Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIII. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIII     Наступна





Початки кампанїї: мобілїзація, передові позиції, аґітаційні кличі, манїфестації української державности, проєктована головна рада на Масловім Ставі, загибіль Смяровского, реляції П. Ласка, київський попис.



На жаль, і сим разом ми не маємо відомостей, які ввели б нас у те, що дїяло ся, що думало ся, що плянувало ся в самих козацьких кругах і його осередку — серед вищої старшини, в окруженню гетьмана, в данім моментї. Те що ми маємо, відслонює тільки рубчик сеї завіси — оскільки, в додатку, ще можемо покласти ся на докладність і певність тої чи иньшої звістки.

Кисїль в половинї квітня с. ст., місяць перед скінченнєм перемиря, мав відомости про секретну раду, що відбула ся в ночи у гетьмана з самими полковниками, і після неї наступили перші початки мобілїзації: армату з-за Днїпра, з Переяслава перевезено до Мошен, і дано порученнє ордї (що кочувала під Чорним лїсом, в близшім сусїдстві волости), аби була готова до походу за два тижнї до зелених свят. Се ставили в звязок з відомостями про погром козаків на Поділю. Може мали вплив і якісь, близше нам незвісні битви коло Межибожа, що по словам Смяровского незвичайно подражнили Хмельницького 1).

В половинї квітня с. ст. по словам гетьмана (в його розмові з Унковским, 19 с. ст.), козацьке військо й армата були вислані на польську границю; передова орда кримська під проводом перекопського бея (Карач-мурзи, що настав на місці Тугай-бея) вже прибула, білгородські (буджацькі) Татари вже йшли над Днїстер, і самого хана гетьман сподївав ся з дня на день 2).

Козаки оповідали, що на передових позиціях стоять полки браславського полковника Нечая, Штепи-попа уманьського і винницького Федоренка-Богуна, тридцять тисяч козацького війська, зовсім поблизу польських позицій 3), але Поляки стримують ся від усяких зачіпок, чекаючи повороту своїх послів (Смяровского), Хмельницький же затримує їх поки не прийде хан. В останнїх днях квітня він пішов ханови на зустріч, щоб провести полем, не займаючи козацьких городів.

Правдоподібно, се були поголоски, пускані розмислом для підтримування „доброї мисли” серед козаччини, так само як чутки про нейтральність Литви, про поміч обіцяну Москвою, про прихід на поміч Донцїв 4), про те, що гетьман іде на Поділє для спільних операцій з Ракоцієм, на котрого, мовляли, хочуть напасти Поляки за його союз з козаками 5). Аґітаційні кличі, під котрими йшла мобілїзація, оден козацький бранець переказує в таких словах (в передачі польської реляції): „Лист від Хмельницького єсть, аби ми всї, хто в Бога вірує, купили ся єсьмо, разом до громади, чернь і козаки: запевняє, що потім панів не буде, і ми на тім щоб не було жадного шляхтича, і на згоду позволити не хочемо” 6). Поруч того - як згадуєть ся в однім листї, певну ролю грала поголоска, що „короля нема — вбили його Ляхи” 7).

Ся звістка одначе стоїть досить відокремлено; иньші, більш автентичні відомости дають розуміти, що короля сим разом більш іґноровано. О. Ласко, побувавши на Поднїпровю в маю, писав: „в тих сторонах і церквах короля нема, і иньшої власти не чути, окрім гетьмана з військом Запорозьким” 8). Справдї, в листах козацьких урядників сього часу появляєть ся цїкава формула: Божою милостю іменем його милости Богдана Хмельницького, пана гетьмана війська його кор. милости Запорозького 9), — де як бачимо, короля хоч і не промовчують (пропускають його зовсїм в зносинах війська з московським правительством), то все таки головою української державности виступає не він, а гетьман.

Престіж його, видимо, стояв високо. Унковский розпитуючи всякого чину людей, як вони задивляють ся на бажаннє не піддати ся під царську руку, каже що вони „у всїм поглядають на гетьмана, а говорять: Господь Бог дав нам нинї християнській вірі оборонця, від проклятої віри свободителя гетьмана Богдана Хмельницького, як його воля на таке дїло буде, а вони від нього відставати не будуть” 10).

Нарід підіймав ся дуже енерґійно - жадний рішучої боротьби за свободу й незалежність. „Чернь з усюди плине, як муравлї” писав з Чигрина Смяровский в перших днях мая с. ст. „Козаки й хлопи на голову збирають ся”, потверджував його висланець 11). „Полки козацькі сильні переходять що-денно з-за Днїпра вже три тижнї, в Київі, на голову йдучи за гетьманом в поле”, писав о. Ласко, побувавши в Київі з кінцем мая 12). Кождий повинен мати по два фунти пороху й сухарів і рушити ся на даний знак — оповідали про чернигівську мобілїзацію; „з отчини кождого господаря виберають по чотири таляри Хмельницькому на ту війну 13).

Миргородський полковник велїв „під горлом” іти в військо до гетьмана всїм, „кто може на конї сидїти”, а самому полковникови з останнїми йти 26 квітня 14).

Головні сили скупляли ся на Поросю, в порічю Русави, і туди ж, під Маслів Став (коло Русави) в перших днях мая рушила армата з Чигрина. Татарські орди збирали ся далї на захід, між Білою Церквою й Бердичовим. Для заспокоєння людности популяризовано звістку, що з ордою наново заприсяжено умову, аби вона простих людей не забирала й шкоди їм не чинила — по Костянтинів, по иньшим — аж по Вислу: тільки там вільно їй брати людей у неволю 15).

Головна рада мала бути на Масловім Ставу, здаєть ся чи не на самі зелені свята. Хмельницький обіцяв Смяровскому відправити його з сеї ради з відповідю, але перед самими зеленим святами, 11 (21) мая викрито його потайні інтриґи, чи переговори з старшиною, і вбито; побито також і його товаришів 16). Кисїлїв післанець о. Ласко, загодя поміркувавши, до чого воно йде, утїк під ослоною свого ігуменського шлика з Чигрина до Київа, де йому прийшло ся бути свідком погрому вчиненого змобілїзованим козацтвом, що переходило по-при Київ, над ріжною католицькою людністю, яка ще ховала ся в Київі 17).

Велика військова рада так і не відбула ся, очевидно. Козак-бранець з головного війська, вхоплений при кінці червня с. ст., казав, що гетьман „чернецької ради не держить, і козаки не знають, куди він іде” 18). Одначе Смяровский знав ще в початках мая, що театром війни буде волинсько-подільське пограниче, як і минулого року: гетьман стане на давнїм таборищі під Пилявцями, або під Константиновим, і там упорядкує військо 19).

Перед святами був попис козацького війська під Київом на Либеди, в присутности гетьмана 20). Відти він поїхав до Білої Церкви, де правдоподібно був також подібний перегляд. В перших днях червня с. ст. виїхав на полудневу границю, на зустріч ханови, як казали — але хана, видко, прийшло ся чекати. Оповідали, що він вагав ся, і вже виступивши під Перекопом мав нараду з мурзами, чи йти самому: посилав ся і на весїлє доньки, і на небезпеку від Донцїв, котрих човни, мовляв, уже зявили ся на морі і можуть обернути ся на Крим; ходили також чутки про якісь некористні для хана зміни в диванї, „нїбито з Порти иньшого хана мають прислати” 21). Гетьманови й закупленим ним мурзам, видко, прийшло ся не мало потрудитись, і богато минуло часу, поки хана вдало ся розмахати: 10 с. ст. червня орда перейшла Днїпро під Аслан-городом 22). Гетьман, вирушивши десять день перед тим з Чигрина, як оповідали — з великими гонорами — і що найпікантнїйше: під ослоною нової королївської корогви, привезеної комісарами, стрів хана з військом і рушив з ними на захід, на головний театр війни, збираючи по дорозї поодинокі віддїли свого війська й татарської орди 23).








Примітки


1) Виїмок з листу Кисїля з збірки Русєцких у Липинського с. 397. Про битву під Межибожем Міхалов. с. 406; вона мусїла стати ся не ранїйше початку квітня с. ст.: подільські битви поч. марта закінчили ся росквартированнєм польських хоругов в Барі, Плоскирові, Летичеві і Межибожі (О. Spom. І c. 82), і по тім до кінця марта був спокій — АЮЗР. III дод. с. 54. Про пізнїйші битви під Межибожем низше с. 182.

2) Місія Унковского л.129, пор. л. 144-145; з Хведоренка зроблена „Гавтеренка”.

3) „Верст по пять або більше — що розумієть ся, неможливо.

4) Донцї, мовляв, обіцяли прийти негайно, і ті Запорозцї ще були на Дону, вже поприходили (л. 149). Можливо, що з огляду на рішучу відмову Донцїв і так би сказати — розірваннє дипльоматичних відносин (див. вище с. 172) гетьманьське правительство розпорядило ся покликати Запорозцїв з Дону.

5) Ся поголоска, що гетьман іде в поміч Ракоцієви, була досить поширена — Акты Ю З. Р. III с. 322, 331.

6) Spominki II. c. 42 — відомости литовського війська.

7) Міхалов. с. 418.

8) Осолїн. 225 л. 224.

9) Акти Ю. З. Р. III дод. ч. 54. пор. 52.

10) Л. 148.

11) Міхалов. з 397, 406.

12) Осолїн. 225 л. 224.

13) Spominki c. 42.

14) АЮЗР. VIII с. 295

15) Тамже с. 294. Міхалов. c. 397, оповідання козачка Смяровского. Тими словами не хочу сказати, що в якусь таку умову з Татарами не вірю: на се не маю причинм; хочу тільки підчеркнути популяризованнє сеї звістки.

16) Піночі (l. c.) оповідає, що Смяровскому вдало ся підмовити против гетьмана чотирох, але пятий дав знати гетьманови, а той скликав старшину і віддав сю справу їй на суд. Смяровский відперав ся, але тодї првинесено його шкатулу і в нїй знайдено пятьдесять привилеїв: старшина кинула ся на нього й шаблями зарубала; ще пів-живого його закопали. Піночі додає, що козаки здавна не любили Смяровского, пригадуючи, як він бувши підстаростою черкаським, мучив їх, „очи вилупував”, і т. и. Про саму смерть його свідок, оден з його товаришів Бжозовский оповідав дещо инакше: що Смяровского хотїли стяти, підрубаного пристрілювали, і ще пів-живого закопали — Spominki II c. 45, пор. 47, 49. Офіціальне так би сказати представленнє справи з боку гетьмана читач знайде низше (с. 205), в листї його до короля з 16 серпня: він каже, що козаки вбили Смяровского вже після виходу гетьмана в похід. Листом сим потверджуєть ся звістка Піночі, що козаки мали старі рахунки з Смяровским.

17) Подаю дещо з сеї одісеї: „Віддавши листа п. Хмельницькому, мешкав я в Чигринї, чекав відповіди, котрої не одержав. Потім побачив, що гетьман виїхав з арматою й ордою на Інгулець. Послів наших побрано при минї до армати (до арешту); челядь, котра була при конях, одних побито, иньших потоплено; товариш п. Жабский упоминав ся за коней й жалїв ся — при тім упоминанню дістало ся йому булавою від гетьмана, потім обухами бито і затягнено до посольської господи. Я бачучи таку честь посольську, просив самої панї, щоб дістати якусь відповідь до. вм. пана — умовляла мене і просила, аби я не чіпав, навпаки — коли хочу бути цїлим — ,їдь яко можеш'... Просив (потім) проходного листу у о. митрополита. Бачучи, що не може бути переїзду, пішо забіг лісами до Гощі.

„Куди (гетьман) пішов, з Інгульця рушивши, не можу сказати: чи над Божком чи під Паволоч, чи на Днїстер, тільки то певно, що вже рушили з ордою, котра при минї прийшла — три недїлї по св. Миколаю, в пятницю.

„Послам нашим по моїм виїзді велїв в Чигринї голови постинати.

„В Київі ревізія була — за шляхтою, шляхтянками, панями, ксьондзами, по тій ревізії всїх Днїпром почастували.

„Московського посла дуже шанували, і такі голоси, що йому всю Сїверщину обіцює (гетьман), бо сподїваєть ся відти помочи — власне від Донцїв. Посол угорський теж був в великім пошанованню і з тріумфом проведений. Ордї позволено кочувати коло Кодаку, щоб близше возити провіант”. — Осолїн. 225 л. 224.

18) Spominki с. 327.

19) Див вище, с. 164.

20) Spominki с. 41.

21) Spominki с. 51, пор. 52; теж Осолїн. 225 л. 233 — рел. Кутнарского з Ясів (з скороченнями й помилками у Міхаловского ч. 127), тут дата походу хана з Бахчісарая 8 н. ст. червня.

22) Spom. с. 51 і 55. Дата походу гетьмана з Чигрина 10 н. ст червня. Міхалов. с. 415 = Осолїн. 225 л. 233.

23) Буджацька орда перейшла Днїстер під Тягинею 13 (23) червня і прилучила ся до гетьманського війська коло Сїняви — Spom. с. 51 і 58.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIII. Стор. 8.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.