[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 158-159.]

Попередня     Головна     Наступна

ПИРОГОВ Микола Іванович (13/25.11.1810 — 23.11 /05.12.1881) — вчений-медик (хірург), педагог, мислитель. Народився у Москві в родині чиновника. З ранніх років виявив виключну обдарованість і працездатність. У 17 р. закінчив мед. ф-т Моск. ун-ту. Підвищував кваліфікацію в професорському ін-ті при Дерптському ун-ті. Доктор медицини (1832). Професор теоретичної й практичної хірургії Дерптського ун-ту (1836 — 41), зав. каф. хірургії (1841 — 56) С.-Петерб. медико-хірургічної академії. Академік Рос. АН (1847). Публікує фундаментальні праці з анатомії, перший застосовує ефірний наркоз під час операцій. Хірург в армії на Кавказі (1847), добровільний учасник (лист. 1854 — груд. 1855) Севастопольської оборони, родоначальник військово-польової хірургії. В другій пол. 50-х pp. виявляє себе визначним діячем і реформатором освіти. Як попечитель Одеського (1856 — 58) і Київського (1858 — 61) учбових округів спрямував свою діяльність на ствердження демократичних засад освітньовиховного процесу. Клопотав про перетворення Рішельєвського ліцею (Одеса) на ун-т, добився створення пед. семінарії при Ун-ті Св. Володимира (1859), ініціював участь університетських професорів у навчальному процесі в старших класах гімназії, гаряче підтримав ідею створення безплатних недільних шкіл (1862 року в Україні їх було вже бл. 100), сприяв істотному обмеженню тілесних покарань у закладах освіти. Через незадоволення уряду педагогічними новаціями і реформаторськими проектами П., його відправляють у відставку (1861). У 1862 — 66 pp. керував закордонним навчанням професорських стипендіатів, продовжував наукову діяльність. Під час франко-пруської (1870) і російсько-турецької (1877) війн був хірургом-консультантом. Від 1866 р. й до самої смерті мешкав у с. Вишні на Вінниччині.

Філос. світорозуміння П. найповніше представлено в «Щоденнику старого лікаря» (1879 — 81, опублікований посмертно). П. еволюціонував від наукового емпіризму до теїзму, до усвідомлення обмеженості науки перед таїною життя і духу, розуму перед вірою. Вищі реальності для П. — «світовий розум», Христос, безмежний і вічний «океан життя», людина — як функціональний прояв цих вищих начал. Підносячи віру і релігію, не ототожнював їх із церквою, яку засуджував за догматизм, зовнішнє богопоклонство, надмірну обрядовість.

Педагогіка П. є «зліпком» з його особистості, що була взірцем служіння ідеї, справі, батьківщині. Вчив бути, а не видаватись. Бачив призначення школи у вихованні не вірнопідданих і «спеців», а в плеканні педагогами у своїх вихованцях «внутрішньої людини». Ідея загальнолюдського виховання (виховання «істинних людей»), яку обстоював П., передбачала корінні демократичні зміни в теорії (в принципах і методах навчання) і практиці освітньо-виховного процесу, націлювала на всезагальність освіти (у тому числі для жінок як «головних зодчих людства») і нестановість школи, на повагу до учня (студента) й шанування творчої думки.

Твори П.: Вопросы жизни (Отрывок из забытых бумаг, выведенных на свет неофициальными статьями Морского сборника о воспитании) // Морской сборник. — 1856. — Т. 23. — № 7 (те саме: ЖМНП. — 1856. — № 9); Собр. лит. статей. — О., 1858; Чего мы желаем? — О., 1859; Собр. литературно-пед. статей Н. И. Пирогова, вышедших в управление его Киев. учеб. округом (1858 — 1861). — К., 1861; Университетский вопрос. — СПб., 1863; Начала общей военно-полевой хирургии, взятые из наблюдений военногоспитальной практики и воспоминаний о Крымской войне и Кавказской экспедиции. — Ч. 1. — Дрезден, 1863; Военно-врачебное дело и частная помощь на театре войны в Болгарии и в тылу действующей армии в 1877 — 1878 гг. Ч. I — II. — СПб., 1879; Вопросы жизни (Дневник старого врача, писанный исключительно для себя, но не без задней мысли, что, может быть, когда-нибудь прочтет и кто-нибудь другой, ноябрь 1879 — ноябрь 1881 г., сельцо Вишня Винницкого уезда Подольск. губ.). — Б. м., 1885; Соч: В 2 т — СПб., 1887; Севастопольские письма. 1854 — 1855. — СПб., 1899; Полит. исповедь Пирогова / Сост. Ю. Г. Малис (Невидані сторінки з мемуарів М. І. Пирогова) // О минувшем. Ист. сб. — СПб., 1909; Соч.: В 2 т. — К., 1910 (те саме: К., 1914 — 1916); Письма к невесте. — Пг., 1915; Письма к сыну. (1871 — 1879) // Сб. Отд. русск. языка и словесности Рос. АН. — 1917. — Т. 95. — № 4; Собр. соч.: В 8 т. — М., 1957 — 1962; Избр. пед. соч. — М., 1985.

Про нього див.: Бертенсон И. В. Николай Иванович Пирогов. Очерк его общественной деятельности как профессора, врача-хирурга, писателя и педагога (с 24 мая 1831 по 24 мая 1881 г.). — СПб., 1881; Бехтерев В. М. Н. И. Пирогов как научный и общественный деятель. — СПб., 1910; Современное значение пед. идей Н. И. Пирогова. — СПб., 1911; Франк С. Л. Миросозерцание Пирогова // Путь. — Париж, 1932. — № 32; Штрайх С. Я. Н. И. Пирогов. — М., 1949; Кони А. Ф. Пирогов и школа жизни // Собр. соч.: В 8 т. — Т. 7. — М., 1969; Днепров Э. Д. Н. И. Пирогов — зачинатель общественно-пед. движения 60-х гг. (1810 — 1881) // Очерки истории школы и пед. мысли народов СССР. Вторая пол. XIX ст. — М., 1976; Іванова Г. П. Роль М. І. Пирогова у суспільно-політ. русі на Україні в 60-х pp. XIX ст. // УІЖ. — 1983. — № 12; Хазанов Л. Н. Естественно-научные изгляды Н. И. Пирогова. — Рига, 1986; Труды Пироговских Чтений (1954 — 1983): В 2 т. — М., 1986; Брежнев А. П. Пирогов. — М., 1990; Шевченко Л. П. М. І. Пирогов в Україні. — К., 1996.

Бібліогр: Геселевич А. М. Научное, лит. и эпистолярное наследие Николая Ивановича Пирогова. Библиогр. указ. — М., 1956; Н. И. Пирогов на Украине. Библиогр. указ. (К 100-летию со дня рожд.). — К., 1961; Николай Иванович Пирогов (Библиогр. указ. 1911 — 1965 гг.) / Сост. М. А. Вильшанская. — М., 1966; Апанова М. В. Николай Иванович Пирогов: научно-вспомогательный указ. отечествен. лит-ры. 1966 — перв. пол. 1981 г. — К., 1981.

В. Білодід

Попередня     Головна     Наступна