Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Грамоти XIV ст. / Упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак — К., 1974. — С. 118-149.]

Попередня     Головна     Наступна                 Шрифт







61. Олег Іванович, князь рязанський, ручається королю Владиславу за його брата і свого зятя князя Корибута


1393 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, № 67, стор. 104; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 506 — 507; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 7, у «Arch. Sang.», т. I, № 17, стор. 16.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 276; А. Прохаскою у праці «Codex», № CIV, стор. 33; в «Протоколах», стор. 343.

Оригінал зберігається у B. Cz., зб. № 2955, sign. 237.

Приклади з грамоти зустрічаються в такому мовознавчому дослідженні, як «Словник».

Для даного видання використано літографічний знімок О. Соболевського, С. Пташицького.


Мы великии̏ 1 кнѧ(з) 2 ω̋легъ и̏вановичь 3. рѧзаньскии̋ 4. знаѥмо чинимъ — сѥю 5 нашею 6 грамотою. кто коли на ню возрить 7 и̋ли пакъ оуслыши(т) аже слюбуемъ и̏ слюбили ѥсмо 8. ӥ ручимыи̏ 9 поручили ѥ̀смо 8 оу великого. королѧ. оу Володислава. бж̃ьѥи̏ милости. полского 10. литовского ӥ русского 11. и̋ и̋ныхъ многи(х) земль гспд̃рѧ. за ѥго брата. за кнѧ(з) 12. за Корибута. ӥже быти ѥму вѣрну ӥ послушну своѥго бра(т) 13 великого коро(л) преже написаного 14. а никоторымъ веременемъ. его не ω(т)стати. а ни противъ 15 ему бы(т) нидѣломъ. ни слово(м) ни помысломъ. а ни 16 противъ тыхъ што суть подъ ѥго рукою. пакли 17 бы зѧ(т) мои̋ кнѧ(з) Корибутъ. што мыслилъ. и̇̀ли што бы хотѣлъ оучинити. и̏ либы 18 оучинилъ. противъ своѥго брата королѧ и противъ тыхъ. штожь 19 суть подъ ѥго рукою послушни. а за моѥю порукою. тогды мы кнѧ(з) ω̏легъ ѥ̇го тесть ӥ ѥго поручникъ. ӥмамы оу томъ во всемъ ω̈стати. нашему королю Володиславу. преже написаному, а само(г) кнѧ(з) Корибута. ӥмамы поставити передъ королемъ. безо лсти без 20 хитрости. ӥ на крѣпость. сеӥ нашои̋ 21 грамотѣ. нашю печать велѣли ѥсмо привѣсити: оу нашомъ 22 городѣ. оу Переѧславли, оу дн̃ь ст̃го ап̃сла филипа. подь лт̃ы рожства. х(с)ва тисѧча. и т̃. ч̃. г̃. ѥго лѣ̃ ❙





Різночитання


«Акты ЮЗР»: 1 Надрядкові знаки у виданні відсутні. Кінцеве и після голосної передається через й; 2 Титли розкриті без застережень; 3 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 4 ѧ передається через я; 5 сею; 6 нашою; 7 возритъ; 8 есьмо; 9 ручили мы и; 10 Польского; 11 Руского; 15 против; 17 пакъли; 18 или бы; 19 што жъ; 20 безъ; 21 нашей; 22 нашемъ.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 Надрядкові знаки у виданні відсутні; 3 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 4 ѧ передається через я; 5 сею; 6 нашою; 7 возритъ; 9 ручимы и; 11 Руского; 12 кн[я]зя; 13 бр[а]та; 14 преженаписаного; 16 ани; 17 Пак ли; 18 или бы; 19 што жь. /119/ /120/




[Див. фотокопію грамоти на стор. 119]










62. Молдавський воевода Роман присягає на вірність королю Владиславу і його нащадкам


1393 р.


Текст опублікований Е. Калужняцьким в «Dokumente», № DCXLV; В. Уляницьким у «Материалах», № 8, стор. 6 — 7, звідки передруковується і в цьому виданні.

Оригінал зберігається в A. G., sign. 5330.

Згадуеться О. Яцимирським у «Молд. гр.», стор. 177.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: В. Ярошенко, «Укр. мова молд. гр.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.»; «Словник»; С. Бевзенко, «Істор. морф.», «Доповіді та повідомлення»; О. Яцимирський, «Язык».


Оу Божие 1 имя станься 2 . знаменито сто 3 чинимы презъ тьнь листь имъ же 4 потребизна нинѣ и потомъ будучимъ 5 того листа. иже мы Романь воевода 6 Молдавскии 7 и дѣдичь оусей 8 землѣ Волошскоі отъ 9 плонины аже до брегу моря иже. из 10 доброи волѣ. а ни кимъ 11 не принуженъ. али з 12 доброі из 13 мудроі рады своихъ 14 слугъ и пановъ нашихъ. вѣрныхъ и с 15 приволѣньемъ оусеі землѣ Волошьскоі ни однѣмъ принужениемь слюбили есми и слюбуемъ обѣщеваючи чистою вѣрою 18. чистою правдою вѣрна служба служити вѣчно записуемъ и с 15 нашими дѣтьми иже суть нинѣ и потомъ будучимъ и с 15 паны и слугами нашими и оусеі землѣ Волошьскоі не преможеному 17 Владиславови из 18 Божееі 19 милости 20 королеви Польскому. князю великому Литовскому 21. и дѣдичю оусеі Рускоі землѣ господареви нашему милому и освѣценоі 22 Ядвизѣ и з 18 Божеі милості 23 королици Польскои. и іхъ дѣтемь потомъ будучимь и корунѣ Польскоі и слубили есми и слубуемъ вѣрне быти, ани.иного господаря шюкати. а не 24 имати. але королеви и его женѣ и его дѣтемъ и корунѣ Польскоі вѣрне служити и помагати и добра рода 25 радити со оусѣмъ поспольствомъ оусеі землѣ Волошьскоі якоже слуша вѣрному слузѣ оучинити своему господарю милостивому. на его оусѣ неприятелѣ помагати. ни одного 26 не воимуючи 27. подлугъ чти и нашеі правды, выявъши землю Пруськую и Литовськую и с 15 ону сторону Кракова. про далекость нашего люда ихъ оудрачения, а на то оусе и слюбуемъ безъ льсти 28 безъ хитрости ис 16 тѣми 29 со оусѣми вышеписанными 30 вѣчныи тонъ записъ твердо держяти; а на то болшее свѣдочество. печать нашю к 31 листу тому велѣли есми завѣсити. и мы панове. и поспольство оусеі землѣ Волошьскоі 32 и с 15 нашими дѣтьми нѣнишними и потомъ будучимь. не роздиляючися 33 и с 15 нашимъ господаремъ. и слюбуемъ нашею правдою и нашею вѣрою 34 записуемъ велебному Владиславови кролеви Польскому и его женѣ велебноі Ядвизѣ, кролици Польскоі и его дитемъ. и корунѣ Польскоі вѣрно служити, и 35 николи ся не роздѣлити на вѣкы и с 15 крольвьствомъ Польскимъ якоже вышьше писано. посполу стати противу іхъ неприятелемъ ни одного 26 не въімаючи помагати и радити чистою вѣрою. безъ льсти 28 безо хитрости. а на крѣпость того нашѣ печати посполно и съ 36 нашимъ господаремъ привѣшаемъ. Писанъ листъ оу Сочавѣ оу недѣлю наканунѣ водохрещь 37 подъ 38 лѣтомь Божиімъ. ≠а̃. т̃. ч̃. оу г̃. тѣмъ лѣтѣ. /121/





Різночитання


Е. Калужняцький, «Documente»: 1 б[о]жие; 2 стань сѧ, я передається через ѧ; 3 Знаменитосто; 4 їмъже; 5 будуцимъ; 6 воєвода; 7 Молдавский; 8 оусеи; 9 ωт[ъ]; 10 из[ъ], розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 11 никимъ; 12 з[ъ]; 13 и з[ъ]; 14 своїхъ; 15 с[ъ]; 16 вѣрою [и]; 17 непреможеному; 18 из[ъ]; 19 божеї; 20 м[и]л[о]сти; 21 Литовьскому; 22 ωсвѣценої; 23 милости; 24 ане; 25 рада; 26 ωдного; 27 воимаючи; 28 льсти [и]; 29 тѣми и; 30 выше писаными; 31 къ; 32 Волошь[с]кої; 33 роздѣлѧючи сѧ; 34 бѣрою; 35 а; 36 ис[ъ]; 37 водохр̃щь; 38 под.











63. Борис Олександрович, великий тверський князь, укладає угоду із своїм дідом великим князем литовським Вітовтом


1393 р.


Текст опублікований А. Прохаскою у праці «Codex», № 107, стор. 34 — 35; І. Срезневським у «Свед. и зам.» № 14, стор. 215, 216.

Копія XIX ст. зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 74, арк. 49 — 52, звідки передруковується в цьому виданні.

Копія зроблена з Метрики литовської, № 6, арк. 51 зв. — 52.

Характеристика грамоти даеться в «Описании» О. Востокова, стор. 135, № XXIV, ч. II.


Се язъ Князь Великій Борисъ Александровичь Тферскій, взялъ есьми любовь такову съ своимъ Господиномъ съ Дѣдомъ великимъ Княземъ Витовтомъ Литовскимъ и многихъ Рускихъ земель государемъ, быти ми съ нимъ за одинъ при его сторонѣ и пособляти ми ему на всякого не всии̑ мая (?); а Господину моему дѣду великому князю витовту, мене Великого Князя Бориса Александровича своего внука боронити отъ всякого думою ипомочїю; а (?) въ земли и въ вады и во все мое Великое Княженїе Тферское моему Господину Дѣду, Великому Князю Витовту не вступатися и дядемъ моимъ и братїи моей и племени моему Княземъ быти въ моей послусѣ. Я Князь великій Борисъ Александровичь воленъ, кого жалую, кого казню, а моему Господину Дѣду Великому Князю Витовту не вступатися; а который всхочетъ къ моему Господину къ дѣду, къ Великому князю Витовту со отчиною и моему господину Дѣду, великому Князю Витовту со отчиною не прыймати; пойдетъ ли который къ моему господину Дѣду къ Великому Князю витовту и онъ отъ отчины лишенъ а у отчинѣ его воленъ я великїй Князь Борисъ Александровичь; а моему господину Дѣду великому Князю витовту не вступатися. — А рубежь отчинѣ моего господина Дѣда великого Князя витовта по старинѣ, а которыи мѣста порубежныи потягли будутъ къ Литвѣ или къ Смоленску а подать будутъ давали ко Тфери, ино имъ и нынѣчи тягнути по старому; а которыи мѣста порубежныи потягли будутъ ко Тфери, а подать будутъ давали къ Литвѣ или къ Смоленску. ино имъ (?) и нынѣчи тягнути по деленому, а подать давати по давному. А што вчинится межи Вашими людьми и нашими и волостеми наши вчинятъ исправу, а чому наши воло-/122/стели не вчинятъ исправу и намъ свѣхався (?) да вчинить исправу безъ перевода а земли и водѣ и всему обидному дѣлу межи нами судъ обчый; а што будетъ вчинилося въ нашой любви и въ нашихъ перемиріяхъ тому всему судъ и права безъ перевода; а судити судьямъ обчымъ целовать крестъ, а o што ся сопрутъ судіи ино положити на моего господина Дѣда великого Князя витовта; а суженое заемное, положение, поручное отдати по исправѣ. A холопа, робу, должника, паручника, татя, розбойника выдати исправѣ. A людемъ нашимъ гостемъ гостити, межи насъ путь чистъ без рубежа и безъ пакости и пошлинъ имати? съ моихъ Тферскихъ людей въ моего Господина Дѣда Великого Князя витовтовѣ отчинѣ въ Смоленску, въ витебску, на Кїевѣ, въ Дорогобужѣ, въ вязмѣ и по всему его Великому Княженїю по давному и нового не примышляти. А по моей отчинѣ Князя Великого Бориса Александровича пошлины имати съ людей моего Господина великого князя витовта во Тфери, въ Кашинѣ, въ Городку въ Зыбцевѣ и по всему моему Великому Княженію по давному а нового не примышляти. A на семъ на всемъ я Князь великїй Борисъ Александровичь далъ есьми правду своему господину Дѣду великому князю витовту и крестъ целовалъ къ нему а по сейми грамотѣ правити. Писанъ 3-го индиктъ 5-й (1393).





Різночитання


А. Прохаска, «Codex»: Se iaz kniaź Welikij Borys Aleksandrowicz Tferskij, wział jeśmi lubow takowu i z swoim hospodynom z diedom Welikim kniaziem Witowtom Litowskim i mnohich Russkich zeml Hosudarem, byti mi snim za odyn pry jeho storonie i posoblati mi jemu na wsiakoho newyimaia; a hospodynu moiemu diedu Welikomu kniaziu Witowtu, mene Welikoho Kniazia Borysa Alexandrowicza swoieho wnuka boroniti ot wsiakoho, dumoiu i pomoczyiu a w zemli i w wody i wo wse moie Welikoie Kniażenie Twerskoie moiemu hospodynu diedu Welikomu Kniaziu Witowtu newstupati sia a diadem moim i bratij moiej i plemeni mojemu Kniaziem biti w moiem poslusie. Ja kniaź welikij Borys Alexandrowicz wolen koho żatuiu koho kazniu a moiemu hospodynu diedu Welikomu Kniaziu Witowtu newstupati sie; a kotoryi wschoczet k moiemu hospodynu diedu k Welikomu Kniaziu Witowtu so otczynoiu nepryimati; poydetli kotoryi k moiemu hospodynu diedu k Welikomu Kniaziu Witowtu, i on ot otczyny liszen, a w otczynie ieho wolen Ja welikij kniaź Borys Aleksandrowicz; a moiemu hospodynu diedu Welikomu Kniaziu Witowtu newstupati sia. A rubeż otczynie moieho hospodyna dieda Welikoho Kniazia Witowta po starynie; a kotoryi miesta porubeżnyi potiahli budut k Litwie ili k Smolensku; a podat budut dawali ko Tfery ino im i nynieczy tiahnuti po staromu; a kotoryi miesta porubieznyi potiahli budut ko Tfery, a podat budut daiwali (sic) k Litwie ili k Smolensku, ino im i nynieczy tiahnuti po dawnomu; a podat dawati po dawnomu. A szto wczynit sia mezy waszymy ludmi i naszymy i wolosteli naszy wczyniat isprawu; a czomu naszy wołosteli newczyniat isprawy i nam ziechawsia da wczynim isprawy bez perewoda a zemli i wodie /123/ i wsemu obidnomu diełu mezy nami sud obczyi; a szto budet wczeniło sia w naszoy lubwi i w naszych peremiriach, tomu wsemu sud i prawo bez perewoda; a suditi sudiam obczym cetowat krest, a o szto sia soprut sudi, ino połozyti na moieho hospodyna dieda Welikoho Kniazia Witowta, a suzenoie, zaiemnoie, położenoie, parucznoie otdati po isprawie. A chołopa, robu, dołżnika, parucznika, totia, rozboynika wydati po isprawie. A ludem naszym hostiem hostiti, meży nas put czyst bez rubieża i bez pakosti; i poszliny imati z moich Tferskich ludei w moieho hospodyna dieda Welikoho Kniazia Witowtowie otczynie w Smolensku, w Witebsku, na Kijewie, w Drohobuży, w Wiazmie i po wsemu ieho Welikomu Kniażeniu po dawnomu; a nowoho ne prymyszlati. A po moiej otczynie Kniazia Welikoho Borysa Alexandrowicza poszliny imati z ludei moieho hospodyna Welikoho Kniazia Witowta wo Tfery, w Kaszynie, w Horodku, w Zybcewie i po wsemu moiemu Welikomu Kniazieniu po dawnomu a nowoho ne prymyszlati. A na sem na wsem; Ja Kniaź Welikij Borys Alexandrowicz dał iesmy prawdu swoiemu hospodynu diedu Welikomu Kniaziu Witowtu i krest ciełowal k niemu a po seimi hramotie prawiti. Pisan w Tfery w leto 6901, awhusta 3, indikt 5.












64. Владислав, польський король, дарує Данилові Задеревецькому села під Галичем i Зудечовом


29 червня 1394 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 18, стор. 17 — 18; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 505 — 506; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 15; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 29, стор. 53 — 54.

Оригінал зберігаєтьтя у B. Cz., D. p., №1. 243.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих публікаціях: Є. Тимченко, «Курс»; М. Антошин, «Закарп. гр.»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; Я. Спринчак, УМШ, 1956, № 5; Л. Гумецька, «Втор. спол.», «Перв. прийм.», «Мовознавство», № 10, та ін.

Подається за виданням В. Розова.

Фотокопія зроблена з літографічного знімка публікації О. Соболевського, С. Пташицького.


Во ӥмѧ 1. ω(т)ц̃ѧ 2 ӥ сн̃а. и̇ ст̃го дх̃а. аминъ. мы Вѣликиӥ. коро(л) 3. влодиславъ Бь̃е мл(с)ти. польски. литовьскиӥ и роуски. ӥныхъ многихъ. зѣмль. г(с)дрь. знаємо чинимъ. симъ нашимъ листомъ. кто коли. на нь возрить. ӥли пакъ. оуслышить. аже нашь. верныӥ. слоуга. данило дажбогови(ч) 4. задерѣвецкиӥ. зѣмлѧнинъ. нашеӥ зѣмли. роуское. послужилъ. намъ ӥ оуказалъ. прѣд нами. свою вѣрноую. слоужбу. возревше єсмо на на его вѣрноую. службу. ӥ хотѧче по немъ. аж бы тымъ лѣпеӥ ӥ вернѣӥ. намъ ӥ нашимъ дѣтемъ. ӥ нашимъ. наместъкомъ ӥ нашимъ щатъкомъ. послужилъ. ω̈нъ 5. ӥ его дѣти. єго намѣстъки. его щаткы 6. даємъ ѥмоу. ӥ дали ѥсмо. и ω̈ставлѧѥмъ 7. ӥ ω̈ставили 8 ѥсмо. ѥго ӥ дети ӥ ѥго намѣстки. ӥ его щаткы 6. при /123/ [Див. фотокопію грамоти на стор. 124] /124/ томъ. при всѣмъ. што коли коупилъ. ӥли пакъ. ω(т)мѣну 9 ѥсмо ѥму дали. на ӥмѧ подъ галичемъ. чѧгрово. загвоздиѥ 10. с манастыремъ. а подъ зудечовомъ. джюровъ. со трими. присѣлки. колоколинъ. михалевъ. черемхово. пилипова. роуда. тул(ч)ино 11. дворище. а ω(т)мѣна противу крупска. волкови(ч) 12. а противу. сѧхова. кнѧ(ж). лоука 13. а при томъ при всѣмъ. ω̈ставлѧѥмъ ѥго. и ѥго дѣти. и ѥго намѣстки. ӥ ѥго. щатки. на вѣки. вѣкомъ. непороухомо. никимъ. ӥс нашимъ вѣданыємъ. волѣнъ продати, замѣнити. тако доброму. ѧко коли самъ. ӥмаѥть 14. служити ӥс того всѣго намъ. ӥ нашимъ дѣтемъ. ӥ нашимъ намѣстькомъ. ӥ нашему. щатку. ѧко кторыӥ. нашь. зѣмлѧнинъ. двема копьӥ. а дѣсѧтью. стрѣлцовъ. а даѥмъ. и дали есмо со всѣми. оужитки. с лесомъ. съ дубровами. с водою. ӥ съ зѣмлею. и ставы. како коли. каждыӥ зѣмлѧнинъ приӥмаѥть. а при томъ были свѣдци. панъ спытокъ воѥвода краковьски. панъ ѧшко. тарновьски. панъ ликоза воѥвода. панъ гофмистръ крщнъ панъ кмита. панъ ѧшко ω̈лешиньски 15. на крѣпость. сѣму. нашему листу. казали есмо нашу печать привѣсити. в нашемъ 16 городѣ. оу краковѣ в дн̃ь. ст̃хъ. пѣтра. и павла. под лѣты рж(с)тва. х(с)ва. тысѧ(ч) 17 .. т̃... ч̃ ❙ д̃ 18. лета ❙





Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 ѧ передається через я, надрядкові знаки відсутні, розділові знаки не збігаються з оригіналом; 2 отця; 3 корол[ь]; 4 Дажбогович; 5 онъ; 6 щатки; 7 оставляємъ; 8 оставили; 9 отмѣну; 9а отмѣна; 10 а Гвоздиє; 11 Тулично; 12 Волков[и]чи; 13 Княж[а] лука; 14 и маєть; 15 Олешиньски; 16 нашем; 17 тыс[я]ча; 18 — 394.

«Arch. Sang.»: 1 Надрядкові знаки відсутні, розділові знаки не збігаються з оригіналом; 2 Титли розкриті без застережень; 11 Тулично; 13 Княжолука.











65. Молдавські бояри ручаються польському королю Владиславу за воєводу Стефана


1395 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 11, стор. 26 — 27; Я. Головацьким у «Памятниках», 1867, № 12, стор. 14.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 128, 1882, стовп. 280; В. Уляницьким у «Материалах», стор. 8; у «Примечаниях» до «Актов ЗР», стор. 7.

Для публікації взято текст з видання Я. Головацького.

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 235, оригінал — в A. G., sign. 5328.


Мы панове боѧре 1, панъ Братүлъ, и панъ Станиславъ, и панъ Михалъ, и панъ Шѧндръ, слюбүємъ 2 и слюбили єсмо за нашего господарѧ Стефана, воєводү земли Молдавскоѣ: кгды коли кроль господарь єго и нашъ, Влодиславъ польскїй и Литовскїй и Рүскїй и иныхъ земль, пошлеть по оного /126/ господарѧ Стефана, тогды оный маєть до него приѣхати и (съ) своими боѧры и съ паны, слюбити и голодовати, тако како иныи воєводы голдовали и чинили, и тако како коли иныи слүги, панове єго чинили. Такежъ слюбүємъ о Коломыю и о Снѧтинь и о Покүтье: о то нашь господарь Стефанъ не имаєть ни одного слова рѣчѝ; а о Цецинъ и Хмелевъ, коли нашь господарь бүдеть оу своєго господарѧ и въ нашего, кролѧ Влодислава польского, о то сѧ имаєть намолвити и обровнати, подлүгъ кролевы воли. Такежъ слюбүемъ за тыхъ, штожъ бүдүть дома, не приѣдүть съ нашимъ господаремъ Стефаномъ къ голдованью, а кого коли господарь нашь, кроль Влодиславъ, пошлеть своих слүгъ, пановъ до нашей земли: тогды тыи имають предъ ними голдовати, слюбити тако, ӕко и мы слюбили и голдовали предъ нашимъ господаремъ кролемъ, съ нашимъ господаремъ, безъ лсти и безъ хитрости. А на крѣпость семү, наши печѧти привѣсили єсмо къ семү листү. (Писанъ) подъ лѣты Розс̃тва Христова тисѧчѧ тц̃є лѣта.





Різночитання


«Акты ЗР»: 1 ѧ передається через я; 2 є передається через е.











66. Стефан, молдавський воєвода, укладає угоду з польським королем Владиславом про боротьбу проти спільних ворогів


1395 р.


Текст опублікований Е. Калужняцьким в «Documente», № DCXLVII, стор. 817 — 819; В. Уляницьким у «Материалах», № 10, стор. 8 — 9, звідки передруковується в цьому виданні.

Оригінал зберігається в A. G., sign. 5329.

Уривок з грамоти наведений В. Сенкевичем у праці «О влиянии», стор. 10.

Приклади зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: В. Ярошенко, «Укр. мова молд. гр.»; С. Бевзенко, «Істор. морф.»; «Словник»; А. Кримський, «Укр. грам.»; О. Яцимирський, «Язык».


Мы Стефанъ 1 воевода землѣ молдавскои знаемо и чинимъ симъ 2 нашимъ листомъ, кто нань коли возрить или пакъ оуслышить ажѣ изъ Божьею помочью велебного 3 кроля 4 Владислава Полского 5 Литовского и Рускаго 6 иных многих 7 зѣмль нашего милого государя 8 посадил нас 9 и сѣли есмъ 10 на воеводствѣ земли молдавскои. протож 12 слюбили есмо и слюбуемъ нашему милому государю 13 кролю 14 Полскому велебнои 15 королевои Ядвизѣ и их 16 дѣтемъ и ихъ наместникомъ 17 по нихъ 18 будучих 19 государемъ кролемъ 20 коруны полское 21 и ихъ щаткомъ корунѣ королевства 22 польскои с 23 нашими дѣтми с 23 нашими намѣстникы потомъ будучимъ, и съ государми 24 землѣ молдавское 25 с 23 нашими щаткы вѣрнымъ быти подлуг 26 ихъ стати своими животы и со всею нашею мочью и со всѣми нашими бояры 27 и со всѣми нашими земляны и съ слугми и со всѣмъ поспольствомъ, земли молдавскои противу кроля Оугорского, противу воеводы Басарабьского, противъ турковъ, противъ татаръ, противъ рус 28 такеж 29 кеды коли бы ся пригодило помочи у королевъствѣ полскомъ на далекиѣ стороны далеи Кракова и далеи полски к 30 нѣмцомъ крыжевонцемъ 31 тогды коли нас 9 /127/ обошлють 32 и оупомянуть крол Влодислав 33 и ихъ последнии имамы помогати подлуг 26 всеѣ нашеѣ мочи противу всѣхъ ихъ неприятелии невынимуючи 34 ни одных 35 при чти при вѣрѣ безо лсти 36 безъ хитрости. так же 37 слюбуюмъ имъ остерѣгати 38 ихъ во всомъ добру имъ раду радити не однымъ веременемъ противъ имъ не быти а мимо ихъ ни одныхъ 39 госдреи 40 собѣ не искати на вѣки вѣчниѣ безо лсти 36. безъ хитрости. на крѣпость сему нашему листу нашю печать привѣсили есмь въ 41 нашемъ городѣ в 41 Сочавѣ въ день святого Богоявлѣнья крешчѣнья 42 Господня 43. Мы панове и бояре землѣ Молдавскои панъ Мыхалъ 44 братъ воеводинъ Братлъ Нятедулъ 45 панъ 46 Станиславъ. панъ 46 Драгшь 47 витязь. панъ Грозя витязь. панъ 46 Иванъ Стравичь 48. панъ 46 Владь дворникь. панъ 46 Михаль Иванишь витязь. панъ 46 Гидевъ. панъ 46 Романъ. Костя витязь иные панове бояре земляне все посполство 49 землѣ молдавскои слюбуюмъ и слюбили есми с 23 нашими господари с 23 воеводами землѣ Молдавскоѣ с 23 нынѣшними и потомъ будучими велебному кролеви Владиславу 50 прѣженаписаному 51 Полскому, Литовскому и Рускому иныхъ многихъ 52 зѣмль нашему милому господареви и велебнои кролевои Ядвизѣ. ихъ дѣтемъ. ихъ намѣстникомъ 53 и потомъ будучимъ ихъ щаткомъ и корунѣ кролевства Польского вернымъ быти и помагати со всею нашею мочью 54. со всѣми нашими приятельми со всѣми нашими братьями. с 23 нашими дѣтьми. и с 23 нашими щаткы противъ кроля Оугорьского. противъ воеводы Бесарабьского. противъ Турковъ противъ Татаромъ противъ Руси такоже кгды 55 колибы 56 ся пригодило помочи оу кролевъствѣ Полскому на далекиѣ стороны. далеи Кракова далеи великого Польска ку Немъцемъ. и ку Крижевникомъ. коли насъ обошлютъ 58 и оупомянуть кроль Володиславъ 59 Польски и 60 прѣже написанни 61 ихъ намѣстъки. послѣднии государи кроли. кролювъства коруны Польскои. тогды мы имамы помагати по длугу 62 всеѣ нашеѣ мочи на всѣ стороны. не выимучи ниодныхъ 63 при чсти 64. и при вѣрѣ. безо лсти 36 и безъ хитрости. а никоторымъ веременемъ противъ имъ не быти. а пакъли бы нашь господарь нынѣшнии и потомъ будучии. штобы мыслили. алюбо 65 хотѣли починати противъ господаря кроля. коруны Польскоѣ. тогды мы имамы нашихъ господарии отъ 66 того выимати 67 и недати 68 имъ и бронити и пакъли 69 бы нашь господарь нынѣшнии и потомъ будучии в 41 томъ насъ не хотѣли послушни быти. и мы 70 имамы при господарю при кролю и при корунѣ кролевства Польского остати 71 и с 23 ними по сполу 72 на тыхъ нашихъ господарии воеводъ стати при чсти 73 при вѣрѣ безо лсти 36. безъ хитрости. и на крѣпость сему нашѣ печяти привѣсили есмо к 74 тому листу. въ городѣ в 41 Сочавѣ. оу день святого Богоявлѣнья на крешченье 76 Господнье 77 подъ 78 лѣтомъ 79 святого Рожства Господьня ≠а̃...т̃...ч̃...є̃ лѣтъ.





Різночитання


Е. Калужняцький, «Documente»: 1 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 2 симъ нема; 3 велебнаго; 4 крол[ѧ]; 5 Влодислава Пол[ь]ского, ь подаеться в дужках; 6 Руского; 7 [и]иных[ъ] многих[ъ]; /128/ 8 господарѧ; 8а посадил[ъ]; 9 нас[ъ]; 10 есмь; 12 Про тож[ь]; 13 господарю: 14 крол[ю]; 15 и після голосної в кінці слова передається через й; 16 ихъ; 17 наместником[ъ]; 18 них[ъ]; 19 будучих[ъ]: 20 кроломъ; 21 пол[ь]ское; 22 кролевства; 23 с[ъ]; 24 господар[ь]ми; 25 Молдавскои; 26 подлуг[ъ]; 27 я передається через ѧ; 28 Рус[и], є зауваження, що це описка, повинно бути Пруси; 29 Такеш[ь]; 30 къ; 31 крижеванцемъ; 32 ωбошлютъ; 33 крол[ь] Влодислав[ъ]; 34 не вынимуючи; 35 одных[ъ]; 36 л[ь]сти; 37 Такъже; 38 ωстерѣгати; 39 ωдных[ъ]; 40 господарей; 41 в[ъ]; 42 кр[ь]щѣньѧ; 43 господьнѧ; 44 Михаль; 45 воеводинъ, пан[ъ] Браталъ Нѧтедул[ъ]; 46 пан[ъ]; 47 Драгашь; 48 Стравич[ь]; 49 поспол[ь]ство; 50 Володиславу; 51 прѣже написаному; 52 иногих; 53 намѣсткомъ; 54 м[о]чью; 55 кеды; 56 коли бы; 58 ωбошлють; 59 Володиславь; 60 Польский; 61 написаный; 62 подлугъ; 63 ни ωдных[ъ]; 64 ч[ь]сти; 65 а любо; 66 ωт[ъ]; 67 внимати; 68 не дати; 69 A пакъ ли; 70 быти, мы; 71 ωстати; 72 посполу; 73 ч[ь]сти; 74 к[ъ]; 76 кр[ь]сшченье; 77 господне; 78 под; 79 лѣт[о]мъ.












67. Вітовт, великий князь литовський, дарує князю Федору Даниловичу Острог i належні йому села


2 липня 1396 р.


Текст опублікований В. Руликовським, З. Радзімінським у праці «Kniaziowie», № 4, стор. 33; А. Прохаскою у праці «Codex», № 127; у «Monumenta», стор. 242; в «Arch. Sang.», т. I, № 20, стор. 20, звідки передруковуеться i в цьому виданні.

Оригінал зберігається в Arch., A. S., №39.


Мы великий кн[ѧ]зь Витовт чиним знаемо всим, хто на сюю грамоту үзрит, или үслышит чтучи, иж записуем и записали есмо кн[ѧ]зю Федору Данилевичу ωстрогъ, как и ωтец его держалъ, из селы и зо всим, што к тому прислушает, как при ωтцы его было. Также што придали есмо кн[ѧ]зю Федору село Бродов, а также Радоселки, Радогоща, Межиречъе, Дьѧков, также Свищово ис приселки: ωзерѧны, Городница, два Ставки. — А то все первовыписаное держати кн[ѧ]зю Федору вѣчно, непорушно, никимже, и до его живота, а по его животе жонѣ и дѣтем его ү̀ вѣки. — A на то дали есмо кн[ѧ]зю Федору сюю грамоту и печат свою велѣли привѣсити. — П[и]сн в Луцку, в понедѣлок ωпосле Петрова днѧ, в лѣто S̃ девят сот четвертое.





Різночитання


А. Прохаска, «Codex»: My wełykij kniaź Witowt czynymo znajemo wsim chto na siju hramotu wzrit ili usłyszyt cztuczi. Iż zapisujem i zapysały jeśmo kniaziu Fedoru Daniłowyczu Ostrog kak otec jeho derżał i z seły i zo wsim szto k’ tomu prysłuszajet, как pry otci jeho było. Także szto prydaly /129/ jeśmo kniaziu Fedoru seło Brodow a także Radosełki, Radohoszcze, Meżiryczie, Dyakow, także Swiszczow i z prysełki Ozierany, Horodnica, Dwastawky. A to perwo wypisanoje, derżaty kniaziu Fedoru wierno neporuszno nikim-że i do jeho żywota a po jeho żywote żonie jeho i dietiam jeho u wieki. A na to wse dały jesmo kniaziu Fedoru siju hramotu i peczat swoju weliły prywisyty, Pysan w Łucku w ponediłok poslia Petrowa dnia w lito szestitysiacznoje dewiatsot czetwertoje.












68. Ярослав Ізяславич, полоцький князь, дарує млин на р. Бельчиці Борисоглібському монастиреві


1396 р.


Текст опублікований в «Вест. ЮЗ и ЗР», т. I, сентябрь, 1862, стор. 122 — 123; О. Востоковим в «Описании», стор. 116 — 117, №5.

Описана або згадується І. Срезневським в «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 129, 1882, стовп. 282; П. Кеппеном у «Списку», стор. 72, № 79; М. Стрийковським у праці «Kronika», кн. XII, розділ 13; М. Кромером, «Hist. Pol»., стор. 407; у «Собр. др. гр.», стор. 24; Є. Карським у «Белоруссах», стор. 16; О. Смирновим у «Сборнике», № 73, стор. 73.

Дві копії XIX ст. зберігаються в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 69, арк. 7 i 9. Текст публікується з 7-го арк., а фотокопія — з 9-го. Третя копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 243.


Во имя бж̃ое стансе

Ӕ 1 кня(з) 2 Поло(ц)ки(и) Ӕросла(в) Ізаславови(ч) сознаваю сим 3 мои(м) листо(м) вечне 4 и непорушно 5 иж 6 на чолобитье 7 архима(н)дриты нашого бори(с)глебского филарета и всеи брати(и) его богомо(л)цо(в) наши(х) кү потребе вижывеню 8 и пожиткү 9 и(х). Позволи(л) 10 есмы 11 и вечне нада(л) на основание и сожыждение 12 млына берег во(л)ни(и) 13 противо и(х) берега на рецы белчицы үни(з) 15 монастыра бори(с)глебскаго 16 межи 14 дорогами котораӕ 17 (д)о монастыра 18 иде̑ти 19 и за белчыцою 20 дрүгаӕ дорога до двины ведетъ. A кто 23 сию 24 волю нашү или одноюта 25 сеи грамоты дүшеполе(з)но(и) нарүши(т) да бүде(т) часть его 27 со Арие(м) и со юдою. A на твердостъ вечнүю печа(т) нашү велели(з)мо 28 завеси(т). Писано бысть во граде 30 нашо(м) Поло(ц)кү лета от со(з)да(н)наго 31 мира ≠S̃θ̃ стно(г). д̃. индикта 32 а̃і.





Різночитання


«Вестник ЮЗ u ЗР»: 1 Язь; 2 Титли розкриті без застережень; 3 симь; 4 вечно; 5 непорушоно; 6 ижъ; 7 челобитые; 8 выживеню; 10 ихъ позволили; 11 есми; 12 созыжденіе; 13 вольны; 14 межы; 15 и ныжъ; 16 борисоглебскаго; 17 котора; 18 одъ монастыра; 19 идетъ; 20 бельчицою; 23 хто; 24 сыю; 25 илы одно іото; 27 ею; 28 велилисмо; 30 Гради; 31 созданія; 32 Индыкта. /130/

O. Востоков, «Описание»: 3 симь; 8 выжывеню; 9 пожытку; 11 есми; 13 волныи; 14 межы; 16 Борисоглебскаго; 18 оу монастыра; 19 идетъ; 25 оунаюта (одноіота); 28 велилисмо; 30 градѣ.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 130]










69. Вітовт, великий князь литовський, дарує Борисовцям тіунський прибуток


1396 — 1413 рр.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1863, т. I, № 4, стор. 2 — 3, звідки передруковується в цьому виданні.

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39 арк 242.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 280, 1882, стовп. 279.


Се язъ князь великій Витовтъ дали есьмо сюю нашу грамоту Борысовцемъ, што же тивуномъ дохода ихъ безмѣномъ не давати, но давати имъ тивуномъ доходъ у нашь камень вѣсячій у Меньскій; а вѣсити ихъ чловѣку Борысовцу по старинѣ передъ тивуномъ и передъ мужми, а тивуномъ и слугамъ его въ то не вступатися и ничѣмъ черезъ пошлину не обидѣти. A кто иметь черезъ сюю нашу грамоту въ чомъ ихъ обидити, того и сказнимъ. A писанъ на Ямчинѣ, во вторникъ, передъ купалы светого Ивана, мѣсяца іюня 20 дня. /131/











70. Владислав, король польський, дарує своєму слузі Михайлові Волошину село Гошів


1397 р.


Ні публікації, ні опису грамоти не знайдено в науковій літературі. Її копія зберігається у Львівському філіалі Центрального історичного архіву УРСР, ф. 129, оп. 1, в’язка 6, од. зб. 6.

Копія має два варіанти, написані кирилицею i латинкою, що подаються нижче.


Мы. Лодыславъ. бь̃е мати король польскїй литовскїй и рускїй и всемогїй здѣлалъ государъ знаемо вынымаемо нашимъ. листомъ кто колы нанъ узрить илы пакъ услышытъ аже михайло волошынъ сосвоєю братїєю наимѧ кериломъ и юрїємъ ите панове чимъ послужилы намъ вѣрни и возрѣвшы наихъ вѣрною службу и хотѧчи. а жебы тымъ лѣпїй намъ инашымъ дѣтемъ нашимъ и щадкомь послужилы оны и̇̄ ихъ дѣти и̇̄ ихъ щадкове оставлѧемъ и установлѧемо ихъ. идаемъ и̇ дѣлне своимъ сѣло под нещачевемъ * рѣцѣ на свѣчи у порѣчы на полѧ гошова злѣсомъ и споліомъ и зводою и совсѣми ужыткы и граныцамы како извѣку вселѧкъ селу тому навѣкы вѣчнїи̇̄ волны продати и̇̄ объменѧты за лѣпшїи̇̄ ужыткы обротыты надѣютъ памѧтаты дорослымъ дѣтемъ и̇̄ нашымъ наслѣдникомъ и намѣстныкомъ отымъ всѣмъ ограныцахъ вѣтвѣцкихъ копїемъ дарѣ копїемъ даръ приноситы крѣпость и помощъ нашому лысту и нашой печати казенной, и превѣсыти унашомъ городѣ, илы въ мѣстѣ Жыдачевѣ, мѣсѧца, августа, 31. днѧ подлеты рождества Христова —-—-—-—- тисѧща


* Слово виправлене іншим чорнилом, перший варіант не можна прочитати.


My łodysław biie Maty koroд Polskij Łitowski i Ruski wsemohy zdiłat Hosudar znaiemo wyne (?) maiemo naszym łystom kto koły nan uzdryt iły pak usłyszyt aze Mychayło Wołoszyn so swoieyiu bratyieiu na imia Kierylom i Juriiem i te panowe czym posłużyty nam wirnym i my wozriwszy na ich wirnoiu słuzbu i chotiaczy ażeby tym liepszym nam i naszym ditem i naszym sczatkom posłuzyty. Ony, i ich dite i ich sczadkowe ostawliaiem i ustanowliaiem, ich; idaiem i dilne swoim sylo pod żydaczewym, na rici Swiczy u poriczy na polia Hoszowa z lisom i s polom i z wodoiu i so wsimy uzytkie i hranyciamy kako i z wiku wszeliak sełu tomu na wieki wiczni wolno prodaty i obminiaty za liepszyi uzytkie obratyty nadiut pamiataty dorosłym ditem naszym naslidnykom i namistnykom otym wsim o hranyciach Witwyckiech kopiem dary kopiem dar prenosyty kripôsć i pomoszcz naszomu łysty i naszoy peczaty kazennoy, i prewisyty u naszom horodi ili w misti Żydaczewi misiacia Auhusta dnia 31 pod lity rozdestwa chrystowa tysiaszcza... 1000. /132/ [Див. фотокопію грамоти на стор. 132] /133/











71. Галицький староста Бенко свідчить про те, що пан Гервас дає своїй дружині Варварі 100 гривен


13 вересня 15 листопада 1398 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1863 р.,т. I, стор. 3; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 13, стор. 195; 1867, № 13, стор. 15; О. Смирновим у «Сборнике», №76, стор. 74; І. Срезневським у «Приложении к Др. п. р. п. и яз.», 1866, стор. 269; А Кримським в «Укр. грам.», стор. 420η — 420θ; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 28; П. Бузуком у «Нарисі іст.», стор. 90; М. Дурново у «Хрестоматии», стор. 45; С. Обнорським, С. Бархударовим у «Хрестоматии», стор. 112 — 113; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 31, стор. 56 — 58; в «Протоколах», стор. 130 — 131.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 131, 1866, стор. 269, 1882, стовп. 286.

Приклали з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих публікаціях: І. Свєнціцький, «Нариси»; М. Антошин, «Закарпат. гр.»; О. Соболевський, ЖМНПр., стор. 69; Я. Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; Ф. Медведєв, «Нариси», «Труди»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.»; Л. Гумецька, «Словотв. сист. числ.», «Перв. прийм.», «Мовознавство», № 10; «Словник»; П. Бузук, «Нарис іст.» та ін.

Для ціеї збірки використано текст грамоти з видання В. Розова. Фотокопія зроблена з літографічного знімка в публікації О. Соболевського, С. Пташицького.

Копія грамоти зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 328, арк. 26 та № 39, арк. 248.


А се ѧ 1 панъ 2. бенко староста галицькии̑ 3. и̇ снѧтиньский свѣдчю то свои̇мъ. листомъ. каждому доброму кто на сеи̇ 4 листъ оузрить.9 и̇ли перед кымъ будеть. чтюнъ 10. и̇же пришедъ. передъ насъ. панъ. гервасъ 5. и вѣновалъ. и оправилъ. своюи̇ женѣ варварѣ сто гривенъ. на своюмъ селѣ на толъмачи 11. и̇ жюрковѣ, на своюи̇ вотнинѣ. а на то. дали ѥсмы 12 свои̇ листъ и̇ нашю. печать привѣсили. а при томъ. были. свѣдци. панъ миколаи̇ спичникъ 6 воѥвода снѧтиньский. панъ гѣрко панъ. андриѧшь. панъ борисъ хомѣковичь 7. панъ хролъ. варвариньский. воронко вои̇̀тъ коломыи̇скыи̑ рускии̇ а писанъ листъ у 13 коломыи̇. оутыжьдн̃ь 8 по ст̃мъ 14 михаилѣ. коли сѧ пишеть подъ лѣты рж̃ства. хв̃а. ≠а̃. лѣ(т). и̇. т̃. лѣ(т) и̇ девѧносто. лѣ(т) 15. и̑ осмоѥ лѣ(т) 15.





Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 ѧ передається через я; 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 Надрядкові знаки оригіналу не відображені; 4 сесь; 5 Гервась.

П. Бузук, «Нарис іст.»: 4 Слово сей пропущене; 6 микола испичникъ.

О. Смирнов, «Сборник»: 2 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 3 Надрядкові знаки оригіналу не відображені; 4 сесь; 6 Микола ис Пичникъ; 8 тыжь д[ь]нь.

Я. Головацький, «Памятники»: 2 Розділові знаки збігаються з оригіналом; 3 Надрядкові знаки оригіналу не відображені; 4 сесь; 6 Микола и Спичникъ.

«Акты ЮЗР»: 1 ѧ передається через я; 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 Надрядкові знаки оригіналу не відображені; 4 сесь; 6 Микола Испичникъ; 7 Хомъковичь. /134/

М. Дурново, «Хрестоматия»: 4 Слово сей пропущене; 6 Микола испичникъ.

«Протоколы»: 1 ѧ передається через я; 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 Надрядкові знаки відсутні; 4 сесь; 6 микола испичникъ; 8 у тыжь дн̃ь; 9 після кінцевого т у третій особі дієслів стоїть ъ; 10 чтіонъ; на місці ю стоїть іо; 11 толмачи; 12 іосмы; 13 оу; 14 ст̃омъ; 15 ль(т).




[Див. фотокопію грамоти на стор. 134]










72. Семен із Колків дарує Печерському монастиреві податок на копу грошей


21 листопада 1398 р.


Рукописна копія, вписана в книгу копій документів XVII ст., зберігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, ф. II, 1431 — 1550, № 88, арк. 347, зв. — 348, звідки друкується і в цьому виданні.

Приклади з грамоти зустрічаються в «Словнику».


зъ Лесниковъ листъ на копу грошій.

А писана сія грамота при архимандритовѣ Θеодосіеве. Милостію Божіею и Пречистыя Єго матере и молитвами святыхъ и преподобныхъ отецъ нашихъ Печерскихъ, Я Семенъ сколковъ по повелѣнію господина цтя (!) моего уписалъ есми въдомъ Пречистой Богоматери Печерскому монастыру /135/ родители наши Іоана Ірину Θєодосію Василія Іоана Артемія, Анну Анну(!), Єфрема, Силевестра, Александра, Бориса Θеодосію, Євпраксію, Іоанна, а записалъ есми на своемъ имѣніи въ домъ Пречистой въ годъ же въ годъ, копу гроши взять въ Мойсиковичахъ а въ лѣсникахъ при моем животѣ и о послѣ моѥго живота кто иметь тое имѣнія держати а стыхъ имѣній маетъ тую копу гроши давати на Воведеніе Святыя Богородицы. А хто сію грамоту мою порушитъ родителей моихъ кто или пакъ иншій хто, тому судитъ Богъ и Святая Богородица во второе и страшное Христово пришествіе, а при томъ были старци Печерского монастыра Дублянски Іона Авраамъ ключникъ, Нифонтъ Святаго Михайла Златоверхого игуменъ Стефанъ Переломило попъ Лисинскій Фалелей а писалъ Филаретъ Полатникъ а писанъ у Печерскомъ монастырѣ мѣсяца ноемврія 21. на Воведеніе Богородицы, въ лѣто 6906 (1398 г.). Индикта 5 въ втокъ до того листу притяснена печать.











73. Луцький єпископ Іван обіцяє польському королю Владиславу 200 гривен і 30 коней за Галицьку митрополію


1398 р.


Текст опублікований Д. Зубрицьким у «Крит.-истор. пов.», дод. Л., стор. 142; в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 12, стор. 27; в «Описании К.-С. собора», дод., стор. 38 — 39; Я. Головацьким в «Памятниках», 1865, № 14, стор. 195 — 196, 1867, № 14, стор. 15 — 16; в «Собрании актов», № 96, стор. 126; Є. Карським у «Сл. кирилл. палеограф.», стор. 423; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 204γ; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 30, стор. 55 — 56; в «Русск. истор. библ.», стор. 132; в «Athenaeum», стор. 25 — 26.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 130, 1882, стовп. 286; О. Востоковим в «Описании», стор. 110; А. Дзялинським у «Zb. prav. Lit.», стор. 18; Д. Зубрицьким у «Hist. m. Lwowa», стор. 79; в «Актах ЗР» (розділ «Примечания», стор. 7).

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих публікаціях: М. Дурново, «Очерк»; С. Самійленко, УМПІ, 1958, № 2, 1956, № 6; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Труди»; Л. Булаховський, «Мовознавство», № 9; О. Зарудняк, «Пригл. управление»; Л. Гумецька, «Словотв. сист. числ.», «Мовознавство», № 10, та ін.

Подається за виданням В. Розова.

Оригінал зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № LXVIII, од. зб. 1, звідки зроблено фотокопію. Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1,№ 39, арк. 247.


А се азъ, вл[а]д[ы]ка 1 Иванъ 2 из Луцка 3, знаємо чиню всѣмъ, аже дал ми г[о]с[у]д[а]рь, мои 4, великыи 5 король, митрополью Галицкую. Хочет 6 ми помочи на поставленьє митрополитомь. А коли 8, Б(ог)ъ дасть, стану митрополитомъ, я 9 за то слюбую 10 и хочю 11 дати, оже Б(ог)ъ дасть, моєму милому г[о]с[у]д[а]рю королю двѣстѣ гривенъ рускихъ а тридцять 12 кониї 13, безъ хитрости. И того не хочю иступити 14, и 15 на то есмъ свои листъ далъ 16 и печять 17 привѣсилъ. В 18 Опатовѣ, предъ Громницями 19, у лѣта нароженья 20 С[ы]на Б[о]жья тисяч 21 и 15 три ста девяносто 22 осмого лѣта. /136/




[Див. фотокопію грамоти на стор. 136]



Різночитання


Є. Карський, «Сл. кирилл. палеограф.»: 2 Йванъ; 3 Розділові знаки не збігаються з виданням В. Розова; 4 мои́̄; 8 кωли; 9 ӕ; 10 слюбоую; 11 и̇хω̇чю; 12 тридцѧть; 13 кωниї; 14 и̇ступити; 15 и̇; 16 да(л); 17 печѧть; 19 громницѧми; 20 нароженьӕ̇; 22 девѧносто.

«Акты ЗР»: 1 Титли розкриті без застережень; 3 Розділові знаки не збігаються з виданням В. Розова; 4 мой; 5 великій; 6 хочеть; 13 коній; 17 печать; 18 Въ; 21 тысяча.

Д. Зубрицький, «Крит.-истор. пов.»: 1 Титли розкриті без застережень; 3 Розділові знаки не збігаються з виданням В. Розова; 4 мой; 5 Великій; 11 хочу; 12 тритцать; 13 коній; 18 въ; 21 тисячи.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Титли розкриті без застережень; 3 Розділові знаки не збігаються з виданням В. Розова; 5 великіи; 6 хочеть; 9 ӕ; 12 тритцать; 13 конїй; 14 испүстити; 17 печать; 18 Въ; 19 Громницѧми; 20 нароженьѧ; 21 тысѧча; 22 девѧносто.

«Athenaeum»: A se az Władyka iwan iz Łucka znajomo czinim wsiem aże dał mi hospodar moj welikij korol mitropoliu halickuju choczet mi pomoczi na postawlenje mitropolitom a koli bog dast stanu mitropolitom. Ja to sliubouju i chocziju dati oźe boh dast mojemu miłotnu hospodariu koroliu dwiestie hrywen ruskich a tridcat konij bez chitrosti ja toho ne chocziju istupiti i na toje jesm dał swoj list i pieczat’ priwiesił w Opatowie pred hromnicami ou leta naroźenija syna boźia tisiecza trista dewianostaho osmoho leta (1398). /137/











74. Великий князь Андрій Ольгердович дарує Полоцькому монастиреві Боброві гони на р. Звані


До 1399 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, стор. 27, № 13; у «Вест. ЮЗ и ЗР», стор. 13 — 14; в «Описании... рукописей», стор. 31.

Описана або згадується І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 131, 1882, стовп. 286 — 287; М. Дашкевичем у «Заметках», стор. 157; у «Примечаниях» до «Актов ЗР», стор. 7 — 8; М. Карамзіним в «Истории», т. V, стор. 111, 171.

Для цього видання використано публікацію в «Актах ЗР». Оригінал зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки ім. М. Салтикова-Щедріна, ф. «Собрание Погодина», шифр: Пог. 12, євангеліє XIV в., арк. 128 зв. Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, од. зб. 39, арк. 249.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: С. Бевзенко, «Іст. морф.»; Є. Тимченко, «Курс».


A се 1. ѧзъ 2 великии̇ 3 кнѧзь. андреи̇ полоцкии̇ 4 далъ ѥсми 5 ст̃ои̇ 6 трои̇ци. рєко̇у званоу 7. з гоны з бобровыми 16. ω(т)звана 8. ω(т) запада. до дрисы. а къ 9 тои̇ рєцє никому прихода нѣтъ.17 а по моѥмъ животѣ 18. который кн̃зь 10 имєть ω(т)нимати соудить 11 ѥмоу 12 ст̃аӕ 13 тр̃ца 14. да будєть 15 проклѧтъ.





Різночитання


«Вест. ЮЗ u ЗР»: 1 Асе; 2 ѧ передається через я; 3 великій; кінцеве й після голосної передається через й; 4 полоцкой; 5 ѣсми; 6 святой; 7 звону; 8 звона; 9 я; 10 князь; 11 судитъ; 12 ѣму; 13 святая; 14 троица; 15 будетъ.

«Описание ... рукописей»: 3 Надрядкові знаки відсутні; 5 дал ... ѥсми; 6 Титли розкриті, відновлені літери взяті в дужки; 7 званицю; 8 ωт Звана ωзера да до Дрысы; 12 ему; 13 с[вя]та; 16 [бо]бровыми; 17 нетъ; 18 моемъ животе.












75. Вітовт, великий князь литовський, розподіляє ловища між віленським єпископом i Вігайлом


1398 р.


Текст опублікований Я. Головацьким у «Памятниках», 1867, №18,стор. 18, під 1392 роком; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 18; у виданні «Dziennik», 1822, т. I, стор. 339 — 400 (кирилицею, латинкою i літографія); О. Соболевським, «Сл.-рус. палеограф.», № 7, звідки передруковується i в цьому виданні; І. Сахаровим у «Палеограф. снимках», т. XV, № 17.

Фотокопію зроблено з літографічного знімка у публікації О. Соболевського, С. Пташицького


Мы велики кнѧ(з) 1 витовтъ 2. чини(м) знаємо. симъ наши(м). листо(м). кто коли его оузри(т) или оуслыши(т). чтучи. досмотрили есмо того. жаловалъ кнѧ(з) Бискупъ. на викгаила. а викгаило. жалова(л). на Бик(у)па. /138/ ω̄ ловишча. и мы то(г). досмотрили. и роздѣлили есмо. и мы 3 голое болото. на полы. што о̄тъ Бискупова села. половина голого болота. то повернули есмо. къ Бискупову селу. а што о(т) Викгаиловы 4. землѣ половина. голого. болота. то есмо повернули. Викъкгаилови. Бискупъ имаєть ловити на своеи половинѣ. а викгаило лови оу таӕ ловища. не оуступати. а Викгаилу. ловити. сѧ оу своеи половинѣ. оу ловишчехъ. а бискупу сѧ оу то не оуступати. а на то на все дали есмо бискупу. сюю нашю. грамоту и печать. свою. приложили. а да(н) оу троцѣхъ. оу великую. суботу. априлѧ. оу. г̃. днь.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 138]



Різночитання


Я. Головацький, «Памятники»: 1 Титли розкриваються без застережень; 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 имъ; 4 Викгайловы.

«Dziennik»: My wielikiy knłaź witowt. czynim. znaiemo. sim naszym listom, kto koli jeho uzryt’ ili usłyszyt’ cztuczy: dosmotryli jesmo toho. żałował kniaź Biskup na wikhayła. a wikhayło. żałował na biskupa o łowiszcza. i my toho dosmotryli. i rozdielili iesmo. im hołoje bołoto. na poły. szto ot. biskupowa sieła. połowina. hołoho bołota. to powiernuli jesmo. k biskupowu siełu. a szto ot wikhayłowy. ziemie polowina. hołoho bołota. to jesmo powiernuli wikhayłowi. biskup imaiet’ łowiti. na swojey połowinie. a wikhayłowi sia u taja łowiszcza nie ustupati. a wikhayłu. łowiti. u swojey połowinie u łowiszczech. a biskupu sia u to nie ustupati. a na to na wsie dali jesmo biskupu. siuju. /139/ nasziu. hramotu. i pieczat’ swoju pryłożyli. a dan u trociech. u wielikuiu subotu. apryla. u. 2. dien.

Кирилицею осучаснено орфографію.












76. Онуфрій, великий князь полоцький, дарує Предтеченському монастиреві землю та угіддя


Близько 1399 р.


Текст опублікований у «Вест. ЮЗ и ЗР», стор. 15 — 16; в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 14, стор. 27 — 28; Я. Головацьким у «Памятниках», 1867, № 15, стор. 16, звідки передруковується i в цьому виданні.

Оригінал зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки ім. М. Салтикова-Щедріна, шифр: F. п. 1.17, євангеліє XIV ст., арк. 144 зв.


Се ӕзъ 1 кнѧзь великїи 2 Анофрей положилъ єсми 3 сїє єvангельє оу нашемъ 4 монастыри, въ церкви оу свѧтого Їоана Предтечи, на островѣ. A придалъ єсми свѧтому Їоанү: на Сомници 5 землю зъ бортью, борть 6 по великүю дорогү̀, по Соменьцо озеро; на Оулѣ 7 на рѣцѣ землю зъ бортью, на Витебьскомъ 8 рүбежи землю съ бортью, на Начѣ на рѣцѣ землю зъ бортью, на Лиснѣ єзъ и оустьє. A въ церковь 9 свѧтого Їоана и въ нашь 10 монастырь, и въ села 11 и въ люди свѧтого Іоана не встүпатисѧ никомү 12. A владыцѣ съ игүмена Їоаньского и съ нашего 13 монастырѧ Островьского 14 күници 15 не брати, а никакихъ пошлинъ. A отъ кого бү̇деть 16 какаѧ обида нашемү монастырю, ино досмотрѧть 17 и боронить намъ самимъ, а по насъ родү нашему; а старци 18 и люди, которыи 19 живүть на свѧтого Їоана земли, и сүдити и рѧдити игү̀мену Їоаньскомү, самомү̇ зъ братьею а иномү никомү̇ не встү̇патисѧ; а владыцѣ не встү̇патисѧ въ нашь 10 монастырь.





Різночитання


«Вестник ЮЗ u ЗР»: 1 ӕ . i ѧ передаються через я; 2 великий; 3 є передається через е; 5 Сомницы; 6 бортъ; 7 Уль; 8 Витебскомъ; 9 церковъ; 10 нашъ; 11 село; 12 ни кому; 13 нашого; 14 Островскаго; 15 куницы; 16 будетъ; 17 досмотреть; 18 старцы; 19 которые.

«Акты ЗР»: 1 ӕ і ѧ передаються через я; 3 є передається через е; 4 нашемь; 9 церковъ.











77. Вітовт, великий князь литовський, визначає npaвoвi стосунки між містами Полоцьком та Ригою


6 березня 1399 р.


Текст опублікований в «Собрании г. г. и д.», ч. II, 1819, стор. 15, № 14; в «Русско-ливонских актах», стор. 94 — 95; І. Сахаровим у «Палеограф. снимках», т. XV, № 18.

Описана І. Срезневським в «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 131 — 132, 1882, стовп. 288 — 289; О. Востоковим в «Описании», стор. 63; П. Кеппеном у «Списку», стор. 72 — 73, № 90. /140/

Подається за виданням «Собрания г. г. и д.».

Кілька копій зберігається у відділі рукописів Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка№ 45, од. зб. 27, 28 та 69, копія XIX ст. — в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 258, а також у Центральному державному архіві старих актів СРСР у Москві, ф. 159, № 599.

Першу копію (27) використано для фотокопії в цьому виданні. Копії 28-а, 69-а подаються в розділі різночитань. При копії 28-ій, поруч з текстом слов’янського оригіналу, подано переклад німецькою мовою, а копія 69-а супроводжується таким текстом: «Подлинник сей грамоте, писанный в 1396 году, на пергаминв, с привѣсью восковой, вовсе не примѣтной печати, сообщенъ уніатскаго Борисоглѣбскаго, вблизи Полоцка находящагося, монастыря Архимандритомъ тамошнимъ Езуитом, у коихъ теперь хранится...».


Мы Великии̇ 1 Кн̃зь 2 Витовтъ дали есмо 3 сию 4 грамоту 5 Буркгимистру 6 Ризскому 7 Никтиборкгу 8 ӥ всѣмъ Нѣмцемъ 9 купцемъ 10 Ризскимъ 11 и инымъ 12 всѣмъ 13, штожъ 14 оу Полоцку Полочяномъ 15 добрымъ 16 людемъ 17, цѣловати кр̃стъ на томъ 18, што имъ чинить 19 Нѣмцемъ 20 все оуправду 21, и оу вѣсѣхъ 22, и оу торговли и во всемъ 23 торговомъ 24 дѣлѣ; а такожъ 25 оу Ризѣ къ 26 Полочяномъ 15 цѣловати крестъ 27 Нѣмцемъ 20 добрымъ 16 людемъ 17 на томъ 18, што 28 Полочяномъ 15 чинить 28 все оуправду, и оу вѣсѣхъ 22, и оу торговли и во всемъ торговомъ 24 дѣлѣ. А рубежя 30 не чити промежи себе 31 на ωбѣ сторонѣ, ни Нѣмцемъ 20, а ни Полочяномъ 15, знати истцю истця 32. А на то на все дали есмо 3 сию 33 грамоту 5 и печять 34 свою велѣли 35 привѣсити. А псана 36 оу Полоцку 37, оу четвергъ 38 четвертоѣ 38 недли поста, Марта оу шестыи дн̃ь 40, по Божьемъ 41 нароженьӥ вышло лѣтъ тисяча 42 и четыриста 43 без ωдного 44 лѣта. Сам.





Різночитання


І. Срезневський, «Др. п. р. п. и яз.»: 3 е(с)мо, розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 5 грамо(т); 7 Ризко(му); 8 Никтиборк(г); 9 Нѣмце(м); 10 купце(м); 11 Ризски(м); 12 Після слова инымъ пропущено включно до привѣсити; 36 а пса(н); 37 Полоцьку; 41 божье(м); 42 лѣ(т). тисѧ(ч); 43 четыри ста; 44 ω̋дин(ъ).

Копія 28-а; 1 великїй; 2 Титли розкриті без застережень; 3 есмы, розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 4 сню; 6 бургамистру; 8 никтиборту; 9 нѣмцамъ; 10 купцамъ; 14 что есть; 15 полочаномъ; 17 людямъ; 21 ужавду; 25 тако есть; 26 и; 28 что; 29 чинит; 30 рубежа; 31 себѣ; 32 истцу истца; 33 сїю; 34 печать; 35 велели; 38 четвертъ; 39 четвертой; 41 божемъ; 44 одинаго.

Копія 69-а; 1 великий; 3 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 5 грамо(т); 7 ризско(м); 8 никтибор(г); 9 нѣмце(м); 10 купце(м); 11 ризски(м); 13 всѣ(м); 14 што(ш); 15 полочѧно(м); 16 добры(м); 18 то(м); 19 чини(т); 20 нѣмце(м); 22 вѣсѣ(х); 23 все(м); 24 торгово(м); 25 тако(ш); 26 к; 27 кр•̑естъ; 29 чини(т); 30 рубежѧ; 32 истьцѧ; 34 печѧ(т); 36 пса(н); 40 Замість дн̃ь написано над рядком дн̃о; 41 божье(м); 42 лѣ(т) тисѧ(ч); 43 четыри ста; 44 ωдино(г). /141/




[Див. фотокопію грамоти на стор. 141]











78. Вітовт, великий князь литовський, дарує віленським каноникам Березинську землю, шр лежить між Стріиіиним та Рогачевим


3 квітня 1399 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 15, стор. 28; у «Вестн. Европы», стор. 144 — 145, 159 (літографія); Й. Лелевелем у праці «Księgi», стор. 67; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 16, стор. 197; 1867, № 16, стор. 17.

Описана в «Актах ЗР», у розділі «Примечания», стор. 8; у «Вестн. Европы» та А. Прохаскою в праці «Codex», стор. 58; О. Востоковим в «Описании», стор. 124, № 8.

В основу цього видання взято публікацію Я. Головацького.

Копія XIX ст. зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 70 — 72, арк. 7; друга копія — в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 256.


Мы великии̑ 1 кн̃зь Витовтъ 2, даемъ вѣданье 4 всѣмъ, кто 5 на сѐй 6 листъ узозрить, или слышить 7, дали єсмо землю, кановником(ъ) 8 Виленским(ъ) 9 на имѧ Березинскаѧ 10, къ 11 Стрѣшинү, што были єсмо дали 12 /142/ кн̃зю 13 Юрью 14, Толочкү̀ 15 ω(т) Рогачева 16. ω(т) Тоимѧ 17, а в 18 тү̀ землю первописанү̇ю не оустү̇патисѧ никомү̇ 19, ани 20 Рогачевцем(ъ) 21, ани 20 иномү комү, нижь держѧт(ь) 22, кановникомъ Виленскимъ, к 11 Стрѣшин(ү) 23 вѣчно, непорюшно никимже 24, а на то все дали єсмо на крѣпость сеи листъ и печѧть 25 свою велѣли привѣсити, а псан(ъ) 26 оу Троцѣх 27 оу четвергъ 28 по велицѣ дн̃и, подъ лѣты по рож(с)твѣ 29 Гн̃и 30 ≠а̃ и г̃ ста, и девѧт(ь) 31 десѧт(ь) 32 и девѧт(ь) 31. Монивид(ъ) 33.





Різночитання


«Акты ЗР»: 1 Роаділові знаки не збігаються з нашим виданням; 8 кановнико(м); 9 виленски(м); 10 березынскаѧ; 12 дала [?]; 14 Юры?(ю); 15 о? толочку; 17 ω(т) тоима; 19 ни кому; 21 рогачевце(м); 22 держѧ(т); 23 ж стрѣши(н); 24 никим же; 26 пса(н); 27 троцѣ(х); 29 рожтвѣ; 30 гн̃и; 31 девѧ(т); 32 десѧ(т); 33 Монви(д).

«Вестн. Европы»: 5 Замість ком всюди стоять крапки; 6 сё̄й; 10 березынскаѧ; 17 ω(т)тойма; 19 ни кому; 20 а ни; 21 рогачевцемъ; 23 Після слова Виленскимъ пропущено к Стрѣшин(ү) вѣчно, непорюшно никимже; 29 рожствѣ; 30 гд̃ни; 31 девѧть; 32 десѧть.

Копія XIX ст.: 1 Великїй; 2 Витолтъ; 4 вѣданѣ; 7 узозрить и вслышитъ; 10 ѧ передається через я; 11 и; 13 Титли розкриті без застережень; 16 Рогачова; 17 отойма; 18 въ; 21 Рогачевцомъ; 22 нѣтъ держати Каноникомъ; 25 печать; 27 Троцѣхъ; 28 Четверъ; 29 Рожества; 32 тысяча и триста и девядесятъ и девятъ; 33 нема: Мониви(д).












79. Владислав, король польський, дарує село Надієво з присілком Кропивники своєму слузі Ходку Чемеревичу


1 жовтня 1399 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 22, стор. 22; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 32, стор. 58 — 59.

Текст і дата взяті з видання В. Розова. В «Arch. Sang.» вона датується 13 жовтня 1399 р.

Оригінал зберігається в Arch., A. S. №43.

Приклади з грамоти використано в таких мовознавчих дослідженнях: Л. Гумецька, «Втор. спол.», «Перв. прийм.», «Функції», «Мовознавство», № 10, «Словотв. сист. числ.»; С. Бевзенко, «Нариси», «З істор. коментар.»; М. Антошин, «Закарп. гр.»; Я. Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; Ф. Медведєв, «Труди», та ін.


Во и̏мѧ б(ж)ьѥ ста(н) 1 Мы Владиславъ б(ж)ьє мл(с)ти. коро(л). пол(с)ки̋ 2. литов(с)ки̋. и̋ руски̋. и̋ны(х) 3. многи(х). земль. г(с)дрь чинимы 4. знаємо. симъ нашимъ. листомъ кто ко(л). на(н) 5 возри(т). и̏ли па(к). оуслыши(т). /143/ аже слуга. нашь. верный па(н) ходко. чємєрєви(ч). послужи(л). на(м). верне. мы возрѣвши. на єго верну. службу. и̋ хотѧче по нѣмъ. аж бы 6 намъ. вернѣи̋. послужи(л). и̏ нашимъ. дѣтемъ. єго дѣти. и̋ єго щѧткове. дали єсмо и̏ даємъ. наше село. надѣєво. и̋ с 7 п(р)иселкомъ. и̏съ кропивники. и̏ со всѣмъ правомъ. с лѣсомъ. и̋ с дубровами. с полемъ. с бортми. и̋ съ сѣножѧтми. и̋ с рѣками. со всѣмъ. оужиткомъ. како к нему. и̋з вѣку. прислушѧло. старыми границѧми. а то даємъ тако. на вѣку вѣкомъ. єму и єго дѣтемъ. и̋ его щѧтку. не и̏маєть. ω(т) нихъ то ω̋тои̋ти. никоторымъ веремѧнемъ. а ӥс того и̋мають. намъ. служи(т). и̋ нашимъ. намѣсткомъ. ω̋нъ и̏ єго дѣти. и̋ єго. щѧткове копиємъ. а шестью стрѣлцевъ. гдѣ коли намъ. будеть надобно. к нашеи̋. потрѣбѣ. тежь то и̏зволи(л). єсмы єму. аж бы 6 єго. аж бы 6 коли. нѣкотораѧ. пригода єму. ста(л) 8. тогды и̏ма то село замѣни(т). продати. тако доброму. ѧко и̏ самъ. што бы 9 моглъ. намъ с того. службу. написаную. служи(т). во всѣхъ. нашихъ. пригодахъ. не ω̋мешкаѧ. и̏ тому. на крѣпость. печѧть. нашю. казали єсмы. привѣси(т). во лвовѣ в дн̃ь покрова. бц̃и 10. под лѣты. розт̃ва 11. хв̃а. тисѧчѧ лѣтъ. девѧносто. дєвато(г). лѣ(т) 12. а свѣдкове на то. панъ хрщенъ. судомирскѝ. панъ. збыгнѣвъ. маршѧлко. панъ. гнѣвошь. подкомории̋. панъ. пашко скотницки̋. панъ. бѣнко. старосто галицки̋. панъ. пашко. мазовески. панъ. мичко. кухмистръ. вожикъ. и̋ныхъ 3. много было при томъ. добрыхъ. люди̋. полѧнъ. и̋ руси. а писалъ. писарь. малохѣи̋. королевымъ приказомъ.





Різночитання


«Arch. Sang.»: 1 стаи, крапки і надрядкові знаки невідбиті; 2 польски[й], [й] є у всіх прикметниках даного тексту; 3 [и] иных; 4 чинимъ; 5 или; 6 ажбы; 7 ис; 8 стала; 9 штобы; 10 бо[городы]ци; 11 роз[ес]тва; 12 лѣт[а].











80. Львівський воєвода Мацина свідчить про купівлю паном Клюсом у Ходора Шидловоського села Шидлова і дворища Жаворонковича


1400 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1863, т. I, № 6, стор. 3; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 20, стор. 199, 1867, № 20, стор. 19 — 20; О. Смирновим у «Сборнике», № 77, стор. 74 — 75; П. Житецьким в «Унив. изв.», № 12, стор. 60 — 61, в «Очерке», стор. 356; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 29; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 420θ; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 33, стор. 60.

Рукописна копія, зроблена Д. Зубрицьким, зберігається в архіві Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР, ф. К. 57, од. зб. 5, а також в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, №39, арк. 261, оригінал — в Ossolineum, «Inwentarz dyplomatów», №9.

Грамота описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 277, 1882, стовп. 297; у «Протоколах», стор. 212.

Текст публікується за виданням В. Розова. Фотокопію взято з публікації О. Соболевського, С. Пташицького. (Див. фотокопію № 1 на стор. 145.)

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: І. Свенціцький, «Нариси»; Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Втор. прийм.», «Функції», /144/ «Мовознавство», № 10, «Словотв. присл.»; Ф. Медведєв, «Труди»; Я. Спринчак. ВЯ, 1956, № 6; А. Кримський, «Укр. грам.»; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.».


Во ӥмѧ 34 ѻц̃а 1 ї сн̃а ї ст̃го дх̃а. ӓ се ӕ панъ мацина. воє̈вода jлвовъскыӥ 2. ѻсвѣдчаю тъ 3. тымъ листомъ. каждому 4 доброму. передъ кымъ коли буде. тътъ 6 листъ чтюнъ. ӓже́ пришедъ. предъ наше ѻ̈бличьѥ̈. на ӥмѧ ходоро 6. шидловоскыи̇ 7. своє̈ю доброю̈ волью̇̀ 8. здоровымъ животомъ. ничимъ 9 не принуженъ. и 10 продалъ пану клюсови. свою дѣднину 10а. на jм̈ѧ шидловъ. а̇̀ к 11 тому дворище жѧзоронковича. тъ єсть 12 продӓлъ за л̃. копъ. рускыхъ. безо дву копу 13. ӥ за кунь 14. пану клюсови. на вѣкы. и̏ дѣтьмъ є̈го. j̈ єго 15 прирожьнымъ послѣдкомъ. ӓ 16 тако продалъ. ӕ̈ко самъ держѧлъ 17. ӥ с 18 нивами. ӥ сѣножатми. j̈ ставы. и со лѣсы. j з 19 дубровами. j̈ с пасиками. со всѣми границѧми. j̈ вдоложь 20. j̈ пуперекъ 21. того jсного села. j̈ дворища того. жаворонковича. ӓ панъ клюсъ имаєть 22 того j̈ сного села. шидлова. оуживати. j̈ дворища того. жаворонковича 23. на вѣкы. и дѣти є̈го. ӓ на тъ 24 свѣдци. пано ѧшко мазовшанинъ. пано мичко, куликовскыӥ 25. михаль 26 жильховскыи̇ 27. воj̈тъ jлвовскыӥ кундратъ. миколаj 28. милаха лабанеского 29 сн̃ъ. баграмъ соцкыj̈. а на потверженьѥ̈. приложилъ тому 30 листу. свою печать. пано мацина. ӓ писанъ листъ. во лвовѣ. по бж̃ьj̈мъ 31 нарж̃ьнии̇ 32 .. ≠а̃.. лѣ[т] 33. д̃. ста лѣ[т] 33 ::





Різночитання


«Акты ЮЗР»: 1 Отца; 2 Илвовскый, крапки і надрядкові знаки у виданні не відображені; 4 кождому; 6 ходоръ; 7 Шидловский; 8 волею; 10 и пропущене; 10а дѣдину; 11 къ; 12 тоестъ; 13 купу; 15 его, его; 16 а; 17 держялъ; 18 съ; 19 зъ; 21 уперекъ; 23 Жаворонковича; 24 то; 25 Куликовский; 26 Михаилъ; 28 Миколатъ; 29 Чабанеского; 30 къ тому; 31 Божымъ; 32 нароженіи; 33 лѣтъ.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 ω(т)ца; 2 Крапки у виданні не відображені; 10а дѣдину.

«Унив. изв.»: 1 ω(т)ца; 2 Крапки і надрядкові знаки у виданні не відображені; 5 будетъ тъи; 10 и̋; 11 къ; 13 безъ одвукупу; 14 закупь; 15 его, ѥго; 16 а; 19 із; 21 у перекъ; 22 имаетъ; 24 то; 27 Жильховскы; 32 нарожении; 33 лѣтъ.

О. Смирнов, «Сборник»: 2 Крапки і надрядкові знаки не відображені; 5 будетъ тъи; 10 и́; 10а дѣдину; 11 къ; 13 безъ одвукопу; 14 закунь; 16 а; 20 въдоложь; 21 у перекъ; 22 имаетъ; 24 то; 27 Жильховскы; 32 нарожении.

Копія Д. Зубрицького: 3 освѣдчаютъ; 4 кождому; 8 волѣю; 9 ни чимъ; 10 и пропущене; 12 то ѥсть; 13 безъ одвукопу; 15 єго. ѥго; 21 и̇ оуперекъ; 24 то; 26 Михалъ; 28 Миколатъ; 29 Чабанеского; 31 б[о]жымъ. /145/

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 О[ть]ца; 2 Крапки і надрядкові знаки не відображені; 17 держялъ; 21 у перекъ.

П. Житецький, «Очерк»: 1 ω(т)ца, інші титла розкриті без застережень; 5 тъи; 10 и̋; 10а дѣдину; 11 къ; 12 ѥсть; 13 без одвукупу; 14 и закупь; 15 ѥго; 19 із; 20 і въдоложь; 21 і у перекъ; 22 имаетъ; 24 то; 27 Жильховскы; 34 ѧ передається через я, надрядкові знаки відсутні.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 145]










81. Князь Олександр Патрикієвич Стародубський (на Чернігівщині) присягає на вірність польському королеві Владиславу


1400 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 17, стор. 28 — 29; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 21, стор. 200, 1867, №21, стор. 20; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 507; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 48; В. Розовим у «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 34, стор. 61 — 62.

Описана А. Прохаскою у праці «Codex», стор. 71; О. Соболевським у ЖМНПр., стор. 74. Див. також: К. Стадницький, «Synowie Gedymina», стор. 40; «Протоколы», стор. 232.

Приклади з грамоти використано в таких мовознавчих дослідженнях: І.Свенціцький, «Нариси»; М. Антошин, «Закарп. гр.»; Л. Гумецька, «Втор. спол.», «Мовознавство», № 10, «Словотв. сист. числ.»; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; С. Бевзенко, «Нариси»; Ф. Медведєв, «Труди», та ін.

Подається за виданням В. Розова. Фотокопію взято з праці О. Соболевського, С. Пташицького. (Див. фотокопію № 2 на стор. 145.)

Оригінал грамоти зберігається в рукописному відділі Державної публічної бібліотеки ім. М. Салтикова-Щедріна, ф. «Западнорусские акты», № 2.


Се ѧзъ. кнѧ(з) 1. александръ.2 патрикѣєви(ч).3 стародуб(с)ки 4 знамени(т).5 чинимы. симъ нашимъ листомъ. аже слюбую. и̏ слюби(л) 6 єсми́ 7 и̏ цѣлова(л) 8 єсми́ крестъ. по 9 смерти. на(ш)го 11. го(с)дрѧ 12. великого. кнѧ(з) 13. витовта. нє 14 и̏скати ми. и̏ныхъ. господаревъ. мимо наше(г) 11. милого. господарѧ. кролѧ 16. влодислава. пол(с)кого. и̏ 17 коруны. пол(с)коѣ. не 18 ω(т)лучити ми сѧ єѣ. никоторымъ 19. веременемъ. безо лсти. и̏ без 20 хитрости. на крѣпость. сему наше(м) 21 листу. нашю 21а печѧ(т) 22. привѣсили єсмо. оув озера.23 оу круды. межи. городна. и̋ мере(ч) 24 по розтвѣ 25 х(с)вѣ 26, оу пѧтокъ. оу канунъ. ст̃го.27 ω̏брѣзаниѧ 28. хв̃а 29. по нароженьи̋. сн̃а.30 божьєго тисѧчь 31. лѣтъ. и̏ чотыри. ста 32. лѣтъ: —





Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.» 1 княз[ь]; 5 знаменит[о]; 6 слюбилъ; 8 цѣловал; 9 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 11 наш[е]го; 12 г[о]с[у]д[а]ря; 13 кн[я]зя; 16 кроля; 17 и; 18 и не; 21 нашем[у]; 21 а нашу; 22 печат[ь]; 23 оу возера; 24 Мереч; 26 Х[ри]с[то]вѣ; 28 обрѣзания; 29 Х[ри]с[то]ва. /147/

Я. Головацький, «Памятники»: 1 князь; 2 Александръ; 3 Патрикѣевичь; 4 Стародубскїй; 5 знаменито; 6 слюбилъ; 7 єсмы; 8 цѣловалъ; 9 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 11 нашего; 12 господарѧ; 13 кнѧзѧ; 14 не; 17 и; 18 и не; 19 нѣкоторымъ; 20 безъ; 21 нашемү; 22 печать; 23 оу-въ озера; 24 Меречь; 25 Розствѣ; 26 Христовѣ; 27 св.; 28 Обрѣзаніѧ; 29 Христова; 30 Сына; 31 тисѧча.

«Акты ЗР»: 1 ѧ передається через я; 2 Александръ; 3 Титла і скорочення розкриті без застережень; 4 Стародубскій; 5 знаменито; 7 есмы; 14 на; 20 безъ; 21 нашему; 24 Меречь; 25 Розствѣ; 28 Обрѣзанія; 31 тисячя; 32 чотыриста.











82. Івашко, син молдавського воєводи Петра, і пан Вілча ручаються Владиславу, королю польському, за Романа


1400 р.


Текст опублікований Е. Калужняцьким у праці «Documente», № DCXLVIII, стор. 819 — 820; В. Уляницьким в «Материалах», № 12, стор. 12, звідки передруковується і в цьому виданні.

Оригінал зберігається в A. G., sign. 5327.

Приклади з грамоти зустрічаються в праці В. Ярошенка, «Укр. мова молд. гр.», та ін.


Я 1 Ивашко сынъ 2 Петровъ. дѣдич 3 Валаски и панъ 4 Вилчя. поручяемъ и выручили есмо оу нашего господаря. оу велебного кроля Полского 5 Романа, а слюбуемъ и слюбили есмо за Романа аже имаетъ 6 Романъ служити нашему гсдрю 7 кролю Влодиславу Полскому 8. и корунѣ Полской 9. и веренъ быти безо лсти и без хитрости. а того натсва 10 Романъ не имаеть оуспоминать 11. а ни 12 жяловати ни пред 13 однымъ чоловѣкомъ. а ни 12 на князь Швитригай 14 не имаеть жяловати. пак 15 ли бы Романъ почял 16 и жяловалъ пред 13 кимъ того нятства. а любо на княз 17 Швитригайла. тогды мы имаева того исного Романа опять 18 поставити. и дати в 19 руцѣ нашему милому гсдрю 7 кролю Полкому 20. и на крѣпость сему листу наши печяти привѣсили есмо в 19 городѣ Берестьи под 21 лѣты Розства Хрва 22 тисяча лѣтъ и чотыриста.





Різночитання


Е. Калужняцький, «Documente»: 1 я передається через ѧ; розділові знаки не відповідають нащому виданню; 2 с[ь]нъ; 3 дѣдич[ь]; 4 пан[ъ|; 5 Польского; 6 имаеть; 7 г[о]с[по]д[а]рю; 8 Пол[ь]скому; 9 Пол[ь]ской; 10 нѧтства; 11 оуспоминат[и]; 12 ани; 13 пред[ъ]; 14 кнѧзѧ Швитригай[ла]; 15 Пак[ь]; 16 почал[ъ]; 17 кнѧзѧ; 18 ωпѧть; 19 в[ъ]; 20 Пол[ь]скому; 21 под[ъ]; 22 Хрис[то]ва. /148/












83. Івашко, син молдавського воєводи Петра, присягає на вірність королеві Владиславу і князеві Вітовту


1400 р.


Текст опублікований Е. Калужняцьким у праці «Documente», № DCXLIX; В. Уляницьким у «Материалах», № 13, стор. 11 — 12, звідки передруковуеться і в цьому виданні.

Приклади з грамоти зустрічаються в праці В. Ярошенка, «Укр. мова молд. гр.», та ін.


Я 1 Ивашко сн̃ъ 2 Петра воеводы. дѣдич 3 земли Валаскоѣ знаемо чиню симъ листомъ, аже велебный гсдрь Влодиславъ и з 4 Божьей 5 млсти кроль Полски и велебный княз 6 Витовтъ Литовски 7 смиловалис 8 надо мною 9. приняли суть мене собѣ слугою. тогды я слюбою 10 имъ веренъ быти и служит 11 на всѣхъ мѣстехъ 12 безо лсти без 13 хитрости. также коли ми Бгъ поможетъ 14 ку моеи отнинѣ 15. буду господаремъ и воеводою оу земли Валаскои. 16 слубую и сеи листъ на себе даю. аже хочю тымъ лепѣи служит 17 нашему милому гсдрю кролю Полкому 18 преженаписаному 19. и велебному княз 20 Витовту. и корунѣ Полской 21 веренъ быти со всѣми моими бояры Валаскими. и со всею землею Валаскою при них 22 и зоста 23 на вѣки. противу ихъ не быти никоторымъ веременемъ. мимо ихъ иныхъ 24 господаревъ не искати безо лсти и безъ 25 хитрости; также хочю отступит 26 нашему гсдрю крол Полскому 27 тоѣ земли Шепинскоѣ 28 . и тыхъ городъ 29 што суть в 30 неи по старую границю, а тежь штожь мои отець 31. Петръ воевода позычил 32 пѣнязи моему милому гсдрю кролю Полкому 33. и тыхъ ся отступаю 34. и листы хочю тыи вротит 35. и на крѣпость сему моему листу печять мою привѣсили есмо в 30 городѣ Берестью оу четвергъ въ 30 днь 36 изачятья 37 Матки Бжьеи под 38 лѣты Розства Хсва 39 тисяча лѣтъ и чотыриста лѣтъ. и на то на все слюбили. есмо. цѣловалъ 40 крестъ с 41 паномъ Вилчею и печять Вилчина привѣшена съ 41 моею, а хочю голдовати подлугъ крестьянского права.





Різночитання


Е. Калужняцький, «Documente»: 1 я передається через ѧ; 2 Титли розкриті без застережень; 3 дѣдич[ь], розділові знаки не відповідають нашому виданню; 4 из[ъ]; 5 божьеи; 6 кнѧз[ь]; 7 Литов[ь]ски; 8 смиловали сѧ; 9 мною [и]; 10 слюбую; 11 служити, 12 мѣстех[ъ]; 13 [и] без[ъ]; 14 поможет[ь]; 15 ωтчинѣ[и]; 16 и в кінці слів після голосної передається через й; 17 служити; 18 Пол[ь]скому; 19 преже написаному; 20 кнѧз[ю]; 21 Пол[ь]ской; 22 них[ъ]; 23 зоста[ти]; 24 иных[ъ]; 25 без[ъ]; 26 ωтступити; 27 крол[ю]; Пол[ь]скому; 28 Шепин[ь]скои; 29 городовъ; 30 в[ъ]; 31 ωтець; 32 позычил[ъ]; 33 Пол[ь]скому; 34 ωтступаю; 35 вронити; 36 д[ь]нь; 37 зачѧтьѧ; 38 под[ъ], 39 Христова; 40 [и] цѣловал[и]; 41 с[ъ]. /149/












84. Пашко Обухович дарує землю Лаврашевському монастиреві


XIV ст.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, стор. 103, № 64. II, звідки передруковується і в цьому виданні.

Рукописна копія XIX ст. зберігається у відділі рукописів Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 70 — 72, арк. 108, оригінал — у B. Cz., E. p., №2097, арк. 26. Характеризується О. Востоковим в «Описании», стор. 125; Є. Карським у «Сл. кирилл.палеограф.», стор. 55.


Во имя Отца и Сына и Святого Духа. Се азъ Пашко Обуховичь, тивуна Унегневицкого сынъ, погадавши есми съ своєю братією 1, съ тивуномъ Негневицкымъ Гринемъ а съ 2 братомъ своимъ Михаиломъ, а съ 2 дѣтми 3 своими съ Семеномъ а съ 2 Панкомъ, записалъ есми на пречистое домъ къ 4, Лаврашеву монастырю сѣножати двѣ около нивы нашея подъ перевѣсіемъ 5, вѣчно і 6 непорушно. А при томъ былъ Тивунъ Негневицкый 7 Гринко 8, а братъ мой Михайло, а дѣти мои Сенько и Панько а Онтонъ Ефремовичь, а пани Митковое люди: Василь 9 а Степанъ Жибуничь а Ондронъ Комаровичь.





Різночитання


Рукописна копія: 1 братиею; 2 сь; 3 детьми; 4 къ; 5 перевѣсиемъ; 6 и; 7 Негневїцкы; 8 Гринъ; 9 василъ.













85. Лук’ян Шуба з своєю дружиною Василисою дарує Лаврашевському монастиреві сім’ю Крічу з майном


XIV ст.


Текст кадрукований в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, стор. 103, № 64. I, звідки передруковується і в цьому виданні.

Рукописна копія XIX ст. зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева № 256, папка № 70 — 72, арк. 106 — 106зв., оригінал — у B. Cz., E. p., №2097, арк 140 зв. Грамота характеризується О. Востоковим в «Описании», стор. 125; Є. Карським у «Сл. кирилл. палеограф.», стор. 55.


Во имя Отца и Сына и Святого Духа. Се я рабъ Божій 1 Лукъянъ Шуба и съ своею женою Василисою и 2 съ своими 3 дѣтми Петромъ и 4 Θедкомъ, и своего цѣлого разума, отходя сего свѣта записалъ есмь къ 5 пречистой 6 Богоматери къ 5 Лаврашову монастырю человѣка на имя Крѣчю и 7 дѣти его и землею и со всими уходы, а дали есмо вѣчно. — А при томъ 8 былъ: архимандритъ Никита Лаврашовскый, отецъ нашъ духовный 9, и старци на имя Восьянъ и Макарей и иншіи 10 старци; а добрыхъ людей было стороннихъ: пани Волкова 11 Гавсовича жена Фетина съ 12 своимъ сыномъ Яцкомъ, а панъ Василей Протасовичь, а Офонасъ сотникъ. А хто сіе 13 порушитъ нашо приданїе, што есмо придали къ пречистой 6 Богоматери, разсудиться со мною предъ Богомъ. А писалъ панъ 14 Николскый 15 Панкратей.





Різночитання


Рукописна копія: 1 Божии; 2 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 3 съсвоими; 4 а; 5 к; 6 пречисто; 7 й; 8 прітомъ; 9 духовны; 10 иншии; 11 Волковаа; 12 и съ; 13 сие; 14 попъ; 15 Никольскый. /150/





Див: грамоти 1-20, грамоти 21-40, грамоти 41-60












Попередня     Головна     Наступна                 Шрифт


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.