Іст. Журн., ч. 4. К. 1971; Сидоренко Б. Піднесення матеріяльного добробуту робітничого клясу УРСР. Укр. Іст. Журн., ч. 6. К. 1971; Беляцкий С. Территориальные проблеми использования трудовых ресурсов. ж. Плановое Хозяйство, ч. 9. М. 1971.

В. Голубничий

«Праця», популярний двотижневик радикально-соц. спрямування, вид. т-ва «Руська Рада» у Чернівцях, виходив у 1897 p.; ред. В. Будзиновський. У «П.» уперше друкувалися новелі В. Стефаника.

«Праця», орган РУП, виходила неперіодично у Львові 1904 — 05 (14 чч.), як продовження газ. «Добра Новина»; ред. Д. Антонович, М. Порш.

«Праця», двомісячник, орган Закордонної Орг-ції УСДРП, виходив у Львові 1909 — 10 pp.; ред. Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук і В. Садовський.

«Праця», найстаріша, досі існуюча укр. газ. в Бразілії; виходить у Прудентополісі (Парана) з 1912 р. у в-ві оо. Василіян, до 1915 як двотижневик, згодом тижневик (1917 — 19 і 1940 — 46 заборонена владою); наклад 2 300 примірників. Ред.: О. Мартинець, о. Й. Марганець, о. М. Ничка, о. І. Вігоринський, о. К. Корчаґін, о. В. Бурко і (з 1962) о. В. Зінько. «П.» має інформативно-просвітній характер, напрям рел.-кат.; містить багато матеріялів з укр. життя в Парані, й Бразілії; з 1966 має дитячий додаток. При «П.» виходять з 1922 р. (з перервами) календарі «П.».

«Праця», двотижневик, соц.-дем. напряму, виходив у Львові 1914 р. (ред. П. Буняк і В. Темницький) та у Відні 1918 (ред. А. Чернецький і С. Вітик).

«Праця», суспільно-політ. тижневик у Львові, у 1927 — 32 pp. орган Укр. Партії Праці, зближеної початково до Є. Петрушевича, згодом совєтофільської; у 1933 — 34 pp. — леґальна газ. КПЗУ. Ред. Р. Сказинський (до 1930) і А. Малецький. Заборонена поль. адміністрацією з кін. 1934 р.

Прач Іван († 1818), рос. композитор, піяніст і педагог чес. походження. Викладав у Петербурзі, склав і видав зб. «Собрание русских народных песен с их голосами» (1790), до якої увійшло 7 укр. нар. пісень.

[Прач Іван (бл. 1750, Сілезія — бл. 1818, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Прашко Іван (* 1914), церк. діяч родом з Збаража (Галичина); навчався у Гр.-Кат. Богословській Академії у Львові й у високих школах у Римі, свячений на свящ. 1939 p.; у 1945 — 50 pp. активний діяч Укр. Допомогового Комітету в Римі (зокрема опіка над полоненими І Укр. Дивізії «Галичина»). З 1950 в Австралії, де заснував і розбудував мережу укр.-кат. церков (11), укр. суботні школи та ряд церк.-гром. орг-цій, 1959 номінований апостольським екзархом для українців-католиків в Австралії, того ж р. висвячений на єп. з осідком у Мелборні. Праці з історії Укр.-Кат. Церкви: «De ecclesia Ruthena Catholica sede metropolitane vacante 1655 — 65» (1944), «Укр. Кат. Церква в Австралії» (у зб. «Українці в Австралії», 1966) та ін.; д. чл. НТШ (з 1965).

[Прашко Іван. Гасло помилково вміщене на стор. 2322 замість стор. 2316. — Виправлення. Т. 11.]

Предикат, у синтаксичному розумінні присудок (див.), у логічному розумінні — частина змісту речення, повідомлення якої в зв’язку з рештою змісту є основною метою висловлення речення (учень читає книжку пильно кожного вечора). Предикативність або предикація це встановлення співвідношення висловлюваного з дійсністю як істотна ознака всякого речення. З предикативністю пов’язані граматичні категорії часу (чи дія відбувається в минулому, сучасному чи майбутньому супроти акту мовлення: я писав, пишу, писатиму), особи (чи дія стосується до мовця, його співрозмовця, а чи третьої особи: я, ти, він писав) і модальности (чи дана дія відбувається, чи мала б відбуватися, а чи відбувалася б аж за певних умов: пишеш, пиши, ти писав би, якби мав час).

Предславич Леонид (* 1897), актор; 1917 р. на сцені «Молодого Театру» і «Кийдрамте» (1920 — 21) у Києві, згодом організатор пересувних роб.-сел. театрів і їх мист. керівник в Одесі (1924), Єлисаветграді (1926) й Харкові (1927); у 1945 — 50 pp. режисер Закарп. Укр. Театру в Ужгороді. Автор кн. «Пересувний роб.-сел. театр» (1928), лібретта до опери К. Данькевича «Назар Стодоля» (за Т. Шевченком; (1962) та ін.

[Предславич Леонид (1897 — 1960, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

«Прекрасна Гавань» (грец. Кальос Лімен), старе грец. укріплене поселення на зах. березі Криму (4 в. до Хр. — 4 в. по Хр.), по якому залишилося Ак-Мечетське городище (поблизу с. Чорноморського) і могильник з грец. та скито-сарматськими похованнями та залишки кам’яних оборонних мурів, башт і воріт.

Прелюдія (вступ), інструментальний твір невеликого розміру, спочатку як вступ до циклічного твору або фуґи. Новітня П. часто імпровізаційного характеру розвинулася у самостійну форму фортепіянової музики. В укр. музиці відомі П. В. Барвінського, В. Косенка, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського.

Премії імени Т. Шевченка, щорічні нагороди, встановлені урядом УССР з 1961 р. на вшанування пам’яті Т. Шевченка. Присуджуються урядовим комітетом, який очолює О. Корнійчук, за заслуги в ділянках літератури, образотворчого мистецтва, музики, кіна, театру. Лавреати П. і. Т. Ш. дістають дипломи з золотою медалею й грошову нагороду в сумі 2 500 карб. Досі такі нагороди одержали: П. Тичина, О. Гончар, П. і Ю. Майбороди, Л. Ревуцький, В. Сосюра, Г. Тютюнник, А. Малишко та ряд ін.

Пренятицький Пахомій, маляр 18 в., розмалював альфреско баню Покровського собору в Почаєві.

Преображенський Анатоль (1870 — 1929), рос. музикознавець, дослідник церк. співу; «Очерк истории церковного пения в России» (П. 1910), «Культовая музыка в России» (П. 1924) й ін. праці, цінні для історії укр. церк. співу.

«Przegląd Krajowy» («Крайовий Перегляд»), суспільно-політ. двотижневик, заснований у Києві з ініціятиви українців римо-кат. обряду і групи поляків-територіялістів з завданням розвивати й уґрунтувати ідею спільної праці цих двох груп на основі територіяльно-дем. програми. Виходив 1909 р. з моральною і матеріяльною підтримкою Ф. Вольської, Л. Сєдлєцького, Ю. Юркевича та ін. Фактичним видавцем і ред. був В. Липинський, співред. Б. Ярошевський.

Преса у 1946 — 70 pp. Про укр. П. до 1945 р. див. ЕУ 1, стор. 981-1003. Територією виходу укр. П. є УССР, країни т. зв. «нар. демократій», що в них живуть українці (Польща, Румунія, Чехо-Словаччина, Юґославія) та країни укр. діяспори (Зах. Европа, Півн. та Півд. Америки, Австралія). На теренах укр. поселення в РСФСР та ін. респ. СССР укр. П. немає.

В Укр. ССР. розвиток П. після 1945 р. продовжував іти по лінії усталених ще до 1938 р. тенденцій до цілковитої централізації й уніфікації. П. в УССР, як і в усьому СССР, зведена до ролі речника однієї партії, її ідей та настанов. Вона є офіц. бюлетенем підлеглих керівництву ком. партії (союзних) і респ. урядів та держ. і гром. установ й орг-цій. П. є одним з гол. знарядь партії в ком. будівництві, і її функції полягають у виконуванні ролі колективного пропаґандиста й аґітатора. Укр. газ. в УССР мають здебільша 4 стор., вони є одноманітні й обмежені за своїм змістом. Інформації про події в світі й у самій УССР та СССР подаються за офіц. повідомленнями пресових аґентств (ТАСС, РАТАУ), скрупульозно підібрані й цензуровані, завжди у потрібному для ком. режиму насвітленні. Інформації з поточного життя й побуту майже зведені до ст. і новин про виробничі успіхи поодиноких підприємств та окремих робітників з метою підтримки та заохочування виробничої діяльности; натомість не пишеться в них про такі події, як вбивства, крадіжки, всілякі аварії, сенсаційні повідомлення з життя приватних осіб тощо, яким стільки місця присвячується в П. Зах. Вироблення гром. думки обмежується вміщенням офіц. звітів і повідомлень, постанов і заяв партії й уряду, згідних з офіц. лінією коментарів до них або передруком ст. з центр. союзних органів. Платних оголошень, за винятком деяких міськ. газ., не друкують. Інформація про українців за кордонами СССР зведена до вісток про т. зв. проґресивні орг-ції й гуртки; діяльність більшости укр. еміґрації промовчується або згадується з гострими випадами проти них, а то й лайкою.

Усі періодичні вид. в УССР є офіц. органами або ЦК КПУ чи ЦК ЛКСМУ та їхніх обл. та районних комітетів, або Ради Мін. УССР чи органами мін-в або проф. орг-цій чи ін. держ. і гром. установ. Нагляд за П. здійснює Відділ пропаґанди та аґітації при ЦК КПУ та Комітет по П. при Раді Мін. УССР. Ролю цензорів виконують відповідальні ред., призначувані з-поміж чл. партії і вишколені на спеціяльних та респ. семінарах журналістики, або довірені особи з партійного апарату.

Гол. і найчисленнішу групу періодичних вид. в УССР творять газети. Вони поділяються на респ., обл., міські, районні, низові та колгоспні й друкуються в основному укр. та рос. мовами. Крім них, в УССР друкуються з матриць місц. наклади головніших центр. рос. газ. У 1950 — 69 pp. кількість усіх газ. (без колгоспних і друкованих з матриць) становила (критерії статистики П. в СССР часто міняються і тому статистичні дані не завжди можна точно порівнювати):

Ч. колгоспних газ.: 1960 р. — 2 074. 1965 — 1 269, 1969 — 1 321.

У 1969 р. кількість газ. за групами і їх наклади були:

Респ. гал. за своїм характером — заг.-політ. або спеціяльні: призначені для окремих професій. З 19 респ. газ. 5 виходить 6 раз на тиждень, 2 — 5 раз, 1 — З рази, 4 — 2 рази, 6 — 1 раз, 1 — 2 рази на місяць. Разовий наклад усіх 19 респ. газ. становить 7 471 000 примірників, тобто менше, ніж разовий наклад однієї з центр. всесоюзних газ. в СССР («Правда» — 8,4 млн примірників, «Известия» — 8.3 млн примірників). Майже кожна з друкованих укр. мовою політ. респ. газ. в УССР має паралельне вид. рос. мовою.

Пересічний разовий наклад однієї респ. газ. становить 39 320 примірників. З окремих газ. «Радянська Україна» мала у 1966 р. 439 000 (1971 — 520 000) тиражу, «Правда Украины» — 371 000, «Молодь України» — 496 000, (1970 — 846 000). Найбільший наклад мали дитячі газ.: «Зірка» (2 153 000) і «Юный Ленинец» (1 149 000 примірників).

Важливіші з респ. газ. такі: заг.-політ. органи ЦК КПУ, Верховної Ради і Ради Мін. УРСР — «Радянська Україна» (перейменована 1943 р. з газ. «Комуніст») з паралельною газ. рос. мовою «Правда Украины» (перейменована 1944 р. з газ. «Советская Украина»), органи ЦК КПУ «Робітнича газета» і «Рабочая газета», газ. для с.-г. робітників і службовців «Сільські Вісті» (до 1963 р. також рос. мовою; перейменована 1965 з газ. «Колгоспне село»), орган ЦК ЛКСМУ «Молодь України» (перейменована 1943 р. з газ. «Комсомолець України») з паралельною рос. «Комсомольское знамя»; галузеві — орган Спілки Письм. України «Літературна Україна» (перейменована 1962 р. з «Літ. Газети»), орган Мін-ва Культури УРСР для працівників цієї ж ділянки «Культура і Життя» (перейменована 1955 р. з газ. «Радянська Культура») й орган Мін-ва Освіти для вчителів і працівників нар. освіти «Радянська Освіта» (з 1940); досить поширена «Спортивна Газета» (перейменована 1955 з газ. «Радянський Спорт»; наклад 1969 р. — 228 000). Обл. газ., що їх було у 1969 р. 71, це — заг.-політ. органи обл. і міськ. комітетів КПУ та ЛКСМУ і здебільше також обл. і міськ. рад депутатів трудящих. Виглядом і змістом вони подібні до респ. газ., але присвячують більше місця справам своєї обл., якою й обмежене їх поширення. Разовий тираж обл. газ. 5 125 000 примірників, пересічний — однієї обл. газ. — 71 130 примірників. 13 обл. газ. виходить 6 раз на тиждень, 27 — 5 раз, 30 — 3 рази, 1 — 2 рази. Висилання обл. газ. за кордон заборонене. 10 укр. обл. газ. мають паралельне вид. рос. мовою: у Харкові «Соціялістична Харківщина» (перейменована 1934 р. з газ. «Харківський Пролетар») та «Красное Знамя», у Дніпропетровському — «Зоря» і «Днепровская Правда», у Запоріжжі — «Запорізька Правда» та «Индустриальное Запорожье», у Донецькому — «Радянська Донеччина» та «Социалистический Донбасс», в Одесі — «Чорноморська Комуна» (1970 р. — наклад. 82 000) та «Знамя Коммунизма» (1969 — 200 000), у Львові — «Вільна Україна» (1970 р. — тираж 190 000) та «Львовская Правда», у Миколаєві — «Південна Правда» і «Южная Правда», у Луганському — «Прапор Перемоги» та «Луганская Правда», в Ужгороді — «Закарпатська Правда» і «Закарпатская Правда» (існує також щоденник угор. мовою), у Симферополі — «Кримська Правда» та «Крымская Правда». На Буковині паралельно з укр. газ. «Рад. Буковина» виходить молдавською мовою «Буковіна Советіке».

Міських газ. (вони є одночасно органами міськ. КПУ і міськрад депутатів трудящих) виходило у 1969 р. в УССР 80, з них 2 — 6 раз на тиждень, 10 — 5 раз, 46 — 4 рази, 22 — 3 рази. Разовий наклад їх усіх становив 1 726 000 примірників, пересічний однієї — 22 405 примірників. Порівняно з обл. газ., міські мають льокальніший характер, вміщуючи більше відомостей з місц. життя і друкуючи торг. і приватні оголошення. Найбільшими міськ. газ. є «Вечірній Київ» (з 1951 р. 6 раз на тиждень; 150 000 накладу у 1965 p., 280 000 у 1970) та «Вечірній Харків» (з 1969 p., 100 000 накладу у 1970).

Районні газ. виходять у кожному р-ні, у деяких по дві: укр. та ін. мовами; на Донбасі і Одещині у багатьох р-нах існують тільки рос. газ., в Криму (за станом на 1967) лише рос. Разовий наклад районних газ. був 3 315 000 примірників, пересічний однієї — 7 700 примірників.

Низові — здебільше тижневі (фабрично-зав., шахтарські, студентські та ін. бюлетені й стінгаз.), як і колгоспні газ. (бюлетені колгоспних керівництв) частково розмножуються на циклостилі. Пересічний наклад низових газ. — 1 260 примірників.

Одночасно з збільшенням кількости газ. рос. мовою збільшуються поступово також наклади рос.-мовних газ. Разові й річні тиражі, виданих в УССР у 1955 — 69 pp. газ. (без колгоспних) такі:

Разовий тираж видаваних в УССР газ. укр. мовою у 1969 р. становив 68,1%, рос. — 31.5%, тоді як кількість укр. населення УССР становила у 1970 р. 74,9%, росіян — 19,4%.

Дискримінацію в забезпеченні укр. населення укр.-мовною П. виявляє також порівняння накладів газ. рос. та укр. мовами в усьому СССР. У 1969 р. разовий наклад усіх 7 514 газ. (без колгоспних) в СССР становив 132 944 тис. примірників. у тому ч. 101 379 рес. мовою (75,3%) і тільки 12 881 укр. (9,7%). Річний наклад усіх газ. у той же час становив 29 364 млн примірників, у тому ч. рос. мовою 23 770 млн (81,0%), укр. — 2 208 млн (7,5%) примірників, у той час як відсоток росіян в СССР був за переписом з 1970 р. 53,4%, українців — 16,9%. Для 5,5 млн українців (в дійсності понад 10 млн), які живуть поза межами УССР, не виходить ні одна газ. укр. мовою. В УССР масово розповсюджується рос.-мовна союзна П., передавана фототелеграфом або друкована з матриць у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецькому та ін. містах, кількістю 12 млн примірників, тобто стільки ж, як разовий наклад усіх газ. укр. мовою. Разом кількість усіх газ. рос. мовою в Укр. ССР становить 18 млн (укр. — 13 млн) примірників. На більше поширення і популярність рос. П. на Україні впливає також її багатший зміст та скорший кольпортаж.

Геогр. розміщення газ. видань, якщо брати до уваги кількість газ., приблизно рівномірне (з уваги на малі наклади районних, низових і колгоспних газ.); натомість нерівномірне за тиражем. Так за разовим накладом 8 136 тис. примірників припадає на Київ. обл. (43,6% всіх), 1 096 тис. на Донецьку (5,9%), на ін. обл. від 193 до 626 тис. примірників (1969).

З видаваних в УССР газ. одна («Вісті з України») призначена виключно для пропаґанди серед українців за кордоном; на Україні вона не поширюється.

До журн. зараховуються, як і в усьому СССР, також специфічні для ком. ладу т. зв. бльокноти аґітатора (1968 ліквідовані), як також усякі бюлетені, праці, наукю записки й річники, тобто серійні вид., що виходять неперіодично, але під тією самою назвою. Усі журн., як і газ., є органами або вид. центр. чи низових комітетів ком. партії, проф. спілок та різних держ., наукю чи ін. установ.

Кількість журн. й ін. періодичних та серійних вид. 1959 — 69 pp. показує нижче подана таблиця:

Постійне зростання журн. рос. мовою спричинене посиленою русифікацією держ. та наук. установ, що їх видають.

Річний наклад цього роду серійних вид. і журн. та його розподіл за мовами такий (у тис. примірників):

Видавані укр. мовою періодичні й серійні вид. (165), становили у 1969 р. 3% всіх вид. цього типу в СССР (рос. — 81,4%). На усіх 100 видаваних в УССР журн. 1 виходив 1 раз на тиждень, 3 — 2 рази на місяць, 57 — 1 раз на місяць, і — 8 — 10 разів на рік, 3 — 6 разів на рік, 1 — 4 рази на рік, ін. — неперіодично.

Найбільший наклад мають політ.-суспільні-екон. вид.: 36 з накладом 50,1 млн річно (у тому ч. 12 з накладом 49,6 млн), серед ін. центр. партійний місячник «Комуніст України» (1971 наклад 158 000) з паралельним рос. вид. «Коммунист Украины» (158 000). Літ.-мист. вид. було 19, у тому ч. 18 журн. з 67,3 млн примірників річного накладу; масовий журн. ілюстрований тижневик «Україна» (340 000) і місячник «Радянська Жінка» (наклад 1,6 млн примірників). Органами Спілки Письм. України є місячники «Вітчизна» (23 000), рос. мовою «Радуга» (17 600), «Всесвіт» (50 000), «Прапор» (14 700), «Жовтень» (18 000). «Ранок» (90 000) і «Дніпро» (61 000) (два останні одночасно с органами ЦК ЛКСМУ). Вид. з ділянки техніки, пром-cти, транспорту, зв’язку і комунальних справ було 163 (річний наклад 28,9 млн), з природничих наук і математики — 74, охорони здоров’я і медицини — 38, вони є гол. ч. журн. АН УРСР та ін. н.-д. установ й ін-тів і друкуються майже виключно рос. мовою. Вид. з ділянки суспільних і гуманітарних наук було 68 (у тому ч. 12 журн. з річним накладом 9,4 млн); пересічний разовий наклад — 7 630 примірників. Важливіші з них (їх видає здебільша АН УРСР): «Укр. Іст. Журнал» (наклад 9 000), «Архіви України» (21 000), «Радянське Літературознавство» (3 200), «Радянське право» (45 600), «Економіка Радянської України» (7 760), «Народна творчість та етнографія» (13 360); усі розпочаті в період десталінізації 1957 — 58 pp.; «Мовознавство» (4 300, з 1967 p.), «Філософська Думка» (3 350, з 1969), ж. «Мистецтво» (з 1970 р. перетворений на ж.: «Образотворче Мистецтво» — 15 000 накладу, «Музика» — 1 500 і «Український Театр» — 5 800), «Новини Кінотеатру» (наклад — 450 000) та ж. з ділянки освіти (див. Педагогічна преса); провідний ж. «Радянська Школа» — з накладом 29 800. Вид. з сіль. госп-ва було 52, у тому ч. 6 журн. з 1,8 млн річного накладу. У ділянці книгознавства, бібліотекарства та бібліографії, представленій 18 бюлетенями і серійними вид., не було жадного жури. Єдиним журн. гумору й сатири є «Перець» (1,5 млн накладу в 1971 p.), спорту — «Старт». Для дітей і молоді у 1969 р. виходило 10 журн., у тому ч. «Барвінок» (640 000), «Малятко» і «Піонерія» з паралельними рос. вид. цієї ж назви. Виходить 1 ж. атеїстичний — «Людина і Світ».

Серед видаваних в УССР. журн. й ін. періодичних і серійних вид. переважають вид. пропаґандивно-аґітаційного змісту, у більшій мірі, ніж відсотково в РСФСР. Непропорційно мало порівняно з РСФСР виходить в УССР журн. з природознавства і математики (18 проти 134) й особливо з мед. наук: 7 (і ці здебільша рос. мовою) проти 74. Книгознавчих і бібліографічних журн. в РСФСР виходить 13, в УССР — лише бюлетені (що 10 днів «Нові книги» і двомовний місячник «Літопис книги»). Немає в УССР жадного вид. з військ. справи (годі як в РСФСР їх виходить 79, з них 18 ясурн.), не зважаючи на те, що українці становлять 20% всього складу сов. армії. Дискримінаційним для України є процентове відношення річних накладів журн. для дітей і молоді: майже пол. з усіх 10 журн. в УССР виходить рос. мовою і річний наклад їх усіх становить всього 24,8 млн примірників. В РСФСР появляється 25 ясурн. з накладом 336,9 млн примірників річно, велика частина якого поширюється в УССР; т. ч. П. для дітей і молоді є важливим засобом русифікації. Русифікація України ведеться також з допомогою видаваних в УССР рос. мовою журн. й ін. періодичних та серійних вид., особливо у спеціяльних наук. ділянках. Масово поширюються в УССР також центр. рос. періодичні вид., призначена для УССР частина разового накладу яких перевищує заг. разовий наклад усіх періодичних вид. в УССР. Поза УССР, в ін. сов. республіках, де живе понад 10 млн українців, немає жадного журн. чи будь-якого періодичного або серійного вид. укр. мовою.

На всіх 464 журн. і серійних вид. в УССР у Києві виходило 359 (або 77,5%, їхній наклад становив 91,1% заг. укр.). У Харкові виходило 43 вид. з 1 журн. «Прапор», у Львові — 25 з 2 журн. («Жовтень» і «Православний вісник»).

У країнах «народної демократії» з укр. меншістю — у Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині й Юґославії існування укр. преси зумовлене кількістю українців і їх організованістю та настановою влади до українців. Своїм ідейним і суспільно-політ. спрямуванням ця П. одностайна з П. даних країн і дотримується директив їх режимів, назагал ліберальніших, ніж в СССР. Видавані у цих країнах газ. й журн. своїм змістом різноманітніші й вільніші, ніж в УССР. Усі вони є органами дозволених єдино у даних країнах суспільно-культ. орг-цій, що в них об’єднуються українці. У Польщі виходить як орган Гол. Правління Укр. Суспільно-Культ. Т-ва, тижневик «Наше Слово» з літ. та популярно-наук. місячним додатком «Наша Культура» і дитячим додатком «Світанок». У Румунії появляється як орган Ген. Ради Асоціяції Рум. Т-ва зв’язку з СССР, двотижневик «Новий вік». Більш різноманітна укр. П. на Пряшівщині в Чехо-Словаччині, де як органи Культ. Союзу Укр. Трудящих (КСУТ) виходять: тижневик «Нове Життя», ілюстрований місячник «Дружно вперед» і двомісячник літератури, публіцистики та мистецтва «Дукля». Крім того, у Пряшеві появляється двотижневик для школярів «Веселка» і два церк. ж.: правос. «Заповіт св. Кирила і Методія» і гр.-кат. «БлаговЂстник». В Юґославії, для українців Бачки виходить у Новому Саді як орган «Соц. союзу роботного народу Сербиї за Войводину» тижневик «Руске Слово» (бачванською говіркою, але одна стор. укр. літ. мовою), і в його в-ві появляється місячник для школярів «Пионерска заградка» і літ. та культ.-суспільний квартальних «Шветлосц».

У діяспорі. Після тимчасового періоду пожвавленого розвитку укр. П. у Зах. Німеччині й Австрії, де у 1945 — 50 pp. виходило 275 більш чи менш тривалих періодичних вид. (докладніше про П. цього періоду див. ЕУ 1, стор. 999 — 1001), з кін. 1950 p., після відпливу більшости укр. еміґрації в ін. країни поселення, там залишилося тільки 14 вид., у тому ч. 7 газ., здебільша органів політ. утрупувань. Зате укр. П. почала появлятися у нових країнах укр. поселення в Европі, як також в Австралії. У країнах Півн. Америки — у ЗДА й в Канаді та Півд. Америки — Арґентіні й Бразілії укр. П. продовжувала розвиватися на створених з кін. 19 в. чи в перші десятиліття 20 в. основах, посилюючися припливом нових ред. сил і збільшуючи кількість своїх передплатників з-поміж нових еміґрантів. (Докладніше про укр. П. у цих країнах до 1945 р. див. ЕУ 1, стор. 1001 й ст. про Арґентіну, Бразілію, ЗДА й Канаду в ЕУ 2). У цих країнах укр. поселення видавані нові газ. існували за малими винятками дуже коротко, довше — новостворені журн.

Сучасна укр. П. в діяспорі різноманітна за своїм орг. пов’язанням і політ. та ідейно-світоглядовим спрямуванням. У ній представлені майже усі важливіші укр. орг-ції й установи, як також існуючі в еміґраційних умовах політ. і світоглядові напрями, угрупування й партії. Цілком незалежної П., тобто не зв’язаної фінансово чи орг. з такими чи ін. орг-ціями й установами, майже немає. Для більшости пресових органів прикметний місц., орг. чи партійний патріотизм, інколи надмірний партикуляризм. З зменшенням кількости передплатників деякі з укр. газ. і журн. занепадають і змістом і накладом або перестають виходити. Поруч періодичних вид. укр. мовою, починають появлятися все частіше газ. і журн. мовами країн укр. поселення, зокрема англ. Деякі з укр. газ. видають свої вид. ін, мовами або переходять на двомовність. За своїм змістом укр. П. в діяспорі не надто багата. До її вбогости спричиняється у великій мірі обмеженість інтересів і зацікавлень установ, що видають ту чи ту газ. або журн., як також недостача нового журналістичного доросту, добре ознайомленого і з укр. мовою і з укр. проблематикою та тематикою.

У 1968 — 69 pp. у діяспорі виходили 44 укр. газ., вони розподіляються так:

Найстарішими і гол. газ. у ЗДА залишаються й далі часописи обезпеченевих союзів — щоденники «Свобода», орган Укр. Нар. Союзу (20 000 накладу) та «Америка», орган Союзу Укр. Католиків «Провидіння» (4 450 накладу), як також тижневик «Народна Воля», орган Укр. Роб. Союзу (5 400 накладу) і «Українське Народне Слово», орган Укр. Нар. Помочі (4 300 накладу). Видаваний при «Свободі» англомовний тижневик «Ukrainian Weekly» має наклад 20 000, орган філядельфійської Укр. Кат. Дієцезії «Шлях» (публікований двома секціями — укр. і англ.) — 14 000. Незалежний своїм напрямом двотижневик «Укр. Життя» у Чікаґо має 1 800 накладу. З усіх 17 газ. у ЗДА тільки дві совєтофільські: тижневик «Українські Вісті» і двомісячник «Громадський Голос», обидва з накладом по 1 800 примірників.

У Канаді, крім існуючих ще до 1939 р. тижневиків «Канадійський Фармер», «Український Голос» і «Новий Шлях» — усі у Вінніпеґу, виходять ще 3 тижневики кат. дієцезій: «Наша Мета» у Торонто, «Українські Вісті» в Едмонтоні та «Поступ» у Вінніпеґу і двотижневик «Вісник», орган Укр.-Гр.-Правос. Церкви в Канаді. З політ. найпоширеніший торонтський «Гомін України»; інформаційний характер має «Вільне Слово», совєтофільський «Життя і Слово» — обидва в Торонто.

Видавані в Арґентіні й Бразілії тижневики «Наш Клич», «Українське Слово», «Хлібороб» і «Праця» є органами місц. укр. гром. або церк. установ й обмежені територією укр. поселення у цих країнах. Такого ж самого характеру є тижневик «Українська Думка» в Лондоні, орган Союзу Українців у Великобрітанії, та австрал. газ.-тижневик «Вільна Думка» і двотижневик «Українець в Австралії». Поширені в усіх країнах укр. діяспори видавані у Зах. Німеччині й Франції політ. тижневики «Українські Вісті», орган УРДП, «Шлях Перемоги», орган ЗЧ ОУН, та паризьке «Українське Слово», орган ОУН, як також мюнхенський кат. «Християнський Голос».

Крім газ., у діяспорі ще виходило у 1968 — 69 pp. 87 (у 1962 — 117) журн. Вони розподілені так:

З усіх журн. 76 виходило укр. мовою, 11 — ін. Кількісно найчисленнішу групу серед них становили журн. церк.-рел. змісту: їх виходило 33, з цього ч. 14 у ЗДА, 7 — в Канаді й 12 в ін. країнах, між ними міс. «Українське Православне Слово» в ЗДА і наук. богословський квартальник «Логос» в Йорктоні й 1 суспільно-політ. і літ. квартальник «Правда» в Торонто. Суспільно-політ. журн. було 6: з них найважливіші націоналістичний місячник «Вісник» ООЧСУ, соціялістичний кваргальник «Вільна Україна», орган ОУН(з), місячник «Український Самостійник» і «ABN-Correspondence» у Мюнхені та квартальник «Ukrainian Review» у Лондоні. Виходило 6 інформативних ж., усі квартальники англ. або ін. мовами, між ними орган УККА «Ukrainian Quarterly» у Нью-Йорку, «L’Est Européen» у Парижі, «Ukraine in Vergangenheit und Gegenwart» у Мюнхені. З наук. ж. виходить кваргальник «Український Історик». Літ.-мист. і суспільно-гром. ж. було 5: «Нові Дні» у Торонто, «Сучасність» у Мюнхені, «Визвольний Шлях» у Лондоні й квартальники «Овид» у Чікаґо та «Світання» в Торонто. Пед. і виховних ж. виходило 3: «Життя і Школа» з додатком «Учительське Слово» у ЗДА та «Пластовий Шлях» у Торонто і «Рідна Школа» у Вінніпеґу.

Є 5 проф. ж.: «Лікарський Вісник», «Інформативний Листок Об’єднання Укр. Ветер. Лікарів», «Вісті Укр. Інженерів», «Наш Світ» (ж. госп.-кооп. думки) та христ. робітників. Військ.-ветеранських ж. виходило 4, між ними двомісячник «Вісті Комбатанта» у Торонто — Нью-Йорку, «Вісті 1 УД» у Мюнхені та квартальник «Укр. Козацтво» в Чікаґо.

Для жінок виходять ж. — місячники: «Наше Життя» у ЗДА, «Жіночий Світ» і «Промінь» в Канаді та квартальник «Наше Слово» в Австралії. Кількість журн. для дітей і молоді — 10, між ними місячники: «Веселка» у ЗДА (наклад 4 000), «Юні Друзі» у Лондоні, пластові «Юнак» і «Готуйсь» у Торонто, органи СУМ — місячник «Крилаті» і квартальник «Аванґард» у Бельгії, орган ОДУМ «Молода Україна» в Торонто. Виходять 2 гумористично-сатиричні ж. місячники: «Лис Микита» в ЗДА та «Мітла» в Арґентіні й 1 ілюстрований двомісячник «Екран» у Чікаґо. Єдиним муз. ж. є квартальник «Вісті» у Ст.-Пол, з 1971 п. н. «Музичні Вісті» в Джерсі Сіті у ЗДА. Виходять реґіональні квартальники «Гуцулія» і «Літопис Бойківщини». Універсальним ж. типу магазинів є двомісячник «Ми і Світ» у Торонто. На усіх 87 ж. тільки два мають совєтофільський напрям.

Крім журн., появлялося 18 серійних вид., з них 9 у ЗДА, 4 в Канаді й 5 в ін. країнах, у тому ч. наук.: «Записки НТШ», «Доповіді НТШ в ЗДА», «Анали УВАН» (англ. мовою), «Наук. Записки» УВУ і УТГІ, «Богословія» і «Записки ЧСВВ» (Analecta OSBM) у 3 серіях у Римі; літ. зб. «Слово» у Нью-Йорку й альманахи «Північне Сяйво» в Едмонтоні; мист. «Нотатки з Мистецтва» у Філядельфії та «Терем» у Детройті; іст.-д. зб. «Шашкевичіяна» у Вінніпеґу й ін.

Найчисленнішим типом періодичних вид. у діяспорі є бюлетені: інформативні листки й журнальчики, органи гром., молодіжних і церк. орг-цій і т-в, з яких зареєстровано на 1968 — 69 pp. 240 назв, у тому ч. 132 у ЗДА, 42 в Канаді й 66 у ін. країнах.

Література: Печать СССР в 1954 году (і на дальші pp.) M. 1955 — 1970; Періодичні вид. УРСР 1918 — 50; Журнали. Х. 1956; Печать СССР за сорок лет, 1917 — 57. М. 1957; Дей О. Укр. рев.-дем. журналістика. К. 1959; Чернов П. Преса УРСР за минуле десятиріччя, ж. Сучасність, кн. 3. Мюнхен 1962; Дорошенко В. Реєстр укр. періодичних вид. у вільному світі за pp. 1961 — 62. Календар «Свободи» за 1983 р. Джерсі-Сіті 1962 і окрема відбитка. Нью-Йорк 1963; Дорошенко В. Покажчик літератури про укр. пресу. Сучасність, кн. 6 й окрема відбитка. Мюнхен 1963; Рубан В. Становлення укр. радянської преси. К. 1963; Періодичні вид. УРСР 1918 — 1960, Газети. Х. 1965; Преса Укр. РСР 1917 — 1966. Статистичний довідник. X. 1967; Рахманний Р. Преса Укр. РСР: 1967. Нью-Йорк — Торонто 1967; Фединський О. Бібліографічний покажчик за 1966 p., 1967 p., 1968/69 pp. Клівленд 1967 — 70.

Б. Кравців

Попередня     Головна     Наступна