[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3690-3700.]

Попередня     Головна     Наступна

Ч

Чабаненко Іван (1900 — 72), режисер і педагог родом з Чигирина, закінчив Київ. Муз.-драм. Ін-т ім. М. Лисенка (1930), і в ньому викладав (з 1931); 1937 — 65 на пед. роботі в Київ. Ін-ті Театрального Мистецтва (з 1961 проф.; 1937 — 45 і 1961 — 65 його ректор). Режисером працював 1931 — 33 у театрі ім. М. Заньковецької в Запоріжжі і в Київ. Театрі Роб. Молоді. Вистави: «Отелло» В. Шекспіра, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Невідомі солдати» Л. Первомайського, Ч. автор п’єси «Горе намучить, горе і научить» (1943) і кн. «Записки театрального педагога» (1980).

[Чабаненко Іван († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Чабанівський (справжнє прізвище Циба) Михайло (1910 — 73), письм. і журналіст, з 1930 працював у пресі, за другої світової війни — кореспондентом на фронті. Поезії почав друкувати 1931, потім перейшов на прозу. У кін. 1950-их pp. з позицій офіц. партійности гостро виступав проти шестидесятників. Зб. повістей і оп. «Свіжа скиба» (1949), «Під зорями балканськими» (1951), «Стоїть явір над водою» (1959), «Дорога додому» (1966), «Лебедина сага» (1969) і багато ін.; романи «Балканська весна» (I — III, 1954 — 60), «Тече вода в сине море» (1961). Питанням охорони природи присвячені кн. нарисів Ч. «Садок вишневий коло хати» (1961) й «Оберігаймо рідну природу» (1968).

[Чабанівський (справжнє прізвище Циба) Михайло (* Лигівка, Харківщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Чабер (Satureja), рід рослин родини губоцвітих; трави, кущі і півкущі. Відомо бл. 30 видів, з них на Україні 2: Ч. крим. (S. taurica) і Ч. садовий (S. hortensis), однорічна декоративна й етероолійна рослина, яку культивують.

Чавдар Єлисавета (* 1925), співачка лірико-кольоратурне сопрано; родом з Одеси, після закінчення Одеської Консерваторії солістка Київ. театру опери та балету. Гол. партії: Марильця, Венера («Тарас Бульба», «Енеїда» М. Лисенка), Йолан («Милана» Г. Майбороди), Джільда, Віолетта («Ріґолетто», «Травіята» Дж. Верді), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Лючія («Лючія ді Ляммермур» Г. Доніцетті) та ін. З 1949 виступає в багатьох країнах Европи, в Канаді, Китаї та Індії. Здобула першу премію на міжнар. конкурсі співаків-солістів у Берліні 1951.

Чавдаров Сава (1892 — 1962), укр. вчений, педагог, чл.-кор. Академії Пед. Наук РСФСР (з 1947) родом з Молдавії; 1929 — 39 — викладач у пед. вузах Києва, 1939 — 41 і з 1944 — проф. педагогіки Київ. Ун-ту (одночасно дир. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки УРСР). Праці Ч. присвячені питанням навчально-виховної роботи в сов. школі, світогляду учнів, історії пед. думки, методиці навчання укр. мови. Ч. автор підручників укр. мови для 1 — 4 кляс.

Чавчавадзе Ілля (1837 — 1907), видатний груз. діяч і письм.; бував на Україні й у редаґованих ним вид. популяризував твори Т. Шевченка. Твори Ч. перекладали Б. Грінченко, П. Грабовський, П. Тичина й ін.

Чага, p., що протікає Басарабською височиною і Причорноморською низовиною, ліва притока р. Когильника; довж. 120 км, сточище 1 270 км², пересічна шир. річища у верхній течії 6 — 8 м, у нижній 20 — 30 м. Використовується для зрошення.

Чаговець Василь (1873 — 1941), фізіолог родом з Роменщини, один з основоположників електрофізіології, д. чл. АН УРСР. Після закінчення Військ. Мед. Академії — військ. лікар. З 1909 проф. високих шкіл у Харкові й Києві. Праці Ч. присвячені питанням застосування теорії електролітичної дисоціяції, запропонованої С. Арреніюсом; виявлення фізико-хем. характеру електричних потенціялів у живих тканинах та механізму їх електричного подразнення; застосування матем. метод у біології, електронаркози тощо. Ч. приділяв багато уваги виготовленню на Україні електрофізіологічної апаратури.

[Чаговець Василь (* хутір Патичис — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Чаговець Всеволод (1877 — 1950), театрознавець і критик родом з Старокостянтинова. 1901 — 18 працював як театральний рецензент і публіцист у Києві. Автор п’єси «Дойна», лібретта до балетів «Лілея» К. Данькевича і «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова, інсценізації «Тарас Бульба» за М. Гоголем та ін.; спогадів («З темряви минулого»); нарисів про творчість М. Лисенка, М. Заньковецької, І. Мар’яненка, П. Саксаганського, І. Паторжинського, О. Петрусенко, М. Соловцева, театр М. Садовського та ін.; кн. «Життя і сцена» (К. 1956).

Чаговець Ростислав (1904 — 82). біохемік, д. чл. АН УРСР (з 1967), син Всеволода Ч., родом з Києва. Проф. 1932 — 50 Київ. Мед. Ін-ту; з 1933 — співр. Ін-ту Біохемії АН УРСР. Праці Ч. присвячені експериментальним основам вітамінотерапії та застосуванню вітамінів у тваринництві тощо. Монографія «Транспорт жиророзчинних вітамінів», автор 190 наук. праць, з яких низка присвячена філос. питанням біології.

Чайка, чибіс (Vanellus vanellus), птах родини сивкових, ряду куликоподібних; довж. до 35 см, вага 180 — 225 гр. На Україні скрізь, крім Карпат. Корисний птах.

Чайка, запор. човен, довж. 18 — 20 м, шир. 3 — 3,5 м, глибина — 3,5 — 4 м; основа — днище видовбане з одного дерева (верби або липи), оббите з боків дошками; на борту комишевий пояс, який захищав при обстрілі і від затоплення. На Ч. було дві керми, спереду і ззаду, щоб не треба було повертати; була й щогла для вітрил. Залога Ч. — 50 — 60 осіб, озброєна навіть малими гарматами. Докладний опис Ч. є у Ґ. Бопляна.

Чайка Андроник (1881 — 1968), лікар-уролог родом з с. Ручки, нині Гадяцького р-ну Полтавської обл., ген-майор мед. служби; закінчив Військ. Мед. Академію (1911); 19.28 — 44 проф. Київ. Ін-ту вдосконалення лікарів, 1944 — 62 — Мед. Ін-ту в Києві. Праці Ч. присвячені питанням заг. хірургії, оперативному лікуванню хворих на аденому та рака передміхурової залози, туберкульозу сечостатевих органів, етіопатогенезу гнійних захворювань органів сечової системи.

Чайка Євген (* 1902), патологоанатом родом з с. Розбишівки на Полтавщині, закінчив Київ. Мед. Ін-т і з 1940 став його проф. Праці присвячені вивченню реактивних змін сполучної тканини, бруцельозу, брайтової хвороби, панкреатиту, хвороб крови тощо.

[Чайка Євген (1902 — 1976, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Чайка Степан (* 1902), нар. різьбар на дереві родом з с. Бродки на Львівщині. Використовує природну форму кореня, гілок та кори і створює малі декоративні фігурки тварин і пташок. Персональні виставки у Львові, Києві, Москві (1963). Характеристика його творчости у кн. С. Чехович «Степан Чайка» (1968).

Чайка Яків (* 1918), кераміст і скульптор родом з с. Бродки на Львівщині; мист. освіту здобув у Львові в керамічній майстерні «ОКО» С. Литвиненка і в мист.-пром. школі (1935 — 39). Спочатку працював перев. у декоративній кераміці й дрібній скульптурі, згодом у станковій і монументальній скульптурі. Портретні погруддя М. Гоголя, І. Айвазовського, А. Манастирського, Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стефаника та ін.; співавтор пам’ятників І. Франкові у Львові і в Дрогобичі, автор пам’ятника Т. Шевченкові в с. Бродках; композиція «Прометей» та ін. Персональні виставки 1956 і 1969 у Львові.

Чайківський Йосип (1876 — 1938), галицький педагог і культурно-освітній діяч, учитель гімназії (з 1907), організатор і довголітній управитель учительської семінарії «Рідна Школа» в Коломиї (1908 — 26); автор популярної тритомової «Всесвітньої історії».

Чайківський Микола (1887 — 1970), математик і педагог родом з Бережан (Галичина), д. чл. НТШ, син Андрія Ч. (див.). 1914 — 18 співр. Союзу Визволення України у Фрайштадті, пізніше педагог у Галичині, з 1923 проф. Ін-ту Нар. Освіти в Одесі. У 1930-их pp. репресований, згодом проф. пед. ін-тів у Казахстані й у Львові, Автор посібника: «Квадратні рівняння», шкільних підручників: «Альґебра» і «Тригонометрія»; «Словник укр. матем. термінології» (1924), «Укр. матем. наук. бібліографія» (1931).

Чайковський Андрій (1857 — 1935), письм., гром. діяч, адвокат у Галичині родом з Самбора; діяч Нац.-Дем. Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, пов. комісар ЗУНР у Самборі. 1883 закінчив Львівський Ун-т і працював адвокатом, був організатором т-в «Просвіти», «Січі», «Відродження» в Бережанах, Самборі й Коломиї, 1924 був гол. Т-ва письм. і журналістів у Львові. Друкуватися почав 1892. Образи гал. життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини з-перед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки» у зб. оп. «Із судової залі», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюньк’а» (1835), «В чужім гнізді» (1896), «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та ін. На пробудження нац. свідомости й виховання молоді мала значний вплив проза Ч. в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та ін. У цих творах Ч. ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.

[Чайковський Андрій († Коломия). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Маковей О. А. Чайковський. Літ.-критична студія. ЛНВ, т. І. 1898; Франко І. З останніх десятиліть XIX в. ЛНВ. т. XV. 1901.

І. К.

Чайковський Григорій (1709 — 57), маляр родом з Сяніччини, чернець кармелітського манастиря у Львові; мед. та мист. освіту здобув у Римі. Образи св. Йоакима й Анни, пророка Іллі, св. Яна, портрети провінціяла Ангелюса Постемського і пріора кармелітського манастиря Войцеха Борщевського. Ч. малював рел. композиції і для ін. манастирів Галичини, Волині і Литви. Зберігся його автопортрет.

Чайковський Данило (1909 — 72), журналіст і політ. діяч ОУН С. Бандери родом з Галичини; в’язень поль. тюрем і нім. концтаборів. На еміґрації в Німеччині (пропаґандивний референт проводу Закордонних частин ОУН, ред. «Укр. Трибуни»), з 1948 у Франції — ред. газ. «УкраїнецьЧас» (1948 — 55), згодом знову в Німеччині, ред. «Шляху Перемоги» у Мюнхені, з 1967 у ЗДА, де працював у ред. щоденника «Америка». Автор в’язничних переживань «Хочу жити» (1946), зб. новель «Наші дні», оп. для дітей. Писав під псевд. О. Данський.

[Чайковський Данило (* Мишків, Заліщицький пов. — † Філядельфія). — Виправлення. Т. 11.]

Чайковський Іван, маляр 18 в.; у 1753 — 55 pp. розмальовував та виконував золочення в палаці та придворній церкві гетьмана К. Розумовського в Глухові, згодом у Козельці. Автор ікон «Розп’яття», «Христос у вертограді», «Св. Дух»; для Андріївської церкви в Києві виконав картину апокаліптичного змісту.

Чайковський (Czajkowski) Міхал (1804 — 86), поль. політ. діяч і письм. родом з Волині, Брав участь у поль. повстанні 1830 — 31, згодом на еміґрації в Парижі і Константинополі, там перейшов 1850 на тур. службу і прийняв іслям (Садик Паша). Під час Кримської війни організував коз. сотні по тур. боці. 1873 повернувся на Україну і прийняв православіє. Ч. — автор популярних романтичних повістей з іст. Козаччини, перекладених на різні мови: «Powieści Kozackie» (1837), «Wernyhora» (1838), «Kirdżak» (1839), «Koszowata» (1841), «Owruczanin» (1841) та ін.

Чайковський Петро (1840 — 93), рос. композитор укр. роду Чайків (з с. Миколаївка на Полтавщині); після закінчення Петербурзької Консерваторії (1865) був педагогом і дириґентом, концертував у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Одесі, Тбілісі, в Швайцарії, Італії. ЗДА. З 1864 майже щороку жив на Україні в маєтку Низах на Харківщині, а 1878 — 85 в с. Кам’янці і Браїлові на Поділлі. Тут постали його твори на укр. сюжети чи такі, в яких використано укр. нар. мелодії: опери «Мазепа» (за О. Пушкіном) і «Черевички» («Коваль Вакула» за М. Гоголем), симфонії чч. 2, 4, концерт для фортепіяна й оркестри ч. 1, транскрипція фантазії «Козачок» Дарґомижського для фортепіяна, пісні до рос. перекладів Т. Шевченка і чимало ін. Ч. зредаґував вид. церк. творів Д. Бортнянського в 10-ох тт. (1882). 1890 Ч. відвідав М. Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба».

Література: Тюменева Г. Чайковський і Україна. К. 1955.

Р. С.

Чако (Chaco), провінція в півн.-сх. Арґентіні. Площа 100 000 км², населення 690 000 (1980), у тому ч. бл. 25 000 українців. Клімат підтропічний, меш. займаються здебільша рільництвом (бавовна, цукрова тростина, кукурудза, соняшник) і тваринництвом. Українці почали поселюватися в Ч. по першій світовій війні, перев. з Волині й Полісся. Живуть гол. у містах і околицях Pres R. Saens Peña (укр. кат. церква і манастир Сестер Служебниць), Las Brenãs (укр. правос. церква), San Bernardo (кредитова спілка «Відродження») та ін.

Чалий Богдан (* 1924), письм. родом з Києва, автор книжок для дітей і юнацтва; чл. редакцій дитячих журн. і гол. ред. ж. «Барвінок», секретар правління Спілки Письменників України. Окремими вид. вийшло бл. 30 поетичних, прозових і драматичних книжок для дітей; Ч. автор сценарія «Закон Антарктиди» (1963).

Чалий Дмитро (* 1904), літературознавець родом з с. Архангельського на Донеччині; працює в Ін-ті літератури АН УРСР (завідувач відділу). Праці з укр. і рос. літератури, серед ін.: «Становлення реалізму в укр. літературі» (1956), монографія «Г. Квітка-Основ’яненко» та ін.

[Чалий Дмитро (1904 — 1985, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Чалий Михайло (1816 — 1907), педагог і гром.-культ. діяч родом з Новгорода Сіверського; дир. гімназії в Білій Церкві, ліцею й гімназії кн. Безбородька в Ніжені, організатор недільних шкіл у Києві, приятель Т. Шевченка. Ч. належав до гуртка вчених, що гуртувалися довкола ж. «КСт.». Друкувався в «Основі» (1862) і в «КСт.» (1899). Автор кн. «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (1882) і спогадів. Співорганізатор похорону Т. Шевченка на Україні і промовець над домовиною в Києві під час перевезення тіла до Канева.

Чалий Сава († 1741), коз. полк. родом з с. Комаргорода на Вінничині; перебував якийсь час на Запор. Січі, згодом служив сотником надвірного загону у поль. кн. Четвертинських. 1734 брав участь у повстанні гайдамаків по боці сотника Верлана. По придушенні повстання знову перейшов на поль. бік і став на службу маґнатів Потоцьких як полк. надвірного війська. Був страчений гайдамаками з загону Г. Голого за зраду. Постать Ч. стала сюжетом трагедії І. Карпенка-Карого «Сава Чалий» (1899).

Чапаєве (IV — 16), с. м. т. Кегичівського р-ну Харківської обл.; 7 300 меш.; цукроварня, асфальтовобетоновий зав.

Чапельський Іван (1850 — 1919), гр.-кат. свящ.; гал. гром. діяч і педагог, гол. Руського, згодом Укр. Пед. Т-ва (1887 — 91 і 1902 — 10), співред. газ. «Господарь и Промышленникъ» та «Учитель».

[Чапельський Іван (1858, Рибник, Дрогобиччина — 1918, Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Чапка (властиво ван Гутте) Герман, львівський будівничий і різьбар 16 в., з походження нідерляндець, чл. (з 1577) і старшина (з 1582) будів. цеху. Його роботи: в катедрі в Самборі і у Фельштині (надгробок Валентого Гербурта), а також вірогідно вівтар Запалів у лат. львівській катедрі і надгробок Г. Синявської в Бережанах.

Чапленко Василь (* 1900), мовознавець, письм. і літ. критик, закінчив Дніпропетровський Ун-т. З 1945 жив у Зах. Німеччині, і пізніше у ЗДА. Автор роману «Чорноморці» (1948), повістей «Пиворіз» (1943), «Люди в тенетах» (1951), «У нетрах Копет-Даґу» (1951), «Загибель Перемітька» (1961), «Його племінниця» (1975) та коротких оп. і драматичних творів.

Найважливіша мовознавча праця «Укр. літ. мова XVIII ст. до 1917 p.», Нью-Йорк 1955; друге вид. «Історія нової укр. літ. мови», Нью-Йорк 1970), поширене й доведене до 1933 р. Як літ. критик Ч. виступає з позицій напряму, який він зве збагаченим реалізмом. Ч. також писав про українізми у творчості М. Гоголя, про поодинокі проблеми укр. літ. мови, про етногенезу слов’ян тощо.

[Чапленко Василь (1900, Миколаївка — 1990, Ческвейк Віллидж, Матаван, Нью-Джерзі), „Укр. літ. мова (XVII ст. — 1917 р.)“. — Виправлення. Т. 11.]

Чаплине (V — 17), с. м. т. у Васильківському р-ні Дніпропетровської обл.; зал. вузол; 8 700 меш.; підприємства по обслуговуванню зал. транспорту.

Чаплинка (VII — 14), с. м. т. в центр. частині Причорноморської низовини; р. ц. Херсонської обл.; 6 700 меш.; харч. пром-сть, асфальтобетоновий зав.

Чаплинський (Czapliński) Данило, поль. шляхтич родом з Брацлавщини; з 1646 підстароста чигиринський і управитель дібр А. Конєцпольського на Україні. За відсутности Б. Хмельницького Ч. напав на його хутір у Суботові і пограбував його майно. На поч. повстання Б. Хмельницького Ч. воював у поль. загонах проти укр. війська. Дружина Ч. Мотрона на поч. 1649 стала дружиною Б. Хмельницького.

Чаплинський могильник, давньослов. могильник поблизу селища Чаплі б. Дніпропетровського на лівому березі Дніпра; відкритий 1950. Поховання належать до мезоліту, неоліту та до мідного віку. В похованнях знайдено, крім кістяків, багато прикрас.

Чапля (Ardea), гніздовий птах-бродун з родини чаплевих, споріднений з бузьком; довж. до 110 см, вага до 2 кг. Живиться рибами і тому шкідливий. На Україні поширені Ч. сіра (A. cinerea) — по всій Україні, і Ч. руда — селиться у водоймищах Лісостепу й Степу.

[Чаполоч пахуча. — Доповнення. Т. 11.]

Чардинін (псевд. Красавчикова) Петро (1873 — 1934), кінорежисер й актор родом з м. Чердина (тепер Пермська обл.); закінчив муз.-драматичну школу Моск. філармонії. Спочатку на сцені провінційних театрів, з 1907 в кіні, 1921 — 23 жив за кордоном, з 1923 працював на Україні. Кращі фільми: «Укразія» (1925), «Тарас Шевченко» (1926), «Тарас Трясило» (1927), «Черевички» (1928, за М. Гоголем).

Чарнецький Миколай (1884 — 1959), церк. діяч Укр. Кат. Церкви, родом з с. Семаківців на Станиславівщині, редемпторист (з 1919), єп.; з 1909 свящ., 1914 — 19 проф. Духовної Семінарії в Станиславові. З 1926 настоятель манастирів у Костополі й Ковелі на Волині. 1931 іменований «Апостольським візитатором для слов’ян візант. обряду поза руськими епархіями, в Польщі» і хіротонізований (на єп.) з осідком у Варшаві, потім у Ковелі. Через опір поль. влади Ч. не мав юрисдикції, однак опікувався гр.-католиками з Галичини, що оселювалися на Волині. Сов. влада 1939 заборонила Ч. перебувати на Волині й до 1945 він жив у Львові. 1945 заарештований і вивезений на Сибір, де пробув 10 pp., після чого повернувся до Львова, де й помер.

Чарнецький Степан (1881 — 1944), поет, фейлетоніст, театральний діяч і критик родом з с. Шманьківців на Тернопільщині. Належав до літ. групи «Молода Муза». З 1906 — театральний референт т-ва «Руська Бесіда» у Львові, 1913 — 14 режисер і мист. керівник його театру. Співр. щоденника (1916 — 18) і тижневика (1922 — 25), «Укр. Слово», фейлетоніст (псевд. Тиберій Горобець), «Укр. Вісника» — «Діла» (1921 — 24) і ред. ж. «Будяк» (1921 — 22). Окремими кн. вийшли зб. поезій: «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920); зб. новель і фейлетонів: «Дикий виноград» (1921), «Квіти і будяче» (1922), «З мойого записника» (1922) та цінне дослідження «Нариси укр. театру в Галичині» (1934), перевидане зі скороченнями у зб. «Вибране» (1959).

[Чарнецький Степан († Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Чарнецький Стефан (1599 — 1665), один з визначних поль. полководців 17 в., воєвода руський (з 1657), гетьман коронний (1665), родом зі сер. шляхти. З 1648 учасник боротьби проти повстання Хмельницького; у битві під Жовтими Водами (1648) попав у тат., а потім коз. полон. Повернувшися з полону, брав участь у боях під Зборовом (1649), Берестечком (1651) і Батогом (1652). 1653 зазнав поразки на Поділлі від коз. військ під проводом І. Богуна. З 1655 очолював поль. військо в його боротьбі з наїздами шведів і Ракоція, згодом проти Москви.

Чарниш Іван († 1728), діяч Мазепинської доби, родом з Гадяччини. Був військ. канцеляристом, виконував дипломатичні доручення Мазепи в Москві (1699) й Константинополі (1700), резидент гетьмана при Петрі I у Ґродні (1705). Брав участь у Півн. війні (командував Гадяцьким полком). Був причетний до змови Кочубея та Іскри й ув’язнений, що сприяло його кар’єрі за гетьманування І. Скоропадського. З 1709 до 1715 гадяцький полк., потім ген. суддя (до 1725). Ч. різними ґвалтовними засобами здобув собі великі маєтки. 1723 був викликаний до Петербурґу разом з наказним гетьманам П. Полуботком і з ним ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Звільнений по смерті Петра I, помер у Москві.

О. О.

Чарниші, коз.-старшинський рід на Полтавщині, відомий з 17 в. Федір Ч., як і його батько, брав участь у Чигиринських боях 1677 — 78 pp. Син його Іван Ч. був полк. гадяцьким і ген. суддею (див.). Нащадки Івана і його брата Тихона утворили дві лінії роду Ч.: гадяцьку і миргородську. Правнук Івана Ч. Василь (1759 — 1822) — учасник Полтавського патріотичного гуртка (кін. 18 і перша чверть 19 в.) і масон, був полтавським губ. маршалком шляхетства (1801 — 1820, з перервами). З миргородської лінії Петро Ч. — полтавський війт (1777), згодом полтавський пов. маршал (1793), належав до укр. оточення кн. О. Безбородька. Його та його братів нащадки були земськими діячами на Полтавщині 19 — 20 вв.

О. О.

Чарноцький Адам, див. Доленґа-Ходаковський Зоріян.

Чарторийський (Czartoryski) Адам (1770 — 1861), кн., поль. політ. діяч. Був близьким дорадником царя Олександра І і мін. закордонних справ Росії (1804 — 06). Під час поль. повстання 1830 — 31 — гол. тимчасового повстанського уряду, який намагався відновити Польщу в старих кордонах. На еміґрації очолював консервативно-аристократичний табір. У свою антирос. акцію, гол. у зв’язку з Крим. війною, Ч. пробував включити також українців; у цьому йому допомагали Ф. Духінський і М. Чайковський. У плянах Ч. було утворення на Наддніпрянщині коз. держави, яка мала б увійти у федеративні зв’язки з Польщею, тоді як Галичина мала залишитися поль. В органі Ч. „Trzeci Maj“ вміщено інформації про Україну.

Література: Handelsman M. Ukraińska polityka ks. Adama Czartoryskiego przed wojną Krymską. Праці Укр. Наук. Ін-ту у Варшаві. т. XXXV. 1936.

Чарторийські, Чарториські, Чарторійські (Czartoryscy), княжий рід укр.-поль. походження, який 1433 одержав титул кн. Священної Рим. Імперії. Протопласт роду Василь володів Чарторійськом на Волині (1393). Його сини Іван, Олександер і Михайло мали високі посади у В. Князівстві Лит.; Михайло Ч. († бл. 1489) був намісником Брацлавщини (1463) і провадив боротьбу проти татар. Після Люблінської унії 1569. яку рід Ч. підтримував, Ч. одержали впливові позиції в поль. уряді й поширили свої володіння на Волині і в Галичині. Під час Хмельниччини Михайло Ч. (1621 — 92) боровся проти повстанців. Важливу ролю відогравали Ч. в Речі Посполитій 18 в., особливо за часів королів Авґуста III й Станислава Авґуста Понятовського, мати якого була кн. Констанція Ч. Її брат, кн. Александер Август (1697 — 1782) Ч., воєвода руський, одружившись з Марією Софією Сенявською, дістав величезні маєтки згаслого роду Сенявських. Внук їх, кн. Адам-Юрій Ч. (1770 — 1861, див.) був одним з найвідоміших чл. роду Ч.

У кін. 18 в. Йосиф Клеменс кн. Ч., стольник лит., розгорнув широку пром. діяльність у своїх маєтках на Волині й Поділлі (мануфактура сукна, полотна, шкіряних виробів, порцеляни й фаянсу в Корці й Городищі, поясів у Меджибожі тощо).

Чаруковський Прохор (1790 — 1842), лікар-інтерніст родом з Полтавщини; закінчив Чернігівську Духовну Семінарію і Петербурзьку Медико-Хірургічну Академію, з 1828 був її проф. Автор підручника «Патологическая семиотика» (1825 і 1841), монографії Опыт системы практической медицины» та ін. Ч. вперше в Рос. Імперії ввів у внутр. медицину перкусію та авскультацію як методи об’єктивного дослідження хворої людини.

«Час», одне з найбільших і найактивніших в-в 1908 — 20 у Києві; його засновники: В. Королів-Старий, М. Синицький. П. Петрушевський. Видавало шкільні підручники, вибрані твори укр. клясиків, популярну бібліотеку, серії малих видань, кольорових листівок А. Ждахи. У цьому ж в-ві 1917 — 20 виходив критико-бібліографічний місячник «Книгарь». В-во мало власну друкарню й книгарню.

«Час», укр. щоденник (єдиний у Румунії), виходив у Чернівцях 1928 — 40 — разом 3 350 чч. (накладом 600 — 3 000); політ. зближений до Укр. Нац. Партії (підтримував її під час виборів до парляменту в Румунії). «Ч.» видавав спершу Т. Глинський, з 1929 — видавнича спілка «Час». Ред.: В. Мегидинюк, Ю. Сербинюк, Л. Когут; в ред. працювали серед ін. О. Мегидинюк. Т. Пігуляк. О. Масикевич. В. Якубович та ін. «Ч.» мав жін. стор. (ред. О. Гузар). Крім щоденника «Ч.», виходив ще п. н. «Ч.» тижневик для хліборобів «Сел. число».

«Час», заг. інформаційний щоденник, виходив у Львові 1931 — 32; ред. М. Голубець.

«Час», націоналістичний тижневик ліберального напряму, виходив у Фюрті (Баварія) 1945 — 49 pp. Його видавцем і ред. був Р. Ільницький, гол. ред. М. Колянківський. Серед постійних співр. і авторів були: Б. Галайчук, З. Кузеля, Р. Олійник-Рахманний, З. Пеленський, М. Стиранка, М. Сосновський, Л. Ребет, В. Янів та письм. й літературознавці на еміґрації в Европі: В. Барка, С. Гординський, Ю. Косач, Б. Кравців, В. Петров, Ю. Шерех (Шевельов) й ін. «Ч» мав добре редаґовану літ.-мист. стор., зокрема відділи кн. рецензій та театральної критики. Найвищий наклад газ. — 15 000 прим. (1948). Коли еміґрація почала виїжджати з Німеччини, у серпні 1949 «Ч.» злився з газ. «Українець» у Парижі, який виходив п. н. «Українець-Час». Однак ред. й більшість авторів «Ч.» виїхали за океан і в газ. «Українець-Час» не співробітничали.

Часи дієслів. Від праслов. мови давньоукр. мова успадкувала систему чотирьох минулих часів і одного теперішнього/майбутнього. Аорист (носихъ) був час на означення минулих подій, що наступали одна за одною (розповідний минулий), імперфект (носяхъ) окреслював минулі дії, не включані в ланцюг послідовних подій, перфект (єсмь посиль) був минулий результативний (минулі події, чиї наслідки тривають), а плюсквамперфект (быхъ носилъ) окреслював минулі дії, що передували ін. минулим. Ця система минулих часів розклалася і в живій мові вийшла з ужитку найпізніше на межі 13 — 14 ст. з тим, що функції універсального минулого часу перебрав перфект, який уже від 14 в. міг уживатися також без допоміжного дієслова, не мавши, отже, особових закінчень (я, ты, онъ носилъ); уживання допоміжного дієслова єсмь... краще зберігалося в зах. говірках, де воно, злившися з гол. дієсловом, витворювало нові особові форми (носивем, носивесь... На основі кол. перфекта витворився новий плюсквамперфект (був носив), вживання якого одначе факультативне і який тепер частіше окреслює дію, замірену, але не здійснену. Нерозчленованість теперішнього/майбутнього часу в давньоукр. мові могла надолужуватися вживанням дієслів почьну, хочю, имамь плюс інфінітив у значенні майбутнього часу (почьну носити) або дієслова буду плюс дієприкметник на л (буду носилъ), але вживання цих конструкцій не було граматикалізоване. Від 14 в. починає формуватися новий майбутній час, спершу з допоміжного дієслова иму плюс інфінітив (иму носити, носитиму), а далі також (буду) плюс інфінітив (буду носити). Перебудова системи Ч. д., що припадає в гол. на 14 — 15 ст. сталася насамперед у наслідок розвитку категорії дієслівного виду. Подібна перебудова відбулася в усіх північнослов. мовах, за винятком лужицьких, тоді як південь (македонська, болг. й сербохорватська мови) в гол. зберіг стару систему часів.

У сучасній укр. мові система Ч. д. будується на протиставленні минулого неминулому. Минулий час не має особових закінчень, а має родові, не-минулий має особові закінчення. Не-минулий складається з двох паралельних форм майбутнього часу (буду носити, носитиму) і т. зв. теперішнього. Останній в суті речі атемпоральний і може показувати дію одночасну з мовою (несу дрова), постійну (Десна впадає в Дніпро), минулу (1581 виходить друком Острозька Біблія) і майбутню (понесу дрова) залежно від умов контексту і вибору видової форми. У цілому, отже, укр. мова належить до мов, у яких Ч. д. і категорія часовости в дієслові до певної міри невтралізовані й відіграють підпорядковану ролю. Відповідно, умовний і наказовий способи та інфінітив взагалі не мають Ч. д., а в структурі складного речення нема узгоджености в часі між гол. і підрядним реченням, і теперішній час може вживатися як універсальний у підрядному реченні (Він бачив, що йде дощ — пор. англ. Не saw that it was raining).

Ю. Шевельов

Часів Яр (V — 18), м. (з 1938) в Донецькій обл., підпорядковане Артемівській міськраді, 23 000 меш. (1974). У Ч. Я. діє найбільший на Україні і один з найбільших в СССР комбінат вогнетривких виробів, який виник на базі багатого родовища високоякісних вогнетривких глин (площа родовища бл. 2 000 га, почато експлуатацію у 1880-их pp.); випускає широкий асортимент вогнетривких виробів. Ін. зав.: залізобетонних виробів та досл.-експериментальний. Краєзнавчий музей.

Часник (Allium sativum), багаторічна рослина родини лілеюватих. Дико росте в Европі й Азії; культивується повсюдно. Продуктивною частиною Ч. є цибулина. Ч. містить вуглеводи, білкові речовини, клітковину, товщ, золу, вітамін С. Використовується в кулінарії, у м’ясопереробній пром-сті, консервному виробництві, а також як лікарська рослина.

«Часопись Правнича», правничий журн., виходив неперіодично у Львова з 1889; заснований К. Левицьким (його ред.), Є. Олесницьким та А. Горбачевським. З 1893 «Ч. П.» видавала Правнича Комісія Іст.-Філос. Секції НТШ (10 випусків). З 1900 тематику журн. поширено, і він виходив п. н. «Часопись Правнича і Економічна» (до 1906 — 9 випусків й один в 1912); ред. С. Дністрянський. У «Ч. П.» друкувалися праці з заг. права, нар. госп-ва і соціології, з іст. укр. права, правничої термінології тощо.

«Часопис для підофіцерів», двотижневик, офіціоз австр. воєнного мін-ва, виходив у Відні 1916 — 18 для укр. підстаршин австр. армії; ред. Г. Наґель.

«Часопис для Спілок Рільничих», місячник, орган Краєвого Патронату Рільничих Спілок, виходив у Львові 1904 — 14 рівнобіжно укр. і поль. мовами; 1915 — 21 окреме укр. видання.

Часослов, або молитвослов, церк.-богослужбова кн., що містить молитви щоденних церк. служб, призначена для вжитку священиків, читців і співаків. Назва походить від «часи» (години), частини церк. служб. Крім незмінних молитов, у Ч. вміщені змінні піснопіння (тропарі, кондаки), пасхалія, потрібні вказівки церк. уставу тощо. Ч. був найпопулярнішою церк. кн. в давній Україні, мав багато вид. (1617 й ін.) та широко вживався як читанка при навчанні грамоти; чимало текстів Ч. завчалося напам’ять. Перше вид. Ч. появилося 1491 в Кракові. Знані вид.: львівське (1609), острозьке (1612), київ. (1614, 1625, 1626, 1640, 1657), пізніше Почаївські Молитвослови (оо. Василіян) 1755, 1793 та багато ін.

Частій Микола (1905 — 62), співак-бас родом з м. Валки на Харківщині; муз. освіту здобув у Харківському Муз.-драматичному Ін-ті; соліст театрів опери та балету в Харкові (1930 — 35), Києві (1935 — 41 і 1944 — 58) та в Тбілісі (1941 — 44). Крім партії Виборного («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Кривоніс і Потоцький («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Цангала («Даїсі», З. Паліяшвілі) та ін.

[Частій Микола († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Частки в граматиці, незмінні слова, що стоять у реченні поза граматичними зв’язками і надають реченню певної модальности або виділяють поодинокі частини речення. Велика частина Ч. не має наголосу і виступає як енклітики або проклітики. До модальних Ч. належать заперечні (не, ні, ані), питальні (чи, хіба, невже), наказові (хай, нехай, бодай), умовні (би), до видільних — посильні (аж, же, бо), приєднувальні (теж, також), вказівні (от, ось, он), окличні (як, що за) і власне видільні (лише, тільки, саме). Видільні Ч. особливо типові для емоційної усної мови та її відтворення в літературі.

Чатир-Даґ, плятоподібний вапняковий масив у гол. хребті Крим. гір; найбільша висота 1 525 м. Карстові форми рельєфу; на узбіччях ліси з бука, граба і сосни.

Чацький (Czacki) Тадеуш (1765 — 1813), поль. осв. і екон. діяч, історик родом з Волині. З 1803 візитатор (куратор) шкіл Волинської, Подільської і Київ. губ.; засновник Кременецького Ліцею (1805). Ч. спричинився до поширення шкіл, підтримував проф. шкільництво. Праці Ч. присвячені перев. іст. праву. Визначніші з них — „O nazwisku Ukrainy і początki kozaków“.

Чачковський Лев (1867 — 1933), правник-скарбовець у Галичині та аматор-археолог; дослідник поземелля княжих городів Галича-Крилоса (1925 — 30), Теребовлі (1931), Звенигорода (1932), Белза (1932) та Бузька (1933).

Чебаник Василь (* 1933), графік родом з Буковини; закінчив Київ. Художній Ін-т, працює перев. в кн. графіці, техніці ґравюри на вініпласті. Мист. оформлення й ілюстрації до «Камінного господаря» і «Досвітніх вогнів» Лесі Українки, до серії видань «Перлини світової лірики», «Собору паризької Богоматері» В. Гюґо, «Нічних роздумів старого майстра» М. Бажана, «П’єс» О. Корнійчука; комплекти листівок-портретів «Клясики укр. літератури», до ювілеїв Леонардо да Вінчі, Рафаеля, О. Довженка, Лесі Українки та ін.

Чеботарів Микола (1884 — 1972), військ. і політ. діяч, зокрема РУП і УСДРП, родом з Полтави; 1917 чл. Укр. Військ. Ген. Комітету й Центр. Ради. За Директорії полк. Армії УНР, організатор і начальник контр-розвідки при штабі Дійової Армії; згодом дир. політ. департаменту мін-ва внутр. справ, 1920 начальник охорони Гол. Отамана. На еміґрації в Польщі (Варшава), пізніше в Німеччині, де й помер.

Чеботарьов Дмитро (* 1908), інтерніст, геріятр та геронтолог родом з Києва, чл.-кор. Акад. мед. наук СССР (з 1961); закінчив Київ. Мед. Ін-т. Працював у Ін-ті Клінічної Фізіології АН УРСР (1945 — 52), Укр. н.-д. ін-ті клінічної медицини ім. М. Стражеска, проф. Київ. ін-ту вдосконалення лікарів (1955 — 61), з 1961 дир. Ін-ту Геронтології АМН СССР. Праці з питань захворювань шлунково-кишкового тракту, стану внутр. органів у вагітних, питань геронтології та геріятрії тощо.

Чебрець (Thymus), рід напівкущів з родини губоцвітих. На Україні 36 видів, у тому ч. найпоширеніші Ч. широколистий (Th. latifolius) і Ч. звич. (Th. serpyllum), який використовують як сировину для одержання тимолу. Вивари і настої Ч. звич. вживають у нар. медицині при захворюванні дихальних шляхів тощо.

Чевгун Петро (* 1926), спортсмен родом з Києва, один з найкращих бігунів України, триразовий чемпіон України і чотириразовий чемпіон СССР з бігу на 800 м і світовий чемпіон з естафетою бігу 4 х 800 м — 7 хвилин 27,4 (1951). Найкоротший час у бігу на 800 м — 1 хвилина 50,4 (1952).

Чегодар Василь (* 1918), маляр-пейзажист родом з Одещини; учився в Пермському художньому училищі і Київ. Худ. Ін-ті; пейзажі (гол. Києва), натюрморти. Індивідуальні виставки в Києві 1946, 1962 і 1982.

ЧЕКА, див. ВЧК.

Чеканюк Андрій (* 1906), сов. партійний діяч родом з Вінничини, чл.-кор. АН УРСР (з 1964). 1937 закінчив Ін-т червоної професури, 1938 — 43 ред. газ. «Комуніст» і «Радянська Україна»; 1944 — 45 на партійній роботі на Закарпатті; з 1946 дир., згодом ректор Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Ч. автор праць з історії партії, серед ін. «Торжество ленінської нац. політики КПРС» (1972).

[Чеканюк Андрій (1906, Кам’янка — 1992). — Виправлення. Т. 11.]

Чеканюк Вілен (* 1932), маляр родом з Жмеринки Вінницької обл., син Андрія Ч. (див.); закінчив Київ. Художній Ін-т (1958). Тематичні картини: «З роботи» (1960), «Ранок Сибіру» (1963), «Китобої» (1966), «За землю» (1967), «Кармелюк» (1969), «Зенітники. В’єтнам» (1970 — 71), «Патруль „Аврори“» (1977).

Чекмарьов Олександер (* 1902), вчений в галузі обробки металів тиском, родом з є. В. Знам’янка, тепер Запор. обл.; д. чл. АН УРСР (з 1948). Закінчив Дніпропетровський Гірничий Ін-т, з 1934 — проф. Дніпропетровського Метал. Ін-ту. 1948 — 76 працював в Ін-ті Чорної Металюрґії в Дніпропетровському. Наук. досліди Ч. присвячені теорії прокатки, удосконаленню прокатного устаткування, розробці нових технологічних процесів.

[Чекмарьов Олександер (1902 — 1975, Дніпропетровське). — Виправлення. Т. 11.]

Чекунов Анатолій (* 1932), геолог-геофізик родом з Харкова; д. чл. АН УРСР; з 1961 працював в Ін-ті Геофізики АН УРСР (з 1973 завідувач відділу, з 1976 — дир.). Основні праці Ч. присвячені вивченню глибинної будови та еволюції земної кори, геотектоніки; Ч. — один з ініціяторів геосеймічного зондування на Україні; ред. «Геофізичного журналу».

Челаковський (Čelakovský) Франтішек (1799 — 1852), чес. поет, філолог, діяч нац. відродження. Видав зб. «Slovanské národně pěsni» (1822 — 27), в якому є й укр. пісні; перекладав на чес. мову Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, М. Шашкевича. Твори Ч. перекладав А. Метлинський.

Чоломей Володимир (1914 — 84), вчений механік родом з Седлеця, фахівець у ділянці динаміки стійкости складних коливальних систем, д. чл. АН СССР (з 1962). По закінченні Київ. Політехн. Ін-ту (1937) працював у ньому. З поч. війни переведений до Москви, з 1952 — проф. Вищого Техн. Училища (МВТУ) ім. Н. Баумана. Працював в секторі теорії нелінійних пневматичних та гідравлічних сервомеханізмів та теорії коливань пружних систем. Автор багатьох праць (здебільша засекречених), за довоєнного часу — писав також укр. мовою. З 1950-их pp. брав активну участь у різних проєктах ракетобудування в СССР, є одним з гол. учених-консультантів у ділянці ракетних двигунів для ракет та літаючих апаратів, перев. воєнного призначення. По смерті М. Янгеля (1971) гол. керівник сов. космічної програми.

[Чоломей Володимир, м. б. Челомей Володимир († Москва). — Виправлення. Т. 11.]

С. Процюк

Челпанов Георгій (1862 — 1936), психолог і філософ родом з Маріюполя, вихованець іст.-філол. фак. Новоросійського Ун-ту в Одесі; проф. філософії Київ. Ун-ту (1892 — 1907), згодом Моск. Ун-ту. Ч. автор підручників з логіки та психології для сер. учбових закладів, наук. праць, присвячених експериментальній психології, проблемі сприймання простору у зв’язку з вченням про апріорність і вродженість тощо.

Челядь (збірне, однина — челядник), у давній Русі-Україні залежне населення (закупи, смерди, холопи) та ін. За коз. часів і пізніше Ч. називали слуг й ін. постійних чл. госп-ва. Подекуди на Україні Ч. називали молодь, учасників весілля.

Чемеринський Орест (1910 — 42), політ. діяч і публіцист родом з Золочева. Діяч ОУН у Галичині, згодом чл. Проводу Укр. Націоналістів, референт пропаґанди, керівник Націоналістичної Пресової Служби в Берліні (1935 — 40); 1941 учасник Похідних Груп ОУН, співред. «Українського Слова» у Києві (1941). Автор праць (під псевд. Я. Оршан): «Де стоїмо» (1937), „Der ukrainische politische Gedanke in den letzten hundert Jahren“ (в „Ukr. Nationalismus“, 1939); розстріляний німцями разом з дружиною Дарією Гузар у Києві.

Чемерівці (IV — 1), с. м. т. на Сх. Поділлі над р. Жванчиком, р. ц. Хмельницької обл.; 4 000 меш. (1970). Харч. пром-сть.

Чендей Іван (* 1922), письм. родом з с. Дубового на Закарпатті. Закінчив Ужгородський Ун-т (1952), працював у газ. «Закарпатська Правда» і відповідальним секретарем Закарп. орг-ції СПУ. Зб. оп., нарисів, повістей: «Чайки летять на Схід» (1955), «Вітер з полонин» (1958), «Ватри не згасають», «Верховино моя» (1960), «Чорнокнижник» (1961), «Поєдинок» (1962) та ін., роман «Птахи полишають гнізда» (1965). Крім того, сценарії, переклади з угор. тощо.

Чепа Адріян (бл. 1760 — бл. 1822), історик-аматор родом з Пирятинщини. У 1779 — 89 pp. служив у канцелярії ген.-губернатора Лівобережної України, графа Румянцева-Задунайського, згодом був управителем його маєтків на Гетьманщині; службу закінчив помічником Малорос. пошт-директора. Укр. патріот і знавець укр. старовини, Ч. зібрав велику колекцію іст. документів і матеріялів. Але проєкт Ч. видати зб. цих матеріялів лишився нездійсненим, а ціла збірка (можливо, за деякими винятками) загинула під час пожежі в маєтку Ч.

Чепіга-Зеленкевич Яків (1875 — 1938), педагог і осв. діяч родом з с. Мар’янівки на Чернігівщині; 1918 — 28 — викладач у Вищих школах Києва, з 1928 — співр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки в Харкові. Праці з педагогіки, зокрема з проблем нормального і трудового виховання; автор методичних підручників та підручників з укр. мови й аритметики для початкових шкіл.

Червенські городи (Червенські гради, Червенські міста), група м. й укріплених замків у 10 — 13 вв. Волинської землі, на лівобережжі р. Бугу (на межі Русі з Польщею). Осередком Червенської землі було врожайне сточище р. Гучви з центром у Червені; ін. Ч. г.: Волинь над р. Буг, Сутейськ, Угровськ, Стовп’я та ін. Першу згадку про Ч. г. подає літопис (981), коли Володимир Святославович відвоював Ч. г. від поль. кн., але 1018 поль. кн. Болеслав І Хоробрий їх знову захопив. Від 1031 Ярослав і Мстислав Володимировичі остаточно приєднали Ч. г. до Київ. Руси. У 11 — 12 вв. Ч. г. входили до Волинського князівства, а в 13 — 14 вв. до Гал.-Волинської держави (на поч. 13 в. становили короткий час княжий уділ). У сер. 13 в. Ч. г. зруйнували татари, і вони занепали. У другій пол. 14 в. їх зайняла Польща (деякі — на короткий час Литва).

У наук. літературі проблема льокалізації м. Червеня (а тим самим й ін. Ч. г.) була предметом багатьох гіпотез: над Дністром — Червоногород, б. Холма (Чернеїв) і остаточно над р. Гучвою.

Червинський Євген (1887 — 1930), архітект родом зі Львова; закінчив Львівську політехніку (1909), до 1914 співроб. майстерні І. Левинського. Гром. і житлові будинки у Львові, Ворохті, Дрогобичі, Яремчі, комплекс гуртожитка Львівського політехн. ін-ту тощо.

Червінець, назва поль., лит., угор. та ін. золотих монет (дукатів, «чехинів»); «червоні золоті», що були в обігу в Сх. Европі й на Україні у 17 — 18 вв. Рос. уряд з поч. 18 в. намагався ці монети замінити рос. Ч. вмістом бл. 4 г золота. У 1922 — 47 в СССР Ч. називалися білети Держ. банку різних купюр; Ч. становив вміст 7,74234 г золота і дорівнював 10 новим рублям. Грошева реформа 1947 скасувала Ч. (див. також Гроші).

Червінський Євген (1820 — ??), архітект сер. 19 в. Побудував будинок Г. Ґалаґана в с. Лебединцях на Полтавщині (1854 — 56) на зразок хат коз. старшини часів Запор. Січі.

Червінський Петро (1849 — 1931), гром. діяч і земський статистик у Чернігові. По закінченні Петербурзького Ін-ту Хліборобства Ч. повернувся на Чернігівщину, але за участь в укр. гром. житті був засланий до Холмогорів в Архангельській губ., де перебував у 1870 — 75 pp. По поверненні до Чернігова працював статистиком у губ. земстві (1876 — 90); разом з І. Шрагом, Ф. Уманцем й ін. гром. діячами ліберального напряму багато спричинився до піднесення рівня хліборобства на Чернігівщині. Ч. чимало писав на ці теми (найвідоміша праця «Вопросы общинного быта», 1883) та за його участю видано «Материалы для оценки земельных угодий, собранных Черниговским статистическим отделением при губернской управе» (1876 — 83, 15 тт.). За сов. влади жив перев. в Росії і довший час працював на с.-г. дослідній станції б. Вятки (тепер м. Кіров).

[Червінський Петро (* Чернігів). — Виправлення. Т. 11.]

Попередня     Головна     Наступна