Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ
ЕТНОГРАФІЧНІ КАТЕГОРІЇ Й КУЛЬТУРНО-АРХЕОЛОГІЧНІ ТИПИ В СУЧАСНИХ СТУДІЯХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Давня і глибоко закорінена манера — об’ясняти відміни в культурі відмінами етнографічними і появу їх виводити від перемін в колонізації — від появи нового народу, що, мовляв, приніс з собою сі нові культурні здобутки, звичаї і обряди. Був час, наприклад, коли мегаліти зв’язували спеціально з кельтами, бачили в них їх виключну власність і, де були мегалітичні будови, припускали давніші кельтські осади. Появу в Західній Європі металічної культури, домашніх звірят уважали здобутками, принесеними якимись новими племенами, якоюсь великою міграцією. Нещодавно висловлялися здогади, що й неолітична культура була принесена в Європу якоюсь ближче нам незвісною міграцією, що стара палеолітична людність полишила Західну Європу під впливом змін в кліматі і фауні й її місце зайняла та нова неолітична людність, прийшовши — з Азії, наприклад, що все ще лишається такою vagina gentium для Європи.
Звичайно такі теорії упадають в міру того, як збільшається запас наших відомостей. Після того як мегаліти показалися не тільки в Західній Європі, а і в Північній Африці, на Кавказі і в Індії, — ніхто не бачить в них слідів кельтських міграцій. Багатші нахідки, докладніші студії показали нам повільний розвій домашнення звірят в Європі, ще докладніше — повільне розповсюднення перших металів міді й бронзи, їх, щоб так сказати, — ендосмозу в кам’яну культуру 1. З того часу як знайшлися в Західній Європі переходові типи між останніми стадіями палеолітичної культури (Magdalénien — по звичайній, загальнозвісній схемі) і неолітом — типи т.зв. Tourassien i Tardenoisien, пропав той hiatus, той розлом між палеолітичною й неолітичною культурою, що змушував до здогадів про радикальну переміну залюднення Європи на сім переломі 2, і коли тепер ще далі говорять про нову міграцію на порозі неолітичної культури, то вже з огляду на такі справді реальні факти, як появу довгоголового типу 3 — хоч і тут можна ще споритися, чи дійсно сі факти змушують до такої теорії і т.д.
1 Багато інтересних спостережень на сю тему в працях Мат. Муха (Much) — "Die Kupferzeit in Europa", нове вид[ання] 1893 [p.], Jena i "Die Heimat der Indogermanen", 1902 i 1903 [pp.] (дарма що з остатніми виводами його про індогерманську правітчину тяжко погодитись).
2 Gab. et Ad. Mortillet, "Le préhistorique", вид[ання] 1900 [p.] i "Musée préhistorique", 2 вид[ання] 1902 [p.], пор. статтю Capitan’а в "L’anthropologie", 1901 [p.].
3 О.Шрадер, одначе, в своїй новій книзі ("Reallexicon der indogermanischen Altertumskunde", 1901) все ще приймає принесення неолітичної культури новою людністю — на підставі ріжних другорядних культурно-історичних обставин, вроді браку почуття для штуки у неолітичного чоловіка (с. 825).
Подібно як сі кардинальні зміни в історії людської культури пояснялися й факти більше місцевої культурної історії Східної Європи, які відкривають нам археологічні досліди. Зміни в культурі, в техніці, в похоронних обрядах толкувалися змінами в колонізації, неквапно зв’язувалися з етнографічними іменами, переказаними нам історією. І так діється до нинішнього дня. Так один з визначних археологів російських недавно ще доводив, що бронза була принесена новим народом, отже похорони бронзової доби (такими уважає він похорони з червоними скелетами) належать іншому народу, ніж похорони кам’яної доби 1. Ранню залізну культуру й похорон все ще досить серйозно (хоч не всі — декотрі тільки конвенціонально) уважають скитськими. Старші похоронні типи признають кіммерійцям — тільки в тім нема згоди — котрі саме, бо тимчасом як одні признають їм похорони кам’яної доби (скорчених скелетів), інші — бронзової, а інші — знов найранішої залізної 2. Скоро відкриті були оселі з мальованим начинням чи так звані точки ("площадки") з "передмікенською культурою" — не встигли ще дослідити їх території, району їх розширення, ані самої тої культури, а вже виступили цілим рядом здогади про їх етнічну приналежність: одні побачили тут неврів, інші — греків з-перед міграції на Балкан, інші — слов’ян і т.д.3
1 "Записки русского археол[огического] общества", т. XII, вип. 1 — 2, с. 393 (резюме реферату Н.Веселовського).
2 Напр., реферат Бранденбурга в I т. "Трудов XI съезда", с. 167, Городцова в Известиях XII съезда", с. 159, замітки Самоквасова в II т., "Трудов XI сьезда", с. 92, Hadaczek, "Złote skarby Michaùkowskie", 1904 [p.], передмова. Вибираю найновіше.
3 Хвойка, "Каменный век Среднего Приднепровья" — "Труды XI сьезда", т. І; Спицын, "Расселение древнерусских племен по археологическим данным" ("Журнал Мин[истерства] нар[одного] просв[ещения]", 1899, VIII), с. 399; фон Штерн, "Раскопки в Северной Бессарабии в связи с вопросом о неолитических поселеннях с керамикой Домикенского типа" — "Известия XII сьезда", с. 89.
4 Пор. критичні замітки в "Записках Наукового товариства ім.Шевченка", T. LIII, с. 5, T. LV, с.2 (бібліографія).
Скороспішність виводів — річ взагалі дуже звичайна в початкових стадіях науки, але не конче корисна. І в данім разі таке передчасне приліплювання етнічних титулів до археологічних типів не тільки безплідно забирає енергію дослідників, а і вносить часом непотрібну заплутанину в археологічний матеріал та відсуває те, що передовсім на його підставі має бути і може бути зроблене — образ розвою культури на певній території, незалежно від етнічної номенклатури її. Взагалі археологічний матеріал для Східної Європи поки що такий іще бідний, а що важніше — в переважній часті так лихо спрепарований 4, що увага дослідників передовсім мусить бути звернена не так на роблення далеких виводів, як на уліпшення методів і системи досліду, бо ні в одній, мабуть, іншій сфері ненауковість досліду не являється таким непростимим і непоправним гріхом, як, власне, в археології: справедливо підносили, що тимчасом як лихо описані монументальні чи писані пам ятки можуть бути з часом описані чи видані ліпше дальшими дослідниками, а недокладна обсервація або хімічний аналіз можуть бути заступлені ліпшими — недокладно переведена розкопка безповоротно нищить дорогоцінний і може бути — одинокий в своїм роді матеріал, даючи замість цінного факту з історії людської культури малоцінні bibelots 1.
Спеціально в справі змін культурних форм і обрядів треба все пам’ятати — з одного боку, що від неолітичної доби (досить пізньої, з другої половини її, коли ми вперше маємо багатший археологічний матеріал) і аж до гунського находу ми не маємо вповні виразних безсумнівних вказівок — чи історичних, чи археологічних — на якусь масову вповні чужорідну міграцію в Східній Європі. По-друге — що вже від дуже ранніх часів, в кождім разі — від другої половини неолітичної доби, були сильні культурні впливи, культурна ендосмоза як в Західній Європі, так і в Східній.
Справді, супроти того, що з ідеєю індоєвропейської правітчини в Передній Азії приходиться попрощатись, і все більше правдоподібним (і в науці прийнятим) стає погляд, що індоєвропейці жили десь в Східній Європі ще перед своїм розселенням, а їх культурна еволюція на правітчині іде ген в глибину неолітичної культури, вповні можливо, що значна частина Східної Європи — чи Полудневої, як хочуть одні уміщати сю індоєвропейську правітчину, чи Західно-Полудневої, чи Східно-Полудневої — як хочуть інші 2, — мала індоєвропейську людність від пізньої неолітичної доби аж до гунського находу. А в такім разі культурна й побутова еволюція сходить на культурні впливи, чужорідні домішки і вкінці — просту-таки еволюцію життя, і про різкі етнографічні відміни й міграції можна поки що говорити хіба лише гіпотетично.
1 Дуже серйозні гадки висловляє в сій справі звісний французький антрополог Манувріє в статті "La protection des antiques sepultures et des gisements préhistoriques" — "Revue de l’Ecole d’anthropologie", 1901, VIII.
2 Сучасний стан сього питання представив я в І т. моєї "Історії України-Руси" і в новім виданні його, що від часу написання сеї статті вже вийшло, використовую нові спостереження в сій справі.
Візьмім найстарше етнографічне ім’я, передане нам історичними відомостями — кіммерійці. Лишаю вже на боці, що ми не знаємо, чи дійсно існував в чорноморських краях взагалі такий конкретний нарід, що се не зовсім певно, бо ся пара імен — скитів і кіммерійців — могла бути попросту пересаджена, псевдонауковою комбінацією грецьких письменників, на північне побережжя Чорного моря з малоазійських країв, де вона дійсно існувала 1. Але й існувавши реально, кіммерійці могли бути такими ж іранцями, як і скити (як то, зрештою, й припускають декотрі дослідники), або в кождім разі індоєвропейцями. Появу скитського імені в Європі также, властиво тільки з дуже великими обмеженнями, можна признавати міграцією. Уважніше придивляючися колонізаційним і культурним відносинам чорноморських степів, новіші дослідники все рішучіше підносять ту гадку, що виступи скитів, потім сарматів, вкінці аланів були змінами більше політичними, перемінами зверхніх орд, а радикальних змін в людності властиво не було. Правдоподібно, іранська людність держалася в чорноморських степах протягом цілого сього часу. Розуміється, вповні можлива туранська, урало-алтайська домішка в сій кочовій людності, але поки що сконстатувати її ми не можемо з певністю, ані не можемо вказати її величини й значіння. Правда, важним фактом являється те, що в ранній залізній культурі виступає незнаний нам перед тим в сих краях короткоголовий антропологічний тип, але ж бо взагалі ми так мало маємо антропологічного матеріалу з раніших часів 2, що й тут тільки гіпотетично можемо говорити, що в неолітичній добі в Східній Європі жив чоловік довгоголовий, а в металічній з’явилася в степах короткоголова людність. Ще менше доказової сили мають інші факти — приміром, зв’язь східноєвропейського стилю скитських часів з середньоазіатським, бо тут для об’яснення вистали б і самі культурні впливи 3 і т.ін.
1 Про се питання див. в І т. моєї "Історії України", с.46 — 47, першого вид[ання].
2 Див. новішу розвідку Талька-Гринцевича "Przyczynki do poznania Świata kurhanowego Ukrainy" ("Materyały antropologiczno-archeologiczne", IV, 1900). З похоронів неолітичної та переходової доби, дотепер розкопаних, мабуть, добрих 95% мають примітку, що кості небіжчиків так погнили, що їх не можна було поміряти, або й зовсім промовчується антропологічна сторона нахідок. Чи не тому такий величезний сей процент, що поміряти кості тяжче, як вибрати з могили кілька кам’яних чи бронзових предметів? І чи не міг би він бути дещо меншим, якби серйозніші вимоги ставилися до розкопок?
3 Лишається, напр., непевним, а навіть і сумнівним, аби скитська орда, переходячи з Азії в Європу, себто десь в VIII — VII вв., принесла вже з собою сю середньоазійську техніку; вона прийшла в Європу, мабуть, пізніше, і то зовсім можливо, дорогою зносин, а не міграції.
Але й припускаючи, як вповні правдоподібну, туранську домішку в степовій людності скитсько-сарматських часів, зістається в цілості можливість, що від неолітичних часів до вповні історичних IV віку людність полудневої й полуднево-західної часті Східної Європи в головнім була з індоєвропейської родини, і значить — стрічалися тут одноплемінні етнографічні групи. Між ними мусили бути відміни (бо етнографічна диференціація мусила зазначитися ще перед індоєвропейським розселенням), але не так сама по собі різка, Щоб a priori мати право зв’язувати з нею якісь різкі культурні відміни. Там, де вони були вже в тих часах ближчого споріднення і сусідства, вони свій початок ведуть, властиво, знов-таки від чужих культурних впливів і чужорідних домішок, отже зводять питання знову до міжнародної культурної ендосмози.
Я не перечу, ба навіть надіюся, що з розвоєм більше систематичних і докладних, науковіше ведених археологічних розслідів, коли удасться уставити наступство певних культурних форм і їх територіальний розклад, географічні райони, не в однім разі може удасться зв’язати певні культурні й побутові форми з певними племенами як їх виключну прикмету і власність. Але се діло будучності. Поки ж що ми з певністю можемо вказати, здається, тільки одну серію археологічних фактів, зв’язану якраз з першою напевно звісною нам чужорідною міграцією — тюркською: се впускні й інші могили з похороном небіжчика з конем і кам’яні баби (хоч і тут ближчі хронологічні вказівки дати й докладнішу етнографічну приналежність виказати мають дальші досліди: чи маємо зачинати від печенігів, чорних клобуків і половців тільки, чи братися до перших етапів турецької й взагалі північноазійської міграції). Те, що перед тим, — се ряд фактів культурної еволюції території, які тільки гіпотетично або частково в’яжуться з етнічними групами чи поодинокими народами.
Візьмем найстарший досі нам звісний тип похорону — погребання скорченого трупа. Що з ним можна зробити? Він насамперед дуже мало характеристичний, бо так зване утробне положення трупа — найбільш характеристичне — рядом переходових положень переходить в випростуване; ніякої характеристичної обстанови также нема 1. З другого боку, територія їх розширення розлазиться in infinitum: похорони скорчених небіжчиків Східної Галичини 2 дають перехід до подібних похоронів західноєвропейських, що заводять нас до крайніх границь європейського суходолу. Яке ж можливе тут етнічне означення? Сі похорони могли належати кождому народові, який ми в даній стадії культури в даній місцевості припустимо. А стадія культури не так докладна, бо коли в одних похоронах сього типу маємо культуру неолітичну, в інших, видно, дожив він до початків металічної культури.
На Чорномор’ї на сей похоронний тип осідає з часом новий похоронний обряд — обсипування чи обмазування небіжчика червоною фарбою. Осідає він на попередній тип так легко, що ледве чи можна думати про якийсь перелом колонізаційний 3; на цілій простороні, яку обіймає сей новий обряд — в кождім разі ні.
1 Див.: Бранденбург, "Об аборигенах Киевского края" — "Труды XI съезда", т. І.
2 Demetrykiewicz, "Neolityczne groby szkieletów t.zw. siedzących (Hockergräber)" — "Materyały antrop[ologiczno]-archeologiczne", т.III.
3 Ся повільність переходу від старшого обряду до фарбування небіжчика виступає, напр., в недавніх похоронах Еварницького — "Труды XI сьезда", т. І.
Локалізується він докладніше, ніж похорон скорчених небіжчиків, хоч докладних границь його, розуміється, ще зовсім не маємо. Бачимо його на степовім Чорномор’ї, від Кубанщини до Бессарабії; на Подніпров і він сягає полудневої Київщини, в басейні Дінця звісний він в Ізюмськім повіті; в лісовім поясі й на заході — на Волині і в Галичині — його не знаємо. В приморських місцях сей похорон виступає в обстанові переходової доби від неоліту до металічної культури; далі на північ в масі видержана обстанова безметальна, так що тяжко думати, аби сі похорони належали до металічної культури 1.
І знову я питаю: яка можливість зв язати сей похоронний обряд, хоч і такий характеристичний, з якоюсь певною етнічною групою як його власність? Що за нарід посадимо ми в сій переходовій добі від каменю до металу на тій простороні від Кубані до Бессарабії, від моря до поріччя Росі й середнього Дінця?
Перед кінцем неолітичної доби виступають оселі з "передмікенською" культурою. Се тип найбільше характеристичний з цілої ранньої культури нашої території, найрізше відграничений від інших культурних типів 2. Сі глиняні будови, багаті форми посуди, пишна кольорова і різьблена орнаментація, глиняні статуетки — все виникає так нагло й несподівано на тлі нашого неоліту, що, дійсно, легко підсуває гадку про якусь міграцію. Але так, як стоїть справа з ним тепер, яку таку народність винайти, щоб їй признати сю культуру яко її спеціальну власність? Поріччя (правобічне) середнього Дніпра, Поділля, Бессарабія, Буковина й Волощина, Семигород 3 — се район з ясно вираженою одностайністю сеї культури. Кого тут посадити, щоб се було бодай чимсь трошки більшим від простої гіпотези?
1 Як приймають, напр., Бранденбург (ор. c[it.]) і Веселовський ("Записки Рус[ского] археол[огического] общ[ества]", XII, вып. 1 — 2, c. 392 — 393).
2 В київській неолітичній оселі (при Кирилівській улиці), судячи з оповідання Хвойки, знайшлися, одначе, якісь початки малювання посуди. Може бути, що дальші нахідки тісніше зв’яжуть сю культуру з попередніми стадіями місцевого життя і дадуть переходові типи до пізніших. Поки що такі переходові типи, чи властиво далекі відгомони, можна шукати хіба в спіральних і круглих орнаментах посуди похоронних піль та в рідких і не завсіди певних нахідках глиняних статуеток.
3 Хвойка, "Каменный век" ("Труды XI сьезда", т.І.), комунікати Доманицького і Біляшівського в "Археологической летописи Юж[ной] России", р. 1899 — 1901, фон Штерна в "Известиях XII съезда", c. 87; Ossowski, "Sprawozdanie z wycieczki paleetnologicznej po Galicyi" ("Zbiór wiadomości do antropologii krajowej", t. XIV, XV, XVI i XVIII); Demetrykiewicz, "Poszukiwania archeologiczne w powiecie Trembowelskim" ("Materyały antrop[ologiczno]-archeolog[iczne]", t. IV); про буковинські нахідки друкується Реферат Р.Кайндля в "Mittheilungen der Central-Comission" за p. 1902, про молдавські — G.Butureanu, "Notitiă supra săpăturilor şi cercatărilor făcute la Cucuteni" ("Archiva societăţii ştiinţifice şi literare din Jaşi", 1889), про семигородські — J.Teutsch, "Prähistorische Funde aus dem Burzenlande" ("Mittheilungen der Wiener Anthrop[ologische] Gesellschaft", т. XXX-XXXI. Про розширення мальованої посуди й спірального орнаменту далі на захід див.: Much, "Heimat der Indogermanen", розд.III. Незадовго має вийти в "Матеріалах до українсько-руської етнології" розвідка Ф.Вовка про "передмікенську культуру" взагалі.
Мені здається дуже правдоподібним, що ся культура мала чужий, імпортований початок, але розвинулася серед місцевої людності, розвинулася досить широко, як показують численні оселі й робітні (гончарські печі) сеї культури, й могла дорогою зносин і торгівлі передаватися з одного місця на друге, незалежно від етнографічної приналежності.
Розширення міді й бронзи на нашій території може, здається, якраз служити доказом, що географічне сусідство, торговельні дороги й зносини, а не етнографічна приналежність, грали головну ролю в культурній еволюції, в присвоюванні здобутків вищої культури і т.д. Один район бронзової культури бачимо на західнім краю її, під Карпатами, в сусідстві угорської і взагалі середньодунайської бронзової культури (старшої й пізнішої) 1, другий — на сході, в басейні Дону й Дінця, в сусідстві кавказького бронзового огнища 2. Мідяні й бронзові вироби йшли також, очевидно, і з чорноморського побережжя і поволі всякали в стару палеолітичну культуру — бачимо се на похоронах з червоними скелетами, на оселях "передмікенської культури" і т.д. Процес розширення бронзової культури йшов так повільно в краях, дальше положених від її огнищ (як поріччя Дніпра), що перше ніж вона опанувала тутешній побут, прийшло й залізо, так що подекуди бачимо, як воно безпосередньо осідає на кам’яній культурі 3.
1 Pułaski, "Wiadomość o dwu zabytkach bronzowych na Podolu" ("Pamiętnik Fizyograficzny", т.IX); Przybysławski, "Skarb bronzowy znaleziony na prawym brzegu Dniestru pod Uniżem" ("Teka konserwatorska", т.І); Грушевський, "Бронзові мечі з Турецького пов[іту]" ("Записки Наук[ового] товариства] ім.Шевченка", т.XXXIII). Про нахідки з Угорської Русі — особливо Hampel, "Trouvailles de l’âge du bronze en Hongrie", 1886, "Alterthümer der Bronzezeit in Ungarn", 2 вид., 1890 і угорське видання, доповнене новішими нахідками, — "A bronzokor emlékei magyarhonban" ("Пам’ятки бронзової доби Угорщини"), т. I-III, до 1896 р.
2 Розкопки Городцова в Ізюмськім повіті — "Известия XII сьезда", с. 158.
3 Напр., похорони с.Гатного і Янкович в Київщині — "Труды III сьезда", I, протоколи, с. 80 і Антоновича "Археол[огическая] карта Киев[ской] губ[ернии]", с. 21.
Підем іще далі. Те, що зветься звичайно скитською культурою, — се стріча двох культурних течій, одної з полудня, від чорноморського побережжя — гелленістичної, другої — східної, що йшла з Передньої Азії, споріднена, з одного боку, з перською, з другого боку — з урало-алтайською технікою й стилем. Ріжні комбінації сих двох течій в нашім Чорномор’ї — чи то чисто механічне сполучення, чи більш тісне, з обопільними впливами їх на себе — се те характеристичне, що зветься "Скитією".
Та воно характеризує тільки техніку, стиль чорноморського побережжя й Середнього Подніпров’я певного часу, але чи було виключною власністю скитів — в тім можна дуже сумніватись. Я, наприклад, не важився б ніяк припустити, що в полудневій Київщині і в Полтавщині, де ми стрічаємо похорони з сею культурою, ходили й ховали своїх небіжчиків скитські орди. Так само і з самим утворенням сеї культури. Грецькі впливи ішли з чорноморського побережжя в глибину Східної Європи, певно, не потребуючи в тім ані якогось спеціального посередництва скитської людності, ані обмежаючися її територією; вони зачинаються від початків грецької колонізації й найбільшої інтенсивності доходять, як показують, може, найбільше виразно керамічні нахідки, якраз в часах перелому в степових відносинах, коли заникали скитські орди й на перший план виступали сарматські, — в IV — III вв.1 Передньоазійська металічна техніка в іранських кочових ордах, що рухалися як один потік лави від Туркестану до Подунав’я, мала, певно, дуже наручний міст для свого переходу в Чорномор’я, але чи одиноко сею дорогою ішла? А ще більше питання — чи круги її впливів сею кочовою людністю обмежались? Мабуть, ні...
Се так, як було і з "готським" стилем. Готські племена понесли його на захід, в Європу, спопуляризували його, але народився він без них, і на Чорномор’ї був він в певних часах прийнятий не тільки готами — був тут місцевим стилем взагалі в III — IV в. ...2
1 Див. цінну статтю фон Штерна "Значение керамических находок на юге России для выяснения истории черноморской колонизации" ("Записки Одес[ского] общ[ества] истории",т.XXII).
2 Для хронології його інтересна стаття фон Штерна "К вопросу о происхождении "готского стиля" предметов ювелирного искусства" (відбитка монети з к[ін.] III — поч. IV в.) — "Записки Одесского общества истории", т.XX. Інтересні прототипи сього "готського стилю" подає Морґан з своїх нових розкопок ахеменідських могил Персії — "La délégation en Perse 1897 á 1902, par J. de Morgan", 1902, c.30, 92 (золоті, інкрустовані камінням речі, з IV віку перед Хр[истом] по його хронології).
Коли хронологія культур чи їх наступство уставлені будуть докладно, а їх територія также, тоді, комбінуючи дані історичні й лінгвістичні та на підставі їх означуючи територію і час колонізації того чи іншого народу (оскільки се можна буде докладно зробити), ми будемо бачити, оскільки покриваються сі колонізаційні території районами певних культур чи культурних типів. Тепер ми можемо з більшою або меншою правдоподібністю говорити тільки, що та чи інша культура заходила на територію тої чи іншої народності, розвивалася серед неї. Так ми можемо се сказати про ту гелленістично-азійську амальгаму, що вона розширялася серед кочівничої степової людності IV — II вв., мабуть, іранської, ріжних колін. Так здається мені дуже правдоподібним, що похоронні поля, викриті на території верхнього й середнього Бугу й на середнім Подніпров’ї, належать слов’янам на їх правітчині, перед розселенням: культура сих піль не має ніяких спеціальних характеристичних прикмет, переходячи через ріжні стадії від переходової доби від каменю до металу аж до часів безпосередньо перед великим рухом народів, але територіально і хронологічно вони вповні можуть належати до слов’янської колонізації з-перед розселення, хоч і не знати, чи будуть вповні відповідати її території 1. Але, наприклад, щодо культури мальованої посуди (т.зв. передмікенської), то вже дуже трудно судити, хоч би для подніпрянських осель, — чи маємо тут [справу] з праслов’янськими, чи праіндоєвропейськими осадами, не кажучи вже, що дуже тяжко видумати таку колонізацію, яка б покрилася районом розширення сеї культури.
1 Моє "Похоронне поле в с.Чехах" ("Записки [Наукового] тов[ариства] ім. Шевченка", т. XXXI); Szaraniewicz, "Cmentarzyska przedhistoryczne we wsiach Czechach i Wysocku" ("Teka konserwatorska", II); "Das grosse prähistorische Gräberfeld zu Czechy" ("Mittheilungen der Central-Commission", 1901); Беляшевский, "Дюнныя стоянки по берегам реки Зап[адного] Буга" — "Труды XI съезда", т.І; Хвойка, "Поля погребений в Среднем Поднепровье" — "Записки русского археол[огического] общества", т. XII.
Так само тяжко говорити про культуру таких xyz, як кіммерійці або неври, котрих території не знаємо і ніяких ближчих відомостей про них не маємо.
Повторяю: ми повинні лишити археології те, що вона мусить і може нам дати — історію культури певної території; нехай вона се зробить свобідно, не в’яжучись історичними відомостями, а з її поступами буде видно, що можна буде з неї витягнути для передісторичної етнографії. Не мучмо її на прокрустовім ложі наших історичних відомостей, не вибираймо з неї поодиноких подробиць, які здаються нам придатними для певних історично-етнографічних комбінацій. Вона повинна передовсім слідити культурні типи й явища для них самих.
І для успішного її слідження передовсім мусять бути поставлені більше наукові, більш високі вимоги самим методам розроблення, видобування археологічного матеріалу.
2(15)/XI.[1]903
Етнографічні категорії й культурно-археологічні типи в сучасних студіях Східної Європи
Вперше надруковано в збірнику: Статьи по славяноведению. — СПб., 1904. — Вып. І. — С. 322—330. Є також окремі відбитки (9 с.). Рецензію на статтю написав В. Гнатюк (ЛНВ. — 1905. — Т. XXIX. — С. 142).
vagina gentium (лат.) — місцем народження племен (народів)
hiatus (лат.) — досл.: щілина, проміжок; розлом
bibelots (φρ.) — дрібнички, витребеньки
a priori (лат.) — тут. упереджено
in infinitum (лат.) — безмежно
