Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 64-65.]

Попередня     Головна     Наступна





ДУХНОВИЧ Олександр Васильович (24.04.1803 — 30.03.1865) поет, письменник, публіцист, педагог, громадський діяч. Народився у с.Тополі (Східна Словаччина) в родині сільського священика у т. зв. "Угорській Русі" — змадяризованій колонії Австро-Угорщини. Навчався в угорській гімназії Ужгорода (1816 — 21), закінчив дворічні "філос. студії" в Кошицях, богословську семінарію в Ужгороді (1823 — 27). Працював архіваріусом єпархіального правління у Пряшеві (1827 — 30, 1832), домашнім учителем (Ужгород, 1831 — 32), духівником у глухих гірських селах (1833 — 38), консісторіальним нотаріусом в Ужгороді (1838 — 44). Від 1844 — канонік у Пряшеві: тут закінчується підготовчий період ("роки навчання") і починається доба напруженої творчості й громадської активності. Д. ініціює національно-освітній і культурний рух: друкує буквар для місцевих українців ("Книжиця читалная для начинающих"), публікує рос. граматику, засновує у Пряшеві "Дружество народной лит-ры", що видало 12 книжок. 1862 р. засновує першу легальну закарпатоукр. громадську організацію для допомоги бідній учнівській молоді — "Спілку Св. Иоана Хрестителя". В останні роки життя впорядковує освітньо-шкільні справи серед українців. Помер у Пряшеві.

Д. — "перший нац. письменник Закарпаття" (І. Франка); перший у краї народний вчитель, теоретик "народницької педагогіки". Гуманіст, просвітник, Д. спрямовував свою діяльність на те, щоб "забуті русини ожили духовно".

Світогляд Д. грунтується на засадах християнства, ідеалізму, просвітницького раціоналізму (а отже — віри в науку як у людино- і суспільно-перетворюючу силу) та народолюбства (демократизму). В освіті та вихованні Д. убачає шлях до того, щоб людина справді стала людиною, народ — народом, політик — "освіченим мудрецем", гідним очолити державу, тощо. Таврував суспільство, в якому "золото володіє законом". За поділом на багатих і бідних убачав поділ на освічено-доброчесних і неосвічено-"нечестивих": освічений — господар своєї долі, неосвічений — її раб. Намагався прищепити співвітчизникам любов до науки.

Палкий українофіл, згодом Д. перетворився на русофіла. Закликав до єдності з росіянами й застерігав від орієнтації на Україну в мовних та літературно-естетичних питаннях. Побоювався "периферійності" укр. культури та її відриву від російської. Виступав проти вживання розмовної народної мови в літ-рі. В останні роки життя перейшов на "язичіє".

Пам’ять про Д. увіковічнена у пам’ятниках у Пряшеві, Хусті, селах Тополі, Сташині (Сх. Словаччина) та ін. Образ Д. відтворено в худ. творах О. Павловича, В. Ґренджі-Донського, Ю. Боршожа-Кум’ятського, Марійки Підгірянки, М. Рішки. Життя і творчість Д. були темою обговорення двох міжнародних наукових конференцій: "О. Д.: життя і творчість" (Пряшів, 1965), "О. Д. і слов’янський світ" (Ужгород, 1993). Прижиттєві видання та публікації Д. налічують у бібліогр. довіднику 79 позицій, посмертні — 248, літ-ра про життя і творчість — 1384.



Твори Д.: Книжиця читалная для начинающих. — Будин, 1847 (те саме: Будин, 1850; Будин, 1852 та ін); Добродетель превышает богатство: Игра в 3-х действиях по простонародному изреченію в ползу Народа Карпато-Русск. — Перемышль, 1850 (те саме: Ужгород, 1921; Ужгород, 1923 та ін.); Хлеб души, или Набожныя молитвы и песни для восточной церкви православных христіян. — Будин, 1851 (те саме: Перемышль, 1860; Перемышль, 1864); Литургический катехизис. — Будин, 1851; Сокращенная грамматика письменнаго русск. языка. — Будин, 1853; Молитвенник для русск. детей. — Будин, 1854; Народная педагогія в пользу училищ и учителей сельских: Часть 1. Педагогія общая. — Львів, 1857; Правила Чина Св. Василія Великого в Угорщині. — Львів, 1858; Истинная история Карпато-Руссов, или Угорских Русинов // Русск. архив. — 1914. — №4 — 5; Письма Я. Головацкому. — Мукачево, 1927; Кінах Г. Переписка О. Духновича з Василіянами. — Львів, 1937; Листування О. В. Духновича з М. Ф. Раєвським // Дукля. — 1983. — №2; Твори: В 4 т. — Братислава; Пряшів, 1967 — 1989 (Т. 1. Худ. твори; Т. 2. Пед., іст., філос. твори; Т. 3. Публіцистика). О. Духнович. Вибрані твори. — Ужгород, 2003. — 568 с.



Про нього див.: Стувинський К. Александер Духнович і Галичина // Науковий зб. т-ва "Просвіта" в Ужгороді за рік 1924. — Ужгород, 1924; Микитась В. Л. О. В. Духнович: Літературно-критичний нарис. — Ужгород, 1959; Ричалка М. О. В. Духнович — педагог і освітній діяч. — Братислава, 1959; Науменко Ф. І. Основи педагогіки О. В. Духновича (лекції з історії педагогіки для студентів ун-ту) — Львів, 1964; Олександр Духнович: Зб. матеріалів наукової конференції, присв. 100-річчю з дня смерті (1865 — 1965). — Пряшів, 1965; Рудловчак О. Олександр Духнович. Життя і діяльність // Олександр Духнович. Твори: В 4 т. — Т. 1; Кашула І. Ю. Філос. погляди О. В. Духновича (До 185-річчя з дня народження) // Дукля. — 1988. — №3; Кашула І. Ю. Суспільно-філос. думка на Закарпатті кін. XVIII — сер. XIX ст. (Метод, поради до текстів лекцій). — Ужгород, 1993.



Бібліогр.: Олександр Духнович (1803 — 1865). Бібліогр. покажч. — Ужгород, 1995.



В. Білодід









Див. також:

З Енциклопедії Українознавства. Олександер Духнович.

Авґустин Волошин. Пам’яті Олександра Духновича












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.