Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 58.]

Попередня     Головна     Наступна





ДЕМЧУК Петро Іванович (11.06.1900 — 03.11. /за ін. даними — 09.10/ 1937) — філософ. Народився у м. Городенці на Івано-Франківщині. З бідної родини. Навчався в народній школі, в приватній гімназії (громадським коштом, до 1914 р.). Від 1915 — доброволець Укр. Легіону Січових Стрільців у складі австр. армії. 1918 р. склав іспити на зрілість і дезертирував з армії. Воював (з листопада 1918) у складі Укр. Галицької армії (був поранений, двічі побував у польському полоні, двічі втікав). Більшовизувався, став одним із членів-організаторів Укр. комуністичної секції при ЦК Компартії Австрії (Відень); працював у партпресі, в партшколі. Закінчив Віденський ун-т. З лютого 1925 — співробітник Повпредства СРСР в Австрії, виконує особливі доручення. З листопада 1925 мешкає у Харкові, навчається в аспірантурі Укр. ін-ту марксизму. Член КП(б)У (1929). Співробітник каф. соціології філософсько-соціол. відділення Укр. ін-ту марксизму-ленінізму, член Філос. комісії ВУАН, пізніше — професор, зав. каф. діал. та іст. матеріалізму Харків. ун-ту рад. будівництва і права. У філос. дискусії поч. 30-х звинувачувався у «деборинщині». Заарештований 05.05.1933 р. (заданими М. Роженка — 08.05), присилуваний слідством вчинити наклеп на себе (як нібито члена контрреволюційної Укр. військової організації з 1920 р.) та інших. Засуджений на 5 р. позбавлення волі, згодом розстріляний у Сандормасі (Карелія). Символічно перепохований на Лісному кладовищі у Києві. 1961 р. реабілітований.

Д. відомий як ініціатор полеміки з «механістом» С. Семковським (1928, «Більшовик України»). В ідейних розмежуваннях 20 — поч. 30-х pp. — «діалектик», учень лідера «геґелізованого марксизму» в Україні В. Юринця. Автор книги-маніфесту цього напряму «В боротьбі за ленінську філософію (З приводу ленінського конспекту геґелевої «Науки логіки»)» (1930). Наголошував на необхідності глибокого вивчення діалектики Геґеля для розвитку матеріалістичної діалектики. Разом із В. Юринцем започаткував таку галузь філос. науки в рад. Україні, як «критика сучасної буржуазної філософії». Близьким Д. було мистецтво, передусім укр. літ-pa. Стверджував, що «в поезії дуже часто може бути більше філософії, ніж у вузьконаукових трактатах». Розкривав вплив твору В. Гумбольта «Космос» на світоглядні орієнтири Т. Шевченка.



Твори Д.: VI Міжнародний філос. конгрес // Червоний шлях. — 1927. — № 4; Проблема випадковості // Прапор марксизму. — 1928; Як професор Семковський ліквідує діал. матеріалізм // Більшовик України. — 1928. — № 9 — 10; Зібер та «Анти-Дюрінг» Енгельса // Зібер Н. Діалектика в її застосуванні до науки. — Х., 1929; В боротьбі за ленінську філософію (З приводу ленінського конспекту гегелевої «Науки логіки»). — Х., 1930; Від соціал-реформізму до соціал-фашизму // Філософія і політика. Вип. 1. — X.; К.. 1930; До філософії сучасної соціал-демократії // Прапор марксизму-ленінізму. — 1930. — № 3; Філос. мудрість сучасної буржуазії (До характеристики філос. школи Кайзерлінга) // Червоний шлях. — 1930. — № 10 (89); Розклад сучасної буржуазної філософії. — X.; К., 1931; Шевченко та його учителі філософії // Гарт. — 1931. — № 4; На боротьбу проти меншовикуючого ідеалізму (З приводу моїх власних помилок) // Прапор марксизму-ленінізму. — 1931. — № 1 — 2; Обговорення доповідей тов. Демчуком // Поворот на філос. фронті (Матеріали філос. дискусії 14 — 18.01.1931 р.). — X.; К., 1932.



Про нього див.: Бервицький О. Боротьба на філос. фронті України на новому етапі // Прапор марксизму-ленінізму. — 1933. — № 4; Сараджев А., Шовкопляс М. Шкідництво клясового ворога в галузі філософії // Під марксо-ленінським прапором. — 1934. — № 3 — 4; Роженко М. Трагедія академіка В. Юринця. — К., 1996; Кудра С. Життєвий шлях професора філософії Петра Демчука // Матеріали Всеукр. конференції сумної пам’яті великого терору 1937 року «Злочин без кари». 3 — 4.11.1997 р. — К., 1998.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.