Попередня     Головна     Наступна

Софроній Почаський

ЄВХАРИСТИРІОН, АБО ВДЯЧНІСТЬ

ясненайпревелебнішому в Христі його милості пану отцю кир Петру Могилі, воєводину земель Молдавських, великому архімандритові святої великої лаври чудотворної Печерської Київської, віри православної в Церкві святій Східній пролюторові побожному і несмертельної слави гідному оборонцю

від

спудеїв гімназіум у його милості з школи риторики, за гойнії добродійства, собі і церкві православній, в фундуванні шкіл показані, при віншуванні свят хвалебних воскресіння Христового, Спасителя світу, належно і з приємністю віддана.

В друкарні того ж монастиря Печерського Київського

року 1632, місяця березня, 28 дня.

СТЕММА ЯСНОВЕЛЬМОЖНИХ МОГИЛ

Орле, ти під небо високо злітаєш,

Як на герб Могил чесних корони вкладаєш --

Не тільки сього світу знак влади монархів,

Але теж і духовних оздобу екзархів.

Воістину гідний ти сього клейноду,

Храни, як належить, честь світлого роду.

Колись звик ти суворі перуни носити --

Ласкавістю суворість вже час замінити.

Пильнуй же завжди, орле, сієї корони,

Бо той знак усій церкві є знак оборони.

НАЙПРЕВЕЛЕБНІШИЙ МИЛОСТИВИЙ ПАНОТЧЕ,ПАСТИРЮ, ПАТРОНЕ І ФУНДАТОРЕ НАШ!

Король вафаленський, ясновельможний милостивий отче, за звичай був поклав часу певного свічу запалену підданим своїм висилати на знак того, аби гарячність милості своєї до них виконтерфувати міг. Королева наук Мінерва православно-католицька, превелебний патроне, до того часу не дуже плодовита (за великими навальностями і штурмами од виродків соборної церкви, матері нашої), вродила з ласки і промислу Божого чимале гроно в православній науці православних синів. Ті, під намет твоєї щедрості, під плащ твойого старання, під прихильність твоєї до наук зичливості зібравшись, не відають, які б символи своєї до тебе прихильності виставити мали.

Годилося б, може, як панові, золото. Але ж ти зі злотом разом себе Мінерві тій оддав. О нечувана на Русі щедросте! Годилося б, як од королеви, дороге каміння. Але ж ти каменем неоціненним у чеснотах і побожності будучи, за каміння дороге синів її вважаєш, утверджуєш і проголошуєш. А сам (устами всіх людей, обачністю і розумом не вбогих) тим будучи, чим є золото між рудами, чим діамант між камінням аматорів наук, з любові до церкви, матері своєї, себе таким не вважаєш. Ту-бо церкву православну, земне небо, як колись Атлант небо на себе взяв, двигати і підсилювати зволиш.

О воістинно золотом єси, якщо золотом погорджуєш, а православно-католицьку науку любиш. Єси і діамантом, якщо заради шкіл перепони долаєш і клопотів терпеливо зазнаєш. Єси і сил Атлантових, якщо в таких тяжких трудах і працях не втомлюєшся.

А перед очі тій Мінерві стала слава шляхетного роду ясновельможних Могил, котрий із предківських двох столиць -- молдавської і волоської -- лінію свою веде, і Марсових твоїх праць, що їх ти супроти оттоманських церберів підіймав, і добровільного твого погордження світом, що його ти під ноги підіслав, за Богом Христом подавшись. А при тій же славі, на здивування Мінерві, вишикувались твої людяність і побожність, усі твої чесноти, твоя до найменшого прихильність.

Умислили, отож, вельможний наш добродію, гори тобі виставити. Гори, мовлю, Парнасу й Гелікону, щоб на них увесь світ малий міг твоєї слави і тілесним і душевним оком дочитатися. Не дивуйся! Годиться такій шляхетній славі на горі вдячності, од нас поставленій, бути. Бо слава, високо літаючи, високо сідає. Годиться такій шляхетній славі на горі бути. Бо має військо, котре на здобування щедрих церкві Божій добродійств лаштує. Годиться такій шляхетній славі на горі бути. Бо твої славетні і мало не од народження тобою чинені діла постійно провадять побожних людей на гору небесну. Воістинно годиться. Бо ж зі вступом сонця у північні знаки Зодіаку світ земний над зимою сміється, гори квітками одягає і, зір утішаючи, фарбує, а особливо коли сонце предвічне, з-під земних країв виникнувши, душу знову на гору спасення підносить. Одчини ж, вельможний патроне, тій горі ворота зичливості твоєї, які кожному одчинялися, одчини, хоч і ницій та недосконалій, а проте правдивій і не облудній -- бо ж правду і щирість хоч і найубогіших, завжди звик ти мати у великій пошані.

Найменший із братії гуртожитної монастиря Печерського, превелебності твоєї е дусі син і послушник Софроній Почаський, гімнаст кіновит чернець печєрський, риторики професор

Зоставляє той скіпетр, шарлат і корону,

Кого Бог призиває собі в оборону.

Ти щасливий, пречесний наш архімандрите,

Тобі Бога пізнання тепер вже відкрите.

Зверхність, слава, оздоба -- те все під ногою,

Віра, милість до Бога -- те над головою.

ГЕЛІКОН,

тобто Сад умілості перший,

який має в собі вісім коренів вільних наук,

найпречеснішим його милістю

паном вітцем кир Петром Могилою

в Росії наново фундований.

ВДЯЧНІСТЬ

Гелікон, гора наук, вдячність посилає

Твоїй, отче, святині, бо в ній місие має.

ГЕЛІКОН

Поганів давніх гордість світ заполонила,

Скоро їхню глупоту мудрість заслонила,

Бо що наук початок з Гіпокрену знають,

То Пегаса аж надто з Кадмом виславляють.

Чому ж та слава більше нам тепер не служить,

Котрим давніш правдивих сутність наук плужить --

Бо мудрість же, всяк знає, родом із Сіону,

А то неправда й вимисл, начеб з Гелікону?

І нам же од Едема закон, мудрість, віру

Бог дарував, отож-бо і слави над міру.

Вставай же, Геліконе, дай честь, пізнай пана,

Облишивши жовнірство, привітай гетьмана,

Схили свій верх з-під неба до землі падолу,

Там витязя спіткаєш з в'язнями посполу.

В твоїй особі славній, наш отче найясніший,

Бачу тріумф Господній, для всіх найзначніший.

Нема що муз із Фебом розкішним ховати,

Вдячних пісень нема, що їм уже співати.

Твоїй-то превелебній все служить особі,

У високій високе ім'я є оздобі.

Стефан Скрибиль

Корінь умілості перший

ГРАМАТИКА,

учить слів і мови

Розумному під небом, де місце звіряти

Дозволено, там можеш те легко пізнати,

Якого би пожитку була і похвали

Складання слів наука за вік свій чималий,

Хто відав би, як звано китів вод глибоких,

Земних і надземельних просторів широких.

А ще на те потрібна людині є мова,

Щоб дурнем не вважали за плутаність слова.

Згадай-но, як під Ксанфом був хитро словами

Син Майї досяг згоди в сутичці з богами.

І я отож, спитавши, хіба не по мові

Всі ритора шанують, дам глупство ослові.

В саду твоїм, наш отче, з усіх найчесніший,

Вже корінь той розквітне, над сонце ясніший,

Коли нащадок славних в Русі роксоланів

В науках подолає премудрих поганів.

Аби лиш переможець пекельного смока

Несхитною залишив нам віру з Востока.

А де є місце сонцю, те знатимуть люди,

Якщо ім'я Господнє в граматиці буде.

Григорій Трипільський

Корінь умілості другий

РИТОРИКА,

учить слів і красномовства

Коли б землі єгиптській не Нілові води,

Пожитку не давали б її огороди.

В Єгипті Ніл хліб множить, із Нілу достаток,

Питво, харч і пожитків прийдешніх задаток.

Коли ж води над міру у повінь буває,

То в рік такий врожаю господар не має.

А як води Ніл менше, ніж треба, приносить,

То менше того літа трави косар косить.

Риторику віддавна із Нілом рівняли:

Коли вчить, аби правду Господню всі знали,

Тоді врожай приносить чеснот пребагатий,

Коли ж супроти учить -- душі загибати.

Співмірність -- річ коштовна, хто нею владіє,

Той у житті хисткому завжди лиш радіє.

Пренайчесніший отче, Прометеєм званий,

Тим будеш поміж нами запоміркуваний,

Що ріки красномовства -- початки для Нілу --

Поет пізнає руський: від тебе-бо силу,

Всі сім джерел прийнявши -- з наук тих високих,

Ніл до границь вже плине Росії широких.

Риторика звитяжця з тріумфом вітає,

Та пильно на патрона свого поглядає,

Щоб красно день тріумфу при нім оспівати,

Фундаторову славу навік фундувати.

Олександр Олекишч

Корінь умілості третій

ДІАЛЕКТИКА,

учить розумного речей розпізнання

Фальш облудних балачок вчасно зрозуміти,

Де обман, а де правда, вміти розрізнити

Ся наука дає нам способи в умінні,

Щоб заховану взнати сутність у прозрінні.

Щоб навчивсь ум дати в скруті собі раду

І зумів пізнавати підступи та зраду.

Так неначе те сонце, що мглу розганяє,

Дощ і мряку із громом, а день роз'ясняє.

Для полемік научить доводи зібрати

І мистецтву премудро філософствувати.

Стагіріт звав сей корінь гострим, наче терня,

Карніад морським звіром називав те вчення.

Хай же квітне той корінь в твоїм Геліконі,

Найчесніший наш отче, і віру боронить!

Щоб у церкві Сіонській овоч його цвіту

Нам вістив про Христове воскресіння світу.

Нехай мудрості терня тепер коле плутні

Базилішків унітських, аспидів підступних.

З того слава Могилам навіки постане,

І лілея цнот їхніх вовік не зів'яне.

Самуель Мужиловський

Корінь умілості четвертий

АРИФМЕТИКА,

учить лічби

На земних височинах є місце гористе,

Що туди без натуги і труду не злізти.

Краєвид несказанний -- краса знаменита,

Та веде туди тільки дорога небита.

На верху отім пальма чудова зростає,

А на пальмі чеснота гніздо своє має.

Зветься верх той Час Довгий і Многії Літа,

Полічити їх трудно од створення світа.

Та як тільки рахунку навчишся з науки,

Зараз праці тяжкої закінчаться муки.

Бо ти легше пізнаєш число міріадів,

Ніж долав колись море Геракл між Цикладів.

Ще пропорції взнаєш поміж порівнянням

Дня і ночі з правдивим свят одправуванням.

Що за дивний той спосіб і вельми хвалебний!

Фундаторе науки, отець превелебний!

Ти навчив росіянів часів знати міру,

Показать одщепенцям фальш їхню й невіру.

Тож тобі, чесний отче, поки живуть люди,

За наук установу ми дякувать будем.

Андрій Черхавський

Корінь умілості п'ятий

МУЗИКА,

вчить співу

Хоч тим колись філософ, Діоген убогий,

Дорікав музикантам, що, чеснот дороги

Занедбавши, на лютнях кант модерували,

До ладу при неладних звичаях співали,

Та провини у тому наука не має,

Як учитель науці сам не підлягає.

Музика -- цвіт веселий, корінь співів гарних,

Музика -- сад утіхи, ключ думок немарних.

На Орфеєву пісню ріки, ліс і скали

Дивувались, як чули, і Евріп несталий.

В неї звірі вслухались, риби і пташата,

На той голос солодкий всіх ішло багато.

Та воістинно більше правда потребує

Співу, котрий науки круг себе гуртує.

Показав се церковний філяр вельми ясний,

Що всю Сірію здобить, Дамаскін прекрасний.

Воскресіння Христове в піснях возвістивши

І воскреслого співом натхненним почтивши.

Христа тріумф веселий і той день хвалебний

В гімнах вдячних оспівуй, отче превелебний.

Василій Климович

Корінь умілості шостий

ГЕОМЕТРІЯ,

учить землю розміряти

Ксенофан, видатніший з філософів давніх,

Котрий з Греції родом, з Колофонів славних,

Архетипом був Бога змудрив називати,

Без кінця і початку казав його мати.

Помилявся мудрець той, бо розум поганській

Ще корився облуді у мряці шайтанській.

Тим, хто істину хоче пізнати про Бога,

Геометра така є чітка осторога:

Бог не є фігуральний, а є круглість світу,

Чергу дневі припише, зимі час і літу.

Хочеш землю, і небо, і всі елементи

Пізнавати -- надійні візьми документи

В геометра: він землю на градуси крає,

Архімед же і сфери небес розділяє.

Та найвищий вимірник із пекла виходить

І з неволі до раю всіх в'язнів приводить.

Той, що небо зміряє для нас, добротливий,

Хай наук нам дарує початок щасливий,

Твою славу, наш отче, хай тим увінчає,

Що усіх своїх вірних до неба приймає.

Василій Каменицький

Корінь умілості сьомий

АСТРОНОМІЯ,

Вчить рухів небесних

Де ясний палац Фебів, різний в будуванні,

Знісся високо в простір, увесь в малюванні,

В ліхтарі кришталевім сім ламп засвітивши

І небесне сіяння над світом розливши,

Де всі зорі й планети місця собі мають,

Звідки промені світла додолу спадають,

Туди думку людини наука заносить,

Таємниці природи цікавим голосить.

В Зодіаці астролог біг Сонця пильнує

І майбутнє по ньому неложно віщує.

Має розум докласти мозольної праці,

Щоб усе осягнути у горнім палаці.

Хто в звіздарській науці толк добре пізнає,

У тій праці не дуже себе утруждає.

Щасливіший од інших, скажу я вам сміло,

Астроном, бо він перший пізнав Боже тіло,

Йому миро з кадилом пророки хай носять,

Не різдво, але з мертвих вставання голосять.

Яку славу астроном арабам зоставив,

Таку ти, чесний отче, в Русі запровадив.

Михаіл Полубенський

Корінь і верх всіх наук і умінь

ТЕОЛОГІЯ,

Вчить Божих слів

Де учинив границю Геркулес той сильний

Праць своїх богатирських, там іспанець пильний

Мармуровий поставив стовп, де з океаном

Острів місце дарує дільним гадитанам.

Отсе місце початком всіх вод є глибоких,

З нього плинуть всі ріки до країв широких,

Океан бере звідти назв своїх озвучність,

Звідти води приймають течії могутність,

Бо, як море навколо землю всю обходить,

А кінець непомітно із початком зводить,

То звуть те океаном, якщо ж поміж світом,

То по-різному зветься мудрим аравітом.

Тих же праць неужитих стовпом превисоким,

Або теж океаном іменуй глибоким

Сю небесну науку, мудрості початок,

Ключ наук усіх Божих, а мирським остаток.

Коли хочеш свобідних афінян здолати,

А в ученні науки успіх завжди мати,

За прудким злоторогим оленем спішися,

Час наукам безцінний дати не скупися.

Є границею в праці Божа та наука,

Позичає ученим у бігу мундштука,

Є стовпом і межею праць Алкменідових,

Бо без ліку приносить дібр Лавмедонових.

Океан медоточний -- мудрість Божого слова,

Для людського поняття неосяжна та мова.

З моря того виходять чисті наук ріки,

Що дають вод багатство всім людям навіки.

Океаном теолог називатись має --

Той джерела наукам, той водам ховає.

Ти того не дозволив, наш отче преславний,

Аби кресом праць довгих був стовп той прадавній.

Укопав ти колону од крайньої зони

В прибережжі дніпровім під седмитріони,

Аби діти російські, мудрість щоб пізнати,

Світ за очі не мали пілігримувати.

Дай же, Боже, аби ми, хитрих кривологів

Знехаявши, почули власних теологів

І хвалили у церкві, вслід за Дамаскіном,

Трійцю Духа і Вітця із предвічним Сином.

Mapmин Сурин

ВДЯЧНІСТЬ

Щo син матері чинить за ніжну турботу,

А слуга господарю за ласку й роботу,

Пильний пастир вівчарні, в труді неоспалий,

Про довірене стадо завжди чуйно дбалий,

Те для церкви ти, отче, вчинив, найчесніший,

Щирий слуго Господній, з усіх найвірніший.

Приділивши і Лаврі пастирства свойого,

Пильнував у невчасах ти стада твойого.

Церква -- синові мати, її що годує,

Харч поживний наука завжди відшкодує.

І слузі пан. Створитель за вірність в підданстві

Нагородить по смерті в небесному панстві.

І ми пастирю, вівці, духовний добиток

Принесімо з вівчарні наук на пожиток.

Добрі родичі діток собі добрих родять,

У панів чесних слуги теж чесними ходять.

Пастир так неоспалий овець добрих знає,

А поганих з вівчарні завжди викидає.

Паном, пастирем, батьком нам завжди ти будеш,

Бо у щедрості й ласці про нас не забудеш.

Пилип Миклашевський

У ПРЕСВЯТІЙ ТРІЙЦІ ЄДИНОСИЛЬНОМУ І ЄДИНОЧЕСНОМУ БОГУ ЧЕСТЬ, ПОКЛОН, СЛАВА, ВДЯЧНІСТЬ НАВІКИ

Тe поганське, о Боже, глупство вже пропало,

Котре Йовіша-біса Богом називало,

Щезло вже і поетів марнославство вчених,

Бо у всіх бог єдиний замість незліченних.

Тож ми падаєм з нашим підлим Геліконом

Перед влади твоєї для нас грізним троном

І одного в трьох лицях знаєм тебе пана,

Одна Богу одному буде честь оддана.

Тільки просим, справ гарячність серця у патроні,

Щоб у новім зогрівав квіти Геліконі.

Іоанн Заруцький

Спалив був свою руку в звитяжному бою

Той сильний римський лицар заради спокою

Коханої вітчизни, Сцевола безпечний,

Од котрого Могили ведуть рід сердечний.

Знак істинний нащадку: тепер усе тіло,

Не тільки руку, палить Сцевола наш сміло.

ПАРНАС,

або Сад умілості другий старанням і коштом яснонайпревелебніиишого в Христі його милості пана отця кир Петра Могили, архімандрита Київського, воєводина земель Молдавських, під час весни особливої до народу російського ласки Божої десять літорослей наук визволених вже з себе випускає.

ВДЯЧНІСТЬ

Двоверхий. Парнасе, піднеси, до неба

Ім'я Могил славних, їм подяки треба.

ПАРНАС

по смутній має бути весела година,

А по темряві світло завжди з неба плине,

По сухім літі осінь, за нею приходить

Час зимовий, що тугу з собою приводить.

За журбою відрада бадьоро простує,

По зими часах прикрих весну Бог дарує.

Розквітай, нова весно, будь щастя нового

Джерелом і пожаром фрасунку старого.

Вже Гіблейські потоки шумлять струменисті,

Вже забив ключ пісенний з Парнасу пречистий,

Вже зефіри з Актейських полів повівають

І про весну веселим гаям сповіщають,

Та спочатку до тебе у сад прохолоду

Принесуть, щоб деревам зробити погоду.

Фундаторе побожний, наук всіх патроне,

Втіхо чесних учених і муз Ціцероне!

Твій Парнас літорослі рясні розгортає,

Аромати розкішні навкруг розпускає,

А що верх свій до неба він вище підносить,

То ясніш твою славу по світу голосить.

Василій Сущанський-Проскура

Літоросль наук перша

КЛІО,

тобто вправи в читанні історій

Давніх років одмінний час важко збагнути.

Той, хто прагне таємний сувій розгорнути,

Пильно має з історій знання добувати,

Тільки тим може глупство своє подолати.

Той проникне в звитяги русинських гетьманів

І життя розізнає панів можних станів,

Континентів безмірність той мисленно змірить,

Хто свій розум в широких історіях ширить.

Хто з падолу до неба думки обертає,

Той в історіях знайде, як входять-до раю.

Облиш, Кліо, прадавнє, дай спокій поганству,

Христів подвиг описуй, служи християнству!

Філон Ільковський

Літоросль наук друга

МЕЛЬПОМЕНА,

тобто вправи в писанні

віршів смутних і жалібних

Час, музо, жалість віршів смутних одмінити,

Веселощі із плачу пора учинити,

Облиш вже, Мельпомено, гіркії жалоби,

Не псуй плачем дня того ясної оздоби.

Цекропам Іполита твердого оддавши

І славу несмертельну його занехавши,

Ти честь вділи звитяжцю, хвалу, гідність, віру,

Хай шириться можність його до Епіру.

Земного по небеснім тримайся провідця,

Що вівчарем Христовим приставлений вівцям,

А хвалячи, дивуйся, який кам'янистий

В бою Петро, в житті ж він -- немов кришталь чистий.

Стефан Кольчицький

Літоросль наук третя

УРАНІЯ,

тобто навчання у вправності звіздарській

Ось і Атлас, о музо, годі застарілим

Довіряти повір'ям, визнай серцем смілим,

Що не цар маврітанський сфери модерує,

А монарх щонайвищий небом сам керує,

Сонця й Місяця ясність він розлив над світом

І не дав розрізнитись осені із літом.

Той астроном правдивий з-під землі виводить

Звізди праотців наших і сам в небо входить.

Але й наш дужий Атлас, у трудах невтомний,

Небо носить надземне, тягар непідйомний.

О як слушно, пречесний отче, а такій силі

Небо-церкву тримаєш в небезпечній хвилі!

Максим Кресловський

Літоросль наук четверта

КАЛІОПА,

тобто вправи в писанні

високих і поважних речей

Каліопо, звитяжців прехвальних похвало,

Не віщуй, як поганам, було, віщувала,

Не піднось ти Ахіла з Альцідом могутнім,

Не улещуй Гектора з. Енеєм славутним.

Ось-бо лицаря маєш чеснот небувалих,

Переможця Ереба потуг незрівнянних,

Як для справ ти високих до пекла дорогу

Помала Енею, признай те все Богу,

Подивуйсь його моці: не тільки похилий

Вік примножив героям, але й наші сили.

До тих лицарів рівний Могила прадавніх --

Ворогів він звитяжить і тайних, і явних.

Феодор Сусло

Літоросль наук п'ята

ПОЛІГІМНІЯ,

тобто вправи в швидкому запам'ятовуванні

багатьох речей

Пам'ять, музо, приводиш на поле науки,

Пам'ять -- скарб невичерпний ораторства штуки.

В чім Цінеєва слава? Той муж без натуги

Мав пам'ять на римлян і їхні заслуги.

Темістокл героїчний велів пам'ятати,

Що вітчизни здоров'я над все треба мати.

Квінт Гортензій із Кіром теж згадки достойні,

Тож і їх нехай славлять поклони пристойні.

Та над все пам'ятай ти про Божі терпіння,

Увінчай обеліском Христа воскресіння, '

Піраміду воздвигни на місці високім,

Де Господь став звитяжцем пекельного смоку.

Василій Чудновець

Літоросль наук шоста

ТАЛІЯ,

тобто вправи в писанні

веселих віршів

Світлий сонячний промінь усіх звеселяє,

Як на землю блиск ясний з Олімпу спускає.

Тоді в полі широкім худоба радіє,

Бо трава скрізь по полю розкішна рясніє.

Пастушок там убогий під листям препишним

Пісню просту складає в притулку затишнім,

Аж телята аркадські напружують вуха,

Як співає; той свище, стає поки духа.

Що за радість із сонцем до нас завітала,

Сонцем праведним з неба усім возсіяла?

Нам веселощів щирих пора заживати,

Поки сонце -- Христос з неба буде сіяти.

Василій Устрицький

Літоросль наук сьома

ЕВТЕРПА,

тобто вправляння у співах

Скажи, музо, чом дивом поганського часу

Був Орфей для Ізмару, а Феб для Парнасу?

Чи тому, що той в пекло звідав був дороги,

А той в полі кривавім здобув перемоги?

Але ні. Силу іншу в собі вони мали,

За яку немалої хвали зазнавали,

Бо Орфеєві співи ліси, ріки, море

Утішали, спів Феба роз'яснював гори.

Тож дивуйся, Парнасе з Родопом високим,

Що пісень повно всюди під небом широким.

Як веселий кант горам годиться хвалити,

Так ми радість нам дану повинні святити.

Георгій Негребецький

Літоросль наук восьма

ТЕРПСІХОРА,

тобто вправи у співах з і струментальним супроводом

Що за чари до співу в той час прилучає

ерпсіхора, як лютню у руки приймає,

Тихосумні, солодкі, у втіхах нестримні

Наступають хвилини, в бігу швидкоплинні.

Музи струни на цитрах тоді напинають,

Про землі, неба, світла початок співають,

Звідки води, повітря, громи, блискавиці,

Сонце, Місяць і де суть пекельні темниці.

На тріумф завітайте до нашої школи

Ви, о музи, Парнасу пресвітлеє коло!

У мелодіях, кантах, в піснях тут потреба,

Бо сам Бог тріумфує, зійшовши із неба.

Євтихій Соболь

Літоросль наук дев'ята

ЕРАТО,

тобто Вправи в у мильному співі

Якби злі речі вміти добрими робити,

Не мали б ми потреби злого коренити.

Ти, музо, Паф лишивши, кидай і цитеру,

Єретику зостав їх, бісу Люциферу.

Ерато, до небесних прибивайся тронів,

Скоштуєш там ти смаку вишніх геліконів.

Послухай, як лунають співи там хоральні,

Тож ангелам підтягуй голосом прегарним.

Злим з доброго зробився чоловік найперший ¹,

А другий ² одмінив те, біса злого стерши,

Тож із наук поганських легко учинити

Для християн Христову і собі зажити.

Стефан Tрипольський

Літоросль, цвіт і оздоба всіх наук і умінь

АПОЛЛОН

Творче планет пресвітлих, царю звізд всіляких,

Щастя і лих одміно, в часі неоднаких,

Фебе, світла кринице, всього світу око,

Що обійма всю землю зір його широко,

На горизонт спусти наш щит твоєї сили,

Плід аби наш морози люті не прибили,

Завітай у печерські сади цнотородні,

У краї російські, до наук голодні.

Там циклопів, Пітона в битві повоюєш,

До приходу Мінерви місце приготуєш.

Є Гелікон, суть музи в парнаськім спокою,

Зараз почнуть веселий кант співать з тобою.

Лиш першістю в звитяжстві славнім поступися,

Полем похвал із Богом нашим поділися,

Цитра ж нехай і лютня при тобі зостане

І в науках твій гонор нехай не зів'яне.

Якщо вдячності пам'ять при тобі пробуде,

Наш меценат атлетів твоїх не забуде --

Ти і сам був патроном, себе тим уславив,

Що царевич фіванський злотим волосом справив.

ВДЯЧНІСТЬ

У Персії Артаксеркс царював багатий --

Він мав грунти, і злото, багрянці, шарлати.

Коли звичаєм царським їздив по країні,

У підданців пустіли комори і скрині.

Одні безцінні перли йому дарували,

А інші самоцвіти із скарбів давали:

Смарагди, хризоліти, корали, сапфіри,

Рубіни, діаманти -- все несли без міри.

Один же, найбідніший, серцем правовірний,

Підніс царю дарунок нечувано дивний:

Води черпнув у жменю бідняк із криниці --

Не мав-бо він нічого в порожній скарбниці.

Та цар (і те буває) взяв дарунок щирий

І тому бідоласі подяку одмірив:

Із золота коновку звелів йому дати,

Щоб мав надалі в чому напій подавати.

То приклад нам на здогад: хоч на злото вбогі,

Та з правої не збиймось у житті дороги,

Води живої даймо з криниць Гелікону,

Хоч би, як з-під копита, нашому патрону.

Фундаторе і отче наш ти найчесніший,

При тій воді душею всяк стане світліший.

Язон дав грекам город, багатий на воду,

Хай мудрість дасть Могилам хвали охолоду.

ПРЕЧИСТІЙ І ПРЕБЛАГОСЛОВЕННІЙ ДІВІ МАРІЇ, МАТЕРІ ВОСКРЕСЛОГО СПАСИТЕЛЯ НАШОГО ІСУСА ХРИСТА,

хвала, гідність і поклон вдячності навіки

Повна вроди царівно, райських садів цвіте,

Щонайкращий клейноде з-між людей на світі!

Ми з свойого Парнасу геть Феба з дівками

Проженем, тебе ж просим замешкати з нами.

За наук всіх патронку тебе ми признаєм,

А Паллади-богині надалі не знаєм.

Ти нам -- віримо свято -- од Господа дана,

Віщунами віддавна напророкувана.

Тож, наукам патронко, в ласці заховати

Того зволь, хто науки буде фундувати.

Трофим Онушкевич

ЗОЇЛОВІ НЕВДЯЧНОМУ

ВДЯЧНІСТЬ

Песім зубом не шарпай, злий Зоїле, таємно

Слави ніде людської, бо на те взаємно,

Як натрафиш, дізнаєш: камінь той скалистий

Зуби крушить, і ногу цвях псує сталистий.

Хто на місці високім, пес тому не шкодить,

А де гострий гостинець, там ніхто не ходите.

Є Олімп кам'янистий, славні там Могили,

Не вгризуть їх зубасті навісні зоїли,

На верстатах учених цвяшшям обточений,

Його слави не шарпай, хоч і надто вчений.

Ієремія Войсяцький

СОФРОНІЙ ПОЧАСЬКИЙ

«Євхаристиріон, або Вдячність...»

Дається за: Українська поезія XVII ст. -- С. 222 -- 250. Переклад з давньоукраїнської В. Крекотня.

 ¹ Чоловік найперший -- Адам.

 ² «А другий...» -- за контекстом: Ісус Христос.

Попередня     Головна     Наступна