[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 54-55.]

Попередня     Головна     Наступна

ҐАЛЯТОВСЬКИЙ Йоаникій (бл. 1620 — 12.01.1688) — церковний діяч, мислитель, письменник. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого (до 1650) прийняв чернецтво на Волині. Перебував у Куп’ятицькому монастирі. Повернувшись до Києва, викладав курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі, 1659 р. став (після Л. Барановича) його ректором. Конфлікт і боротьба з наглядачем Київ. митрополії мстиславським єп. Методієм, якого не сприймало багато представників вищого православного духівництва, примусили Ґ. виїхати з Києва (1664) і шукати притулку у львівського єп. Арсенія Желіборського. Крім Львова, Ґ. відвідав тоді Луцьк, Слуцьк, Мінськ. 1668 р. повернувся до Києва. Владнавши питання з друкуванням свого трактату "Месія правдивий", поїхав до Новгорода-Сіверського — до чернігівського архієп. Л. Барановича, який призначив його настоятелем Єлецького монастиря в Чернігові. 1670 р. Ґ. відвідує Москву, де виголошує дві промови перед царською родиною і дарує їй кілька примірників "Месії правдивого". Слідом за Є. Славинецьким, Ґ. сприяв поширенню в Росії традицій укр. проповідництва. Цю справу згодом продовжили Д. Туптало, С. Яворський, Т. Прокопович. Крім "Месії правдивого", у Москві була поширена відома збірка проповідей Г. "Ключ розуміння". Помер і похований у Чернігові.

Ґ. — яскравий представник укр. духовної культури др. пол. XVII ст., засновник барокової версії вітчизняної схоластичної проповіді. На відміну від укр. проповіді XVI — поч. XVII ст., що ґрунтувалася на домонгольських традиціях (взорувалася на слова отців церкви, на давніх київ. ораторів та укладачів учительних євангелій) і не мала чітко визначеної літ. форми, проповідь Ґ. стає літ. твором, зближується з західноєвропейською католицькою проповіддю. Щоб справляти бажане враження на свою паству, навчати її, переконувати і зворушувати, Ґ. використовує, крім творів патристики, оповідні елементи — візантійський і західний легендарно-апокрифічний матеріал, хроніки (зокрема — польського історика XVI ст. М. Бєльського), книги "о звірях, птахах, гадах, рибах, деревах, зіллях, каміннях і розмаїтих водах" та казання сучасних йому казнодіїв. Характерною особливістю його проповідей була насиченість оповіданнями з елементами таємничості, незвичайності й загадковості. Проповіді Ґ. були побудовані за логічними схемами і містили чимало цитат античних і новітніх західноєвроп. авторів. Його відгуки на події сучасності дають змогу скласти уявлення про морально-етичні погляди автора і світоглядні орієнтири тогочасних українців. Серед "цнот", доброчесностей, які уславлює Ґ., можна побачити не тільки стандартні християнські чесности — побожність, виконання всіх обрядових таїнств (молитви, посту, сповіді, причастя тощо), сувору аскетичність, покірливість, смиренність, терплячість, а й такі загальні позитивні моральні якості, як вдячність, справедливість, гостинність, людяність, прагнення допомогти ближньому, дотримування православної віри, вміння її обстоювати, готовність захищати батьківщину, жертвувати на церкву, шпиталі, визволяти і викупляти полонених. У своїх проповідях Ґ. торкався й загальнофілос. проблем, зокрема проблеми сутності людини, співвідношення у ній духовного й матеріального первнів, свободи волі й відповідальності людини за свої вчинки, розмірковувань про місце розуму, інтелекту, волі, природних афектів у психосоматичній структурі людини. Переконаний у необхідності гармонійного співіснування в людині її тілесного й духовного принципів, Ґ. наполягає на цінності земного життя, на особистій відповідальності індивіда за його вчинки, за його вибір між добром і злом, намагається вказати своїм слухачам реальні шляхи спасіння, які не передбачають зречення світу. Поділяючи світ на великий, що складається з неба і чотирьох елементів, малий (людину) і середній (увесь "народ людський"), носієм зла Ґ. вважає останній, тобто суспільство з характерним для нього несправедливим устроєм. Спосіб осягнення Бога як остаточної мети християнина Ґ. вбачає у самопізнанні. Важливою доброчесністю він уважає вченість, у тому числі й літ. працю. Торкається Ґ. і питання про справедливі та несправедливі війни, "слушную й неслушную брань". До справедливих він відносить війни за православну віру або ті, метою яких є захист батьківщини; вкрай негативно ставиться до чвар всередині країни, розглядає їх як найтяжчий гріх "братовбивства". Серед суспільних вад велику увагу приділяє несправедливості в судах.

Твори Ґ.: Ключъ разумЂнія священиком, законным и свЂцким належачый. — К., 1659 (те саме: К., 1660; Львів, 1663; Львів, 1665; в укр. перекладі. — К., 1985); Наука, албо способ зложеняказаня. — К., 1659 (те саме: К., 1660); Месіа правдивый. — К., 1660; Небо новоє з новыми звЂздами сотворенноє. — Львів, 1665 (те саме: К., 1667; Могильов, 1669); Скарбница потребная. — Чернігів, 1676; Stary Kościół. — Новгород-Сіверський, 1678; Łabędź (Лебідь). — Новгород-Сіверський, 1679; Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym. — Чернігів, 1681; Alkoran (Алькоран). — Чернігів, 1683; Казання друге на В’їзд до Єрусалиму // Діалог культур II. Св. Письмо в укр. пам’ятках. — К., 1999.

Про нього див.: Сумцов Н. Ф. Иоанникий Галятовский: (К истории южно-русск. лит-ры XVII в.). — К., 1884; Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського. — К., 1983; Довга Л. До питання про напрямки і перспективи дослідження укр. недільних проповідей XVII століття // Діалог культур II. Св. Письмо в укр. пам’ятках. — К., 1999.

Я. Стратій

Попередня     Головна     Наступна