[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3981-3993.]

Попередня     Головна     Наступна

Яр, форма рельєфу з крутими схилами завдовжки до кількох км, глибина і ширина до кількох десятків м. Я. має вигляд лінійно витягнутої або розгалуженої вимоїни, утвореної у висліді розмивання пухких порід (гол. лесу) під час весняного снігорозтавання і сильних дощів. На Україні Я. найбільш поширені у лісостеп. і степ. зоні. Наступна табл. вказує на динаміку Я. на Україні (в 1 000 га):

Зони	1965	1970	1975	1980	1983
Полісся Лісостеп Півн. Степ Півд. Степ Карпати	20,7 137,3 82,7 70,0 13,4	13,8 118,5 77,6 82,2 12,5	9,3 98,4 78,8 82,5 14,6	8,6 85,1 73,8 80,7 19,7	8,2 79,4 73,0 79,9 18,5
Разом	324,1	304,6	283,6	267,9	259,0

З 1965 яружні площі на Україні зменшуються, особливо на Поліссі і в Лісостепу, натомість вони зростають у Півд. Степу і в Карпатах.

Я. завдають шкоди сіль. госп-ву. Для захисту перед дальшим поширенням Я. насаджують ліси, запроваджують протиерозійне землевпорядкування тощо. Приблизно 3/4 Я. на Україні заліснені, найбільше в Карпатах, у Криму і на Поліссі.

І. Стебельський

Ярема Олекса (1855 — 1930), педагог, фахівець з клясичної філології, гром.-культ. діяч у Перемишлі, меценат; учитель Акад. гімназії у Львові (1885 — 91) і в Перемишлі (1892 — 1909), дир. Перемиського жін. ліцею-гімназії при Укр. Дівочому Ін-ті (1910 — 21). Я. був гол. низки культ. (серед ін. філії т-ва «Просвіти») і екон. т-в; чл. Укр. Нац. Ради ЗУНР.

Ярема Яким (1884 — 1964), психолог, філософ і літературознавець, педагог і культ.-осв. діяч родом з Перемищини. У 1920-их pp. на еміґрації в ЧСР, проф. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі (1923 — 30), дир. Укр. гімназії в Ржевніцах (1925 — 28). По поверненні до Галичини учителював у гімназії «Рідної Школи» в Тернополі (з 1931); по війні — завідувач катедри чужих мов Львівського Ветеринарного Ін-ту. Праці з пед. психології й філософії: «Вступ до філософії» (1924), «Психографія в школі» (1925), «Пед. психологія» (1926), «Укр. духовість у її культ.-іст. виявах» (1937). Крім того, студії про Т. Шевченка, І. Франка, М. Шашкевича, короткий словник укр. мови (1942), численні ст.

[Ярема Яким (* Арламівська Воля, Мостиський пов. — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Яременко Василь (1895 — 1976), актор героїчно-характерного пляну, родом з є. Рогинців на Сумщині. З 1918 на сцені укр. театру в Ромні, 1922 — 76 у Театрі ім. М. Заньковецької в Києві, Запоріжжі, а з 1944 у Львові. Серед численних ролей Назар, Гнат («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Ґонта («Гайдамаки» за Т. Шевченком), Тарас («Тарас Бульба» за М. Гоголем), Гнат Голий, Опанас («Сава Чалий», «Бурлака» І. Карпенка-Карого), Овлур («Сон князя Святослава» І. Франка), Годвінсон («У пущі» Л. Українки), Яґо (Отелло» В. Шекспіра), Богдан («Богдан Хмельницький» О. Корнійчука), Городничий («Ревізор» М. Гоголя), Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка). Автор споминів про Г. Затиркевич-Карпінську.

[Яременко Василь († Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Завадка Б., Турчин Ю. Василь Яременко. К. 1973.

Яременко Гнат (1874 — 1915), маляр і графік родом з Бахмача на Чернігівщині; мист. освіту здобув у Київ. малювальній школі М. Мурашка (1895) і в петербурзькій Академії Мистецтв (1904). Портрети (автопортрети з різних років), портрети чл. родини, натюрморти («Натюрморт з кавуном»), пейзажі («Київ. Володимирська гірка»); серії сатиричних малюнків, карикатури. Твори Я. зберігаються в краєзнавчих музеях Конотопу, Рівного і Бахмачу.

Яременко Сергій (* 1912), композитор, скрипаль і дириґент родом з Басарабії; закінчив Муз. консерваторію в Чернівцях (1941). З 1944 працював у Голляндії як учитель музики й дириґент, з 1952 в Канаді. Твори: поема і баляда для симфонічної оркестри, квінтет для духових інструментів, твори для фортепіяна, для скрипки з фортепіяном, сольоспіви, хорові твори, служба Божа.

Яремич Степан (1869 — 1939), мистецтвознавець і мистець родом з с. Галайки на Київщині. Мист. освіту здобув у Лаврській іконописній майстерні (1882, — 87), у Київ. рисувальній школі М. Мурашка (1887 — 94) та в М. Ґе. Я. з ін. розписував Володимирський собор у Києві; автор картин «Княжа гора під Каневом», «Вид на Дніпро», «Поле», «Укр. дівчина» та ін. Друкувався в «КСт.» («Пам’ятники мистецтва XVI — XVII ст. в Києво-Печерській Лаврі», 1900), у «Мире искосства» («Андріївська церква в Києві», ч. 1 — 2, 1903); автор досліджень про М. Ґе, М. Врубеля та ін.

[Яремич Степан († Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]

Яремкевич Шимон, львівський маляр сер. 18 в. Працював для двору Ржевських у Роздолі. Його роботи: образ «Св. Трійці» і 33 портрети родини Ржевуських, частина яких зберігається у Львівській картинній ґалереї. Я. автор 10 портретів поль. королів (зберігаються у Львівському Іст. Музеї). На замовлення братства при церкві св. Теодора у Львові 1763 малював «Божий гріб». Я. приписують авторство портрета Федора та Магдалини Жемелок (тепер у Дрогобицькому краєзнавчому музеї).

Яремко Дмитро (1879 — 1915), свящ. і церк. діяч, віцеректор Духовної Семінарії у Львові, співр. ж. «Нива» (з 1907), таємно висвячений митр А. Шептицьким у Києві на єп. Острозького (це єпископство уважалося вільним від ліквідації унії в Росії). Помер на засланні у Воронежі, куди його 1915 вивезла рос. влада як закладника.

Яремко Іван (* 1918), політ. і гром. діяч у Канаді, адвокат, королівський радник (з 1953). Перший посол укр. роду у Сх. Канаді до парляменту провінції Онтаріо від проґресивно-консервативної партії (1951 — 75). Довголітній мін. в уряді провінції Онтаріо (1958 — 74). Очолював мін-ва: суспільної опіки, транспорту, громадянства та ін.; провінційний секретаріят. З 1976 през. апеляційних трибуналів ліцензій і комерційних реєстрацій в Онтаріо. Я. почесний чл. багатьох суспільно-харитативних кан. установ і етнічних крайових гром. інституцій та орг-цій. Почесний чл. Клюбу етнічної преси Канади. Чл. і през. (1957) Адвокатського клюбу в Торонто.

[Яремко Іван (* 1916, Велленд, Онтаріо). — Виправлення. Т. 11.]

Яремович Антін Іван (* 1913), адвокат, гром. діяч, екзекутивний дир. КУК, нар. у Радісоні (Саскачеван). За другої світової війни у Кан. армії, брав участь в боях у Зах. Европі (1943 — 45). Згодом закінчив юридичний фак. Манітобського Ун-ту. Провадив адвокатську канцелярію. Секретар СУКВ і дир. ЦУДБ в Лондоні. Гол. УКЮ в провінції Саскачеван (1938 — 39) і БУКК Манітобської дієцезії (1979 — 80). Екзекутивний секретар Репрезентативного комітету КУК (1940), організатор I (1940) і II (1946) конґресів КУК і през. КУК (1953 — 56), чл. Комісії прав людини СКВУ, гол. ЮКВА і провідний чл. Укр.-кан. леґіону, ред. журн. «Опініон», чл. Асоціяції ООН та Інтернац. Амнестії.

Яремче, Яремча (V — 5), м. обл. підпорядкування, положене в Івано-Франківській обл. над р. Прутом, кліматичний курорт. Санаторії для хворих на туберкульозу легень, дім відпочинку.

Ярещенко Олександер (1890 — ?), церк. діяч, архиєп. УАПЦ родом з Полтавщини. Закінчив Духовну Академію в Москві й Ін-ті інженерів шляхів сполучення в Петербурзі, згодом начальник Полтавської залізниці. На київ. соборі 1921 Я. висвячено на єп. Лубенського (1921 — 23), згодом архиєп. Харківський (1923 — 26). Я. був першим заступником гол. Всеукр. Правос. Церк. Ради і чл. ідеологічної Комісії УАПЦ (1924 — 26). Визначний проповідник і противник большевизму. Один з перших ієрархів УАПЦ заарештований 1926 і засланий до Ташкенту, короткотривало звільнений 1934, але знову засланий на Сибір, звідки не повернувся.

[Ярещенко Олександер (1890 — бл. 1938). — Виправлення. Т. 11.]

Яригіна Антонина (* 1908), балерина і педагог родом з Києва; там закінчила хореографічну студію (1924) і працювала в Київ. Опері (1924 — 32 і 1936 — 41). Гол. партії — Лілея та Світлана в однойменних балетах К. Данькевича та Д. Клебанова, Тао Хоа у балеті «Червоний мак» Р. Ґлієра, Кітрі в балеті «Дон Кіхот» А. Мінкуса. Викладач Одеської хореографічної студії (1932 — 35), Київ. хореографічного училища (1946 — 51) і Київ. Театрального Ін-ту (1951 — 72).

Ярижка, жартівливо-зневажлива назва рос. абетки, застосованої до укр. мови, включно з літерами ы (названої єри, звідки й саме слово ярижка) і Ђ; до створення кулішівки Я. використовував дехто добровільно (Квітка-Основ’яненко, Метлинський, Шевченко). Указом рос. уряду 1876 р. окрема укр. абетка була заборонена і до друку допускалися тільки тексти, записані Я. Цей указ був чинний до 1905 р. Правопис при цьому, за винятком збереження етимологічного ъ в кін. слів після приголосних, був фонетичний.

Ярий (Ярри) Ріхард (Ріко) 1888 — 1969), військ. і політ. діяч, австр. старшина кінноти родом з нім. частини Чехії (Дойчбемен). За родинною традицією Я. нащадок укр. козака, раненого 1683 під Віднем. 1912 закінчив Військ. Академію у Вінер Нойштадт й у ранзі поручника був приділений до 9 полку драґунів У Коломиї. 1918 в ранзі сотн. в УГА Я. командант 2/Ш саперської сотні в Стрию, а згодом командант 2-го кінного полку Кінної бриґади. В Армії УНР у 5 Херсонському кінному полку, з яким 1920 перейшов до ЧСР і був комендантом станиці інтернованих кіннотників в Ужгороді. Після визвольної війни діяч УВО й ОУН, учасник її віденського конґресу 1929. Від 1937 зв’язковий полк. Є. Коновальця до адмірала В. Канаріса, шефа Абверу Німеччини. 1941 організатор групи «Ролянд» в Дружині Укр. Націоналістів (ДУН). У розламі ОУН став по стороні С. Бандери, але після зірвання співпраці з Абвером (липень 1941) політ. й військ. нечинний. По другій світовій війні жив і помер у власному маєтку під Віднем. Роля Я. в націоналістичному русі викликає різні інтерпретації.

[Ярий (Ярри) Ріхард (Ріко) (1898 — 1969). — Виправлення. Т. 11.]

Ярило, у мітології сх. слов’ян бог сонця, кохання та весняної плодючости, сліди якого збереглися зокрема в нар. традиції. Культ Я. був поширений за Київ. Руси дохрист. часу, однак він перейшов і в христ. традицію, а як пережиток поганських часів у деяких місц. України, зокрема на Поділлі, зберігся до 20 в. у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки». Під впливом християнства магічна функція Я. була перенесена на св. Юрія.

Яримович Богдан (* 1925), інж.-електротехнік родом з с. Івачова Горішнього (Польща). Закінчив Торонтський Ун-т (1949); з 1974 дир. сх.-онтарського реґіону при Онтарському Мін. фінансів, економіки і міжурядових справ.

Яримович Михайло (* 1934), інж. винахідник у ділянці літунсько-космічних дослідів у ЗДА родом з Тернопільщини, д. чл. НТШ й УВАН, почесний чл. Т-ва укр. інженерів у Америці. Брав участь у конструюванні космічного корабля для лету на місяць, відомого п. н. «Аполлон», з 1962 працював у Крайовій адміністрації аеронавтики і космічних дослідів. 1970 — 73 дир. дорадчої групи для аерокосмічних дослідів при НАТО в Парижі; з 1973 гол. наук. консультант при штабі літунських збройних сил ЗДА у Вашінґтоні. З 1975 асистент-адміністратор при федеральному аґентстві в питаннях освоєння джерел енерґії. Я. автор праць з аеродинаміки і космічної технології та їх практичного застосування, 1973 відзначений найвищою нагородою за особливі заслуги на цивільній службі при військ. літунстві ЗДА («US Air Force Exceptional Civilian Service Award»).

[Яримович Михайло (* 1933, Білосток, Польща). — Виправлення. Т. 11.]

Ярин Вячеслав (1883 — 1968), учений у галузі залізобетону родом з Петербурґу; 1915 — 19 працював в управлінні залізниць у Галичині, 1919 — 30 — Півд.-Зах. залізниць у Києві; 1921 — 30 викладач Київ. Політехн. Ін-ту (з 1928 проф.). У 1930 — 41 та з 1944 проф. Київ. Інженерно-будів. Ін-ту. Праці Я. в основному присвячені питанням будівництва мостів та залізобетонних конструкцій; д. чл. Академії Будівництва і Архітектури УРСР (1956 — 63).

[Ярин Вячеслав († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ярина (псевд. Писаревського) Віктор (1901 — 28), письм. родом з м. Константинограду (тепер Красноград) на Харківщині. Писати почав 1928 і друкувався в журн. «Всесвіт» і «Червоний шлях», належав до літ. орг-ції «Плуг». Окремо вийшли кн. оп.: «Ледяні деталі», «Роси» (1928), «Вася-губернатор», «Чортова машина» (1929), «Збірка творів» (1930).

Яричевський Сильвестр (1871 — 1918), письм, педагог і гром. діяч Буковини, родом з Рогатина; учитель гімназії у Перемишлі, Коломиї, Кіцмані і з 1909 в Сереті. Автор зб. поезій «Пестрі звуки» (1905), оп. і новель: зб. «На хвилях життя» (1903), «Між терням і цвітом» (1905), також циклу новель «Рогатинські оповідання», «Вірую», «З людського муравлиська», що появлялися в пресі, зокрема в «Буковині»; драми «Княгиня Любов» (1912), «Лови на ловців» та ін. Ст. на пед. і літ. теми в укр. і нім. журн., переклади з поль., словенської, нім., рос. літератур; розвідка про Т. Шевченка «Поет любови і протесту» (1914). Твори Я. у двох тт. перевидано в Букарешті (1978) за ред. М. Ласло-Куцюк.

[Яричевський Сильвестр († Серет, Буковина). — Виправлення. Т. 11.]

Ярі культури, однорічні с.-г рослини, що їх висівають на весні й одержують урожай у рік посіву (ярі сорти пшениці, жита, ячменю, також гречка, овес, горох, просо, кукурудза та ін.).

Ярковський Павло (1781 — 1845), бібліотекар і бібліограф, один з перших піонерів бібліографів на Україні. 1809 — 32 бібліотекар і викладач франц. мови в Крем’янецькому ліцеї, читав курс бібліології. 1832 — 45 бібліотекар Київ. Ун-ту; помер у Києві.

Ярлик (від тюркського ярл-ек — наказ, веління), в Золотій орді й ханатах, що постали після її розпаду (Крим. й ін.) грамоти ханів, дипломатичного або внутр. призначення, якими надавалося право на володіння, державами чи провінціями, що підлягали Орді. Відомі ханські Я. для суздальських, потім моск. кн. на князювання; збереглися Я. для київ. митр. (що резидували тоді в Москві), якими хани визнавали церк. імунітет. Я. визначав також обсяг компетенцій правителів. Я. 13 — 15 в. окреслювали політ. лад, норми права, податки тощо.

Ярмарки (з нім. Jahrmarkt — річний ринок), періодичні торги і місця, де відбувалася за визначеного часу гуртова й роздрібна торгівля різними товарами; продавці й покупці з’їжджалися на Я. з різних сторін, у тому ч. й з-за кордону. Деякі м. в Зах. і Сер. Европі вславилися своїми Я. ще за середньовіччя. Відбувалися вони у безпечних місцях, перев. б. замків. Відомі м., в яких відбувалися Я. на Зах. недалеко від України: Краків, Познань, Відень, Кеніґсберґ, Пешт, Дебрецен. Починаючи з 16 в., з названих великих Я. купці привозили товари на Україну, а на них продавалися з України шкіри, роги, кість, вовна, зерно, сало, мед. Перев. торгівлю на Я. в Сер. Европі вели жид. купці; у їхніх руках були також фін. операції, пов’язані з торгівлею. На укр. землях відбувалися вже з 16 в. малі Я., гол. по м. на Маґдебурзькому праві, де так само розвивалося ремесло; нім. і поль. поселенці, вірмени, а гол. жиди, поряд із укр. міщанами, були активними в ярмарковій діяльності.

Великого значення з 17 в. набули Я. у Львові, т. зв. контрактові, згодом у Дубні, з 1797 в Києві, а в 19 в. харківські Я. Розвиткові Я. сприяла розбудова шляхів і засобів транспорту, гол. залізниць. Тоді збільшилося ч. Я., і кожне м. та м-ко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх Я. Більшість Я. у Росії в 19 в. тривали лиш 1 день, бл. 1/3 — від 2 до 7 днів, а лиш 3% тривали довше (деякі цілий місяць).

З 18 в. Я. на Україні мали заг.-імперське значення. Деякі з них творили т. зв. ярмаркове коло: 10 гуртових Я. відбувалися по черзі один за одним у 7 м. (воздвиженський Я.: Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Ромен); у них брали участь ті самі купці. Деякі з них спеціялізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубне, Рівне; вовна: Кахівка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий Ріг), а на більшості Я. торгували різним товаром.

У сх.-укр. губ. (Харківська, Полтавська, Чернігівська) з усіх 2 600 Я. при кін. 19 в. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський (гол. торгівля вовною й мануфактурою); у Полтаві: Іллінський (с.-г. товари) і 4 в Ромні. В півд. губ. (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Басарабська) було яких 700 Я.; найбільш відомий у Кривому Розі (Троїцький), у Катеринославі (Петропавлівський), у Кахівці (Микільський і Покровський). У зах. губ. на 1 000 Я. найважливішими були: Київ. контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, а гол. с.-г. продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький). На поч. 1900-их pp. відбувалися річно в укр. губ. бл. 4 300 (на всіх 18,5 тис. у Росії) Я., що мали бл. 250 млн карб. річного обороту (у Росії 1,1 мільярда). З 24 великих Я. у Росії в 1910 — 14, що кожен мав понад 1 млн обороту, 4 були на Україні; заг. річний оборот рос. Я. — 370 млн, з чого на Україну припадали 44 млн. На Україні переважали малі і сер. Я.

За першої світової війни, а гол. за революції Я. підупали. Їх відновлено в УССР і СССР з поч. 1920-их pp., зокрема дрібні, бо вони заступали недостатню мережу та орг-цію офіц. торгівлі. 1927 в РСФСР було 7,5 тис. Я., а на Україні аж 15 тис. в 1 500 місцевостях. Тоді Я. поділялися на всесоюзні, респ., обл. і місц. Характер всесоюзних мали Бакинський і Нижньо-новгородський Я., відомі ще з дорев. часів, а київ. і харківський Я. були респ. У процесі централізації торгівлі і плянування нар. госп-ва значення Я. упало, а в 1930-их pp. сов. влада їх цілком скасувала, за винятком сер.-азійських респ. По другій світовій війні в СССР почасти відновлено Я. З 1960 впроваджено оптово-пром. Я., на яких сов. торг. орг-ції закуповують від сов. підприємств товари за зразками, про що укладаються відповідні контракти (договори). В СССР відбуваються тепер обл., міжобл., респ. і міжресп. оптовопром. Я. До важливіших належать київ. Я., які щорічно спеціялізуються на різних товарах (одяг, хутра, дитячі товари тощо).

Втратили характер попередніх Я. напівлеґальні базари з різним, гол. вживаним і нелеґально імпортованим товаром уроздріб (т. зв. «товчки» і чорний ринок) по більших м. та колгоспні ринки с.-г. продуктів, випродукованих перев. на підсобних ділянках. Сов. підприємства, а в більшості держ. установи й мін-ва беруть участь у міжнар. Я. та виставках.

На зах.-укр. землях під Австро-Угорщиною і між війнами під Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною існували Я. по м. і м-ках. Крім львівського (спочатку контрактового), важливими були Я. в Тернополі, Станиславові, Коломиї, Самборі, Ярославі, Садаґурі б. Чернівців і Мукачеві.

Давні Я. відбувалися звич. під храмові свята або святочні сезони; звідси й назва багатьох з них. Вони були одночасно й суспільно-культ. подіями, сприяли спілкуванню людей з далеких околиць та родинно-товариським зв’язкам. Я. мали свій фолкльор; на них відбувалися ярмаркові вистави, зокрема лялькові, муз. виступи та різні атракціони, перев. на імпровізованих естрадах, у т. зв. балаганах. Типово укр. Я. представив М. Гоголь в оп. «Сорочинський ярмарок».

Література: Аксаков И. Исследование о торговле на укр. Я. П. 1858; Забело Я. Опыт исследования укр. крестьянских Я. Полтава 1892; Дихтяр Г. Внутренняя торговля в дорев. России. М. 1960; Дихтяр Г. Сов. торговля в период поетроения социализма. М. 1961; Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кін. 17 ст. до 1861 p.). К. 1962.

В. Маркусь

Ярмарки контрактові, існували на Україні поряд звич. ярмарків з кін. 15 в.; на них укладалися угоди (контракти) про гуртову купівлю-продаж ремісничих, пром. та с.-г. продуктів, як також про купівлю-продаж землі та оренду маєтків. Так само тут укладалися грошові операції (застави, позики), як і маєтково-подружні орудки. Особливо були популярними Я. к. серед міщан і шляхти. Більші контракти підлягали реєстрації в судах.

Найбільш відомі були Я. к. у Львові (17 — 18 вв.), Дубному (засн. 1774) та Київ. контрактовий ярмарок (переведений сюди з Дубного 1797; тут він об’єднався з звич. ярмарком, що діяв з 16 в.). Львівський Я. к. під Австрією підупав, а на поч. 19 в. перестав існувати. Київ. Я. к. зазнав найбільшого розквіту в першій пол. 19 в., згодом злився з звич. ярмарками в Києві, що тут відбувалися кілька разів на рік. В УССР Я. к. проіснували до 1927.

В. М.

Ярмаченко Микола (* 1928), педагог родом з с. Черемошна на Київщині. Закінчив Київ. пед. ін-т (1951), де й працював до 1973 (з 1971 проф.). З 1973 дир. н.-д. ін-ту педагогіки УРСР. Гол. Пед. т-ва УРСР, з 1982 чл. Акад. Пед. Наук СССР. Праці з проблем теорії і історії педагогіки та сурдопедагогіки.

Ярмоленко (Єрмоленко) Данило († 1666), наказний полк. переяславський (з 1663), наказний гетьман під час перебування гетьмана І. Брюховецького в Москві (вересень — грудень 1665). Противник П. Дорошенка, на якого доносив моск. воєводам. 1666 частина козаків Переяславського полку збунтувалася проти І. Брюховецького, 18. 7. вбила Я. і перейшла на бік гетьмана П. Дорошенка.

Ярмолинці (IV — 7), с. м. т. на Сх. Поділлі, поблизу р. Ушиці; р. ц. Хмельницької обл.; 8 100 меш. (1986). Вперше згадується 1400; 1455 Маґдебурзьке право; з 1797 м-ко Проскурівського пов. Подільської губ., з 1923 р. ц.; у липні 1919 бої укр. армій з большевиками. Харч. пром-сть, цегельня.

Ярмусь Степан (* 1925), правос. церк. діяч, родом з с. Лідихова на Волині, теологічну освіту здобув у Колеґії св. Андрея (Вінніпеґ, 1962 — 74) і семінарії в Сан-Франсіско (1981). Свящ. з 1956 у Лондоні, з 1963 у Канаді. Ред. «Вісника» (1969 — 75) і ж. «Віра й культура» (з 1981), проф. Колеґії св. Андрея у Вінніпезі з 1977, з 1983 гол. президії Консисторії Укр. Правос. Церкви в Канаді. Я. видавець творів П. Юркевича, автор студій «Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина» (1979), «Духовість укр. народу» (1983), підручників з гомілетики, загального богословія, церк. права, історії укр. церкви.

Ярова (IV — 18), с. м. т. Краснолиманського р-ну Донецької обл., розташоване над р. Дінцем; 2 700 меш. (1986). Більшість населення працює на зав. в Красному Лимані. Засноване 1670.

Яровий Микола (* 1914), поет-гуморист родом з Одеси. Автор кн. гумору і сатири: «Одверто кажучи» (1955), «Полиновий букет» (1964), «Веселий старт» (1979) та низка ін.

Яровий Михайло (1864 — 1940), маляр і графік родом з с. Мошни на Черкащині; мист. освіту здобув у Моск. школі живопису, скульптури та архітектури (1888), в Австрії та Італії (1890). Портрети (З. Гайдай, М. Ерденка, скрипаля), картини на побутові теми («У лікаря», «На заробітки», «Коваль з газетою», «Два покоління», «На оглядинах у нареченої»). Учасник виставок Моск. Т-ва любителей художеств та Т-ва художників киян. Помер у Києві.

Яровинський Борис (* 1922), композитор і дириґент родом з Полтави. Муз. освіту здобув у Моск. і Харківській консерваторіях. Дириґент студентської симфонічної оркестри м. Харкова. Твори: опера «Ляйтенант Шмідт» (1970); балети «Пори року» і «Поема про Марину» ; муз. комедії, ораторія «Мала земля», 4 кантати, 4 симфонії, концерти для фортепіяна й оркестри, «Дума про Запорізьку Січ» для голосу й симфонічної оркестри, струнний квартет, хорові твори й сольоспіви.

Яровит (Gerovitas), бог війни, сонця та плодючости, шанований зокрема у полабських слов’ян, у яких про нього згадки вже від 12 в. У його храмі у Вологощі знаходився присвячений йому золотий щит. який під час війни ніби приносив перемогу. Культ Я. від полабських слов ян перейшов і на Україну. Див. Ярило.

Ярово-балковий краєвид, один з краєвидів України, відміна ерозійно-ярового краєвиду; характеристичний для Донецького кряжа, відног Середньої височини і всієї Придніпровської низовини. Характеристичні прикмети: асиметрія річкових долин, яка позначається високими правими берегами та низькими лівими заплавними берегами; на їх фоні височини, розмиті балками та ярами, лісостеп. рослинність. Докладніше див. ЕУ 1, стор. 68.

Яроменок Юрій (1924 — 79), графік родом з Гянджі (Кіровабаду), закінчив Львівський поліграфічний ін-т (1953); працював у галузі геральдики та пром. графіки. Автор медалів і нагрудних знаків на відзначення, різних держ. річниць тощо.

Ярополк Володимирович (1082 — 1139), переяславський кн. (1113 — 32), згодом В. кн. київ. (1132 — 39), син кн. Володимира Мономаха, з яким 1103, 1109, 1111 і 1113 брав участь у походах проти половців, а 1116 і 1120 завдав їм значних поразок. Я. жив у згоді з батьком Володимиром Мономахом і старшим братом Мстиславом І Великим. Як В. кн. дбав про єдність київ. держави і вів боротьбу з чернігівськими кн. — Ольговичами, які пробували з допомогою половців захопити київ. престол. Як згадує літописець, Я. визначався мужністю і здобув велику славу успішними походами проти половців. Про Я. див. М. Грушевський «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. Опыт исследования» (1891).

Ярополк Із’яславич († 1087), кн. волинський і турівський, син київ. кн. Із’яслава Ярославича, одружений з Кунеґундою-Іриною, дочкою графа Оттона. 1073, разом зі своїм батьком прогнаний з Києва, подався до Польщі, згодом до Німеччини, до цісаря Гайнріха IV, коли ж цей останній не допоміг відзискати київ. престол, Я. вдався до папи Григорія VII, який підтримав Із’яслава і Я. Про заходи Я. перед папою зберігаються документи у Трірському псалтирі (Psalterium Trevirense, Codex Gertrudianus, 1078 — 1087), в якому є мініятюрний портрет Я. і його дружини Ірини. 1076 Я. повернувся з батьком до Києва, діставши Вишгородський стіл. 1078 брав участь у боротьбі з Святославичами, під час якої загинув його батько. Від цієї дати Волинь з центром у Володимирі Волинському і Турово-Пинська земля відокремилися в окреме князівство, яким за згодою київ. кн. Всеволода рядив Я., однак йому доводилося постійно воювати з Ростиславичами. У цій війні Я. 1087 й загинув.

[Ярополк Із’яславич, кн. волинський і турівський († 1086). — Виправлення. Т. 11.]

Ярополк Із’яславич († 1168, за ін. відомостями 1170), кн. бузький, син київ. кн. Із’яслава Мстиславича, правнук Володимира Мономаха. 1149 брав участь з батьком у битві на р. Трубежі б. Переяслава проти суздальського кн. Юрія Долгорукого. 1167 воював проти половців. Був одружений з дочкою чернігівського кн. Святослава Марією.

Ярополк I Святославич (940-і pp. — 980), київ. кн. (972 — 980), старший син Святослава Ігоревича. Під час батькових походів виховувався у баби, княгині Ольги. Ще за життя Святослав поділив державу між синами, і Я. дістав Київщину, а по смерті Святослава 972 перебрав верховну владу над Руссю. Я. підтримував зв’язки з Зах. Европою, з королем Оттоном I; 973 посли Я. взяли участь у соймі в Кведлінбурзі, а 979 посли від папи приїздили до Києва. Хотівши об’єднати всю Русь під своєю владою, Я. вів боротьбу з братами: 977 перемігши Олега, якого вбито, приєднав Деревлянську землю, а 980 захопив Новгород, прогнавши Володимира, який, проте, за допомогою варягів 980 повернув собі Новгород, згодом здобув і Київ. Я. був убитий з відома Володимира.

[Ярополк I Святославич (бл 958-60 — 980). — Виправлення. Т. 11.]

Яросевич Роман (1862 — 1934), лікар, політ., і гром. діяч родом з с. Москалівки Косівського пов. (Галичина). Студії філософії на Віденському Ун-ті (1884); гімназійний учитель у Коломиї і Кракові; д-р медицини Краківського Ун-ту (1891); лікар в м. Борщеві і Станиславові. Чл. УСДП, посол до австр. парляменту з 1897. Автор ст. про укр. справи у віденських часописах «Arbeiter Zeitung» та «Die Zeit».

[Яросевич Роман (1861, Бедриківці, Заліщицький пов., Галичина — 1934, Станиславів). — Виправлення. Т. 11.]

Ярослав (III — 3), пов. м. на лівому березі р. Сяну, тепер у Перемиському воєводстві Польщі. 32 900 меш. (1977). У 1930-их pp. було у Я. 14% українців, 52% поляків, 34% жидів (у пов. відповідно: 37%, 45,3% і 8,8%. Княжий город, заснований 1031 кн. Ярославом Мудрим, у літописах згадується 1152, 1231 (Іпатіївський літопис). Під Я. відбулася 1245 Ярославська битва. З 14 в. у складі Польщі, з 1772 Австрії. Міські права Я. дістав 1323, а маґдебурзьке право 1375. 1625 пожежа спричинила великі спустошення м. В 16 — 17 вв. у Я. відбувалися міжнар. ярмарки. Походи козаків (1649), шведів і угорців (1656 — 57) не сприяли розвиткові м. При кін. 16 в. у Я. діяло при церкві св. Успіння братство св. Онуфрія, яке утримувало школу (проіснувало до 1944 до виселення українців); гол. між двома світовими війнами, в Я. була низка укр. культ.-осв. і кооп. установ та товариств: т-во для міщан і ремісників «Родина» (з 1905), філія «Просвіти» (1910), Бурса ім. св. Онуфрія (з 1904, 1940 — 44 також дівочий інтернат), ряд кооператив: «Нар. Дім» (1924 — 32), кредитова кооператива «Укр. Нар. Дім» (1931 — 40), Пов. Союз Кооператив (1929) та ін.

Визначні діячі Я. — довголітній бурмістр і меценат І. Вапинський († 1777), сусп.-політ. діячі поч. 20 в. о. К. Хотинецький, о. О. Погорецький. У Я. нар. С. Людкевич. В єзуїтській колеґії в Я. ймовірно навчався Б. Хмельницький.

Я. багатий на архітектурні пам’ятки і старовинні церкви й костьоли. До 20 в. зберігалися городища там, де тепер манастир Домініканів. 16 — 17 вв. датуються ренесансові будинки (кам’яниця Орсеттіх, 1580), 1747 побудовано церкву Преображення Господнього, яку після 40-річної перерви 1987 повернено укр. віруючим. В Я. від 1965 існує душпастирський осередок Гр.-Кат. Церкви, з 1985 гурток УСКТ і пункт навчання дітей укр. мови. На поч. 1945 українців з Ярослава і пов. примусово виселено до СССР, гол. до Івано-Франківської обл., а на поч. 1947 рештки селян вивезли на Ольштинщину у півн.-сх. Польщі.

На еміґрації вихідні з Ярославщини 1965 створили Об’єднання «Ярославщина та окраїни Засяння» в діяспорі, з осідком у Чікаґо (ЗДА).

Ярослав Юрій (1890 — ?), гром. і політ. діяч, чл. УПСР, радник надзвич. дипломатичної місії УНР, висланої в січні 1919 до Москви для переговорів з урядом РСФСР.

Ярослав Володимиркович Осмомисл (1130-і pp. — 1187), гал. кн. (1153 — 87), син гал. кн. Володимирка Володаревича. Літопис вперше згадує його 1150 у зв’язку з одруженням з Ольгою, дочкою кн. Юрія Долгорукого. Названий в «Слові о полку Ігоревім» — Осмомислом (що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий). При вступі на престол гал. князівство знаходилося у конфліктному стані з київ. за деякі міста на Волині. Я. був готовий визнати зверхність київ. кн. Із’яслава Мстиславича, але бояри спротивилися, тоді Із’яслав увійшов зі своїм військом у Галичину і в битві під Теребовлею над Серетом при великих втратах переміг галичан. Після смерти Із’яслава (1154) наступило замирення між Галичем і Києвом (за виїмком 1158 — 61 за Із’яслава Давидовича). Я. утримував добрі зв’язки з суздальським кн. Юрієм Долгоруким, разом з ін. кн. брав участь у походах проти половців. Відгомоном цієї боротьби було «Слово о полку Ігоревім». З ін. сусідами, Польщею і Угорщиною, Я. утримував мирні відносини, як також з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. Я. поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Він мав велике військо, при допомозі якого став одним з наймогутніших кн. на Русі. Про це згадує автор «Слова о полку Ігоревім»: «підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу», «зачинив ворота Дунаєві». Я. прийшлося воювати з своїм двоюрідним братом Іваном Ростиславичем (Берладником), який 1159 пробував з Дунайського пониззя захопити Галичину, але безуспішно. За Я. розбудовано і укріплено багато гал. міст, його заходами у 1153 — 57 збудовано у Галичі Успенський собор.

На внутр. відтинку споч. Я. пробував жити в згоді з боярами, вони йому допомагали під час війни з Із’яславом Мстиславичем, але розбогатівши від торгівлі, боярство перетворилося на родову аристократію з військ. дружинами і почали втручатися у держ. й приватні справи кн. 1172 Я. покинув свою дружину Ольгу Юріївну і взяв нешлюбну жінку, боярську дочку Настасію Чагрову. Бояри спротивилися і примусили кн. повернути Ольгу, а Настасію спалили як чарівницю. Також бояри спротивилися останній волі Я.: при смерті він бажав поділити гал. князівство між синами, призначаючи Олегові Галич, а Перемишль Володимирові. Бояри прогнали Олега.

Мудрою політикою за 35-річного князювання Я. створив могутню державу, з якою числилися всі його сусіди.

[Ярослав Володимиркович Осмомисл († Галич). — Виправлення. Т. 11.]

А. Жуковський

Ярослав Всеволодович (1139 — 99), чернігівський кн., син київ. і чернігівського кн. Всеволода Ольговича. Після смерти батька княжив у Стародубі, з 1179 в Чернігові. Вів політику у відношенні до половців, не узгоджену з ін. кн.: не взяв участи в поході проти половців 1184, 1185 (похід Ігоря Святославича), також зірвав заг. похід проти них 1187. Після смерти свого брата Святослава боровся з кн. Рюриком Ростиславичем за київ. престол.

[Ярослав Всеволодович (1139 — 98). — Виправлення. Т. 11.]

Ярослав Всеволодович (1191 — 1246), кн. переяславський, син кн. Всеволода Юрійовича В. Гніздо. Брав участь у боротьбі з половцями і в міжусобних змаганнях півд.-руських кн. У 1220 — 30-их pp. кількаразово княжив у Новгороді і 1238 — 46 у Володимирі над Клязьмою. 1243 їздив до хана Золотої Орди Батия, який його затвердив В. кн. всієї Руси, включно з Києвом. 1246 Я. В. викликано до В. хана Гуюка в Каракорум (Монголія), і там його отруєно.

Ярослав Із’яславич († 1180), княжив у Турові, Новгороді, а найдовше в Луцькому, син київ. кн. Із’яслава II Мстиславича. 1173 — 74 при допомозі Ростиславичів короткотривало засів на княжий престол у Києві і наклав велику контрибуцію на населення, за що був вигнаний звідти. За нього було засноване в Луцькому єпископство. Я. був одружений з дочкою чес. короля Володислава.

Ярослав Інґварович († 1240), кн. луцький, син кн. Інґвара Ярославича. З Луцького Я. був прогнаний кн. Данилом гал., який призначив йому Перемиль і Меджибіж.

Ярослав Мстиславич († 1199), кн. переяславський, син кн. Мстислава Юрійовича і внук Юрія Долгорукого. Спочатку княжив у Новгороді, звідки був прогнаний.

Ярослав Мудрий (бл. 978 — 1054), визначний держ. діяч Київ. Руси, В. кн. київ. (1019 — 54), син Володимира Великого і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни. Ще за життя батька Я. М. управляв Ростовом, згодом Новгородом, бувши зобов’язаний платити Києву щорічну дань (2 000 гривень срібла), через що ввійшов у конфлікт з батьком. При кін. свого життя (1014) Володимир збирав військо для походу проти Новгорода. Після смерти Володимира (1015) Я. М. вів боротьбу за київ. великокнязівський престол проти брата Святополка I Окаянного. 1016 Я. М. розбив війська Святополка б. Любеча і засів на київ. княжий престол, але 1018 під натиском поль. військ короля Болеслава I, яких взяв собі на допомогу Святополк, мусів покинути Київ. Після остаточної перемоги в битві над р. Альтою 1019 Я. М. став київ. В. кн.

Прагнучи об’єднати всі руські землі, Я. М. змушений був вести боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, кн. тмутороканського і чернігівського; після битви під Лиственом б. Чернігова (1024) Я. М. мусів відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на Сх. від Дніпра (крім Переяславщини). Згодом, після укладеного 1026 у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Я. М. допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами (1029), поширивши свої володіння до кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Я. М. на зах. від Дніпра. На півн. 1030 Я. М. зайняв землі між Чудським оз. і Балтикою і там заснував м. Юріїв (теперішнє Тарту), у 1030 — 31 війська Я. М. і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 загарбав Болеслав I. Тоді ж Я. М. здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано м. Ярослав і Белз. Після смерти Мстислава (1036) Я. М. об’єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київ. держави. 1038 — 42 Я. М вів успішні походи проти лит. племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів попало в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Я. М. укріплював півд. кордон, будуючи городи над р. Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; як також другу фортифікаційну лінію над Сулою: м. Лубні, Лукомль, Воїнь. 1036 Я. М. розгромив б. Києва печенігів і на місці перемоги над ними почав будувати (1037) Софійський собор.

За кн. Я. М. розбудовано м. Київ. Здвигнено т. зв. «Ярославове місто», частина давнього Києва на Старокиїв. горі, що охоплювала бл. 60 га і була оточена ровом і великим валом; там були побудовані Золоті ворога, Лядська брама, Жидівські ворота. У центрі цієї дільниці височів Софійський собор, навкруг якого збудовано великі палаци. За Я. М. розбудовано й ін. м.: Чернігів, Переяслав, Володимир Волинський, Турів.

Для скріплення влади в державі та впорядкування правних і соц. відносин громадян за князювання Я. М. було укладено збірник законів, т. зв. «Правду Ярослава», що становить найдавнішу частину законів руського права (див. Руська Правда).

За Я. М. поширилося і зміцніло християнство в Київ. Русі, а також оформилася орг. структура й церк. ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київ. митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріярха. Я. М. устійнив церк. устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначування митр. на київ. катедру, Церква Київ. Руси користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціятиви Я. М. собор місц. єп. обрав русина Іларіона митр. київ. За цього часу засновано також перші манастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський (1051), які стали важливими культ. осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

Я. М. був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціятивою почалася в Києві праця над перекладами грец. та ін. книг на ц.-слов. мову, переписувано багато книг, був укладений літописний звод.

Я. М. зміцнив свою державу, і вона почала відогравати значну ролю також на міжнар. форумі: володарі Европи зверталися за порадами і допомогою до київ. кн. Це становище закріпив Я. М. династичними зв’язками з володарями поодиноких країн Европи. Сам Я. М. був одружений з дочкою швед. короля Олафа — Інґигердою, його дочка Єлисавета вийшла за норвезького короля Гаральда Суворого, Анна за франц. короля Анрі I, Анастасія за угор. короля Андраша I; його син Із’яслав був одружений з Ґертрудою, дочкою поль. кн. Мєшка; Всеволод з візант. царівною з роду Мономахів, Святослав з внучкою цісаря Генріха II, Володимир з Одою, дочкою графа Леопольда зі Штаде б. Бремену. Сестра Я. М. Марія-Доброніга була дружиною поль. кн. Казиміра Відновителя. При дворі Я. М. знаходили притулок колишні монархи: норвезький Олаф Святий, англ. Едмунд Залізний Бік. Я. М. був у союзі з германськими цісарями Генріхом II, Конрадом II і Генріхом III.

За Я. М. сталася і нац. еволюція в Київ. державі: варязький вплив залишився тільки в колі військ. дружини, а держ. діячі рекрутувалися здебільшого з місц. людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.

Київ. Русь за Я. М. була великою і могутньою державою в Европі, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілість своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Я. М. встановив систему наслідства — сеньйорату, згідно з яким старший брат Із’яслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В’ячеслав — Смоленщину.

Я. М. помер у Вишгороді й був похований у Софійському соборі в Києві, де зберігся його мармуровий саркофаг.

Література: Костомаров Н. Ярослав Мудрый. Русская история в жизнеописаниях ея важнейших деятелей. П. 1874 — 76; Грушевський М. Ярослав. Історія України-Руси. Том II (XI — XIII вік). Л. 1905; Полонська-Василенко Н. Київ часів Володимира Великого. Прага 1944; Каргер М. Портреты Ярослава и его семьи в киевской св. Софии. Ученые зап. ЛГУ, ч. 20, 1960; Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси. М. 1968.

А. Жуковський

Ярослав Святополкович († 1123), кн. володимир-волинський і дорогобузький, син київ. кн. Святослава II Із’яславича. При підтримці угор., поль. і чес. військ воював з Володимиром Мономахом. Волинські бояри покинули Я. С. і перейшли до Мономаха. У цій війні Я. С. був убитий. Був одружений з дочкою угор. короля Володислава.

Ярослав Ярополкович († 1103), кн. берестейський, син кн. турівського Ярополка Із’яславича. Воював з дядьком своїм, київ. кн, Святополком.

Ярослава місто, частина давнього Києва, збудована за князювання Ярослава Мудрого (1019 — 54) на Старокиїв. горі. Я. м. мало площу б. 60 га і було оточене ровом і великим валом довжиною 3,5 км, висота з частоколом 16 м. Гол. брамою до Я. м. були Золоті ворота, крім того була Лядська брама. У центрі Я. м. підносився Собор св. Софії, б. якого були Ірининський і Георгіївський манастирі та княжий палац. Я. м. межувало з частинами м. Володимира і Із’яслава-Святополка. Залишки валу знесено в сер. 19 в.

Ярославенко (Вінцковський) Ярослав (1880 — 1958), композитор і дириґент родом зі Львова, за фахом інж. шляхів. Навчався у Львівській консерваторії (1898 — 1900). Керував хорами т-ва «Сокіл», «Бонн», «Зоря», поль. «Ехо» і «Лютня». Твори: оперети «Володусь», «В чужій шкірі», «Бабський бунт», сольоспіви, хорові твори, обробки нар. пісень, марші для «Січей» і «Соколів» для духової оркестри, музика до гімнів «Сокола» і «Пласту», обробки стрілецьких пісень для фортепіяна. Я. засновник в-ва «Торбан», у якому появилося понад 200 вид. творів укр. композиторів. Помер у Львові.

Ярославле сребро, назва срібних монет кн. Ярослава Мудрого, яка стоїть на самих монетах. Ці монети були карбовані в Києві й мали б бути виконані візант. мистцями бл. 1017 — 20 pp. На монетах з одного боку зображено св. Юрія, патрона київ. кн., а на другому трираменник, схожий на тризуб. Символіку знаку на монетах досліджував Д. Олянчин: «Die Symbolik des Zeichens auf den Münzen Vladimirs des Grossen und seiner Nachkommen» (1958).

Ярославна-Єфросинія, жінка Ігоря Святославича (1151 — 1202), кн. новгород-сіверського, згодом чернігівського, дочка Ярослава Осмомисла. Прославлена в «Слові о полку Ігоревім».

Ярославська битва, відбулася 17. 8. 1245 б. м. Ярослава над Сяном між військами гал.-волинського кн. Данила Романовича і угор.-поль. Угорщина і Польща скористали з ослаблення Гал.-Волинського князівства після тат. навали (1241), щоб загарбати частину укр. земель. Для цього вони використали вороже наставлення гал. бояр до кн. Данила і прогнаного кн. Ростислава Михайловича (зятя короля Белі IV). Улітку 1245 угор. король Беля IV спільно з поль. загонами і частиною гал. бояр під проводом Ростислава в наступі на Галичину почали облогу м; Ярослава. Кн. Данило з своїм військом та загоном половців вирушив з Холма на оборону м. Ярослава. У завзятій битві над Сяном напасники були переможені і кинулися на втечу. Цією перемогою кн. Данило дав остаточну відсіч поль.-угор. агресії і завершив довголітню боротьбу проти бунтуючого боярства. Рівночасно він скріпив владу в державі й підніс престиж Гал.-Волинського князівства.

Ярославська-Столярчук (уроджена Бородайкевич) Дарія (1905 — 82), письм. і журналістка родом зі Станиславова, з 1950 у ЗДА, авторка повістей і романів: «Полин під ногами» (1938, 2 вид. 1943), «Поміж берегами» (1953), «В обіймах Мельпомени» (1954), повість «Її Нью-Йорк» (1959), трилогія «Повінь»: «На крутій дорозі» (1964), «Острів Ді-Пі» (1969); «Під чужі зорі» (1971), «Папороть не цвіте» (1976). Крім того, нариси й новелі, ст. на мовні теми («Укр. мова і книжка»).

Ярославський Петро (1750 — після 1810), архітект родом з Охтирки на Сумщині. Фахову освіту здобув у Харківському колеґіюмі і в архітекта В. Баженова в Москві (1775). Працював помічником харківського губ. архітекта, проєктував плянування Харкова та ін. м. губернії (1781 — 1810). Будови Я. в Харкові: будинок Намісницької залі (1782 — 85), провіянтський склад (1785 — 87), пошта (1804), житлові будинки; церкви на Харківщині і Сумщині: в Охтирці (1783) і Сумах (1790) та у селах Бабаї (1782), Костянтинівка (1797) та Пархомівка (1808); будинки держ. установ у Курську та в Чернігівському й Новгород-Сіверському намісництвах.

Ярославців Олександер, соліст балету Київ. Опери, згодом Львівського Оперного Театру (1941 — 44). Гол. партії: Базіль («Дон Кіхот» А. Мінкуса), Пер Ґюнт (в однойменному балеті на музику В. Ґріґа), Степан («Сільське кохання» за К. Данькевичемі у «Вальпургієвій ночі» з «Фавста» Ш. Ґуно та ін.

Яроцький (Jarocki) Владислав (1879 — 1965), маляр родом з с. Підгайчиків на Львівщині; мист. освіту здобув на архітектурному фак. Львівського Ун-ту (1902) і в Краківській Академії мистецтв (з 1902). Відбув мандрівку (1903, 1907 — 11) по Україні й Кавказу, згодом жив у Львові, з 1920 у Кракові — викладач Академії мистецтв і ред. журн. «Sztuki piękne». Студії з Гуцульщини й побутові картини: «Гуцульський похорон» (1905), «Гуцули в Карпатах» (1910), «Йордан у Татарові», «Церква в Татарові» (1923), «Дівчата на тлі Дністрового яру» (1926 — 27) та ін.

Яроцький Яків (1840 — 1915), історик, археолог, педагог родом з Житомира. Спочатку учитель гімназії у Житомирі, згодом дир. гімназії у Крем’янці. Робив досліди на Волині й Правобережжі. Іст. розвідки у «К. Ст.», «Світі».

Ярошевич, див. Манько Григорій.

Ярошевич Андрій (1875 — ?), статистик і фахівець з екон. географії. У 1920-их pp. проф. Київ. Ін-ту нар. госп-ва, звільнений з праці на поч. 1930-их pp., дальша доля невідома. Автор монографій «Нариси економічного життя України», «Нариси хуторянського господарства Київщини» та ін.

Ярошевич Петро, див. Єрошевич Петро.

Ярошевська Людмила (1906 — 1975), композитор родом з Києва, закінчила Київ. Муз. Драматичний Ін-т ім. Лисенка (1930), викладач у муз. школах та концертмайстер у театрах, з 1949 у Львівському муз. училищі. Твори: опера «Дівчина і смерть» (за Ґорьким), балет «Венеціянський купець» (за Шекспіром), муз. комедія «Адвокат Патлен», 2 увертюри для симфонічної оркестри, концерт для скрипки з оркестрою, концерт для віольончелі з оркестрою, для фортепіяна сюїта, прелюдії, «Фантазія на гуцульські теми» та ін.

Ярошевський Богдан, псевд. Степан Загородний (1869 — 1914), укр. політ.-гром. діяч і письм. родом зі спольонізованої укр. родини на Поділлі. Я. гуртував та українізував українців поль. культури і став лідером організованої ними Укр. Соц. Партії й ред. її органу «Добра Новина»; співр. ж. «Przegląd krajowy». Я. автор віршів й оп. в «Раді», «Гром. Думці», «ЛНВ» тощо.

Ярошевський Олександер (1887 — ?), інж.-будівельник родом з м. Прилук на Полтавщині. Закінчив Укр. Госп. Академію в Подєбрадах (1931), працював у Чехо-Словаччині. Я. автор проєктів доріг, мостів (2 залізобетонні біля Залізного Броду), реґуляції річок та ін., винахідник т. зв. «акумуляційного радіятора» при центр. огріванні.

[Ярошевський Олександер (1887 — 1977, Прага). — Виправлення. Т. 11.]

Ярошевський Юрій, див. Юрій Ярошевський.

Ярошенка М. К. Трупа, театральна трупа, діяла 1899 — 1915 на Україні, в Молдавії, на Кубані та в Криму, очолена М. Ярошенком у складі: П. Барвінський, С. Варвалюк, В. Гульденко, Ю. Кипоренко-Доманський, М. Азовська, О. Зініна, О. Пивінська. В репертуарі перев. побутові п’єси: «Безталанна», «Наймичка» І. Карпенка-Карого, «Лимерівна» П. Мирного, «Ой, не ходи Грицю...», «Циганка. Аза» М. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка; з роб. життя «Каторжна» П. Барвінського; опера «Галька» С. Монюшка та ін. 1907 до Я. М. К. Т. приєдналася трупа Д. Гайдамаки.

Ярошенко Володимир (1888 — ?), укр. мовознавець, учень Шахматова, автор першого докладного опису мови укр.-молд. грамот 14 — 15 ст. (написаний 1909, надрукований 1931), один з упорядників другого тома Рос.-укр. словника Академії Наук (1929 — 33). Також праці з фонетичної транскрипції укр. мови (1919) і в справі укр. мед. термінології (1934). Після 1934 р. відомостей нема.

[Ярошенко Володимир (1888, Миргород, Полтавщина — 1957, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ярошенко (псевд. Воляр) Володимир (1898 — 1937), поет-символіст і прозаїк родом з с. Яхники Лохвицького пов. на Полтавщині. Закінчив реальну школу і вчився в Київ. Комерційному Ін-ті. 1921 — 23 вчителював. Належав до літ. орг-ції «Ланка-Марс» і «Плуг». Починав писати рос. мовою (зб. «Стихи», 1917), потім перейшов на укр. Окремими вид. вийшли зб. поезій: «Світотінь» (1918), «Луни» (1919), «Що й до чого», «Через решето» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби — добре й буде» (1925); кн. оп. і повістей: «Кримінальна хроніка» (1927). «Гробовище» (1928). 1937 заарештований і розстріляний.

[Ярошенко (псевд. Воляр) Володимир († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ярошенко Лаврентій (1909 — 75), співак бас родом з Харкова, закінчив Харківську консерваторію (1941), соліст Харківської опери, згодом Ленінградської опери (1946 — 68). Виконував партії: Борис, Іван Хованський («Борис Ґодунов», «Хованщина» Мусорґського), Кончак, Галицький («Князь Ігор» Бородіна), Руслан, Сусанін («Руслан і Людмила», «Іван Сусанін» Ґлінки), Мефістофель («Фавст» Ґуно), Ткаченко («Семен Котко» Прокоф’єва). Виступав з концертами.

[Ярошенко Лаврентій (* Таганріг). — Виправлення. Т. 11.]

Ярошенко Микола (1846 — 98), маляр-жанрист родом з Полтави, за званням військ. ген.-майор; мист. освіту здобув вільним слухачем у Петербурзькій Академії Мистецтв (1867 — 74) і під час студійних подорожей до мист. центрів Зах. Европи (1880 — 95), Палестини, Єгипту тощо; з 1874 часто бував на Кавказі. Я. активний чл. і один з визначніших представників т-ва «Передвижників», постійний учасник (з 1878) його пересувних виставок. Як портретист Я. створив цілу ґалерію портретів визначних людей культури, в тому ч. М. Ґе, В. Короленка, В. Соловйова. Визначніші твори Я.: «Кочегар», «В’язень», «Студент», «Курсистка», «Старе й молоде», «Причини невідомі». Твори на укр. теми: «Жид і українець», «Каліки під Києвом», «Жебраки з Києво-Печерської Лаври», «На колисці», «Всюди життя» та ін. Я. часто перебував на Україні, зокрема в останні роки життя — на Полтавщині й Чернігівщині. Лікувався на Кавказі й помер у Кисловодську. 1962 там створено музей його імени. Свою мист. спадщину Я. передав Укр. мист. музеєві у Полтаві, але його твори зберігаються також у різних музеях СССР.

Ярошенко Митрофан (1858 — 1926), актор, співак, режисер і антрепренер школи М. Старицького, родом з с. Врадіївки на Миколаївщині. Працював у трупах М. Кропивницького, М. Старицького, О. Суходольського, згодом керував власною трупою (1899 — 1915). Гол. ролі: Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Скорик («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка), Карпо («Лимерівна» П. Мирного) та ін.

[Ярошенко Митрофан († Чернігів). — Виправлення. Т. 11.]

Ярошенко Михайло (* 1900), гідробіолог родом з Полтавщини; закінчив Дніпропетровський Ін-т Нар. Освіти (1928), працював у Дніпропетровському метал. Ін-ті (1929 — 32), в Тираспольському Пед. Ін-ті (1936 — 41), завідував катедрами зоології Уральського (1941 — 43) і Кишинівського (1944 — 47) пед. ін-тів. З 1949 завідувач лабораторії гідробіол. Ін-ту біології Молд. філії АН СССР (1957 — 61 дир.), з 1972 наук. консультант Ін-ту Зоології АН Молд. ССР. Праці з гідробіололії прісних вод і ентомології. Вивчав гідрохем., гідробіол. та іхтіологічні особливості річок басейну Дністра і водоймищ Молдавії. Я. основоположник молд. гідробіол. школи.

Ярошинська Євгенія (1868 — 1904), письм., етнограф і педагог на Буковині родом з с. Чуньків, тепер Чернівецької обл. Закінчила 6 кляс Чернівецької гімназії й учителювала по с. Буковини, одночасно записувала нар. пісні, зб. яких числом 450 «Нар. пісні з-над Дністра» вийшла друком щойно 1972. Крім того, Я. була активною діячкою жін. руху. Друкуватися почала 1886 й містила ст. й оп. в журн. «Зоря», «ЛНВ», «Дзвінок», у газ. «Буковина», «Народ», «Батьківщина». Оп., «образки з життя», нариси Я. характеризуються багатством різноманітних персонажів, серед них: реалістично зображені представники різних прошарків села, інтеліґенції, присвяченої служінню народові й збайдужілої, зміщаненої, жінок-інтеліґенток, що борються за рівноправність, тощо. З причини, що твори Я. довго не перевидавалися, вона якийсь час була напівзабутою. За останні десятиліття твори її перевидано двічі: «Вибрані твори» (К. 1958) і «Твори» (К. 1968). Повна бібліографія вміщена в кн. «Укр. письменники», III (K. 1963).

[Ярошинська Євгенія († Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]

Яруги, див. Яр.

Ярцев Олексій (1858 — 1907), рос. театральний критик та історик театру, деякий час актор у трупі М. Кропивницького (1887 — 90-і pp.). Його «Щоденник», уривки з якого були друковані в кн. С. Дуриліна «Марко Лукич Кропивницький» (1955), містить матеріяли про діяльність труп М. Кропивницького та М. Старицького в Москві (1887 — 88) й Петербурзі. Я. автор праці «Шевченко і Щепкин» (1898), рецензій у моск. пресі на вистави укр. труп, зокрема з участю корифеїв.

Попередня     Головна     Наступна