Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Розділ VI
ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО ПІД ЧАС ПОВСТАННЯ 1594 — 1596 РОКІВ
Утиски українського селянства, міщанства і козацтва після придушення повстання 1591 — 1593 років значно посилились і призвели до нових заворушень — повстання народу на Київщині і Брацлавщині восени 1593 року. Та й після цього становище, особливо на Брацлавщині, лишалося вкрай напруженим. До селянських заворушень додалася ще й зовнішня загроза.
Навесні чекали великого нападу татар, які рухались за наказом султана через Поділля в Молдавію для з’єднання з турецькою армією. Це загрожувало Україні страшним лихом.
На кордоні бракувало війська, і швидко зібрати його було, як вважали, неможливо. В цю лиху годину сотник Костянтина Острозького Северин Наливайко * запропонував йому «зібрати якомога більше товариства (з козаків, селян і міщан. — В. Г.) й вирушити з ним туди, де в ньому е найбільша потреба» 1. План Наливайка полягав, проте, не тільки в тому, щоб заступити шлях татарам в Україну. Зібране військо він сподівався використати головним чином проти гнобителів українського народу.
Князь Острозький, один з наймогутніших володарів в Україні, охоче погодився з пропозицією Наливайка скористатися допомогою козаків *.
* Северин Наливайко народився в родині кушніра в Кам’янці-Подільському. Брат Северина Дем’ян був священником в Острозі — місті, що вважалося на той час центром освіти в Україні. Родина Наливайків належала, ймовірно, до заможних міщан. Тяжкий гніт, який терпів український народ, викликав у Северина ненависть до гнобителів. На нього сильне враження справило народне повстання 1591 — 1593 років. Наливайко був свідком поразки козаків під П’яткою і бачив криваву розправу панів над беззахисним населенням.
1 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 41. C. 64.
* Острозький був впевнений у тому, що Наливайко збирає військо для походу. Як доказ — його лист від 5 лютого 1594 року до Радзивілла, в якому йшлося про те, що козаки «вирушають у Молдавію на допомогу молдаванам і мултянам супроти турків» (П. Кулиш. История воссоединения Руси. СПБ, 1874. Т. 2. Док. № 4. С. 443).
Збір війська відбувався, /180/ всупереч сподіванням магнатів, досить успішно. 19 березня 1594 року коронний гетьман Ст. Жолкевський з почуттям задоволення писав з Хмельника канцлеру Яну Замойському, що «в подніпровських містечках і селах козаки спішно озброюються, готують списи». Як і Острозький, Жолкевський не мав сумніву, що єдиною метою Наливайка і козаків є наступ проти турків **.
Вже у квітні 1594 року Наливайко повідомив Острозькому, що «з ласки Божої товариство зібралось вже чимало, при цьому таких людей, які ладні поступитися не тільки своїм часом, а й життям» 2. Козаків (2 — 2,5 тисячі чоловік) Наливайко розташував у маєтках брацлавської шляхти. Шляхті це, зрозуміло, було не до вподоби. Але небезпека з боку турків змушувала її погодитися з цим.
Турки, між тим, не забарились. На початку літа 1594 року вони з’явилися на Поділлі, але, зустрівши козаків Наливайка, поспіхом повернули до Молдавії. Козаки погналися за. ворогом углиб Молдавії. Під час цього переслідування вони знищили велику кількість їх і захопили близько 4 тисяч коней 3. Натхненний перемогами козаків, народ Молдавії і Волощини піднявся в листопаді 1594 року на боротьбу проти турецького панування. Боротьба розпочалася повстанням міщан у Бухаресті і Яссах, під час якого було знищено багато турків. Під тиском повстанців і війська волоського воєводи Михайла Хороброго (1593 — 1601) турки залишали фортеці в Молдавії й Волощині.
Повернувшись на Брацлавщину, Наливайко відрядив своїх посланців до запорозьких козаків, які й прибули до Січі 1 липня 1594 року.
В цей час, як ми вже знаємо, запорожці вели переговори з Лясотою щодо походу в Молдавію. Приїзд посланців Наливайка був своєчасним, тим більше що вони пригнали з собою 1,5 тисячі коней, захоплених у турків в Молдавії.
** Козаки, писав Жолкевський «безперечно готуються вирушати на турецькі фортеці». (Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 25. C. 45).
2 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 41. C. 65.
3 Жовтень, 1984, № 10. C. 108.
Запорозькі козаки з радістю прийняли пропозицію посланців Наливайка спільно вирушити в Молдавію. Вони готувалися йти туди й у зв’язку з обіцянкою австрійському цісарю. Гетьманом загону запорожців призначили Грицька Лободу, представника козацької реєстро/181/вої старшини. У недавніх козацьких походах Лобода виявив неабиякі військові здібності.
Тим часом у Брацлаві в ніч на 16 жовтня козаки Наливайка разом з міщанами напали на польську шляхту, що зібралася на «судові рочкі» 4 і знищила її. Повстання, по суті, вже почалося.
Однак з приходом Лободи основна увага зосередилась на турках. З’єднане військо Наливайка й Лободи, що налічувало близько 12 тисяч чоловік під 40 корогвами, серед яких були також дві корогви цісаря Рудольфа II, вирушило у Молдавію 5.
Козаки розбили військо господаря Арона, захопили його столицю Ясси і примусили відмовитися від підданства турецькому султанові. Козацький сотник Демкович прийняв у молдавського господаря присягу на вірність цісарю Рудольфу II. Після цього козацьке військо повернулось на Поділля. А вже в 20 числах листопада 1594 року кременецький каштелян Я. Претвич скаржився, що козаки Наливайка захопили м. Бар, центр староства. Частина козаків розташувалася в самому місті. Наливайко з кількома сотнями кінноти став у Черемиському містечку, Лобода з запоріжцями — в фортеці, а інша частина повстанців (близько 2 тисяч — в Руському містечку 6. Скликана повстанцями рада вирішила поставити навколо міста надійну варту, щоб ніхто не вступив і не міг його покинути без їхнього відома. Підступи до міста і його околиць надійно охоронялися кінними козацькими загонами. Рада ухвалила також звернутися до всього українського народу з універсалом, закликаючи до повстання проти польських панів і просячи допомоги в забезпеченні повстанців харчами та іншими необхідними для війни припасами 7. Український народ жваво відгукнувся на заклики повстанців. Незабаром повстання поширилось не тільки на околиці Бара, а й у Вінниці. Я. Претвич писав 25 листопада 1594 року Я. Замойському з Шаравців: «Який там (у Вінниці. — В. Г.) жах, як люди (польська шляхта. — В. Г.) тікають із своїх господ, того й описати неможливо» 8.
4 Архив ЮЗР. Ч. 3, т. 1. Док. 22. С. 66 — 68.
5 Дорошенко Д. Нариси історії України. T. 1. C. 191.
6 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 37. C. 59.
7 Там само.
8 Там само.
Претвич прохав у Замойського дозволу виїхати з Теребовля. Однак увага польських магнатів зараз приділялася молдавським справам: вони намагалися посадити на трон Ієремію Могилу, сво/182/го ставленика *. З цією метою збиралося шляхетське військо.
Тими ж молдавськими справами була зайнята на початку 1595 року й козацька армія. Тоді ж відбувся ще один похід на Молдавію. Козаки обложили турецькі фортеці Білгород і Кілію. Проте фортець не здобули і, спустошивши їх околиці, повернулись в Україну. Молдавські справи їх більше не турбували. Усі сили козаків тепер зосередились на повстанні проти польських феодалів.
У серпні 1595 року, зібравши військо, пани переправилися через Дністер і вступили в Молдавію. Польське військо рухалось трьома колонами: ліворуч — коронний гетьман Ст. Жолкевський, в центрі — канцлер Я. Замойський, а праворуч — староста каменецький — Потоцький 9. За ними на чолі шляхетського рушення і надвірних загонів прямували магнати Стефан і Андрій Потоцькі, князь Корецький, Ян Зебжидовський, Тарло та інші.
Повстання народних мас, коли польські війська залишили Україну, стало розгортатися з новою силою. Наприкінці 1595 — на початку 1596 років полум’я повстання охопило всю Брацлавщину й перекинулося за її межі. Селяни та міщани оголошували себе козаками, скликали ради, обирали отаманів, вступали до козацького війська. Невдовзі повстання охопило Подніпров’я. Селяни і міщани нападали на панів, руйнували їхні маєтки і запроваджували козацькі звичаї 10. В цей час, ймовірно, повстанці здобули Черкаси і Канів. Після Брацлавщини і Подніпров’я повстання охопило Волинь. Ще наприкінці 1594 року повстанці на чолі з Наливайком захопили Луцьк 11. Антифеодальна боротьба в західній частині України відзначалася надзвичайною гостротою. Ст. Жолкевський писав незабаром королю, що повсталі «помишляли про Краків... про знищення, викорення шляхетського стану».
* Іеремія Могила був тісно пов’язаний з польськими й українськими магнатами. Одна його дочка була за князем Вишневецьким, друга — за князем Корецьким, третя — за Ст. Жолкевським. Опікуном племінника Ієремії — Петра Могили (майбутнього Київського митрополита) був коронний гетьман Ст. Жолкевський, у маєтках якого Петро Могила мешкав довгий час.
9 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1726 — 1730.
10 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 60. C. 89.
11 Архив ЮЗР. Ч. 3, t. 1. Док. № 23. C. 69 — 70.
На Волині повстанське військо навесні 1595 року розділилося на дві частини: одна — під проводом Наливайка — рушила на північний схід у Білорусію, інша — на /183/чолі з Лободою — на південний схід, до Черкас. Влітку 1595 року козаки Наливайка дійшли до Петриковичів на Поліссі. 6 листопада вони заволоділи Слуцьком, де захопили 12 гармат, 80 гаківниць і 5 тисяч литовських грошей (тут же козаки взяли у полон синів віленського каштеляна Ієроніма Ходкевича). Згодом козаки вступили в Бобруйськ.
Повстання в Білорусії швидко поширювалось. До козацького війська, за словами Й. Бєльського, «звідусіль прибували люди» 12. За якийсь час повсталі на чолі з Наливайком заволоділи одним з найбільших міст Білорусії — Могильовом на Дніпрі 13.
Зовсім не так розвивалися події на Подніпров’ї. Лобода діяв дуже повільно. Князь Острозький повідомляв пізніше, що його володіння не дуже потерпіли, бо «пан Лобода їх жалів» 14. Тоді від війська відокремився загін козаків на чолі з отаманом Матвієм Шаулою. Захопивши запорозькі гармати, цей загін рушив вгору по Дніпру на з’єднання з Наливайком, але дійшов тільки до Пропойська 15 (на річці Сожі).
Тим часом польські пани, що вирушили восени 1595 року до Молдавії, наприкінці року розбили під Яссами Розвана — ставленика семиградського воєводи Сигізмунда Баторія. Розвана стратили, і на молдавський престол посадили Ієремію Могилу (1595 — 1606). Успішне завершення молдавської кампанії ускладнило становище українських повстанців. Магнати мали тепер можливість вирушити на повстанців, що вони й зробили. На Україну пішли не тільки магнатські війська, а й ті частини коронного війська, що брали участь у молдавській кампанії. Довідавшись про це, Наливайко, що був тоді у Могильові, наказав спалити замок і на чолі війська (з 20 гарматами) швидко рушив назустріч панам. На цей час козацьке військо вже значно зменшилось. Частина козаків через нестатки і морози розійшлася по домівках.
12 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1744.
13 Там само.
14 Кулиш П. История воссоединения Руси. T. 2. Док. № 6. C. 435.
15 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 45. C. 70.
Повернення панського війська з Молдавії утруднило становище Наливайка. Воно ще більше погіршилось, тому що литовські феодали, оговтавшись від першого замішання, стали під проводом воєводи Радзівілла стягувати великі сили до Мінська. За таких умов Наливайко вирішив йти назустріч головному ворожому війську на /184/ чолі з Жолкевським, і рушив на Поділля. 25 лютого 1596 року Жолкевський повідомив Замойському, що Наливайко вже наближається до Костянтинова.
Вночі 28 лютого 1596 року, швидко здолавши перехід з-під Кременця в напрямку Костянтинова, військо Жолкевського напало на козацькі форпости в с. Мацієвичі (між Костянтиновом і Острополем). Там стояли дві козацькі сотні під орудою сотників Марка і Татаринця. Почався запеклий бій. Козаки, незважаючи на нерівні сили, мужньо оборонялись, і жовнірам довелося з боєм брати кожну вулицю, кожну хату.
Польські пани запропонували козакам скласти зброю. Проте вони навіть не відповіли їм. Тоді жовніри спалили село. Охоплені полум’ям козаки віддали перевагу славній смерті зі зброєю в руках, а не життю, зганьбленому полоном 16.
У цей час Наливайко з головними силами перебував у Чарнаві. У нього було не більше 1300 козаків. Розпочати вирішальний бій з Жолкевським (він мав понад 3000 добірного війська й артилерію) в таких нерівних умовах означало б піти на очевидний ризик. І Наливайко рушив до Подніпров’я на з’єднання з Лободою. Щоб уникнути ворожого переслідування козацького війська, Наливайко пішов найтяжчим шляхом, зате найкоротшим — через так зване Дике поле. Козацьке військо вийшло з Чарнави через Остропіль до Пикова. Жолкевський із своєю кіннотою кинувся за козаками і під Прилуками наздогнав їх. Проте Наливайко, вміло використовуючи решту гармат, затримав Жолкевського і тим самим дав можливість головним своїм силам продовжити відступ. Невдовзі козаки перейшли Сині Води і вступили у Дике Поле 17.
Жолкевський не насмілився далі переслідувати козаків. Повернувши своє військо від Прилук, він почав розправу над населенням за допомогу повстанцям. Розлючена польська шляхта жорстоко мстила мешканцям українських сіл і містечок. Так, у містечку Брацлаві «для прикладу» були страчені війт і кілька міщан 18. В с. Коростятині князь П. Вороницький і пан А. Гулевич відрізали в одинадцяти селян вуха, жорстоко катували й усіх інших 19.
16 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1750; див. ще: Кулиш П. История воссоединения Руси. Т. 2. Док. № 9. С. 437 — 438.
17 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1750.
18 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 46. C. 74.
19 Архив ЮЗР. Ч. 3, t. 1. Док. № 30. C. 93 — 94. /185/
Однак, розуміючи, що до придушення повстання ще далеко (хоч козацьке військо й відступило), Жолкевський звернувся 9 березня 1596 року з листом до Замойського. Він прохав грошей на платню жовнірам, які продовжували службу в коронному війську. Жолкевський повідомляв також, що він має надію послабити, а потім вщент розгромити козаків, сіючи розбрат в їхніх рядах, але при цьому висловлював думку, що краще все ж таки покладатись на свою зброю. До того ж він просив дозволу скликати посполите рушення брацлавської, кременецької і луцької шляхти. Та не дочекавшись відповіді канцлера, Жолкевський самостійно видав відповідні універсали 20.
На цей час повстанці, розділені на три частини (на чолі з Наливайком, Лободою і Шаулою), перебували на значній відстані одна від одної. Військо Лободи стояло коло Білої Церкви. Разом з двома іншими козацькими загонами отаманів Стецька і Шостака воно налічувало більш ніж 3 тисячі чоловік. Військо Шаули зимувало в Пропойську. Наливайко рухався в напрямі до Білої Церкви на з’єднання з Лободою. Та Лобода не мав наміру об’єднуватися з Наливайком. Ще на початку березня 1596 року, зібравши великі сили і виступивши в напрямі Білої Церкви, Жолкевський послав до Лободи свою людину, щоб запропонувати йому відійти від повстанців. Довідавшись про появу посланця Жолкевського, козаки мали намір стратити його, однак Лобода відпустив посланця.
В цей час, наприкінці березня 1596 року, до Трипілля підійшов зі своїм військом Шаула, який прямував з Білорусії через Київ на з’єднання з Наливайком. Після об’єднання з Шаулою козаки, невдоволені діями Лободи, відмовилися від його керівництва і обрали своїм гетьманом Шаулу, який поспішав до Білої Церкви для з’єднання з Наливайком, поки туди ще не встиг прибути Жолкевський. Глибокими заметами снігу нелегко було просуватися, але козаки Шаули невтомно пробивалися вперед. А Жолкевський мав намір не допустити об’єднання військ повстанців. З цією метою з Пикова, де зосередилися його загони, він вирядив до Білої Церкви кілька сотень кінноти, а також піші роти під проводом князя Ружинського. Той вступив до Білої Церкви саме напередодні приходу туди Наливайка і замкнувся у замку.
20 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 45. C. 69. /186/
Услід за Наливайком до міста підійшов Шаула. Козаки стали табором під Білою Церквою. Отже, Жолкевському не вдалося перешкодити Наливайку з’єднатися з Шаулою. Наливайко і Шаула вирішили завдати удару Ружинському до того, поки Жолкевський встигне прийти йому на допомогу. 2 квітня вночі козаки на очах у Ружинського вивели з козацького табору більшу частину війська, удаючи, що йдуть назустріч Жолкевському. Тоді Ружинський серед ночі вийшов із замку і повів свої загони на козацький табір. Козаки, яких Наливайко залишив у таборі, не вступили до бою. Імітуючи втечу, вони стали спішно відходити у степ. Ружинський кинувся їх переслідувати. В цей час Наливайко і Шаула підійшли з другого боку до Білої Церкви, вступили до фортеці, спалили її, знищивши всю залишену там залогу. Міркуючи, що при поверненні Ружинський зайде до покинутого козацького табору для грабунку залишеного там майна, Наливайко з Шаулою вийшли з міста і непомітно знову зайняли свій табір. Ружинський так і зробив. Козаки зненацька кинулись на військо Ружинського і розгромили його вщент.
Та найважче було ще попереду. До міста підходив Жолкевський. його військо набагато переважало козацьке. Наливайко і Шаула вирішили йти в напрямі до Києва, де влада була ще в руках повстанців. Ледве козацьке військо виступило з Білої Церкви і підійшло до Гострого Каменя, як його наздогнав Жолкевський із своєю кіннотою. Козаки швидко заклали табір з возів у п’ять рядів. Через кілька годин до Жолкевського підійшла підмога. Почався жорстокий бій, що не вгавав до пізньої ночі. Польське військо зазнало величезних втрат. За словами Бєльського, поляки втратили вбитими і пораненими більше 300 жовнірів і 60 шляхтичів 21.
4 квітня Жолкевський писав Замойському: «Було чимало шансів розірвати їхній табір, але Бог не змилувався» 22. Значними були і втрати козаків. Було вбито отамана Саська, Шаулі ядром відірвало руку; поранено було й Наливайка.
21 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1752.
22 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 52. C. 80.
Тієї ж ночі козаки вирушили до Трипілля. Замість Шаули гетьманом було обрано Наливайка. Зазнавши таких великих втрат, Жолкевський повернув до Білої Церкви. Невдовзі до нього прибув із військом литовський підканцлер Карл Ходкевич. Жолкевський вирішив захопити Канів, де стояла козацька флотилія, і тим ро/187/зірвати зв’язок Запорожжя з волостю по Дніпру. На Канів вирушили Ходкевич, Ружинський, Вишневецький та інші пани зі своїми військами. Ходкевич напав на Канів у Великодній день. Місто охоронялось невеликою кількістю козаків на чолі з полковником Кремпським. Збагнувши марність опору, Кремпський зі своїми козаками і частиною міщан рушив на човнах вгору по Дніпру. Пани вступили у Канів без бою. Незважаючи на це, вони жорстоко помстились на мешканцях. Було закатовано близько 400 людей 23.
Жолкевський із Білої Церкви просив у канцлера Замойського прислати йому нове поповнення. Він прохав нагадати шляхті, що з’їхалась на сейм до Варшави: «Чого вона може чекати для себе, якщо повстання (на Україні. — В. Г.) не буде придушене». Жолкевський прохав не баритись із допомогою, бо, як підкреслював він, вже «вся Україна покозачилась (розрядка моя. — В. Г.) 24. Сейм дав згоду надати йому допомогу й ухвалив зібрати потрібні кошти, взявши податки з населення. Податки збиралися не з шляхетських маєтків, а з єврейського люду Кракова й усієї Литви «по злотому з душі» 25.
Через кілька днів після бою біля Гострого Каменя Жолкевський вирушив до Києва. По дорозі, а саме у Василькові, до нього приєднався каменецький староста Потоцький зі своїм військом. Підійшовши до Києва, Жолкевський зупинився за півмилі від міста. Козаки, що покинули напередодні Київ, міцно утримували свої позиції на лівому березі Дніпра.
Вночі з табору Жолкевського до козаків перебігло двоє слуг. Вони повідомили повстанцям про те, що на Україну йде литовське військо, а до Переяслава вирушив Потоцький. Одержавши ці тривожні вісті, козаки вирішили покинути свої позиції і добратися до Переяслава раніше за Потоцького. Для захисту відступу в таборі була залишена сотня кінних козаків. Щоб затримати Жолкевського в Києві і виграти час, повстанці розпочали переговори, які було доручено вести Лободі, що знову став гетьманом. Останній зустрівся з презентантом Жолкевського — брацлавським старостою Юрієм Струсем. Однак ці переговори не дали результату 26.
23 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1752.
24 Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 52. C. 80.
25 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1760.
26 Грушевський M. C. Історія України-Руси. Т. 7. C. 226.
На початку /188/ночі Лобода і Наливайко вирушили до Переяслава. На світанку, дізнавшись про це, Жолкевський почав переправлятися на лівий берег. А тим часом біля Києва запорозькі судна під орудою Підвисоцького несподівано напали на ворога. Бій тривав цілих три дні. Козаки не пускали жовнірів Жолкевського переправитись на лівий берег.
З прибуттям козаків у Переяславі зібралося 10 — 12 тисяч чоловік, переважно це були поранені, жінки, діти і старі (десь так 7 — 8 тисяч). Боєздатних було не більше 3 тисяч. Козаки і їхні родини бідували, особливо їм бракувало харчів. Тому вони вирішили порадитись, як діяти далі. На раді частина козаків бажала залишитись і оборонятися до останнього. Дехто пропонував перейти до Росії, інші ладні були здатись на ласку панів. Зрештою взяли гору ті, що пропонували йти в Росію. Забравши родини і майно, козаки рушили з Переяслава на Лубни, до російського кордону. Жолкевський кинувся навздогін. Біля Переяслава з ним поєдналось литовське військо під проводом Огинського. Вперед до Лубнів, щоб відрізати козакам переправу через річку Сулу, Жолкевський послав полк кінноти (500 чоловік) під проводом Бєлецького 27. Однак йому не вдалося цілком виконати доручене. Тоді, коли він прибув до Лубен, козаки вже переправились на протилежний берег Сули і встигли закласти табір в урочищі Солониця. Сили противників були нерівні, проте Жолкевський не наважився йти на штурм козацького табору, бо, як писав він, його війську доводилось мати справу «з людьми відважними, які в своєму розпачливому стані вирішили боротися на смерть» 28. Він вирішив виснажити козаків безперевними нападами. Незважаючи на те що козаки успішно відбивали наскоки ворога, їхнє становище було загрозливим. Настала спека. У переповненому людьми таборі бракувало не тільки їжі, а й води. Через нестачу харчів і фуражу почались повальні пошесті на людей і худобу. Лобода знову почав перервані під Києвом переговори з Жолкевським. Схильніші до угоди з поляками козаки Лободи погоджувалися припинити боротьбу, та козаки Наливайка, в більшості своїй покозачені селяни, були іншої думки. Між прибічниками Наливайка і Лободи дійшло до кривавих сутичок, одна з яких закінчилася смертю Лободи 29.
27 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1761.
28 Жерела до історії України-Руси. T. 8. Док. № 64. C. 91.
29 Грушевський M. C. Історія України-Руси. T. 7. C. 228.
Не останню роль в цьому розбраті /189/ відіграли інтриги Жолкевського. З цього приводу він писав: «Нарешті дозріло насіння розбрату, посіяне (мною) між Лободою з одного боку, і Наливайком з його прихильниками, з другого» 30. Після смерті Лободи гетьманську булаву взяв до своїх рук Кремпський. Козаки продовжували відчайдушно оборонятися. Вилазки тепер відбувались, за словами Й. Бєльського, «ледве не кожну годину, до того ж не тільки вдень, а й вночі». Ворог повинен був тримати в стані повної боєздатності дві третини свого війська. Козаки вдалися до нових способів ведення бою. Вони непомітно підкрадались до ворожих позицій і, виривши поблизу їх невеликі шанці, обстрілювали ворога з рушниць. У такий спосіб було вбито житомирського старосту Димишка, шляхтича Полубинського і багато інших начальників і жовнірів панського війська. Козаки прагнули виснажити сили ворога, сподіваючись на прихід під Солоницю інших повстанських загонів 31.
Сподівання козаків не були марними. В тилу Жолкевського в цей час активізували свої дії запорожці під проводом Підвисоцького. Вони зробили спробу прорватись до Лубен на своїх човнах. Однак це не мало успіху. Тоді козаки і місцеві люди почали палити шляхетські маєтки в Подніпров’ї, вважаючи, що це відтягне частину сил Жолкевського від Солониці 32. Побоюючись нового спалаху повстання і не покладаючись на своє військо, в якому наростало невдоволення *, Жолкевський поспішав із штурмом козацького табору. Він послав до Києва за облоговими гарматами. Їх було доставлено Жолкевському підляським воєводою князем Заславським, який привів із собою також 300 вершників. Пани посилено готувалися до штурму. В польському таборі будували рухливі тури **. Вони призначалися для захисту жовнірів під час штурму козацьких позицій.
30 Жерела до історії України-Руси. Т. 8. Док. № 64. С. 91.
31 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1763.
32 Жерела до історії України-Руси. T. 8. Док. 64. C. 94.
* Випадки переходу жовнірів на бік козаків були досить частими. Ще в березні 1596 року, наприклад, Жолкевський писав Замойському про перехід двох його рот на бік Наливайка (Listy St. Żołkiewskiego. Док. № 46. C. 73).
** Тури — великі циліндричні коші з кілків, обплетених хмизом. Тури наповнювалися землею, іноді їх ставили ще й на колеса.
4 червня Жолкевський розпочав обстріл козацького табору. Облогові гармати і польова артилерія протягом двох діб обстрілювали табір перехресним вогнем. Штурм призначався на світанок 7 червня. Для цього багатьох /190/ вершників було переведено в піхоту, а артилерію поставлено біля самого козацького табору 33.
Дводенний артилерійський обстріл табору завдавав козакам чималих втрат. 200 козаків було убито, а ще більше поранено. Козаки вже не мали змоги виходити з табору по воду і дрова. Тут, у таборі, вони почали копати криниці, але вода в них була непридатна для вжитку. Для багаття козаки рубали вози.
В цей тяжкий час знову почалися переговори з поляками. Умови, висунуті Жолкевським, були вбивчими. Він вимагав видати проводирів повстання: Наливайка, Шаулу і Шостака, а також гармати і припаси. Окремим пунктом стояла вимога видати корогви і литаври, які запорожці отримали від цісаря Рудольфа II. За все це повстанцям було обіцяно можливість вільно вийти з табору.
Хоч як повстанці шукали порятунку для своїх славних ватажків, але змушені були скоритись лихій долі. В ніч з 6 на 7 червня Наливайка та його найближчих однодумців Шаулу, Шостака та інших в кайданах було видано Жолкевському 34.
Поляки не дотримались угоди. Під час капітуляції табору вони зненацька напали на козаків і ті не встигли навіть взятися за зброю 35. Почалася страхітлива різанина. Й. Бєльський писав: «Протягом милі чи більше труп лежав на трупі, бо всього у таборі з черню і жінками їх було до десяти тисяч». Пани, однак, не змогли винищити всіх повстанців. Козакам, яких лишилося десь півтори тисячі, на чолі з Кремпським, все таки пощастило пробити собі дорогу і податись на Запорожжя, «де, — як пише далі той же Й. Бєльський, — залишилось на Коші до п’ятисот чоловік» 36.
У козацькому таборі Жолкевський захопив 24 гармати та інші трофеї. Наливайка Жолкевський відправив до Варшави. Побратимів Наливайка було страчено у Львові. Страту самого Наливайка було відкладено до сейму 37.
33 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1764; Жерела... Т. 8. Док. № 64. C. 91.
34 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1764. За словами Пясецького, Наливайка було видано з чотирма іншими керівниками (Kronica Pawt Piaseckiego. C. 131). За літописом краківського костьола єзуїтів, було видано, крім Наливайка, 12 козаків (Scriptores rerum Polonorum. Kraków, 1881. T. 7. C. 215).
35 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1765.
36 Там само.
37 Там само. /191/
Сейм подякував Жолкевському за те, що він «проти лотровства козацького котрих се до кильканадцяти тисяч людей свавільних народів розмаїтих (йдеться про білорусів і поляків, які брали участь у повстанні. — В. Г.)... згромаджено було», «панства наші українні вольні й безпечні від них вчинив і заспокоїв» 38. У нагороду за це сейм ухвалив дарувати Жолкевському («для його великих славних і дуже важливих заслуг») урочища Бориспіль, Горошин, Сліпород на Сулі, а також усі землі біля «границі татарської та до рубежу московського прилеглі» 39.
Великі маєтки одержали й інші польські пани. Водночас сейм, оголосивши козаків «зрадниками і ворогами вітчизни», ухвалив конфіскувати козацькі землі і надати коронному гетьману необмежене право «викоренити до кінця тих свавільників» 40. 1 вересня було видано королівський універсал, який стверджував ухвали сейму, спрямовані проти українського народу. Цей універсал наказував шляхті й урядникам Київського, Брацлавського та Волинського воєводств винищити тих козаків, котрі ще й зараз «при замках, містах і містечках... господарських і шляхетських туляться... і погрози пускають». Він же закликав шляхту не дозволяти підданим збиратись гуртами навіть по 5 — 6 чоловік. Шляхта мала покласти край усяким спробам своїх підданих тікати в «дикі поля і на запороги». З іншого боку, запорожцям заборонялося з’являтись у староствах, тобто на волості; при появі їх шляхта та урядники мали негайно виступити «супроти їх, яко неприятелем коронним, кінно та оружно» 41.
Польські пани майже три місяці тримали Наливайка в ув’язненні, піддаючи тортурам, щоб вивідати у нього відомості про повстання та його учасників. Твердість і непохитність Наливайка викликала у ворогів ненависть і водночас повагу до нього, й. Бєльський писав про Наливайка: «Був він людиною гарної вдачі і рідких здібностей... до того ж знаменитий гармаш» 42. За словами Гейденштейна, своєю відвагою Наливайко завоював любов і славу серед народу.
38 Матеріали до історії козацьких рухів 1590-х р.р. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Т. 31. Док. № 13. С. 23.
39 Там само.
40 Volumina Legum. T. 3. C. 364.
41 Архив ЮЗР. Ч. 3, т. 1. Док. № 38. С. 131 — 132.
42 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1765. /192/
Наливайко був відданий на страшну кару. Як повідомляє Бєльський, йому спочатку відрубали голову, а потім четвертували. Частини тіла Наливайка підвісили на площі на острах люду 43. За свідченням іншого польського сучасника, Янчинського, Наливайка посадили на розпеченого металевого коня; на голову йому наділи такий же залізний обруч. А згідно з народною легендою, Наливайка було спалено панами на повільному вогні в спеціально зробленому для цього мідному бику.
Цією страхітливою стратою гнобителі сподівалися залякати український народ. Але, навпаки, образ Наливайка і його страчених побратимів став символом незламної боротьби українського народу за волю.
Повстання 1594 — 1596 років зазнало поразки. Проте ніколи раніше масове покозачення українського народу, що виявилося в прагненні звільнитися від національного і кріпосницького гноблення, не досягало таких великих масштабів, як цього разу.
43 Там само.
