[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 38-39.]

Попередня     Головна     Наступна

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053 — 1125) — великий князь Київський, мислитель і письменник. Син кн. Всеволода Ярославича і "цариці грекині", онук (по матері) візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. З молодих років княжив у Ростові, Чернігові, Переяславі. 1113 р. запрошений киянами на великокняжий престол, який посідав до самої смерті.

В. М. — один з найавторитетніших, політично мудрих руських князів, видатний полководець. Наполегливо і послідовно боровся за незалежність Русі та проти міжусобних чвар. Мабуть, один із перших вітчизняних світських мислителів, вчинки і спосіб життя якого відповідали його ідеям і вченню. Законодавчими актами та благочинністю В. М. відчутно пом’якшив політ. та економічне становище нижніх прошарків суспільства, опікувався життям церкви, заохочував освіту і шкільництво.

Головний літ. твір В. М. — «Повчання дітям та "кто прочтет"» — складається з трьох самостійних частин: власне "Повчання", "Літопису" його життя ("Автобіографії") та листа ("грамотицы") постійному політ. суперникові — кн. Олегу Святославичу. Всі складові частини "Повчання" пов’язує єдине ідейне спрямування, що робить його яскравим зразком одного з найдавніших на Русі філософсько-політ. творів.

В. М. обґрунтовує ідеал християнського властителя — князя, що гармонійно поєднує в собі охоронця інтересів своєї країни і ревного адепта православної віри. Його моральноетична доктрина ґрунтується на християнських засадах і має за мету війну зі Злом через приборкання своєї гордині та уникнення гріхів, суворе дотримання праведності, спроможне здолати все нечестиве. Помірність у життєвих потребах, стриманість в емоційно-вольових виявах, державна мудрість, активна доброчинність, усвідомлення недоцільності будь-якого опору Провидінню і Промислу Божому, втілення у повсякденну практику трьох чільних імперативів — "покаяння", "сліз", "милостині" — ось, на переконання В. М., умова для здобуття Царства Небесного. В онтології В. М. наслідує традиції каппадокійців, гармонізуючи духовні та матеріальні засади буття. В "Повчанні" обґрунтовується погляд, згідно з яким усе живе на землі створено Божим Промислом і тому є доцільним, гармонійним та позначеним індивідуальністю. Людина, попри свою гріховність, відзначена особливою Божою милістю. Її життя — найвища цінність, яку не можна відібрати, навіть якщо людина заслуговує на смерть. Ці гуманістичні настанови, виголошені князем, знайшли у нього законодавче закріплення.

Стрижень моральної концепції "Повчання" становить принцип "милостині", згідно з яким усі суспільні відносини та міжособистісні стосунки уґрунтовуються на взаємній любові, діяльній доброті та милості. Можновладці й заможні зобов’язані людинолюбно ставитися до свого народу, обмежити економічну і правничу сваволю, пильнувати соціальну справедливість, — такими є, на переконання В. М., універсальний засіб і абсолютна умова впорядкування усіх сфер та рівнів суспільного буття, основний інструмент їх гармонізації.

У внутрішньополіт. діяльності В. М. понад усе прагнув зберегти політико-економічну, духовно-культурну та релігійно-церковну єдність Русі, покладаючись на обґрунтовані ним морально-етичні ідеї, що мали великий вплив на формування вітчизняної духовної традиції.

Твори В. М.: Поучение... (див.: Повесть временных лет. — Ч. 1. — М.; Л., 1950); в укр. перекладі В. В. Яременка: Повість врем’яних літ. — К., 1990).

Про нього див.: Протопопов С. Поучение Владимира Мономаха как памятник религиозно-нравственных воззрений и жизни на Руси в дотатарскую эпоху // ЖМНП. — 1874. — №2 (Ч. 171); Воскресенский В. А. Поучение детям Владимира Мономаха. — СПб., 1893; — Шляков H. B. O Поучений Владимира Мономаха // ЖМНП. — 1900, — №5 (Ч. 328), №6 (Ч. 329), №7 (Ч. 330); Ивакин И.М. Князь Владимир Мономах и его Поучение. Ч. 1. Поучение к детям; Письмо к Олегу и отрывки. — М., 1901; Орлов А. С. Владимир Мономах. — М.; Л., 1946; Vaillant A. Une source grecque de Vladimir Monomaque // Bysantinoslavica. — 1949. — T. 10; Будовниц И. У. "Изборник" Святослава 1076 г. и "Поучение" Владимира Мономаха и их место в истории русск. общественной мысли // Труды Отд. древнерусск. лит-ры Ин-та русск. лит-ры АН СССР. — 1954. — T. 10; Müller L. Die Exzerpte aus einer asketischen Rede Basilius des Grossen im "Poučenie" des Vladimir Monomach // Russia Mediaevalis. — 1973. — T. 1; Лихачев Д. Великое наследие; Классические произведения лит-ры Древней Руси. 2-е изд. — М., 1979.

С. Бондар

Див. також:

Поученьє Володимира Мономаха.

Поученьє Володимира Мономаха (слов’янським шрифтом). Лаврентіївський літопис

Повчання Володимира Мономаха (переклад В.Яременка).

Поучення Володимира Мономаха (переклад Л.Махновця).

Попередня     Головна     Наступна