Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3498-3509.]

Попередня     Головна     Наступна





Фізика. До 18 в. слово Ф. у його первинному значенні окреслювало все знання чи уявлення про природу. Ще у 19 в. в Зах. Европі слово Ф. було синонімом заг. терміну «природознавство» (англ. natural philosophy, нім. Naturphilosophie). Сучасний поділ природознавства на біологію, хемію, Ф., астрономію і т. д. відбувся в наслідок поширення і поглиблення знання в усіх цих ділянках.

На Україні за раннього періоду історії слід мати на увазі первинне значення слова Ф., тобто заг. природознавство. Про зацікавлення природознавством (і Ф.) на Україні за давніх часів відомостей дуже мало. Одним з перших джерел є «Ізборник» Святослава (1073), в якому є кілька відомостей з медицини і натурфілософії. За середньовіччя взагалі розвиток знань з Ф. на Україні був пов’язаний з прикладною математикою, що її застосовувано у ремеслі й торгівлі. Києво-Могилянська Академія, що постала 1632, не поступалася рівнем філос. і натурфілос. науки тодішнім ун-там Европи. Після Переяславського договору вона стала гол. культ.-осв. центром Рос. Імперії і була ним аж до заснування Моск. Ун-ту 1755. Найвизначнішим викладачем Ф. (натурфілософії) у Києво-Могилянській Академії слід вважати Теофана Прокоповича. 1734 в Київ. Академії навчався видатний рос. природознавець М. Ломоносов. Від 30-их pp. 18 в. природознавство (Ф.) на вищому рівні викладали в заснованому 1727 Харківському Колеґіюмі; по об єднанні його з Харківським Гол. Нар. Училищем (1793) Ф. викладалася вже як окремий предмет.

Одним з перших фізиків Харківського Ун-ту був Т. Осиповський, який досліджував природу світла та цікавився проблемами часу і простору. М. Пильчиків, проф. того ж ун-ту, спостерігав 1882 поляризацію світла, розсіяного атмосферою; тоді ж він експериментально спростував тогочасне уявлення, що небо є голубим через флюоресценцію повітря; він теж проробив перші на Україні дослідження радіоактивности (1900 в Одесі). У 1911 — 21 pp. у Харківському Ун-ті почала швидким темпом розвиватися радіофізика (Д. Рожанський). У цю галузь вчені України вносять безперебійно вагомий вклад і тепер. Першим українцем, що зробив вклад у Ф. у всесвітньому маштабі, був народжений на Полтавщині учень Т. Осиповського — М. Остроградський. Доведена ним теорема про перетворення кратних інтеґралів (теорема Ґавса — Остроградського) лягла в основу сучасної теоретичної механіки й електродинаміки. Він також зробив значний вклад в ін. ділянки Ф.: розв’язав задачу поширення хвиль на поверхні рідини, розвинув теорію поширення тепла у рідинах, і значно спричинився до застосування варіяційних принципів для розв’язання задач з механіки консервативних систем.

Чималу дослідну працю розвинув у 1865 — 91 pp. засновник першої фіз. школи на Україні, проф. Київ. Ун-ту М. Авенаріюс. Він виявив і кількісно оформив залежність електрорушійної сили термоелементів від температури (закон Авенаріюса), як також започаткував систематичні дослідження критичних параметрів низки рідин та виявив залежність між критичною температурою, об’ємом і дійсною температурою рідини. Авенаріюс був одним з засновників Київ. Фізико-Матем. Т-ва (1889), яке відограло значну ролю у розвитку і популяризації Ф. на Україні.

1884 створено у Київ. Ун-ті першу на Україні катедру теоретичної Ф., яку очолив М. Шіллер. Він вніс значний вклад у термодинаміку, описав пружність насиченої пари (закон Томпсона — Шіллера) та довів, що у диференціяльне рівняння другого закону термодинаміки входить інтеґруючий дільник, який мусить бути універсальною функцією температури.

Одним з перших центрів фіз. досліджень на Україні була організована 1923 О. Ґольдманом у Київ. Політехн. Ін-ті н.-д. катедра Ф., що розпочала перші на Україні дослідження напівпровідників. 1927 Ґольдман заснував перший на Україні фіз. журн. «Фізичні записки», який у значній мірі допоміг розвиткові укр. фіз. термінології. 1929 Київ. н.-д. катедру перетворено на Н.-Д. Ін-т Ф., який згодам переіменовано на Ін-т Ф. АН УРСР.

З ініціятиви групи проф. Київ. Ун-ту 1918 відкрито у Симферополі Таврійський (згодом Кримський) Ун-т. За недовгий час його існування (до 1929) його фізико-матем. фак. розвинув жваву діяльність. Тут працював Я. Френкель, що написав ряд ґрунтовних підручників теоретичної Ф. Ін. визначні фізики в Крим. Ун-ті: М. Крилов, А. Йоффе та І. Тамм (Нобелівська премія 1958). Цей ун-т 1923 закінчили І. Курчаков (пізніше в Москві), основоположник розвитку ядерної енерґії в СССР, і К. Синельников, визначний укр. конструктор прискорювачів заряджених частин і плідний дослідник ядерної Ф. та Ф. плазми у Харківському Фізико-Техн. Ін-ті. Поряд з працею фіз. катедр ун-тів та техн. вищих шкіл, широка н.-д. діяльність розвинулася у фіз.-досл. ін-тах. Від 1925 до 1932 в Симферополі існував Крим. Н.-Д. Ін-т, в якому під керівництвом І. Тихоновського велися атмосферично-оптичні дослідження.

1926 відкрито в Одесі Н.-Д. Ін-т Ф. (1933 цей ін-т увійшов до складу Одеського Ун-ту), в якому група фізиків під керівництвом Є. Крилова здобула важливі результати у дослідженнях фотоефекту у напівпровідниках, люмінесценції фарб і кристалів та фотохем. і фотоелектричних процесів у фотографічному зображенні.

1926 засновано Полтавську ґравіметричну обсерваторію, в якій досліджується обертальний і ґравітаційний рух землі. Значних успіхів домоглася Полтавська обсерваторія у вивченні земних припливів і їхньої залежности від розривних порушень земної кори.

У відкритому 1928 в Харкові Укр. Фізико-Техн. Ін-ті (ФТІ, сучасна назва: Ордена Леніна Фізико-Техн. Ін-т АН УРСР) розвинулися широкі дослідження з теоретичної та ядерної Ф., Ф. низьких температур, Ф. твердого тіла та радіофізики. Харківський ФТІ швидко став одним з гол. фіз. центрів України, навіть всього СССР; у ньому працювали: Л. Ландау (Нобелівська премія 1962, гол. за його теорію плинного гелію); Є. Ліфшиць (співавтор з Л. Ландау багатотомового посібника «Курс теоретической Ф.», який є одним з найкращих у світовій фіз. літературі); І. Ліфшиць вніс новий напрям у Ф. твердого тіла; О. Ахієзер і О. Ситенко розвинули теорію електромагнетних флюктуацій у плазмі; І. Померанчук вивів теорему про сильну ядерну взаємодію при гранично високих енерґіях, відому в світовій фіз. літературі як «теорема Померанчука»; 0. Лейпунський (1934 у відрядженні до Англії в лябораторії Е. Разердорфа вперше експериментально підтвердив гіпотезу невтріно, значно спричинився до розвитку ядерної Ф. на Україні). Досл. праця Харківського ФТІ високо оцінюється в світі, особливо у ділянці Ф. плазми, магнетної гідродинаміки та удосконалення магнетних пасток для закріпощення плазми у керованому термоядерному злитті.

Не менш успішно розвивалася Ф. у київ. досл. ін-тах. В Ін-ті механіки (заснованому 1919) досліджують теорію пружности, теорію стійкости, хвильову динаміку деформованих тіл, нелінійну теорію просторових коливань. Ін-т Гідромеханіки (заснований 1926) дає вагомий вклад у аеродинаміку і гідродинаміку турбулентних і кавітаційних течій, у динаміку в’язких рідин. Гол. ролю у розвитку фіз. досліджень відограв і відограє Ін-т Ф., заснований у Києві 1929. На 1982 він веде працю у тринадцятьох відділах: Ф. кристалів, фотоактивности, нелінійної оптики, фіз. електроніки, оптичної квантової електроніки, резонансних та адсорпційних явищ, газової електроніки, електроніки твердого тіла, теоретичної Ф., матем. проблем Ф., приймачів випромінювання, Ф. радіяційних процесів.

На світову арену вийшли з Києва імена таких фізиків, як М. Крилов, який у 1930-их pp. разом з своїм учнем і співр. М. Боголюбовим заклав основи сучасної нелінійної механіки, що застосовується у багатьох галузях Ф. і техніки. Боголюбов всесвітньо відомий і за свій фундаментальний вклад у статистичну Ф., квантову теорію поля та теорію елементарних частинок. С. Пекар відомий як творець теорії поляронів, що стала самостійною ділянкою Ф. твердого тіла. У Києві О. Давидов з своїми співр. розвинув теорію екситонів та пояснив прикмети несферичних ядер. Його посібник «Квантовая механика» широко вживається в СССР і в перекладах за кордоном. Важливі результати з оптичних властивостей твердих тіл здобув А. Лубченко.

У металюрґії значних успіхів домігся заснований 1932 у Дніпропетровському Фізико-Техн. Ін-т, який став вогнищем прикладних дослідів, що були потрібні для розбудови металюрґії на Україні та у всьому СССР. Крім значних досягнень у металографії і теплофізиці, Дніпропетровський ФТІ набув визнання за розвиток Ф. і хемії повільного та вибухового горіння.

Після другої світової війни наявні н.-д. ін-ти розбудовано, створено ряд філіялів та засновано низку нових, спеціялізованих ін-тів. Відділ Ф. АН УРСР нараховує десять установ: Ін-т Ф.; Ін-т Теоретичної Ф.; Ін-т Металофізики; Ін-т Ядерних Досліджень; Ін-т Напівпровідників; Ін-т Радіофізики й Електроніки; Фіз.-Техн. Ін-т; Фіз.-Техн. Ін-т Низьких Температур; Донецький Фіз.-Техн. Ін-т; Гол. Астрономічна Обсерваторія. Ін-ти ін. відділів секції фіз.-техн. і матем. наук АН УРСР ведуть перев. прикладні дослідження, але деякі з них, напр., Ін-т Електродинаміки, Фіз.-Мех. Ін-т, Ін-т Геофізики, Морський Гідрофіз. Ін-т, Ін-т Техн. Теплофізики, Ін-т Геохемії і Ф. Мінералів досліджують також питання, що мають заг. теоретичне значення. Серед ін-тів і філіялів, створених після другої світової війни, які розгорнули значні фіз. дослідження, можна назвати такі: Ін-т Електродинаміки (заснований 1947 у Києві, до 1963 Ін-т Електротехніки) досліджує електровимірювальні прилади, джерела електроживлення, перетворювачі частоти напруги і струму; Фіз.-Мех. Ін-т (1951, Львів, до 1964 Ін-т Машинознавства та Автоматики; ділянки досліджень : взаємодія поверхнево-активних середовищ, магнетометрія, гідроакустика); Ін-т Радіофізики й Електрики (заснований 1956, Харків; ділянки: розсіяння і поглинання радіохвиль, високочастотні властивості напівпровідників); Ін-т Металофізики (1955, Київ. електронна структура металів та стопів, Ф. міцности); Ін-т Геофізики (1955, Київ. пруж/ні властивості земної кори, сейсмічні хвилі, динаміка сейсморозвідки); Ін-т Напівпровідників (1960, Київ, взаємодія сильних потоків електромагнетних випромінювань з напівпровідниками, лазери, поверхневі ефекти); Фіз.-Техн. Ін-т Низьких Температур (1960, Харків, квантові рідини ³He, 4He, квазічастинкові збудження макромолекуль); Морський Геофіз. Ін-т (1963, Київ, теплофізика, кріофізика, нові джерела енерґії); Донецький Фізико-Техн. Ін-т (1965, Донецьке, Ф. високих тисків, магнетні матеріяли); Ін-т Теоретичної Ф. (1966, Київ, квантова теорія поля, астрофізика, квантова біофізика, теорія ядра, теорія твердого тіла); Ін-т Геохемії і Ф. Матеріялів (1969, Київ, фізико-хемія геологічних процесів, Ф. мінералів); Ін-т Ядерних Досліджень (1970, Київ, квантові характеристики ядерних рівнів, механізми ядерних реакцій, взаємодія важких ядер, Ф. ядерних реакторів); Львівський відділ Ін-ту Теоретичної Ф. (статистична теорія конденсованих станів); Ужгородський відділ Ін-ту Теоретичної Ф. (теорія гадронів), Гол. Астрономічна Обсерваторія (1944, Київ, Ф. сонця, фіз. особливості атмосфер плянет, астрофізика, астрономія).

Ін-ти устатковано відповідними дослідними спорудами і приладдям, які допомогли здобути значних досягнень і міжнар. визнання. Тут можна назвати комплекс прискорювачів, токамаків і стелараторів у Харкові; півторакілометровий радіотелескоп, також у Харкові; дослідний реактор, ізохронний циклотрон та гол. астрономічну обсерваторію у Києві. Всесвітньою славою користується Крим. Астрофіз. Обсерваторія.

Фізики України вносили і вносять вагомий вклад, як у теоретичну, так і в експериментальну Ф. на світовому рівні. Сотні фізиків України цитовано у заграничній наук. літературі. М. ін. знаходимо там, крім вищеназваних, такі імена: В. Бар’яхтар (магнето-акустика), В. Гуменюк (біофізика), Е. Завадський (Ф. твердого тіла), І. Кулик (Ф. низьких температур), В. Немошкаленко (Ф. твердого тіла), В. Ольховський (ядерна Ф.), С. Пелетминський (Ф. твердого тіла), В. Семиноженко (Ф. твердого тіла), В. Струтинський (теорія ядра), І. Фіщук (Ф. твердого тіла), Я. Файнберґ (Ф. плязми), А. Хоткевич (Ф. низьких температур), В. Хоткевич (Ф. низьких температур), І. Юхновський (Ф. конденсованих станів).

Значних успіхів і міжнар. визнання досягли науковці-фізики укр. походження, які працювали або працюють поза межами України. Серед них відомі: І. Пулюй, винахідник низки електричних і електротехн. приладів, дослідник електричних розрядів у газах при допомозі т. зв. «трубки Пулюя», С. Тимошенко, всесвітньо відомий своїми наук. працями з-теорії міцности, стійкости і коливань пружних тіл, Ю. Кістяковський, що вніс значний вклад у фізико-хемію вибухових процесів. Чимало укр. фізиків працює в СССР, поза межами УССР, і їх звич. зараховують до росіян.

Література: Палладін О. (ред.) Розвиток науки в Укр. РСР за 40 pp. K. 1957; Соловей Д. Укр. наука в колоніяльних путах. Нью-Йорк 1963; Нариси з історії природознавства і техніки, вип. 1 — 17. К. 1964 — 72; Патон Б. (ред.) Історія АН Укр. РСР, тт. I — II. К. 1967; Попов В., Полурез В. і Дяченко Ю. Учені вузів Укр. РСР. К. 1968; Храмов Ю. Фізика. К. 1974; Тонкаль В., Пелих В. і Стогній Б. Академія Наук УРСР, «Наук. Думка». К. 1980; Шульга М. Хронологічний довідник вітчизняної фізики. «Вища школа», К. 1980.

О. Біланюк


«Фізична Географія та Геоморфологія», наук. зб., що його з 1970 видає В-во Київ. Держ. Ун-ту. Ст. з усіх ділянок фіз. географії і геоморфології УССР. З сер. 1970-их pp. виходить рос. мовою. До 1982 вийшло 27 випусків.


Фізична культура, складова частина культури, пов’язана з системою фіз. виховання, орг-ції спорту, спеціяльних наук. дослідів, техн. засобів, потрібних для фіз. виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної орг-ції активного відпочинку тощо. Про фіз. культуру на Україні до 1950-их pp. див. ЕУ 1, стор. 1161 — 65.

По другій світовій війні посилено спортові контакти з Зах., розгорнуто масовий фізкульт. рух, підвищено рівень спортової майстерности. У зв’язку з цим посилився і фізкульт. рух в УССР; укр. спортсмени, включені в репрезентацію СССР, здобули чималі успіхи в міжнар. змаганнях (Б. Гуревич, Я. Куценко, Б. Шахлін, В. Чукарін, Л. Латиніна, О. Гончаренко, Є. Буланчик, В. Куц, Н. Откаленко, Л. Лисенко-Шевцова, А. Бондарчук та ін.). На основі постанови ЦК КПСС і Ради Мін. СССР від 9. 1. 1959 «Про керівництво фіз. культурою і спортом у країні» Комітет фіз. культури і спорту при Раді Мін. УРСР перетворено на Союз спортивних т-в і орг-цій УРСР, підпорядкований Всесоюзному спортивному союзові. Обл., міські, районові й місц. ради Ф. к. керують працею всіх спортивних орг-цій, які поділяються на добровільні спортові т-ва, колективи фіз. культури (на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах) чи спортові клюби. В УРСР діють 4 респ. відділи всесоюзних добровільних спортових т-в профспілок, студентське «Буревісник» з бл. 400 000 чл.; «Водник» (профспілка річкового та морського транспорту) з бл. 30 000 членів; «Локомотив» (профспілка працівників зал. транспорту) з бл. 380 000 фізкультурників; «Спартак» (комсомольське т-во) з бл. 900 000 чл. Працівників мін-ва внутр. справ і безпеки охоплює «Динамо». Існують дві респ. спілки «Аванґард» (об’єднує працівників пром-сти і будівництва) з понад 2 млн чл. і «Колос» (колгоспники, працівники с.-г. орг-цій) з бл. 3,3 млн чл. (1981). Авіяція, парашутний спорт, плянеризм, автомобілізм, мотоциклізм, радіо, підводний, водно-моторовий, стрілецький та ін. воєнно-техн. види споргу підлягають контролеві укр. респ. відділу всесоюзного добровільного т-ва сприяння армії, авіяції та фльоті.

З метою пропаґанди Ф. к. і спорту за кордоном, гол. у міжнар. спортивних федераціях, Комітет Ф. к. і спорту при Раді Мін. СССР постановою від 26. 2. 1969 ухвалив створити 48 Всесоюзних федерацій для всіх видів спорту, що стали єдиними правними чл. міжнар. спортових федерацій. Цією постановою укр. федерації підпорядковано всесоюзним і тим позбавлено їх самостійного членства у міжнар. спортових орг-ціях, наслідком чого укр. змагуни репрезентують тільки СССР.

На поч. 1981 в УССР було бл. 45 000 Фізкультурних колективів з 15 млн чл., 5 млч значківців ГПО (Готовий до Праці й Оборони), понад 4 300 спортсменів-розрялників, понад 6 500 майстрів спорту СССР, понад 300 майстрів спорту СССР міжнар. кляси. бл. 60 заслужених майстрів спорту СССР; бл. 150 000 платних фізкультурних працівників (у тому ч. бл. 65 000 з вищою освітою), 3 000 тренерів та інструкторів, 2 500 клясифікованих спортових суддів; понад 315 000 інструкторів ГПО. Спортові споруди: 160 000 спортових майданчиків, у т. ч. 20 000 футбольних полів; понад 13 600 спортових заль, бл. 300 басейнів, 600 лижвних баз, 8 000 стрілецьких тирів, 901 стадіон, плавацький центр у Харкові, веслувальний у Херсоні та ін. Популярний на Україні туризм диспонує понад 50 туристичними базами і понад 800 туристичними й відпочинковими таборами.

Кадри Ф. к. готують ін-ти й технікуми у Києві, Львові, Дніпропетровському, Івано-Франківському та фак. Ф. к. при пед. ін-тах. У ряді міст діють нар. ун-ти Ф. к. і спорту (1980 їх було бл. 50). По війні укр. спортсмени встановили у різних ділянках спорту понад 80 світових рекордів, багато евр. та респ. і союзних рекордів (В. Голубничий, В. Цибуленко, І. Тер-Ованес’ян, В. Брумель, Г. Кутенко, В. Борзов, Ю. Сєдих, В. Ященко, В. Крепкіна, Н. Олізаренко, Н. Ткаченко, Л. Жаботинський, С. Рахманов, Ю. Зайцев, І. Мате, С. Полторацький, А. Писаренко, Г. Прозуменщикова, Ю. Фесенко, О. Сидоренко та ін.). Багато українців виступає у збірних командах СССР на міжнар. арені. 1975 футбольна дружина «Динамо» (Київ) здобула евр. кубок кубків та суперкубок і стала чемпіонам СССР. У міжнар. змаганнях успішно виступають й ін. клюби України (але тільки під маркою СССР).

З 1952 СССР бере участь в Олімпійських ігрищах з участю укр. спортовців (1952 на 15 Олімпійських ігрищах у Гельсінкі укр. спортовці здобули 5 золотих, 7 срібних і. 1 бронзову медалю; 1980 на 22 ігрищах у Москві — 38 золотих, 19 срібних, 10 бронзових медалів; встановили 3 світові та 6 одімпійських рекордів.

З 1956 влаштовуються спартакіяди з масовою участю змагунів на обл. й районовому рівні та по м. Відбуваються і спартакіяди школярів; їх фізичному вихованню, Ф. к. і спортові присвячується багато уваги вже з дошкільного віку. Основні форми фізкульт. вправ: лекції, ранкова зарядка, рухливі гри, позашкільне і позаклясне фізкульт. спортове і оздоровче виховання. У нижчих клясах вивчаються основні гімнастичні елементи, нескладні рухливі гри, згодом їх ускладнюють і вводять елементи легкої атлетики, лещетарства, плавання і т. п. Багато уваги приділяється значкові ГПО (пересічно 2 млн значківців на рік). Існують також дитячо-юнацькі спортивні школи (бл. 900 шкіл, з понад 321 000 дітей і підлітків). У цих школах і спеціяльних клясах культивується 43 види спорту.

Інформації про спортове життя дають «Спортивна газета» (тричі на тиждень) і «Старт» (місячник), органи Комітету фіз. культури і спорту при Раді Мін. УССР та Укр. респ. ради профспілок.

У діяспорі з виїздом нових еміґрангів за океан почалася орг-ція спортового життя на нових поселеннях. У ЗДА й Канаді наплив нових спортовців скріпив спортове життя й поширив його на різні ділянки: футбол («сакер»), теніс, відбиванка, плавання, лещетарство та ін. Посилилася фізкульт.-виховна праця серед молоді у спортових т-вах і таборах; щорічно влаштовуються спортові грища. 1959 у Нью-Йорку відбулося свято молоді з різними спортовими змаганнями. 1980 Укр. Спортова Централя Америки і Канади спільно зі спортовцями ін. поневолених в СССР народів організувала «Вільну олімпіяду», що відбулася в Етобіко-Торонто (Канада). Укр. репрезентація здобула на ній 11 золотих, 8 срібних, 7 бронзових медалів і здобула друге місце після лотишів. Ця олімпіяда відбуватиметься раз на 4 pp.

В ін. країнах фізкульт.-спортовий рух зосереджується при орг-ціях молоді та нечисленних спортових клюбах.

Література: Самоукова С. та ін. История физической культуры. М. 1956; Фомін О. Лижний спорт. К. 1957; Чернова І. Розвиток фізичної культури і спорту в УРСР. К. 1959; Парфіонов В. Плавання. К. 1959; Усикова Н. Методика фізичного виховання в школі. К. 1960; Энциклопедический словарь по физической культуре и спорту. I — III. М. 1960; Бражник І. та ін. Гімнастика. К. 1962; Бикова Г. Методика фізичного виховання в дитячому садку, К. 1963; Купріянов М. Фізичне виховання в початкових класах, К. 1966; Подольський М. Спорт на Україні 1960 — 64. К. 1966; Тисовський О. Життя в Пласті. Нью-Йорк — Торонто 1969; Все о спорте. I — III. Справочник. М. 1978; Бака М. Спортивне п’ятиріччя України. К. 1980.

Е. Жарський


«Фізіолог», пам’ятка староукр. перекладної літератури з фантастичними відомостями енциклопедичного характеру, перев. про тварин, справжніх і вигаданих, а також про фантастичні камені й дерева. Ці відомості супроводжуються символічними тлумаченнями у христ. дусі. Слов. переклади грец. «Фізіолога» відомі лише в старокиїв. списках, але з мови найдавнішого зі збережених списків (15 в.) видно, що вони беруть поч. від болг. перекладів, зроблених перед 13 в.


«Фізіологічний Журнал», двомісячний орган Ін-ту Фізіології АН УРСР; заснований 1953; виходить у Києві.


Фізіологія рослин, наука, що вивчає всі процеси діяльности та функції рослинного організму, їх взаємозв’язки та зв’язки з навколишнім оточенням. На Україні в першій пол. 19 в. до розвитку Ф. р. спричинився Н. Максимович-Амбодик, який зокрема дослідив питання про обмін речовин. З сер. 19 в. осередками розвитку Ф. р. на Україні були катедри ботаніки при ун-тах, а також у вищих с.-г. школах і на аґрономічних н.-д. станціях. У тих установах в 19 — на поч. 20 вв. працювали такі видатні фізіологи, як Й. Баранецький (вивчав осмотичні властивості клітин), К. Пурієвич (енерґетика фотосинтези), В. Залеський (перетворення білкових і фосфорових речовин), Ф. Породько (проблеми хемотропізму), Є. Вотчал, засновник школи укр. ботаніків-фізіологів, до якої належали А. Оканенко, В. Колкуров, О. Табенцький, І. Толмачов, А. Кекуха, О. Льовшин та ін.

З заснуванням 1918 УАН у Києві фізіологічні проблеми рослин досліджували створені в її системі три катедри: біології с.-г. рослин, фіз. Ф. і хем. Ф. p., які згодом (1934) увійшли до складу Ін-ту Ботаніки АН УРСР (по війні — Ін-т Ф. р. АН УРСР), як також на багатьох катедрах високих шкіл. У центрі дослідів — проблеми живлення рослин, водного режиму і транспірації у польових умовах, яким уже раніше приділяв увагу Є. Вотчал, а згодом його учні А. Оканенко, Л. Максимчук та ін. Систему органо-мінерального живлення рослин, фізіологічної дії різних мікроелементів досліджували П. Власюк, О. Душечкін, Т. Демиденко, Ф. Мацков, З. Климовицька, А. Макарик, Е. Рудакова та ін.; обмін речовин, дихання рослин — С. Гребінський; питання зимостійкости і солестійкости рослин — Д. Проценко, Л. Поліщук, І. Білокінь, О. Білецька та ін. Методу радіоактивних ізотопів для вивчення надходження речовин у рослині застосовують Д. Гродзинський, Ю. Поруцький та ін.

Фізіологічну ролю світла вивчали В. Любименко, А. Оканенко, Я. Ромашко; фотохемію хлорофілу — В. Дайн, Й. Ділунг; питання біосинтези хлорофілу і каротину розробила Є. Судьїна. Молекулярну орг-цію фотосинтетичного апарату хлоропластів досліджують А. Островська, М. Гамаюнова, С. Кочубей; енерґетичний обмін рослин з оточенням розглядають Г. Ількун, Г. Самохвалов. Біофізичний напрям у дослідженнях фотосинтези вводять Г. Гродзинський, М. Бідзіля, Б. Гуляєв.

Проблему росту і розвитку рослин досліджував М. Холодний, який розробив 1926 гормональну теорію тропізмів. Вплив фітогормонів на розвиток плодів вивчав О. Серейський; стадійний розвиток рослин — Т. Лисенко, А. Сапєгин, Н. Брагинець та ін.; веґетативне розмноження рослин — М. Любинський; корелятні зв’язки між надземними і підземними органами рослин залежно від умов оточення — А. Закордонець, К. Ситник й ін.; біосинтезу обміну нуклеїнових кислот у вищих рослин у зв’язку з ростом — Г. Семененко. Новітній біохем. напрям у вивченні росту узагальнено 1966 в монографії «Фізіолого-біохемічні основи росту рослин» (О. Бойчук, Я. Дудинський, Л. Мусатенко, Р. Процко); проблему полярности в обміні речовин і розвитку рослин розробляє Г. Молотковський. Ролю алелопатичної взаємодії у природних і штучних ценозах на фонах ін. форм взаємодії висвітлює А. Гродзинський («Основи хемічної взаємодії рослин», 1973). Вплив пром. забруднення на метаболізм вивчають фізіологи Донецького ботанічного саду та н.-д. ін-ти у великих пром. осередках. Над вивченням особливостей пересування й відкладання речовин у запас та біохемії тканин провідних пучків і паренхіми працювали І. Вивалько, В. Лемпицька та ін.

З 1977 під керівництвом К. Ситника розпочато роботи в напрямі кріофітофізіології з метою розробки метод збереження життєздатности рослинних організмів при низьких температурах, кріоконсервації цих об’єктів та ін.

Література: Любинський М., Оканенко А. Розвиток фізіології та біохімії рослин на Україні за 40 pp. 1917 — 1957. Укр. ботанічний журнал, ч. 3. К. 1957; Проценко Д. Розвиток фізіології рослин в Київ. Ун-ті за 40 pp. радянської влади. Наук. Записки Київ. Ун-ту; вип. 20. К. 1957; История Академии Наук Укр. ССР. К. 1979.

Е. Жарський


Фізіологія тварин і людини, наука про процеси, що відбуваються в клітинах, тканинах, органах і системах органів тварин і людини. На Україні Ф. т. і л. почала розвиватися у першій пол. 19 в.; природничі й мед. фак. ун-тів у Харкові, Львові, Києві й Одесі були першими осередками фізіологічної науки. У другій пол. 19 в., поряд з ними, створено катедри Ф. при ветер. і с.-г. ін-тах. Катедрами в той час керували такі видатні вчені, як В. Данилевський (поклав основи електроенцефалографії; 1889 за праці з Ф. гол. мозку одержав премію Паризької АН), І. Сєченов (рефлекси гол. мозку), Б. Вериго (неврофізіологія), В. Чаговець (електрофізіологія), І. Щелков. Крім них: В. Томса, П. Спіро, С. Чир’єв, М. Білецький (дихання тварин), М. Рогович, І. Чуєвський та ін.

По першій світовій війні збільшилося ч. катедр Ф. при с.-г., ветер., зоотехн., пед. й ін. ін-тах, зокрема при УАН. Фізіологічні дослідження, ведуться в багатьох напрямах, особливо в галузі Ф. нервової системи, електрофізіології, біофізики: О. Леонтович (Ф. вегетативної нервової системи), П. Костик (застосував методу мікроелектродного відведення потенціялів для вивчення мембран невронів спинного мозку), Г. Фольборт (умовні рефлекси), О. Макаренко (взаємовідносини між корою великих півкуль і підкоровими утворами), В. Василевський (нервова, особливо коркова реґуляція м’язової діяльности вищих тварин і людини), П. Сєрков, А. Ємченко (діяльність кори великих півкуль, Ф. серцевої діяльности, травлення), П. Богач (роля різних структур гол. мозку в реґуляції його діяльности), В. Скок (Ф. периферичної веґетативної нервової системи), Д. Воронцов, П. Каплан та ін.

Визначним фізіологом і представником патологічної Ф. був О. Богомолець, який створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини і на основі цього запропонував методу патогенетичної терапії ряду захворювань при допомозі антиретикулярної цитотоксичної сироватки. Він також організатор Ін-ту експериментальної біології і патології Наркомздоров’я УССР та Ін-ту клінічної Ф. АН УРСР. У цих установах працювали видатні учені: М. Стражеско, В. Воробйов, Ф. Філатов, Р. Кавецький, О. Леонтович, М. Сиротинін, М. Горєв, В. Протопопов, Н. Медведєва та ін., праці яких спричинилися до розвитку нормальної і патологічної Ф.

Порівняльно-фізіологічні і онтофізіологічні дослідження розвинули М. Бєлоусов і О. Нагорний. Створюється окрема галузь — Ф. старіння, гол. ч. завдяки працям ряду укр. фізіологів у Києві (Ін-т Ф. ім. О. Богомольця) і Харкові, що стали важливими центрами її розвитку в СССР (О. Богомолець, Ю. Спасокукоцький, О. Середенко, Р. Голубицька, З. Броновицька, Є. Окунєвська, Є. Сергієнко, В. Фролькіс та ін.).

Проблеми Ф. праці, спрямовані на знайдення засобів для підвищення теплостійкости і працездатности організму, досліджують В. Васильківський, О. Борщевський, Е. Каган, П. Каплан, М. Вітте, О. Фельдман та ін.; Ф. спорту — М. Topкін.

Дослідження в галузі травлення й обміну речовин провадять Г. Фольборт, А. Воробйов, А. Стражеско, Я. Скляров, Т. Гурєєв, А. Ємченко, М. Спаський, Т. Свистун, П. Богач; Ф. травлення с.-г. тварин — О. Квасницький, М. Поніровський, В. Нікітин. Ф. розмноження с.-г. тварин досліджує О. Квасницький з співробітниками, Ф. й біохемію ляктації — В. Нікітин, умовно-рефлекторну діяльність коней — X. Арський, Ф. печінки — П. Никифоровський, розлади речовин — С. Ґжицький.

Ендокринологічні дослідження, розпочаті раніше В. Данилевським і М. Роговичем, продовжують в Укр. Ін-ті експериментальної ендокринології в Харкові (Є. Приходькова, М. Каплан, Б. Альошин) та в ін. установах. Взаємозв’язок між нервовою системою й ендокринними залозами вивчають С. Генес, В. Комісаренко та ін. Багато уваги присвячується Ф. кровообігу, дихання, процесам виділення (С. Ярослав, Є. Синельников, М. Горєв, М. Фролькіс, В. Березовський, Д. Кочерга, Н. Преображенський). У ряді лябораторій розвивається гістофізіологія і методика тваринних культур (Б. Альошин, А. Кротовський, О. Тимофєєвський).

1929 створено Укр. Т-во фізіологів, біохеміків і фармакологів, що є частиною Всесоюзного Т-ва, яке відбуває свої з’їзди з актуальною наук. тематикою (перший з’їзд відбувся у Харкові).

Праці а Ф. друкуються у «Фізіологічному Журналі» (орган Ін-ту Ф., з 1955 виходив укр. мовою, з сер. 1970-их pp. — рос). Ін-т видає також ж. АН УРСР і АН СССР «Нейрофизиология».

Література: Макаренко О. Творчий розвиток фізіологічної науки. Вісник АН УРСР, ч. 8. К. 1957; Воронцов Д., Нікітин В., Серков Л. Нариси з історії Ф. на Україні. К. 1959.

Е. Жарський


[Фізкультура й спорт. — Доповнення. Т. 11.]


«Фізкультура і спорт», популярний ілюстрований місячник, орган Ради Союзу спортивних т-в і орг-цій УССР, виходив у Києві 1957 — 65. Попередниками «Ф. і с.» були «Вестник физической культуры» (з 1922 у Харкові). Кілька разів змінював назву на «Вісник Фізкультури» (1929 — 30), «Фізкультурник України» (1931 — 35) і «Спорт» (1936 — 41). З липня 1965, замість «Ф. і с», виходить «Старт».


[Фізкультури Інститути. — Доповнення. Т. 11.]


Філалет Христофор (друга пол. 16 — поч. 17 в.) письм.-полеміст, автор гостро полемічної відповіді оборонцям Берестейської унії 1596 п. н. «Апокрисис», надрукованої поль. (1597) й укр. (1598) мовами в Острозі. Вважають, що під псевд. Ф. писав поль. хроніст Мартин Бронєвський.


Філарет (у світі Дмитро) Гумілевський (1805 — 66), рос. богослов, історик церкви родом з Шацького пов. Тамбовської губ., ректор Моск. Духовної Академії, архиєп. харківський (1847 — 59), чернігівський від 1859. Заснував епархіяльний орган «Черниговские Епархиальные Известия». Автор наук. праць рос. мовою (укр. відоме його «Слово против враждебників, хтивих до доносів»), між ними «История русской церкви» (1847), «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» (1854 — 59), «Историко-статистическое описание Черниговской епархии» (1873), «Обзор русской духовной литературы» (1884). З-поміж богословських: «Православное догматическое богословие» (1864); опублікував матеріяли до історії Слобожанщини.


Філарет (світське ім’я Михайло) Денисенко (* 1929), церковний діяч родом з с. Благодатне (Донецька обл.), митр. київ. і гал., патріярший екзарх України Рос. Правос. Церкви. Закінчив Одеську Духовну Семінарію і Моск. Духовну Академію в Загорську, згодом її доцент (з 1953), 1958 — 60 ректор Київ. Духовної Семінарії в сані архимандрита. З 1960 настоятель катедрального храму св. Володимира у Києві; екзарх для Сер. Европи і віденський єп. (1962 — 64), вікарій Моск. Патріярхії і ректор Моск. Духовної Академії (1964), з 1965 екзарх України, архиєп. київ. (1965) і митр. (з 1968); постійний чл. Синоду Рос. Правос. Церкви. Часто репрезентує Моск. Патріярхію на міжнар. рел. конференціях, гол. для підготови Всеправос. Собору, в Христ. Мирній Конференції та екуменічних зв’язках Рос. Правос. Церкви. Користується довір’ям сов. влади.


Філаретов Філарет (1824 — 82), рос. церк. діяч, проповідник, єп.; навчався в Київ. Духовній Академії, 1859 ректор Київ. Семінарії і настоятель Пустинно-Миколаївського манастиря, 1860 — 77 — ректор Київ. Духовної Академії й настоятель Києво-Братського манастиря; 1874 — 77 єп. уманський і другий вікарій Київ. епархії, згодом ризький (Рига). Ред. духовних вид.: «Руководство для сельских пастырей» (з 1859 при Київ. семінарії), «Труды Киевской Духовной Академии».


Філармонія, з 17 в. назва товариств любителів музики. З 19 в. гол. метою філармонічних т-в стало плекання симфонічної музики. На Україні Ф. — держ. установи, діють з 1926, поширені в усіх обл. центрах; 10 Ф. мають симфонічні оркестри: Одеська, Харківська, Донецька, Ворошиловградська, Кіровоградська, Миколаївська, Львівська, Дніпропетровська, Запорізька і Київ. У складі Ф. постійні виконавці-солісти, муз. колективи (симфонічні й камерні оркестри, хори тощо), камерні ансамблі. Ф. називаються також будинки, в яких відбуваються концерти.


Філателія (з грец. філео — люблю, і ателея — звільнення від оплати), замилування до поштових марок (п. м.) та ін. знаків поштових оплат, їх колекціонування і вивчення. Назву вперше вжив 1864 француз М. Герпен (доти вживалася з франц. — темброманія). Першу у світі п. м. видав уряд Великобрітанії 1840, а на укр. землях — Австрія 1850, Росія 1857. 1864 в Росії утворено пов. земські управи з правом ведення місц. пошти. За час існування земських пошт у 1865 — 1917 всі земства видали 2 427 марок, у тому ч. на Україні 827 купюр у 43 пов. і 15 повністок у 4 пов. Земства у Верхньодніпровському на Катеринославщині й у Дніпровському (Таврія) перші на Україні випустили п. м. на поч. 1866.

1918 — 23 на Центр. і Сх. Землях. Першу серію марок держ пошти УНР (5 купюр з номіналом 10 — 50 шагів) віддано в обіг у сер. липня 1918, а 4. 1. 1919 додано марку вартістю 20 гривень із зміненою назвою «Українська Держава». У червні 1918 в Києві видано 6 гербових марок з номіналом 40 шагів — 10 карб. Рисунки для них виконали Ю. Нарбут (8), А. Середа (3) і Л. Обозненко (1). На основі закону 18. 4. 1918 частину першої серії, названої «шагівковою», друкували на картонику і з написом на звороті «Ходять нарівні з дзвінкою монетою». Їх вживано замість монет, які зникли з обігу.

Щоб зупинити наплив з Росії давніх п. м. і запобігти втраті держ. скарбу, 20. 8. 1918 гетьманське Мін-во Пошти ухвалило передрукувати всі наявні запаси рос. марок укр. держ. гербом. Вперше такі п. м. з наддруком тризуба появилися в обігу 13. 8. 1918, а листівки вже 16. 7. 1918. Наддруки робилися місц. засобами у 6 поштових округах: Київ., Полтавській, Харківській, Катеринославській, Одеській і Подільській. Тризуб відтискали всілякими способами, нерідко ручним, тому виникло багато відмін його форми, величини й кольору. Досліди виявили 52 основні типи тризубів, 68 варіянтів і 13 хибодруків, разом 133 гол. відміни. Українізації підлягли різні п. м. царської Росії, а в Жмеринці 8. 8. 1919 додано тризуб і на п. м., виданих урядом О. Керенського 1917. Всі укр. п. м. були на Україні в обігу ще деякий час після залишення її Директорією УНР. Найпізніша стверджена дата — 5. 7. 1921 (Катеринослав).

Прибувши до Тарнова в Польщі, уряд УНР ухвалив 26. 8. 1920 вилучити з обігу всі попередні власні випуски і замінити їх новим виданням з 14 купюр, що були саме в друку. Це т. зв. віденська серія з номіналами 1 — 200 гривень, для якої рисунки на 6 купюр виконав М. Івасюк. Друк марок закінчено 31. 5. 1921, але вже в листопаді 1920 уряд перебрав частину накладу купюр 10, 20 і 40 гривень з наміром вживати нові п. м. на звільненій від большевиків території. Для цієї ж мети вже 1. 8. 1920 виготовано в Тарнові серію з наддруком на «шагівкових» п. м. УНР «Кур’єрськопольова Пошта» і новими номіналами у гривнях. Також 2. 5. 1922 з доручення екзильного уряду УНР наддруковано на трьох марках віденської серії «УПП» (11 купюр). Ці видання в обігу не з’явилися.

Укр. тимчасові п. м. почали фальшувати вже в кін. 1918 на Півд. Україні, а пізніше фальсифікати продукували спекулянти за кордоном. Вони підробляли наддруки і поштові штемплі та творили навіть неіснуючі вартості, т. зв. «фантастичні». Союз філателістів України у Німеччині успішно виявляв ці фальсифікати.

Перші окупаційні п. м. для України випустила Добровольча Армія ген. А. Денікіна в травні 1919 в Маріюполі, наддрукувавши новий номінал «35 к.» на п. м. 10 шагів та «70 к.» на 50-шагівці. Восени 1919 ця армія видала 11 п. м. для Півд. України й Криму («Единая Россія»), а наступного року на 4-шагівках поставила «Югъ Россіи». Тоді ж (1920) у Харкові большевики наддрукували «РУБ» на 13 укр. провізоріях і на рос. п. м., а 1922 в Києві нові номінали на рос. держ. ощадних марках. У серпні 1919 поляки в Ковелі взяли п. м. УНР для наддруку «Poczta Polska» і номіналів 30 та 50 пфеніґів. Наддруки держ. орла з номіналом 2, 5 і 10 грошів є пізнішою підборкою. Армія ген. П. Вранґеля після остаточної поразки під Кахівкою в Таврії в листопаді 1920 наддрукувала на укр. провізоріях «Русская почта» і номінали 10 000 і 20 000 рублів та вживала їх у таборах інтернованих у Туреччині до 30. 5. 1921.

У червні 1923 больш. влада видрукувала в берлінській друкарні 4 п. м єдині укр. мовою і з написом «Пошта УСРР» з доплатою в карб. на «Допомога голодуючим». Ця серія була в продажу лише у 6 містах від 25. 6. до 15. 7. 1923.

П. м. Зах. України. Т. зв. «львівське» вид., наддрук з 4 купюр «Західно-Укр. Народна Республіка» на австр. п. м., було випущене у Львові 20. 11. 1918, «коломийське» вид. («Укр. Н. Р.» і новий номінал у шагах на 4 купюрах та незубкована наліпка для рекомендованих посилок за 30 сотиків) появилося 12. 12. 1918, а 4. 1. 1919 така ж наліпка з номіналом 50 сотиків. Другий наклад цих самих наддруків віддано у продаж у Станиславові 7. 5. 1919, а третій наддрукували самовільно рум. старшини влітку 1919. Чергове «станиславівське» вид. мало 4 випуски наддруків на 85 австр. п. м.: 18. 3. 1919 «Пошта Укр. Н. Реп.» на 20, в кін. квітня — на 37, 7. 5. на 19 (тризуб і в кутах «З. У. Н. Р.») і 15. 5. — на 9 (друк у Відні). Разом на Зах. Україні курсували 93 тимчасові п. м. і 2 поштові наліпки. Замовлену у віденській держ. друкарні серію з 5 п. м. уряд ЗО УНР одержав уже на еміґрації в кін. 1919. Це три незубковані п. м. за 10, 20 і 50 сотиків та дві зубковані за 1 і 10 корон з комбінацією трьох гербів та назвою «Українська Народня Республіка З. О.». Щойно 1954 відкрито ще одну, останню серію п. м. ЗО УНР 1920 з 12 купюр, 9 повністок та три поштові формуляри. На 4 марках зображений св. Михаїл, на другій чвірці — тризуб, а на останніх — гал. лев; номінал від 5 сотиків до 3 корон. 24. 5. 1919 рум. військо окупувало Коломийщину і від 14. 6. до 21. 8. вживало свої провізорії з власними наддруками на австр. п. м. і листівках (С. М. Т.).

Повітряна пошта на укр. землях діяла вперше на лінії (Відень — Краків) — Львів — Київ від 1. 4. 1918 до кін. жовтня. Друга лінія (Будапешт — Відень) — Краків — Львів була чинна 4 — 24. 7. 1918. Для обох цих літунських шляхів випущено спеціяльні наддрукові п. м. «Flugpost» на 3 австр. і «Repülő Posta» на 2 угор. п. м. Укр. п. м. повітряної пошти не було.

Доба самостійности України залишила нам бл. 130 держ. повністок, українізованих тризубом, та 5 випусків власних листівок, 1 листову карту і 1 грошовий переказ.

Держави, до яких належали укр. землі, іноді видавали держ. п. м. з укр. тематикою. За міжвоєнного періоду на деяких марках Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини зображено пам’ятники архітектури цих земель (замок у Підгорцях, Львівська Політехніка, замок у Хотині, бук. нар. типи на тлі церковці, дерев’яна церква в Ясіні, замок у Мукачеві тощо). Укр. тематика є і на п. м. СССР після 1923 (міста, пром-сть, письм., діячі культури, мистецтва тощо); зокрема цінною є шевченківська серія 1939.

Карп. Україна. В день відкриття Сойму й проголошення незалежности Карпато-Укр. Держави 15. 3. 1939 в Хусті курсувала єдина укр. п. м. за 3 корони з зображенням церкви в Ясіні, видана чехо-словацькою поштою з наддруком «Карпатська Україна». За часів сов. влади Нар. Рада Закарп. України в Ужгороді 10. 2. і 20. 3. 1945 наддрукувала на 100 п. м. Угорщини «Пошта Закарпатська Україна», а в квітні і серпні видала власні 11 п. м. з таким самим написом. На всіх тих п. м. номінали подані без назви валюти. Ці марки були в обігу доти, поки цей край остаточно і формально не був включений в УССР як Закарп. обл. (22. 1. 1946).

За другої світової війни на 18 п. м. Німеччини з портретом А. Гітлера, вартістю 1—80 пфеніґів, німці наддрукували 14. 11. 1941 «Ukraine», а в 1943 зробили це ще на двох п. м. Крім того, вони допустили ще кілька (8) тимчасових місц. пошт і видань або передруків (59 купюр), перев. з написом «Deutsche Hilfspost». Між ними були п. м. і пошти: в Сарнах 1. 10. — 4. 12. 1941, в Олександрії 15. 12. 1941 — 16. 5. 1942, у Вознесенському від квітня до 30. 6. 1942 та в 5 пов. у 1944. По відступі сов. військ з Коломиї там місц. укр. влада українізувала 1 сов. листівку (3. 7. 1941).

Недерж. випуски, тобто не допущені до оплати поштових послуг, звані еріннофілією, збирають також укр. філателісти. Такі випуски марок видавали різні укр. орг-ції в 20 в.; вони служили для збирання фондів на різні цілі, а також для укр. пропаґанди. Іноді ці марки касували окремими штемплями. Досі скаталогізовано бл. 2 000 купюр різних недерж. укр. марок, наліпок, бльоків, стяжок і повністок.

Екзильний уряд УНР у Мюнхені продовжував випускати марки в кін. 1940-их — на поч. 1950-их pp. (у 1930-их pp. вийшло кілька випусків у Варшаві) і закликав укр. еміґрантів додатково оплачувати внутр.-укр. кореспонденцію марками УНР. Керівником поштового відділу і відповідальним за вид. марок був Ю. Максимчук.

Підпільна Пошта України (ППУ) має пропаґандивну мету, видаючи марки, що служать як наліпки на листах поряд з держ. марками. Її веде Закордонний Поштовий Відділ Підпільної Пошти України Закордонних Частин ОУН з 1949 (з перервами); керівник Л. Рихтицький. Видано кількасот серій і бльоків, а деякі наддруковано чи поштемпльовано спеціяльними печатками.

Таборові пошти обслуговували меш. укр. таборів ДП (переміщених осіб) у Німеччині у 1947 — 50 і в таборі полонених вояків 1 Укр. Дивізії Укр. Нац. Армії в Ріміні (Італія) 1946 — 47. Ці табори видавали власні марки й повністки та касували їх своїми штемплями, ведучи в своєму обсязі поштову службу. Цими таборами були: 1) Реґенсбурґ (оселя Ґанґгофер), 36 випусків від 30. 6. 1947; 2) Байройт (казарми Леопольда), 12 випусків 12. 12. 1948; 3) Новий Ульм (казарми Людендорфа), 22 наддрукові випуски 7. 9. 1949; 4) Ульм над Дунаєм (казарми Седан), 4 наддруковані випуски 1. 5. 1950; 5) Ріміні, 28 купюр марок і бльок, 12 листівок, з номіналом у шагах, гривнях або лірах та два штемплі з 19. 8. 1946 до червня 1947.

Виставки п. м. України окремо відбуваються рідко. На укр. землях відбулася тільки одна (Київ, 1928), організована Київ. відділом філателістичного т-ва «Україна», яке існувало у 1920-их pp. Поза Україною першу виставку укр. п. м. влаштував Пласт в Едмонтоні (Канада) 1951. Союз Укр. Філателістів виставляв обидві ділянки укр. Ф. (держ. і недерж.) 1951 і 1952 в Нью-Йорку, Нюарку, й у Філядельфії. Крім цих великих виставок, укр. п. м. експонувалися на кількадесятьох виставках у світі разом з п. м. ін. держав. Першим експонентом був А. Яковлів (1922, Бельгія), крім нього, виставляли Є Вировий, С. Шрамченко, Ф. Букайло, О. Кочан, К. Лисюк, Є. Котик, Я. Петеш і ін. та ряд чужинців (Арнольд, К. Свенсон, Енґельс, О. Петерс, П. Мавроґордато, Люхт, Г. Кюлер, Штоман, Маєрганс, Вільсон, Р. Зайхтер, Найман, В. Тойбер, Дудзінський, В. Попов та ін.). Укр. філателісти влаштовують на Україні чимало виставох, але без п. м. УНР. Кожні три роки в Києві відбуваються міжнар. виставки «Братіслава — Київ — Краків». На Україні нема окремого філателістичного т-ва; українці є чл. Всесоюзного Т-ва Філателістів, що має відділи і клюби в УССР та видає місячник «Филателия».

Філателістичні т-ва. Укр. філателісти поза УССР об’єднувалися в кількох фахових т-вах: Союз Філателістів України в Німеччині, що видає ж. «Der Ukraine-Philatelist»; Укр. Вимінне Т-во при ж. «Укр. Філателіст» у Відні (1925 — 39), гол. І. Турин; Укр. Філателістичний Клюб у Львові (1927) і там таки Укр. Філателістичне Т-во (1928 — 29); Укр. Філателістичне Т-во у Харбіні; Союз Укр. Філателістів і Нумізматиків у Нью-Йорку; Союз Укр. Філателістів Австрії у Відні (заснований 1967, гол. Ю. Костюк, пізніше Б. Ямінський) з визначною діяльністю міжнар. обсягу; Т-во Укр. Філателістів і Нумізматиків у Монтреалі (з 1972) й ін.

Література: Baillie I. L. G., Roberts C. W. Ukraine 1920 Fieldpost Issue; Чучин Ф. Каталог почтовых вещей. Украина. М. 1927; Чернявський І. Історія коломийських поштових марок. Коломия 1928; Schmidt C. Sammlung Russischer Landschaftsmarken im Reichspostmuseum. Берлін 1934; Schultz H. Deutsche Dienstpost 1939 — 1945. Hefte Nr. 18 u. 29; Longueval A. bes Timbres du Camp de Prisonniers Ukrainiens de Rimini (1945 — 1947); Чигринець А. Поштові марки України. Брюссель 1948; Максимчук Ю. Каталог укр. недерж. марок, 5 тт. 1950 — 75; Greaves A. W., Roberts C. W. The Trident Issues of the Ukraine, Part I, II; Roberts C. W. The Trident Issues of the Ukraine, Parts III — V. 1953 — 56; Michel. Briefmarken Katalog 1954, 1976; Schröder A. Schach den Fälschungen, II; Seichter R. Sonder-Katalog Ukraine (1918 — 1920). Зольтау 1956; Максимчук Ю. Бібліографічний показник укр. філателії, гербових марок і банкнотів, 3 тт. 1958 — 79; Максимчук Ю. Каталог чужинних марок з укр. тематикою, 3 тт. 1962 — 79; Richert R. Les diverses emissions et obliterations de la Russie Subcarpathique et de la Sloviquie de Sud (1860 — 1965); Taborský F. Zakarpatská Ukrajina. Брно 1968; Catalog of Displaced Persons, Prisoners of War, Concentrations Camp and Ghetto Stamps during and after World II in Germany. 1970; Massari S. Ukrainskyj Filatelist. Ріміні 1973; Bulat J. Illustrated Postage Stamp History of Western Ukrainian Republic 1918 — 1919. 1973; The Gregory Pos Catalogue of Ukrainian Postage Stamps 1918 — 1920. 1982.

С. Кікта


Філатов Володимир (1875 — 1956), видатний офталмолог родом з Пензенщини, д. чл. АН УРСР (з 1939) та Академії Мед. Наук СССР (з 1944). Закінчив мед. фак. Моск. Ун-ту; 1903 — 11 співр. Одеської університетської очної клініки; з 1921 проф. Одеського Мед. Ін-ту і 3 1936 дир. заснованого ним Укр. н.-д. ін-ту очних хвороб і тканинної терапії в Одесі. Опублікував понад 430 праць, у тому ч.: «Учение о клеточных ядах в офтальмологии» (1908), «Оптична пересадка рогівки і тканинна терапія» (1945, 1948), «Тканевая терапия» (1948), «Мои пути в науке» (1955), «Операции на роговой оболочке и склере» (1960), «избранные труды» (тт. 1 — 4, 1961). Ф. заснував велику офталмологічну школу; запропонував хірургічну методу пластики на круглому стеблі (1917); розробив й увів у практику хірургічної офталмології методи пересаджування рогівки очей трупів; запропонував власні методи лікування глакоми, трахоми, травматизму в офталмології тощо; винайшов багато ориґінальних офталмологічних інструментів; створив вчення про біогенні стимулятори та розробив методу тканинної терапії (1933), яка широко застосовується в медицині й ветеринарії; заснував і редаґував в Одесі «Офтальмологический журнал»; довгий час очолював наук. Т-во офталмологів України.

[Філатов Володимир (* Михайловка — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Г. Ш.


Філевич Іван (1856 — 1913), рос. історик, проф. Варшавського Ун-ту; праці з історії старої України, зокрема Галичини й Закарпаття, серед ін.: «Борьба Польши и Литвы-Руси за галицко-владимирское наследие» (1899), «Очерк Карпатской территории и населення» та ін.


Філевич Михайло († 1804), скульптор, до 1777 працював у Львові, згодом у Холмі. Скульптурне оздоблення (у співпраці з С. Стажевським) катедри св. Юра у Львові (дерев’яні статуї Аарона і Мелхиседека в гол. вівтарі), 6 дерев’яних статуй святих у церкві манастиря Василіян у Бучачі, група «Архиєрей» у гол. вівтарі Успенської церкви у Львові та ін. Працював у стилі рококо з рисами клясицизму.

[Філевич Михайло († Холм). — Виправлення. Т. 11.]


Філімонов Микола (1884 — 1943), оперовий співак-баритон і визначний педагог вокалу. З 1916 в Київ. опері (з перервами); проф. Муз.-драматичного Ін-ту ім. М. Лисенка (1925 — 32) в Києві. 1933 — 37 на засланні. Помер у Києві.


Філін Федот (Филин, * 1908), рос. мовознавець-славіст в СССР. послідовник марризму, а по забороні його — чільна постать серед ортодоксальних «марксистів», противник структуралізму, генеративізму і взагалі зах. мовознавства нового часу. Від 1971 ред. офіц. журн. «Вопросы языковедения», дир. Ін-ту Рос. Мови АН СССР, активний промотор політики русифікації народів СССР. Серед праць дотичних до укр. мови можна назвати «Лексика русского литературного языка древнекиевской эпохи» (1949), «Образование языка восточных славян» (1962), «Происхождение русского. украинского и белорусского языков» (1972) та зб. за ред. Ф. — «Вопросы исторической лексикологии и лексикографии восточнославянских языков» (1974) і «Актуальные проблемы исторической лексикологии восточнославянских языков» (Дніпропетровське, 1975). У своїх іст. працях боронить теорію давньої сх.-слов. єдности, але підкреслює льокальні відмінності як діялектні.

[Філін Федот (1908, Селіно, Тульська губ., Росія — 1982, Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Філіпенко Аркадій (* 1912), композитор родом з Києва, закінчив Київ. Консерваторію (кляса Л. Ревуцького). Твори: «Героїчна поема» і «Концертний вальс» для оркестри, три струнні квартети, сольоспіви, численні дитячі пісні й дитяча опера «У зеленому саду» (1967); муз. комедії «Голий президент» (1967) і «Сто перша дружина султана» (1971); музика до театральних і кіно-спектаклів, радіо і телебачення.

[Філіпенко Аркадій (1912 — 1983, Київ), твори: п’ять струнних квартетів. Вокально-симфонічна поема „Дума про безсмертного Кобзаря“ (1960), симфонія для струнної оркестри (1976). — Виправлення. Т. 11.]


Філіпов Анатолій (1899 — 1978), вчений у галузі прикладної математики і механіки родом з Вінничини, д. чл. АН УРСР (з 1967). З 1054 — дир. лябораторії гідравлічних машин філії Ін-ту Механіки АН УРСР (також і 1948 — 61 проф. Харківського Політехн. Ін-ту), з 1972 — керівник відділу Ін-ту Проблем Машинобудування АН УРСР. Праці з питань прикладної математики й механіки, зокрема коливань мех. систем.


Філіпов Олексій (1902 — 55), пед. діяч родом з Кіровоградщини; закінчив Одеський Ін-т Нар. Госп-ва; працював у шкільній адміністрації, дир. Київ. Пед. Ін-ту, заступник наркома освіти, згодом мін. освіти УССР (1944 — 55), ред. ж. «Радянська Школа» (1947 — 51). Праця «Розвиток радянської школи в Укр. РСР у період першої післявоєнної п’ятирічки, 1946 — 1950» (1957).


Філологія (словесність), сукупність (єдність) наук про мову, літературу й усну нар. творчість якогось народу (напр., укр. Ф. як предмет університетських студій в УССР і Польщі). Поняття Ф. характеризує насамперед культуру доби Ренесансу й гуманізму; спершу воно прикладалося до комплексного вивчання клясичних (гр., рим.) текстів. У зв’язку з дедалі вужчою спеціялізацією науковців і з розвитком нових метод і течій у мовознавстві 20 в. (альґебраїзація, техніцизація, деісторизація і т. д.) помічається тенденція до його відриву від Ф., в якій залишається традиційне (порівняльно-іст., гуманітарне, культ.) мовознавство. На Україні довше, ніж на Зах., тривала гуманістична єдність Ф. та її зв’язок з історією. Ті самі люди часто працювали в різних ділянках Ф. та історії (напр., О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький, В. Перетц, М. Грушевський, А. Кримський, І. Свєнціцький, М. Возняк). Цю традицію продовжували на еміґрації Д. Чижевський, Ю. Шевельов, О. Пріцак, І. Шевченко та ін. Близькість укр. Ф. до історії маніфестувалася в інституційному зв’язку між ними (пор. назви Іст.-Філол. Відділ УАН, Іст.-Філол. Ін-т у Ніжені).

Б. С.


Філомафітський Євграф (1790 — 1831), вчений і письм. рос. роду з с. Малахова, тепер Ярославської обл., син свящ. Закінчив. Харківський Ун-т і з 1826 був його проф. з заг. історії, географії й статистики. Ф. був одним з ред. першого на Україні ж. «Украинскій ВЂстникъ» (1816 — 19); відомий також як пропаґатор театральної справи на Україні.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.