Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 92.]

Попередня     Головна     Наступна





КИРИЛО ЛУКАРІС (13.11.1572 — 27.07.1638) — релігійний, культурний і освітній діяч, мислитель. Народився у м. Кандії на Криті. Навчався в Кандії, Венеції та Падуї, де здобув знання з діалектики, риторики, метафіки й етики в арістотелівській інтерпретації. Слухав лекції Г. Галілея. За твердженням К. Харламповича, у 1594 р. К. Л. разом з М. Пігасом був висланий до Речі Посполитої в сані протосингела (на думку Г. Гофмана, це сталося 1596 p.). Вів активну педагогічну і політ. діяльність в Острозі, імовірно, викладав в Острозькій академії. Згодом виїхав до Вільно, звідки неодоноразово повертався на Волинь. Активний учасник Берестейського собору (1596). На межі 1597 — 98 pp. виїхав до Західної Європи, де студіював в ун-тах Віттенберга й Женеви. Виявляв значний інтерес до реформаційнихучень, спілкувався з протестантами. Йому інкриміновувалась навіть участь у виданні в Женеві кальвіністського катехізису. 1600 р. знову відвідав Польщу. У 1600 — 21 pp. — патріарх Александрійський, у 1621 — 38 pp. (з перервами) — Константинопольський.

У листах до діячів Львівського братства К. Л. обґрунтовував необхідність зміцнення православної віри, розвитку освіти, національної за духом і європейської за рівнем, потребу консолідації укр. народу в боротьбі за утвердження своїх прав.



Твори К. Л.: Письмо Александрийского патриарха Кирилла к Львовскому братству, заключающее в себе советы относительно согласной между собой жизни, устройства школы и т. п. от 26 апреля 1614 г. // Голубев С. Т. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники. — К., 1883. — Т. 1; Письмо Александрийского патриарха Кирилла к Львовскому братству, заключающее наставления и советы относительно благоустройства братских и церковных дел от 8 мая 1614 г. // Там само.



Про нього див.: Брянцев К. Патриарх Кирилл Лукарис и его заслуги для православной церкви. — СПб., 1881; Савич П. Причинки до правовірності Кирила Лукаріса // Богослов’я. — 1930. — Кн. 1; Харлампович К. Западнорусск. православные школы XVI и нач. XVII в., отношение их к инословным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и церкви. — Казань, 1889; Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. — К., 1990; Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991.



Я. Стратій















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.