Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 14-15.]

Попередня     Головна     Наступна





АНТОНОВИЧ Володимир Боніфатійович (06/18.01.1834 [за неофіц. даними — 1830] — 08/21.03.1908) — історик, археолог, археограф, громадський діяч. Народився, за офіц. даними, у с. Махнівці на Київщині (за неофіц. — у Чорнобилі). Дрібний шляхтич і мадяро-поляк за походженням. Навчався в Рішельєвському ліцеї (Одеса), закінчив два ф-ти — мед. (1855) та історико-філол. (1860) — Ун-ту Св. Володимира. Вчителював, був співробітником (1863) і гол. редактором (1864 — 80) Тимчасової Комісії для розгляду давніх актів. Доц. (з 1870) і професор (з 1878) каф. рос. історії Ун-ту Св. Володимира, декан (1880 — 83) історико-філол. ф-ту. Магістр (1870), доктор (1878) іст. наук, член-кор. Рос. АН (1902).

А. — ідеолог і чільник укр. громадівського руху. Ще у студентські роки — організатор і керівник гуртка польськ. українофілів (т. зв. "хлопоманів"). 1861 р. перейшов у православ’я — "народну" віру. Один із засновників і неформальних лідерів Київськ. ("Старої") громади (др. пол. 1861). 1862 р. маніфестував свій перехід до українства ("Моя исповедь"). Відтоді вся творчість А. — "акт обжалування історичної Польщі" (М. Грушевський) і виокремлення України з польського контексту. Пізніше (бл. 1881, остаточно — 1885) розійшовся з М. Драгомановим у питаннях тактики (а почасти — і стратегії) українства.

А. — найвидатніший укр. історик др. пол. XIX ст., фундатор традиції документалізму в укр. історіографії, "... творець національно-укр. демократичної концепції історії України, правда, не закінченої й довершеної пізніше..." (О. Гермайзе), засновник першої укр. школи істориків. Видав 9 томів "Архива Юго-Зап. России" (понад 2 200 документів), 3 томи літописів, у низці монографій висвітлив до того не вивчений "литовський" період укр. історії та різні аспекти життя Правобережної України, козаччини. Твори А. стали епохою в укр. археографії.

У методології враховував уроки О. Тьєррі, Ф. Гізо, І. Тена, Г. Бокля, позитивістської філософії історії (О. Конт, Г. Спенсер), але, як спадкоємець кирило-мефодіївців, поєднував раціоналізм і позитивізм з ідеями романтичної історіографії. На чолі істор. процесу бачив народ. Історіософську "схему" укр. історії уґрунтовував на антропології і виокремленні слов’ян з інших рас, а українців — з-поміж росіян та поляків. Суспільне укорінював у природному, історію — в натуралістично осягнутій націології. "Провідні ідеї" народів розглядав як функцію їхньої раси і нац. типів. Провідною ідеєю слов’ян вважав общину, але вирізняв провідну ідею "великоросів" (абсолютизм), поляків (аристократизм) і українців (власне, общинність, "принцип вічовий, принцип широкого демократизму й визнання за кожною людською особистістю рівних для всіх політичних прав"). Автор общинної теорії історії України. Стверджуючи властивий українцям демократизм, вважав його каменем спотикання для їхнього державотворення. Мріяв про Україну в складі не російської, а південно-західно-слов’янської федерації.



Твори А.: Моя исповедь // Основа. — 1862. — № 1; Очерк отношений польского гос-ва к православию и православной церкви. — К., 1866; Последние времена козачества на правой стороне Днепра. По актам c 1679 по 1716 г. — К., 1868; Очерк состояния православной церкви в Юго-Зап. Росии по актам (1650 — 1798). — К., 1871; Исторические песни малорусского народа c объяснениями Владимира Антоновича и Михайла Драгоманова. — Т. І. — К., 1874, Т. II. — Вып. 1. — К., 1875; Исследование о гайдамачестве по актам 1700 — 1768 гг. — К., 1878; История Литовской Руси. — К., 1877; Очерк истории Великого княжества Литовского. — К., 1878; История Галицкой Руси (літограф. лекції). — К., 1879 — 1880; История малорусского козачества (літограф. лекції). — К., 1882; Киев, его судьба и значение c XIV по XVI столетие(1362 — 1569) // КС. — 1882. — Кн.1; Ист. деятели Юго-Зап. России в биографиях и портретах. Вып. 1 / Сост. проф. Ун-та Св. Владимира В. Б. Антонович и В. А. Бец по коллекции В. В. Тарновского. — К., 1883 (перевид. — К., 1990); Происхождение запорожского козачества // КС. — 1884. — Кн. 8, 9; Н. И. Костомаров как историк // КС. — 1885. — Кн. 5; Монографии по истории Зап. и Юго-Зап. России. — Т. 1. — К., 1885; Бесіди про часи козацькі на Україні. — Чернівці, 1897 (те саме — Чернівці, 1912; К., 1991); К вопросу о галицко-русск. лит-ре. — К., 1900; Чари на Україні. — Львів, 1905; Хмельниччина в повісті Г. Сенкевича. — Відень, 1917; Твори. — Т. 1. — К., 1932; Недруковані листи В. Б. Антоновича до Ф. К. Вовка (3 архіву ВУАН) // Укр. історик. — 1988. — № 1 — 4 (97 — 100), 1989. — № 1 — 3 (101 — 103); Коротка історія Козаччини. — К., 1991; Про козацькі часи на Україні. — К., 1991; Записка Володимира Антоновича в справі обмеження укр. мови // Вісник АН України. — 1992. — № 9; Листи В. Антоновича до М. Грушевського // Укр. історик. — 1991 — 1992. — № 28 — 29 (110 — 115), 1993. — №1 — 4 (116 — 119); Автобіограф. записки Володимира Антоновича (уривок) // Київська старовина. — 1993. — №4; Курс лекцій з джерелознавства 1880 — 1881 рр. / Упор. О. Василюк. — К., 1995; Моя сповідь. Вибр. іст. та публіцист. твори В. Б. Антоновича / Упор.: О. Тодійчук, Б. Ульяновський. — К., 1995. (Мемуари В. А., дещо з невиданих рукописів, листи до Д. Багалія, М. Грушевського, К. Мельник, листування з М. Драгомановим — див.: Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: У 3 кн. / Упор. В. Короткий, В. Ульяновський. — К., 1997).



Про нього див.: Доманицький В. Володимир Антонович. З нагоди 45-літнього ювілею наукової і громадської діяльності // Нова громада. — 1906. — № 9; Томашевський С. Володимир Антонович. Його діяльність на полі іст. науки. — Львів, 1906; Грушевський М. Володимир Антонович. Основні ідеї його творчості і діяльності // ЗУНТ. — 1908. — Кн. 3; Матушевський Ф. В. Б. Антонович при світлі автобіографії та даних історії. — К., 1909; Стороженко А. В. Происхождение й сущность украинофильства. — К., 1912; Єфремов С. Передсудом власної совісті. Громадсько-політ. робота В. Б. Антоновича // Записки історико-філол. відд. ВУАН. — Кн. V. — К., 1925; Житецький І. Київська громада за 60-тих років // Україна. — 1928. — Кн. 1; Грушевський М. З соціяльно-нац. концепцій Антоновича // Україна. — 1928. — Кн. 5; Гермайзе О. В. Б. Антонович в укр. історіографії // Там само; Кордуба М. Зв"язки В. Антоновича з Галичиною // Там само; Матеріали для біографії В. Б. Антоновича / Зібрав та зредагував Д. J. Багами. — К., 1920; Мицик О. Укр. хлопомани. — Чернівці, 1933; Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність. — Прага, 1942; Процик А. Дві історіографічні течії з іст. школи В. Антоновича: М. Грушевський і Д. Багалій // Укр. історик. — 1991. — № 3 — 4 (110 — 111), 1992. — №1—4 (112 — 115); Ситник О. Роль Володимира Антоновича у формуванні Михайла Грушевського як історика // Там само; Синові України: Зб. статей 1906 р. на пошану проф. Володимира Антоновича. — К., 1993; Оглоблин О. Володимир Антонович та його іст. школа // 125 років Київ. укр. академічної традиції. 1861 — 1986. — Нью-Йорк, 1993; Академія пам’яті професора Володимира Антоновича (Київ, 1993): Доповіді та матеріали. — К., 1994; Пріцак О. Володимир Антонович як історіософ // Третя академія пам’яті проф. Володимира Антоновича. 11 — 12.XII. 1995 р., Київ: Доповіді та матеріали. — К., 1995; Гирич І. В. Антонович — будівничий філос. засад нової України // Там само; Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: У 3 кн./ Упоряд.: В. Короткий, В. Ульяновський. — К., 1997; Четверта академія пам’яті проф. Володимира Антоновича. 26 — 27.III.1998 р.: Доповіді та повідомлення. — К., 1999; Ульяновський В. "Ранній" Володимир Антонович: поза контекстами // Київ. старовина. — 1999. — № 1 — 2. Бібліогр.: Ткаченко М. Бібліогр. праць В. Б. Антоновича та праць про нього // Антонович В. Б. Твори. — T. 1. — K., 1932; Тодійчук О. Бібліогр. праць В. Б. Антоновича // Моя сповідь: Вибр. іст. та публіцистичні твори В. Б. Антоновича. — К., 1995; Бібліогр. праць В. Б. Антоновича // Ульяновський В., Короткий В. Володимир Антонович: образ на тлі епохи, — К., 1997.



В. Білодід

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.