[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 90.]

Попередня     Головна     Наступна

КАЛИНОВСЬКИЙ Степан, чернече ім’я — Стефан(1700 — 16/27.09.753) — церковний і освітній діяч, філософ. Освіту здобув у КМА (1727), де був залишений викладачем риторики, а згодом — філософії. З 1732 р. — префект КМА; з кінця 1733 р. — префект Моск. слов’яно-греко-латинської академії, з 1734 р. — її ректор. Плекаючи розвиток освіти, 1735 р. започатковує школу при Олександро-Невській лаврі. Не залишає освітянської справи і згодом — як член Синоду, єпископ Псковський і архієп. Новгородський. У Новгороді, зокрема, зусиллями К. було відкрито семінарські класи філософії й богослов’я, введено викладання єврейської мови тощо. К. брав участь у виправленні слов’янського тексту Біблії, був знаним проповідником (низка його повчальних «Слів» вийшла друком у Москві та С.-Петербурзі). Залишив по собі велику бібліотеку, що зберігалася в архіві Синоду, а згодом перейшла до новгородської семінарії.

Філос. курс К., прочитаний 1729 — 30 pp. у КМА, репрезентує один з варіантів могилянської барокової схоластики з домішками елементів ранньопросвітницької філософії. Типовий представник барокової доби, К. органічно синтезує у своєму викладі переосмислені античні, середньовічні й новітні філос. ідеї, зокрема вчення Арістотеля, Платона, Плотіна, Порфирія, Ямвліха, Прокла, Августина, середньовічних перипатетиків, В. Оккама, Дунса Скота, представників другої схоластики — Овієдо й Аріаги, ренесансних мислителів — Марсіліо Фічіно, Франческо Петрарки, Петра Рамуса та ін. Розмірковуючи про сутність і значущість філософії, К. знаходить стимул до її вивчення у притаманному людині прагненні до пізнання. У «Логіці» він розглядає питання імені й існування логіки, проблему універсалій, предикаментів, антипредикаментів, постпредикаментів, доведення й науки, викладає вчення про три операції розуму, про вираження поняття у слові, про знаки, терміни тощо. Поняття, судження й умовиводи розуміє не тільки як результат мислення, а як його процес. У своїй концепції універсалій поєднує платонівське й номіналістичне розуміння їх. Етика К. являє собою інтерпретацію етичних трактатів Арістотеля в руслі етичної доктрини християнства. Зокрема, концепцію блага К. ґрунтує на основі поєднання арістотелевого його розуміння як такого, що всім бажане, з ареопагітським вченням про його самостійний онтологічний статус. Не заперечуючи потреби людини у благах долі, у зовнішніх благах (насолоді, здоров’ї, красі, сім’ї тощо), істинне щастя К. вбачає у спогляданні Бога. Складовими моральної філософії вважає монастику, що скеровує людські вчинки до особистого щастя, економіку, яка навчає, як досягти родинного щастя, і політику, що розглядає засоби побудови щасливого життя в державі. Розмірковуючи про свободу волі й, зокрема, про співвідношення інтелекту і волі, К. висловлює переконання, що дії волі повинні узгоджуватися з розумом, який морально скеровує її й націлює людину орієнтуватись у своїх учинках на раціональну середину — запропоновану розумом можливість вибору поміркованої лінії поведінки, довершеної, виваженої позиції. Будуючи своє етичне вчення на раціональних умоглядних засадах, К. виявляє просвітницькі тенденції в осмисленні етичної проблематики.

Твори К.: Cursus philosophicus in Kollegio Kijovomohyleano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus 1729 ad annum 1730 Sub Reverendissimo in Christo Patre Stephano Kalinovsky. — ІР НБУВ; Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть этика // Памятники этической мысли на Украине XVII — первой пол. XVIII ст. — К., 1987.

Про нього див.: Нічик В. М. Філософія в Києво-Могилянській академії. Стефан Калиновський // Філос. думка. — 1969. — № 3; Стратий Я. М., Литвинов В. Д., Андрушко В. А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. — К., 1982; Попович М. Нарис історії культури України. — К., 1999.

Я. Стратій

Попередня     Головна     Наступна