Попередня     Головна     Наступна

3-го лютого 1939

Міністр Юліян Ревай повернувся з Праги. Запрошуємо його на засідання УНО. Майже цілий Провід присутній, всі цікаві на те, що він приніс.

Міністр реферує про те, що Беран, голова центрального уряду в Празі в’яжеться до генерала Прхали. Він навіть твердив, що іменування сталося на німецьке бажання. Сам д-р Гофман, твердив

Беран, після поїздки по Карпатській Україні зробив таке предложення і просив іменувати генерала Прхалу міністром. Це Беран заявив перед свідком, д-ром Михайлом Бращайком, якого міністр Ревай узяв з собою до Праги як правного дорадника і свідка, знаючи, які чехи крутії.

Ну, якщо сказав сам голова міністрів празького уряду, що іменування Прхали перевелось за німецькою згодою, нема причини не повірити, але все ж таки сконтролювати це твердження можна, бо знаємо Берана...

Міністр Ревай сів у трамвай з Бращайком, і прибули до німецької амбасади, щоб запитатись від самих німців, наскільки це твердження Берана відповідає дійсності.

Німці були здивовані і заперечили, заявляючи, що вони номінації Прхали не бажали та що вони Прхалу знають як бенешівського любимчика. "І як міг це Беран твердити?" — обурювалися німці.

Німецька амбасада зробила з того крик, це ж нечувана річ, щоб голову міністрів зловити на брехні. Телефонували, сварили, обурювались, і Беран мусив німців перепрошувати. Але страшенно завзявся проти міністра Ревая, не міг йому простити, що так його скомпрометував перед німцями.

Нічого певного нам з Праги міністр Ревай не приніс. Оповідає нам лише те, як генерал Прхала в Празі скаржився на Хуст, що його у владному будинку прийняли якісь "горске збойніці зе секерамі" (гірські розбійники із сокирами). Це він так назвав гуцульську почесну сторожу, що там зі своїми різьбленими топірцями стояла в рядах і гостинно прийняла його так гарно. За те Прхала віддячився, називаючи їх розбійниками...

4-го лютого 1939

Для прикладу, що у нас ішло все "по-демократичному" та "погуманному" (якраз тоді, коли вороги ставили ніж на наш карк), наведу один випадок, що трапився в сусідній кімнаті, про який мені оповідали урядовці.

До хустської в’язниці привели у Волівщині зловленого польського терориста. Начальник нашої державної безпеки Вайда завів його до своєї канцелярії для переслухання, доки ще не віддадуть терориста до військової в’язниці, де були й інші такі самі в’язні. Взяв Вайда крісло, по-демократичному попросив терориста ласкаво сісти і почав шукати за протоколом, що був списаний на місці зловлення терориста, але його на свойому столі ніяк не знаходив.

Канцелярія Вайди складалася з двох приміщень: в одній сидів сам шеф — Вайда (під числом 14-им, на першому поверсі): тут переслухували підозрілих, а також в цьому приміщенні приймали гостей, що інтервеніювали в справах деліквентів. В другій кімнаті (ч. 15) працював персонал канцелярії — один юрист та канцелярійний урядовець. (Моя кімната була під числом 16-им).

Вайда протоколу не знаходив. Залишивши свого "гостя" в м’якому шкіряному кріслі, Вайда пішов до сусідньої кімнати шукати акт.

Українці, звичайно, не є тими людьми, щоб все мали на місці. Так само і канцелярія Вайди не була вилучена з цієї категорії. Вайда шукав протокол по столах, по скринях. Коли нарешті знайшов його і вернувся до своєї кімнати, польського терориста вже не було — він давно втік... Був би дурний не скористати!

Кінь має чотири ноги і поховзнеться, а людина тільки дві. Міг і Вайда зробити помилку. Але, безперечно, Вайда робив велике діло і працював понад свої сили. Не він винуватий, що прийшлося з найбільшими злочинцями поводитись у білих рукавичках. Винуваті самі чехи і їх демократія, що не дозволяли поставити тих злочинців під наглий суд або просто розстріляти на місці без суду, коли він нападе зі зброєю в руках на чужу територію.

6-го лютого 1939

З майбутнім послом інж. Романюком виїхали ми удвох в його мукачівський район на збори по селах. В Новому Давидкові зробили ми досить поважні збори спільно, але мали ще багато на програмі — і розійшлись: Романюк заїхав до Великих Лучок, а для мене лишилися два села: Страбичів і Горонда.

Мукачів відпав до Мадярщини, а з ним і всі дороги та мости. Через річку Латорицю переправлялися ми човнами, опісля возом через поля та болота, бо доріг не було. Колеса застрягали в болото до голінки.

Коли я скоро сполудні прибув до Страбичова, школа вже була повна місцевих селян, а також площа перед школою аж на саму вулицю. Заледве пробився я до школи, так багато учасників. Але яких тридцятеро пискачів стояло під школою і, демонструючи, поставилися проти мене надзвичайно ворожо. Я вже бачив, що тут хтось за кулісами підбурює.

Комендант жандармської розвідки вимагав від мене, щоб я показав дозвіл на збори. Коли я йому вияснив, що тепер, під час виборів дозволу не потрібно, то він закрутив в іншу сторону. Сказав, що перед годиною наспіла заборона всіляких політичних зборів та що ту заборону видав не хто інший, як сам прем’єр Волошин. Я вже бачив, що тут самі чехи роблять біду. Я це заперечив, заявивши, що я, як урядовець міністерства, знав би про цю заборону, бо приходжу від самого прем’єра. Засоромлений комендант станції жандармерії стиснув плечима і відійшов. Проголосив тільки, що вся відповідальність паде на мене, на що я погодився.

Я увійшов до зали, розпочав збори, але розкинені по цілій залі чорнорубашники та мадярони мені перешкоджали, свистали, вискали і переривали мою промову.

Вікна школи були відчинені зідвору, щоб чути й на вулиці, бо всі не вмістилися в залі. Перед вікнами чорнорубашники-фенциківці також виробляли мені сцени: співали російські пісні, вигравали на гармонійці, вигукували та іронічно ставили питання. Я і мої люди кілька разів звернулися до чеських жандармів, до того самого коменданта, що зі мною розмовляв на початку, який проходжувався по вулиці в супроводі інших, просили ми його, нехай зробить порядок, але жандарми ще підбадьорювали русотяпську смаркачню, вимахували їм руками та віталися з ними.

Я наказав зачинити вікна. Не почують ті, що лишились на дворі, але принаймні в залі буде порядок. Але тепер ті бунтівники, що були всередині, почали мені нову бурю розбиванням зборів.

Я пішов до крайності. Хто тільки з пискачів промовив одно слово в залі перериваючи мене, того негайно наказав викинути. Я скоро переконався, що моя січова уніформа має респект. Після цього я мав у залі порядок.

Але босячня помстилась на мені інакше. Коли я після скінчення зборів хотів сісти на фіру, чорнорубашники серед вулиці перевернули мій віз... Врятували мене наші, яких була велика більшість.

Ще гірше було в Горонді. Село це лежить побіля самої мадярської границі. Мадяри цю громаду з одного боку тероризували нападами диверсантів, з другої сторони це село й дотепер було мадяронсько-русотяпським гніздом, а навіть чехи мали тут великі впливи. Багато з мадяронської молоді перейшло на мадярську територію і вступило до рядів терористів.

Мої збори були вже перед кількома днями оголошені; мадяри з Мункача вислали кілька агітаторів своєчасно, щоб унеможливити збори.

Я прибув до села якраз під час вечірні в православній церкві. В школі вже було два-три десятки наших людей, і ми дорадились, що зачекаємо, доки й інші вийдуть із вечірні.

Тільки що вийшли з церкви, всі зразу прибули на наші збори. Я просто дивувався, яка тут свідомість. Ішли не поодиноко, але майже замкненими рядами, гейби вже десь умовились відносно цілі. Видно було, що є добре зорганізовані.

Ладять для мене в школі стіл, але ставлять його серед зали. Мені здається, що вони роблять так навмисно, щоб я був зі всіх боків окружений. Я вмішався, — пересунув стіл під саму стіну біля дверей, мотивуючи, що всі учасники інакше не будуть чути. В дійсності я передбачую небезпеку та стараюсь бути якнайближче до дверей.

Розпочинаю збори. Говорю кілька хвилин, аж чую: мої слухачі нагло починають співати духновичівський гімн "Подкарпатскіе русины". Думаю собі, може справді я зле зробив, що не почав збори гімном. Починаю і сам підтягувати, думаючи, що селяни нашого гімну "Ще не вмерла..." ще не знають.

Після відспівання починаю знову говорити. Промовляю дві-три хвилини, а тут тобі знову вдарили мої слухачі у той сам гімн. Це обурило мене, і після його відспівання починаю пояснювати, що ніде на світі на жодних зборах не співається гімн двічі. Ще я не скінчив своє пояснювання, як ударили і втретє ту саму пісню. Я вже побачив, що це демонстрація. Тримаючи руку в кишені, запитав їх: хочуть мене прослухати чи не хочуть?

Замість відповіді хтось там ззаді крикнув:

— Гура! На нього!

Піднялися зразу кулаки, палиці і я аж тепер побачив, в якій я небезпеці. Щастя, що стіл був досить широкий і відділював мене від "шановних громадян". Я швидко зорієнтувався, блискавкою витягнув з кишені револьвер, свою першорядну "штаєрку" модерного типу скоростріла і гукнув на цілу залу, що застрілю як собаку кожного, на решето продіравлю, хто до мене наблизиться. Вони цього не чекали, на мент неначе остовпіли, і ждуть.

Під охороною зброї я покинув залу і урятувався від здичілої товпи, а то були б роздавили, як жабу серед дороги. В залі почалися сварки, але зараз вийшла товпа на двір і поволі почали розходитись. Кілька молодиків пустилось за мною, але на вулиці не відважились нападати, тим більше, що там випадково знаходився жандарм, наш хлопець, свідомий українець.

Розмовляю з жандармом. Довідуюся, що цю авантюру підготовили його колеги, чеські жандарми, разом з мадярами. Підбурили голоту, а самі, замість бути в поготівлі, пішли "на прохазку" (на прохід), щоб не бути свідками і щоб не прийшлося ліквідувати очікувану бійку. День перед тим самі чеські жандарми гостили кількох чорнорубашників, платили їм напій за те, щоб розбили мої збори. Прхаліада має довгі руки, досягає аж до Горонди...

— Єн му дайте! (Тільки дайте йому!) — поучували "пепіки" (чехи) мадяронів. При гостині, як кілька рубашників "забулось" і почали співати українські пісні, ці самі чеські жандарми заявили, що воліють чути мадярські пісні, як українські... От, будьте після цього слов’янофілами! Щоб грім убив таких слов’ян!

Цьому українському жандармові можу завдячувати, що мене ізза плотів камінням не вбили. Він сів на ровер, і мене випровадив із села. Все ж таки одна каменюка засягла коня, а друга мало що не потрапила візника.

Возом прибув я на велику вулицю. Біля Лучок прилучився Романюк. За Давидковом нас чекало авто, і ми пізнім вечором прибули до василіянського манастиря в Росвигові. Тут знайшли ми міністра Ревая, мукачівського окружного начальника Комаринського, мого співробітника, редактора Тарковича й інших. Міністр Ревай загостив сюди із своїх тріумфальних зборів у Кальнику, Завидові та Кайданові, де прослухало його десятки тисяч українських селян.

Василіянські монахи прийняли нас дуже гостинно, нагодували, напоїли, ще й повно яблук понатикали в наші кишені.

7-го лютого 1939

Професор міннесотського (Америка) університету, українець Олександр Неприцький-Грановський купив у Хусті гарний партеровий дім для американсько-українського товариства. Посвячення дому перевів сам Преосвящений Владика д-р Нярадій.

Це сам професор Грановський, як голова Організації Державного Відродження України (ОДВУ), прислав листа до Федора Ревая, в якому сповіщав, що організація рішила вислати в Карпатську Україну пакети з потрібними речами. Ідеться тут про величезну матеріальну допомогу Карпатській Україні. Організація вже надала на корабель 117 великих пакунків, деякі з них важать, по 350 кг. Є в них одіж, взуття, шкіра на черевики, білизна й інші речі. Посилку заадресовану на ім’я прем’єра Волошина посилають при посередництві міжнародного Червоного Хреста. Це значить, що майже на кожного українця в Карпатській Україні припадає по одному одягові.

Дальше сповіщає професор Грановський, що ОДВУ також організує збірку всяких медичних приладів, інструментів, ліків та інших запасів для обслуги лікарень у Карпатській Україні.

Організація переводить також грошеву збірку, а навесні прибуде до нас перша гуртова прогулянка американських наших братів, в числі кілька сот осіб.

Цей лист спричинив між нами величезну втіху. Нехай живуть наші американські брати!

8-го лютого 1939

До Хуста приїжджають з Ужгорода люди, що зосталися колись з мадярами, не бажаючи евакувати. Але приходять до переконання, що з мадярами нема карпатському українцеві життя. По-перш, що викинули майже всіх наших людей із посад, по-друге, в неможливий спосіб переслідують, руйнують, нищать все, що слов’янське, відтак у брутальний спосіб накидаються на всіх, хто тільки не мадяр, побивають, збиткують, знущаються і замикають до в’язниць.

З Ужгорода втік і прибув до Хуста д-р Марко, що колись належав скорше до мадяронів ніж до нас. Тепер самі мадяри зробили з нього українця. Покинув мадярів також і наш спортовець Василь Федак. Втягнув його до редакції і доручаю йому вести спортову рубрику.

Також приїхав професор Лелекач і голоситься на службу. Лелекач, цей відомий наш молодий науковий працівник, залишився у мадярів через маєток та дружину. На цьому він у нас багато втратив. Колись ми його поважали дуже високо, нині дивимось як на людину хиткого характеру, коли його жінка могла переконати, що йому хата важніша, чим наукова праця в своїй державі. Хоч мадяри з посади його не викинули, але таки душевно не витримав.

— Роби, що хочеш, жінко, зіставайся, розводись чи ходи зі мною, але я з мадярами не годен жити...

"Краще пізно, як ніколи..."

Та вже найбільше гніваємось на фахового вчителя Михайла Карбованця, якого вважали ми хребетним, більше свідомим, як він тепер показався. Карбованець був на шкільному відділі в Ужгороді, десь від жовтня став секретарем начальника міністерства шкільництва Августина Штефана. Після втрати Ужгорода, також на бажання жінки, залишився з мадярами. Але і він не витримав — десь із початком грудня бачимо, а Карбованець у Хусті, проситься на службу.

Наш уряд видав був розпорядження, щоби подібним дезертирам загородити дорогу повороту. Хто не голосився на працю до 13-го листопада, того більше не вважаємо нашим урядовцем.

Але мусимо робити виїмки. Все ж таки це наші хлопці, з деякими заслугами. Та нехай, одначе, не думають собі, що відразу обдаримо їх такими самими ресортами, в яких були перед утечею (бо це не можна інакше назвати, як дезерцією). Такий Карбованець не буде знову секретарювати в міністерстві, а за кару нехай іде вчителювати на село. Такий Лелекач, професор гімназії, нехай за кару іде на горожанську школу десь у глуху провінцію, щоб ці панове на будуче не легковажили собі розпорядження свого рідного уряду. Повчителюють, помучаться десь "у чорта за дверми" деякий час, а тоді можна буде їм простити і взяти їх на ліпше місце. Але кара неодмінно мусить бути.

З цього приводу і засідає УНО. Карбованця деякі з нас навіть на працю не хотіли взяти. Якраз через те, що перед тим показався таким активним, тим більше болить нас його зрада. За Карбованця дуже експонувався д-р Михайло Бращайко, який вину взяв на себе, заявляючи, що Карбованець залишився в Ужгороді за його згодою... Таким чином Карбованець не пішов учителювати десь на глухе село, але попав знову до міністерства шкільництва в Хусті.

1 що ж би ви думали? Карбованець пробув між нами якийсь тиждень, і одного гарного дня заявив крізь плач, як баба, що він мусить повертатися назад, бо він без жінки не може жити... Вона почуває себе мадяркою (навіть з нашими в Ужгороді говорити інакше не хоче, лише по-мадярськи...). Приїхав кінцем листопада й вернувся 1-го грудня...

Слабі деякі наші, ох, слабі! Сотки, тисячі нашої молоді, найкращого цвіту народу, приносять себе в жертву, умирають за ідею, за рідну державність, а такий Карбованець за одну бабу готовий зрадити народ! Та хто вище стоїть: нація чи баба?! Жінка чи ідея?!

Недостойні вони, щоб називалися провідниками народу!

9-го лютого 1939

Колись наші села пропадали, просто топилися в алкоголізмі. Як прийшла неділя, півсела валялося по шинках.

Біля двісті читалень товариства "Просвіти" за двадцять років культурно-освідомлюючої праці довели до того, що сьогодні в корчмах людей майже не видно, особливо молодь здержується в читальнях.

Та є вже села й такі, що вповні є проти алкоголізму. Ось, громада Нижній Бистрий внесла прохання заборонити всі корчми в селах, відібрати ліцензії на продаж напитків взагалі. Прохання це підписали і старі й молоді, майже всі мешканці цієї громади.

Генерал Прхала несподівано повернувся до Хуста. До владної будови не заходить, урядує в команді гарнізону.

Чеська Народна Рада видала до чеського громадянства заклик, в якому наказує підтримувати при виборах українську владу Волошина. На наше диво, заклик підписав і генерал Прхала.

Деякі наші тішаться. Шеф пропаганди навіть наказав мені в щоденнику про це написати, вихвалити Прхалу, але я спротивився, і УНО стало по-моєму боці. Не розумію д-ра Комаринського, чому Прхалу боронить? Мені здається, що впливає на нього жінка-чешка.

У щирість чеського заклику не віримо і не будемо вірити, бо самі факти переконують нас противно. А врешті, Чеська Народна Рада могла видати цей заклик з тактики "для ока", а тайком пустила інструкції інші. Це судимо після того, що чехів цей заклик не переконав, не відвернув від запеклого україножерства, навпаки, лояльних чехів високо цінимо.

В Хусті німецький консулат уже урядує. Нема для нього кращого приміщення, то поки що примістився в Січовій Гостинниці. Там таки і мешкає консул з родиною. Весною розпочнуть для нього будувати палату під замковою горою.

Зачуваємо, що і Румунія хоче поставити в Хусті свій консулат. Також севлюський польський консул задумує перенестися до Хуста. Наша столиця набирає чимраз більшого значення.

10-го лютого 1939

Щойно в стадії будування держави виникають питання, на які не числилось спочатку і яких ми не передбачали.

Виявилося, що в нас нема фахівців. Наприклад, пошта ще все не наша, хоч вона є найважнішою. Робите революцію, по-перш стараєтесь захопити пошту. Ми вже майже півроку при кермі управління цієї землі, але не можемо твердити, що пошта, оці очі, оці вуха, є нашою. Поштмістри чехи, люди вороже настроєні, тільки те й роблять, що на кожному кроці саботують. Ви просто не можете надати довірочної телеграми, не можете заговорити з ким-небудь телефонічно, щоб не довідалась Прага.

Одного дня я навмисно занотував такий випадок: з редакції "Нової Свободи" між другою і четвертою годиною ополудні просив я уряд пропаганди в президії міністерства, але мені сполучення пошта не дала; протягом двох годин сім разів відповіла, що "занято". Це не відповідало правді; я сам пішов до міністерства і провірив справу, ніхто з пошти до уряду пропаганди навіть не задзвонив, можуть підсвідчити урядовці, що виконують службу. Апарат телефону також не зіпсутий... Не хочуть вас сполучити і готово, пошта саботує!

Полетів директор пошти і кілька вищих урядовців, і могло б полетіти дальших 80 начальників поштових урядів у Карпатській Україні (бо між ними хіба ж два — три наші), якби не був брак фахових сил. Давайте нам наших поштмістрів, бо то не йде так, лише замінити. Прогнати легко, але дайте замість них досвідчені сили. Поштмістер мусить уміти телеграфувати, абетку Морзе мусить мати в мізиннику.

Наш уряд опублікував заклик до всіх українців-спеціалістів, щоби голосилися на працю. Наша держава потребує фахівців, яких зараз ми готові примістити до відповідних варстатів праці. Робляться великі плани реорганізації. Окружні уряди, суди будуть зорганізовані наново, щоб відповідали теперішньому територіальному положенню країни.

Та найкраще зорганізовано наше шкільництво, яке поставлено дійсно на західноєвропейський рівень. Середні й фахові школи зорганізовані так, щоб вони були в українському оточенні.

Цікаво навести, де маємо середні школи:

1. Великий Березний — Експортова академія;

2. Свалява — Торговельна академія;

3. Свалява — Школа лісників;

4. Свалява — Державна господарська школа;

5. Севлюш — Металвиробна школа;

6. Волове — Державна вища промислова школа;

7. Севлюш —Торговельна школа;

8. Севлюш — Фахова жіноча школа;

9. Буштино — Господарська школа;

10. Ясіня — Деревообробляюча школа;

11. Севлюш — Учительська семінарія (дівоча й хлоп’яча разом);

12. Воловець — Учительська семінарія;

13. Перечин —Державна реальна гімназія;

14. Великий Березний — Державна реальна гімназія;

15. Чинадієво — Державна реальна гімназія;

16. Білки — Державна реальна гімназія;

17. Хуст — Державна реальна гімназія;

18. Великий Бичків — Василіянська класична гімназія;

19. Рахів — Державна реальна гімназія;

20. Ракошин — Державна реальна гімназія.

Горожанських шкіл маємо 36 в Карпатській Україні, а народних шкіл буде біля вісімсот.

11-го лютого 1939

Останні сили напружуємо, щоб сьогодні, напередодні рішальних виборів, подержати чим більше зборів, вияснити населенню, що ще неясно.

З Іваном Рогачем сідаємо в авто і їдемо в Мараморощину. Я залишаюся у Вільхівцях, а Рогач їде далі, до Руської Мокрої і Брустур.

Громада Вільхівці православна, але українська. Саме село досить заможне, плекає багато садовини, але ще все поширене п’янство.

З Вільхівців походить кандидат на посла Шобей, але тепер його нема вдома. В селі розвісили прапори, і люди посходилися до школи. Скоро ополудні зі зборами я готовий, наймаю воза і їду далі.

В Нягові приготовляє мені широчезну аудиторію учитель Бейлаварій, один з найсвідоміших молодих учителів. Нягово донедавна було бідолашним селом. Десь перед десяти-п’ятнадцяти роками взялися селяни плекати садівництво, засадили поля яблунями. Замість верб та непотрібних кущів ростуть в їх районі овочеві дерева, і сьогодні селяни дуже заможні, навіть багаті. На їх сіллю просяклому грунті дозрівають спеціальні яблука першого сорту "йонатани", що успішно конкурують з подібними яблуками в Каліфорнії. Не гниють, не псуються і видержать до других.

Кілька років тому селян у Нягові використовували жиди. Оповідає мені селянин, що п’ять років тому продав він жидові ввесь урожай яблук за чотири тисячі корон, але з тим, що ще до того має повозити купцеві на станцію. Осінню прибув з Німеччини купець, купив від жида яблука, а бідний селянин возив ті яблука німцеві на станцію цілий тиждень. Коли спитав німця, скільки заплатив за яблука, то аж остовпів. Довідався, що жид дістав за них сімнадцять тисяч корон... Заробив тринадцять тисяч без того, щоб пальцем кивнув...

Від того часу нягівчани жодного жида посередничити не допустять. Заробляють самі в себе. По сорок та по п’ятдесят тисяч готівки одержать на руку за яблука. При тому такі ощадні, що корони не видадуть непотрібно.

В цьому селі селяни дуже тверезі, нема ні одної корчми. З Нягова повтікали всі жиди, там не мають що робити, нема кого ошахрувати. Селяни скуповують жидівську землю і закладають дальші сади.

Ще ніде не бачив я, щоб так уважно слухали на зборах і так інтелігентно робили запити, як ці нягівчани. Посідали в школі, повідчиняли вікна, щоб і ті чули, що не вмістились до школи, і я говорив там кілька годин на всі теми. При тому не був змучений, просто сатисфакція була з цими селянами вести розмови. Розумні, начитані, видно, що мають першорядних учителів. Такий Бейлаварій за одну зиму дав їм десятки викладів та лекцій. Нягівчанами я просто захоплений. Вже з природи надзвичайно інтелігентні. Старий, молодий — щоднини пересиджує в читальні і вчиться...

Цієї самої днини відбуваються у всіх околицях сотні зборів. Міністр Ревай поїхав у Гуцульщину, в Кобилецькій Поляні д-р Росоха, в Нересниці держить збори мій земляк д-р Горват, в Довжанщині д-р Гупаловський, раковецьку округу взяв Степан Клочурак, Іршавщину Федір Ревай, села Осой і Ільницю д-р Михайло Бращайко, Ракошин і Давидково Августин Штефан, Ком’яти — д-р Долинай. Всі, хто лише міг, пішли на провінцію. З практики знаємо, що той має правду, хто говорить останній...

Ще передучора опублікували ми заклик УНО до українського населення, що має робити під час виборів. Цей заклик такий гарний, такий поетичний, що варто з нього подати бодай деякі уривки:

"В суботу, в передвечір історичних виборів до першого Сойму Карпатської України, о пів до шостої години вечором, нехай задзвонять дзвони у всіх церквах нашого краю, щоб сповістити, що наближається велике національне свято. У всіх вікнах запаліть свічки, що сповіщатимуть зустріч великого дня... На всіх верхах-горах хай запалають в той же час вогні святої волі. Від тієї хвилини належить залишити всяку тяжку роботу... Прикрасіть ваші доми синьо-жовтими прапорами... при заході сонця, в суботу, одягніть на себе свою найкращу одежу та зберіться на головних місцях ваших сіл та міст. Здійміть шапки з голів і слухайте звуків дзвону. Глядіть на вогні свободи, що горітимуть на горбах та верхах ваших гір..."

Вечором верталися ми (Рогач, д-р Горват і я) до Хуста. Навмисно їхали сповільна, щоб обсервувати села, якими проїздили.

Українські села прибрали святочний вид. На горбах, горах і високих верхах горіли великою поломінню вогні свободи. В усіх церквах загули дзвони, щоби оповістити велике національне свято. Наші перші вибори на українській землі! Це ж перший Український Сойм! Ні в Наддніпрянській Україні, ані в нас ще своїх виборів не було...

Люди збирались перед школами, з лямпіонами та смолоскипами, під синьо-жовтими прапорами маніфестували, маршували селом... У вікнах горіли свічки. Хто мав, поклав у вікно образ прем’єра, але найбільше бачили ми образ Богородиці та образ св. Миколая. Сніжок паде, сиплеться, а населення маршує, тихо, без пісень, святочно... Дзвони дзвонять... свято, правдиве свято!

Тут неможливо не виграти! Коли такий величний, святочний настрій панує скрізь, ми виграємо! Завтра раненько Карпатська Україна вибирає своїх законних заступників.

Десь біля восьмої прибули ми до нашої столиці. На замковій горі якраз догоряв розпалений святочний вогонь.

12-го лютого 1939

Ще зрання замонтували ми голосники (мегафони), щоб із Січової Гостинниці оповіщати висліди громадянства на широку площу.

Перша вістка, яку ми одержали зараз після десятої години, була з маленького села Веречанщини, Біласовиці. Тут відбулося найранше голосування. В цілій невеличкій громаді біля галицької границі були тільки 72 мешканці, що мали право голосу, з того дали 70 на УНО. (Один виїхав із села, один слабоумний, позбавлений комісією права голосу). Село Біласовиця здобула ПЕРШИЙ БІЛИЙ ПРАПОР!

Біля полудня наспівають й інші села. Жденьово за УНО 373, проти 4; Синевир 1486 за УНО, 18 проти — білий прапор для обох сіл! Велика втіха. Опісля: Нижній Студений — 642 за УНО, проти ніхто! Білий прапор... Кваси, Біловарці, Німецька Мокра, Довге, Тересва, Ставне і багато-багато інших сіл голосить білий прапор. То значить, що принаймні 98 % всіх голосів віддали на нашу партію!

На площі перед Січовою Гостинницею народу повно, панує втіха, велика радість. Чехи ходять як попарені — не очікували такої світлої перемоги. Що-п’ять, що-десять хвилин голосимо, оповіщаємо найновіші вісті, я приготовляю надзвичайне число "Нової Свободи", щоби скоро зрання довідався український світ.

Перед нами самі числа, сухі, але потішаючі, радісні, що свідчать про наш успіх. О 14-ій годині знаємо більше як сорок сіл; між ними 18 здобуло білі прапори. Ніхто з нас не обідає, кого тепер цікавить їда, коли ми ситі перемогою! Щось там біля телефону чи розголосувача закусили, стоячи чи сидячи, і відбираємо та подаємо потішаючі вісті далі.

Пішли і ми голосувати. Обійшов я кілька комісій. Всюди порядок і строго, правильно переводяться вибори. Ніхто на нікого не впливає, але й не сміє намовляти. Кожний знає, що має робити. Виборці одержать листу, коперту, і йдуть за куліси. Тут тільки вони рішають. Дадуть кандидатську картку до коперти — значить, погоджуються з нами. Заліплять коперту порожню і вложать до урни, значить вони є проти.

Я відкрито признаюсь, що мало спав уночі. Боявся одного: фальшованих кандидатських лист. Мало хто знає, що в Мукачеві мадяри надрукували в сто тисяч примірників цілком до наших подібні фальшовані кандидатські листи і перепачкували в Карпатську Україну та роздавали селянам. Ще навчора один січовик, помічний поліціянт, притримав у Хусті серед вулиці одного панка з двома пакетами. Панок кинув пакети і "дав ногам знати", але його січовик переловив. Виявилося, що в пакетах фальшовані кандидатські листи: така сама форма і така печатка, тільки зміст інший, інші імена, — на чолі, само собою, Бачинський та Коссей...

Вечором Січова Гостинниця повна гостей. Навіть тут можна почути висліди, бо в залі замонтували ми один голосник.

О двадцятій годині знали ми вже висліди з п’ятьох, а опівночі маємо вже цифри з сімох округ. Між тим — у стотридцятьох селах білі прапори...

Яке нещастя, що не маємо своєї радієвої станції в Хусті, раділа б тепер ціла Карпатська Україна і Галичина. Чехи подають наші вісті дуже скупо, часом взагалі не подадуть або опублікують у викрученій формі, своїм стилем. З чеською радіовисильнею ворогуємо. Колись щоднини посилали ми їм вісті, а відколи не хотіли вони виголосити наші вісті протипрхалівських демонстрацій у краї, ми два тижні мовчали, взагалі не подавали їм жодної хроніки з Хуста.

Та дідько нам до них; в скорому часі заговоримо до них інакше, як виграємо вибори. Тепер пора радіти після таких успіхів. Наші серця переповнені невимовною гордістю та втіхою. Варто було працювати та побиватись. Наш народ доказав, що зрілий на державне життя.

14-го лютого 1939

Нехай ласкаво вибачать мені мої читачі, але, хоч це може кому буде і нудно, мушу навести із виборів числа з кожного села нашої Батьківщини. Роблю це через те, бо наші офіційні круги не хочуть подрібно оповістити в "Урядовому Вістнику", тільки гуртово. На мою думку, конче потрібно опублікувати подрібно.

Я, так би мовити, своєю пильністю (з допомогою своїх редакційних співробітників: колеги Тарковича та Патруса) зібрав усі дані. щоб бодай у пресі видрукувати ці, так важливі, цифри. Моя думка така, що і через сто років буде цікаво заглянути в цю статистику, щоб бачили, котре село як голосувало.

Статистика ця така:

Назва громади | За УНО | Проти

ОКРУГА: ХУСТ — 87,5 %

Березово 1140 | 1

Данилово 583 | -

Драгово 2403 | 9

Горінчово 1990 | 23

ХУСТ 6208 | 2122

Іза 427 |1109

Копашньово 836 | 10

Крайниково 511 | -

Кошельово 1324 | 247

Липча 1805 | 23

Крива 351 | 118

Липецька Поляна 1031 | 19

Нанково 727 | 44

Нижній Бистрий 1067 | 16

Нижні Селища 1026 | 14

Салдобош 898 | 9

Сокирниця 1139 | 21

Шандрово 781 | -

Вишково 2923 |461

Золотарево 1128 | 32

Велятин 1360 | 3

ОКРУГА: ТЯЧІВ — 95,09 %

Бедевля 1433 | 6

Біловарці 357 | 3

Брустури 952 | -

Буштино 1453 | 2

Буштин. Гандал 315 | 2

Чомальово 806 | 6

Дубове 2401 | 1

Дулово 611 | 4

Ганичі 1421 | 2

Грушово 1078| 4

Калини 1155 | 4

Колодне 428 | -

Красна 445 | 3

Кричово 761 | -

Криве 618 | -

Нересниця 1009 | 1

Німецька Мокра 384 | 1

Нижня Апша 1631 |906

Нове Барово 594 | 1

Новоселиця 1180 | 3

Нягово 613 | -

Округла 189 | 12

Підплеша 378 | -

Руська Мокра 577 | 2

Руське Поле 1216 | 8

Широкий Луг 969 |1

Теребля 1436 | -

Тересва 1378 | 6

Терново 715 | 6

Тячів 3744 | 607

Угля 1801 | -

Усть-Чорна 603 | 3

Вонігово 707 | -

Вульхівці 2031 | 4

ОКРУГА: ВОЛОВЕ — 98,01 %

Новоселиця 565 | 1

Торунь 640 | 2

Присліп 702 | 2

Подобівці 219 | 2

Розтока 326 | -

Річка 431 | 3

Негрівці 705 | -

Колочава 1816 | 3

Майдан 1291 | 1

Синевирська Поляна 500 | -

Пилипець 436 | 6

Тюшка 230 | 2

Лозянський 563 2

Вічковий 299 | -

Голятин 343 | 57

Ляховець 252 | 6

Рекіти 195 | -

Нижній Стулений 642 | -

Вишній Стулений 536 | -

Келечин 364 | 9

Буковець 307 | 4

Ізки 542 | -

Волове 1486 | 18

ОКРУГА: РАХІВ — 96 %

Білин 504 | -

Біла Церков 812 | 12

Богдан 1929 | 17

Ясіня 5802 | 67

Кобилецька Поляна 899 | 17

Косівська Поляна 1130 | -

Кваси 775 | 1

Луги 737 | -

Рахів 4426 | 75

Росішка 388 | -

Солотвина 1838 | 498

Солотвинські Копальні 889 | 422

Середня Апша 1926 | 86

Требушани 1101 | 12

Великий Бичків 3276 | 5

Вишня Апша 2854 | -

ОКРУГА: СЕВЛЮШ — 93,36 %

Ардовець 696 | 15

Чорна 433 | 9

Фанчиково 292 | 80

Гудя 105 | 267

Гетеня 315 | 18

Горбки 201 | 3

Холмець 82 | 62

Хижа 500 | 18

Королево над Тисою 2054 | 89

Мала Чингава 174 | 39

Мала Копаня 240 | 148

Малий Раковець 940 | -

Нижній Шард 305 | 6

Новоселиця 374 | 2

Олешник 961 | 120

Онок 817 | -

Рокосів 1426 | 34

Сасово 793 | 78

Севлюш 5104 | 240

Сірма 333 | 18

Теково 452 | 67

Тростник 484 | 8

Вишня Чингава 642 | 155

Велика Копаня, 1194 | 23

Великі Ком’яти 1874 | 14

Великий Раковець 1976 | -

Веряця 498 | 1

Влахово 621 | 7

Вербовець 34 | 244

Вишній Шард 571 | 4

Заріччя 859 | 64

Гребля 328 | -

ОКРУГА: ІРШАВА — 96,06 %

Бабичі 170 | 99

Білки 2723 | 11

Богаревиця 299 | 1

Брод 685 | 11

Чорний Потік 292 | 2

Дешковиця 220 | 24

Ділок 123 | 117

Дубрівка 463 | 1

Довге 2071 | 7

Дубів 99 | -

Хмільник 328 | 7

Ільниця 2388 | 43

Імстичово 1013 | -

Іршава 1510 | 55

Івашковці 95 | 86

Кив’яжд 680 | 8

Климовиця 125 | 21

Кобалевиця 34 | 15

Колодне 377 | 24

Крайня Мартинка 245 | 18

Кушниця 1158 | 4

Лисичово 955 | -

Локоть 169 | 22

Лоза 513 | 3

Луково 539 | -

Мідяниця 454 | -

Осій 854 | 20

Покуття 232 | 27

Розтока 246 | 3

Сільце 900 | -

Смоголовиця 8 | 122

Собатин 115 | 9

Сухобронька 957 | 52

Шаркадь 470 | 3

Волоське 359 | 80

Воловиця 140 | 1

Заднє 1102 | 30

Загаття 687 | 56

ОКРУГА: СЕРЕДНЄ — 95,80 %

Андрашівці 215 | 6

Анталівці 236 | 28

Доманинці 644 | 12

Дубрівка 401 | 9

Довге 308 | 15

Глубока 186 | 45

Горяни 430 | 5

Гута 369 | 12

Худльово 529 | 20

Ірлява 280 | 1

Ярок 347 | 6

Кам’яниця 340 | 18

Кобиляри 458 | 22

Ляхівці 187 | 20

Лекарт 652 | 41

Лінці 352 | 11

Невицьке 350 | 4

Н. Солотвина 262 | 10

Оноківці 352 | 44

Оріховиця 297 | 8

Підгорб 146 | 13

Середнє 967 | 40

Стрипа 168 | -

Вовковиї 272 | 2

В. Солотвина 155 | 15

Ужгород-село 348 | 2

Циганівці 123 | 3

Руські Комарівці 214 | 225

Великі Лази 182 | 221

ОКРУГА: СВАЛЯВА — 92,52 %

Абранка 179 | 30

Березник 1023 | 20

Біласовиця 70 | 2

Боровчина 61 | -

Брестів 72 | 1

Буковець 95 | 204

Бистрий 146 | 9

Черник 96 | 2

Дітковиця 105 | 5

Драчина 133 | 32

Дусино 193 | 244

Ганковиця 292 | 24

Глинянець 232 | 5

Голубине 708 | 33

Гукливий 712 | 35

Ізвор-Гута 189 | -

Ялове 81 | 1

Канора 370 | 4

Керецькі 1435 | 97

Косино 214 | 26

Костельниця 114 | 1

Кичерний 134 | 51

Латорка 348 | -

Лази 311 | 4

Мала Мартинка 194 | 27

Медвежий 64 | 4

Мишкаровиця 66 | -

Неліпино 989 | 50

Нижня Грабовиця 284 | 6

Нижня Розтока 137 | 18

Нижні Верецьки 875 | 59

Нове Село 24 | 27

Обава 398 | 42

Оленьово 192 | 8

Пасіка 117 | 218

Пашковці 49 | 5

Павлово 272 | 43

Перехрестна 137 | 26

Плавя 258 | 12

Плоске 301 | 38

Підполоззя 146 | 11

Розсоші 354 | 79

Сасівка 303 | 26

Синяк 16 | 64

Скотарське 513 | 11

Солочин 344 | 2

Стройно 511 | 65

Сусково 322 | 23

Свалява 2781 | 186

Тибава 318 | 31

Уклин 120 | 2

Вербяж 229 | 3

Воловець 847 | 18

Вишня Грабовиця 258 | 2

Вишня Розтока 32 | 126

Вишні Верецькі 803 | 4

Задільський 169 | 5

Завадка 389 | 2

Збини 20 | 38

Жденьово 373 | 4

Поляна 509 | 3

Ізвор 297 | 2

Щербовець 179 | 20

ОКРУГА: ЧИНАДІЄВО — 80,40 %

Арданово 530 | 119

Барбово 515 | 112

Белебово 25 | 20

Бенедиковці 357 | 11

Березники 46 | 7

Бобовище 470 | 5

Брестів 270 | 49

Буковинка 115 |113

Черейовці 94 | 2

Червеньово 475 | 6

Чомонин 201 | 599

Доробратово 81 | 812

Дунковиця 351 | 4

Феделешівці 136 | -

Фогараш 186 | 26

Фрідєшово 83 | 34

Горонда 736 | 161

Гендеровиця 135 | 7

Герцовці 49 | 8

Грабово 180 | -

Іванівці 308 | 120

Яблоново 202 | 97

Івківці 40 | 1

Кайданово 590 | 47

Кальник 652 | 4

Кендерешів 20 | 99

Клечаново 657 | 17

Клочки 52 | 2

Колчино 330 | 9

Копинівці 253 | 1

Куштановиця 33 | 258

Кузьмино 216 | 3

Лалово 121 | 301

Лавки 418 | -

Лецовиця 243 | 60

Лісарня 72 | 8

Лохово 451 | 35

Макарьово 444 | 298

Медведівці 240 | -

Микулівці 220 | 1

Негрово 491 | 79

Німецька Кучава 118 | 33

Нижній Коропець 142 | 92

Новоселиця 82 | 2

Новий Кленовець 339 | -

Пацканьово 550 | -

Пістрялово 335 | 56

Підгоряни 719 | -

Підмонастир 313 | 18

Пузняківці 217 | 5

Ракошин 1,083 | 287

Жуково 310 | 11

ОКРУГА: ПЕРЕЧИН — 92,39 %

Ворочів 522 | 4

Вульшинки 298 | 4

Дубриничі 770 | 11

Заріччя 811 | 124

Липовець 131 | 3

Мокра 246 | 2

Новоселиця 231 | 2

Пасіка 782 | 13

Перечин 1445 | 20

Порошкове 945 | 206

Раків 508 | 15

Симір 500 | 10

Симірки 480 | 3

Туриця 416 72

Туринський Бистрий 595 | 43

Тур’янська Поляна 690 | 6

Тур’янські Ремети 963 | 152

ОКРУГА: ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНИЙ — 98 ,4 %

Бегин. Пастіль 140 | 2

Буковцьово 448 | 4

Чорноголів’я 921 | 14

Домашин 221 | 2

Гусний 204 | 1

Княгиня 191 | 34

Кострина 683 | 13

Костьова П. 235 | -

Люта 1594 | 6

Лубня 156 | -

Луг 190 | 1

Малий Березний 487 | 2

Мирча 263 | 5

Мочар 109 | 7

Нижня Стужиця 278 | -

Розтока Пастіль 211 | 2

Смереково 225 | 79

Сіль 289 | 13

Стара Стужиця 245 | З

Ставне 610 | 2

Стричава 228 | -

Сухий 230 | -

Тихий 510 | 5

Ужок 506 | -

Великий Березний 1525 | 5

Волосянка 783 | 4

Вишка 553 | -

Забродь 393 | 5

Завосина 179 | -

Загорб 288 | -

Бистрий 385 | -

З тих, що мали право голосувати (284365), голосувало 263202 душ, з чого на УНО припало 92,4 %!

Цим успіхом можемо бути горді. Ніхто не сподівався, навіть крайні оптимісти не очікували такої перемоги. Скажіть тепер, будь ласка, чи після цього наш народ не є зрілим до державного життя?!

15-го лютого 1939

Від довшого часу домагалася наша влада самостійної радіовисильні в Хусті. Чехи вислали інженерів, ті сконстатували, що околиця непригожа і що нема відповідної будови, отже відтягали, як тільки могли. Відтак вислали якихось монтерів, ті змонтували на 211 метрах якесь лабудало, але наша влада не хоче його перебрати, бо воно заслабе. Роблять проби, подекуди досить добре чути, але є околиці, що взагалі не можна його зловити. Чехи самі заявили, що це тільки дочасно, бо з весни змонтують нам щось ліпшого. Отже, маємо радіовисильню в Хусті і не маємо. Радіостудія знаходиться у владній будові, антени не будували окремо, тільки приспособили на те бляшану вежу реформатської церкви. Що з того вийде — побачимо. [...]

Наше дерево стоїть майже на першому місці в цілій Європі. Наш бук є прекрасним матеріалом на меблі, на кораблі, на паркети, не говорячи вже про паливо. З Англії, з Голландії приходять купці, наспіває громадне замовлення. А вже нема над наш ясень. Спеціальне підкарпатське підсоння робить як бук, так і ясень безконкуренційними. Наприклад, дерево ясень пошукується з цілого світу із-за його гнучкості. Наш ясень не ламається, він пружастий, і годиться в першій мірі на дуже поширене спортове знаряддя — лещата.

Багато можемо ми завдячувати нашому дереву, воно коштує мільярди, недарма так за ним побиваються наші сусіди. Вони люблять не нас, але люблять нашу сіль і наше дерево. Більша частина українського населення Карпатської України тільки з дерева й живе. Кожного року рубається в наших лісах біля сто двадцять тисяч кубічних метрів дерева, яке в більшості продається чужим державам.

Вибори ми виграли майже на повних сто відсотків. Ніхто не сподівався, а тим менше наші вороги, що населення настільки стоїть за своєю владою. Особливо південному нашому сусідові тепер тяжко ікається. Він, певно, вірив запевненням різних бродіїв та фенциків, що оббріхували його протягом двадцятьох років, що "рутени" тягнуть за ними. А тепер можуть самі переконатися, що ті "рутени" це вже державно-творчий, свідомий народ, зрілий до своєї самостійності, не потребує опікунів.

Молодий партійний апарат УНО блискуче здав свій іспит, але здали іспит і преса, і "Січ", а особливо наша свідома інтелігенція.

Сам народ, простий наш український селянський народ, світлоблискучо постояв з своєю інтелігенцією, і дав їй повну сатисфакцію. Ця наша бідна інтелігенція несла протягом двадцятиріччя ввесь тягар політичної і культурної праці, зазнаючи не раз невдячності і від тих, для котрих вона працювала. Але тепер наше селянство все направило і доказало, що воно життєздатне .

Білі прапори перемогли. А тепер пускаємо (за професором університету Віктором Доманицьким, що обняв ведення Рільничої Комори) нове гасло: хай замають ЗЕЛЕНІ прапори.

Незадовго приходить весна, мусимо збільшити видатність сільського господарства, щоб родило два колоси там, де тепер родить лиш один; щоб виплекалось дві корови там, де дотепер була одна...

Політична ситуація вияснюється, поволі, й наші сусіди змиряться з думкою існування Карпатської України. Потішаючим явищем є, що вже й терористи від якогось часу не нападають на границі нашої держави. Обставини консолідуються.

Виборами ми закінчили один розділ. Тепер підсукаємо рукави і з ентузіазмом, молодечим запалом та завзяттям видаємось у вир праці на господарському полі.

16-го лютого 1939

Велика наша перемога при цих виборах просто заголомшила противників. Чеська преса — за дуже маленькими виїмками — прийняла висліди виборів дуже холодно. Чого ж вони властиво очікували?

Ми всі з піднесеним настроєм, наповнені безмежним оптимізмом. Стоїмо неначе той господар на своєму полі після жнив. Бачимо, що варто було побиватися, варто було мозолисто працювати, зерно не впало на каміння, але принесло прегарні жнива. І це нас підносить духом, це додає якоїсь самопевненості, додає охоти до дальшої боротьби, до праці.

Почуймо хоч бодай у дуже коротеньких уривках, як відчувають, як переживають ті найвищі наші чинники, — проводирі нашого відродження.

Прем’єр-міністр Волошин першим був, що на сторінках преси публічно подякував населенню за велике довір’я:

— З утіхою, з невимовною радістю бачу, що ти, солодкий мій народе, вже виробив у собі свідомість, що ти не є вже тим пониженим рабом, тим нещасним рутеном, яким колись тебе з призирством прозивали чужі пани. Твоя щира поведінка при виборах доказує твою політичну зрілість, доказує, що ти зумів у собі витворити не лише політичну зрілість, але й солідарність і національну свідомість...

Міністр Ревай:

— Виборами карпато-український народ доказав перед цілим світом свою повну зрілість до незалежного державного життя. Наше населення не завело надій на своїх закарпатських братів, ані в Європі, ані за океаном. На це може бути горда ціла українська спільнота. Із кожних ста виборців майже 93 твердо заявило перед усіми державами та їх народами, що ухвалює поступ свого уряду... А тих останніх 7 громадян (із ста), що не пішли з 93-ма віруючими, скоро заявлять і вони, що були зведені з правильної дороги ворожою пропагандою... Вислід виборів? Це найкраща несподіванка для мене самого. Надіявся я на успіх, але такої світлої перемоги не сподівався...

Федір Ревай:

— Хотіли мадяри мати плебісцит, кричали, експонувалися за нього, ось мають його, від якого зблідли наші вороги... я переконаний, що від сьогодні починаючи русотяпсько-мадяронські зрадники не мають що тут шукати...

Андрій Ворон:

— Тепер, з певної перспективи, смішним і безглуздим здається змагання наших ворогів створити з нашого народу по цей бік Карпат москалів, які ними ніколи не були. А що це так, доказують перші правдиві і нічим не занечищені вибори...

Степан Клочурак:

— Я сам гуцул, гуцули за волю нашого народу проливали свою кров уже в роках 1918/19. Герої нашої визвольної боротьби сплять вічним сном біля Марамороського Сиготу. Не впали вони марно. Ми їхній заповіт у цих виборах здійснили... Але хто з групи русотяпів пролив хоч краплину крові за ідею? Видно, що їх "русскость", їх боротьба — все те було фальшиве, чуже і неприродне... Мене не дивує світла перемога при теперішніх наших виборах, але дивуюся, де поділась та "русскость"?.."

Поволі добігає піврік самостійного державницького життя Карпатської України. Виборами політична плутанина вияснюється, тепер потрібно нам все зусилля звернути на господарську відбудову краю. Але карпатські українці бідні, бажаний розвиток державності значно стримується браком матеріальних засобів. Навіть старі, багаті держави мають фінансові труднощі й приневолені затягати позички.

Надходить весна, мусимо подбати про верстат праці нашому населенню: направити, зв’язати розірвані залізнодорожні шляхи, дороги, побудувати станції, мости, починати будувати бодай найпотрібніші будови, не говорячи вже про багато інших потрібних інвестицій. Англійська позичка, як видно, застрягла. Кажуть, що федерація чотири мільйони фунтів стерлінгів уже одержала, але Карпатська Україна з того сотика не бачила. Не маючи власного державного бюджету і самостійної господарки, не маємо змоги ані контролювати чехів. Можливо, що з тієї, великим бубном заповідженої, англійської позички щось і буде, але вже треба щось починати на власну руку. Придбаємо що-небудь — собі придбаємо.

Є один план: увійти в контакт з українською еміграцією в Америці і визичити від неї на інвестиції хоч п’ять мільйонів доларів. Карпатська Україна своїм природним багатством є досить запорукою на те, щоб позичку чесно повернути назад з відсотками, як тільки наладнається хід нашої господарки. Але ця процедура досить довга.

Впливають потрохи збірки з Америки, з Канади, але правду має Федір Ревай: "... державу ще ніхто не збудував принагідними збірками, потрібно щось певнішого".

Чи не директор Приходько був тим, що подав геніальну думку, щоб звернутися до всіх українців цілого світу, щоб вони платили всенародний національний даток, принаймні півпроцента річного заробітку. Існує тепер українська держава, то кожний українець для тієї держави повинен платити податок.

Цей заклик підписала Українська Національна Рада, а окремою клявзулою уряд від себе підсвідчив, що необхідна державна розбудова вимагає, особливо на початку, великих засобів.

Заклик появився з проханням влади, щоб українська преса по цілому світі передрукувала і підтримувала.

Місцеве громадянство зразу відгукнулось, потрохи починають впливати суми з краю. Заможніші дають більше як півпроцента, але значніших сум сподіємося від наших братів з Америки та Канади.

17-го лютого 1939

Якусь темну роль відіграє підполковник генерального штабу Лукас, що є приділений до нашої влади як військовий дорадник та зв’язковий між нашим урядом і чехословацькою армією. Лукаса знаємо як запеклого русофіла. Вічно бачили ми його в товаристві наших русотяпів. Старались ми на нього впливати і, здавалося, що переконаємо, а тут наспіла нещасна прхаліада, і Лукас цілком відвернувся від нас. Знаємо, що всі реляції про наш уряд і доноси на нього до Праги ідуть через руки Лукаса.

А ось тут і другий подібний тип з’явився в Хусті і товаришить Лукасові. Це якийсь майор Кміцикевич, в уніформі старшини чехословацької армії. Стало ходить з Лукасом та іншими чеськими офіцерами. Видається за українця, старається увійти у зв’язки з українськими кругами, але ми вивідали, що це старий галицький русотяп. Його Прага послала з призначенням перебрати головну команду Карпатської Січі. Але наша "Січ" — слава Богу — ні від кого незалежна, узнає над собою тільки український уряд, а не Прагу. Як видно, чехи "Січі" не довіряють і послали їй на шию Кміцикевича, щоби мати над нами контроль. А такий Кміцикевич з кацапа зараз і перекинеться в українця, думаючи, що "русини" такі дурненькі зложити лапки і підчинитися пану майорові.

"Карпатська Січ" ані чути не хоче про якусь опіку. Військовий вишкіл провадить сама, диспонує достатнім числом фахових старшин і не потребує галицьких русотяпів. Досить має біди зі своїми.

З упадком Ужгорода втратили ми і духовну семінарію. Богослови зісталися "на науці" в Ужгороді, але мадярську "науку" ми добре знаємо. Мадяри зроблять з наших богословів своїх пропагандистів і тому не потрібно нам їх науки. Нашим богословам наказали ми негайно покинути чужий Унгвар.

Тому, що в Хусті не маємо відповідного приміщення, ані професорського складу. Владика д-р Нярадій постарався, щоби наші клерики — числом біля 30 — кінчили свої студії на теологічному факультеті в Оломовці (Морава). Кілька мадярчуків, запеклих ворогів українського відродження, викинено (нехай ідуть назад до свого Стойки), а наших хлопців приміщено в оломовецькому інтернаті.

Українська стрілецька громада в Канаді, в складі Українського Національного Об’єднання в Саскатуні, надіслала листа Народній Обороні "Карпатська Січ", в якому сповіщає, що вислала для "Січі" 5200 доларів на руки пана прем’єра Волошина і просить вжити ті

гроші для розбудови "Карпатської Січі". Канадські українці обіцяють і надалі допомагати грішми.

Посилка на наші гроші виносить велику суму — четверть мільйона корон. Цей княжий дар є доказом великої солідарності українського народу.

18-го лютого 1939

Коли засяде перший Сойм Карпатської України? Це питання цікавить тепер кожного з нас. На основі конституції, Сойм скликає президент федеративної республіки протягом одного місяця від дня переведення виборів.

В цьому терміні є багато неясностей. З конституції виходило б, що протягом місяця має вже засідати скликаний сойм, але деякі з нас є того погляду, що ворожі празькі круги намовлять президента зі скликанням не дуже поспішати. Неясний реченець можуть вони пояснювати в нашу некористь, просто можуть сказати, що президент протягом місяця повинен тільки скликати Сойм, а скликати він може його на серпень або і десь під кінець листопада ...

Наші урядові круги подали президентові дату 2-го березня 1939 року. Не хочеться вірити, щоб президент не скликав Сойм на цей день, але, судячи з холодного голосу чеської преси, на все можемо бути приготовані.

Робляться заходи, щоби пошта випустила марки під тою датою. Це муситься робити заздалегідь, бо виготовлення кліше і вальців на марки вимагає довшого часу.

20-го лютого 1939

До редакції надіслали люди добру статтю про українців у Словаччині. Справа в тому, що ми в Словаччині маємо біля двісті тисяч народу, але словаки виказують тільки 79000 душ, і автор запитується словаків, де поділи інших?.. Стаття написана у витриманому тоні, не є вона взагалі лайливою, ані провокативною. Всупереч тому, на моє велике здивування, статтю від мене прокуратор сконфіскував на наказ таки нашого уряду.

Цікавлюся, з якої речі, а пан міністр Ревай відповів, що з словаками зробили ми угоду проти Праги... Це є аргумент, перед яким всяка агресивність покищо мусить уступити.

[...]

А про "Латорицю" чули? Перед двісті роками володів тут багатий пан Раковцій, з відомого роду семигородських князів. Під кінець сімнадцятого віку підняв він проти Габсбургів повстання; в його рядах воювали і карпатські українці, навіть вони були першими, що в Довгому почали боротьбу з німцями. Українцям він був вдячний за те, називаючи їх "гене фіделіссіма", але не боровся за їх права, навпаки: зрадив їх, видвигаючи інтереси Мадярщини. Мадярщина бачить у ньому найбільшого свого героя, але нам нема чим захоплюватись.

Після програної боротьби Раковцій емігрував до Туреччини, в Родостові і помер, а ввесь його маєток Габсбурги сконфіскували і подарували німецькому архиєпископові Шенборнові, що перейшов відтак на його свояків.

Коли постала Чехословаччина, наш народ покладав великі надії, що цей маєток, який де-факто є нашою прадідною землею, бо Раковції відібрали її від наших предків, буде нарешті розділений українським селянам. Чехи довго приобіцювали, а врешті поповнили супроти нас просто ганебний злочин: замість дати маєток під земельну реформу, виорендували його чужим підприємцям аж на... 99 років... Ця генерація нашого селянства вже не діждеться до того, щоб розпарцелювати цей маєток.

Тепер нехай наші юристи голови ламають, як з того винайму викрутитись і як розділити десятки тисяч моргів поля і лісу селянам, як привернути його знову тим, від яких пани забрали...

Як видно, мадяри не можуть нам простити за переведення успішних виборів. Мадярська брехлива пропаганда розпочала нову акцію видумок. Знову почули ми, що хустського попа-мадярона ми повісили, розчетвертували... що один полк війська збунтувався, при зударі було аж двісті мертвих... Буйна мадярська фантазія оперує астрономічними цифрами про дорожнечу, якої в нас нема.

21-го лютого 1939

Нарешті відомі нам цифри самостійного бюджету Карпатської України. З початком квітня переходимо на самостійну господарку. Але цифри взагалі не потішливі для нас, бо виказують величезний дефіцит. Після цього, всі прибутки карпатоукраїнського господарення не виносять ані ста мільйонів, тоді, коли видатки перевищують триста мільйонів корон.

Правда, бюджет складали чехи в Празі, деяких прибутків з державних підприємств не зачислили, не втягнули туди деяких родів податків, але зате у витрати чехи не забули начислити Карпатській Україні аж 20 мільйонів за військові вантажні самоходи, що перевозять з Пряшева до Хуста чеський товар. Чехи заробляють на товарі, який у нас продають, оборотова і виробна дань платиться в них, фірми наші є їхніми філіялками, що платять дань на Чехах... а врешті начисляють нам двадцять мільйонів за військові перевози... За ту суму ми могли направити і принаймні зв’язати вузькорейкову залізнодорогу біля Сваляви і перевозити товар самим. Ті всі тягарові авто не коштують ані третини тієї суми, яку нам тепер чехи начислили.

Само собою, у наші видатки начислили і високі платні чеських радників, урядовців, по п’ять та по шість тисяч місячно, думаючи, що ми будемо терпіти такі високі платні.

Але вже найбільшим свинством є те, що начислили до видатків нашого бюджету платню вчителів зліквідованих нами чеських шкіл (біля 800 людей), які сидять собі в Чехії та на Мораві... а також платні урядовців, які ще із втраченого Ужгорода та Мукачева здезертирували, а також платні чеських урядовців, яких ми дали до диспозиції чеській владі та які сидять собі у Празі без праці, побираючи платні.

Таким чином не дивно, що дефіцит нашого бюджету виносить понад двісті мільйонів річно. Чехи натягнули його порядно в нашу некористь. "Хочете автономії — тут маєте!" — кажуть вони, сміючися нам у вічі.

Я не тільки редактор, але й банковий урядовець, розуміюсь на числах. А вже як розбираю справу цифр, люблю обдумувати з олівцем у руках. Але тут непотрібно великого фахівця, щоб бачив, що чехи нас надули — просто зробили бюджет на сміх. Зачислити нам витрати чеського вчительства, яке тут стало непотрібним... зачислити платні урядовців, яких ми прогнали і які нам непотрібні — це нонсенс.

Ходимо, радимось, дебатуємо і видвигаємо всі можливості. Маємо своїх молодих, але першорядних фінансистів, банківців, як інж. Гелетка, Микола Бабота, інж. Романюта та інші, спеціалісти з міністерства господарства. Одні радять зачислити чехам все, що брали з наших природних багатств довгими роками... не узнати пропорціональним числом накинені на нас відсотки державних тягарів і затяжень позичок, бо чехи в Карпатській Україні майже нічого не інвестували. За приклад може служити залізниця, з якої вони за двадцять років на нашій землі не поставили ані одного метра рейок ... Проти нашої волі поставили в Ужгороді "Галаго", щоби було де чеським урядовцям вигідно мешкати... і то тепер віддали чортові в зуби. Ми просили поставити залізниці — вони поставили чеські колонії на нашій землі... і то все ми маємо заплатити?

Ось невигода федерації. Воно говориться: сепаратне, самостійне господарство, але мусимо його брати в лапки, бо ведуть його й надалі чеські рахункові жонглери, а білянсують так, як їм вигідніше.

За голови беремось, що тут робити, як удержатись? Виписати позичку на покриття дефіциту? Але хто нам позичить? Всеукраїнська позичка проблематична, національний даток не має примусового характеру. Що тоді зробимо? Звищити дані? Але це неможливо, не сміємо дальший тягар складати на плечі і так бідного селянства. Може прийти під увагу хіба ж дань з прибутків та з люксусів.

Одно є певне, що бюрократію мусимо знищити, зліквідувати. Не є можливо терпіти й надалі той стан, що, наприклад, Головна фінансова управа, фінансові дирекції і податкові уряди з широким фінансовим апаратом і персоналом коштують 39 мільйонів, а зберуть всього навсього тільки 43 мільйони корон на податках. Нечувано дорого платимо за цю збірку податків. Мусимо перейти на стару систему збирання податків: нехай збирають їх сільські нотарі, як колись перед тим. Заощадимо тим десятки мільйонів. Не потрібно нам стільки урядництва, стільки всіляких канцелярій; мусимо упростити. Приватні уряди, банки, тощо, обійшлись без всякої бюрократії, полагоджували справи коротким шляхом; заведемо подібну систему і в державних урядах.

Але це ще замало до того, щоб покрити величезний фінансовий дефіцит. Гордіїв вузол мусимо розв’язати радикально.

Коли б прийшлось вирішити цю справу нам, "радикалам", ми полагодили б і привели б бюджет до рівноваги в такий спосіб: 1) нагнати всіх чеських урядовців; 2) звищити число шкільної дітвори на вчителя з сорок на шістдесят чи й більше, а надвишку нашого вчительства загнати до державних урядів. Ми працюємо по шістнадцять годин денно, нехай працюють й інші. Але ми певні, що наше свідоме ідейне вчительство нас зрозуміє і надвишку праці прийме добровільно; 3) знизити самим собі платні на половину і не приймати жодних високих платень.

Цим радикальним способом можна б удержатись. Але що зробить наша влада — поки що невідомо.

22-го лютого 1939

Генерал Прхала повернув з Праги і привів із собою двох фінансових дорадників. Вони сіли на карк нашого уряду і заявили, що без їх згоди наш уряд не сміє одного слугу іменувати... Це вже наслідки опублікованого проекту бюджету. Мусимо "шетржіт" (щадити), але позбутися чеських урядовців вони не радять... Як тоді щадити?!

Деякі твердять, що генерала Прхали просто хотіли позбутися, і через те заслали його до нас. Словаки його не прийняли, бо мають свого Віста. Іменували його, але не думали, що такий буде спротив, тепер не знають, що з ним робити. Залізли в сліпу вулицю, з якої нема виходу.

На нашу думку, нехай він собі буде міністром титулярним, чи фактичним, але чеським, а не українським.

Біда тільки в тому, що це тільки наше скромне бажання. Незабаром приходить першого, нові клопоти, як дістати від чехів гроші на платні урядовців. Беран у Празі заявив, що це зв’язано з мініструванням Прхали.

Шепочуть про якісь великі конфлікти в "Карпатській Січі" між головним комендантом і старшинами, але дрібним непорозумінням не можна надавати такої ваги.

Міністерство шкільництва урядово нарядило святкувати 9-го березня — день Тараса Шевченка. Це вперше український легальний уряд дає наказ вшанувати пам’ять великого генія і по цей бік Карпат. Дуже гарно. Хочеться погратулювати міністерству за таке мудре розпорядження. Великий пророк, Шевченко, одержав урядове признання і в Карпатській Україні.

Особливо цього року збираємось святкувати дуже урочисто. Це вперше святкуватимемо у вільній державі. Кілька раз перешкоджали, розганяли, забороняли його святкувати, а тепер ніхто не посміє нам закинути, як перед тим, українську іреденту. Так, ми є українськими соборниками, і на те ми горді!

Поволі українізуємо все. Вже є українські написи на урядах, на школах; не тільки столиця, але й інші міста носять український характер. Аж любо подивитись на ті написи в місті чистою, незіпсутою українською літературною мовою.

А ось ступили ми дальше одним кроком вперед. На залізницях Карпатської України появилися перші українські білети — українською літературною мовою!

Шепотіння про якісь конфлікти в "Карпатській Січі" продовжуються, але це не відповідає дійсності. Є правдою, що невеликі непорозуміння між нами — автохтонами й галичанами існують, а то з тієї причини, що галичани в надзвичайно радикальний спосіб виступають проти Польщі, а ми стараємось трохи їх гальмувати. Галичани хотіли би викликати якийсь інцидент, сподіваючись, що до того вмішається Німеччина і звільнить Галичину. Але це є газардна гра, можемо затратити і Карпатську Україну, і з Галичиною нічого не вийде. Польща і так уважає Карпатську Україну агітаторкою під своїм боком. Міністр Бек стало лазить від одної держави до другої, щоби нас зліквідувати. Майже щотижня приходять вісті з Польщі, і ми під час кожної промови галичан дрижимо, боїмось, щоб не спровокувати польську інтервенцію. Хіба ж не було нам досить польських терористів? Маленька Карпатська Україна не звільнить західної України, не в силі визволити, то ж чого такого небезпечного сусіда зачіпати?

1 на цьому тлі є маленькі непорозуміння в команді, але їх вдалося нам зліквідувати. Галичани мусять зрозуміти, що нам дорогий цей клаптичок української вільної землі, в авантюри не сміємо запускатись. Кожну літеру, кожне слово мусимо добре перегризти перед тим, поки пустимо їх у світ. Ми ж тепер мусимо бути державниками і трохи й дипломатами.

23-го лютого 1939

Чехи запропонували нашій владі щось такого, що вповні характеризує чеську вдачу. Бажають не що інше, тільки те, що коли хоче наш уряд одержувати гроші на місячні виплати, нехай дасть заінтабулювати бюджетовий дефіцит на наші ліси... Неморальна пропозиція! Мовляв, удержуйте наших урядовців і платіть, запропастіть народний маєток... А ті чеські урядовці посилатимуть зароблені у нас гроші до Чехії та будуватимуть вілли і скупчувати маєтки, а все те нехай заплатить Карпатська Україна!

Ні, любі "пепіки", не знайдеться жоден характерний українець, щоб підписав таку нечесну умову і запропастив народне добро!

Що зробить наш уряд? Нажене всіх чехів і видасть бони. Колись, під час світової війни видавали подібні бони міста, а навіть села, що опинились без готівки. Зробимо і ми те саме. А своїх урядовців вже якось удержимо.

Після цього всього стократно приходить думка: вдержимось економічно чи не вдержимось? І пригадуємо собі маленьку Чорногору з-перед світової війни, і її володаря Микиту. Він міг удержатись, то чом ми не могли б, коли ж наша земля принаймні десять раз така багата. Микита в Цетині мав невеличкий державний апарат, хіба ж ми не можемо зредукувати і впростити чехами заведену бюрократію?

Коли б прийшлось кози пасти і тільки печену картоплю їсти, то й на те радше погодимось, аби тільки захоронити Волю, свобідне життя нашого народу... прекрасну пісню, рідну культуру, і не впасти знов у тяжке ярмо поневолення. Найвище добро — це ж воля, свобідний розвиток.

[...]

Попередня     Головна     Наступна