Попередня     Головна     Наступна

Захарія Копистенський

ПРИСВЯТА  ¹...
КНЯЗЮ СТЕПАНУ ЯКОВИЧУ СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКОМУ

...Єст теди пресвЂтлои фамілїи вашей княжеской милости (як в лЂтописцах читаємо и як в написах старожитних находимо, и як з старожитного поданя дом в.к.м. ² маєт) з монархов Росских на КієвЂ фронуючих идучая генеалогїя таковая: Святослав, або рачей СвЂтослав, яко би рекши слава свЂту, монарха Росскій (же оних давнЂйших за поганства билих зацностїй в Росских княжатах, продках в.к.м. на сесь час не припомню) звитяжца славний з Лафетового от Ноа поколЂня идучи, подобного собЂ сплодил великого оного Володімера, которий першій з монархов Росских за зряженем Бозским христїанскую вЂру от столици Апостольскои церкве Константїнополскои принял и крещенїєм святим з всЂм народом своим Росским от неи окрещен бил, з цесарами Константїнопольскими сповиноватился, взявши в стан малженскїй Анну царевну, рожоную сестру Василїа и Константіна цесарев всходних. З того межи иними синами вишол Ярослав, той уродил Ізяслава и Всеволода, которїй Володімера Мономаха сплодил. Той Мономах Всеволодович, всупивши на столицу Кієвскую речь посп(олитую) Россійскую незгодами и внутрними войнами синов и потомков оного великого Володімера монархи Росского утрапленую, успокоил и праве раменами своими з близкого упадку видвигнул. Князства Росскїи розорвании знову дЂлностю своєю в єдно споил и злучил и до єдиновладства по старому привел. Тот же, гди ся мЂл з генуенчиками над морем потикати, визвал на самоборство гетмана их князя кафского, которого, гди обадва до себе скочили, Володімер з коня мужнє висадивши поимал, звязал и збройного до своєго войска привел. Знял теж (яко пишет) з него ланцух великій золотий, перлами и каменьми дорогими коштовне и маїстерне сажений, которий зоставил по собЂ великим князем потомком своим, мнЂмаю же и до сих днов находится на столици, иж ся сам на сам тот Володімер з непрїателми рад потыкал, названо єго для того по грецку Мономахом, то єст/ь/ самоборцем. Тому ж Володімеру з Константїнуполя цар Константін Мономах корону послал, откол теж и Мономахом названий єст/ь/, о чом хроніка росская так в собЂ маєт. На великом княженїи сЂдши великїй Владімер Всеволодович воєвал Фракїю, панство Царигородскоє, которого часу в ЦаригородЂ царствовал благочестивий цар Константін Мономах. А маючи войну з персами и латінниками и слишачи, иж Фракію воюють Россове, послав к Володімеру неофита митрополіта Єфесского и двох єпископов Метелінского и Мелетійского и Антїпатра Стратіга Антїохійского, Августалїа Александрійского, Єистафея Игемона Ієрусалимского и иних зацне урожоних. А знявши з своєи шіи крест /господен/ от самого животворящого дерева, на котором роспятий бил владика Ісус Христос, знял теж з себе и корону царскую и поставил ю на мись золотой и розсказал принести чарку сердоликову, з которои Август римскїй кесар звиклся бил веселити, также и ожерелЂ, котории на плечах и персех носил, и скипетр з золота аравійского и инши многїи царскїи дари, и дал митрополиту Неофиту з єпископи и благородним послам, росказуючи донести великому князю Володімеру Всеволодовичу, и просил єго мовячи: прїйми от нас, о боголюбивий княже, тии зацнии дари, котории твоєму благородству предзначени сут/ь/ и поклонєнїє царских жребїй пало на славу и честь и на вЂнчанїє твоєго самоволного и самодержавного царства. А от твоєго благородїа през посли нашЂ жадаєм покою и любве, аби церкви Божїи без замЂшаня били и все православїє в покои пребивало под владзею нашего царства и твоєго волного самодержавства Великой Россїи и абись от того часу бил названий боговЂнчанний, то єст/ь/ богом коронований цар, коронован короною царскою, руками преосвещенного митрополита кир Неофита з єпископи. И так от того часу князь великїй Володімер Всеволодович назван бил Мономахом и царем Великои Россїи и пребивал c царем Константіном в покою и любви и от того часу тоєю короною царскою коронуются великїй князь, гди поставляни бивают на великоє княженїє Россійскоє. От того теди Володімера Мономаха Всеволодовича всЂ цареве Московскїи и многїи инии княжата Росскїи рожай свой порядною генеалогїєю ведут. Якож з того Мономаха вишол Мстислав, той уродил Ізяслава, от которого пошли Всеволод, Ярослав, Святослав, з тих Ярополк и Святослав. Той славен и мужний бил и сплодил Георгїа, а той Мїхаила, которїй межи иними синами зродил Александра, котории межи иними подЂлу своєго городами обладал городом, названим Четвертая, где в церкви имя єго на святих церковних сосудах особливе на потирЂ злотистом находится вирисованоє, котории той Александр Святополкович зродил Іоанна, а той Феодора, а феодор зась сплодил Василїа, АндрЂа и Феодора, а Васілїй зродил Матфея, той Матфей зродил Анну дЂвицу, которая послюблена в стан малженскїй славнои памяти освЂцоному княжати Янушу Корібуту Збаразскому, воєводЂ Браславскому, з которои сплодил синов двох ясне совЂцоних княжат, Юрїа каштеляна Краковского Хрїстофора, конюшного коронного, старосту Кременецкого, которих слава и розум високїй при том дЂльностЂ в радах, мудрост и поважность, теж и в полетіах експерсенцїа знаменитая, не толко в том презацном королевст†Полском, але и по иних многих кролевствах и панствах вЂдоми и знакомити суть, а на сесь час от мене през короткость предся взятья достатечне висловлени и вихвалени бити не могут, иную здарит бо Господь Бог оказію, которая юж єсть пред очима.

Вертаюся до генеалогїй: Андрей Феодоров Святополкови зродил Іакова, той Іаков, гди з славнои памяти воєводою Браславским швагром своим в року 1580 от святои памяти короля Стефана в поселст†на Москву до царя Івана Васілїєвича завитал, теди при великом згромаженю панов думних и иних розних зацних людей, православний Іван цар и князь великий на привитаню держачи того Іакова Четвертенского за руку потрікрот мовил в тии слова: Тили єси Іаков Четвертинскїй? А дивуючися тому княжа Януш Збаразкїй воєвода Браславскїй посел спитал, з яко и би причини питал цар, котории през Андреа Щолкалова, канцлера своєго росказал повЂдити. Ач князь Четвертенскїй против цара убогій єст/ь/, але цар православний вЂдаєт и знаєт, же дом князей Четвертенских от Володімера самодержца Росского так якои цар идет, для того ж же от колЂна єго єсть и любячи кров свою великїй цар испитуєт, што слишачи панове думний и весь двор царскїй великую єму почесть виряжали, а при которих ся то обецности дЂяло, многїи и до сего дня живи сут в наших краях зацнии особи. Якого ж би теди ту, кто болшого хотЂл доводу и свЂдоцтва, же фамїліа и род Четвертенских єст/ь/ род княжатскїй, и же єст/ь/ власною кровью, родом и потомком оних монархов Росских от Володімера, котрий крестил Росскїй народ и от Мономаха предпомененого лЂнЂю родословїа своєго порядне провадячїй, заисте довод то знаменитий и свЂдоцтво царсткоє важноє єсть и знаменитоє.

Поступую далЂй в родословїи, предреченний Андрей другого сина Іакова зродил, а той зродил вашу княжатскую милость Стефана и брата в.к.м. Феодора, которих рач Христе цару благословити и множити от рода в род, поки вЂков ставти будет. О віистинну щасливийсь пресвЂтлий доме Четвертенских и хвалний бити маєш. Мовит Исаіа пророк, щасливий, которий маєт племя в Сїоні и повиноватии свои в ІєрусалимЂ, тоєж и о тобЂ безпечне мовитися может, або вім маєш племя и повиноватих в Сїоні и в Ієрусалимі, ато иж и віру святого Сїона и Ієрусалима статечне держиш. Щасливий єстесь, иж племя и рожай твой в родЂ пресвЂтлих оних монархов Росских єст/ь/ и находится, щасливий єстесь, иж и до сих часов ласкою Божею при своем отчистом городЂ Четвертни зоставаєшся. Прето, як Давид з своєго, хотяж малого Вифлеєма тЂшился, так и ти з своєи ЧетвертнЂ утЂшайся, яко з найболшого города, поневаж старожитноє гнЂздо и дом твой єсть.

Ту так в.к.м. генеалогїю в коротце преложивши, поступую до другои зацности, а тая єст/ь/ православїє и побожност/ь/. Княжата бовЂм Четвертенскїи и в.к.м. почуваючися истинним оного Володімера крестителя Росского и другого Мономаха рожаєм и потомком бити, вЂру и набоженство, котороє они з Константїнополя от столици святого первозваннаго апостола Андреа чудовне приняли, держите як в рожаю, так в вЂрЂ продков своих неотступуючи и невидаючи, в чом правицею Бозскою з високости покрЂпляни биваєте и сталими адамантови подобячися трваєте, о которого натурЂ пишуть, иж ани желЂзом, ани огнем не биваєт змякчен, ани розбит. Тоєж ся и о цних Четвертенских держит и славит, же ани огонь, ани желЂзо от вЂри их отчистоє не отстращит. А виражаєт то, гди так в.к.м., як и их милости другій тоєж генеалогій братя на кождом пляцу церкве Христови всходнеи и догмат онои ревнителемися показовати и блаженЂйших патрїархов всходних поклонниками и послушнимися ставите рачите, щто скутком далося видЂти, гди року 1621 блаженнЂйший кир Феофан патрїарх божого мЂста Ієрусалима и святого Сїону до мЂста Животова держави в.к.м. завитал, там з преосвещенними архїєпископами и боголюбезними єпископами, з преподобними архїмандрїтами и блаженними игуменами, пресвитери благоговЂнними и иним и многими духовним собором, при том из славним рицером Петром Конашевичом Сагайдачним, гетманом войска є.к.м. Запорозского, которий з полком немалим рицерства святительство єго до границ Волоских препровожал, бил запрошений на замок...

Штож єще року и то, иж Бог вседержител всЂх добр давца В.К.М. обдаровати рачил разумом високим, ростропностю теж и розсудком поважним и полетїй оздобами, а дЂлними в всем будучи, єстесь сторож прав, свобод и вслностїй, и сторожем корони, и першим вструтом татаринови, сЂдячи в портЂ Украинни, и яко в чело непрїателеви засажений.

Находится и иних много цнот и дЂлностей рицерских, котории в.к.м. нетолко в отчизнЂ, але и в чужоземних панствах з великою фамілїй своєи славою доказовал. А не див, зацних станов потомкове не идут єно тором продков своих, о чом я нинЂ понехавши на иний час собЂ заховую. А тераз не от речи розумЂю ту продков в.к.м. цноти, валки и дЂлности вкротце припомянути. Цнота бо вЂм не может бити затлумена, але всюди сїяєт, яко святий Хрисостом мовить:

Нехай мя жаден в том не посуждаєт, же о воєнних дЂймах нешто наткну, маю пред собою Давида пророка, которий свЂтлих і добрих мужов бои и мужества описовал. Маю и монархов Іоанна Зонара, и иних, которий тоєж в своих книгах мають. То теди о продках в.к.м. покладаю: літописци Росскїи свЂдчать и память людская подаючая от роду в род з уст невиходит, же продкове в.к.м. кров за вЂру и отчизну проливали. СвЂдчат/ь/ окопи Луцкії, на которих з татари мужнє бїючися з дому в.к.м. полеглий отпочивают. СвЂдчат/ь/ дикїи поля татарскїи за рЂками Псолою и Сулою мужества Святополков Четвертенских, на он час, гдися князь Великїй Литовский Вітулт виправил бил против Тамерлянови, на которой експедицїй продков в.к.м. било три брата з людми и хоругвами своими, коториє мужнє билися з поганством. А гди юж перемогати великая моц поганская почала и войско уступовало, нікоторїй з продкуючих заволал: утЂкайте и ви, Четвертенскїи! А старший з посродку них Іван Четвертенскїи, указавши на Кутас рекл: а то где подію. Бил бо вЂм той звичай, же толко княжата и зацнии рицереве и досвідчений на конЂ з Кутасом всЂдали. И мовил, зезволяю рачей умерети, нЂжли сердце не мужноє указати. Где видячи, же юж час пришол живот свой крваве положити, братїю свою упоминал, сердца им додаючи и милеся з ними жегнаючи росказал сурмачови... або Исходу пЂснь собЂ заграти ³ и так в оном жалобном заграню охотне, як оний нЂколи великїй богатир Троянскїй Єктор, где наболшїй непрїятелскїй бил гуф, з двома братома своими скочивши разил непрїятеля. Там же славне самотреть полегл, собі небо и домови своєму славу несмертелную єднаючи. И уж сокалскїи могили умЂли би за правди повЂдати, где продков в.к.м. за гетманства ясне освЂцоного княжа Острозского великого оного несмертелнои памяти Константіна килка княжат Четвертинских живот свой за отчизну положило. При ЯгелЂ теж короли полском много доказовали на войнах з крижаками. А вкоротце рекши, завше в том цном гнЂздЂ бивали люде мужнии и дЂлнии, мужеве великїй, в радЂ щирии, в вЂрЂ святой православной сталии, якож през всЂ вЂки жаден ся не нашол в том дому вЂри своєи отступником, хоть в нЂмецких, влоских и гешпанских краинах бивали. ВЂрою и цнотою ся тЂшачи кролем паном своим вЂрне служили, а за високими ся преложенстви не уганяли, ач в правдЂ многїи з дому того и на високих ради обок панскїй достоєнствах годни сЂдЂти, але на лїосЂ от Бога собЂ дарованом переставали и тим ся контентовали.

В том дому за знаменитий свои заслуги на розних войнах отправовании от наяснЂйших кролев полских Казимира и Александра и от СвЂдригайла и от иних княжат лїтовских данини мают, як привїлея, о том свЂдчат и метрики лїтовскїи. Ач вправдЂ дом княжат Четвертенских по розних внутрних войнах княжат росских, а потом за наступеням Лїтви задержался в Волинской земли при своєм удЂлЂ, а маєтности свои великїй мЂл, почавши от Луцка з повЂтом Пинским вдолж, а вшир з Чарторійском граничили. То, мовлю, и болш над то, би дЂло тоє моєи вокацїи и предся взятя било припомянул бим, леч зоставую то часови волнЂйшому. Леч любо тераз люб и иного заводу зацности фамїліи и дЂлности княжат Четвертенских виличати досит розумЂю на том би било, як нЂкоторий оратор римскїй учинил одного з Грахусов дЂлности и зацностЂ виславовати предся взявши, а в многом собраню людей знаменитих на феатрум вступивши болш не рек, єно то: Виславовати уроженьє твоє и дЂлность реч бити розумЂю збитнюю, вся або вЂм реч посполитая Римская вЂдаєт, же ти з дому зацного Грахусов идеш. Тии вирекши слова зступил з феатрум и отишол. Тоєж би и тому цному домови речи вЂдают всЂ, же княжа Четветенскїи з дому княжат Кієвских идут и гербу княжат Росских по сей день уживають. Богатира оздобного и збройного на коню на подобїє святого мученика Георгїа, а он окрутного прободаєт копЂєю смока, што значит народу Росского мужство великоє, же з наокрутнЂйшим своим непрїателем мужнє и смЂле валчит и оного поражаєт. Єст/ь/ и другїй, а той старожитний /которого яко мнЂмаю снать за балвохвалство до крещенїа уживано/ герб: воєн нагій з шаблею на кони без сЂдла, што значит завше готовий и прудкїй, преважний и сердечний народ Росскїй до войни и же в жадной зброи и тарчи уфности не покладаєт, и же о богатство, ани о строй винаймнЂй не дбаєт, золотом теж и сребром погоржаєт, цноту, мужство а славу добрую за накоштовнЂйшїй строй собЂ прекладаючи. А о овом зась убраном смока убиваючом розумЂю, иж юж окрестившися монархове и княжата Росскїи таковим ся почали печатовати гербом, показуючи иж як правовЂрний христїане в правую вЂру и в цноти святий убраний и узброєни будучи, двоякую войну точат, єдну з непрїателем душним, которого през смока виображают, которий на царевну, то єст/ь/ душу царя небесного цорку валчит, а другую з видимим би найсрожшим своим непрїателем точат.

Найдуєт ся єще висоце знаменитая святая цнота, а тая єсть, иж в.к.м. будучи благочестивим и побожним любиш, кохаєшся, чтиш и шануєш стан духовний, в чом наслЂдуєш оних припомнених монархов Россійских, продков своих и они або вЂм при дЂлЂ своєм рицерском церкви будовали, духовний стан размножали, часто их навЂжали о збавеню своєм радячися и питаючи и до себе их взивали, з великою честю и покорою оним ся завжди ставячи, а ялмужними их утЂшаючи.

А погладаючи и далЂй многїи а праве незличонии зацности в особЂ в.к.м. найдуются, для которих тая зацная зацного учителя книга ваший княжий зацности офЂрована и дедекована бити сужена єст/ь/. Єст/ь/ заправди и то межи иншими не посполитая, юж в.к.м. прирожоний свой славенскїй дїалект або язик любиш и виславуєш и силу єго розумЂючи, рад книги того дїалекту читаєш и многих до читаня и коханьяся в нем побужати рачиш. И слушне, маєт бо вЂм язик славенскїй таковую в собЂ силу и зацность, же язику грецкому якоби природне согласуєт и власности єго сочиняєтся и в переклад свой приличне и нЂяко природне он берет и прїймуєт в подобнии спадки склоненїй и сочиненїя падаючи венц и найзвязнЂйшеє сложноє грецкоє слово подобним так же звязним и сложним по славенску виложити єст/ь/ можно, чого иншим жадним, a нЂ латінским не доказати язиком, чого доводом єсть, же латінскїи переводники таковии слова обширне з околичностями на свой перекладают язик, многими околичностями ширити мусять. Отколь беспечнЂйшая єсть реч и увЂреннЂйшая фїлософїю и теологію славенским язиком писати и з грецкого переводити, нЂжли латінским, которий оскудний єсть, же так реку до трудних, високих и богословних речїй недоволний и недостаточний, для того ж в книгах латінских барзо много слов ся грецких находить, и гдибисмо з книг язика латінского хотЂли всЂ грецкїи вибрати слова, сталби ся як єдин от иних. И недармо славний и мудрий вЂков наших політик и історик глубокїй в книзЂ под іменем Мачузского виданой, язик латінскїи до ученои конскои єдноходи, а грецкїи до прироженои ровняєт. З вЂку заисте той славний язик єст/ь/ знаменит, которого Іафет и єго покольнЂє уживало, широко и далекося ростягал и славний бил, для чого от слави славенским названий єст/ь/, заж бо вЂм не славний єст/ь/, гди от заходу БЂлого моря и венецких и римских ся тикаєт границ, а от полудня з Грецїєю в сусЂдст†и в братерст†живет. На всход зась солнца над Чорним морем до Персїи притягаєт, а у Ледоватого моря ся опираєт. На полноч з нЂмцами и котории учасництво з ними мают, отираєтся. Непогоржали тим язиком славенским и царскїи и кролевскїи двори, мЂл заисте у них свою знаменитую повагу. Припомню домовий приклади, Меховіта їсторік польских дЂєв пишет, иж кролевая Ядвига читовала Библію славенскую ⁴, а до вирозумЂнья єи мЂла виклади отцев святих славенским язиком, которий з Библією читала. Другїй приклад, за Казимира кроля в Крако†друковано по славенску книги вЂри и набоженства такового, яковоє ми по сіи дни ведлуг чину церкве всходнеи заховуємо.

Таковую теди дому и фамілеи в.к.м. зацность, а при ней тии и тим подобним єго цноти уважаючому и розбираючому и ними повабленному мнЂ будучи прислушало в.к.м. достойне почтити в дар зацний зацноє што принести. ВправдЂ золота, перел и дорогих каменей /бо вЂм полний того дом вашей княжей милости/ не приношу, а теж то телесной и конской оздобЂ служит и зопсовавю подлежит, и Бог або вЂм в позверховней пстротЂ тЂла неблаговолит, але внутрьняя душЂ красота любезна и угодна єму єсть. Для чого и Давид царь и пророк рекл, вся слав дщери церкви внутрь, а тоя царя небесного цорка єсть душа. Прето ж приношу дар таковий, котории душу в шати цнот побожних прибираєт и строит, офЂрую дар, котории душу пошлюбляєт Христову, несу дар, котории царства небесного домЂстити может. А той єст/ь/ книга святого Іоанна Хрисостома Нового Риму архієпископа, патрїарха и учителя вселенского, викладу бесЂд на святого апостола Павла листи. Научаєт он в ней вшелякои побожности кождого стану человЂка, научаєт арїєрея, ієрея и инока, научаєт царя, князя, велможу и воина, купца и орача, и ремесника, богатого и убогого як на сем свЂтЂ жити и як вЂчного живота доступовати. А наука єго так з сторони вЂри, яко и з сторони живота побожного, єсть так достовЂрна, же правои не поблужу дороги, гди то о нем реку, хто святого Хрисостома науки в вЂрЂ, в догматах и в живота побожности неслухаєт и дЂлом непроходит, збавен бити не может. Вспомяну слова Іосїи царя Ієрусалимского, котории гди онои найденои книги слова закону Божого услишал, роздер, мовит, шати свои и мовил великїй гнЂв господнїй розжарил ся в нас, прето иж неслухали отци нашЂ слов книг тих, або чинили ведлуг всего писаного в них. Реку и я, великїй гнЂв Божїй роспалил ся, иж неслухали отци нашЂ того святого учителя науки, и на нас роспалится, єсли так не поживемо, яко он научаєт.

Того святого учителя писм книгами забавлятися єсть реч збавенная, а при нем святого Дїонисія Ареопагита, Афанасїя, Васілїа и Григорїов Нанзїанскаго и Ниссенскаго, Киріллов Ієрусалимскаго и Александрійскаго, Єпіїфанїа, Іоанна Дамаскина, Феофїлакта и инних з ними єдиномудруючих богословов грецких читати...

ЗАХАРІЯ КОПИСТЕНСЬКИЙ

Присвята, князю Степану Яковичу Святополк-Четвертинському.

Подається за виданням: Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI -- XVIII ст.: Всезбірка передмов до українських стародруків. -- К., 1924. -- С. 68 -- 80. Подача й адаптація О. М.Дзюби.

 ¹ Текст «Присвяти» був опублікований у деяких примірниках книги «Бесіди св. Іоанна Златоуста на 14 посланій са ап. Павла». Слід відмітити, що присвяти, передмови та післямови є характерною особливістю українських стародруків. Цей літературний жанр особливо розвинувся під впливом гуманістичних та визвольних ідей в середовищі гуртка вчених, письменників, богословів, перекладачів та редакторів, які об'єдналися навколо Київської братської школи та друкарні Києво Печерського монастиря. Активним його діячем був Захарія Копистенський. Його присвяти мали характер невеликих розвідок, де автор прагнув не лише висловити подяку окремим діячам за їх підтримку суспільно-політичного та культурного життя, але й розбудити історичну пам'ять та національну свідомість у читачів. Прославляючи патріотизм, відданість своїй вірі, звичаям цього діяча, Захарія Копистенський сподівався, що й інші родини української шляхти та князів будуть твердо триматися своєї культури, підтримувати її.

 ² В. K. M. -- розшифровується як «Ваша Князівська Милість».

 ³ «Исходу пЂснь собі заграти» -- заграти похідний марш.

 ⁴ «Королева Ядвига читовала Библію словенскую» -- автор наголошує, що королева Ядвіга добре знала давньоукраїнську мову.

Попередня     Головна     Наступна