[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Примітки.]

Попередня     ТОМ VI     Наступна

ПРИМІТКИ

1. Економічне житє українських земель XIV-XVII вв. — джерела і лїтература. 2. Чорноморська торговельна дорога XIV-XV в. Замки Каравул, Чорний город і Качибей 3. Національний склад і відносини людности України. 4. Гербові ґрупи західно-української шляхти. 5. Шкільництво. 6. Книжність і письменство XIV-XVII в. 7. До питання про українські думи. 8. Артистична творчість в українських землях XIV-XVI вв. 9. Лїтература культурно-побутова. 10. Протестантські громади на Українї. 11. Релїґійно-національний рух на Українї в другій пол. XVI в. і релїґійна полєміка. 12. Лїтература про Василя-Константина Острозького й його родину. 13. Брацтва.

1. Економічне житє українських земель XIV-XVII вв. — джерела і лїтература. назад....

Економічна історія українських земель XIV-XVII вв. досить довго не була зовсїм предметом наукового оброблення. Доперва останнїми часами появило ся кілька праць, які чи то спеціально займають ся певними сторонами їх економічного житя, чи то входять в сї питання в звязку з иньшими, які служать властивим їх предметом. Пощастило особливо торговлї. Так появила ся статя: Jabłonowski Handel Ukrainy w XVI wieku (Ateneum, 1895, II), оперта на матеріалї вже друкованім, але цїнна як звід того друкованого матеріалу про торговлю Поднїпровя (ним тільки займаєть ся в сїй працї Яблоновский), а найбільше Київа; на жаль, неохота автора до докладнїйшого означування своїх джерел і до їх аналїзи позбавила сю статю трівкійшого наукового значіння. Перед тим гарно написаний, але дуже побіжний і загальний начерк української, чи властиво київської торговлї XV-XVI в. дав тільки Антонович в своїй звісній статї: Кіевъ, его судьба и значеніе съ XIV по XVI столЂтіе (1362-1565), 1882 (передр. в Монографіях). В питанню про торговельні шляхи міг Яблоновский оперти ся на працї спеціалїста-антикварія правобічної України Е. Рулїковского Dawne drogi і szlaki na prawym brzegu Dniepru (Ateneum 1878, III i IV). Потім, в р. 1899 вийшла статя А. Верзилова Очеркъ торговли Южной Руси съ 1480-1569, в малоросповсюдненім виданню Земскій Сборникъ Черниговской губерніи, 1898, I-VI (також осібно, але в дуже малім числї примірників); написана вона була значно скорше, і автор не мав, очевидно, спромоги доповнити її перед друком. Зроблена вона инакше нїж попереднї — з детальним цитованнєм джерел (на жаль, часто поплутаних при друкованню), і використовує дещо й невиданого матеріалу (з київського архиву). Автор мав замір обняти цїлу українську територію, але що до західньої України його праця полишає дуже богато до бажання.

Для західньої України по Хронїцї Львова Зубрицького, що довго служила джерелом в сїй справі, доперва Лозіньский в рядї праць про Львів подав близші відомости про львівську торговлю, головно з XVI в.: Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie, 1890, друге вид. 1892 (є й третє але воно має тільки нову титулову картку на виданню 1892 р.), Kupiectwo lwowskie w XVI wieku (Bibl. Warzaw. 1891, III, — витяг з Patrycyat-y з деякими відмінами й додатками), Leopolitana (Kwart. histor., 1890 — тут про рибну й книжну торговлю Львова); в сумі вони вводять досить добре в львівську торговлю XVI в., хоч не мають заміру трактувати сей предмет з потрібною повнотою й всесторонністю, а особливу вартість дає їм те, що оперті вони переважно на недрукованих актах львівського міського архиву. В 1903 р. вийшла цїнна праця краківського історика Стан. Кутшеби Handel Polski ze Wschodem w wiekach średnich (в час. Przegląd polski й осібно), що під сим не вповнї відповідним титулом містить добре зроблену, на підставі не тільки друкованих, а й не друкованих джерел, історію львівської торговлї другої половини XIV й XV віку, не тільки зі Сходом, а і з Заходом (подекуди одначе дає себе відчувати мале обізнаннє автора з фактами тогочасної східно-української й старшої українсько-руської торговлї). Де в чім доповнює сю працю иньша студія тогож автора, видана разом з нею: Handel Krakowa w wiekach średnich na tle stosunków handlowych Polski (Rozprawy wydz. hist. XLIV, 1908). Натомість публїкації румунського історика N. Iorga, що появили ся в тім же часї, дали лише сировий матеріал, і я про них згадаю, говорячи про матеріали взагалї.

З спеціальнїйшої лїтератури, яку зрештою цитую при поодиноких питаннях в текстї, згадаю статї: Dubiecki Kaffa osada genueńska i jej stosunek do Polski XV w. (1885 передр. в Obrazy i studya histor., II), досить численна лїтература Качибея, викликана столїтнїм юбилеєм Одеси (див. на с. 608); статї Лучицького про вивіз рабів з Черноморя на Захід (див. на с. 21) і По поводу „дрогичинскихъ древностей”, 1892 (Чтенія київські т. VI) — дещо про торговлю України з балтийським побережем; Яблоновского Podole u schyłku XV w. (Ateneum 1880, III) — тут про торговлю з Волощиною.

Для українського промислу, ремесла і сїльського господарства сих віків майже нема спеціальної лїтератури. В своїх працях по історичній ґеоґрафії й статистицї українських земель XVI в. (в варшавськім видавництві Źródła dziejowe) Олекс. Яблоновский присьвячує дещо уваги й господарству поодиноких країв: найбільше дано йому місця й найстараннїйше оброблено сю сторону в його моноґрафії про західню Україну (Czerwona Ruś, в т. XVIII ч. l Źródła), меньше в моноґрафії про Україну (в т. XXII), ще меньше в томі присьвяченім Волини й Поділю (в т. XIX); також в його давнїйших статях: Starostwa ukrainne w pierwszej połowie XVII w. (Źródła т. V, 1877) i Ludnosć rolnicza ziem ukrainnych do wojen kozackich (Ateneum, 1882, І). Ріжних сторін економічного житя дотикають моноґрафії Антоновича й В.-Буданова про міста, Антоновича й Новицького про селянство, В.-Буданова про кольонїзацію України в XV-XVI в. — в VII т. ч. II Архива Югозападной Россіи (Населеніе юго-западной Росіи оть 2-ой пол. XV в до Люблинской уніи). Спеціальнїйші працї — статї Любомірского Starostwo Rateńskie, wyjątek z historyi osad woloskich w Polsce (Bibl. Warsz. 1855, II) i Północno-wschodnie wołoskie osady (ib. IV);

Пулаского Gospodarka król. Bony na kresach, 1878 (передр. в Szkice histor., І); мої: Економічний стан селян на Поднїстровю Галицькім в половинї XVI в. на основі описей королївщин (Жерела т. I, 1895), Економ. стан селян в Перемишльскім старостві в сер. XVI на основі оп. корол. (т. II), таке саме про королївщину сянїцьку (т. III) і львівську (т. VIII — всї отсї статї увійшли також в мої Розвідки й матеріали). Про ремесла і цеховий устрій — Łoziński Złotnictwo lwowskie w dawnich wiekach, 1384-1640, 1889 (Lwów starożytny. І), СЂцинскій Матеріалы для исторіи цеховъ въ Подоліи (як низше, с. 604).

Від коли західнї українські землї входять в склад Польської держави, а східнї й центральні — в. кн. Литовського, економіка й економічна полїтика сих держав стала незвичайно важним чинником в розвою торговлї й економічного житя українських земель, а з другого боку — ріжні сторони економічного житя України більше або меньше трактують ся в загальних оглядах, присьвячених економіцї сих держав. З них економіка в. кн. Литовського має лїтературу дуже маленьку; з давнїйшого треба згадати Чацкого О polskich i litewskich prawach, 1800 (нове вид. 1861), з ріжнородними екскурсами по економічній історії, до яких і досї приходить ся звертати ся за браком новійших оброблень; Ярошевича Obraz Litwy (1844-5), де присьвячені осібні роздїли також торговлї й господарству; Очеркъ торговли древней Литвы (Памятн. книжка Гродненской губ. 1866); з новійшого — численні статї Леонтовича (вичислені в т. V с. 627), що зачіпають і ріжні питання з економічного житя; Любавского Областное дЂленіе и мЂстное управленіе в. кн. Литовскаго (господарство намістників-державцїв), Довнара-Запольского Государственное хозяйство в. кн. Литовского, т. I, 1901 (другого не було) — тут в звязку з історією державного господарства й оподатковання зібрано чимало інтересного матеріалу (в значній мірі й невиданого) взагалї для історії господарства в в. кн. Литовськім.

Далеко богатша (але не лїпша) лїтература економічного житя й економічної полїтики Польщі. Полишивши на боцї економічно-публїцистичні брошюри XVI-XVII віків (перегляд їх в недавнїй працї Шельонґовского — як низше), вона починаєть ся працями польських учених і антикварів кінця XVIII в. — Ф. Лойка, котрого працї по історії цїн одначе зістали ся невиданими і лише почасти були використані в пізнїйших працях, від Чацкого до Шельонґовского (про них спеціальнїйше брошюра: Felix Łojko jako ekonomista, Kp., 1885), Чацкого О litewskich i polskich prawach, 1800 і деякі поменьші працї йогож, видані пізнїйше: Uwagi nad stosunkami handlowemi Polski z obcemi mocarstwawi, O handlu Polski z Portą (передр. в Dzieła-x), Суровєцкого О upadku przemysłu i miast w Polsce, 1810 i Uwagi o cechach, 1821 (Rocznik tow. przyj. nauk. Warsz.). Першу історію торговлї Польщі дав Єкель — F. Jekel Pohlens Handelsgeschichte 2 томи (в серії Pohlens Staatsyeränderung, т. V і VI), Відень 1809. Полишаючи меньше важне занотовую потім: Stawiski Poszukiwania do historyi rolnictwa krajowego (Bibl. Warsz. 1851, і в новім обробленню осібно, 1858) — книжка, яку за браком чогось новійшого й лїпшого приходить ся й досї уживати, не вважаючи на бідність її фактичного матеріалу. Те що появило ся потім по історії господарства, стоїть іще низше — се праця A. J. Rys dziejów gospordarstwa krajowego (розуміти — Польської корони) w zestawieniu z obyczajami naroda, od czasów pierwotnych aż do ostatnich (Wydanie młodzieży im. A. Mickiewicza, т. II, Краків, 1893) — безвартна компіляція, похвальна хиба гуманними ідеями, вложеними автором, і друга праця йогож Zarys obyczajów szlachty w zestawieniu z ekonomiką i dolą ludu w Polsce i Litwie, два томи, Kp. 1897-8. Викликана першою з них статя Равіти-Ґавроньского Pogląd na historyę rolnistwa w Polsce, 1894 (передр. в його Studya і szkice histor. II) під претенсійним сим титулом майже нїчого позитивного не дає, головно критикує ту працю. До історії ремесл і промислів також лише кілька слабких праць: Maciejowski Historya rzemiosł, rzemielników i rzemieślniczych wyrobów w Polsce od czasów najdawniejszych aż do końca XVIII w., Варш., 1877. Kołaczkowski Wiadomośc o dawnych fabrykach w Polsce, 1810 (Przew. nauk i liter. і осібно) i O fabrykach i rękodziełach w Polsce (Przegl. archeol.-bibliogr., 1881) і в новійшім і ширшім обробленню — Wiadomości tyczące przemysłu i sztuki w dawniej Polsce, Kp., 1888 — не розвідка, а тільки збір відомостей і то дуже часто без вказання джерел. Згадаю ще новійшу популярну статейку Kowalewski Rozwój rzemiosł w Polsce (Nasz kraj, 1906, ч. 5-15). Заповіджена праця С. Лєвіцкого Drogi handlowe w Polsce w wiekach średnich — здаєть ся не вийшла ще.

Для історії цехового устрою тільки спеціальні працї про Краків (завдяки виданню тутешнїх цехових устав): Stesłowicz Cechy krakowskle w okresie powstania i wrostu (Kwart. histor. 1892) i Pazdro Uczniowie i towarzysze cechów krakowskich od drugiej połowy wieku XIV do połowy w. XVII, 1900 і деякі дрібнїйші причинки як статейки Ющика в Przgl. tygodn. (Gospody czeladzi rzemieślniczej, 1869 й ин.); одинока загальнїйша праця про цеховий устрій в Польщі — звістна робота В.-Буданова; поза тим належить звертати ся до праць по історії цехів в Нїмеччині, що служили взірцем для польських і українських земель, як Mascher Das deutsche Gewerbewesen von der frühesten Zeit bis auf die Gegenwart, 1866; Stieda Zur Entstehung des deutschen Zunftwesens, 1876; Schanz Zur Geschichte der deutschen Geselleńverbände, 1877; Eberstadt Magisterium und Fraternitas (Entstehung des Zunftwesens), 1897 (Forschungen hrsg. vоn Schmoller, XV) i Der Ursprung des Zunftwesens und der älteren Handwerkerverbändedes Mittelalters, 1900.

Лїпше стоїть справа з історією торговлї — особливо з північною: завдяки тому, що пруські міста концентрували в собі в дуже значній мірі вивозову торговлю Польщі XV-XVIII вв., історія пруської торговлї, розроблювана нїмецькими, ученими, богато зробила для історії торговлї Польщі. Такі особливо працї Затлєра по історії державної пруської торговлї, Лєшіна, Гірша, Лявфера по історії торговлї Ґданська, Естеррайха, Копманна, Кестнера по історії Торуня — вичислені вище на с. 182, 192-3; далї такі працї як Daenell Polen und die Hanse um die Wende des XIV Jhrh. (Deutsche Zeitschr. für Geschichtswissenschaft, 1898, II), Rauprich Breslaus Haudelslage im Ausgange des Mittelalters, Вроцлав 1891, i Der Streit um die Breslauer Niederlage 1490-1515 (Schles. Zeitschr. 1893). Slaski Danziger Handel im XV jhrh. auf Grund eines Handlungsbuches geschildert, Гайдельберґ, 1905. В польській лїтературі статї Ставіского O stosunkach handlowych w Polsce (Bibl. Warsz. 1860) i Handel w dawnej Polsce (Encyklopedya rolnictwa, III) — цїнна наведеними в нїй виписками з записей митних комор. Koczyński Osteuropäischer Handel im XV Jhrh. (Jahrbüch. für Nationalökonomie т. 39, 1879). Handel w dawnej Polsce, lużne kartki — Niwa, 1896. Згадана праця Кутшеби про торговлю Кракова. Ianowski Polska i Hanza do r. 1411 (Przegląd polski 1902, кн. II-IV). До історії торговлї — особливо ґданського вивозу навязує також новійша праця по історії економічного житя й економічної полїтики Польщі: A. Szelągowski Pieniądz i przewrót cen w XVI і XVII wieku w Polsce, 1902; самостійного дає вона не богато й прикметами методичними не визначаєть ся, але подає в приступній формі факти з історії експорту, змін цїн і економічної полїтики в Польщі XVI і XVII в.

Спеціальних більших колєкцій матеріалів до історії економічного житя українських земель сих часів нема, як нема їх також для Польщі і в. кн. Литовського. Для XIV і XV в. приходить ся збирати відомости з одного боку — в кодексах, присьвячених економічній (і полїтичній) історії тих країв, з якими наші краї стояли в живійших торговельних відносинах (як Hansisches Urkundenbuch, Kodeks miasta Krakowa, Breslauer Urkundenbuch von. S. Korn, матеріалах для історії чорноморсько-оріентальної торговлї зведених в звісній працї Гайда Geschichte des Levantehandals і новійшій Schaube Handelsgeschichte der romanischen Völker des Mittelmeergebietes), з другого боку — в кодексах по історії наших міст і місцевостей з більше розвиненим економічним житєм (як Pomniki do dziejów Lwowa, Akta grodzkie i ziemskie) і загальних корпусах документів (вичислені в т. V прим. 1). Для XVI в. дорогоцїнними джерелами до пізнання економічного житя служать люстрації, інвентарі, поборові реєстри й митні книги; з виданого маємо для сього переписи київських і волинських замків 1545 і 1552 р. в Źródła dziejowe, т. VI і Архиві Югоз. Р. VII. І і II; люстрації 1564 і 1570 р. західньої України (Галичини й Поділя) в переважній части видані мною в Жерелах до історії України-Руси т. I-III і VII, деякі части в Архиві Югозап. Рос. VII т. II і ч. VIII т. І; люстрації 1615-1635 р. видані Яблоновским в Źródła т. V. Важні відомости для економічного житя містить з них особливо люстрація 1564 р. (люстрації XVII в., на жаль, без порівняння біднїйші). Інвентарів королївщин видано досї дуже мало й для економічного житя вони мають не однакову вартість; я користав між ин. з приладжених мною копій галицьких інвентарів першої половини XVI в. Інвентарів ріжних приватних маєтків з кінця XVI і першої половини XVII видано кілька десятків в Архиві Югозап. Рос. VI т. I, VII т. I, Памятниках кіев. ком. т. І і III, але се не богато і в порівнянню з тим, що заховало ся, і розмірнo до потреби в них для дослїду. Майже нїчого, на жаль, не видано з митних книг, і не знати навіть, чи заховали ся вони в більшій скільности (з одної, яку мав я в руках, подав я відомости на с. 100). Колєкцію поборових реєстрів XVI в. видав Яблоновский в т. XVIII, XIX і XX Źródła; для першої пол. XVII в. не видано майже нїчого. Для економічного житя українських міст дають іще дещо акти видані Антоновичем в ч. V т. І Архива Югозап. Рос.; витяги з львівських актів до історії торговлї для XV в. дав Кутшеба в цитованій працї, для XV і XVI N. Jorga Relatiile comerciale ale terilor noastra сu Lembergul (торговельні зносини волоських земель зі Львовом, Бухарест 1900) і Studii istorice asupra Chiliei si Cetatii-Albe (зносини з Кілїєю й Білгородом) 1900. Невелику збірку цехових актів з Поділя видав о. Сїцинський в X т. подільського церк.-археол. товариства (Матеріалы для исторіи цеховъ в Подоліи). Се було б найголовнїйше.

2.2. Чорноморська торговельна дорога XIV-XV в. Замки Каравул, Чорний город і Качибей (до с. 58-9). назад...

Сказане в текстї уважаю потрібним пояснити трохи близше, бо сї питання взагалї досить мало висьвітлені.

Насамперед що до напряму дороги з західньої України на чорноморське побереже, то на напрям „татарської дороги” на Поділє вказують уже привилеї Коріатовичів для краківських купцїв, а з повною докладністю представляє її цитована вже грамота Ягайла з 1403 р. (Kodex m. Krakowa І ч. 101): на Львів їдуть до Волощини і Татарських країв, і ті що їдуть до Татар, зі Львова їдуть на Камінець, а на Волощину просто зі Львова (illis vero — qui Thathariam transire voluerint, ulterius per Podoliam et Camenecz... tranaitum deputamus). Дальші етапи сеї дороги — Тегинь і Білгород позволяє викомбінувати молдавський привилей з 1407 р. Маршрут: Камінець — Білгород — Кафа бачимо також в подорожі Ґільбера де Ляноа (див. т. IV с. 315), Львів — Білгород і морем до Кафи — в пізнїйшій подорожі львівського купця Кодена (Hubert Pamiętniki historyczne c. 11-13). Як посереднї стації Кутшеба (ор. с. с. 57) припускає Яси-Лопушно, але гіпотезу сю вважаю не тільки безпідставною, але (що до Яс) і хибною (Яси не по дорозї, а скручувати до них не було причини).

Про побудованнє замку на крайнїй точцї сеї дороги — на Днїстровім лиманї, на новім, „порожнїм місцї, де не було анї дерева, анї каменя”, оповідає як очевидець Ґільбер Ляноа, додаючи, що замок був побудований меньше як за місяць, бо Ґедиґольд стягнув до сього 12 тис. людей і 4 тис. фір дерева й каменя (1. с.). Що до Каравула, то під Рашковом виднієть ся й тепер дуже гарно заховане городище на високім надднїстряньскім разї, в видї чотирокутника з ронделями на трох рогах; проф. Антонович (на підставі автопсії) бачить в нїм прикмети фортифікацій XV в. (див. його розвідку про Каравул в Кіев. Старинї 1896, X, деякі доповнення до історії Каравула див. в моїй рецензії сеї статї в Записках т. XVI с. 6). Але такі прикмети в наших фортифікаціях не уставлені настільки певно, щоб на сїй підставі ми могли положити збудованнє сього замку на XV в. (а не пізнїйше), хоч текст надання 1442 і робить дуже правдоподібним, що тодї в Каравулї й иньших згаданих з ним місцях були замки. Грамота надає: castra nostra Caravul super Dniestr fluvio, Czarnigrad, ubi Dniestr fluvius dictus mare intrat, et Caczibieiow in litlore maris sita, cum omnibus oppidis, portibus, theloneis aquatibus et terrestribus et etiam solis (ґрунтами), villis et omnibus pertinentiis et coherentiis universis (Барское староство с. 26).

Звертає на себе увагу, що перед побудованнєм замку на Днїстровім лиманї, що наступило 1421 р., Ягайло висилає збіже — розумієть ся з Поднїстровя, не до Білгорода, а до Качибея; се могло б піддавати гадку, що в Качибею польсько-литовське правительство стало твердою ногою скорше. Цїкаве, хоч і неясне, що в наведенім Чацким змістї спору Бучацкого з урядниками (спір сей мусить належати, судячи з змісту, до рр. 1442-4) є якась традиція про давнїйші часи Качибея, з перед ста лїт: урядники доводили, що пересипи, на яких вони ставили сторожу, не згадано в наданню 1442 р., а вона повстала від звиш ста лїт, завдяки морю: quia mаrе abstulit aliis, nostro vero dominio adiunxit (Чацкий II с. 200): чи не означало б воно традиції давнїйшого володїння, нїж XV вік? Ріжні здогади про минувшість Качибея й походженнє його назви (його звязували з фамілїєю подільських земян Коцюбів, з селом Кочубієвим коло Камянця) у Дубєцкого op. c. і в юбилейній лїтературі Одеси: Яковлевъ Къ исторіи заселенія Хаджибея, Од. 1789, Маркевичъ Городъ Качибей или Гаджибей, 1894 (Записки одес. істор. тов. XVIII). Пересип, про яку йде спір у Бучацкого, ототожнюють з нинїшнею одеською пересипю. Завважу ще, що в реєстрі Свитригайлових городів, де приходить і ся серія замків — Чорногород — Каравул, можна читати як одну назву: „Качубіїв маяк” і бачити тут і розясненнє наростка possessivi в сїй назві і вказівку на істнованнє тут маяка.

Бучацкому сї замки дані були з застереженнєм права викупу для правительства, але вони, очевидно, стратили всяке значіннє й викуплені не були, як показує той факт, що при ревізії прав 1564 р. потомки Бучацких предложили сю грамоту як право на володїннє — хоч фактично в володїнню не були (див. згадану мою рецензію).

Все сказане про слїди „пановання” Польсько-литовської держави на Чорнім морі та про стан і напрям торговельних доріг на Чорноморю в XIV-XV в. позволяє оцїнити, на скільки перебільшені й позбавлені історичної перспективи такі характеристики торговлї, які ми знаходимо в новійших польських працях, про „опертє о береги Чорного моря, панованнє над водяними дорогами, які йшли на полудне, було підставою заграничної торговлї Польщі в XIV і XV; торговля ся переважно мала характер транзитовий, себто більшу частину товарів лише перевожувано через Польщу зі Сходу на Захід і навпаки. Але стрічаємо — особливо з XV в. і слїди торгу вивозового або безпосереднього обміну продуктами між Польщею і краями положеними над Чорним і Середземельним морем” (Szelągowski Pieniądz c. 53). Можна говорити про слабі і невдалі проби опертя о Чорне море — головно в першій чверти XV в., але нїяк не можна сказати про панованнє на тих водних дорогах. Польські історіозофи новійших часів навіть в окупації Казимиром Руси бачуть тенденцію опанувати береги Чорного моря. Як то близько і легко було тодї з Галича до Чорного моря!

3. Національний склад і відносини людности України. назад...

Культурна еволюція українських земель від середини XIV до середини XVI дуже мало дотепер займала дослїдників Тільки з розбудженнєм нового духового житя, в останнїй чверти XVI в. вона притягає до себе їх увагу і хиба ретроспективно кидають вони часом оком в попереднї часи. В сфері відносин національних два питання досї тїшили ся увагою дослїдників одно — се становище православної релїґії й православних під польсько-литовським режимом — справа, трактована звичайно принагідно і спеціальною лїтературою представлена досить слабо (вона вказана в прим. 10 в томі V), друга — участь ріжних етноґрафічних елєментів в кольонїзації України. На сїм питанню стрічали ся традиційні погляди польської історіоґрафії на кольонїзацію українських земель польськими елєментами з критикою українських істориків. Перша така серіозна полєміка мала місце уже в 1850-х рр. коли на статю Грабовского (уміщену в Записках о Южной Руси Кулїша п. т. О причинах вражды между Поляками и Украинцами в XVII вЂкЂ), де той принагідно згадав і ті кольонїзаційні заслуги Польщі, виступив Максимович зі статею під таким же титулом (О причинахъ взаимного ожесточенія Поляковъ и Малороссіянь, бывшаго въ XVII вЂкЂ. Рус. БесЂда 1857, IV, передр. в Собранії Сочиненій), і дав ряд важних критичних заміток до сеї справи, застерігши ся в кінцї, що історія кольонїзації ще вимагає „нового деталїчного студіовання, як і вся взагалї історія України в три перші епохи її житя від Батиєвого походу” до Хмельниччини. Таке детальне студіованнє було підняте двадцять лїт пізнїйше Ол. Яблоновским з польської сторони і Антоновичом та В.-Будановим (що перейняв сю роботу по тім, як Антонович відсунув ся від київської археоґрафічної комісії) — зі сторони українсько-росийської. Яблоновский присьвятив сїй справі ряд розвідок в передмовах до видавництва Źródła dziejowe — в т. V (Starostwa ukrainne w pierwszej połowie XVII т.), VI (Opis zamków), XVIII (Ruś Czerwona), XIX (Wołyń a Podole), XXII (Ukraina), і окремі статї (Podole w schyłku wieku XV — Ateneum 1880, VI-VIII, Zasiedlenie Ukrainy w epoce litewskiej — ib. 1891, Etniczna postaćć Ukrainy w epoce zjednoczenia jej z Koroną — Kwart. hist. 1893). В.-Буданов умістив три ширші вступні розвідки в т. I-III части VII Архива Югозап. Россіи (Населеніе Югозап. Росіи отъ пол. XIII до пол. XV вЂка, Населеніе Югозап. Росіи отъ второй пол. XV в. до Люблин. унїї. Кому принадлежитъ главная роль въ дЂлЂ заселенія Украины въ концЂ XVI и нач. XVII в., 1886-1905). При тім обидва дослїдники в своїх розвідках робили собі обопільно критичні й полємічні замітки. Головним тереном, на який звертали вони увагу, тому що він був головним objectum litis, була східня Україна — надднїпрянська й побожська і що до неї згадані дослїдники старали ся дати можливо докладну аналїзу людности — головно по люстраціям середини XVI віку. Але в статях про Галичину й Поділє (західнє) Яблоновский також порушив питаннє про етноґрафічні елєменти в складї місцевої шляхти. Для Галичини се питаннє порушив недавно також Лозіньский в книжцї Prawem і lewem, т. I, 1904, а Ів. Крипякевич дав інтересні спостереження спеціально про Львів (Русини властителї у Львові в першій пол. XVI в. (в Науковім збірнику присьв. М. Грушевському) і Львівська Русь в першій пол. XVI в. (Записки т. LXXVII-LXXIX). Для східнього Поділя деталїчну аналїзу що до складу тутешньої шляхти зробив я в своїй книзї Барское староство (1894). Антонович давнїйше ще зробив подібну аналїзу (меньш деталїчну, щоправда) для шляхти овруцької (в ч. IV Архива Югозападной Россіи, 1867); у вступі до тогож тому сумно звістний Юзефович, тодїшній голова київ. археоґр. ком., видав катальоґ правосл. шляхетських родів, з показаннєм, коли вони звістні в останнє як православні, і коли виступають як католики; катальоґ тяжкий до користання, бо списаний без усякого порядку імен, але показання дані з означеннєм джерел (правда — часто другої руки). Небезінтересно б було дати нову, переглянену й доповнену редакцію такого катальоґу. Як бачимо, до тепер, з виїмком східньої України (і то лише певного часу — середини XVI в.), головно звертано увагу на верству шляхетську, а було б інтересно на підставі приступного нам тепер матеріалу прослїдити і склад міщанства, чужі домішки між селянством, вкінцї — деталїчнїйше вислїдити процес всякання чужих елєментів в саму верству шляхетську. Правда — се не легко, бо джерела не всюди дають для сього матеріали, а напр. імена тільки почасти мають такі характеристичні прикмети, що можуть тут служити; але в приближенню завсїди можна виробити собі суд про етноґрафічні відносини.

4. Гербові ґрупи західно-української шляхти (до с. 241). назад...

На сї ґрупи недавнїми часами звернув увагу Яблоновский (ор. с. с. 334-342); він начислює до 50 родів гербу Сас, що фіґурують головно на підгірю від Коломийщини до Сянніччини, а більші ґрупи їх виступають в Жидачівщинї й Самбірщинї; се герб спеціально дрібно-шляхетський, а родові лєґенди виводять його зза Карпатів. за часів кн. Льва (Niesiecki sub vосе); розміщеннє гербових гнїзд справдї до певної міри відповідає „волоській” кольонїзації підгіря, що також ішла зза Карпатів, але тільки до певної міри (нпр. замітна річ, що в Сяніччинї, з її давньою кольонїзацією волоського права і тїсними звязками з Закарпатєм, тих Сасів нема зовсїм). Отже Яблоновский трохи заскоро прихиляєть ся до гадки, що то „якийсь клан, якесь колїно, племя волоське — по певним натякам, що перейшовши Карпати від Угорщини, засїло цїле Днїстрове підгірє Бескиду”. Прохаска, комбінуючи назву „Сасів” з гіпотезою про звязь сих гербових ґруп з волоською кольонїзацією, зовсїм катеґорично говорить про „Сасів з Семигороду, що поприходили сюди (в Зах. Галичину) з дружинами Волохів” (вступна розвідка в XVIII томі Akta gr. i ziem. c. 12, пор. с. 23); тільки, як звичайно, не вважає потрібним вказати якихось фактів чи документальних звісток, що потверджували б сю гадку.

До сього гербу належать Балицькі, Бандрівські, Бачинські, Билинські, Боярські, Братковські, Брилинські, Винницькі, Витвицькі, Гнилецькі, Голинські, Гошовські, Даниловичі, Дїдушицькі, Добрянські, Дубравські, Желиборські, Жураковські, Ільницькі, Колодницькі, Комарницькі, Копистинські, Креховецькі, Кропивницькі, Крушельницькі, Литинські, Луцькі, Манастирські, Марковські, Підвисоцькі, Рожнїтівські, Сваричовські, Струтинські, Ступницькі, Сулятицькі, Свистельницькі, Тарновські, Татомири, Терлецькі, Тисаровські, Тустановські, Унятицькі, Чолганські й ин.

Герб Корчак не має такої територіальної одноцїльности, більше між ними родів непевного походження або ранїйше спольщених, бо й більше тут є заможнійших і маґнатських родів. Яблоновский (1. с.) числить їх близько сорок родів, і майже всї уважає українськими, а як два гнїзда вказує Перемиський повіт, де виступають такі Корчаки як Бибельські, Порохницькі, Бажі, Дершняки, Сїннівські (de Syenno), Горайські, Чурили, Дрогойовські, Боратинські, Крукеницькі. Друге гнїздо в Холмщинї: Горайські і Липські і фамілїї дрібношляхетські як Верещинські, Ганські, Горденські й Підгороденські, Ставські, Хоєнські, Чернявські. По иньших землях Балабани, Боговитини, Жоравинські, Лагодовські, Ходоровські, Шумлянські, Ярмолинські й ин.

На цитованім в текстї актї конфедерації 1464 р. (Akta gr. i ziem. VII ч. 55) маємо печатки з гербом Сас Сваричовського, Гошовського, Черкаса, Дїдушицького (з деякими відмінами) і якогось Юрия (без призвища, руська). Деякі з сих печаток повторені кілька разів, а се може вказувати, що було й більше шляхтичів того гербу між присутними. Герб Корчак мають дві печатки (одна двічи повторена) — Борщовського, Русина, і Банинського — як Русина то зпольщеного. Три печатки, в тім дві виразно руські (одна має руську напись — і ся печатка повторена двічи, друга належить Ходоровському), мають кружок, подібний до герба Кушаби (жорен). Одна печатка з руською написею має стрілу з перехрестєм, дві кружок з трома хрестами — подібно до польського герба Шалава, що в польській геральдичній лїтературі уважав ся гербом руським, а традиція виводила його з часів Володимира Вел. (Niesiecki, sub voce); пізнїйше одначе сей герб вийшов майже зовсїм з уживання (див. у нього ж про Галків). Старий альбом гербів — Darowski Znaki peczętne Rusi, Noty heraldyczne, Париж 1862. Новійшу полєміку в справі гербів на Руси вказано в т. V с. 48.

5. Шкільництво. назад...

З поміж загальних праць перше місце займає, що до богацтва матеріалу (майже виключно одначе друкованого) праця Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, отношеніе ихъ къ инославнымъ, религіозное обученіе въ нихъ и заслуги ихъ въ дЂлЂ зашиты православной вЂры и церкви, Казань 1898. Титул книги узший від змісту, що складаєть ся з чотирох частин, присьвячених школам католицьким, протестантським, православним і унїятським. Автор вводить почасти в лїтературу й спеціальні питання; критичність його одначе не дорівнює богацтву зібраного матеріалу, і спеціально в роздїлї, присьвяченім школам православним, звістки, автентичні не всюди докладно відріжнені від більше або меньше апокріфічних. З иньшої лїтератури: Макарій Исторія рус. церкви, особливо т. IX — принагідно зібрані звістки, Ильинскій Югозападное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и первой пол. XVII ст. (Волын. епарх. вЂдом. 1891), Миропольскій Очеркъ исторіи церковно-приходской школы отъ перваго ея возникновенія на Руси до настоящаго времену, кн. III, віки XV-XVII, 1892 (зовсїм ненаукова збірка звісток). Спеціальнїйше: Петров Очеркъ исторіи православныхъ школъ на Волыни (Труды кіев. духов, акад. 1867, І), Гожалчинскій Езуитскія школы въ юго-западной Россіи (Труды кіев. дух. акад. 1864, II), Ленчевскій Педагогія древнихъ братскихъ школъ (Труды кіев. дух. акад. 1870, VII-IX), Лукьяновичъ Къ вопросу объ острожской школЂ (Волынскія епарх. вЂдомости 1881), Zagórski O grecko-słowiańskiej szkole we Lwowie (Muzeum, 1893, X), Харламповичъ Острожская православная школа (Кіев. Старина 1897, IV), Димитріевскій Эпископъ елассонскій Арсеній и его вновь открытые историческіе мемуары (Труды кіев. акад. 1898, 1).

Для шкільництва в Литовсько-польській державі тих часів взагалї: Łukaszewicz Historya szkółw Koronie i w. ks. Litewskim od najdawniejszych czasów aż do r. 1794, 4 томи, 1848-52 (праця для сих часів досї одинока).

6. Книжність і письменство XIV-XVII в. назад...

Лїтература і книжність в українських землях XIV-XVII вв. досї не була предметом дослїду в своїй суцїльности. В одинокій досї історії українського письменства пок. Омеляна Огоновського ся частина належить до найслабших частей і не відповідає нїяким науковим вимогам. В історіях „русской литературы” від XIV віка вся увага переносить ся на лїтературу північну, а українські і білоруські памятки фіґурують хиба принагідно, і взагалї сї віки XIV-XV трактують ся досить побіжно як вступ до московського письменства й книжности XV в. Сю систему, що зложила ся більш несьвідомо як сьвідомо, в звязку з загальною історичною схемою „русскої історії”, недавно пробував критично-історичними арґументами оправдати проф. Істрін в своїх, обговорених мною в т. III ² с. 499 розвідках „Изъ области древнерусской литератури”, й ин.; він пробує вже в XIII в. виказати початки великоруської лїтератури, яку противставляє київський як правдиву лїтературу.

З другого боку в сферу української книжности старших столїть роблять ся більш або меньш значні екскурси дослїдниками письменства і взагалї культурного руху українсько-білоруського другої половини XVI в., при чім одначе книжність і письменство українське трактуєть ся нерозривно і в суміш з білоруським. Такі екскурси знаходимо напр. в працях: Владимірова Докторъ Францискъ Скорина, его переводы, печатныя изданія и языкъ, Спб., 1888 (вид. Общества любит. др. письменности); Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI — первой половины XVII вЂка (Чтенія московські 1888, I, і осібнo); Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, 1898. Але сї екскурси не мають своїм завданнєм використати весь матеріал до сих питань і дїйсно далеко його не використовують. Вкінцї огляди церковного письменства сих віків дає історія церкви м. Макарія, вони одначе дотикають головно земель північних, великоросийських.

Інвентар рукописного запасу XIV-XV вв. дають працї Срезневского Древніе памятники русскаго письма и языка Х-XIV вЂковъ, Волкова Статистическія свЂдЂния о сохранившихся древнерусскихъ книгахъ XI-XIV вЂковъ и ихь указатель, Спб. 1897 (Пам. др. письм. ч. 123), Соболевского Южнославянское вліяніе на русскую письменность в XIV-XV вЂкахъ, Спб., 1894, тут в додатках „Списокъ литературныхъ произведеній, появившихся въ нашей литературЂ послЂ половины XIV вЂка” (повторено в книзї: Переводная литература Московской Руси XIV-XVII вЂковъ, 1903). Одначе сї огляди не вичерпують всього дїйсного запасу відомостей — студії пізнїйших рукописей постійно приносять нам вказівки на певні твори, звістні в попереднїх столїтях, а й рукописні збірники XV, а навіть і XIV віку взагалї вистудіовані тільки в части. Друга їх загальна хиба — той брак доклад нїйших вислїдів що до місця походження рукописей; правда, що переважно рукописи не дають на се вказівок, але взагалї на сю сторону досї звертано замало уваги.

Показчик українських і білоруських рукописей XIV-XVII вв. дав Владиміров в 1890 р., п. т.: Обзоръ южнорусскихъ и западнорусскихъ памятниковъ письменности отъ XI до XVII ст. (Чтенія київські, т. IV, першу пробу такого показчика, тільки далеко меньше повну дав він в працї про Скорину, тільки уживав там на означеннє їх нещасливого терміну „югозападный” в значінню „юго и западно-русскій”, а не в звичайнім значінню — правобічної України). Показчик задуманий добре: автор там, де розпоряджав якимсь матеріалом, дає взірцї мови, історично-лїтературні пояснення, пробує відріжняти памятки українські від білоруських. Але для дуже багатьох рукописей Владиміров таким матеріалом, не розпоряджав, а далеко й не опанував всього матеріалу — його від того часу пробуло дуже багато й ще більше прибуде (зверну увагу на описи львівських рукописей, що друкують ся в виданнях Наук. тов. ім. Шевченка, в новозаснованім „Українсько-руськім архиві”, та в ИзвЂстіях академіи — описи рукописей Народнього Дому й ин.). Ряд доповнень подав Соболевский під тит.: ЗамЂтки о малоизвЂстныхъ памятникахъ юго-западно-русскаго письма XVI-XVII вв. (Чтенія київські т. IV). Проф. Карский в своїй працї Къ вопросу о разработкЂ стараго западно-русскаго нарЂчія, 1893 (Труды виленского отд. предварительнаго комитета) і новійше в книжцї БЂлорусы (т. I, 1903 с. 369-397) подав реєстр „западнорусскихъ рукописей”, але виберає ті головно, в яких народня білоруська стихія язикова проступає виразнїйше; українські рукописи фіґурують тут лише зрідка, автор їх часом виріжняє, зле багато між тими рукописями з прикметами тодїшньої книжної мови, спільної й білоруським й українським землям, зістаєть ся без докладнїйшої льокалїзації.

Спеціальні моноґрафії вказані при текстї.

7. До питання про українські думи. назад...

Аналїзї дум — самого понятя про них і того роду поетичної творчости, який означаєть ся сим терміном, та його історії присьвячена досить значна лїтература (перегляд її, хоч і не повний дає статя Е. Ткаченка-Петренка: Думы въ изданіяхъ и изслЂдованіяхъ, Україна 1907 кн. VII). Але вона в значній мірі обертаєть ся в порожняві. Під думою розумієть ся епічна поезія з характеристичною нерівноскладовою ритмічною будовою. Одначе назва думи для сього роду являєть ся поки що вповнї конвенціональною: досї не звісно нї одного факту, де б назва „думи” прикладала ся власне до сього роду поезії, чи то в устній чи то в писаній традиції. Тим меньше маємо право звязувати сю назву виключно з такими саме піснями. А коли вже робити се, по традиції, яка уставила ся в наукових кругах XIX в., то у всякім разї не можна без докладнїйшої аналїзи прикладати до сеї конвенціональної катеґорії „дум” історичні сьвідоцтва про „думи”, які можуть говорити про зовсїм иньші, відмінні типи піснотворчости, і по всякій правдоподібности таки справді про зовсїм иньше говорять: „думи” XVI-XVII в., згадані в польських джерелах, зовсїм не те, що розуміли під сею назвою в XIX в. і тепер.

Взагалї сї звістки старої традиції чисто використовують ся без потрібної обережности. Так напр. клясичний текст Сарнїцкого про руські думи часто інтерпретуєть ся досить довільно. В ориґіналї він звучить так: duo Strusii fratres adolescentes strenui et bellicosi a Valachis opressi occubuerunt, de quibus etiam nunc elegiae, quas dumas Russi vocant, canuntur, voce lugubri et gestu canentium se in utramque partem motantium id quod canitur exprimentes; quin et tibiis inflatis rustica turba passim modulis lamentabilibus, haec eadem imitando, exprimit (Annales, при липськім вид. Длуґоша, II с. 1198). Тут, як бачимо, розріжняєть ся властиве виконаннє думи співом і ритмічними рухами фахового співця, і імітація тихже мотивів селянами на дудках, чи в супроводї дудок. Тому помиляєть ся напр. Дашкевич в своїй новійшій статї про думи (Изборникъ кіевскій, с. 134), виводячи звідси, що в другій половинї XVI в. думи „виконували ся хором”, хоч сам на иньшім місцї (с. 123) признає справедливою замітку Наймана (Dumy ukraińskie, Ateneum 1885, X с. 109), що сама ритмічна будова їх мельодій не надавала ся до співання народом. Трохи забагато виводить з слів Сарнїцкого також і П. Житецький (Мысли о малорусскихъ думахъ с. 128), добачаючи в них такі прикмети: суспільний зміст (треба б ґенералїзувати факт істновання думи про смерть Струсїв у походї), елєґічний характер, сумний мотив (сї дві прикмети можуть бути одною) і жестикуляція при виконанню.

Гадка про звязки українських дум з полудневословянською, сербською спеціально, пісенністю, в звязку з звістками про розповсюдненнє сербських пісень і співаків в землях коронних і вел. кн. Литовського, підносили ся вже давнїйше — Jagió Gradja za slovinsku narodnu poeziju (Rad jugosl. akad. XXXVII), Пыпинъ и Опасовичъ Исторія славян. литературы I, Neumaun 1. с., Фаминцынъ Домра, Халанскій Южнославянскія сказанія о кралевичЂ МаркЂ, Сумцов Соврем. украин. этнографія II і йогож Культурныя переживанія. Але все се були побіжні згадки без глубшої аналїзи. Новійшими часами справу звязку між українськими думами і полуднево-словянською поезією порушив Дашкевич в цитованій статї НЂсколько слЂдовъ общенія Южной Руси съ Югославянствомъ въ литовско-польскій періодъ ея исторіи, между проч. — въ думахъ (Изборникъ кіевскій, 1904), але теж так побіжно й загально, мов би умисно уникав якоїсь ясної відповіди, в чім саме полягав, в яких обставинах і в якім часї мав місце той полудневословянський вплив; він властиво вагаєть ся між гадкою про анальоґію і вплив (пор. с. 128 і 130). Що правда, йому — як і попереднїм дослїдникам, були незвісні записки двірських рахунків Ягайла, що сьвідчать про популярність сербських музиків в Польщі й Литві вже на початках XV віка: в записках 1415 р. фіґурують тут krwaci fistulatores, Rationes curiae Vladislai c. 457-462 (видавець в показчику — с. 570 дописує: tympaniste seu fistulatores, але тимпанисти фіґурують в записках осібно від тих Хорватів). Натомість широку популярність в лїтературі здобула пізнїйша звістка про сербських рапсодів в поемцї Swiatowa rozkosz, виданій Єрон. Морштином (1606), вказана Яґічем (Gradja c. 118):

przy nim Serbin żałośny długi smyczek wlecze

łeb skrywiwszy po polciu, a rywule siecze,

graiąc im starodulbskie dumy: jak przed laty

Turków bili Polacy i miężne Horvaty.

Иньші звістки про популярність сербської музики й сербських співаків в Польщі збирає Лїнде sub voce Serb, новійше Лєпший Lud wesołków с. 66.

Близшою лїтературною аналїзою як форми так і змісту, я думаю, можна б було близше уставити той тип „дум”, який міг розвинути ся на Українї під впливами сербської героічної поезії, і який властиво повинний називати ся думою. З другого боку, аналїза нерівноскладового віршу, що дає характеристичну форму того типу, який звичайно тепер носить се імя, я думаю — могла б дати хронольоґічні підстави для оріентовання в історії сього типу. Як справедливо було помічено — сей вірш уступив місце новим типам ритмічної будови з розповсюдненнєм шкільних впливів на Українї (Перетцъ Историко-литерат. изслЂдованія и матеріалы III с. 15). Докладнїйше сказати — нових шкільних впливів — школи латинської, з її рівноскладовими типами тонїчної будови. Близші аналїзи, я думаю, зможуть сказати, коли могла утворити ся форма дум в сучаснім розумінню, і се поможе нам зміркувати — як могла вона сформуватись.

8. Артистична творчість в українських землях XIV-XVI вв. назад...

В історії української штуки столїтя XIV і XV зістають ся дотепер вповнї прогалиною. З XIII віком уривають ся дослїди над історією штуки староруської; XVII, почасти XVI вік захоплюють дослїдники, що порушували (досї трудно сказати більше над саме порушуваннє) українську штуку XVII-XVIII віків. Але що про саму штуку чи артистичний промисл XVII-XVIII вв. ми далеко-далеко не маємо скільки небудь докладного й повного понятя, а переважно або самі відокремлені, дрібні і дуже нечисленні фактики, або більше неясними вражіннями, нїж позитивним студіованнєм подиктовані загальні характеристики, дівінації, скороспішні узагальнення, то що вже сказати про XVI, а особливо XIV і XV віки!

В Українї східнїй богацтво й імпозантність памяток староруської штуки притягала до неї увагу дослїдників, і все, що лишило ся з пізнїйших столїть, трактувало ся як малоінтересні, навіть прикрі католицько-польські новотовори, що деформували й закривали від наших очей благородну староруську спадщину. Для них не мали анї поважання анї милосердя. В західнїй Українї, за браком памяток старших, вони звертали на себе більшу увагу. Польські учені інтересували ся західнїми елєментами в руській штуцї, як трофеями побіди західнього (ідентифікованого з польським) елєменту над ворожою візантийською і руською, східньою стихією. Та сї тріумфальні викрики ¹) робили досить лиху прислугу науковій роботї, вносячи елєменти публїцистично-полїтичні в сферу наукового дослїду й викликаючи певну холодність до сеї сфери в людях, котрим не усьміхали ся сї пеани польсько-західнїй культурі. Через се, по части, серед української суспільности ті проби студій, пороблені Поляками, не знаходили попертя, навіть значного заінтересовання. Що правда, бракувало й потрібних засобів до того. Все ж дещо було зроблено. Товчок до того дали особливо дві вистави уряджені в р. 1885 і 1888: польсько-українська археольоґічна вистава в будинку полїтехнїки — її альбом, розкішно виданий, але слабко дібраний, вийшов в троязичнім виданню en regard під титулом: Выстава археологична польско-руска устроєна во Льво†въ року 1885. Друга — археольогічно-біблїоґрафічна вистава, уряджена ставропіґійським інститутом; з предметів виставлених на нїй були зроблені фотоґрафії щось в 5 примірниках, зрештою мало вартні переважно, через малий розмір і лихе розміщеннє предметів. Інтерес, ними збуджений заплоднив ідеями й розбудив енерґію дослїдників, і кінець 1880-х рр. та початок 1890-х років дали ряд більше або меньше цїнних і інтересних розвідок, заміток, публїкацій матеріалу.

В Українї східнїй такими товчками послужила, кільканадцять лїт пізнїйше, справа помальовання Лаврської церкви новими фресками намість давнїйших, засуджених на знищеннє і знищених дїйсно, як пізнїх й не інтересних (з XVIII в.) Деякі аматори української старовини виступили тодї в оборонї сих лаврських фресків, доводячи їх більшу старинність, історичний інтерес їх і взагалї української штуки XVII-XVIII в. Потім сей інтерес підтримали археольоґічні зїзди — київський 1899 р., получений з археольоґічною виставою, на яку зібрано також і памятки пізнїйших віків (XVI-XVIII), далї зїзди харківський (1902) і катеринославський (1905), що звернули особливу увагу на артистичний промисел і штуку останнїх столїть. Далї завязаннє при київським історичнім товаристві анкети для інвентарізацїї й студій української старовини, що крім справоздань з екскурсій з 1901-4 рр. (справоздання Доманицького й Щербаківського з Київщини, Ор. Левицького з Полтавщини в Чтеніях київ. істор. тов. т. 17 і 18, і такогож рода замітка В. Щ. в Археол. лЂтописи Юж. Россіи, 1904 — з Київщини й Поділя) положила початок видання Украинських Древностей (досї оден випуск). Нарештї заложеннє музеїв, особливо київського музея історії й штуки, де завдяки директору, одному з оборонцїв української археольоґії й штуки пізнїйших столїть М. Біляшевському, звернено особливу увагу на сї памятки і з початком 1906 р. уряджено гарну виставу українського артистичного промислу (одначе з російської України тільки, без Галичини), й поменьших музеїв в ріжних місцях України. Також інтерес, який показали для народнього стилю й предметів народньої артистичної творчости деякі українські земства (в Полтавщинї спеціяльно) — все се в останнїх роках сотворило теплу й прихильну атмосферу для української штуки останнїх столїть і дало сильні початки збирання матеріялу, а почасти — хоч іще дуже мало, і студіованню його.

Завдяки таким обставинам, поважних наукових праць, присьвячених українській штуцї й артистичному промислу XVI-XVIII, не кажучи про попереднї столїтя, маємо досї дуже-дуже мало. Лїтература складаєть ся переважно з дрібних комунїкатів, принагідних заміток або загальних „поглядів”. Вичислити їх всї немаю претенсії й потреби; буду старати ся вибрати, що важнїйше або своїм матеріалом або провідними гадками чи спостереженнями; при тім поруч української штуки, або штуки плеканої Українцями, будуть фіґурувати й працї про штуку на Українї, о скільки лише вона не стояла вповнї відокремленою й відірваною від українського житя — такою тут близше не інтересуємо ся.

З становища чисто історичного пригадую кілька статей: М(алиновський) О каменныхъ церквахъ въ Галиціи (Зоря гал. 1852). Константиновичъ Описанія иконъ по церквахъ русскихъ въ стол. градЂ ЛьвовЂ, 1852. Wolfskron Über einige Holzkirchen in Mähren, Schlesien und Galizien (Mitheil. des Central-Commission, 1858). Łobeski Monaster w Ławrowie (Rozmaitości, 1859 — замітки про руське церковне малярство). БЂлоусъ Церкви русскія въ Галиціи и на БуковинЂ въ сравненіи съ храмами и зданіями у иныхъ народовъ, 1877. Sokołowski Pzedstawienie Trójcy w cerkiewkach na Rusi (Sprawozdania kom. sztuki, l, 1876) і йогож дезідерати на першім зїздї польських істориків ім. Длуґоша, 1880 р. (протоколи в т. VI Scriptores rerum polonicarum). Myskowski Holzkirchen in den Karpathen (Mittheilungen 1880). Dzieduszycki Budowle drewniane na Rusi (Przegląd archeologiczny, 1882). Barącz Wiadomości o malarzach bazyliańskich (Przegląd bibl. archeol., 1882).

Łuszczkiewicz Ruina Bohojawleńskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wołyniu (Sprawozd. III, 1886). Юбилейное изданіе въ память 300-лЂтняго основанія (sic) львовского ставропигійского братства, т. I, 1886 (документи до історії брацької, т. зв. волоської церкви, її опись і рисунки). W. Dzieduszycki Ikonostas Bohorodczański (Przegląd archeol. 1886). Sigma (В. Лозіньский) Malarstwo cerkiewne na Rusi (Kwart. histor. 1887 — загальні скептичні замітки з поводу попередньої статї, загального характеру — бо автор сам не бачив богородчанського іконостасу). Dzieduszycki: Die Malerie m der altruthenischen Kunst i Die Baukunst in der altruth. Kunst (Mittheilungen der Central. Comission, XIV, 1888); рецензія Лозіньского на другу з сих статей, з виказаннєм фантастичностей автора в Kwart. hist. 1889. П. Скобельський О археолоґічно-біблїоґрафічній виставцї Ставропигійского Института (Зоря, 1889 — перегляд артистичного матеріалу по ґрупам, написаний з знаннєм річи — найлїпше, що вийшло в сфері історії штуки від Русинів в тих часах). Sokołowski Sztuka cerkiewna na Rusi (Kwart. hist. 1889, передрукована з иньшими статями в збірнику автора Studya i szkice z dziejów sztuki i cywilizacyi) се такий же catologue raisonné ставроп. вистави, як і попередня статя Скобельского.

З оглядів штуки й артистичного промислу в західнїй Українї взагалї вичислю важнїйше для нас: Łoziński Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach 1384-1640 (другий титул: Lwów starożytny I), 1889. Йогож комунїкати: О malarzach lwowskich, 1889 (Sprawozdania, IV) і дальша серія о Lwowskich malarzach XVIII wieku, (викликана заінтересованнєм автора руським малярством XVII віку, як він поясняє), 1892 (ibid. т. V с. XLII), також О haftiarstwie lwowskim (ibid. c. LXVI), Ormiański epilog lwowskiej sztuki złotniczej 1902 (ibid. т. VII), Його працї й матеріали доповняє Ферд. Бостель (Bostel): Przyczynki do dziejów złotnictwa lwowskiego XVI i XVII w 1891; Z dziejów malarstwa lwowskiego, 1892 (Sprawozdania V, архивні матеріали, пор. діскусію в протоколах с. LVIII), Kilka wiadomości o zlotnictwie i malarstwie w Przemyslu 1894 (ib. LXXII), o żydach złotnikach XVIII w. (львівських) (ibid. LXXVII). Йогож комунїкат Kilka szczegółow do dziejów budownictwa lwowskiego (ib. c. LXIV) і т. и. Більша праця: Łoziński Sztuka Lwowska w XVI i XVII wieku — architektura i rzeżba, 1898 (єсть пізнїйше, т. зв. відновлене виданнє). Про малярські цехи, а переважно краківський — Lepszy Cech malarski w Polsce od wieków średnich do k. XVIII w., 1897 (Wiadowści numizm.-archeol. 1896 і осібно). Про будівництво на Буковинї: K. Romstorfer Туpus der Kloster-Kirche in der Bukowina (Mittheilungen, 1890), йогож Kirchenbauten in Bukowina (ib. 1898 і далї). Загальні огляди — для Галичини в книзї Die öester.-ung. Monarchie in Wort und Bild Лущкевича (Architektur), M. Соколовского (Malerei und Plastik), В. Лозіньского (Kunstindustrie) (вийшло в р. 1898, але писано кілька років перед тим, для руської штуки тут дуже мало), для Буковини K. Romstorfer Bildende Kunst (в томі Bukowina, 1899).

З чималої лїтератури викликаної лаврською іконописю, виберу дещо: Эртель О стЂнописи въ великой Успенской церкви Кіево-Печерской Лавры (Труды кіев. дух. ак. 1897, IV). M. Истоминъ Къ вопросу о древнЂйшей иконописи Кіево-печерской лавры, 1898 (Чтенія київські XII) і Обученіе живописи в Кіево-печерской лаврЂ въ XVIII в. (Искусство и худож. пром. 1901). Е. Кузьминъ НЂсколько соображеній по поводу уничтоженныхъ и уцЂлЂвшихъ памятниковъ старины въ Кіево-печерской лаврЂ (Искусство и художеств. промышленность, 1900, II), замітка з поводу сеї статї С. Яремича: Памятники искусства XVI и XVII ст. въ Кіево-печерской лаврЂ (Археол. лЂтопись Юж. Россіи, 1900 — головно про нагробник К. Острозького), й полєміка з Ертелем п. т. Еще о памятникахъ искусства въ Кіево-печ. лаврЂ (ibid.). H. Петровъ Объ упраздненной стЂнописи вел. церкви Кіево-печ. лавры (Труды кіев. д. акад. 1900, IV). Реферати на київ. археол. зїздї — Істомін Фрески XVII-XVIII в храмахъ и костелахъ Юго-западной Россіи и отголоски прошлаго въ нихъ, і йогож ГлавнЂйшія черты въ иконографіи на Волыни отъ XVI до XV вЂковь — тільки в резюме (Труды XI зїзда т. II, реферати на двох попереднїх зїздах про лаврські малювання і науку малярства в нїй вийшли потім в зміненій формі в Чтеніяхъ киів. т. IX і Искусство и худ. пром., як вище). Кузьминъ XI археологическій съЂздъ в Кіе†(Иск. и худ. пром. 1900, XIV — з становища історії штуки). Б(іляшевський) Церковные предметы XVI и XVII ст. изъ Волынской губ. (Археол. лЂт. 1900, з поводу статї Кузьміна).

Публїкації останнїх лїт: БЂляшевскій Ближайшія задачи археологіи юга Россіи (Археол. лЂтоп. 1904, короткі дезідерати). Нарбековъ Южно-русское религіозное искусство XVII до XVIII вв. 1903 (Православное обозрЂніе і осібно, Казань, — перегляд предметів харківської археол. вистави й замітки з того поводу). М. Грушевська Причинки до історії руської штуки в давнїй Польщі (етноґрафічній), 1903 (Записки т. LI і осібно). Mokłowski Sztuka ludowa w Polsce, 1903 cz. I dzieje mieszkań ludowych, cz. II zabytki sztuki ludowej — деревляне будівництво і тесельство, матеріалу богато інтересного, хоч не завсїди докладно відданого, текст слабший). Сїцинскій Исчезающій типъ деревянныхъ церквей, 1904 (Труды подол. ист. археол. общ. X — матеріали з Поділя). В. Щ. Къ вопросу о типахъ старинныхъ малорусскихъ церквей (Арх. лЂтоп. 1904). Древности Украины, вып. I, 1905 (матеріали про церковне будівництво і декорацїйну різьбу, зібрані екскурсіями 1901-1904 рр., зі вступною статею проф. Павлуцького). Доповненнєм служить статя Павлуцъкого: О деревянныхъ рЂзныхъ изображеніяхь путтовъ (малютокъ-ангеловъ) въ южно-русскихъ церквяхъ XVII и XVIII вв. (Изборникъ кіевскій, 1904). E. РЂдинъ Матеріалы къ изученію церковныхъ древностей Украины — церкви г. Харькова, 1905 (Сборникъ ист.-фил. общ. т. XVI). Mokłowski i Sokołowski Do dziejów architektury cerkiewnej na Rusi Czerwonej, 1905 (Sprawozd. VII — про тип з бічними абсідними крилами, характеристичний для переходових столїть XIV-XV в.). В. Щербаковський Деревляві церкви на Українї і їх типи, 1906 (Записки т. LXXIV). І нарештї найновійше (принотовую в останїй хвилї): Kazimierz i Tadeusz Mokłowski Sprawozdanie z wycieczki r. 1904 w celu badania sztuki ludowej, 1907 (Sprawozdania VIII) — переважно про деревляне будівницто церковне.

Дещо матеріалу можна знайти ще в таких виданнях як Памятники старины в Зап. губерніях, вид. під ред. Батюшкова, і його публїкації до поодиноких країв (Волынь, Подолье, Холмская Русь); Zacharjewicz Zabytki sztuki w Polsce. Для народнїх виробів — найбільша хоч і вповнї ненауково зроблена колєкція видана львівським промисловим музеєм: Wzory przemysłu domowego (по нїм: Ornamente der Hausindustrie ruthenischen Bauern), десять випусків, 1880 і далї. Дрібні замітки в часоп. Археол. лЂтопись Южной Россіи і Sprawozdania komisyi do badania hist. sztuki (інтересне для нас виказують реферати M. Грушевської з випусків тих справоздань в Записках наук. тов. ім. Ш). До орнаменту і мінятюри приходить ся відсилати до публїкацій Стасова й ин. (вичислених в прим 31 в томі III ²). Працї по історії іконного малярства (див. тамже) полишають українську штуку сих часів майже вповнї. До ґравюри маємо тільки працї Ровінского: Русскіе граверы и ихъ произведенія (Мва, 1870) і в новім обробленню: Подробний словарь русскихъ граверов XVI-XIX вв., два томи (Спб., 1895) і Словарь русскихъ гравированныхъ портретовъ; зведено тут чималий матеріал, але властивих розслїдів про ґравюру нема. Далеко меньше ще дають анальоґічні, старші працї польські: Kołaczkowski Słownik rytowników, 1874, Rostawiecki Słownik rytowników polskich, 1886.

До музики, окрім праць вичислених в тійже прим. 31 тому III ^{2  2}), додам тут іще: О вліяніи югозападныхъ братствъ на церковное пЂніе въ Россіи (Правосл. ОбозрЂніе 1864, V-VI). Одоевскій О пЂніи въ приходскихъ церквяхъ, истор. свЂдЂнія о нашемъ церковномъ пЂснопЂніи, 1866 (з час. Домаш. БесЂда). Разумовскій Народное мірское пЂніе и собственно музыка (Труды моск. археол. зїзду). Сокольскій Исторія церковного пЂнія въ Россіи, Од. 1872. Михневичъ Очеркъ исторіи музыки в Россіи, 1879. Орловскій Краткій очеркъ исторіи духовнаго одноголосного пЂнія въ Россіи, Харк., 1884. Арнольдъ Гармонизація древнерусскаго церковнаго пЂнія, М. 1886. Сокольскій Руская народная музыка, великорусская и малорусская, Харків 1888. Перепелицынъ Исторія музыки въ Россіи, Спб., 1889. Саккетти Очеркъ всеобщей исторіи музыки (є огляд музики в Росії), друге вид. 1891. Фаминцынъ Гусли, русскій народный инструментъ, Спб. 1890 і йогож Домра и сродные ей музыкальные инструменты русскаго народа: балалайка, кобза, бандура, торбанъ, гитара, Спб. 1891. Коневскій Краткая исторія церковнаго пЂнія въ церкви вселенской и русской, 2 вид. M. 1897, й йогож Исторія гармоническаго пЂнія въ русской церкви, 2 вид. М. 1897. Вознесенскій Церковное пЂніе югозападной Руси по ирмологамъ XVII и XVIII вв., 4 випуски, 1891-1, нове вид. 1898 (1 вип.: Составъ, свойства и достоинства напЂвовъ помЂщенныхъ въ югозападныхъ ирмологахъ, 2 вип.: Сравнительное обозрЂніе церковныхъ пЂснопЂній и напЂва старой югозап. Руси, 4 вип. Образцы осмогласія распЂвовъ кіевскаго болгарскаго и греческаго). Малашкинъ Кругъ церковныхъ пЂснопЂній по напЂву Кіево-печерской лаври, М-ва, 1898. Галицьку церковну традицію розробляв П. Бажанський в рядї статей, але ненауково.

9. Лїтература культурно — побутова. назад...

Українське культурне житє і побут сих столїть досить мало звертав на себе увагу дослїдників. Безпретенсийний, але досить гарний образок українського житя на переломі XVI і XVII в. дав Костомаров у своїй працї Южная Русь въ концЂ XVI вЂка (статя перша: Подготовка церковной уніи, в III т. Монографій); тільки що в нїм не завсїди можна відріжнити докладно документальну Wahrheit і балєтристичну Dichtung. Ор. Левицький присьвятив волинському житю XVI-XVII вв. кілька начерків, але в формі пів-белєтристичній (Ганна Монтовтъ, Пасквиль и судъ, Превелебный свать — останнї під загальним титулом: Очерки стариннаго быта Волыни и Украины, К. Старина, 1888, 1889, 1891). Гарні образки шляхецького й міщанського житя в Галичинї XVI-XVII вв. дав В. Лозіньский в книгах Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie і Prawem i lewem. Натомість статя Головацкого п. т. Черты домашняго быта русскихъ дворянъ на ПодляшьЂ по актам XVI столїтя (Вильно, 1888), зовсїм не дає того, чогоб можна надїяти ся з титулу, обмежаючи ся наведеннєм кількох мало інтересних документів і безвартними замітками до них. Але і ті попереднї працї, розумієть ся, тільки образки, більше або меньше індівідуального характеру, які не можуть задоволити потреби в працї, яка б по можности повно й всесторонно представила нам українське житє XVI-XVII віків в ріжних сторонах його. На ширші розміри зачеркнена праця одного з молодших моїх слухачів Ів. Крипякевича про львівських Русинів — поки що з першої половини XVI в. („Львівська Русь в першій половинї XVI в.” — Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. LXXVII-LXXIVI), зроблена в моїм семінарі, під час читання отсього курсу і не без впливу його, послужила й минї не в однім своїм фактичним матеріалї при обробленню сього тому для друку.

З спеціальнїйших праць можемо назвати лише дещо. Так пощастило відносинам родинним. Про них маємо Ор. Левицького Семейныя отношенія въ Югозап. Руси въ XVI-XVII (Рус. Старина, 1880, т. 29) і в дещо відмінній формі: Л. Маячанець Про шлюб на Українї-Руси в XVI-XVII столїтю (Зоря 1885, і нове виданнє — Лїтерат.-наукова біблїотека видавничої спілки, ч. 130, 1906) — дуже інтересна своїм матеріалом, хоч безперечно занадто оптимістично представленим і не завсїди обережно дібраним (м. ин. циганські порядки попали як ілюстрація українського житя). Далї поменьші статї тогож автора: Обычныя формы заключенія браковъ въ Южной Руси въ XVI-XVII ст. (Кіев. Старина 1900, I), Сговоръ малолЂтнихь, страница изъ исторіи брачнаго права на УкраинЂ XVI в. (ib. 1906, І). Розвідка В.-Буданова на туж тему, але на підставі актового матеріалу з білоруської території (Гродно), хоч виводи роблять ся загально для житя „західно-руского” — Черты семейнаго права въ Западной Россіи въ половинЂ XVI вЂка (Чтенія київські т. IV і осібно, 1890), перед тим ще його статя на туж тему п. т. Историко-юридическіе матеріалы, извлеченные изъ актовыхъ книгъ губ. Витебской и Могилевской, статя друга — Унив. извЂстія київські 1878 кн. IV. Нарештї недавня популяризація В. Доманицького: Цивільний шлюб і шлюбна розлука на Українї (Нова Громада 1906, V). Культурно-релїґійному і моральному житю присьвячена статя (компілятивна) Ф. Ильинского Юго-западное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и въ первой половинЂ XVII ст. (Вол. еп. вЂдом. 1896). Не можна поминути тут також Исторіи возсоединенія Руси Кулїша, де в т. І дають ся небезінтересні характеристики української суспільности і житя в другій пол. XVI в.

Для польського житя, під впливом якого зміняло ся житє українське, в кінцї XVI віка особливо, ми також маємо не богато — що до якости особливо. Приходить ся звертати ся до безпретенсійних і сильно перестарілих уже збірок матеріалу, як видання Голембіовского Ubiory w Polsce od najdawniejszych czasów sposobem dykcionarza ułożone, 1830 (нове вид. 1861), Gry i zabawy róznych stanów w kraju całym, 1831, Domy i dwory, przy tym opisanie apteczki, kuchni, stolów i т. и. 1836 (нове вид. 1884). Розвідки: Tarnowski Dworzanin Górnickiego (Studya liter. III). Morawski Z życia towarzyskiego w epoce Zygmunta Awgusta (Przegląd pol. 1884). Kaczkowski Kobieta w Polsce, I-II, 1895. świeżawski Nierząd w Polsce od XV w. 1879 (Pamięt. tow. lekar. Warsz. 18). Певні культурні течії в польськім житю зазначує книжечка Брікнера: Cywilizacya i język, 2 вид. 1901, Деякі небезінтересні статейки до поодиноких питань можна знайти в Encyklopedyi staropolskiej Ґльоґера. Нарештї перед самим виходом в сьвіт сього тому з'явила ся книжка В. Лозіньского życie polskie w dawnych wiekach, wiek XV-XVIII w., що має дати загальний образ польського побуту, але се начерк тільки, дуже короткий, побіжний і без наукового апарату.

10. Протестантські громади на Українї. назад...

Подаю реєстр громад евангелицьких, реформатських і антитрінїтарських на Українї, вибрані головно з катальоґів: Ан. Венґєрского, бувшого реформатського проповідника в Володаві, на Побужу, в його Systema historico chronologicum ecclesiarum slavonicarum per provincias varias, praecipue Poloniae, Bohemiae, Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Moraviae etc, ad annum 1650, opera Adriani Regenvolscii, Tpip 1652, далї — з пізнїйшого катальоґу Лукашевича в його Dzieje kościołów wyznania helweckiego w dawnej Małej Polsce, 1853, і з новійшої працї Мерчінґа: H. M. Zbory i senatorowie protestanscy, 1905. Непевні що до своєї льокалїзації громади означаю запитаннєм.

В Галичинї Бахорець громада заложена перед 1570 р. мабуть Стаднїцким; Бережани — заложив Мик. Сєнявский ще за Жиґимонта-Авґуста, а зникла не дальше початків XVII в.; Бучач заложив Мик. Бучацкий за Жиґимонта-Авґуста, а син скасував; Бучач Лїсний або Гаї, звістка з 1640 р.; Чудець на сяніцькім пограничу, звісна в 2-й пол. XV в.; Гвоздець — залож. Ян. Потоцкий, істнувала в 1-й пол. XVII в.; Гочів в Cянїччинї, маєтність Балїв, громада заснов. в 1550 р., дотягнула до 1630-х рр; Гнойниця, в Перемищинї, згад. 1570 р.; Дилягова — Стаднїцкий віддав костел на протест. громаду в 1550-х рр. Дорогоїв в Перемишцинї, гнїздо Дрогойовских — дотягнула до пол. XVIII.; Дубецько — одна з найранїйших громад (Стан. Стаднїцкий віддав костел на кальвинський збір уже в 1540-х рр., потім завів школу, тут був проповідником звісний Станкар, але по Нєсєцкому вже в 1580-х рр. сини Стан. Стадницького покасували то все); Дубляни — звістки з 1640-х рр.; Дулїби (навіть не знати, котрі) звістки з 1620-1640-х рр. Жовква — протестантська громада була за Стан. Жолкєвского старшого, син його, звісний гетьман, вернув костел католицькій церкві, Жолинь в Перемищинї, маєтність Стаднїцких, протестантська громада звісна в XVI і в поч. XVII в.; Заршин — антитрінїт. громада в 1-й пол. XVII в.; Зборів збір був лиш за житя Мартина Зборівського; Кашицї в Перем. — звістки з XVII в., за Дрогойовских; Краковець — мала бути протест. громада при кінцї XVI і на поч. XVII в.; Коропець — глуха згадка з XVI в., Коросно „Руське” (проповідник тутешнїй на синодї 1562 р.); Куропатники гром. протест. 1570, в 1563 пастор антітрінїтарський; Кусеницї в Перем. — в 1-ій пол. XVII в.; Литвинів в зем. Галицькій — тодїж; Лїско, маєтність Стаднїцких, скасована на поч. XVII в. з переходом дїдичів на католицтво; Львів (тільки глуха згадка); Ланцут громада фундована Пілецким в 1549 р., скасована з переходом до Любомірских; Новосельцї коло Лїска? — глуха згадка з XVII в.; Новотанець в Cяніцкім, маєтність Станів, громада протестантська фундована в 1550-х рр., дотягнула до к. XVIII віка; Орачівцї? в Руськім воєвод. згад. 1570 р.; Поморяни, маєтність Сененьских, протест. гром. звісна з 1560 р. і істнувала ще в 1-ій пол. XVII в.; Риманів — їх же, скасована Стаднїцким в 1580-рр.; Стараницї? в Перемищинї згад. 1570 р.; Чтопи? в Перемищинї, одинока згадка в актах синоду 1570 р.: Явірник в Перем., згад. 1570; Яблонів в зем. Галицькій, звісна в 1630-1640-х рр.; Ясенїв в Теребовел. — в XVII в.; Яцимир в Сянїччинї — від 1550-х рр.

Поділє: Камінець — протест. біжницю фундовав староста мик. Потоцкий; Mежибож — протест. громада згад. 1570 р.; Панївцї — громада протест. при кінцї XVII і на поч. XVIII в.; школа і друкарня (друки 1610-1611), фунд. Потоцких, скасована з переходом до католицької лїнїї; Сатанів — протест. пастор. згад. 1560 р.; Хмельник — гола згадка 1570 р.; Язловець — Юр. Язловецький віддав костел протестантам в 1549 р., по словам Окольського — за інїціативою тутешнього плєбана; зникла громада по 1570 р., за сина Юрия Язл. Крім того в актах синоду 1570 р. згадують ся ще протестантські громади бадрська і дрозівська на Поділю.

На холмсько-белськім побужу: Бонча — громада заложена Сєніцкими при кінцї XVI чи на поч. XVII в., дотягнула до XVIII в.; Гоздів (коло Крилова) антитрінїт. громада зв. в 1617 р.; Горжків — згадки з 1560 і 1604 рр.; Голубець (чи Голубє коло Крилова) — звістки з серед. XVII в.; Житанець — протест. гром. згад. в 1581 р.; Жулин прот. громада звісна в 1640-х рр.; Замоcтє — протестантська громада заснована батьком канцлєра коло р. 1560 і скасована по його смерти (?); Зданів — протест. постор згад. 1560 р.; Змієвцї (в Белзькім) — протест. громада згад. в актах синоду 1570.; Краснобрід, маєтн. Лещиньских, зв. 1595, місце реформатського синоду 1648 р.; Крилів — фунд. Остророгів, зв. 1570 р., місце синоду 1596 р., скасована Мик. Остророгом 1635 р; Криниця — згад. на синодах 1581 і 1595 р., Крупє, маєтність Ожеховских, антитрінїтар. громада в 1-ій четвертинї XVIII в.; Лащів громада фунд. Горайскими, зв. 1581 р., була протестантська друкарня; Липє — звісна від 1560-х рр. до кінця XVI в.; Перемислів в Белзькім — протест. громада згад. 1582 р.; Пустотва в Холмщинї — протест. пастор згад. в 1560-1602 р.; Рейовець — протест. громада фундована Рейом в 1560-х рр., дотягнула до к. XVII в.; Ріплин в Белзькім згад. в 1580-1600 рр.; Романів? в Красноставськім — згад. в 1640-х рр.; Свидниця в Белзькім — згад. 1570 р.; Стримілець тамже — глуха згадка у Венґєрского (маєтність Лащів); Туробин — протест. громада фундована Гуркою, істнув. коротенько в 1570-1580-х рр.; Угруйськ — маєтність Угровецьких. евангел. громада згад. 1608 р.; Xланів — згад. 1582 р.; Щебрешин — протест. громада фундована Гуркою в 1570-х рр., істнувала дуже коротко, як і Туробин.

На Волини: Бабин, маєтність Бабинських — антитрінїтарська громада звісна в 1630-х рр.; Березка, маєтність Чапличів, антитр. громада звісна в 1640-х рр.; Берестечко — протестантська громада одна з старших, Венґєрский знає її від 1585 р., заложена кн. Пронським, останні звістки 1651 р., в 1640-х рр. мала бути антитрінїтарська; Водиради — 1599 р. Кандиба обернув церкву на антитрінїт. біжницю; Галичани, маєтність Шпановских, антитрінїт. гром. звісна в 1640-50 рр.; Гоща антитрінїт. громада Гойських, від поч. XVII в. до 1640-х рр.; Дорогостаї — громада згадуєть ся в 1595 р. і дотягнула до 1640-х рр.; Запорів? — Лубєнєцкий згадує в 1618 р. антитрінїтарського пастора; Заслав — антитрінїтарській пастор згад. 1567 р., громада мб. не довго істнувала; Іваничі — антитрінїт. гром. звісна в 1640-1650-х рр.; Киселин — одна з найзначнїйших антитрінїт. громад, фундована Юр. Чапличом, в поч. XVII в., скасована в 1644 р.; Корець — згад. на протест. синодї 1596 р; Кремінець? згад. протест. пастор при кінцї XVI і поч. XVII в.; Лабунь — евангел. гром. в 1560-1590 рр.; Ляхівцї — антитрінїт. громада фундована Сенютами на поч. XVII, пізнїйше була тут окрім того і громада евангелицька; Мартинів, маєтн. Ходкевичів, громада протест. згад. 1570 р., зникла скоро; Милостів коло Клевани, глуха згадка у Лубєнєцкого про антитрінїстар. громаду; Острог — антітрінїт. громада звісна в 1617-8 рр.; Остропіль — глуха згадка, з часів Конст. Острозького; Рафалівка — антитрін. громада в 1640-х рр.; Собішин теж; Сокуль над Случею — глуха згадка про антитрінїт. громаду; Староконстантинів — велика антитрінїтарська громада (в 1617 р. 100 членів), заложена, по словам Лубєнєцкого, під опікою кн. К. Острозького; Тихомль — антитрінїт. громада заснов. Ад. Сенютою, істнув. до 1640-х рр., була заразом і громада євангелицька; Шпанів — антитрінїт. громада заснов. Ад. Шпановським звісна в 1620-х рр.; Щенятів — згад. антитрінїтарська громада фунд. Сенютою. Янівцї — прот. громада згад. в серед. XVII в.

На Побужу берестейсько-дорогичинськім: Берестє — громада протестантська заснована Мик. Радивилом Чорним, дотягнула до 1630-х рр., була якийсь час і друкарня; Біла — громада протестантська, в 1560-х рр. переходить на антитрінїтарство, але десь коло р. 1579 упадає; Венгрів — протестантська громада від 1550-х рр. якийсь час була антитрінїтарською в 1560-х рр. (була й друкарня), пізнїйше знову протестантсько-авґсбурська й реформатська, авсґсбурська задержала ся досї; Волянів в Берестейщинї? — згад. протестантська громада в XVII в.; Городище в Берестейськім, протест. громада фундована Махвичами, лїсничими біловезькими, в 1-й пол. XVII в.; Докудів в Берестейщинї — протестантська громада має бути заложена коло р. 1600, дотягла до к. XVIII в.; Заблудів — протестан. громада звісна з XVIII в., дотягла до XIX, була тут вища школа, фундована Янушом Радивилом; Морди на Підляшу — протестантська громада звісна від 1550 р. (1553 р. тут синод), переходить потім на антитрінїтарство (тут антитрінїтарський синод 1563 р.), в 1570-х рр. заникає; Найдорф в Берестейщинї, протестант. громада звістна від 1-ої пол. XVII досї; Нурець — протест. громада від 1630-х рр. дотягнула до пол. XVIII в.; Орля, на Підляшу — протест. громада звісна від 1644 р., коли тут був синод дісидентів, дотягнула до пол. XVIII в.; Русків, тамже, протестант. громада при к. XVI в., фундація Лещиньских; Соколів коло Венґрова — глуха згадка про протестан. громаду; Сураж — антитрінїтарська громада в поч. XVII в.; Ямно — протестантська громада звісна від пол. XVII до XIX стол.

В Київськім і Браславськім воєводстві: Винниця — протестан. громада згад. 1570 р., пізнїйше нема слїду; Козаровичі, Лїщин Лосїчин — маєтности Горностаїв, протест. громади в першій половинї XVII в.; Ушомир в Овруччинї, маєтність Немиричів, антитрінїтарська громада в першій пол. XVII в.; Черняхів — їх же маєтність в Житомирщинї, антитрінїтарська громада й школа, скасована трибунальським рішеннєм 1644 р.; Шершнї — антитрінїт. громада теж фундації Немиричів, дотягла до 1640-х рр.

Реєстри сї, розумієть ся, і в сїм видї нїяк не можуть претендувати на повноту й докладність.

11. Релїгійно-національний рух на Українї в другій пол. XVI в. і релїґійна полєміка. назад...

Вилучивши шкільництво (див. прим. 5) і чималу лїтературу про брацтво, зібрану низше (в прим. 13), те, що маємо по за тим, головно займаєть ся релїґійною боротьбою в житю й письменстві, особливо сим останнїм. Загальний погляд (компілятивний) на культурне житє в звязку з сим лїтературним рухом дає цитована праця Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI — первой половины XVII вЂка (чтенія московські 1888, І), також Ильинского Югозападное русское общество в концЂ XVI в., 1891. Перший перегляд полємічного письменства, починаючи від унїї 1596 р., дав Коялович у своїй працї Литовская церковная унія 1859, т. І (п. т. ЗамЂчанія объ источникахъ для исторіи литовской церковной уніи) — перегляд досить побіжний, і розумієть ся — ще дуже недокладний. Значно більшим матеріалом розпоряджав м. Макарій, але він вплїтав звістки про лїтературну полєміку в свій огляд церковних відносин, не вилучаючи їх в якісь спеціальнїшій екскурси (т. IX, 1879 р., X, 1881). Більше компактні, але дуже короткі звістки у Чистовича Исторія западнорус. церкви т. II, 1884. Загальний погляд на релїґійну полєміку другої пол. XII в. дав Завитневич в своїй розвідцї Палинодія Захаріи Копистенскаго и ея мЂсто въ исторіи западно-русской полемики XVI и XVII в. (Варшава, 1883) і десять лїт пізнїйше А. Брікнер в статї: Spory o unię w dawnej literaturze (Kwart. histor. 1896) — під сим титулом подано перегляд полємічної лїтератури від першого видання книги Скарґи до кінця XVII віка. Сї короткі огляди одначе далеко не вичерпують справи, й повно та науково зроблений огляд полємічної лїтератури зістаєть ся завданнєм будучности. Біблїоґрафічний перегляд друків і рукописного матеріалу другої пол. XVI і першої XVII в. дає Архангельский в цитованій працї — перегляд небезвартостий, але уложений на жаль так, що з нього користати дуже тяжко.

З спеціальнїйшого вкажу насамперед цитовану вже нераз статю проф. Петрова Западно-русскія полемическія сочиненія XVI вЂка Труды кіев. дух. акад. 1894, II-IV, що займаєть ся першими стадіями релїґійної полєміки XVI в., і статю проф. Сумцова про полєміку за калєндар: Историч. очеркъ попытокъ ввести въ юж. и зап. Россію григоріанскій календарь (К. Старина 1888, VI). З чималенької лїтератури писань Івана Вишенського ми головнїйше уже знаємо; її складають: статя С. Л-ова в Подольских еп. вЂдомостях, 1875, Сумцовъ Іоаннъ Вишенскій, южнорусскій полемистъ начала XVI ст. (К. Старина 1885, VI), Франко Іоаннъ Вишенскій, новыя данныя для оцЂнки его литературной и общественной дЂятельности (ib. 1889, І), И. Житецкій Литературная дЂятельность І. Вишенскаго (ib. 1890, VI), Франко Іван Вишенський і єго твори, Льв. 1895 (і маленький причинок іще в т. XXXVI Записок наук. тов. ім. Шевченка), Кримський І. Вишенскій, єго жизнь и сочиненія (К. Стар. 1895, IX-X, з поводу працї Франка). Критичний розбір лїтератури звязаної з унїєю 1596 р. подають працї присьвячені сїй унїї (вичислені в т. V прим. 11). Важнїйші моноґрафії про Скарґу й його писання вказані вище на с. 475. Кілька праць присьвячено крім того найвизначнїйшій памятцї сеї полєміки — Апокрізісу Філялєта: Апокрисисъ Христофора Филалєта въ переводЂ на современный русскій языкъ, К., 1870 — вступна статя і примітки Малишевского; Скабалановичъ Объ АпокрисисЂ Христофора Филалета, Спб. 1873; Голубевъ Библіографическія замЂчанія о нЂкоторыхъ старопечатныхъ церковно-славянскихъ книгахъ преимущественно конца XVI и XVII ст. (Труды кіев. дух. акад. 1876, I-II) — тут критичний перегляд поглядів Скабалановича про особу Філялєта, авторство Апокрізіса й біблїоґрафічні замітки про ріжні друки. Про лїтературну дїяльність Потїя статї проф. Студинського: Хто був автором 'Аντίρέησις- а? 1900 (Записки Н. т. ім. Ш. т. XXXVI), Pierwszy występ literacki Hipacyusza Pocieja, 1902, Ze studyów nad literaturą polemiczną, 1906 (Rozprawy wyd. filol. т. 43) — про Потїя як перекладчика на руську мову книги Скарґи Synod Brzeski і полєміку його з Піґасом? і вступна розвідка до V т. Памят. україн. мови — тут особливо про полєміку Потїя з Клириком Острозьким і про особу сього останнього. Про писання Зизаніїв крім старої працї Лилова О такъ называемой Кирилловой книгЂ, Казань, 1858, новійші статї: БЂляновскій Стефанъ Зизаній (Волын. епарх. вЂдом. 1887), Ильинскій Большой катехизисъ Лаврентія Зизанія какъ учено-литературное произведеніе (ib. 1893). Про „Пересторогу” дві статї: Франка Z dziejów soboru Brzeskiego 1569 r. (Kwart. histor. 1895) і Студинського Пересторога, руський памятник початку XVII віка, 1895, та йогож критичні замітки до працї Франка: Причинки до історії унїї (Правда 1895 і осібно). Про Мел. Смотрицького крім старої книги Суші Saulus et Paulus (Romae, 1666), передр. Мартиновим в Парижі в 1864 р. п. т. Vita M. Smotricii auctore Iacobo Susza, статя тогож Мартинова в книзї: Кирилло-меθодіевскій сборникъ; Еленевскій Мел. Смотрицкій (Прав. обозр. 1861, VI), Засадкевичъ М. Смотрицкій какъ филологъ і більші уступи в працях Голубева (П. Могила, І), Пелеша (Geschichte der Union), Харламповича (Школы).

12. Лїтература про Василя-Константина Острозького й його родину. назад...

Та позиція, в яку обставини поставили кн. Острозького, спричинила велику увагу для нього і серед сучасників і в пізнїйших часах. В найгірших часах для української суспільности й православної церкви його могутність, сила, впливи служили моральною підпорою й потїхою православним, і пізнїйші поколїння переховали повну вдячности й піетизму память для сеї опіки князя. Вираз їй дає в своїй Палїнодії Копистенський, присьвячуючи давно вже умершому князю характеристику повну похвал його особистим прикметам і заслугам, переняту незвичайним поважаннєм і піетизмом, як до ідеальної людини ³). І сей традиційний погляд перелетїв через столїтя й задержав ся, по всїх зїдливих критиках до к. XIX в. — вкажу напр. статю пок. Лебединцева (1883), де автор не тільки дає йому місце серед першорядних українських дїячів „поруч з великим вождем народнїм Б. Хмельницьким і славним учителем м. П. Могилою”, а й представляє його як чоловіка „даровитЂйшаго и совершенЂйшаго во всЂхъ отношеніяхъ”. Антітезу дає зїдлива й стороннича критика Кулїша, що так само односторонно старав ся представити кн. Василя нужденним нулем з кождого погляду. Такого неприхильного погляду, хоч не в так різких формах, держать ся письменики католицького і унїятського напряму як Лїковский і Студинський, тим часом як Уманець пробує глянути на Острозького як на репрезентанта свого часу й суспільної верстви, аристократа індіферента, скептика і раціоналїста, скорше в дусї скептичного XVIII, нїж релїгійного XVI в.

Наводжу новійшу лїтературу: Четыркинъ ДЂятельность кн. Острожского въ пользу православія (Волын. епарх. вЂд. 1872). Костомаровъ Кн. Константинъ Константиновичъ Острожскій (Русская исторія въ жизнеописаніяхъ т. І — властиво історія релїґійної боротьби, звязана з особою О., характеристики нема, чимало помилок). Кулїш Исторія возсоединенія Руси, особл. т. І гл. IX (вістре звернене против Костомарова, але Кулїш опираєть ся на нїм і повторяє його помилки) й Исторія отпаденія Малороссіи, І гл. І. (Теоф. Лебединцев) Къ портрету кн. К. Острожскаго (К. Старіна 1883, XI). Студинскій Пересторога, 1895. Likowski Unia brzeska, 1896. Харламповичъ Острожская прав. школа, 1897. Уманець Князь Константинъ-Василій Острожскій (Рус. Архивъ 1904, IV).

З иньших членів родини Острозького має чималу лїтературу його сестриниця Гальшка і невістка Беата. Траґічна історія Гальшки не раз розроблювала ся і в науковій і в белєтристичній формі (див. Deiches Halszka z Ostroga w dramacie i historyi, краківський Swiat 1891 і осібно); більш наукові оброблення: Przezdzecki — Nakęski Elżbieta ks. Ostrogska (Bibl. Warsz. 1862, IV), Przezdziecki Jegiełłonki polskie II (Przygody Halszki Ostr.) i V (Beata z Koscieleckich); Шараневич Гальшка кн. Острогска, 1880 (з Зорі); Саrо Beata und Halszka, eine polnisch-russische Geschichte aus dem XVI Jhn., 1883. Єсть спеціальна статя також про спадкоємницю Острозьких, внучку Кн. Василя Анну-Альоізу: Ор. Левицкій Анна-Алоиза кн. Острожская (К. Стар. 1883, XI).

13. Брацтва. назад...

Визначна культурно-національна й полїтична роля, відограна брацтвами, стала звертати на них увагу дослїдників з середини XIX в., коли опублїкованнє більших мас документального матеріалу з XV віку взагалї кинуло більше сьвітла на внутрішнє житє України й Білоруси в тих часах. Перша моноґрафія: Зубрицького ЛЂтопись львовскаго ставропигіальнаго братства по давнимъ документамъ составленная, написана десь в початках 1840-х рр. (видана в Журналї Мин. Нар. Просв. за р. 1849, в т. 62) не йде в рахубу ⁴). Се дїйсно тільки лїтопись: під роками переповіджений документальний матеріал, до якого й досї приходить ся заглядати, бо документальний той матеріал, починаючи з перших років XVII в., і досї не виданий, — але се нїяк не історія брацтва. Питаннє про початки і розвій брацької орґанїзації поставили дві працї, видані майже в тім самім часї, незалежно від себе, — се була статя Соловйова: Братчины (Рус. БесЂда 1856, IV) і книжка свящ. І. Флерова: О православныхъ церковныхъ братствахъ, противоборствовавшихь уніи въ юго-западной Россіи въ XVI, XVII и XVIII столЂтіях, Спб., 1857 (на неї інтересна рецензія Бєляєва в Рус. БесЂдї 1858, І). Сї працї зазначили два напрями в обясненню початків брацтв: Соловйов звязав їх з староруськими братчинами, з старословянським родовим житєм. Флєров, виходячи з обставин їх розвою на Українї й Білоруси, виводив їх з цехових орґанїзацій. Погляд Флєрова був потім підтриманний і дальше розвинений статями Кояловича — Чтенія о церковныхъ западно-русскихъ братствахъ (День, 1862 і осібно), і Скабалановича Западно-европейскія гильдіи и западно-русскія церковныя братства (Христіанское Чтеніе 1871, II). Ся друга статя була важна тим, що вона сягнула до форм старших, нїж цехова орґанїзація XV віка, і звязала брацтва з формами старого родового житя, отже иньшою дорогою, слїдами нїмецьких учених (Вільди головно) підїйшла до того погляду, який зазначив Соловйов. Ширше розвинула сей погляд Ол. Єфименко в своїх статях Южнорусскія церковныя братства, историко-этнографическій очеркъ (Слово, 1880, X-XII). Іґноруючи ті історичні обставини, ті суспільно-юридичні форми, в яких розвивало ся українське (та білоруське) житє, вона постарала ся звязати брацтва XVI в. з иньшими формами брацьких орґанїзацій українських і иньших словянських, і прийшла до виводу, що в українськім народї „принціп братської орґанїзації знайшов особливо вдячний ґрунт для свого приложення і розвою” (Юж. Русь І с. 108). Осьвітленнє, очевидно, вийшло ще більше одностороннє, як у тих, що в українських брацтвах бачили тільки відбитки західнїх корпораційних орґанїзацій.

Модифікацію тих поглядів, які виводили брацтва з історичних обставин українського та білоруського житя XV та XVI в. дав проф. Голубев в книзї Исторія кіевской духовной академіи (1886): не заперечуючи впливів цехового устрою, він перенїс центр ваги в брацькій орґанїзації на права патронату (церковныя братства — по нашему мнЂнію — суть не что иное какъ розвившійся подъ вліяніемь благопріятныхъ условій коллективный патронатъ — с. 83). Ся гадка, висловлена загально, не приложена до ґенетичного розвою, може завдяки власне сїй загальности була прийнята й пізнїйшими дослїдниками — Харламповичъ Школы, Крыловскій Львовское Ставропигіальное братство (1904); в останнїй (взагалї дуже слабо зробленій) висловлена цїнна гадка про анальоґії українських брацтв з пізнїйшими грецькими. Иньша, також слаба з наукового боку книжка Папкова „Братства. Очеркъ исторіи западно-русскихъ православныхъ братствъ”, 1900 (і йогож Древнерусскій приходъ, 1897) підносить звязь брацтв з староруською парафіальною орґанїзацією і з старими медовими брацтвами. Гадки Папкова розвиває компілятивна статейка проф. Кедрова Древне-русскія братства (Рус. Архивъ, 1901, II), звязуючи їх з поглядами Скабалановича.

Се була б і вся важнїйша лїтература про брацтва — лишаючи на боцї статї вповнї компілятивні й неінтересні з наукового боку, та ще такі працї, які говорять лише про пізнїйші останки й пережитки братської орґанїзації (статї Сребницького, В. Василенка й ин.).

Примітки

¹) На взірець їх наведу дві тіради, роздїлені близько 10 лїтами (1889 і 1900). Лозіньский в моноґрафії про львівське золотництво (с. 87), описуючи хрест Касияновича підносить його як сьвідоцтво того jak nawet Rusiu і schyzmatyk pracuiący dla instytucyi, która krystalizowała w sobie najskrajniejsze tradycye odrębności na polu obyczaju i rytuału, przejęty był wzorami spółczesnej sztuki i cywilizacyi zachodnio-polskiej (так!). Др. Копера, предкладаючи краківській комісїї штуки опись нагробника Конст. Острозького з печерської лаври (Sprawozdania VII с. VIII), підносить: w każdym razie nagrobek Ostrogskiego w kijowskiej cerkwi jest widocznym znakiem zwycięstwa sztuki zachodniej nad kulturą wschodnią, skoro niecierpianej przez kult rzezbie otworzyła wejście cerkwi tak pierwszorzędnej jak Ławra, ale wobec tego, że nad grobowcem, jak się mnie zdaie, pracowali dwie epoki, zwycięstwo to jest dwukrotne i przedstawia dwa wybitne świadectwa wpływu kultury Zachodu, jedno z pierwszej połowy XVI a drugie z początku XVIII stulecia.

²) Біблїоґрафічний показчик лїтератури церковного співу: Преображенскій По церковному пЂнію, Указатель книгъ etc. 1793-1896, Катеринослав, 1897.

³) Палїнодія с. 1134-1139 (О пресвЂтломъ и православномъ Василіи кн. Острозскомъ).

⁴) Здаєть ся, ідея сеї працї була піддана Зубрицькому Максимовичом: в однім листї з 1841 р. він радить йому написати історію львівського брацтва — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. XLIII с. 34.

Попередня     ТОМ VI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Примітки.]