[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 20-21.]

Попередня     Головна     Наступна

БЕРИНДА Павло, чернече ім’я — Памво (імовірно, між 1555 — 60 — 13/23.07.1632) — мислитель, письменник, лексикограф. Народився, в с. Чайковичах (нині Самбірського р-ну Львівської обл.). Здобувши освіту, працював друкарем і гравером у Стрятині, Перемишлі, Львові. Певний час служив у перемишльського єпископа Михайла Копистенського, згодом був дидаскалом і друкарем Львівського братства. 1619 р., на запрошення Є. Плетенецького і за рекомендацією З. Копистенського та Т. Земки, оселився в Києві, де в гуртку Лаврської друкарні реалізував себе як вчений, поет, перекладач, редактор, друкар, гравер. Помер у Києві.

Найвагомішою працею Б. є "Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє" (виданий Лаврською друкарнею 1627 р.), якому належить почесне місце не лише в укр., а й загалом у слов’янській лінгвістиці. У поетичному доробку Б. — "На рожство Христово вЂршъ" (1616), вірш "На Стефана-первомученика", можливо, також вірші у збірці "О воспитаніи чад".

Творчість Б. відзначена ренесансногуманістичною спрямованістю, засвідченою, зокрема, енциклопедичним характером його "Лексикону", в якому представлено різноманітні знання про світ, природу та людину; використанням грецької, латинської, арабської, єврейської і майже всіх слов’янських мов для витлумачення семи тисяч термінів (у тому числі філософсько-категоріальних); створенням одного з найбільших у тогочасній європейській філології зібрання етимологій старозавітних і новозавітних власних назв; уміщенням поряд з іменами біблійних персонажів імен грецьких і римських богів (Афродіти, Марса, Вакха та ін.). У ренесансно-гуманістичному дусі Б. формулює завдання поезії не лише повчати, а й давати естетичну насолоду. У своїй поетичній творчості він торкається злободенних проблем тогочасного життя, насамперед нац. боротьби укр. і білоруського народів, обстоювання їхніх релігійних прав і традицій; стверджує красу людини як гармонію етичного та інтелектуального начал; використовує у своїй творчості тогочасну укр. мову майже без церковнослов’янізмів.

Твори Б.: Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє. — К., 1627 (те саме: Кутейно, 1683; К., 1961).

Про нього див.: Колосова В. П. Із спостережень над поетичною спадщиною Памво Беринди // Рад. літературознавство. — 1978. — №8. Німчук В. В. Києво-Могилянська академія і розвиток укр. лінгвістики XVII — XIX ст. // Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. — К., 1988; Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинок В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991; Кашуба М. В., Паславський І. В., Захара І. С. Філософія Відродження на Україні. — К., 1990; Огієнко І. Укр. культура. — К., 1991; Укр. культура: Лекції за ред. Дмитра Антоновича. — К., 1993.

Я. Стратій

Див. також:

Памво Беринда. Українська поезія. Кінець XVI — середина XVII ст.

Різдвяні вірші Памви Беринди. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.

Памво Беринда. Лексикон словенороський (Київ, 1627).

Памво БЕРИНДА [Про рід Копистенських] Переклав В. Шевчук.

Енциклопедія «Українська мова». БЕРИНДА Памво.

Попередня     Головна     Наступна