Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 77-79.]

Попередня     Головна     Наступна





ЗЕНЬКОВСЬКИЙ Василь Васильович (04/16.07.1881 — 05.08.1962) — філософ, історик філософії, богослов, релігійний діяч. Народився у м. Проскурові (нині Хмельницький) в родині вчителя. Вихований в атмосфері глибокої релігійності, в юнацькі роки пережив, під впливом творів Д. Писарєва, релігійну кризу, що призвела до втрати віри і прийняття світогляду в дусі спрощеного натуралізму. 1900 р. став студентом фіз.-мат. ф-ту Ун-ту Св. Володимира в Києві. Серйозне захоплення філософією і психологією, якому чимало сприяла участь у роботі Психол. семінарії Г. Челпанова, спонукало З. після чотирьох років навчання на природничому відділенні продовжити освіту на історико-філол. ф-ті. Закінчивши навчання з дипломом I ступеня, був залишений, з ініціативи О. Гілярова, при каф. філософії для підготовки до професорського звання. 1912 р. 3. складає магістерський іспит і отримує університетську посаду приват-доцента, паралельно читаючи курси з філософії та психології на Вищих жіночих курсах і у Фребелівському жіночому педінституті. 1913 p. працює в бібліотеках Німеччини, Австрії, Італії над завершенням магістерської дисертації «Проблема психічної причинності», яку успішно захищає в Моск. ун-ті (1915). В передреволюційні роки З. — професор філософії Ун-ту Св. Володимира і ще кількох вузів, директор Фребелівського ін-ту і голова Фребелівського тов-ва, відомий науковець і релігійний мислитель (його повернення до Церкви відбулося ще в студентські роки). Помітна постать у релігійно-філос. житті Києва, З. бере активну участь у роботі київ. Релігійно-філос. і Науково-філос. тов-в, співпрацює з видавництвом «Христианская мысль», створеним В. Екземплярським. Взимку 1917 р. приймає запрошення читати лекції у щойно створеному Укр. народному ун-ті, продовжуючи викладання і в Ун-ті Св. Володимира. Бере активну участь у нормалізації церковного життя в Україні, зокрема у скликанні Першого Всеукр. Церковного Собору (1918). Перебуваючи на посаді міністра ісповідань в уряді П. Скоропадського (травень — жовтень 1918), докладає значних зусиль для продовження роботи Собору, реформи духовної освіти, створення і діяльності «Вченого комітету», що мав на меті підготовку й видання укр. перекладів Святого Письма, богослужбової літ-ри тощо. Уникнувши переслідувань з боку більшовицької влади, в березні — червні 1919 р. З. продовжує викладацьку діяльність, паралельно працюючи в наркоматах освіти, соціального забезпечення, охорони здоров’я та юстиції. В серпні — листопаді, коли владу в Києві утримувала Добровольча армія, очолює дитячий відділ у Земському міському союзі. Восени утворює, разом із М. та П. Василенками, Б. Кістяківським, В. Вернадським і В. Константиновичем, неформальну спілку, що обстоювала ідею українсько-рос. федерації, маючи намір створення партії федералізму. З поверненням більшовиків був змушений емігрувати (січень 1920) — спочатку до Югославії, де до 1923 р. працює професором Белградського ун-ту, потім до Чехословаччини, де в 1923 — 26 pp. очолює каф. експериментальної та дитячої психології в заснованому ним у Празі Рос. пед. ін-ті. Як рокфеллерівський стипендіат, 1926 — 1927 pp. вивчав досвід релігійного виховання у США, викладав у Йєльському ун-ті. З 1927 р. і до кінця життя мешкав у Парижі — був професором (з 1944 р. — деканом) Православного Богословського ін-ту. 1942 р. прийняв священство. 1948 р. здобув ступінь доктора філософії за фундаментальне дослідження історії рос. філософії. Визначний церковний діяч. Голова (1923 — 62) Рос. студентського християнського руху. Помер і похований у Парижі.

Притаманний творчості З. універсалізм знайшов непересічний вияв у працях з філософії, богослов’я, психології, педагогіки, літературознавства та ін. Роздуми над проблемою особистості, усвідомлення того, що безперечний факт свободи й водночас її обмеженість збагнені лише в понятті «першородного гріха», спонукали 3. переглянути основні засади метафізики та гносеології у світлі святоотчого вчення про необхідність відновлення втраченої єдності людського духу через Церкву і втілились у цілісну систему християнської філософії. Славу всесвітньовідомого мислителя і церковного діяча здобув у роки еміграції. Втім становлення його релігійно-філос. світогляду відбулось у київ. період творчості: в психологічних, педагогічних, історико-філос. і релігійно-публіцистичних творах 1905 — 19 pp. накреслено основні ідеї його християнської антропології і педагогіки, визначено методологічні засади розгорну. тої згодом концепції історії рос. філософії.



Твори З.: Современное состояние психофизической проблемы. — К., 1905; Платон в истолковании Наторпа // ВФ и П. — 1908. — Кн. 95; К вопросу о функциях сказуемого // УИ. — 1908. — № 9; Проблема бессмертия у Льва Толстого // Сб. второй (изд-ва «Путь»). О религии Льва Толстого. — М., 1912 (те саме: Л. Н. Толстой: Pro et contra. — СПб., 2000); Проблема психической причинности. — К., 1914; Принцип индивидуальности в педагогике и психологии // ВФиП. — 1914. — Кн. 108; Россия и Православие. — К., 1916; Н. В. Гоголь в его религиозных исканиях // Христианская мысль. — 1916. — № 1, 3, 5, 7, 10, 12; Социальное воспитание, его задачи и пути. — М., 1918; Психология детства. — Берлин, 1922 (те саме: М., 1996); Идея православной культуры // Православие и культура. Сб. религиозно-филос. статей под ред. В. В. Зеньковского. — Берлин, 1923; Православие и русск. культура // Проблемы русск. религиозного сознания. — Берлин, 1924; Русск. мыслители и Европа. — Париж, 1926 (вперше сербською мовою — Загреб, 1922; те саме: Париж, 1955; М., 1997); Автономия и теономия // Путь (Париж). — 1926. — № 3; Зодчие русск. культуры (об Ушинском). — Прага, 1926; Свобода и соборность // Путь. — 1927. — № 7; Дар свободы. — Париж, 1928; О чуде. — Париж, 1928; Об иерархическом строе души // Научные труды Русск. народного ун-та в Праге. — Прага, 1929. — Т. 2; Преодоление платонизма и проблема софийности мира // Путь. — 1930. — № 24; Об образе Божием в человеке // Православная мысль. — Париж, 1931. — № 2; О значении воображения в духовной жизни // Путь. — 1932. — № 32; Проблема красоты в миросозерцании Достоевского // Там само. — 1933. — № 37; Проблема воспитания в свете христианской антропологии. — Париж, 1934 (перевид. — М., 1996); Кризис протестантизма в Германии // Путь. — 1934. — № 42; Единство личности и проблема перевоплощения // Переселение душ. Проблема бессмертия в оккультизме и христианстве. — Париж, 1935; Проблема космоса в раннем христианстве // Живое предание. — Париж, 1937; Зло в человеке // Путь. — 1938. — № 56; Пирогов как мыслитель. — Petseris, 1939; Об участии Бога в жизни мира // Православная мысль. — Париж, 1948. — № 6; История русск. философии: В 2 т. — Париж, 1948 — 50 (те саме: Париж, 1989; Л., 1991); Окамененное нечувствие (у истоков агрессивного безбожия) // Православная мысль. — Париж, 1951. — № 8; Наша эпоха. — Париж, 1952; Das Bild des Menschen in der östlichen Kirche. — Stuttgart, 1953; Grundlagen der orthodoxen Anthropologie. — Stuttgart, 1953; На пороге зрелости. Беседы с юношеством о вопросах пола. — Париж, 1955; О мнимом материализме русск. философии. — Мюнхен, 1956; Апологетика. — Париж, 1957 (перевид. — К., 1990); Русск. педагогика в XX ст. — Париж, 1960; Н. В. Гоголь. — Париж, 1961 (те саме — в кн.: Зеньковский В. В. Русск. мыслители и Европа. — М., 1997); Основы христианской философии: В 2 т. — Франкфурт-на-Майне, 1961 — 64 (те саме: М., 1997); Принципы православной антропологии // Вестник РХД. — Париж, 1988. — № 153; 154; Пять месяцев у власти (15 мая — 19 октября 1918 г.). Воспоминания. — М., 1995.



Про нього див.: Памяти о. Василия Зеньковского. — Париж, 1984; Зернов Н. Русск. религиозное возрождение XX в. — Париж, 1991 (з бібліографією праць З.); Мальцева В. М. В. В. Зеньковский о духовно-нравственном развитии личности // Педагогика. — 1994. — № 4; Ткачук М. Київ. період творчості В. В. Зеньковського // Магістеріум (історико-філос. студії). — Вип. 1. — К., 1998; З київських архівів: В. В. Зеньковський і Ун-т Св. Володимира (публ. М. Ткачук) // Там само; Летцев В. Доглибне «Я» як духовне підґрунтя особистості у В. В. Зеньковського // Філос. думка. — 1999. — № 1 — 2; Його ж. В. В. Зеньковский: психология в русле христианской антропологии // Журнал практикуючого психолога. — К., 2000. — Вип. 6; Аржаковский А. Журнал «Путь» (1925 — 1940): Поколение русск. религиозных мыслителей в эмиграции. — К., 2000; Летцев В. М. Особистість як осереддя світоглядних пошуків В. В. Зеньковського // Наукові записки НаУКМА. — Т. 20. Сер.: Філософія та релігієзнавство. — К., 2002.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.