[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 226.]

Попередня     Головна     Наступна

ЩЕРБАЦЬКИЙ Григорій (чернече ім’я — Георгій) (1725 — 18.08.1754) — богослов, філософ, культурний діяч. Народився у с. Рогозові Переяславського полку в козацькій родині, небіж Київ. митрополита Тимофія Щербацького. У 1737 — 43 рр. навчався у КМА, в 1749 — 53 pp. викладав тут поетику, риторику, грецьку мову й філософію. З 1752 р. — префект КМА. 1749 р. прийняв чернечий постриг, рукопокладений на диякона, а згодом — ієромонаха. В серпні 1753 р. переведений, за наказом Синоду, до Моск. слов’яно-греко-латинської академії (проф. богослов’я та префект).

Філос. курс Щ., прочитаний упродовж 1751 — 52 pp., має яскраво виражену картезіанську спрямованість і зорієнтований на підручник послідовника Декарта професора Сорбони Пурхоція. Курс складається з логіки, метафізики, фізики й етики. У своїх розмірковуваннях Щ. покладається не на досвід і спостереження, а на розум і самосвідомість. В основу філос. мислення він кладе принцип очевидності, який передбачає необхідність перевірки будь-якого знання за допомогою природного світла розуму або світла філософії. Під останнім Щ. розуміє ясні й виразні ідеї, з-поміж яких виокремлює ідею Бога, ідею істинного й хибного тощо. Абсолютно безсумнівним для Щ. є твердження «мислю, отже існую» (cogito, ergo sum). Визнаючи необхідність чуттєвого досвіду, Щ. вважає його радше джерелом помилок, ніж підґрунтям для віднайдення істини, яка, на його думку, осягається за допомогою єдино правильного методу дедукції, що уможливлює виведення й обґрунтування вроджених ідей. Водночас Щ. наголошує на ролі інтуїції — пов’язаного з природним світлом розуму т. зв. глибинного розуміння істини, миттєвого осяяння, що досягається завдяки відкритості людської самосвідомості Богові, який і є гарантом об’єктивної значущості людського мислення. Субстанцію Щ., як і Декарт, поділяє на мислячу (непротяжну й неподільну) і тілесну (протяжну і нескінченно подільну). На відміну від ін. професорів КМА, Щ. розуміє матерію не як складник (compositum) з матерії і форми, а як субстанцію. До того ж, поділяючи матерію на першу і другу, він визначає першу як нечуттєве тіло — на зразок трьох елементів Декарта або атомів Демокріта й Гассенді, а другу — як чуттєве тіло. Отже, Щ. відходить від традиційного для викладачів КМА гілеморфічного уявлення про основу речей як про хаотичний субстракт природи і, перетворюючи матерію на форму, надає їй здатності до визначення. Картезіанські впливи помітні також у його інтерпретації простору як корелятивного відношення між тілами. Філос. курс ІД. увиразнює шляхи рецепції європейського раціоналізму в укр. думці сер. XVIII ст.

Твори Щ.: Ad maiorem Dei Teroptimi Maximi Gloriam, quod felix faustumque sit, proponentur institutiones ad faciliorem veterum ac recentiorum philosophorum lectionem... Domini 1751. — ІР НБУВ.

Про нього див.: Стратій Я. Розвиток філос. та політико-правової думки в Києво-Могилянській академії // Київ. обрії: історико-філос. нариси. — К., 1997; Її ж. Філософія в Києво-Могилянській академії // Київ в історії філософії України / Горський В., Стратій Я., Тихолаз А., Ткачук М. — К., 2000.

Я. Стратій

Попередня     Головна     Наступна