Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




Іван Домбровський


ДНІПРОВІ КАМЕНИ,


або
З нагоди щасливого сходження на Київську єпископську кафедру найяснішого і превелебного пана, пана БОГУСЛАВА РАДОШОВСЬКОГО-БОКШІ (роду СЕМИКОВИЧІВ), з ласки Бога й апостольського престолу, єпископові Київському, абатові Святого Хреста, Лисої Гори і т. д., і т. д.
ПРИВІТАННЯ


«Пастирі й окличники Євангелія — губи Христові»

(З «Шестиднева» Василя (Великого))


Пресуле, Маркоманів честь,

Тиснуть гори яких з боку Герцинського!

Теспіадки примушують

(Та й вода, що струмить із-під Пегаса ніг),

Щоб, щасливий, старався я

Плектром струни вдарять ліри Авзонської, —

Лиш співав щоби я тепер

Про найперший престол 1. Дужий правителю

Бористену, місцевою

Ситий славою ти і чужоземною!

Як гараздиться в тебе все,

Привселюдно тоді я утішаюся.

Часто віру міняє люд 2,

А тому тут живе страх із надією.

Відтоді, як засяяла

Блискавиця палка 3, намір ослабнув мій.

Та я прагну до Кларосця,

Доки ти веселиш Київ сплюндрований;

І при цім випробовую

Муз, — цього заслужив розум твій визнаний.

Тут схиляю дріад тямких

До Актійських пісень віршем Папроцького,

Для наяд вони спів ведуть

З допомогою струн любого Бекфара.

Хай же славу північну 4 теж

Піднесуть до зірок за рішенцем небес,

Доки славлять зухвалість тих

Русів, — славний які престол мали колись;

їх ні Рим, на мужів багач,

Не долав у бою, навіть і Турція.

Непокоять сильнішого,

А слабким племенам руси не чинять зла.

Славте ж їх, аоніди, гей, —

Тих, що в гирлі Дніпра недругів зборюють! 5

Кліо славу поширює

Словом, що на папір в неї записане.

Та чи муза прикрасить ця

Працю щиру твою піснею любою?

І приховані доблесті

Вічно жити які будуть у віршах цих?

Ласку їм саме вияви

Щиру; не забувай і про поета теж! б

І Вергілій не зразу-бо

Грубі погамував вірші й відкинув їх

З голови кучерявої 7.

...Сталось це, коли він зброю став славити s.


Найяснішій високості твоїй найвідданіший

Іван Домбровський.






ДНІПРОВІ КАМЕНИ


Краєм квітучим, погідним ходитимеш, пресуле любий.

Та не розкішні у Києві стрінеш споруди, а вбогі,

Люд по яких і донині фрігійської давньої Трої

Марить ще снами, що так на життя їх сучасне не схоже.

[ПРИМІТКИ АВТОРА НА ПОЛЯХ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ]

Бористен, річка в Сарматії, омиває Київ і тече до Чорного моря.

Довгим був шлях твій сюди, зате нині Дніпра-Бористену

Луки заквітчані й ниви прегойні у тебе під боком.

Весно прекрасна, зимі на загин вітер теплий спрямовуй;

І відвертай наші біди, що йдуть, далебі, від неволі.

Евре стрімкий, не спиняй на дорозі прихідця нового,

А як повієш навстріч, доброчинце, то лагідно дмухай.

Гей, аквілоне, і ти, відтоді як почав своїм дітям

Клімат у Бористенівських краях благодатний

Вітер сприятливий слати, з тих пір вони плавали часто

До узбережжя Колхіди у пошуках буцімто руна,

Віщому судну зухвало життя своє й долю вручивши.

Хай же правиця твоя супротивні вітри позагонить

До еолійських печер, щоби їх не барили в дорозі?

Батьку Градиве, у гетськім озброєнні грізний, гнівливий,

Запам'ятай, що до зброї не слід удаватися, краще

Шли до сумирного люду тамтешнього з миром посланців.

Меч притупляй же і запал вгамовуй між скіфів, у шкури

Вдягнених: на боязких вони смілі, а дужих бояться;

Любо розбоєм живуть ці нещирі прихильники миру.

Тому-то Марсу ні шал, ні сум'яття тепер не підвладні,

Напади чинять і далі, — та все у руках Громовержця!

Він-бо єдиний у світі людей і помирить, і здружить.

Тож милостиво хай вухо схиля до прохань повсякденних

І на благання численні турботою хай відгукнеться.

Мосхи, сусіди, хоч вам така згода, а знаю, не люба 9

(Віра-бо слабне), та ви не насуплюйте лоба у гніві.

Хай до вівчарні своєї цей пастир дбайливий прибуде 10:

В давньому місті притулок хай знайде сенатор 11 великий.

Пастирю, знай, у цім краї між вірних сум'яття велике 12,

Та не барися, але у встановлені строки до міста

Входь як хазяїн новий. В нім славетні колись панували

Лицарі, котрих боялися й багряношатні тирани.

Нині з минулої величі в місті сліди лиш зостались:

Вал неприступний, рови та могили на кожному кроці.

Хай же набуде в тобі охоронця спустошений Київ,

І щонайшвидше — як тільки у браму прадавню увійдеш.

Глянь, богатир бористенський чоло над водою підносить 13:

Довговолосий, сповитий хитким очеретом, лозою;

З виду суворий, поважний, зеленого кольору очі;

Дуже він схожий на діда при добрім здоров'ї.

Вельми привітно тебе, як неначе, вітає і каже:

«Схвалюю наміри й мову цього доброчинця прихильні!»

Будь же здоровий в краю нашім, славний сенаторе, гідний

Місця цього видатного, яке тебе так вшанувало!

Най здоровиться тобі на такій превисокій посаді.

Хай і ганебні для всіх нас незгоди завершаться миром!

Дбай неупинно про спокій словами святими й ділами!

Сходь на престол цей високий — його, далебі, ти достойний!

Західну церкву 14 на Сході обмежує він, ніби валом, —

І візантійських обрядів тримається ревно од віку.

Велич Києва

Місто, де нині престол твій, колись пишнотою буяло,

Згодом воно в чужоземнім ярмі захиріло: ще й зараз

Всюди сліди плюндрувань від ворожих набігів помітні.

Храмів, проте, збереглося чимало. І влада в нім здібна.

Люди тутешні його за столицю вважають незмінно.

Місто стоїть на кордоні сарматів і мосхів суворих.

Мужність твоя і давніш була знана між людом повсюдно,

Тож хай вона і сьогодні одержить належне визнання —

Кін для змагання, де можеш себе проявити, готовий.

Благоговійно приймай всі тутешні турботи на себе —

Досвід потрібний-бо маєш і дбай про добробут громадський.

Щиро вітаю тебе із обов'язком цим, хай вовіки

Слава про нього не гасне і вух Громовержця сягає.

Хай погамуються вівці Христові 16 і втишений буде

Брязкіт зловісної зброї; хай спокій солодкий усюди

Тут запанує, каменам співучим приємний і любий.

Ти, що зазнав стільки лиха, отут здобувай собі славу.

Ну, а тепер про мою родослівну, хто є я, послухай.

Я владарюю над водами там 17, де сармат войовничий

Мешкає нині; на світі немає прудкішої річки.

Марно шукати такої від сходу до заходу сонця,

Бо не рівня ні Родан мені, ані велика Гарумна,

Ні злотоносний в Іспанії Таг, ані лагідна Вісла.

Менші од мене і Лаба, і Пад стрімкоплинний так само.

Греки старі мене знали і давні латинці не менше.

Від мого імені названо край, по якому я плину,

Широководий, до Понту і щедро доповнюю море.

Мокрими хвилями, Києве, мури твої омиваю;

Серед степів буйнотравних течу, де татарин жорстокий,

Звиклий до сутичок збройних, кривавобезжальних, із луків

Стріли смертельні пускає, кочуючи в дикій сваволі;

Плину, де з хвилями бореться Дассов і де козаками

Шарпаний часто Очаків, якому ці лицарі славні

Прикрощів чинять немало завжди з допомогою зброї.

Орди татарські вони у боях побивають відважно,

І за ніщо уважають погрози турецькі зловісні.

Та повертаюсь до міста, куди тепер гостем ідеш ти,

Щоб проповідувать в ньому свої святомудрі догмати.

Мало воно колись силу велику, коли ще монархи

Київські русів усіх під своєю кормигою мали.

Мова іде про князів, які Київ зробили столичним

Містом і центром держави; коли в володіннях Борея

Над усіма панував племенами Сарматії й мосхів —

Кордони Руської держави, столиця якої Київ: з півдня — Істр, Чорне море і західна частина Каспійського моря, з півночі — Сарматський океан, зі сходу — Волга, із заходу — Віслок напуває Ряшів.

Плем'я північне, до січі охоче, держав у покорі.

Владу тоді необмежену руси далеко на південь

З часом поширили: до течії повноводного Істру;

До узбережжя північного Понту Евксінського й потім

Далі — до урвищ колхідських, по хвилі Гіркинського моря.

З півночі — гори Ріфейські, мов щит, їхній край прикривали.

Східний кордон, з боку Скітії, звавсь на Русі рагелідським.

Там, де Титан опускається в хвилі, межею був Віслок.

Ось як великою доблестю руси тоді відзначались.

Й нині відважні вони, але сильної влади не мають.

(Хай би тоді Мітрідат, полководець славетний, що з військом

Вельми усіх настрахав, аж до римлян, в бою непохитних;

Хай би тоді він у січі наважився русів здолати!..)

Русь Новгородська тримала під владою диких фінляндів.

А псковичам данину Скандінавія навіть платила.

Шарпали руси албанів, іверів, Гірканське надмор'я,

Парфів і мідів дражнили війною жорстокою Марса,

Часом на честь перемоги справляли тріумфи.

Зонар у 3-му томі «Грецьких анналів». Луітпрандус. «Про європейські справи», кн. 5, розд. 6. Прокопій (Кесарійський). «Про війну з готами». Волатеранус, кн. 7 «Географії».

Як не згадати ще даків, мізійців і давніх пелазгів,

Війни жорстокі з якими точилися майже постійно.

Де Танаїс зустріча Меотіди солоної хвилі,

Плем'я Русі і Європу, і Азію вкупі тримало.







Короткий літопис держави Русів

У давнину шанували ми службу жерців і численні

Подвиги лицарів — нам про це свідчать літописи наші.

Хай же пізнають нащадки звитягу і мужність тих предків.

Знайте всі й інші: народ, що зберіг цей престол аж понині,

Диким не можна вважати, хоч дехто із можних чужинців,

Будучи навіть отут, у столичному славному місті,

Часом паплюжив цей люд. Та все розповім по порядку.

Походження Києва. За свідченням деяких авторів, його заснував Кий року від створення світу 5409, а від народження Христа 430-го


Але треба зазначити, що літочислення (від створення світу) взяте у греків, а не в латинян, і не у євреїв

Кий заснував оце місто. Він муром високим просторе

Обране місце обвів, ще і вал довжелезний навколо

Прагнув насипати, щоб не спромігся здолати ці стіни

Жоден таран або інша розбити воєнна машина, —

От яким способом він і себе захистив, і нащадків.

Та найславетніші подвиги прадідів наших сховала

Темінь безмовна; і в чорному мороці безвісти зникла

Предків умілість, бо що на папір не покладено — гине.

Тож і про Кия вже майже забуто, а те, що відомо,

Ніч мовчазна поглинає. Ми прадідів власних забули!..




Сплинуло часу відтоді чимало. Над русами владу

Аскольд і Дір — великі князі Південної Русі.

Спершу Аскольд захопив, потім Дір, невгамовний войовник.

Шарпали збройно вони християн і пелазгів бороли.

Раз вони флотом великим засніжений Понт були вкрили;

Вже й до мети наближались, як буря зненацька знялася

І по просторому морю усі кораблі розметала.

Трапилось це, певно, з Божої волі, що грекам сприяла.

Рюрик, Сінеус, Трувор — варяги; в Північній Русі правили року від створення світу 6370-го, а від народження Христа 861-го (Кромер, кн. 2 в Пяст: Мєхо: кн. 1, розд. 11; Герберштайн, арк. 3).

В русів північних тим часом три брати всю владу забрали

Роду варязького: Трувор, Синеус та Рюрик хоробрий.

Ровом з водою зміцнили мужі ті укріплення міста

Й там панували, хоч доти ці землі вважалися вільні.

Правити першим Синеус почав, а умер — кермо влади

Трувор узяв, та й цього скоро братова доля спіткала.

Рюрик незламний останній у цих князював володіннях

Й людом тамтешнім у згоді з законами Півночі правив.

Та незабаром і він мусив пити вже Летину воду —

Щойно звільнити устиг для наступника Ігоря крісло.

Цей же, останній, убив, за намовою князя Олега,

Діра й Аскольда і в Києві сів на високім престолі.

Ігор Рюрикович — Північної і Південної Русі монарх; від нього бере початок родослівна великих князів московських, князів Острозьких і Заславських

Так уся русів держава коритися Ігорю стала.

І не було тоді краю, який би йому не належав,

Будь то південні простори країни чи Північ далека.






Силою гордий сваволив той князь по чужинських країнах:

Луітпрандус, кн. 5, розд. 6. Зонар у 3-му томі «Грецьких анналів». [Ці] автори [передають], що Ігор послав морем проти візантійців 12 тис. кораблів, року від створення світу 64(58)-го, а року Христового 949-го.

Військо на безліч човнів посадивши, до цесаря в гості

У Арголіду ходив і розбив там у сутичці греків.

Вдома ж за те, що віддав воєводі жорстокому Північ

І деревлян переслідував, мстивим убитий мечем був.

Влада дідівська по ньому дісталась у спадок дружині

(Щойно з якою він шлюбом з'єднався) і сину-дитині.

Так-от нащадка Церери, який там повівся зухвало,

Мстиві васали у злості ганебною смертю скарали.

Губить нерідко царів можновладних надмірна жорстокість,

Й гинуть зазнайці од тих, кого щойно впокорили страхом!

Ольга — дружина Ігоря, велика княгиня всієї Русі, року від створення світу 6459-го, а від народження Христа 950-го. За вбивство чоловіка жорстоко помстилася, вдавшись до хитрощів. Послів, що домагалися її шлюбу, закопала в землю, інших у лазні спалила

Ольга-вдовиця невдовзі за смерть чоловіка помстилась:

Марсову лють затаївши, до хитрощів тут же вдалася

І насміялась жорстоко над їхнім тріумфом зухвалим.











Доки-бо ті нешляхетні древляни втішалися мужнім

Вчинком і згоди на шлюб з їхнім князем у Ольги просили,

З відбірним загоном найвідважніших [мужів], вдаючи, що згодна на шлюб, проти древлян вирушила

Мстила їм 18: перших послів за зухвальство у землю зарила;





Других, що згодом прийшли, запросила помитись до лазні

П'яних і обдурених надією на шлюб гостей підступним чином вбиває. Коростень, куди втекли ті, котрі уникли різанини, облягає

Й там усіх разом спалила. А далі, на шлюб ніби згодна,

Причепурившись, сама із дружиною йде до них в гості

І в деревлянській землі найзнатніших до табору кличе,

Маючи намір убити, але зустрічає ласкаво;

Каже, що перш на могилі убитого Ігоря хоче

Справити тризну, а потім вже з їхнім пошлюбитись князем, —

Й тут своїм слугам велить подавати питво і наїдки.

А як поснули знесилені Вакхом древляни, то, сонних,

Всіх, невгамовна, мечем осоружним убила безжально.

Коростень їй не піддався, хоч був у тривалій облозі —

Стіни високі-бо мав навкруг себе і вал неприступний,

Саме тому втікачам став притулком і захистом певним.

Тільки ж уроджена Ольжина хитрість і те подолала,

Бо незабаром пустила у дію метальні машини.

Голодом зморений та боротьбою оружною ворог

Ладен був здатись на певних умовах. І Ольга звеліла,

Щоб заплатили за мир голубами вони й горобцями 19.

Обіцяє, що облогу зніме, якщо їй горобців і голубів принесуть; коли ж їх доставили, вогонь поживу знаходить. Так фортецю спалює і відпущеними древлянами оволодіває.

Мешканці швидко дали, що просила, та хитра княгиня

Каже ганчір'я птахам до хвостів прив'язати вогнисте

І відпустити. А ті, повернувшись до гнізд своїх звичних,

Неупокорене зброєю місто спалили дощенту.

Ось яким робом фортецю було переможцею взято.

А як мечем і вогнем деревлян вгамувала безжально,

Передала в руки синові владу, окроплену кров'ю.

Згодом до арголідського цесаря 20 рушила Ольга

Охрещується в Константинополі під проводом Йоанна Цемісція року від створення світу 6463-го, а від народження Христа 954-го; імператор, захоплений її вродою, закликає до обручення, але Ольга ухиляється, пославшись на духовну близкість, Після смерті зарахована [до лику святих]. Свято на її честь руси відзначають 11 липня.

Гостею на кораблях і в священній ріці охрестилась.

Та небуденний свій розум жіночий і там проявила,

Бо, коли цар захотів одружитися з нею негайно,

Спершу просила її охрестити, а потім сказала:

Хресниця батьку хрещеному жінкою бути не може! 21

Грекам страшна була Ольжина мудрість, і світ це

Згодом пізнав. Христа ж шанувала княгиня до скону.

Стать слабосила жіноча виблискує доблестю часто,

Подвигів славних чимало осяяно жвавістю жінки:

Семираміда прославилась, кажуть, здолавши індійців;

Томиріс Kipy життя вкоротила, за звичаєм сильних;

Пентесілея пелазгів тримала під владою довго;

Кельтська Йоанна зуміла англійцям завдати поразку;

Лібуше у маркоманів була у великій пошані;

А у поляків, додам іще, Ванда таку ж має славу.




Святослав Ігоревич — монарх усієї Русі року від створення світу 6464-го, а від народження Христа — 955-го

Князь Святослав натомість тримався поганської віри,

Знати Христа не хотів, але дуже любив воювати;

Диких язигів розбив, пестуном був незламного Марса.

Жоден із лицарів, навіть до битв найзапекліших звиклий,

Не нападав під той час на державу хороброго князя,

Що у бою сам меча звик багрити ворожою кров'ю;

Пік його сором, якщо здобував перемогу без січі.

Так він багато племен попідкорював силою зброї

Й цілі народи жахав слабосилі мечем невгамовним.

Для непокірних приніс він вуздечку і власні закони,

А своїм русам залишив надійну основу держави.

Василеві і Костянтину — імператорам східним — війну оголошує року від створення світу 6481-го, а від народження Христа — 972-го. Мєх[овіта] Длугош, Герберштайн. У болгарів відібрав 80 городів

Греків побив і пройшов усю Мізію Марсом запеклим,

Чинячи всюди спустошення там по містах і по селах.

З того часу данину він наклав на підлеглих мізійців

Й греків підкорених. Та непостійна Фортуна й зрадлива.

Що вона вище когось підіймає під оплески схвальні,

Тим більш ганебно, коли той щасливець впокорених мучить.

Хто б як життя не прожив, але все ж важливіш набагато,

Як закінчилось воно, бо кінець-таки справу вінчає.

Так Македонець 22, що Азію збурив, загинув ганебно,

Й Цезар сплив кров'ю від ран, заподіяних внаслідок змови.

Так Святослав, що зі здобиччю вже повертався додому

Після щасливого вельми походу на греків 23, потрапив

В засідку диких язигів і як не змагався відважно,

При поверненні з Греції гине від язигів, або печенігів; з його черепа вороги зробили келих

Був переможений ними, узятий в полон і убитий.

Втяв переможець зухвалий мечем йому голову. Й череп

Князя відважного став йому правити Вакхову службу.

Так-от язиги побіля порогів помстились за кривду.

Дбали вони не про славу, — пекла їх образа недавня.

Ярополк, Олег, Володимир — сини Святослава

Троє дітей величезну дістали у спадок державу:

До деревлянів прийшов князювати Олег незабаром;

Брат Володимир, найменший, поїхав на північ холодну;

Берло найвищої влади прибрав Ярополк, як найстарший.

Дорого платять державці за підступи і нерозважність;

І заживає хай слави, хто наміри злі їхні нищить.

Кажуть Свадольт, щоб за вбитого сина помститись, намовив

Стольного князя відняти в Олега країну древлянську,

Радив при цьому напасти зненацька із військом північним.

Певен був: кривдника так необачного легше згубити.

Ярополк, підбурюваний Свадольтом-дорадником, Олега умертвив; але Володимир, проти якого військо збирає, переможця того вбиває

Проти свого ж таки брата пішов Ярополк легковірний

З військом. Олег, утікаючи, згинув у рові міському.

По володіннях Борея ходив переможець зухвало,

Надто коли захопив Володимира, мужнього землі.

Та Володимир на поміч покликав варягів і з ними

Землю не тільки свою повернув, але й владу відняти

В старшого брата надумав. Тож кличе його ніби в гості.

Буцім на раду. Та, щойно прийшов, його вбили підступно.

Так володіння й життя Ярополк необачний утратив.

Часто мерзенна жадоба призводить людину до згуби.

Так було з Крезом, і Кіром Молодшим, також з Мітрідатом —

Все вони втратили, бо захотіли чуже захопити.

Так Владислав, який мав у Сілезії вотчинні землі,

Доки братів грабував, володінь своїх власних позбувся.

Володимир Святославич — монарх усісї Русі, року від створення світу 6488-го, а від народження Христа 977-го

Доля монархом проте Володимира настановила

В русів прадавніх; і був він правителем мудрим, обачним.

Марсом незламним спочатку впокорив численних сусідів,

Потім жорстоку поразку наніс молдаванам у битві;

Далі волохам відважним, понтійцям, також трансільванцям,

А як за Істр перевів свої полчища князь невпокійний,

Спершу болгарів і сербів, а ще босняків попустошив.

Далі понищив міста арголідські й фортеці пелазгів.

А як, зламавши угоду, з війною прийшли печеніги,

Рус ворогів тих здолав у запеклім бою й поневолив.

З того часу печеніги розбиті скорилися русам

І переможців веління з готовністю стали сприймати.

Потім із військом могутнім тіснити почав візантійців

Сабеллі: Еннеаде 9, кн. 2. В Корсуні став християнином; схрещується року від створення світу 6497-го, а від народження Христа — 988-го

Руси віру Христову прийняли спочатку за правління Василя Македонського, цезаря східного 1 (як Зонар у 3-му томі «Анналів» свідчить) року від створення світу 6453-го, а від народження Христа 954-го; однак хиталися і лише при Костянтині і Василеві охрестилися Христом. Це сталося року від створення світу 6497-го, а від народження Христа 988-го.

Володимир помирає рогу від створення світу 6525-го, а від народження Христа 1014-го. До каталогу святих греками вноситься. Святополк Володимирович — Великий князь Русі. Бориса і Гліба, братів, відомих святістю життя, безжалісно вбиває.

Повалений Ярославом, повертає [владу] з допомогою Болеслава Хороброго, короля польського.

Ярослав знову посідає першість.

[... ...], два міста на честь свого імені заснував: одне неподалік Волги в Азії, друге — поблизу Сану, в Південній Русі 2.

Сестру за короля Казимира видає заміж. Заслав, чи Ізяслав, — Великий князь Русі; був вигнаний королем Болеславом Сміливим, двічі повертається: перший раз року від народження Христа 1059-го, а згодом — 1074-го. [Гине] найсправедливіший князь року Христового 1074-го.

І незабаром від них взяв жону собі й віру Христову 24, —

З нею народи північні осяяв він сяйвом спасіння.

Успіхи мав на війні князь великі, а вдома був любий,

Бо непокірливих (навіть запалений гнівом) ніколи

Не плюндрував, коли їх гамувати із Марсом приходив.

Був шанувальником доблесті і неприборкані страсті,

Розбрату злії причини, умів тихомирить законом, —

Дбав він про це неупинно, хоч вмів виявляти і ласку.

Так він Борея приборкав і став по усюдах відомим.

Владарював тепер краєм от Таврів по гори Ріфейські.

Берло по батьковій смерті прибрав Святополк Окаянний,

Вбивши підступно братів своїх рідних — Бориса і Гліба.

Рідко вдається, проте, лиходію уникнути кари

І невідомщено вмерти. Далеко частіше відплата

Врешті знаходить злочинця, куди б не ховавсь душогубець.

Так і оцей нечестивець, обагрений кров'ю, невдовзі

Був Ярославом розбитий і вигнаний геть із держави.

Та Ярослава скидає Хоробрий і стольний град Київ

Знов поверта Святополку, — а цей туди вводить поляків,

Місто яким удалось захопити лиш тільки обманом.

Зрештою, князь Ярослав повернув собі владу в державі.

Згодом побив печенігів, Софіївську церкву розкішну

Побудував. Біля Сану в'юнкого на заході спершу

Місто поставив, а друге на сході 25, за пінявим Доном.

А як пошлюбив сестру з королем чужинецьким 26, сусідом,

Став після цього з ним жити нарешті у злагоді й мирі.

Після його упокоєння став Ізяслав князювати

В Києві. Двічі на поміч він звав короля Болеслава,

Й саме тоді, як скарав диких половців в січі кривавій

І гамував міські чвари, його безневинно убито.

(Князь цей, обагрений кров'ю єпископа 27, був охоронцем

Лицаря славного і повертав йому втрачене крісло.)

А Святополка, що теж був заюшений кров'ю набожних,

Славний король цей достойним вважав старовинного столу.






























Всеволод — великий князь Русі, забирає у брата владу, вмирає від повальної хвороби

Всеволод владу у місті і замку, проте, прибирає.

Та, як настав згубний рік, коли смерть на Русі лютувала

Й навіть повітря усюди було смертоносне, помер він.

Київський стіл на нараді брати віддали Святополку.

Святополк — Великий князь Русі. Ображає половецьких послів

Та, коли він закував посланців половецьких в кайдани,

Русам усім, необачний, накоїв великого лиха.

Злочин тяжкий учиня, хто ламає угоди й закони,

Хто ображає послів, які миру приходять просити.

Згодом шаленець себе осквернив, покалічивши брата.

Вмирає року Христового 1112-го

А як прийшла його смертна година, впокоївся тихо.

З тої причини князівство велике посів Володимир.

Володимир II Мономах — Великий князь Русі. Непокірних князів та кафських лігурійців переможець. Роздрібнені члени держави об'єднує і в одне тіло монархії збирає

Він припиняє на батьківських землях скорботне безладдя,

Чвари постійні та розбрат і дбає про мир у державі;

Русів єднає до гурту і половців перемагає.

Сам лігурієць із Кафи боявся незламного князя,

Марсову долю з яким він був змушений випробувати.

Війни і сутички часто з сусідами мав Володимир

І розшматоване тіло Русі позбирав він докупи.

Бо небожителі часто (якщо це не проти природи)

Зміцнюють владу верховну за поміччю вдатного мужа.

Мстислав — Великий князь Русі, вмирає року Христового 1129-го

Син благородний Мстислав його місце займає (він правив

Доти на Півночі); та і його люта смерть не минула.

Так часто-густо раптово вмирають найкращі владики,

Ті, яких люди шанують за вчинки відважні і смілі.

Ярополк — Великий князь Русі

Й ось Ярополк вже втішається братнім престолом і містом.

Він уподобав державнії чвари; братів непокоїв;

Ними узято в полон його (та уникає в'язниці);

Підбурює русів проти поляків року Христового 1134-го

Радником був для усіх; мав жагу до воєнних походів.

Руси при ньому свободу свою захищали певніше

Й Марсом могутнім нерідко помщались полякам за кривди;

А як нашестя вороже відбили, позбулись кормиги.

Мові його притаманні були красномовство й принадність

Вроджені; з їх допомогою вмів слухачів чарувати.

Взнав його задум король (а в той час воювали з богемцем.

Та і з паннонцем так само угода була ненадійна),

І коли князь необачний якраз у похід лаштувався,

Ярополка захоплено і до Кракова відведено

Хитрістю схоплений був і увергнутий в поруб темничний 28.

А Ярополк, коли вийти не волю вдалося, віддячив

Теж королеві за підступ, — як той поспішав на підмогу

Іншому русові-князю (само по собі що похвально), —

Випущений, хитрістю на хитрість відповідає

Військо обдурене польське примусив тоді утікати.

Так переможець-король необачний на цей раз піддався.

Короля підступом перемагає року Христового 1139-го. Вмирає 1140-го року

Сіті тонкі розставляє життя (стережись миловидих!);

Й часто дорадник підступний тенета натягує потай.

Клоччя стає смолоскипом, якщо від вогню загориться.

Й легко поборює той, кого Марс у бою надихає.

Так випада, що за вчинки ганебні, вважай, неодмінно

Кара спокутна на голову пада тому, хто їх чинить.

Всеволод — Великий князь Русі; вмирає року Христового 1147-го. Ігор — Великий князь Русі; Ізяслав бере його в полон, запроторує у монастир і владарює; але переможений [Ігор] з допомогою Георгія відвойовує Київ. Ростислав — Великий князь Русі.

Всеволод після покійного став князювати в столиці.

Кілька лиш років посидів на троні й умер; тоді Ігор

Берло отримав; наляканий, кида його і втікає.

Та Ізяслав його ловить в полон і в ченці постригає;












Вигнаний був скоро й сам, і Георгій захоплює владу.

Георгій захоплює покинутий Київ

Георгій помирає року Христового 1164-го. Гліб — Великий князь київський; після двох років правління помирає. Роман — Великий князь Русі

Довго не втримався й цей — його з Києва теж виганяють.









А як його переможець помер, Ростислав забирає

Мех[овіта] кн. 3, розд. 21, арк. 93; Стрийковський, арк. 227.

Міста дитинець, а з ним всю державу і берло прадавнє.

Та, коли став допікати він синові вмерлого князя,

Влади позбувся і, з Києва вигнаний, мусив тікати.

Доки фортеці чужі віднімав, своїх власних позбувся.

За грабежі вочевидь це була йому плата від Бога.

Тож хай ніхто і ніколи не важить на спадщину ближніх!

Силою знову невдовзі захоплює місто Георгій.

(Жоден злочинець простий не спроможен все так зруйнувати,

Як можновладець найвищий, призначений Богом на владу!)

Та коли саме палає бажанням помститись за кривду,

Гарбає землі чужі і поляків, згуртований, тисне.

З князем Мстиславом, що вигнаний був, укладає угоду

Щиру (щей й слово дав честі!), але його легко ламає.

Та у той час, як, заюшений кров'ю, пустошить країну,

Смутку печать йому вкрила суглоби унаслідок змови.

Чвари по ньому тривали і всяк грабував стольний Київ,

Хто лише військо мав сильне, аж доки взяв Гліб в руки берло.

Скоро вмирає і цей, і Роман бере віжки правління;

Князем він був знаменитим відвагою й силою війська;

Русам утрачену славу і честь захотів повернути;

І, якщо той блискавиці і грім на своїх більше кидав,

Цей подолав і приборкав язигів у січі кривавій,

Ще й у ярмо підневільних запріг, як волів або коней,

Щоб вони землю орали на скиби, неначе худоба.

Доля, проте, має звичку помщатись на людях пихатих

І проганяти чваньків із престолу високого вельми.

Ярослав II Ізяславич — Великий князь київський; зазнав поразки і був вигнаний. Святослав — Великий князь київський

Ярослав повертає собі владу; грабує знатних і простих громадян

Так Ярослав прибирає небіжчиком зборене місто,

Та незабаром був скинутий теж і пішов у вигнання,

Владу по ньому бере Святослав: розграбовує місто

І, як звитяжець, дітей втікача і дружину полонить.

Вигнаний, знов поверта і захоплює мури безлюдні;

Щоб із полону звільнити родину, йому довелося

Вдатись до хитрощів і обдурити найближчих боярів.

Люди в знекровленім місті любили, проте, Святослава.

А по його упокоєнню владу одержує Рюрик.

Вигнаний був; повернув з допомогою половців знову;

Святослав знову відновлює владу. Вмирає року Христового 1192-го. Рюрик — Великий князь київський, вигнаний; з допомогою половців захоплює Київ і грабує; за це Роман, Великий князь Галицький, до монастиря його замикає

Разом спустошили місто і кров'ю його обагрили.

Саме за це силоміць був пострижений галицьким князем 29

І, в монастир запроторений, став там молільником Божим.








Допомагає, бува, і в'язниця добути спокути

І на Гіарі, заради спасіння, коритись зухвалим,

Ростислав Рюрикович — Великий князь київський.

Владу верховну узяв Ростислав незабаром по тому

(Після ув'язнення батька), опершись на військо Романа.



Володимир III — Великий князь київський

Згодом втішався престолом і містом уже Володимир 30 ,

Що з допомогою братнього війська впокорив литовців.




Мстислав Романович — Великий князь київський

Потім Мстислав 31, шанувальник дідівської доблесті й слави,

Парость Романова, мав під своєю кормигою город.

А позаяк Коломан тоді влади кермом утішався,

Це роздражнило Мстислава (обуривсь, що берло в чужинця)

Коломана -Паннонця виганяє з Галичини. Помирає року 1212-го

І невблаганним мечем відігнав славний муж супостата

Геть, поза гори Карпатські і навіть засніжені Альпи, —

Випер подалі од галицьких нив і від руського поля.

Перший прихід татар з (далекої) Скіфії до Європи року Христового 1218-го

Вперше тоді у північних країнах з'явились татари.

Вийшли вони з межигір'їв кавказьких; мандруючи далі,

Знурили в битвах численні народи північні без ліку.

Дон підкорили, і половців тех, від поразок ослаблих.

В першій же сутичці русів здолали. Мстислав тут загинув;

Решта, які уціліли, втекли од мечів осоружних.

(Деякі свідчать, проте, що й Мстислав утікав з поля бою).

З часом татарин жорстокий спалив навіть Київ дощенту.

Так проникають татари до Скітії і Меотіди —

Краю, який був политий тих мешканців кров'ю так рясно,

Краю, що звідав поразку і лемент його оборонців.

Русь ще не бачила досі такої великої сили

І ще ніколи не знала такої стрімкої навали,

Схоже було це на повінь, що нищить заквітчані ниви,

Чи на рій бджіл, що їх сонце пробуджує сяйвом уранці;

На сарану, яка нищить навколишню зелень, мізерна, —

Хмарою суне без ліку і все обертає в пустелю:

Рясноврожайні поля і буяючі травами луки.

Так-от і орди татарські, шаліючи всюди, безжально

Цілі країни і царства, підкорені ними, згубили.

Скільки добра було в русів і збіжжя, а скільки худоби!

Геть усе чисто забрали, мечем усмиряючи край цей;

Все попустошили і сплюндрували на скорених землях.

Дика зухвалість, одначе, в татарів жорстоких не тане;

Вельми безжурно роздражнюють Марса, зростає нещирість;

Ось уже лихо прийшло й до сусідів; підступно напали

На безтурботних поляків; та їхня ворожість їм шкодить.

Звиклі до отчої сили вгамовують злих савромати;

І оживають по цій перемозі над скіфами ляхи.

(Безліч раз топтана доблесть тоді й козаків породила!)

Володимир IV — Великий князь київський

Згодом, по цій різанині татарській, піднявсь Володимир 32,

Київ зайняв і безпечно у землях дідівських владичив.

Братові віжки правління внаслідував потім Данило;

Непереможне мав військо і був славолюством відомий.

Римського папи фламін (для цієї покликаний справи)

Коронував його, й став він тоді королем усіх русів

(Хоч християнином був цей обранець сміливий і доти).

Правив у краї, який простягався далеко на південь;

Воїн, багатий на землі, він згодом розширив державу

До узбережжя Борея: і військо побільшив хоробре.

Данило — король Русі і Галичини, Великий князь київський. Коронується Опхзоном, легатом папським у Києві року 1246-го; знову — у Дрогочині року Христового 1253-го. Помирає року 1266-го.

Потім з'явились Острозькі — правдиві нащадки Данила 33;

Поруч — Заславські князі, що пишаються родом так само, —

В замках своїх вони правлять за звичаєм предків і досі.










Родослівна ясновельможних і наймогутніших князів острозьких і князів заславських.

Силу народу свого унаслідував плеканець Марса —







Ясновельможний Костянтин Іванович — князь острозький, Великий гетьман військ литовських та ін

Князь Костянтин невгамовний, якого тривалі набіги

Кримських татарів і війни із мосхами не засмутили

(Хоч короля потрясали шляхетного битви ті часто).

Доки ж ворожим когортам наносить нищівну поразку,

З Марсом сумнівним приходить в його володіння тим часом

Скіт, або дак, котрих він розбиває ударом напевним!

Вже не кажу про змагання із мосхом; дивуюсь лиш силі

Віри міцної, якою цей князь підпирає чужинця;

Ясновельможний Костянтин — князь острозький, воєвода київський і т. д.

А водночас він кепкує із чванства й перунів царевих.

Так незвичайна відвага і дбалість в походах воєнних

Непереможного лицаря стала повсюдно відома.

Ось іде син батьківщини, шляхетності втілення й сили.

Тож з його волі був знищений скіт і убитий так само

Волох, байдужий до смерті, якому лиш Марс до вподоби.

Як не згадати ще мосха, з яким має сутички збройні

Майже постійно; він першим здобув там і мир, і могутність

Велич була на сумирнім обличчі у нього такою,

Що дивували героєві тому свої і чужинці.

Ясновельможний Януш — князь острозький, староста тарнівський, каштелян краківський, володимирський, черкаський, білоцерківський, канівський, богуславський, переяславський і т. д., і т. п., гетьман

Вік проживає тим часом вже Януш, який презавзято

Прагне зажити собі вікопомного князя імення, —

Став він найпершим магнатом держави й сенатором дужим.

Рано наповнився музами був при дворі королівськім,

Вивчив військове мистецтво і Марса пізнав небезпеки.

Справді, юнак скіфську напасть і силу жахливу приборкав

Саме тоді, як під Дубном ворожі загони стояли.

Схизма у отчому краї руйнує пелазгів обряди;

Та королівська турбота, любов до вітчизни й наука

Батькова краєві учня шляхетного вельми дарують.

Згодом, як Марсом Стефановим цар-московит гамувався,

Звідав і сам почуття небезпеки в воєнних походах,

Доказ хоробрості там показавши і розуму жвавість.

А особливо тоді, як відважний Косинський руїну

Русам приніс і гуляв із вогнем і залізом усюди.

Князь проти нього рішуче свої висилає загони.

Януша скіф не страшив, не страшила й запекла лють турків;

Всіх гамувати умів і примушував геть утікати.

А як держава страждала від розбрату й сварок жорстоких,

Стримував мудрою радою два ворогуючі стани.

Був не байдужим до всіх потрясінь неспокійного краю;

І не було тоді сили, якої би він побоявся.

Досить сказати про сильні загони, що їх на підмогу

Вислав паннонцю, як той ледве стримував турків навалу.

Мав неабиякий глузд: про минулі заслуги не думав,

А міркував своїм розумом віщим лише про майбутнє.

Вмів направляти серця невгамовні і душі спесиві;

І говорив вельми стилем високим, — як Тулій славетний!

Ясновельможний Костянтин — князь острозький, староста тарнівський, [...] великого князя литовського і т. д.

А Костянтин? Коли б він не був забраний смертю лихою,

Міг би прадавніх князів собі слави зажити напевне;

Участь разом із Стефаном приймав у походах на мосхів.





Ясновельможний Олександр — князь острозький, староста тарнівський, воєвода волинський і т. д. Вмирає року Христового 1603-го.

Мужністю й силою теж Олександр виділявся відважний;

Вельми розсудливим був; захищав од зухвалого Марса

Люд свій, якщо який-небудь шаленець з війною приходив.

Він шанував справедливість, зважав на потреби сіроми,

Вбитої горем, — як совість того і закон вимагали.

Лицар найперший, палав до воєнних походів бажанням;

Розкошей Вакха, проте, уникав, ніби пса чи гадюки.

Та на порозі поважного віку, коли утішався

Саме нажитою славою, смерть його люта спіткала.

Віком цей муж перевищив пілоського Нестора навіть

І переконливі докази дав своїх подвигів щирих.

Ними він міг би, здається, в нащадків повагу здобути.

Сини

Всі його діти й онуки шляхетністю теж відзначались.

Старший за віком в роду, Костянтин, канчуком був і жахом

Для ворогів — блискавицею в битві і громом разливим.

Музами удосконалив свій розум і Фебову працю

Зміцнював пристрасно Марса невтримного в січах жорстоких.

Схожим на Марса він був і на лева могутньої сили,

Ясновельможний Костянтин — князь острозький, староста тарнівський

Тож і не дивно, що цвяхи міцні міг руками ламати.

Та, коли був, наче лук, що до бою зготований, згаснув,

Край всім надіям поклавши затьмарив ти доблестю предків.

Справді, навіщо могутність така й гідна подиву сила

Блиска, якщо все залежить від нитки тоненької парок?

Вмирає року Христового 1618-го

Задуми сміливі смерть вгамувала й позбавила сили;

Так ось дочасно і гроно спада винограду незріле.

Ясновельможний Януш — князь Острозький, староста тарнівський

Януш великий натомість спокійно прожив свої роки;

Дбав він про скроні держави й надією був королівству.

Мав невгамовну жагу до військової служби і скіфів

Геть одганяти умів, запальних, війни смолоскипом.

В злеті найвищої слави не зміг він уникнути долі

Вмирає року Христового 1619-го

І відійшов із життя — ніби квітка, підрізана плугом.

Так несподівано згасла надія, що сторожем буде

Звичаїв давнього роду, народу, який велетенську

Мав на жахливо безлюдних просторах колись-то державу:

Краєм її і кордоном Ріфейські були тоді гори.

Князь Заславський 34 звитяги дідівської був шанувальник

І доброчесності, — їх він одержав у спадок від предків

Ясновельможний Януш з Острога — князь заславський, воєвода волинський і т. д.

Ніби найбільший для хлопця і щонайщиріший дарунок:

Все це він з Божої ласки в душі зберігає постійно, —

А невгамовність свою доброчесністю м'яко тамує.

Потяг до зброї і велич душі не послабили ані

Справи освітні удома, ні гойні поля і маєтки.

Благочестивий він; послуги Лисій Горі виявляє;

І таким чином, як хроніки свідчать, небавом підвищив

Хрест, на якому Син Божий за наші гріхи мав спокуту,

А донедавна був нищений із-за ворожого шалу.

Славу кують для вітчизни два Марсових нині нащадки 35,

Родичі знатні, єдина надія прадавнього роду.

Виросли ці два брати із плоті геройської русів.

Ясновельможний Олександр з Острога — князь заславський, воєвода брацлавський

Старшому знатні дістались покої і вгіддя соснові;

Він і продовжує квітнучу віть старовинного роду.

Віра його благодатна веде і рожева цнотливість,

Також і твердість, достойна нащадка славетної крові.

Та справедливе бажання, і доблесть діяльна, і тихе,

Мирне життя нараз потяг до збройних походів збудили.

Ясновельможний Георгій з Острога — князь у Заславі

Інший продовжив так само був звідану доблесть дідівську;

Нині, на жаль, із життя, починань не сповнивши, відходить.





Лев Данилович — король Русі, Галичини, Великий князь київський, заснував Львів року Христового 1270-го.

(В Галичині) після смерті Данила став Лев князювати,

Той, що в краю збудував на честь власного імені місто.

Князь цей зростав серед воєн; мав зброєю військо могутнє;

Був красномовний, як батько, і доблестю батька прославив;

Внук це Романа, й відвагу не раз виявляв він дідівську.

Ще слід згадати, що замки любив він і січі жорстокі.

Василька, князя литовського хитрістю згубив

Заплямував же заслуги преславні учинком ганебним,

Дуже пишавсь-бо, коли князь Литовський підступно був вбитий 36.

Лицарі з цього гнізда упродовж майже років із сорок

Правили Києвом і на просторах, де Нот владарює.

Станіслав — Великий князь Русів

Родом звідтіль Станіславчик, що владу забрав прадідівську

Й тішився троном високим безпечно у Києві давнім.

Київ був підкорений литовцями року Христового 1320-го

Титули давні прибрав він до себе і ймення монарха

(Мосхи ним перші царів-самодержців свої стали звати).

Та відтоді, коли доблесть чужа його стала бороти

І вже несила змагатись було йому з Марсом ворожим,

Берло покинув, й утік, і щасливо уник небезпеки

Зборений, врешті, прибув до рязанських кордонів на сході —

Тих рубежів, де по краю азійському Танаїс плине,

І немов звивиста стежка схиляється вбік од Європи.

Досі ішлося про тих, які виросли з руської крові

Й давні права поновляли в сплюндрованім Києі часом.

Доля нерідко буває зрадлива: з пихатим зухвальством

Зміцнює підданих, а королів у в'язниці катує.

Тож не буває на світі нічого тривкого, держави

Слабнуть щоднини, а з часом хиріють і мруть невблаганно.

Старістю зморений Київ так само, по згубній поразці

Впав, і це місто ослабле тепер переслідує доля.

Кажуть, незнатна людина могутнього стерпить в державі,

А слабосила себе дозволя грабувати сильнішим, —

Так ось насильно згуртовано більшість імперій азійських.

Нидіють внаслідок тих же хвороб і хиткого союзу

І кочові ефіопи, і інди 37 — сусіди жар-сонця.

Духом міцні і запалені Марсом литовці нарешті

Запанували над краєм просторим знесилених русів, —

Орди татарські яких ще до цього ослабили дуже.

Гедемін — Великий князь литовський, князь київський

Князь Гедимін нездоланний, щасливий в своїх починаннях

(Ворогу він не показував спину ніколи, а груди).

Воїнів, доблестю знаних, зібрав і повів їх на південь.

Згодом, коли підійшов вже до Києва близько, на відстань

Так, що й дахи було видно найвищих будівель, небавом

Став готуватись, щоб давню фортецю в облогу узяти.

Сміло штурмує по тому: обложені опір на мурах

Чинять недовго, бо смертним із Марсом змагатися важко.

Так було вперше дитинець покорено, й люд цей суворий

Шиї незвично схилив до ярма переможця чужого.

Міндовг — князь київський

У полоненому місті правителем став князь Ольшанський,

Тобто Міндовг, — коли князь Гедимін, переможець щасливий,

Війнам поклав був кінець і вернувся до рідних пенатів.

Року 1321-го

Ольгерд — князь київський

Землі ті Ольгерд усі, що належали Києву здавна,

У повелінні своєму зберіг ніби спадок від батька.



Володимир — князь київський

Потім всю владу над ними віддав Володимиру, сину;

Цей і надав привілеї підвладному Києву перший.

Та, коли хлопець відмовився слухатись Вітовта, втратив

Згідно з угодою владу велику у Києві хутко,

А замість неї одержав фортецю спустошену Копил,

Скіргайло — князь київський

Київська ж давня дісталася брату його Свидригайлу.



Олелько — князь київський і слуцький

Віжки правління над містом король повертає Олельку, —

Владу князівську так само нащадок якого тримає.

Щедрий цей князь величезні простори й народ войовничий

В спадок одержав; він Києву, що залишився в руїнах,

Копил-фортецю додав і грунти дарував превеликі.

В Слуцьку, не близькім також, він отримав князівство чимале.

Сімеон — князь київський і слуцький

Саме тому, доки князь Симеон жив на білому світі,

Слуцьким князям підкорялися мешканці й на Київщині.

А коли вмер він, князівство усе королеві дісталось.

Князівство Київське перетворюється у воєводство Казимиром, королем польським, року Христового 1471-го

Київ великий, що був на будівлі лідійські 38 багатий

(Мури могутні тоді захищали їх), нині порожній.

Досі великі вали збереглися і храмів три сотні.

Блискала злотом на стелі давно там шумиха розкішна,

Сяяли виїмки й борозни та білосніжні колони.

Нині із давньої тої краси небагато лишилось, —

Храми-бо й мури зубчасті лежать у руїнах повсюди.

Це розповів я, щоб знали усі, як багато слідів ще

Давньої сили у місті лишилось, куди ти простуєш —

Перший у ньому сенатор і жрець в римській церкві великий.

А подивись-но, як шириться блиск королівської влади:

Це все тому, що король має спільника й друга в сенаті

Ясновельможний Томаш із Замостя, воєвода київський і т. д., і т. п.

Томаша — мужа, на боці якого Замойська фортеця.

(Твій же до Києва вступ, певно, доля затримує нині,

Бо пропасниця нищівна нутро все украй спопелила!).

Мову і розум цьому юнакові гострила Мінерва,

А до військових походів спрямовує Марс войовничий.

Саме тому і тепер добуває він більшої слави, —

Та чи не кращі є Фебові почесті й славлення миру?!

Звідси і шана велика, яку од народження має,

І, як того й сподівались, найвище звання і посада.

Блиску покоям до того ж і шлюб знаменитий додав ще:

Лицар такий-бо узяв не звичайну дружину з Острога,

А видатну, що прибрала клейноди князівства, велику 39.

Шлюб цей ослаблому збитки воєнні поповнив щасливо;

Так воскресаючий птах 40 — продовжує вмерлого птаха.

Князь вельми сильне мав військо, могутність якого незламну

Згубний татарин спізнав, що не раз мав запеклі з ним січі;

Звідує нині і турок, Опорою став він держави

Саме тоді, коли військо чужинське плюндрує країну.

Батько з його допомогою збройною геть від кордонів

Лютих паннонців, і даків страшних відганяє, і свеків;

І людоловів зі Скітії хижих, що чинять розбої.

Перемагав він і мосхів; та Київські землі найпаче

Від небезпечного ворога обороняє постійно.

Заповіт великого того Яна із Замостя, канцлера польського короля і [...] королівського полководця військ, героя на цілий вік пам'яті гідного

Лицар Замойський — це Фенікс нечуваний в землях Борея;

Виростав край його рідний, а нині все людство шанує.

Ниток сестер трьох він може отож не боятися вбивчих, —

Доки до моря скелястого річка моя ще тектиме.

В тих-бо камени закохані палко, хто нехтує парок

Владою: їх увільняють од смерті і вічність дарують.

Німфи, наяди, мене, який прагне притулку, штовхають,

А чарівної кіфари творець 42 надиха злотокудрий.

Що ж заважа? Хіба лицарів славних у нас вже забракло,

Ясновельможний Станіслав Жолкевський з Жолкви, королівства Польського канцлер; і Великий гетьман королівського війська

Рівних Енею з Ахатом? А Марса любимець Жолкевський?..

Слави сягнув він до неба й тепер ще при добрім здоров'ї.

Пам'яті гідне нащадків ім'я його в нас знакомите.

(Я не кажу вже про подвиги предків, та їню звитягу,

І до палкої вітчизни любов, коли, нехіть до січі

Кинувши, на допомогу приходить в нещасті охоче).

Славу він їхню примножує і до зірок піднімає.

Всім тепер знані гетьмана великого запал і січа

В Бучині, що почалася з-за дечиїх примхів. Бував тут

Шарпаний військом ворожим, що волю свою боронило.

Він полонив Наливайка і схильну до шкоди ватагу,

Знурену у безпощаднім бою, незабаром розсіяв.

Потім скарав Росціана-сміливця (який домагався

Влади у даків) жердиною, що поперечно поклали 43.

Всюди, де тільки стрічався із ордами скітів жорстоких,

Перемагав їх, охоче міняючи спокій на січу.

Є мазуном короля превеликим з тих пір, як завзято

Від багатьох небезпек різнорідних державу боронить.

Мосхів приборкав зухвалих, їх війську поразки завдавши;

Зваживсь монарха цього опівнічного краю, сміливець,

Утихомирити і королеві примусив коритись.

Орди татарські, які чинять напади збройні щороку,

Й турків погрози він стримує страхом жорстокої помсти.

Кличу я муз пієрійських (бо ти, захисниче, здоровий);

І вельми любих вже маю, не хочуть вони оглядати

Славні долини Сарматії і краєвиди зелені

Там, де верхівка Парнасу й забуте джерело Кірійське, —

Линуть до цих, не чужих їм, країв і тебе величають;

Щастя бажають також і заслуги підносять до неба.

Ось Ератó й Полігімнія з жестом приємним, Евтерпа,

І Калліопа із Терпсіхорою, й Талія знатна,

І Мельпомена жахна, й Уранія, що знає майбутнє.

Кліо ж пісні під гру на кіфарі співає врочисто.

І лиш одна, як берусь до роботи, вуста відкриває

Вельми солодкі, щоб славить ім'я твоє власне і предків.

Я вже закінчую мову, яка затяглася так дуже,

Щоби незвичні вуста не томити й не слабити сили.

Будь же надовго (до Нестора віку) здоровий, щасливий

І, навіть правлячи, не забувай про могуть Громовержця.

Хай до душі тобі буде про храм і гаразд піклування!

Звичаї тут виправляй занепалі й освіту авзонську 44

Оберігай, — зловживання ж підступні вгамовуй поволі.

Звіданий приклад бери з Гіацинта старого для себе,

Здавна який італійським обрядом 45 наповнив це місто.

Та прощавай вже, щасливче, — велять-бо наяди,

Я щоб, смиренний, навіки прийняв рішенець Громовержця

І кришталевою море скелясте доповнив водою.





КЛІО


Парость воїв-князів, первосвященику,

Маркоманці яким не піддавалися

На кордоні глухім урвищ та бескидів,

Що край пасма Герцинського!

Мечоносець із Дельф 46, діти Латонині

Б'ють по струнах кіфар кінфських уміло так,

І для славлення тих з лавра зеленого

Довгі завше низки плетуть.

І вінчають тебе, й вилиці скрашують

Листям знаним, яке не у спромозі вже

Знищити і Вулкан етнівським жар-вогнем,

Ані довготривалий час.

З чого мову почать? Піснею, може, я

Феба славити рід стану вже давнішній?

А чи діток, яких нині тобі дала

Доблесть, смерті не знаюча?

Звідси й титули йдуть; і для нащадків є

Приклади визначні сущих жильців, які

Встали після руїн; честь бережуть вони

Міді довготривалішу.

Звідси Феба вода 47 й сестрам парнаським 48 всім

Вдячність; саме звідтіль і таємниця йде

Глузду й доблесті, і слава заслужена;

Фебів труд пієрійський теж.

Ось дивлюся на плід роду геройського

І набутки рясні лицарів визнаних,

Що за батьківський дім люті правицями

Знай погрожують недругам.

Працю Марса вони вправно виконують,

Саме Цезар 49, коли йде на Сарматію,

Гонячи вояків (що із Богемії)

До верхівок Сілезьких гір.

Доблесті хто не зна, що виявляється

В Окшиців, як вони зборюють силою

Ретів; і бойові лави крушать чужі

Та й мечами блискучими.

А як Судін гримить з надміром пристрасті,

Свита вражих князів скаче під хрест чорний ;

І сармати тоді битві кінець кладуть 50 , —

Так падає Крижак лихий.

Семиковські, поглянь, як у бою оцім

Гонять тих вояків натиском сміливим,

І, безжальні, нараз силою збройною

Стільки люду вигублюють.

Люті мосхи в борні й скіти кочівники,

Знані шалом в бою і невгамовністю,

Відчувають тепер, що значить міць сокир

І погрози сарматів цих.

Радошовський також, військо що сильне мав,

З мосхами воював; і не втікав чимдуж

Перед капосними ордами скіфськими

Після нападу вдалого.

Як пишається він славою ратною,

Так і град визначний пресулом Нанкерським,

Всіх дивує тепер чин твій, фламіне, так, —

Не боїшся-бо труднощів.

Я про інших мовчу можних сановників,

Що з тобою живуть; і про твоїх також

Незабутніх синів, час руйнівний яких

Вже поглинув навіки всіх.

А якими були вдома й за межами

Доброчинства значні й подвиги прадіда,

Свідчить нині онук, віршами вславлений,

І це слово провісницьке.

Із Паннонії був родом і дід його,

Що внаслідував теж прадіда силою.

Понад тридцать разів орди турецькі він

Бив правицею мстивою.

Батько, краю кордон охороняючи,

Теж Палади щитом тішивсь обагреним.

Звідси й сумнів бере: кращий у тозі він

Чи як Марса наслідує?

Схожі з ним і дядьки: перший у нас — трибун,

Другий — сигніфікер, духу незламного.

В мирний час визначний розум виказують,

А в бойовищах — подвиги.

Старших троє синів батька наслідують;

В січі схожі вони на блискавиць палких.

Полчища ворогів братчики сміливі

Б'ють, немов Сціпіони ті.:

Ще про матір скажу: рід свій веде вона

Давнішній, завдяки родичам визнаним;

Бо мужів багатьох, родом які з Русі,

Бачиш в домі цім знатному 51.

Бачиш брата її: пристрастю він пала

До Белони-війни й Марса скаженого.

Хмуре в нього чоло на ворогів лише, —

Груди ж сильні — прикрашує.

Туркам він допіка; взнали татари теж

Силу війська його, зброєю дужого.

Виступа посланцем краю свого тепер

І боронить кордон вояк.

Гей, фламіне, прощай! Любий Паладі ти;

І Кінтієць тобі любо дораджує.

Мой старий Ціцерон, душі зворушуєш

Вельми красною мовою.

Благородний лицем, розуму гострого;

Знаний, лицарю, скрізь ти і кмітливістю; r

Красномовний також; гідного (най чужий)

Ти, як вищий, підтримуєш.

Благочестя зроста в храмах відновлених,

Відколи ти вівтар маєш з пароського

Мармуру; і старим статуям в поросі

Надаєш нині вид новий.

Хто здолає мужів сильних, які тобі

Не коряться іще? Давньому звичаю

Предків вірні вони 52. Рясно Церерин дар 53

Подається до столу там.

Ти гамуєш старі, часті в Сарматії

Чвари, збурювані давніми сварами.

Та, хоч ти й постраждав од усіляких бід,

Мирні вгоди підтримуєш .

Хто спроможний дари порахувать, які

Будуть дані тобі небожителями?

Їх багато, мабуть, наче зірок, які

Сяють в небі рухливому!

Будь надовго здоров з ласки Всевишнього,

Друзям відданий так і батьківщині теж,

Шал османський 55 яку нищить безжалісно,

Пресуле, Маркоманів честь!


























ІВАН ДОМБРОВСЬКИЙ

«Дніпрові камени»

Дається за: [loannes Dąbrowski]. Camoenae Borysthenides..., s. 1. et а. Виклад подій у поемі дає підстави вважати, що вона була видрукована у 1618 або 1619 р. в католицькій друкарні м. Фастів. Переклад з латини і примітки В. Литвинова.


 1 «Найперший Престол». — Йдеться про Київську єпископську кафедру.

 2 «Часто віру міняє люд». — Йдеться про перше десятиліття XVII ст., коли в Києві точилася запекла боротьба за першість між православними, уніатами й католиками і як наслідок — часті переходи з одного віросповідання до іншого.

 3 «Блискавиця Палка» — Тут певно, Брестська унія.

 4 «Слава Північна». — Тут: слава Русів.

 5 «Тих, що в гирлі Дніпра недругів зборюють». — Йдеться про русів (українців, козаків).

 6 «Не забувай і віршотворця теж!» — Тут І. Домбровський має на увазі себе.

 7 Тут латинські слова двозначні: стародавній горб; кучерява голова. В першому випадку йдеться про один із семи горбів, на яких розташований Рим, — Капітолійський. У другому — про молоді роки поета.

 8 «Сталося це, як він зброю став славити». — Йдеться про «Енеїду» Вергілія, перший рядок якої звучить: «Славлю зброю і мужа...»

 9 «Хоч вам така згода, я знаю, не люба». — Мовиться, певно, про якийсь тимчасовий компроміс православних в Україні з католиками, який вів до ослаблення православної церкви і, зрозуміло, міг викликати невдоволення Московського патріарха.

 10 «Хай до вівчарні своєї... прибуде». — Під вівчарнею треба розуміти єпархію.

 11 Сенатор — тут: член польського сенату.

 12 Йдеться про експансію уніатів і католиків та боротьбу з ними прихильників православ'я.

 13 Богатир Бористенський — алегоричний образ Дніпра.

 14 Західна церква — тут: католицька церква.

 15 Візантійські обряди. — Йдеться про православне віросповідання.

 16 Вівці Христові — паства, віруючі у християнській церкві.

 17 «Я владарюю над водами там...» — Тут і далі говорить Дніпро від першої особи.

 18 Про це повідомляють також інші джерела.

 19 Цей факт засвідчений і літописом.

 20 Арголідський Цезар — тут візантійський імператор.

 21 «Хресниця батьку хрещеному жінкою бути, не може-» — Легенда розповідає, ніби княгиня Ольга, щоб позбутися домагань візантійського імператора вийти за нього заміж, вдалася до хитрощів: попрохала його спочатку охрестити її, а потім відповіла наведеними вище словами.

 22 Македонець — йдеться про Александра Македонського (Великого) (356 — 323 до н. е.) — полководця і державного діяча античних часів, царя Македонії.

 23 Мається на увазі, очевидно, один із вдалих походів Володимира Святославича 993 р. до Семиграддя.

 24 «Взяв жону собі й віру Христову». — Йдеться про Володимира Святославича, який одружився з сестрою візантійських імператорів Анною та запровадив християнство у Русі як державну релігію.

 25 «На Заході... місто поставив, а друге на Сході». — Мовиться про міста Ярослав (нині Польща) і Ярославль (тепер обласний центр Росії).

 26 «Пошлюбив сестру з королем, чужинецьким». — Йдеться про Анну — сестру Ярослава, яку той видав заміж за французького короля.

 27 «Збагрений кров'ю єпископа римського». — Йдеться, певно, про вже зга-

дуваного польського короля Болеслава Сміливого.

 28 Про це згадує також польський історик М. Стрийковський.

 29 Галицький князь — Роман Мстиславич.

 30 Володимир — Володимир III Ярославич (1187 — 1198).

 31 Мстислав — або Мстислав Романович (пом. 1223), або Мстислав Мстиславич Удалий (пом. 1224), який воював з уграми та поляками.

 32 Володимир — можливо, Володимир IV Василькович (пом. 1288).

 33 Нащадки Данила — нащадки Данила Галицького.

 34 Заславський — певно, Януш з Острога, князь Заславський.

 35 «Два Марсових нині нащадки». — Йдеться, певно, про Олександра та Георгія з Острога, які були князями в Заславі.

 36 Князь Литовський підступно був убитий.

 37 Інди (індійці) — загальна назва народів нинішніх Індії та Пакистану.

 38 Лідійські будівлі — тут: розкішні багаті будівлі — за назвою країни «Лідія», цар якої Крез був відомий своїм багатством.

 39 «Дружину, що прибрала клейноди князівства великі» — Йдеться про дружину Томаша Замойського, доньку князя Острозького.

 40 Мовиться про птаха Фенікса.

 41 Замойський лицар — певно, Ян Замойський (1542 — 1605) — польський державний діяч. Коронний канцлер (від 1578) і великий гетьман (від 1580). Активно сприяв обранню на польський престол Стефана Баторія. Заснував м. Замостя.

 42 «Чарівної Кіфари творець» — тут: Аполлон.

 43 «Жердиною, що поперечно поклали». — Йдеться, очевидно, про так зване «іго» — фігуру з трьох списів, крізь яку римляни змушували пройти переможених як свідчення покірності.

 44 Авзонська освіта — тут: італійська вченість.

 45 Італійський обряд — католицьке віросповідання.

 46 Меченосець із Дельф — Аполлон.

 47 Феба вода — певно, Кастальське джерело на Парнасі (поблизу Дельф), присвячене музам і Аполлону.

 48 Сестри Парнаські — музи.

 49 Цезар — тут: йдеться про цісаря.

 50 Крижак — мовиться про хрестоносців.

 51 3 українського роду Семиковських була мати Богдана Радошовського.

 52 «Давньому звичаю предків вірні вони». — Тобто дотримуються православного обряду.

 53 Церерин дар — хліб та інші плоди рільництва.

«Мирні вигоди підтримуєш». — Між православними, католиками й уніатами точилася тоді в Києві запекла, часом кривава боротьба. З наведених слів видно, що Богдан Радошовський був прихильником мирного вирішення конфліктів.

 55 Від Османської напасті — тут: від турецької загрози.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.