[Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 147-154.]

Попередня     Головна     Наступна

Єпископські друкарні в Стрятині та Крилосі

На початку XVII ст., коли Львівська братська друкарня не діяла, дві друкарні організував львівський єпископ Гедеон Балабан. За його власними словами, один з єпископських соборів доручив йому виправити текст Требника ¹⁰⁰. Можливо, йшлося про постанову Берестейського собору 1591 р., який обговорював книговидання. Єпископ Гедеон відповідально поставився до цього доручення і зібрав багато рукописних Требників, в тому числі з-поза кордону — з Молдавії, Волощини, Сербії. Після прийняття унії православним митрополитом київським Михайлом Рогозою александрійський патріарх Мелетій Пігас, який управляв у 1597-1599 рр. константинопольською патріархією, призначив Гедеона Балабана патріаршим екзархом. Конфлікт останнього з Львівським братством почав втрачати колишню гостроту, оскільки братчики вважали необхідним згуртування всіх прибічників православ’я. Сприяння братських діячів і допомогло Балабанові створити друкарню, до чого його заохочував також Мелетій Пігас. Для редакційно-видавничої підготовки патріарх Мелетій прислав найкращі, на його погляд, тексти Служебника, Требника, Біблії. Головним "сопоспішником" Гедеона Балабана у видавничій діяльності став його племінник Федір Юрійович Балабан, "єму же все тщаніє і попеченіє о сем бише, єже книги потребниї на світ іздати" ¹⁰¹. Ф.Ю.Балабан навчався в Італії. Повернувшись на батьківщину, допомагав Памвові Беринді та іншим діячам культури.

2 січня 1602 р. було підписано (за посередництвом логофета Молдавії Луки Строїча) угоду про примирення Гедеона Балабана з Львівським братством ¹⁰². Того ж місяця укладено контракт єпископа Гедеона з друкарем Симеоном Будзиною, згідно з яким той заснував друкарню у маєтку Федора Балабана у Стрятині (біля м.Рогатина) і надрукував у ній "Харитонію, тобто повчання попові та інші книги" ¹⁰³.

 ¹⁰⁰ Требник, Стрятин 1606, арк. 2-3 нн.

 ¹⁰¹ Там само, арк. 7 нн. зв.

 ¹⁰² ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 981, арк. 1.

 ¹⁰³ Першодрукар.., док. 76, с. 128, 129.

Відома за архівними документами "Харитонія" — це брошура /148/ "О хиротонії", чи, по-іншому, "Поученіє єпископськоє новоставленному ієреєві". В науковій літературі описані лише пізніші видання цього тексту, — починаючи з львівського 1642 р. і московського 1643 р.; у бібліографії було відоме й недатоване видання, яке вважали острізьким. Авторство приписували то київському митрополитові XVI ст. Сильвестру Бількевичу ¹⁰⁴, то львівському єпископові Арсенію Желиборському, то митрополитові Сильвестрові Косову. Насправді, повчання входило до складу Кормчої книги вже у 1282 р., а було перекладене з грецької мови ще раніше ¹⁰⁵. Найстарше відоме друковане видання вийшло від імені луцько-острізького єпископа Кирила Терлецького, при чому не в Острозі, а у Вільнюсі, найімовірніше між 1586-1593 рр. ¹⁰⁶ На замовлення Гедеона Балабана Будзина надрукував і передав замовникові 1100 примірників книжечки, яку єпископ вручав священикам при обряді хиротонії — посвяти в сан (раніше "поученіє" вручалося у вигляді рукопису-сувою). Будзині було передано для стрятинської друкарні обладнання, куплене Балабаном від львівського міщанина Анджея Мондровича ¹⁰⁷. Крім того, Будзина замовив краківському ремісникові пунсони п’ятьох видів шрифту.

За первісною угодою власником друкарні залишався Будзина; єпископ обіцяв платити йому по 300 золотих на рік і оплачувати харчування працівників друкарні, а ремісник-друкар "все те... мав повертати йому книгами і до того (тобто додатково. — Я.І.) давати по 100 книг в рік" ¹⁰⁸. Однак друкареві довелося позичити в єпископа кілька сотень золотих, що дало Балабанові привід привласнити стрятинську друкарню і пунсони, замовлені Будзиною в Кракові. Самого ж Будзину єпископ намагався перетворити з "ремісника, який працює за угодою", в свого слугу і навіть тримав його в ув’язненні, щоб примусити підписати новий контракт, "який подобався б лише Балабанові" ¹⁰⁹. У взаєминах Балабана з Будзиною яскраво проявився антагонізм майстра, для якого джерелом заробітку була його праця, з єпископом-шляхтичем.

Конфлікт між Будзиною і Балабаном продовжувався приблизно з травня 1603 до січня 1604 р. Ймовірно, ще Симеон Будзина почав друкувати Служебник, закінчений у січні 1604 р. Незабаром Будзина помер, а його колишні підмайстри за час з 22 липня 1605 до 19 вересня 1606 рр. надрукували в Стрятині Требник. В обох книгах власником друкарні виступає Федір Юрійович Балабан, він називає її "типографією моєю" також і в друкованому вкладному записі на примірнику Служебника, що був подарований монастиреві Спаса біля Старого Самбора ¹¹⁰.

 ¹⁰⁴ Соболевский А.И. Славяно-русская палеография, Санкт-Перербург 1908, с. 12; Голубев С. Киевский митрополит.., прил., с. 228; Огоновський О. Історія літератури рускої, Львів 1887, ч. 1, с. 284.

 ¹⁰⁵ Исаевич Я. Памятники письменности Киевской Руси в старопечатных изданиях // Ист. традиции духовной культуры народов СССР и современность, Киев 1987, с. 63-68. Текст: РИБ, т. 6, стб. 101-102.

 ¹⁰⁶ Лукьяненко В.И. Издания кириллической печати XV-XVI вв., с. 197.

 ¹⁰⁷ Першодрукар.., док. 81, с. 137.

 ¹⁰⁸ Там само, с. 128, док. 76.

 ¹⁰⁹ Там само, док. 76, 77, 79, с. 128-129, 131-132, 134-135; Соціальна боротьба у м. Львові, с. 117-118.

 ¹¹⁰ УККП, 1976, с. 14, №13.

В той же час, в обох книгах вміщено герби Гедеона Балабана, /149/ він же запросив до Стрятина Будзину й уклав з ним угоду. Ймовірно, друкарня Будзини перейшла до Ф.Ю.Балабана, оскільки він дав кошти для позик Будзині, за несплату яких той і втратив своє обладнання. Ставши власником друкарні і її безпосереднім керівником, Федір Балабан діяв у згоді зі своїм дядьком Гедеоном, який залишався головним видавцем.

Ще до закінчення судового процесу Гедеона Балабана з майстром, який спершу був власником або співвласником стрятинської друкарні, єпископ вирішив придбати ще одну, що стала б його повною власністю. Місце для неї було обрано в історичному центрі єпархії — селі Крилосі, важливому осередку культурного життя ¹¹¹. 1 жовтня 1606 р., через 12 днів після виходу стрятинського Требника, в Крилоській друкарні закінчено Євангеліє Учительне — досить близьке до оригіналу перевидання заблудівського друку Івана Федорова та Петра Мстиславця. Три з чотирьох крилоських заставок скопійовані з федоровських, зате шрифти крилоського Євангелія нагадують шрифти братської друкарні, що дозволяє припустити участь львівських майстрів в організації друкарства в Крилосі. Про співробітництво Балабана з братством при влаштуванні обох друкарень говорить і те, що в конфлікті Балабана з Будзиною посередниками між ними були керівники та члени братства — Гаврило Ярошевич, Федько Маляр, Іван Рогатинець, Федір Дичко. Їм на зберігання було передано пунсони — предмет суперечки, вони ж поручилися, що Будзина виконає свої зобов’язання. Спочатку Гедеон поскаржився, що братчики не віддають пунсонів ¹¹², але дальших скарг в архіві немає, отже, слід гадати, сторони погодилися. І якщо друкарське обладнання Федора Балабана перейшло після смерті власника до його спадкоємців, то крилоське — до Львівського братства ¹¹³. Братчики ставилися доброзичливо до видавничої діяльності Балабанів. Це підтверджується участю діячів братства в редагуванні книг для балабанівських друкарень.

Очолював редакторську роботу книжник, який підписався як "Феодор К": в післямові Требника сказано, що його "тщанієм" книга "ізслідована і ісправлена", а інші літературні працівники не вказані. Його ототожнюють з колишнім вчителем Львівської братської школи росіянином Федором Касіяновичем ¹¹⁴, не виключено, однак, що це був Федір казнодія (проповідник) з Рогатина, відомий як писар львівського єпископа ¹¹⁵. З архівного документу 1603 р. відомо, що в Стрятині працював коректором (тобто фахівцем, який, в сучасному розумінні, був також редактором тексту) монах Веніамин ¹¹⁶. В одному з примірників Євангелія Учительного післямову підписав ієромонах Варлаам Гребеневич.

 ¹¹¹ Крилос — село на місці центральної частини княжого Галича, за декілька кілометрів від Галича сучасного. Як видно з дописок Г.Балабана 1576 р. і Досифея (Дософтея) митрополита сучавського 1671 р., тут свого часу зберігався найдавніший старослов’янський рукопис Чотириєвангелія — Галицьке Євангеліє 1144 р.

 ¹¹² Першодрукар.., док. 80, с. 136; ЦДІАУЛ, ф. 9, т. 360, с. 71-72, т. 623, с. 559.

 ¹¹³ Ймовірно, братство з самого початку мало якісь майнові права на друкарню, а після смерті Гедеона Балабана виплатило його спадкоємцям решту її вартості.

 ¹¹⁴ Про його тотожність з Феодором К. і з Федором Кассіанідом див.: Ісаевич Я.Д. Братства.., с. 159, 243; Ісаєвич Я. Першодрукар.., с. 265, 267.

 ¹¹⁵ Мицько І. Острозька.., с. 94.

 ¹¹⁶ Першодрукар.., док. 78, с. 133. /150/

Памво Беринда жив у Стрятині "в дому... Федора Балабана, мужа мудрості", який спонукав його зайнятися словникарством ¹¹⁷. Ймовірно, при стрятинській друкарні Беринда не тільки займався літературною працею, але й вдосконалив свою кваліфікацію в галузі друкарської техніки. З балабанівськими друкарнями пов’язаний ще один племінник Гедеона унівський архимандрит Ісая Балабан (він, як вже згадувалося, купував устаткування для стрятинської друкарні, а після її закриття був причетний до острізького осередку). Досить ймовірним є і припущення про участь в "редакторській колегії" Гаврила Дорофейовича, Тарасія Земки ¹¹⁸.

 ¹¹⁷ Беринда Памво. Лексикон славеноросский и имен тлъкование, Київ 1627. Репродукція: Київ 1962, арк. 2 нн., с. 476.

 ¹¹⁸ Отроковский В.М. Тарасий Земка, южнорусский литературный деятель XVII в. // СбОРЯС, т.96, Петербург 1921, № 2, с. 15, Коляда Г.І. Гаврило Дорофеєвич.., с. 51-59; Коляда Г.И. Балабановские друкарни // Книга и графика, Москва 1972, с. 156.

Літературну працю в Стрятині міг вести і знайомий Памва Беринди рогатинський пресвітер Петро — автор поетичної епітафії Григорієві Желиборському (надрукованої в збірнику "Лямент...", Львів, 1615). При виправленні текстів для стрятинських і крилоських друкарень використовувалися різноманітні старі слов’янські та грецькі списки, враховувалися також місцеві звичаї. Знаменно, що до Требника включено возслідування "над отроки, хотящими учитися" (арк.617 зв.). Поряд з виправленням тексту книг, заслугою стрятинсько- крилоського гуртка було вдосконалення мистецького оформлення видань. Декоративні форти (титульні рамки), в яких помітні впливи пізньоренесансної графіки, продовжували федоровські традиції в книжковому мистецтві. Їх дальший розвиток засвідчують не лише заставки в крилоському виданні, але й сміливіше застосування набірних прикрас — не тільки для обрамлення, але й для заставок (див. Євангеліє учительне, арк.7 зв.). Серед складаних виливних прикрас з’являється типовий для ренесансного орнаменту "дволистник". Вигравійовані на дереві заставки стрятинських видань спираються як на зразки місцевого рукописання, так і на досягнення стародрукової графіки, в тому числі /151/ західноєвропейської і південнослов’янської ¹¹⁹. Зокрема для однієї заставки (з драконом в оточенні ренесансних рослинних мотивів) виявлено зразок у венеціанському виданні 1569 р. ¹²⁰. У клеймах заставок стрятинського Требника розміщені фігурні гравюрки з досить реалістичним зображенням на сюжети празничних ікон або з обрядово-побутовими сценками.

 ¹¹⁹ Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIII ст., Львів 1971, с. 96-98.

 ¹²⁰ Гусєва А.А. Взаимосвязи.., с. 86. Центральний мотив цієї заставки використовувався як сиґнет аріанськими друкарями Олексієм Родецьким і Себастіяном Стернацьким (Kawecka-Gryczowa A. Ariańskie oficyny.., il. 3, 19).

Особливо привабливі в стрятинських виданнях ініціали. Літери, накресленням близькі до антикви і пізніших "цивільних" шрифтів, розміщено на тлі рослинного орнаменту із зображенням людей і тварин — деякі з них використовують сюжети з античної міфології, але інші мають християнське тлумачення. Г. І. Коляда виявив прототипи частини стрятинських ініціалів у /152/ п’ятимовній Біблії Плантена (ця книга, до речі, була в бібліотеці Федора Балабана). Нам відомий примірник, в якому тло ініціалів зачорнено ¹²¹ : світський або напівсвітський характер зображень не сподобався якомусь консервативно настроєному читачеві. В цілому, однак, нетрадиційність не завадила ініціалам такого типу істотно вплинути на оформлення наступних друкованих видань. Прийнялися в кириличній книзі і вперше застосовані у стрятинських друках кінцівки типу маскаронів (їх прототипи виявлено у виданнях друкарень Антверпена, Нюрнберґа, Кракова та інших міст) ¹²² та "арабескових ромбів", вельми характерних для ренесансної книжкової графіки багатьох країн ¹²³.

Цілосторінкові гравюри Служебника (Іоан Златоустий, Василій Великий, Григорій Двоєслов) і Євангелія учительного (Калліст) мають спільні риси як з іконописанням, так і з ренесансною друкованою графікою. На кожній з них зображено постать у спокійній фронтальній позі, біля ніг якої — квіти ¹²⁴.

 ¹²¹ НБУВ, примірник Кир. 4796.

 ¹²² Див.: Книга і друкарство на Україні, с. 56.

 ¹²³ Meynell F., Morison S. Printer’s flowers and arabesques // Fleuron Anthology, Simon 1973, p. 21.

 ¹²⁴ Сидоров A.A. Древнерусская книжная гравюра, Москва 1951, c. 173.

Середньовічний підхід до відтворення рис, типових для святителя, а не індивідуальнихт виявився в тому, що визнано можливим те саме зображення з мінімальними змінами (взір на ризі) вжити і щодо Іоана Златоустого, і щодо Каліста. Орнаментика крилоського видання традиційніша, ніж стрятинських, зате в крилоському Учительному Євангелії 1606 р. вперше в практиці українського друкарства застосовано фігурні сюжетні гравюри-ілюстрації, вмонтовані в текст. Їх у книзі /153/ три: дві на тему про блудного сина (спрощені копії гравюр Альбрехта Дюрера та Ганса Зебальда Бегама), третя — "митар і фарисей" (прототип її виявлено у виданні 1596 р. краківської друкарні Анджея Пйотрковчика) ¹²⁵. Крилоські ілюстрації, як і стрятинські орнаментальні прикраси, не механічно скопійовані, а перероблені, завдяки чому краще узгоджуються з елементами оформлення, типовими саме для кириличної книги. Я.П.Запаско відзначив "життєрадісну декоративність" стрятинської орнаментики, що перегукується із зразками народного мистецтва. Копії стрятинських і крилоських гравюр є не лише в українських виданнях, але й у книгах білоруських та волоських друкарень; стрятинське зображення Василія Великого й одна з крилоських заставок послужили пізніше зразком для московських граверів ¹²⁶.

У науковій літературі висловлювалася думка про оформлення видань балабанівських друкарень Памвом Бериндою. Визнаючи можливість впливу Беринди на мистецьке вирішення стрятинських книг, не бачимо надійних підтверджень того, що він був і гравером.

Стрятинсько-крилоський видавничий гурток планував випускати книги "єдина по друзій", в тому числі твори "вчителів церковних" і книги "ініми язиками і писанії" (іншими мовами і шрифтами) ¹²⁷. Готувалися до друку Псалтир, твори Іоана Златоустого, "словенська Біблія ісправленная" ¹²⁸.

 ¹²⁵ Коляда Г.И. Балабановские друкарня.., с. 163, 164; Гусєва А.А Взаимосвязи украинских типографий.., с. 85.

 ¹²⁶ Свєнціцький І.С. Початки книгопечатання на землях України, Жовква 1924, с. 75; Tomescu M. Istoria cărţii romăneşti, Bucureşti 1968, il. 62; Коляда Г.И. Украинско-румынские книгопечатные связи в области книжной орнаментики // Проблемы рукописной и печатной книги, Москва 1976, c. 216-219.

 ¹²⁷ Служебник, Стрятин 1604, с. 4. Пор.: Архангельский А.С. Очерки из истории западнорусской литературы XVI-XVII вв. // ЧОИДР, Москва 1888, с. 100-101.

 ¹²⁸ Див.: Книга о священстві, Львів 1614, післямова. Пор.: Строев П.М. Описание старопечатных книг славянских, служащее дополнением к описанням библиотек гр. Ф.А.Толстова и купца И.Н.Царского, Москва 1841, N 18, с. 35; Беринда Памво. Лексикон славеноросский и имен тлъкование, Київ 1627. Репродукція: Київ 1962, с. 476.

Для видання Євангелія вже було виготовлено аркушеві гравюри зі зображеннями євангелістів, скопійовані з видання Петра Мстиславця 1575 р. Можливо, /154/ готувалася до друку Кормча книга, виправлення якої у 1604 р. закінчив ієрей Люблінської братської церкви Василій "при екзарху...кир Гедиону Балабану... творящу того времені попеченіє всім церквам" ¹²⁹.

Таким чином, редакційно-видавнича підготовка велася з великим розмахом, однак до смерті Федора (1606) і Гедеона (1607) Балабанів вдалося видати лише частину запланованих видань. Брат Ф.Ю. Балабана Олександр розрахувався з Памвом Бериндою ¹³⁰, ймовірно — і з іншими книжниками та друкарями, однак видавничу діяльність не продовжив ні він, ні новий львівський єпископ Ієремія Тисаровський. Більшість працівників обох друкарень роз’їхалися до різних міст, хоча в Крилосі та Стрятині залишилися книгозбірні, тривало далі й книгописання (зберігся цікавий Збірник, переписаний Василем Демковичем у Стрятині 1618 р.) ¹³¹.

За визначенням І.Франка, стрятинські та крилоські видання — "видатні пам’ятки писемності" свого часу ¹³². Значення обох балабанівських друкарень полягає в тому, що їх працівники продовжили традицію вдумливої текстологічної підготовки видань, урізноманітнили оформлення української друкованої книги, сприяли орієнтації на кращі зразки тогочасного книжкового мистецтва.

 ¹²⁹ Павлов А. Заметки о Кормчей люблинского священника Василия, писанной в 1604 г. // Памятники русской старины в западных губерниях, т. 8, СПб. 1885, с. 223.

 ¹³⁰ Беринда. Лексикон.., с. 476.

 ¹³¹ Петрушевич А.С. Дополнения к сводной галицко-русской летописи, Львів 1891, с. 81.

 ¹³² Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури, с. 46.

Попередня     Головна     Наступна