Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 156-158.]

Попередня     Головна     Наступна





ПЕТРОВ Віктор Платонович (псевд.: В. Бер, В. Домонтович) (10/22.10.1894 — 18.06.1969) — письменник, літературознавець, історіософ, фольклорист, археолог, історик, мовознавець, історик укр. філософії. Народився у м. Катеринославі. Син священика (викладача Одеського реального училища, згодом — Холмської семінарії; ректора Київ. духовной семінарії (1914 — 17); єпископа). Закінчив слов’яно-рос. відділ, історико-філол. ф-ту Ун-ту Св. Володимира (1918). Вчителював (1920 — 23). Член (1919), секретар (1923), керівник (1927) Етнографічної комісії УАН, редактор ж-лу «Етнографічний вісник»; водночас — аспірант Ін-ту народної освіти, після закінчення — його науковий співробітник. Доктор літературознавства (11.05.1930, дис. — «Пантелеймон Куліш у 50-ті pp. Життя, ідеологія, творчість»). Усунутий (за «політ. вивихи») з посади керівника Етнографічної комісії, «різко повертає до марксистсько-ленінських доктрин» (В. Ульяновський), залучається до ідеологічних «чисток» у науці (зберігся рукопис книги П. про «ворожі рад. науці» погляди А. Кримського). Від 1934 р. — старший науковий співробітник Ін-ту історії матеріальної культури, пізніше — зав. сектором археології дофеод. і феод. періодів. На поч. 1941 р. — директор Ін-ту укр. фольклористики АН УРСР. 1938 р. «був помилково заарештований... і незабаром з-під варти звільнений» (з довідки СНБУ від 1992 p.). В евакуації (Уфа) — вчений секретар Ін-ту сусп. наук АН УРСР. Після підготовки в розвідницькому центрі — в тилу фашистів (з лютого 1942). Заснував і редагував ж-л «Укр. засів» (Харків, жовтень 1942 — січень 1943, чотири числа). У Німеччині — співробітник Укр. наукового ін-ту (Берлін, 1944 — 45); професор, продекан філос. ф-ту Укр. Вільного ун-ту (Мюнхен, 1945); професор богословсько-пед. академії УАПЦ; редактор часопису «Хорс», член редколегії ж-лу «Арка», один з організаторів письменницької організації «Мистецький укр. рух» (МУР, 1945 — 49). «Був однією з найбільших, якщо не найбільшою інтелектуальною постаттю серед укр. еміграції» (Ю. Шевельов). У квітні 1949 р. повернувся до СРСР (Москва). Від 1956 р. мешкав у Києві, працював співробітником Ін-ту археології АН УРСР. Вдруге (через втрату документів) захищається за сукупністю праць: доктор філол. наук (1966). Помер у Києві. П. — автор 5 повістей, бл. 30 оповідань, бл. 200 наукових праць, значної рукописної спадщини (понад 10 монографій: архів Ін-ту археології НАНУ) — є однією з найзагадковіших і дискусійних постатей укр. культури. Письменник-неокласик, започаткував в укр. літ-pi жанр «романізованої біографії» («Романи Куліша», «Аліна і Костомаров»); майстер «інтелектуальної прози» («Доктор Серафікус», «Без грунту», «Апостоли» та ін.); видатний археолог; автор низки праць, присвячених етногенезу слов’ян. У своїй творчості тяжів до філософсько-світоглядних узагальнень. Автор історіософських студій, в основі яких — погляд на історію через призму образу світу у фізиці А. Ейнштейна і Н. Бора, спроба пізнати в історії «не лише рух, а й сталість, не лише часове, а й надчасове», відмова від віри в «творчу самодостатність часу», а тому — від ідеї універсальності поступу. Історія, в розумінні П., — не наскрізно-каузальне творіння «золотого віку», а «чергування перервностей». Одне з гол. історіософських спостережень П. — зміна людством вектора руху, антитезність XX ст. щодо Ренесансу й повернення до засад середньовіччя (осягнення природного як відблиску надприродного у символізмі, нехтування раціональності і звернення до віри, до «християнського шляху церкви» та ін.). П. належить значний доробок у вивченні філос. світогляду Г. Сковороди, П. Куліша, О. Потебні, естетики Т. Шевченка, М. Гоголя, Л. Українки.



Твори П.: О. О. Потебня і Г. Лотце. «Мысль и язык» О. О. Потебні та «Мікрокосм» Г. Лотце. До питання про їх взаємозалежність // Записки Історико-філол. відд. УАН. — 1925. — Кн. V; Т. Шевченко та П. Куліш. До історії їх взаємовідносин в 1843 — 1844 pp. // Т. Шевченко та його доба. Т. 1. — К., 1925; Гр. Сковорода і його теорія нероблення // Життя і революція. — 1926. — Кн. 4; До дискусії про теорію нероблення Гр. Сковороди // Там само. — 1926. — Кн. 6; Гр. Сковорода в «Истории русской философии» Г. Г. Шпета // Записки Істор.-філол. відд. УАН. — 1926. — Кн. VII — VIII; Куліш — хуторянин. Теорія хуторянства і Баївщанський епізод. 1853 — 1854 pp. // Там само. — 1926. — Кн. IX; Вірування в вихор та чорна хвороба // Етнографічний вісник. — 1926. — Кн. II; Міфологема сонця в укр. нац. віруваннях і візантійсько-геленестичний культурний цикл // Там само. — 1927. — Кн. IV; Різдво 1846. До історії Кирило-Мефодіївського тов-ва // Шевченківський зб. — Х., 1927; Вчення Гр. Сковороди про матерію. До характеристики філос. світогляду Гр. Сковороди // Записки Історико-філол. відд. УАН. — 1927. — Кн. XIV — XV; Вальтер-Скоттівська повість з укр. минувшини: Вступна стаття // Куліш П. Михайло Чернишенко. — К., 1928; Нові укр. варіанти про походження лихих жінок // Етнографічний вісник. — 1928. — Кн. 6; Пантелеймон Куліш у 50-ті роки. Життя, ідеологія, творчість. — К., 1929; Аліна й Костомаров. До історії їх життєвих взаємин. — Х., 1929; «Лісова пісня» Лесі Українки // Леся Українка. Твори. — Т. VIII. — К., 1929; Марко Вовчок. «Мовчуще божество» // Авангард (Альманах). — Вип. 1. — К., 1930; Романи П. Куліша. Біографічні нариси. Ол. Милорадочівна, Марко Вовчок, Л. Глібов, М. Рентель. — Х., 1930; Гоголь і німецький романтизм // Гоголь М. Твори. — Т. IV. Петербурзькі повісті. — К., 1931; П. Куліш. Спогади з молодих літ (оповідання) // Куліш П. Твори. — Т. VI. — X.; К., 1931; Вогнезрубна система хліборобства і хліборобський культ вогню. — К., 1932; Проти ревізії вчення К. Маркса про родове суспільство // Україна. — 1932. — Кн. 1 — 2; З студій про передкласове суспільство. — К., 1933; З історії житла на Україні // Наук. зап. ІІМК. — Кн. 1. — К., 1934; Расова теорія та її критика // Там само. — Кн. 2. — К., 1934; К палеонтологии слова «ляда», «лядина» // Язык и мышление. — 1936. — Кн. VI — VII; Буржуазная фольклористика и проблема стадиальности // Советский фольклор. — 1936. — Кн. II — III; Мова й історія матеріальної культури (До постави питання про семантичні зв’язки в мові родового суспільства) // Наук. зап. ІІМК. — Кн. 1. — К., 1937; К вопросу о генетическом изучении сельскохоз. терминологии (Ф. П. Филин. Исследования о лексике русск. говоров. По материалам сельскохоз. терминологии. 1936) // Язык и мышление. — 1939. — Кн. IX; Поселення в с. Городську (Розвідкові розкопки. 1936) // Трипільська культура. Т. 1. — К., 1940; Укр. фольклор (на правах рукоп.). — Мюнхен, б. д.; Засади поетики // МУР. — Мюнхен; Карефельд, 1946. — № 1; Історіософічні етюди. 1. Проблема епохи. Середньовіччя й Ренесанс. Апологія заперечення // МУР. — 1946. — № 2; Екскурси в мистецтво // Рідне слово. — Мюнхен; Карефельд, 1945 — 1946. — № 12; Микола Зеров та Іван Франко // МУР. — 1946. — № 6; Екзистенціалізм і ми // МУР. — 1946. — № 11; Історіософічні етюди. 2. Мистецтво XIX — XX ст. Методологічні основи пізнання епохи // МУР. — 1947. — № 3; Походження укр. народу (Додаток: Антропологічні (расові) особливості укр. народу (на правах рукоп.). — Регенсбург, 1947; Сучасний образ світу. Криза клясичної фізики // Арка. — Мюнхен, 1947. — № 1; Провідні етапи розвитку сучасного шевченкознавства // Шевченко та його доба. Зб. 1. Праці Шевченківської конф. 1946 р. — Аугсбург, 1947; Християнство й сучасність // Орлик. — Мюнхен, 1947. — № 2; Наш час, як він є (З приводу статті Нормана Казнca) // Рідне слово. — 1947. — № 8; Проблема епохи // Орлик. — 1947. — № 10; Доктор Серафікус — Мюнхен, 1947 (те саме: К., 1999; К., 2000); Без ґрунту: Повість. — Регенсбург, 1948 (те саме: К., 1999; К., 2000); Естетична доктрина Шевченка: до поставлення проблеми // Арка. — 1948. — № 3 — 4; Укр. культурні діячі УРСР — жертви більшовицького терору. — Нью-Йорк, 1959 (те саме: К., 1992); Про першопочатки Києва (До 1100-річчя першої літописної згадки про Київ) // УІЖ. — 1962. — № 3; Давні слов’яни та їх походження: До проблеми слов’янського етногенезу // УІЖ. — 1963. — № 4; Болотяна Лукроза // Безсмертні. Зб. спогадів про М. Зерова, Л. Филиповича і М. Драй-Хмару. — Мюнхен, 1963; Язык. Этнос. Фольклор: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — К., 1966; Подсечное земледелие. — К., 1968; Скіфи. Мова і етнос. — К., 1968; Етногенез слов’ян. Джерела, етапи розвитку і проблематика. — К., 1972; Проза: У 3 т. — Мюнхен, 1988; Археологія та соціологія // Хроніка-2000. — 1992. — Вип. 2; Походження укр. народу. — К., 1992; Діячі укр. культури (1920 — 1940 pp.). Жертви більшовицького терору. — К., 1992; Укр. літ-pa (у співавт.) // Петров В., Чижевський Д., Глобенко М. Укр. літ-pa. Мірчук. І. Історія укр. культури. — Мюнхен; Львів, 1994; Особа Сковороди // Філос. і соціол. думка. — 1995. — № 1 — 2, 3 — 4, 5 — 6.



Про нього див.: Список научных работ Петрова Виктора Платоновича (Без публікацій еміграц. періоду) // Петров В. Язык. Этнос. Фольклор. Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — К., 1966; Пелех П. Теорія праці Сковороди і псевдо-Сковородинська Теорія «нероблення» Петрова // Життя і революція. — 1926. — № 8; Кузеля З. Літ. спадщина В. Петрова // Україна. — Париж, 1951. — Зб. 6; Костецький І. Фрагмент про Домонтовича // Україна і світ. — Ганновер, 1953. — Зош. 10; Шерех Ю. Не для дітей: Літ.-крит. статті й есе. — Нью-Йорк, 1964; Самчук У. На коні вороному. Спогади. — Вінніпег, 1975; Чапленко В. Його таємниця. Повість із спогадами. — Нью-Йорк, 1975; Гороховський Є. Віктор Петров — сторінки творчої спадщини // Хроніка-2000. — 1992. — № 2; Білоконь С. Довкола таємниці // Петров В. Діячі укр. культури (1920 — 1940). Жертви більшовицького терору. — К., 1992 (те саме: Петров В. Походження укр. народу. — К., 1992); Павличко С. На зворотньому боці автентичності. Культурфілософія Петрова-Домонтовича-Бера (1946 — 1948) // Сучасність. — 1993. — № 5; Загоруйко Ю. Письменник Віктор Петров / В. Домонтович. — К., 1993; Ульяновський В. «В пустелі мені з’явився біс», або Про темну мантію Віктора Петрова // Філос. і соціол. думка. — 1995. — № 1 — 2; Толочко П. П. Слово про В. П. Петрова — видатного укр. археолога // Проблеми походження та іст. розвитку слов’ян. Зб. наук. статей, присв. 100-річчю з дня нар. Віктора Петрова. — К.; Львів, 1997; Абашина Н. С. Наукові праці В. П. Петрова з проблем етнографії та археології // Там само; Абашина Н. С. Рукописи В. П. Петрова з проблем етногенезу та археології, що зберігаються в науковому архіві Ін-ту археології НАНУ // Там само; Павличко С. Роман як інтелектуальна провокація // Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту: Романи. — К., 1999; Карагодський Р. На межі... Ще один полонений доби Укр. відродження // Домонтович В. Без ґрунту. Повісті. — К., 2000.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.