Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Михайло Грушевський. Історія української літератури. — К., 1995. — Т. 6. — С. 678-681.]

Попередня     Головна     Наступна





Олекса Мишанич

ВІД УПОРЯДНИКА (том 6)



Друга половина п’ятого тому "Історії української літератури" Михайла Грушевського вийшла у 1927 р. і охоплювала період "першого відродження" — 1580 — 1610-ті рр. Закінчуючи п’ятий том, автор визначив хронологічні рамки наступного, шостого тому. Це мала бути "своєрідна переходова зона — яке двадцятиліттє чи чвертьстоліттє розташовання української культури на нових, київських позиціях і орієнтовання на нові соціальні сили" (т. V, с. 504), тобто козацтво.

Починається шостий том оглядом подій і творів 1609 — 1610 рр. і завершується 1632 — 1633 рр., обіймаючи, отже, історію української літератури другого, третього і початку четвертого десятиліть XVII ст. — перехідний період від явних здобутків відродження до церковно-релігійних реформ Петра Могили. Оскільки авторський підзаголовок шостого тому не виявлено, то умовно його можна подати так: "Культурно-національний, релігійний і літературний рух на Україні перехідної доби" (1610 — 1633)".

За свідченням автора, працював він над шостим томом від літа 1926 р. до кінця 1929 р. (див. с. 668). До друку том було підготовлено у 1930 р. Мав він 976 нумерованих машинописних сторінок, виготовлених на двох друкарських машинках. Тексти латинкою вписані невідомою рукою. Так само невідомою рукою зроблено чимало виправлень після передруку, особливо це стосувалося вживання букв Ђ і ъ. Руки автора на цьому машинописному примірнику не виявлено. З усього видно, що це був примірник, повністю підготовлений до складання. Титульна сторінка відсутня. На с.1 зверху напис олівцем невідомою рукою: "М. Грушевський. Історія української літератури, т. VI, ч. 1, ст. 1 — 461". Отже, том планувалося випустити у двох частинах. Друга частина мала починатися із с. 462, розділом "Вагання в київській орієнтації, зносини з Москвою; супліки до царя, патріарха тощо" і до кінця.

Трагічні для України події кінця 20-х — початку 30-х рр. надовго зупинили розвиток української науки. Підготовлений до видання шостий том виданий не був. Ім’я М. Грушевського і його наукова спадщина з часу смерті вченого і до кінця 80-х рр. піддавалися найбрутальнішій критиці і паплюженню з боку офіційної радянської історіографії.

В одній із праць акад. О. І. Білецького — "Стан і проблеми вивчення давньої української літератури" (1959) після згадки про І — V томи "Історії української літератури" М. Грушевського додано таку примітку: "Крім зазначених, був виданий, вже після смерті Грушевського, ще VI том, що зараз є бібліографічною рідкістю; в рукопису залишилася друга його половина" (Білецький О. Зібрання праць у п’яти томах. — Т. 1. — Київ, 1965. — С. 109). Це повідомлення не підтверджується жодними даними: сліди названого видання виявити не вдалося.

У 30-х рр., уже після смерті М. Грушевського, О. Білецький рецензував рукопис шостого тому його "Історії української літератури" і рекомендував її до видання як пам’ятку "культурної спадщини старого світу". У цій же рецензії згадується і продовження шостого тому, яке доводило "історію української літератури до останніх десятиліть XVIII-го століття". Машинописна копія рецензії О. І. Білецького зберігається разом з машинописом шостого тому. Ми друкуємо цю рецензію поважного вченого як додаток до книги М. Грушевського. Вона є спробою оцінити цю працю як пам’ятку старої школи, підкреслює її наукове значення. Крізь ідеологічну заданість бачимо намагання врятувати книгу, дати її читачеві. Нині у нас нема ані найменших даних ні про видання у 30-х рр. першої половини шостого тому "Історії української літератури" М. Грушевського, ні про доведення праці до кінця XVIII ст. Залишаємо цю загадку майбутнім літературним детективам. Якщо вчений писав шостий том три з половиною роки, до кінця 1929 р., і опрацював всього 23 роки (до 1633 р.), то малоймовірно, щоб в умовах початку 30-х рр. він міг простежити понад півторасталітній період і написати ще 5 — 6 тис. сторінок тексту. Такий задум існував, та здійснити його, мабуть, не судилося. Свідчення О. Білецького вимагає найретельнішої перевірки.

Машинописний примірник шостого тому "Історії української літератури" М. Грушевського зберігається нині у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук України (ф.122, № 4) у чотирьох теках. Папір поганої якості, жовкне і кришиться. Текст читається задовільно. Вписаний фіолетовим, чорним і синім чорнилом текст — переважно цитати з польських джерел і посилання на іноземні видання — місцями вицвів.

Готуючи книгу до видання, ми намагалися повністю зберегти всі особливості мови і правопису автора. М. Грушевський, як і в попередніх томах, користувався академічним правописом 20-х рр. Зроблено лише незначні уточнення: уніфіковано вживання великих і малих літер, написання географічних назв, пом’якшення приголосних, закінчення родового відмінка, часток не і ні (разом і окремо), вживання апострофа. Розділові знаки розставлено за сучасними вимогами. Лексика і синтаксис залишилися недоторканими.

У томі наводяться численні, часто досить великі за обсягом, цитати із стародруків і рукописних джерел. Автор загалом дотримувався тих правил передачі старих текстів, що їх виробила Археографічна комісія Української Академії наук: "не зміняти букв, допускаючи зміни, в інтересах зрозумілости, тільки в розділі слів, в інтерпункції, в уживанню великих літер... Сього я додержувався — коли мав перед собою рукописний оригінал або стародрук. Але користаючи з новіших видань, я не всюду вважав себе зв’язаним виглядом сих видань, бо в них дуже часто, навіть переважно маємо транскрипцію модернізовану, з ухилом під шкільну російську правопись XIX в., без докладних пояснень допущених змін" (Історія української літератури. Том п’ятий. Друга половина. — ДВУ. — Київ, 1927. — С. 506). Отже, цитуючи старі тексти, М. Грушевський виробив свої правила їхньої передачі, які ми повністю зберегли, допустивши лише одну зміну: послідовно знято ъ в кінці слів. Майже всі цитати звірено з першоджерелами, скрізь їх залишено у транскрипції М. Грушевського.

Жодних втручань не зроблено і в бібліографічному описі при посиланнях на джерела, хоч ці описи не відповідають сучасним вимогам і стандартам. Це було б порушенням авторської волі, такі виправлення й доповнення можливі лише у науковому виданні, що містить допоміжний довідковий матеріал. Така система бібліографічного опису застосована і у попередніх томах. Опис польськомовних видань звірено з оригіналами, внесено незначні уточнення правописного характеру.

Публікуючи окремою книгою шостий том "Історії української літератури" М. Грушевського як дорогоцінну пам’ятку нашої літературознавчої спадщини, сподіваюся, що вона буде стимулом до повного наукового перевидання І — V томів цієї фундаментальної праці, яка має неоціненне значення у нашому духовному і національному відродженні.

Насамкінець вважаю своїм приємним обов’язком щиро подякувати проф. Омеляну Пріцаку — ініціатору цього видання, який підтримав мене добрими порадами і активно сприяв виходу в світ цієї книги. Дякую також пані Наталі Ішиній, яка брала участь у сучасному мовно-правописному оформленні тексту. Сердечна подяка належиться і пані Олені Масловській за її сумлінну працю при передруку цієї дуже складної для видання в нинішніх умовах книги.




Олекса Мишанич

Київ

19 січня 1995 р.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.