[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 18.]

Попередня     Головна     Наступна

БАРАНОВИЧ Лука, чернече ім’я — Лазар (1620 — 01/11.09.1693) — церковний і політ. діяч, поет, теолог. Освіту здобув у Віленській та Київській колегіях. Ректор Києво-Могилянського колегіуму (1650 — 51) та колегії в Гощі. Єпископ (1657), а згодом — архієпископ Чернігівський, організатор чернігівського культурно-освітнього гуртка вчених і письменників, доробок якого став значним внеском до історії укр. філософії, літ-ри, культури. Активний учасник політ. життя України XVII ст. (зокрема, за його допомогою Дем’ян Многогрішний став гетьманом). Попри усвідомлення згубних наслідків внутрішньої соціальної і політ. боротьби в Україні, що призвели до "Руїни", обстоював насамперед інтереси православної церкви, надаючи останнім перевагу над загальноукр. політ. інтересами.

Б. є автором двох збірок проповідей — "Меч духовный" та "Трубы словесъ проповЂдних" — а також "Триодиона". До поетичного доробку Б. входять вірші-передмови, панегірики та збірки польськомовної поезії — "Життя святих", "Аполлонова лютня", "У вінець Матері Божої", "Стовп віри", "Книга смерті" тощо.

За своїми філос. поглядами Б. — типовий представник Києво-Могилянської філос. школи, що поєднала в межах барокової схоластики елементи античних, патристичних, ренесансних, реформаційних філос. учень в їхній укр. рецепції. Витлумачував Бога як "слово і образ" і водночас як "всетримаючу" творчу силу й мудрість, що розділяє світ і антисвіт, Суще й Ніщо. Світ вважав складеним з чотирьох стихій, що, змішуючись у різних пропорціях, породжують розмаїття сущого і визначають вдачу кожної окремої людини. Поділяючи людину на "внутрішню" і "зовнішню", стверджував, що перемога першої веде до переображення людини, її перевтілення у "нового Адама" як універсального ідеалу досконалої людини. Шлях до переображення людини вбачав в освіті й вірі.

Умовою гармонізації суспільних відносин і оновлення суспільства вважав т. зв. "перехрещення" народу, тобто масове переображення і моральне самовдосконалення. На чолі нового порядку бачив монарха, якості якого відповідають ідеалові правителя — "філософа на троні". Ідея внутрішнього переображення людини і створення на його основі злагодженого суспільного механізму, накреслена Б., знайшла подальший розвиток у філософії Г. Сковороди.

Твори Б.: Меч духовный. — K., 1666; K., 1686; Трубы словесъ проповЂдних. — К., 1674; Триодион. — Чернигов, 1685; Письма преосв. Лазаря Барановича. — Чернигов, 1865; Lutnia Apollinowa, kożdey sprawie gotowa. — K., 1671; "Ha єго пресвЂтлаго царского величества знаменіє", "На два меча книги сея", "Епитафіон", "На титлу книги сея і на вся во дверєх єя начертанія со дванадесятьми небесными знаменіями изображенныя", "ВЂрши на Воскресеніє Христово", "Плач о преставлении великаго государя Алексея Михайловича" // Укр. поезія. Середина XVII ст. — К., 1992.

Про нього див.: Сумцов Н. Ф. K истории южно-русск. лит-ры. XVII в. Лазарь Баранович. — X., 1885; Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського. — К., 1983; Радишевський Р. П. Бароковий консептизм поезії Барановича // Укр. літ. бароко. — К., 1987; Возняк М. Історія укр. літ-ри. — Львів, 1992; Чорний О. О. Вчення про людину Чернігівського літ.-філос. кола (друга пол. XVII — перша пол. XVIII ст.). — Д., 1998; Чорна Л. С. Проблема оновлення суспільства у філософії Л. Барановича // Philosophia Prima: метафізичні питання. — К., 1998; Шевченко В. Нарис філос. думки Чернігово-Сіверщини (XI — початок XVIII ст.). — К., 1999; Довга Л. До питання про напрямки і перспективи дослідження укр. недільних проповідей XVII ст. // Діалог культур II. Св. Письмо в укр. пам’ятках. — К., 1999; Горська Н. Д. Образ Ісуса Христа у проповідях Лазаря Барановича // Образ Христа в укр. культурі. — К., 2001; Шевченко В. І. Філос. зоря Лазаря Барановича. — К., 2001.

Я. Стратій

Попередня     Головна     Наступна