[Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 355-378.]

Попередня     Головна     Наступна

З історії книгарства і книгозбірень

Щоб висвітлити роль рукописної і друкованої книги у суспільному житті, розкрити значення книгописання й друкарства, необхідно знати, хто купував і читав книжки, як комплектувалися і використовувалися книгозбірні. Історія бібліотек приватних осіб, церковних і світських установ тісно пов’язана з історією українського книговидання і книгарства.

Цитовані вже слова про те, як князь Ярослав Мудрий, замовивши написання багатьох книг, передав їх церкві святої Софії, прийнято вважати першою джерельною звісткою з історії книгозбірень у нашій країні. Хоч богослужбові книги потрібні в кожному храмі, природно, що у головній церкві держави кафедральному митрополичому соборі — збірка мала бути особливо значною і що до неї, крім суто богослужбових книжок, могли належати книжки богословські, ймовірно, також правничі рукописи, літописи та інші праці.

Порівняно значні книгозбірні формувалися в церквах столиць удільних князівств, особливо ж у головних монастирях. Можна припустити, що найбільшою стала збірка рукописів Києво-Печерської лаври. З житій окремих монахів видно, що декотрі з них мали власні книги, — переписані ними самими, отримані як подарунок або куплені. Тих, хто любив і збирав книги, сучасники особливо шанували, вважаючи "читання книжне" шляхом до святості. Недаремно в Києво-Печерському патерику згадано монахів Печерського монастиря Григорія, який мав збірку книг, Дем’яна, який читав ночами, Микиту, який знав Старий завіт напам’ять і був запідозрений в єресі за читання грецьких, гебрайських і латинських творів. Вже йшлося про діяльність князя-книжника Володимира Васильковича, який дбав про поповнення збірок богослужбових книг не тільки у церквах власного князівства, але й у Чернігівській, Перемишльській, Луцькій єпископіях.

Звичайно, не всі церкви мали достатню кількість книг. У багатьох храмах найпоширеніші книги (Євангеліє, Апостол, Псалтир) довго залишалися єдиними богослужбовими текстами. Тому Євангеліє-апракос, впорядковане відповідно до послідовності читань неділь та свят, неначе заміняло собою цілу бібліотеку, а наявні в таких Євангеліях покажчики (соборники, синаксарі) виконували роль каталогів: розкривали зміст книги і полегшували пошук потрібних її частин. Зокрема, і в Остромировому Євангелії 1056-1057 рр. є соборник — своєрідний допоміжний бібліографічний покажчик, який заслуговує на згадку в історії бібліографії та документалістики ¹³⁰.

 ¹³⁰ Гранстрем Е.Э. Первоначальные библиографические указатели в древнерусских рукописях // Археографический ежегодник за 1974 год, Москва 1975, с. 91-92.

На жаль, переліки книжок з монастирських зібрань України й Білорусії збереглися лише починаючи з порівняно пізнього часу: з кінця XV ст. — опис книг Слуцького монастиря, з середини XVI ст. — Супрасльського, обидва в Білорусії. З цих переліків видно, що, крім богослужбових, у монастирях були головно твори /356/ візантійських Отців Церкви. З пам’яток старокиївської літератури зустрічаються, зокрема, Києво-Печерський патерик, Ходіння ігумена Даниїла з Царгорода до Єрусалима. Про популярність деяких творів візантійських богословів свідчить те, що, наприклад, в Супраслі було по два рукописи творів Григорія Двоєслова та Єфрема Сирина, п’ять списків "Ліствиці" Іоана Синаїта ¹³¹.

Свої книжкові збірки мали не тільки монастирі та духовні ієрархи, але й окремі шляхтичі та міщани. На жаль, звістки про такі збірки фрагментарні. Найстарші з них виявлено у документації судових процесів; з часом переліки книжок почали вносити до заповітів. 1528 року в маґістраті Львова розглядався спір про книжки, які привіз з Волощини Іван Могильницький для міщанина Макара (ймовірно, це майбутній православний єпископ львівський Макар Тучапський) ¹³². До цього Макара приходив Васько Волинець, щоб читати книги, які пізніше згоріли при пожежі Львова 1527 року. Без сумніву, книжки, якими цікавилися Макар і Васько, — це те саме традиційне письменство, що представлене у збірках православних монастирів. Щойно з кінця XVI — перших десятиріч XVII ст. відомі випадки знайомства з латинськими та польськими книжками, в тому числі й світськими, окремих, спершу дуже нечисленних, православних міщан, представників духовенства, шляхти. Коли західна книжка почала проникати в українське середовище — про це конкретних звісток нема. Очевидно, з практичних мотивів дехто з православних оволодівав латиною — мовою судів та адміністрації. В свою чергу, латинська мова відкривала шлях до західних книг, які поширювалися з розповсюдженням друкарства. Збірки латинських рукописних книг, навряд чи доступні для іновірців, формувалися при деяких католицьких монастирях, єпископських капітулах. При вірменських храмах також були збірки церковних книг, в першу чергу, богослужбових і творів отців церкви. До найстаріших книг, виявлених в Україні, належать Скеврське Євангеліє, переписане бл. 1197 р. у Кілікії ^*, Служебник, створений у Криму в 1349 р. із зробленим 1394 р. у Кам’янці на Поділлі записом вірменського купця Сінана ¹³³.

 ¹³¹ На 1532 р. у супрасльській збірці було 129 книг, а протягом 1532-1557 рр. надійшли ще 74. Див.: Щавинская Л.Л. Литературная культура белорусов Подляшья XV-XIX вв. Книжные собрания Супрасльского Благовещенского монастыря, Минск 1998, с. 78-79. Перелік книг: там само, с. 128-133.

 ¹³² Крип’якевич І. З історії книги у Львові. Рукописна книга до половини XVI ст. // Українська книга, 1937, 1, с. 6-8.

 ^* Відоме також як львівське, оскільки довго зберігалося у Львові. Тепер — у збірці катедри в Ґнєзно, Польща. Див.: Das Lemberger Evangeliar, 1997.

 ¹³³ Дашкевич Я. Армянская книга на Украине, с. 147.

Важливо відзначити, що Україну відвідували представники нової західної культури. Так, італійський гуманіст Філіпп Каллімах (Філіппо Буанакорсі) близько 1470 року відвідав львівського католицького архиєпископа Григорія зі Сянока. Слід гадати, він мав при собі книги античних авторів і сучасних йому письменників, які були популярні в середовищі книжників-гуманістів. Латинськомовні книги гуманістичного спрямування були і в резиденції самого Григорія зі Сянока у Дунаєві на Львівщині. Очевидно, книги мали і міщани більших міст. /357/

Численні докладні переліки книжок збереглися тільки у львівських архівних документах кінця XVI-XVII ст., однак окремі згадки про книги, що належали мешканцям Кам’янця, Перемишля, Луцька та інших міст, засвідчують, що склад міщанських книжкових зібрань у різних містах був подібним. Наприкінці XVI століття (про раніший час не маємо звісток) мешканці міст читали переважно книги релігійного змісту, а зі світських-друки латинською мовою, видані у Центральній і Західній Європі. З’явилися і перші книгарі. Зокрема, відомі реєстри книжок, які залишилися після смерті львівських книгарів Петра з Познаня (помер 1559 р.), Гануша Брікера (помер 1573 р.), Бальцера Гібнера (помер 1592 р.) ¹³⁴. Вони постачали книжками не тільки мешканців Львова, але й покупців з інших міст.

Торгівлею друкованими виданнями займались у Львові, очевидно, і в інших містах, купці, крамарі та палітурники ¹³⁵ . Без обмежень вони могли торгувати на ярмарках і, разом з іншими товарами, в крамах — будках та "страганах". У попередніх розділах вже йшлося про великомасштабний продаж власних видань, налагоджений найбільшими українськими видавцями (Львівське братство, Михайло Сльозка, Києво-Печерський і Почаївський монастирі), а також про випадки співпраці між конкурентами. Обсяги операцій нерідко були значними. Так, Костянтин Мезапета, Михайло Сльозка і Гаврило Лангиш уклали спілку про спільну купівлю, із залученням до цього і церковних грошей, тисячі Тріодей (мабуть Тріодей пісних 1640 р.) від митрополита Петра Могили ¹³⁶. Про великий обсяг книжкової торгівлі львівського палітурника Василя Савули свідчить те, що в один час він наймав двох підмайстрів — Олександра Раковича і Григорія Ковальчика ¹³⁷. Коло тих, що торгували книжками, було широке. Для прикладу можна назвати львівського книгаря Василя Міланського, від якого в 1670 р. купили Євангеліє для села Потоки на Пряшівщині, "книгоноса" Якова, який у селі Грабському, теж на Пряшівщині, продавав львівську Тріодь цвітну 1688 рр. ¹³⁸ Активним у торгівлі книжками було духовенство. Так, священик львівської Успенської церкви Василь Боярський отримував видання від віленського білоруського друкаря Леона Мамонича. Ті, хто купували книги гуртом, нерідко замовляли оправу більших партій палітурникам. Наприклад, 1679 р. пресвітер Григорій Мокрецький уклав контракт з палітурниками Андрієм Захар’ясевичем і Хомою про оправу 98 Псалтирів і 47 Акафистів унівської друкарні (Псалтирів по 10 грошів, Акафистів по 10 грошів). На всі ці книжки Мокрецький мав покупця, якого втратив через несвоєчасне виконання роботи палітурниками ¹³⁹.

 ¹³⁴ Jędrzejowska A. Inwentarz księgarni Baltazara Hybnera z roku 1592, Lwów 1929; Skoczek J. Lwowskie inwentarze biblioteczne w epoce renesansu, Lwów 1939, s. 10-12, 103-113, 125-142, 183-213.

 ¹³⁵ У Львові палітурники в 1740 p. об’єдналися у цех, статут якого передбачав контроль якості "інтроліґаторських" робіт. Див.: Tyszkowski W. Statut konfraternii kunsztu introligatorskiego we Lwowie z 1740 r. // Ze skarbca kultury, 1978, 30, s. 37-51.

 ¹³⁶ Першодрукар.., док. 129, c. 232.

 ¹³⁷ Савула займався також переписуванням книжок. На думку Е.Ружицького, під час управління братством К.Мезапети Савула керував братською книгарнею. 1645 р. він оправив значну кількість Требників з друкарні єпископа Арсенія Желиборського. Див.: SPKP: Suplement, 1986, s. 192.

 ¹³⁸ Панькевич І. Матеріали для історії південнокарпатських українців // Наук. збірник Музею укр. культури у Свиднику, т. 4, кн. 2, Пряшів 1970, с. 93, 56; Rożycki E. Z dziejów.., s. 176.

 ¹³⁹ Rożycki E. Z dziejów.., s. 178-179. /358/

Оправи дорогих напрестольних Євангелій для великих храмів, зокрема монастирських, нерідко виконувалися на замовлення кваліфікованими майстрами. Для цього фундатори не шкодували коштів і зусиль. В знаменитому Унівському монастирі збереглося чудом (воно залишалося замурованим в стелю хати однієї з парафіянок у роки, коли монастирська церква була складом) розкішно оправлене Євангеліє київського лаврського друку 1707 р. На нижньому маргінесі перших кільканадцяти сторінок йде запис про те, що це Євангеліє велике напрестольне подарував монастиреві василіянин Лаврентій Бачковський родом з містечка Глинян. Витратив він "за секстерн" (тобто на примірник в секстернах — нерозброшурованих зошитах) 27 битих талярів, на оксамит і срібло з роботою 1120, за працю палітурникові 4 таляри битих. Усього срібла пішло 60 гривен, кожна по 30 золотих, дорога до Ґданська (очевидно, по срібло і оксамит) коштувала 1000 золотих, дорога "по секстерну до Києва" золотих 30. Тривала робота з 1715 до 1741 р., очевидно нелегко було зібрати всі 1612 золотих, потрібних на матеріали й оплату за працю  ^*. На дальших сторінках книги докладно описано витрати в 1835 р. на оновлення оправи коштом львівського митрополита Михайла Левицького. На жаль, про інші багаті ювелірні оправи подібні записи невідомі.

Церковні видання з великих друкарень поширювалися в усіх регіонах України. Масовий характер торгівлі ними у XVIII ст. засвідчують, зокрема, свого часу виявлені Анталом (Антоном) Годинкою ¹⁴⁰ і часто цитовані пізнішими дослідниками повідомлення про поїздки на Закарпаття або через Закарпаття на Балкани українських і російських купців, які привозили великі партії церковних книг.

 * Дякую Ю.П. Ясіновському за інформацію про цей примірник — ще один приклад загальноукраїнського авторитету київського палітурного мистецтва.

 ¹⁴⁰ Hodinka A. A Munkácsi görögkatholikus püspökség törtönete, Budapest 1911, 804-810 old.

Затримані 1727 р. на кордоні купці з Владимира Іван Шаляпін і /359/ Михайло Вакуров твердили, що вони вже 16 років торгують в Угорщині книгами та іконами, мабуть, не лише серед українців, але й серед румунів та сербів. 1759 р. через Ужоцький перевал пройшло дев’ять возів книг, у 1760 р. доставлено 907 книжок, з них 170 букварів, 1762 р. — 877 книжок, в тому 400 букварів ¹⁴¹ . 1774 р. на кордоні конфісковано велику партію церковних друків, у тому числі 800 надрукованих у Києві Біблій, з яких 600 пішли у продаж 1804 р. після виготовлення у будапештській друкарні нового титульного аркуша. У зв’язку з помітною участю росіян у цій торгівлі, А.Годинка робив висновок про особливо велику поширеність на Закарпатті книг з Росії. Однак, як засвідчують ті книжки, які збереглися, кількість російських друків була порівняно незначною. Так, з 202 книг, виявлених Естер Ойтозі у парафіяльних церквах північно-східної Угорщини і переданих до бібліотеки греко-католицької Богословської академії у Ніредьгаза, тільки 14 російського друку (Москва), одна білоруського (Супрасль), а 187 — з українських друкарень (122 львівських, 23 почаївських, 16 київських, чотири унівських, два примірники Острізької Біблії, одна книга з Чернігова) ¹⁴². Варто відзначити, що йдеться про села, в яких тепер угорською є не тільки розмовна мова, але й мова богослужень. Великою є перевага книг українського видання і в збірках Марія-Повчанського монастиря ^*, Еґерської (Ягерської) архиєпископальної бібліотеки, збірки Дебреценського кальвіністського колегіуму ¹⁴³ .

Подібною була ситуація і на Буковині. Тут, як і на Закарпатті, через відсутність власних друкарень користувалися переважно галицькими та наддніпрянськими виданнями. З 115 кириличних книг, взятих на облік у 1930-х рр. у 42 буковинських сільських церквах, було 90 з українських друкарень, а саме 40 надрукованих у Львові, дві в Стрятині, 30 у Києві, 17 у Почаєві, одна в Чернігові. Крім того, ці села мали 16 літургійних книг московського друку другої половини XVIII ст. і вісім румунських видань XVIII ст. (з них сім у румунських селах Південної Буковини) ¹⁴⁴.

 ¹⁴¹ Мишанич О. Література Закарпаття, с. 31.

 ¹⁴² Ojtozi E. A Görögkatolikus Hittudományi Főiskola kőnyytárának Szláv és Román cirilbetüs kőnyvey, Debrecen 1985, 52-56 old.

 ^* Склад збірки реконструйований Е.Ойтозі на підставі вивчення колекцій, у яких опинилися її книги, розпорошені після націоналізації монастирської бібліотеки 1950 р. Див.: Ojtozi E. А Mariapócsi Bazilták cirilbetüsi könyyey, Debrecen 1982, 113-116 old.

 ¹⁴³ Fóldvári Sándor, Ojtozi E. Az Egri Föegyházmegyei Könyvtár cirill betüs és glagolita könyve, Debrecen 1992, 17-18 old; Ojtozi E. Két ritka egyházi szláv zsoltárkönyva Debreceni református kollégium nagykönyvtárában // Konyv és Konyvtár, XXI, 1999, old. 333-334.

 ¹⁴⁴ Ісаєвич Я. Освіта, наука, книгодрукування // Торжество історичної справедливості, Львів 1968, с. 164.

Окремого розгляду заслуговує питання про розповсюдження книг, виданих в Україні, поза її межами. Зрозуміло, що не було ніяких обмежень на поширення друків з України на білоруських землях. На жаль, ще не зібрані покрайні записи та інші матеріали про ступінь поширеності українських друків у різних регіонах Білорусії і про питому вагу серед них продукції різних видавничих осередків. Надходили книги з України і до Молдови, меншою мірою до Волощини, Трансільванії, на Балкани, однак і в цьому випадку джерельні свідчення /360/ не зібрано і не узагальнено. Краще відомі джерела про збут українських книжок у різних регіонах Росії, в тому числі й Москві, а також на півночі й сході Російської держави. Видання Івана Федорова і ранні віденські порівняно часто мають записи, зроблені в Росії незабаром після їх надрукування, натомість російські та білоруські друки наступних десятиріч, як правило, надходили на російський ринок через 5-10 і більше років після їх появи. Складається враження, що ранні друки постачалися до Росії більшими партіями безпосередньо після виходу у світ, натомість пізніші надходили іншими шляхами, зокрема, при поїздках духовенства та окремих купців. Ставлення до книг "литовського друку" (тобто українсько-білоруських) як до єретичних і спричинені цим царські укази (1627, 1628 і пізніші) про заборону їх купувати і перевозити через кордон обмежили проникнення в Росію таких друків ¹⁴⁵, але не змогли цілком його припинити. За підрахунками Б.В.Сапунова, в наявних каталогах російських книжкових зібрань книг, позначених як українські, — чотири відсотки. Переважали серед них київські та острізькі видання (особливо Біблія, Книга о постничестві Василія Великого й Маргарит), рідші видання Львівського братства і малих друкарень ¹⁴⁶. Але треба мати на увазі, що збереглися дані головно про монастирські збірки, в інших середовищах книги з-за кордону могли бути популярнішими. У XVIII ст., хоч конкурувати з московськими виданнями на той час було нелегко, Київська і Чернігівська друкарні дбали про розширення збуту в Росії.

 ¹⁴⁵ Опарина Т.А. Прения c "Евангелием учительным" Кириллова-Транквилиона Ставровецкого в русской богословской полемике XVII в. // Проблемы истории русской книжности, культуры и общественного сознания. Отв. ред. Е.К. Ромодановская, Новосибирск 2000.

 ¹⁴⁶ Сапунов Б.В. Украинская книга в России XVII в. // История книги и издательского дела, Ленинград 1977, с. 5.

Звичайно, торгівля церковними книгами (а також букварями, збірками проповідей) мала свою специфіку, тільки вона була масовою, причому покупцями часто бували сільські громади й церковні братства, а також численні окремі парафіяни, серед них є неписьменні, які дарували книги церквам з проханням про молитви за здоров’я і за упокій душі — своєї і своїх родин. Оправа книг і /361/ збут оправлених томів давали працю чисельним палітурникам, деякі з яких були справжніми майстрами своєї справи.

Збут світських книг не міг забезпечувати стійких прибутків, на ньому спеціалізувалися лише окремі купці у великих містах, насамперед у Львові, де книгарні у XVII ст. дозволялося безперешкодно вести насамперед тим, хто здобув привілей на сервіторіат — статус "королівських книгарів". 1647 р., крім вже згадуваного Василя Савули, такий привілей здобув міський радник і відомий мемуарист Самуїл Казимир Кушевич, 1682 р. королівським книгарем став палітурник Анджей Добжиц ¹⁴⁷. За інвентарем 1674 р. у книгарні Добжица було бл. 400 назв книжок, з них приблизно дві третини латиномовних. Натомість у 1709-1715 рр. у найбільшій тодішній львівській книгарні Іґнація Антонія Гебановського зафіксовано 38959 різних книг і 289 географічних карт ¹⁴⁸. У знаменитому своїми ярмарками Ярославі в XVII ст. торгували книжками Анджей Ціхончик (пом. 1621 р.), Козлевич, Матіяш Шиманчик ¹⁴⁹.

Наукову й фахову літературу часто здобували під час виїздів до інших міст. Так, із збірки львівського вірменина Юрія Івашковича збереглися латиномовні книжки, куплені в 1590 р. у Варшаві (твори Афанасія Великого, Базель, друкарня Фробена, 1561), 1596 р. у Венеції (базельське видання 1571 р. творів Григорія Нісського), 1603 р. у Кракові (твори св. Амвросія, надруковані в Парижі того ж 1603 року) ¹⁵⁰.

Книгозбірки львівських міщан засвідчують широкі міжнародні контакти як самих їхніх власників, так і книгарів, від яких вони купували книжки. Свого часу польський дослідник Ю. Скочек опублікував 39 інвентарних списків ("каталогів") книжок, виявлених ним у заповітах львівських міщан кінця XVI — першої половини XVII ст. У них зареєстровано 3273 книжки ¹⁵¹. За підрахунками М. Ґембаровича і Е. Ружицького, з XVI ст. у Львові відомо 62 власники книгозбірень, а в XVII ст. уже 182, в тому числі 146 були міщанами ¹⁵².

 ¹⁴⁷ Różycki E. Z dziejów.., s. 93, 95-97, 103, 152.

 ¹⁴⁸ Ibid, s. 155; Kurdybacha Ł. Księgarnia Antoniego Hebanowskiego we Lwowie 1704-1715 // Kurdybacha Ł. Pisma wybrane, t. 3, Warszawa 1976, s. 91-98.

 ¹⁴⁹ Lewicka-Kamińska A. Inwentarz księgarni Andrzeja Cichończyka w Jarosławiu r. 1621 // Roczniki Biblioteczne, 5, z. 1-4, 1961, s. 253-299; Różycki E. Z dziejów.., s. 143.

 ¹⁵⁰ Różycki E. Z dziejów.., s. 143.

 ¹⁵¹ Огляд складу цих міщанських бібліотек див.: Исаевич Я. Круг читательских интересов городского населения Украины в XVI-XVII вв. // Федоровские чтения 1976: Читатель и книга, Москва 1978, с. 67-71.

 ¹⁵² Skoczek J. Lwowskie inwentarze.

Привертає увагу бібліотека слуги (famulus) Івана Борика, який мав тільки п’ять книжок, але серед них названо твір відомого німецького педагога Райнгарда Лоріхіюса і трактати Марціна Кровіцького та Павла Ґільовського — представників радикальної течії польського реформаційного руху. Невідомо, чи цей слуга сам читав книги, чи став їх власником випадково. Але про інших власників бібліотек знаємо, що вони були справжніми бібліофілами. Кушнір Войцєх Харайович, який помер у 1600 р., мав 81 друковану книжку і дві рукописні (з 73 відомих назв 34 релігійні книжки, 10 посібників з латинської і грецької мов, /362/ три медичні праці, три переклади класичних авторів) ¹⁵³. Лесько Малецький, заповідаючи своє майно 1589 року Львівському Успенському братству, передав йому також 23 книжки: сім українських, одну чеську, 15 польських; крім двох історичних праць (Хронік М.Бєльського і "угорської") і однієї філософської, тут були лише літургійні та богословські тексти. Член того ж братства Гаврило Ярошевич 1618 р. говорив: "Маю я досить книг отечеських і богословських, биле б ми очі служили". У іншого впливового члена братства Романа Стрілецького, що помер 1651 р., з 23 книжок — всі латинські, крім чотирьох ("грецька книжечка", підручник з грецької мови, старий Псалтир і "Апологія" — очевидно, книга Мелетія Смотрицького). Серед книг Стрілецького варто назвати твори гуманістів Петрарки, Піко делла Мірандоли (Flores poëtarum), Джіроламо Кардано, французького автора Іоана Равізія, Юстиніанові Institutiones — підручних римського права. В каталозі 1651 року бібліотеки одного з керівників Львівського братства грека Костянтина Мезапети, який, до речі, торгував книгами, близько третини релігійних книжок, решта — твори з філософії, класичної філології, юриспруденції. З книг українсько-білоруських авторів у нього було два примірники "Апології" М.Смотрицького (Львів 1628), "Календар правдивий" Дубовича, Києво-Печерський патерик в обробці Сильвестра Косова, з видань українських друкарень — "Книга о священстві" (Львів 1614), острізьке видання Василія Великого, з віленських видань "Вертоград душевний" (1620), бесіди Макарія Єгипетського (1627). З ділянки філології словники (латинсько-німецький, польсько-латинсько-грецький Кнапського, 11-мовний Калепіна, "чотиримовний"), грецькі граматики Я. Ґрецера, Ф. Верґари, латинська граматика Альвара. Були також: "Риторика" Соареса, твори Демосфена грецькою мовою, Езопа, Овідія, Марціала, польські переклади західноєвропейських "гісторій" про Фортунату, Мелюзину, Понціана, "Римські діяння". З римських істориків — твори Тита Лівія і Люція Флора, з польських — хроніка Пясецького, "гербар" невказаного автора, книга С.Твардовського про посольство К. Збаразького до Туреччини, Ш. Старовольського "Двір турецького царя", "Новина або реляція" про перемогу імператора над шведським королем Ґуставом 1632 р., окремі книжки з космографії та географії (серед них "Civitates orbis terrarum" Брауна). З відомих нині бібліотек львівських вірменів найцікавіша належала Миколі Аведиковичу (опис 1644 року), в якій були твори Арістотеля і Ксенофонта, Верґілія і Ціцерона, Петрарки і Альда Мануція, Еразма Роттердамського і Жана Бодена ("Про республіку"). Навіть у бібліотеці вірменського священика Христофора Глушкевича (1651) релігійні книжки (вірменські, латинські, українські, польські) становили менше третини, натомість почесне місце займали книги Плутарха і Ціцерона, Лоренцо Валли, Корнелія Валерія. Були також хроніки Мартина і Йоахима Бєльських, твори вірменських авторів Григорія Нарекаці, Нерсеса Кілікійського ¹⁵⁴.

 ¹⁵³ Różycki E. Inwentarz książek kuśnierza Wojciecha Charajowicza ze Lwowa z początku XVII wieku // Roczniki Biblioteczne, r. 36, 1992, z. 1-2, s. 270.

 ¹⁵⁴ Кривонос H.K. Некоторые данные o библиотеках армян во Львове в XVII веке // Патмабанасіракан гандес: Историко-филологический журнал (Єреван), 1963, 1(20), с. 274-276.

Найбільші у Львові в першій половині XVII ст. бібліотеки (принаймні з числа зафіксованих у джерелах) належали докторам медицини Еразмові Сиксту /363/ (750 назв у каталозі) і Мартинові Коженєвському (390 назв). У другій половині XVII ст. найбільшою в цьому місті (1375 книжок в 45 шафах) вважалася бібліотека доктора медицини і філософії Валер’яна Альнпека, який 1650-1651 рр. був ректором Замойської академії ¹⁵⁵. Збирачами книг були вже його дід Гануш, який прибув до Львова з Фрайбурґа в Німеччині (після його смерті 1588 р. залишилося 93 книги) і батько Йоан — львівський аптекар, довголітній бурмістр (у його збірці в 1636 році було 185 книг) ¹⁵⁶. Серед римсько-католицького духівництва виділявся як бібліофіл архиєпископ Ян Анджей Прухніцький, який для книг своєї колекції замовив суперекслібріси ¹⁵⁷. Характерно, що у той час книжкові збірки шляхтичів були великими лише у виняткових випадках: на замку в Красічині в першій половині XVII ст. нараховувалося лише бл. 100 кн., значною вважалася бібліотека теребовельського стольника Петра Ожґи, що мала три сотні томів ¹⁵⁸.

Збірки міських медиків і аптекарів, де було чимало книг з медицини і фармакології, можна кваліфікувати як зародок спеціальних бібліотек, пов’язаних з професійною діяльністю їх власників. Втім, медики бували людьми з гуманістичною освітою, брали участь у громадському житті, тому в їх бібліотеках значну частину займали книги з античної літератури, філології, філософії, історії та права. Навіть у невеликій за розмірами бібліотеці аптекаря в Перемишлі Павла Марцинкевича, крім фармацевтичних посібників (трактат про приготування ліків та інші), бачимо байки Езопа, твори Аврелія Корнелія.

Для тих міщан, які були писарями чи вчителями або займалися літературною працею, збірки книжок філологічного напряму також мали характер спеціальних бібліотек, використовуваних у фаховій діяльності. Практичними посібниками для міщан слугували й книжки з юриспруденції, зокрема з міського права. Однак у більшості випадків склад бібліотек не був пов’язаний з фахом власників. Універсальний характер тодішніх приватних книгозбірень, їх філологічна орієнтація відображали характерні для тієї доби уявлення, що гуманістично-філологічна освіченість необхідна для підготовки до громадської діяльності.

 ¹⁵⁵ Różycki E. Inwentarz książek lwowianina Ludwika Waleriana Alembeka z 1704 r. // Roczniki Biblioteczne, 40, 1996, s. 109-136; Różycki E. Książka polska i księgozbiory we Lwowie w epoce renesansu i baroku, Wrocław 1994, s. 197.

 ¹⁵⁶ Różycki E. Z dzieów książki.., s.45.

 ¹⁵⁷ Gębarowicz M. Jan Andrzej Próchnicki (l 553-1633) mecenas i bibliofil. Szkic z dziejów kultury w epoce kontrreformacji, Kraków 1980, s. 198.

 ¹⁵⁸ Różycki E. Z dziejów książki.., s. 45.

Підрахунок списків книг із 43 книжкових каталогів львів’ян 1560-1653 рр. (39 опублікованих Ю. Скочеком і ще чотирьох) засвідчує, що найбільше читали Ціцерона (85 книг у вказаних каталогах), Арістотеля (58 книг), Плутарха (34 книги), далі йшли Верґілій, Овідій, Тит Лівій та інші античні автори. Водночас було 39 примірників Біблії, 12 видань творів Томи Аквінського. Багато читали також авторів-гуманістів: Еразма Роттердамського (58 книг у львівських каталогах), Меланхтона (15), визначного представника філософії Ренесансу Джіроламо Кардано (12), Петрарку, відомого ренесансного педагога Йогана Штурма та інших. Про гуманістичне прагнення до правильності й "елегантності" /364/ латинської мови свідчить наявність у збірках міщан посібників з латинської фразеології Альда Мануція, Лоренцо Валли та інших авторів. Дуже популярними були трактати з граматики, риторики, поетики, двомовні та багатомовні словники, історичні твори античних авторів і деяких сучасних, хроніки Кромера, Ґваньїні тощо. З юридичних книжок на першому місці — Corpus juris civilis i його частини (24 книги у львівських каталогах). Джерелом знань з географії та астрономії залишалися популярна "Космографія" Птолемея, книги німецьких, польських, угорських авторів. Математику вивчали з творів Птолемея і Евкліда, меншою мірою за книгами вчених XVI ст. Якщо йдеться про медичні трактати, то вони переважали, не тільки у бібліотеках медиків, а й в інших міщан, твори античних авторів (37 примірників Галена, 39 — Гіппократа), арабських (Ібн-Сіна в латинському перекладі), окремих тогочасних авторів (21 примірник книг Френеля, праці Ґеснера та інших). Поряд з більше чи менше науковими працями були також посібники з магії й інші чисто середньовічні книги. Як вже вказувалося, подібні співвідношення між друками різних тематичних груп характерні і для інших міст. Так, у бібліотечці кам’янецького міщанина Симона Альбінія (1606) головне місце займали античні автори — Ксенофонт, Плутарх, Овідій, Ціцерон, Горацій, Теренцій, Саллюстій, Юстин; були також книги з епістолографії, граматики, діалектики ¹⁵⁹. Доктор медицини Миколай (помер перед 1589 р.) мав лише кілька книжок, серед них твори Гіппократа, Парацельса та інші видання "з медицини і філософії" ¹⁶⁰.

Великі за обсягом і дорогі закордонні видання відображені в інвентарних списках значно повніше, ніж дешеві брошури. Наскільки можна судити із збережених примірників та архівних документів, значну частину книжок, зокрема світських, що надходили в Україну в XVI — на початку XVII ст., становила продукція друкарень Кельна й Базеля ¹⁶¹ . За підрахунками М. Ґембаровича, з 390 видань XVI ст. львівських університетської бібліотеки та збірки Національного музею бл. 22% становлять кельнські друки, 16% базельські, 9% — венеціанські, 8% — ліонські, врешті, по 7% — друкарень Антверпена й Парижа, по 3% — з Франкфурта й Інґольштадта, ще 20% — з різних міст Західної Європи, 7% — з Кракова, три книжки з Познаня і Вільнюса. Закордонні видання до Львова найчастіше надходили через Краків, а з 40-х рр. XVII ст. також через Ґданськ, роль якого у львівській торгівлі зросла в другій половині XVII ст. Часто львів’яни купували книжки у краківського книгаря Захеуса Кесснера. Про масштаби підприємства можна судити з укладеного 1602 р. після його смерті інвентаря: на складі у Кракові залишилися книги 3833 назв, а в люблінській філії 1430 назв -всього ж 16128 примірників книг, куплених головно у Франкфурті-на-Майні, але також у Венеції, Ляйпціґу, Вроцлаві  ¹⁶². Зі Львова книжки йшли далі на схід — до Луцька, Кам’янця, Києва.

 ¹⁵⁹ Różycki E. Z dziejów kultury książki w Kamieńcu Podolskim // Z badań nad polskimi księgozbiorami historycznymi, t. 18, Warszawa 1997, s. 78.

 ¹⁶⁰ Ibid.

 ¹⁶¹ Różycki E. Z dziejów książki .., s. 137.

 ¹⁶² Ibid., s. 141. /365/

Хоча спеціальні дослідження і не проводилися, з наявних фрагментарних джерельних звісток можна зробити висновок про зниження освітнього рівня міщан наприкінці XVII і у XVIII ст. Книжками цікавилося обмежене коло мешканців міст, серед покупців друкованих видань зростає значення монастирів і шляхти ¹⁶³ .

 ¹⁶³ Motylewicz J. Miasta ziemi przemyskiej i sanockiej w drugiej połowie XVII i XVIII wieku, Przemyśl; Rzeszów 1993, s. 231.

Ймовірно зменшується і зацікавлення античною літературою на користь релігійно-моралізаторських трактатів і популярних повістей. У середині XVII ст. самбірський міщанин Ян Кудликович, якого вважають бібліофілом, мав у своїй крамниці, серед інших, такі книги: "Історії польські про Фортунату", "Книги Езопа", "Діаріуш воєнний", "Directorium до елементів логіки", "В’їзд польських послів до Парижа"; твори Верґілія, "Шафарня польська", "Epistoła familiaris", "Officia для жінок", "Рай душі", "Рожа червона", /3660/ "Органон" Арістотеля, "Наука вмирання" докладніше не визначена "Граматика", трагедії Сенеки; всі інші були релігійного змісту ¹⁶⁴.

Як відомо, переважна більшість книг кириличного друку були релігійними за змістом; українською мовою видавалися також окремі полемічні твори, панегірики, посібники для вивчення грамоти. Пам’ятки літератури і публіцистики залишалися переважно в рукописах, які не фіксувалися в більшості інвентарів майна. Зокрема, в рукописах читалися листи Івана Вишенського, "Палінодія" Захарії Копистенського та інші найвизначніші твори українського письменства, давні старослов’янські переклади.

У зв’язку з великим асортиментом закордонних видань, також і міщани-поляки мали порівняно небагато книжок польською мовою, причому серед них найчисленніші релігійні видання і красне письменство ¹⁶⁵. З другого боку, польськомовні книги переважали в українців і вірменів, окремі твори українських авторів траплялися у німців, поляків, вірменів. Так, серед книг польського шляхтича Важинського згадані "руський" буквар, у вірменського священика Христофора Глушковича — "богослуження руське", книги письменників-українців К. Саковича "Перспектива", М. Смотрицького "Тренос". Повагу вірменів до книг, якими користувалося українське населення, засвідчив запис на Уставі церковному XVI ст.: "Я орменин Петрусь тую книгу купив у Криму в татарина і посилаю тую книгу чрез Кристофа. Отдати ю до церкви святої, до котрої сам схочет і улюбит" ¹⁶⁶. Власні великі бібліотеки мали єврейські книжники, переписувачі і коментатори релігійних текстів.

Широке коло читацьких інтересів тогочасних книжників засвідчує той факт, що Памво Беринда використовував Лексис Зизанія, видання Франциска Скорини, твори Максима Грека, антверпенське видання Біблії, ймовірно, також вірменський ономастикон ¹⁶⁷. Очевидно, деякі з цих творів він мав у власній збірці. Широкими були також читацькі зацікавлення С. і Л. Зизаніїв, Є. Плетенецького, М.Смотрицького, К.-Т. Ставровецького, Кирила Івановича (остатній, наприклад, купував книги в краківського книгаря Іоана Бургарда Куїка). Зі збірок письменників і освітніх діячів збереглися тільки окремі книги. Так, у Харківській бібліотеці ім. В. Короленка і в Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського є кілька книжок Мелетія Смотрицького ¹⁶⁸.

 ¹⁶⁴ Ibid., s. 213.

 ¹⁶⁵ Skoczek J. Lwowskie inwentarze.., s. 433

 ¹⁶⁶ Рукопис зі збірки Перемишльської греко-католицької капітульної бібліотеки (тепер у НБ у Варшаві).

 ¹⁶⁷ Німчук В.В. Памво Беринда і його Лексикон словенороський і імен толковання //Лексикон словенороський Памви Беринди, Київ 1961, с. XIX.

 ¹⁶⁸ Лосиевский И.Я. Библиотека Мелетия Смотрицкого // Памятники культуры. Новые открытия. 1984, Ленинград 1986, c. 89-97; Лосієвський І. Бібліотека Мелетія Смотрицького // Київська старовина, 1992, 5, с. 59-65.

Зі збірки Л. Зизанія до наших днів дійшли видані за його участю Толкованія Андрія Кесарійського (Київ 1625) і грецький лексикон Свіди (Мілан 1499). Відомі книги з власницькими і вкладними записами Нова Борецького, Ісакія Борисковича, Петра Могили. Серед 48 книг Самуїла Добрянського, ігумена Крем’янцького Богоявленського монастиря (при якому діяла в 1638 р. друкарня), було київське /367/ Євагеліє учительне, кутеїнське видання "Історії о Варлаамі і Йоасафі", твори Езопа, Ціцерона і Петрарки, посібник Альда Мануція з латинської стилістики, "Листи темних людей" Еразма Роттердамського.

У заповіті Афанасія Кальнофойського ¹⁶⁹ перелічено його рукописні та друковані книги, серед яких і його власні писані казання та епіграми (які Афанасій побажав передати Добромильському монастирю), твори античних авторів (повна збірка Ціцерона, Таціт, Верґілій, Сенека, Піндар, Діоген Лаверцій), новолатинських письменників (Джон Оуен, Сарбєвський), посібники з граматики (латинської — Альвара, грецької — Ґрецера), "Математичні теореми" ("Theoremata matematica") та "Alciatus" (очевидно, знаменитий посібник з емблематики Андреа Альчіаті). Сам Афанасій розпорядився повернути до "київської бібліотеки" (очевидно, колегіуму) "Лямент" (мабуть, "Тренос" Смотрицького), польську Біблію в перекладі Вуєка, твори єзуїтського богослова Ф.Костера, "Catena aurea" ("Золотий ланцюг" — збірку коментарів до Євангелія, впорядковану Томою Аквінським), "Патерик" просив віддати паламареві Єлисею грецьку Біблію, отриману від отця Копистенського, заповідав "братству" (ймовірно, монастирському).

Зважаючи на значення Петра Могили в житті церкви і культурно-освітньому русі, дуже цінними є відомості про склад його бібліотеки та шляхи її поповнення. Про це відомо з переліків книг, придбаних у Варшаві й Кракові 1632-1633 рр. ¹⁷⁰, а також з власноручних записів Могили про належність йому низки книг, які тепер зберігаються в Національній бібліотеці ім. В. Вернадського НАН України, а почасти і в інших книгозбірнях. Усього Петрові Могилі в різний час належало не менше як 3,5 тис. різних книг. Привертає увагу наявність у нього видань і рукописів, пов’язаних з головними освітніми осередками України. Так, Львівське братство передало йому примірник першодрукованого Апостола 1574 р. Характерним почерком на першому аркуші багатьох книг написано: "Петр Могила Архіеп(и)с(ко)п митрополит Кіевскій". Свого часу був описаний конволют, що містив рідкісний острізький друк 1607 р. "Лікарство на оспалий умисл чоловічий" та здійснений 1603 р. у Дермані поблизу Острога переклад з грецької на українську мову твору Гавриїла Севера "Синтагматіон", однак, пізніше титульний аркуш конволюта втрачено ¹⁷¹.

 ¹⁶⁹ Aleksandrovyč V. The will and testament of Afanasij Kal’nofojs’kyj // HUS, vol. 15, 1991, No 3/4, p. 423-424.

 ¹⁷⁰ АЮЗР, ч. l, т. 7, c. 186-189; НБУВ, Інститут рукописів, П.367(676), арк. 19 зв.-21 зв.

 ¹⁷¹ Ясіновський А. Про венеціансько-острозькі культурні контакти: "Синтагматіон" Гавриїла Севера // Україна XVII ст. між Заходом і Сходом Європи, Київ; Венеція 1996, с. 561.

Цілком природно, що в книгозбірні Петра Могили були Біблії різними мовами (в т. ч. венецьке видання 1624-1628 рр. грецькою мовою, паризьке видання 1540 р., з тлумаченням псалмів гебрайською та халдейською мовами), твори отців церкви. Почесне місце серед книг цієї збірки посідали твори давньоримських авторів, часто з коментарями європейських гуманістів (Овідій, Горацій, Ціцерон, Сенека, Марціал, Ювенал). У числі видань авторів-гуманістів були: "Листи темних людей" Еразма Роттердамського, "De inventione dialectica" Рудольфа Аґріколи, трактати з державно-правової тематики (Макіявеллі "Про державу", Боден, Юст Ліпсій). /368/ З каталога палеотипів НБУВ видно, що в числі інших до бібліотеки Могили увійшли книги, видані в Німеччині та інших країнах у першій половині XVI ст. ¹⁷² З математичних праць назвемо трактат Б. Пітіскуса "Тригонометрія". На латиномовному Псалтирі ліонського видання 1540 р. є записи, що книга в різний час належала А. Мужиловському, П. Могилі, І. Ґізелю, Києво-Печерській лаврі, Києво-Могилянському колегіумові ¹⁷³.

До речі, записи про належність комусь книги, її купівлю чи отримання в дарунок стали першою формою книжкових власницьких знаків. З часом з’явилися суперекслібриси — штампи з гербами власників чи їхніми монограмами на верхній палітурці. Прикладом їх можуть бути відтиски міського герба на палітурках актових книг судів і урядів міста Львова. З XVII ст. в Україні відомі і такі екслібриси (назва — від латинських слів "ex libris" — з книжок), які вживаються до тепер — наліпки з друкованим або відбитим з кліше (дереворит, мідерит чи інша графічна техніка) ім’ям власника, його емблемою чи якимсь символічним (часом гумористичним малюнком). Найстарший на землях Речі Посполитої чисто друкарський екслібрис видрукував Я. Шеліґа в Ярославі для ксьондза Баранського. Натомість першим відомим нині українським майстром — автором екслібрисів, став львівський гравер Іван Филипович. Польські бібліофіли й книгознавці добре знають його мідеритний екслібрис для відкритої 1747 р. варшавської публічної бібліотеки Залуських, яку вважають першою національною бібліотекою Польщі. До речі, збірки цієї бібліотеки, вивезені до Петербургу після третього поділу Польщі, стали однією з головних складових частин заснованої якраз тоді імператорської бібліотеки — нинішньої Російської національної бібліотеки.

З бібліотек українських громадських установ найбільше відомостей збереглося про книгозбірню Львівського Успенського братства, її склад не був результатом цілеспрямованого комплектування, а формувався стихійно, найчастіше з пожертв. Свої книжки в окремих випадках залишали вчителі чи студенти, що мешкали при братстві, його гості, а тому, попри випадковий характер свого утворення, бібліотека відбиває коло інтересів братчиків і освітніх діячів, пов’язаних з братським рухом ¹⁷⁴.

Зародком братської бібліотеки можна вважати збірку богослужбових книг, яка здавна була при львівській Успенській церкві ¹⁷⁵.

 ¹⁷² Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки им. В.И.Вернадского НАН Украины. Сост. М.А.Шамрай при участим Б.В.Грановского, И.Б.Торбакова, Киев 1995, № 30, 296, 622, 574, 2149, 2150.

 ¹⁷³ Каталог палеотипов, с.74, № 396,

 ¹⁷⁴ Ісаєвич Я. Бібліотека Львівського братства // Бібліотекознавство і бібліографія, Харків 1966, 3, с. 126-132; Шустова Ю.Э. Библиотека Львовского ставропигийского братства в контексте украинского национально-культурного возрождения в конце XVI — начале XVII вв. // Библиотеки в контексте истории: Тезисы докладов и сообщений второй научной конференции, Москва 1997, с. 159-162.

 ¹⁷⁵ Перша згадка про книги цієї збірки є в міській судовій книзі за 1543 рік. Зберігся також інвентар книжок Успенської церкви за 1579 рік. Див.: ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 1120, арк. 1-4. Опубл.: Zubrzycki D. Historyczne badania.., s. 59-60.

1589 року братство отримало вже згадувану приватну бібліотеку міщанина Леська Малецького. У документації /369/ XVII-XVIII ст. описи книг церкви, як правило, відокремлені від інвентарних описів братської бібліотеки. "Книги церковні" зберігалися в самій церкві і в скарбниці церковних речей ("сосудохранительниці"), а для бібліотеки було надано окреме приміщення. Бібліотечні книги використовувалися друкарями, коректорами, авторами передмов при підготовці видань до друку (про це свідчать помітки в списках, що та чи інша книжка видана до друкарні), а також для наукової праці. Так, у 1616 р. Памво Беринда взяв у братстві книгу "Дікціонар" латинський словник, потрібний йому для праці над славнозвісним "Лексиконом словенороським". Книги позичалися і до інших міст, зокрема, Віленському братству, Єлисеєві Плетенецькому до Києва (для підготовки до друку двох томів творів Іоана Златоустого), Петрові Могилі та іншим діячам. Можливо, братською бібліотекою користувався і Захарія Копистенський при написанні своєї відомої "Палінодії", бо в переліку джерел він називає книги, що були у Львівській братській бібліотеці ("Кройника словенская з грецкої" ^*, "Кройника сербская"). Іван Вишенський подарував братству "Хроніку грецьку", константинопольський купець М. Кавак — п’ять томів церковних книг, Йоаникій Ґалятовський — свій "Ключ разумінія". Рукописні курси філософії та інших наук, очевидно, були залишені бібліотеці студентами, що жили при братстві і вчилися в братській школі. Отримавши з різних джерел друковані книги, братство не раз дарувало або продавало однойменні старші рукописи (переважно богослужбові, зокрема "Апостоли") до різних міст і сіл, навіть за кордон. Збільшення книжкового фонду та структурні зміни в ньому можна простежити на підставі інвентарних списків ("каталогів"), які час від часу складалися братчиками. Збереглося кілька таких списків: за 1601 рік, наступний — з 1615 року, далі інвентар 1619 року, доповнений у 1623-1627 рр., інвентар Костянтина Мезапети 1637 року, "ревізія книг" 1688 року та інвентарні списки в архівних матеріалах XVIII ст. ¹⁷⁶

 ¹⁷⁶ Частину інвентарів опубліковано в різних археографічних виданнях. Останнім часом підготована до друку окрема їх публікація: Інвентарі бібліотеки Львівського Ставропігійського братства (XVI-XVIII ст.). Упорядник В. Фрис.

Вже у найдавнішому з перелічених каталогів бібліотека розподілялася на чотири частини: провідне місце займали кириличні книги (церковнослов’янські та українські), крім них, були грецькі, латинські та польські. У каталозі 1688 р. виділено в окремий розділ "греко-латинські книги", тобто видання з паралельним грецьким і латинським текстом. Каталоги дають змогу вивчати шляхи поширення в Україні друкованої книги. Зокрема, в каталозі 1601 року названо друковані Тріоді (пісну і цвітну), — очевидно, це були кириличні першодруки Швайпольта Фіоля 1491 року. У тому ж році в бібліотеці братства були два томи Біблії Францішка Скорини (Прага 1519), катехизис Симеона Будного (Несвіж, 1562), заблудівський Псалтир Івана Федорова (1569). У каталогах 1601 і 1619 рр. добре представлено острізькі видання, а в каталозі 1619 р. є, крім того, стрятинські друки і єдине видання Крилоської друкарні — Євангеліє учительне 1606 р. Таким чином, на початок XVII ст. у бібліотеці репрезентовані видання всіх тогочасних центрів українського книговидання. Серед церковнослов’янських і українських книг було чимало рукописних: у 1619 році 78 рукописів і 64 друки, в тому числі 87 богослужбових текстів творів отців церкви та повчань на релігійні теми. /370/

Як видно з каталога 1688 р., у наступні роки кількість творів українських письменників зростала, зокрема надійшли книги Йоаникія Ґалятовського ("Ключ разумінія", "Небо новоє", "Месія правдивий"), Антона Радивиловського ("Огородок Марії Богородиці", "Вінець Христов") і польськомовні твори українських авторів ("Літос", Київ, 1644, "Перспектива" К. Саковича). Була низка підручників грецької і латинської мов та словників, зокрема, посібник для вивчення фразеології класичної латини Альда Мануція молодшого, поширений у зв’язку з характерним для доби ренесансу прагненням поліпшувати стиль латинської мови, уникати "варваризмів". Грецька література репрезентована авторами усіх періодів її розвитку: класичного (Езоп, Піндар, Евріпід), елліністичного (Геліодор, Аполоній Александрійський, "Александрія" Лікофрона з Халкіди), греко-римського, візантійського. Були також видання головних представників політичного красномовства античності — Ісократа та Демосфена, збірник грецькою мовою "Промови давніх ораторів", збірка епіграм грецьких поетів. З римської літератури слід назвати твори Верґілія, Горація, Овідія, промови Ціцерона. З праць італійських гуманістів у інвентарях вказуються книги Ф. Петрарки, Піко делла Мірандола, Джіроламо Кардано. Непогано представлені книги з історії. Крім зразків античної історіографії (Ксенофонт, Фукідід, Діонісій Галікарнаський, Плутарх та інші), була книга венеціанського історика М.А. Сабелліко, угорська хроніка. З філософських праць перше місце займали видання Арістотеля (у 1688 р. 9 різних видань). Серед польських книг, яких було порівняно небагато, переважали видання на релігійні теми. В цьому виявилася зацікавленість братчиків богословськими суперечками між католицьким та реформаційним угрупованням у суспільстві Польщі. Заслуговує на увагу наявність твору представника плебейського крила аріанства Ґжеґожа Павла з Бжезіни "Різниця Старого завіту від Нового" (прибл. 1568 р.), антикатолицького твору Петра Статорія "Люблінська диспутація... з єзуїтом ксьондзом Адріяном Радзімінським" (1592). Були також книги чеською мовою, зокрема, велика за обсягом "Космографія", — очевидно, це празьке видання книги Яна і Сиґізмунда з Пухова. Чеську Біблію представлено двома або трьома примірниками. Це факт досить цікавий, оскільки відомо, яку велику роль відіграв чеський переклад Біблії в обгрунтуванні реформаційного руху і в розвитку чеської літературної мови.

У середині XVIII ст. до Львівського братства перейшла бібліотека священика братської церкви Антона Левинського (120 назв, понад 300 томів). У ній переважав розділ латинських книг, серед яких бачимо твори античних авторів (Езопа, Верґілія, Овідія, Ціцерона, Саллюстія, Тита Лівія, Курція Руфа), книги з юриспруденції, хроніки Мєховіти і Кромера. З праць українських авторів незмінний "Ключ разумінія" Йоаникія Ґалятовського, "Вінець Христов" і "Огородок Марії Богородиці" Антонія Радивиловського, "Камінь віри" Стефана Яворського, "Розиск..." Дмитра Туптала (Ростовського), праця Гната Кульчинського з історії церкви в Україні та Білорусії ("Specimen ecclesiae Ruthenae"), книга Кипріяна Жоховського про Люблінський собор 1680 року, Києво-Печерський патерик.

Відомі каталоги не охоплюють всіх пам’яток української писемності, які були в розпорядженні братства. Деякі із стародруків та рукописних збірників /371/ взагалі не включені до каталогів, можливо, тому, що вони входили не до бібліотеки, а до архіву. Зокрема, в складі одного із збірників ставропігійської колекції оправлено разом такі рукописи та стародруки: 1) анонімний твір полемічної літератури, написаний у 1638 році у вінницькому Успенському братському монастирі — "Indicium to jest pokazanie..."; 2) рукописна копія "Віршів на жалосний погреб... Сагайдачного" та деяких інших віршів; 3) панегірик Гр. Седовського на честь Гр. Кирницького (Венеція 1642); 4) Гр. Бутовича, Еводія (вірш на честь Арсенія Желиборського, виданий у братській друкарні в 1642 році); 5) італійська брошура "Il trofeo delia bonta per il giorno festivo de B. Turilio Arcivescovo di Lima" (Рим 1680). У складі братської бібліотеки дійшов до нас також рукописний збірник Михайла Гунашевського, що включає цінні пам’ятки української літератури та історіографії: "Пересторогу", Львівський літопис, медичні рецепти, нотатки з астрономії, апокрифічні статті тощо. За свідченням Августа Бєльовського, в бібліотеці, яка належала раніше братству, збереглися записки Самуїла Казимира Кушевича про події 1655 р., згадувана вже книга записів українського крамаря Петра Кунащака.

Братчики розуміли велике культурне значення своєї книгозбірні й час від часу обирали зі свого складу спеціальних "дозорців бібліотеки". Зокрема, в 1648 році виконання цих обов’язків доручено Павлові Лавришовичу, в 1657 році — Василеві Леоновичу, а в 1747 році догляд за бібліотекою покладено на Дмитра Дейму. Все ж, коло тих, хто користувався бібліотекою, залишалось обмеженим і для того, щоб стверджувати її "загальнодоступність" ¹⁷⁷, нема підстав. Головне значення збірки — те, що вона донесла до наступних поколінь низку цінних писемних пам’яток.

На жаль, каталогів бібліотек інших братств немає, але є згадки про окремі книжки, що належали до різних братств. Серед документів, що стосуються братств менших міст і навіть деяких сіл, є і звістки про конфлікти між братствами й священиками — хто має "рядити" церковними книгами. Досить часті марґінальні записи про те, що братства купували книги для церков або й замовляли їх переписування.

У другій половині XVII і у першій половині XVIII ст. найбільші книгозбірні були при навчальних закладах і у великих монастирях різних конфесій. З точки зору історика української культури, чи не найцікавішою є бібліотека Києво-Могилянської академії. Вона, як припускають дослідники, успадкувала деякі книжки ще від бібліотеки Київської братської школи, пізніше збагатилася книгами з бібліотеки Петра Могили, а також із збірок визначних церковних і освітніх діячів Дмитра Туптала (Ростовського), Рафаїла Заборовського (подарував 137 книг), Іларіона Григоровича (586), Варлаама Лащевського (872), Тимофія Щербацького (1144 книги) та інших ¹⁷⁸.

 ¹⁷⁷ Шустова Ю. Библиотека.., с. 159.

 ¹⁷⁸ Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія, вид. 2, Київ 1981, с. 112; Каганов И. Я. Каталог Библиотеки Харьковского коллегиума 1769 г. Из истории украинской книжной культуры XVIII столетия // Книга. Исслед. и мат., сб. 6, 1962, с. 120.

1786 року засновано окрему бібліотеку при бурсі для незаможних студентів, які не мали змоги самі купувати книжки. /372/ Фундатором її став вихованець Києво-Могилянської академії, історик М.М. Бантиш-Каменський ¹⁷⁹. До бурсацької бібліотеки надсилали книги окремі колишні професори і учні академії, чимало книжок студенти привозили зі своїх закордонних подорожей. Нерідко академія замовляла книжки у відомого вроцлавського книгаря і друкаря Корна.

Після злиття 1780 року академічної і бурсацької бібліотек у об’єднаній книгозбірні було бл. 12 тис. томів книжок з різних галузей знань, у тому числі багато друкованих за кордоном. Російський освітній діяч писав, відвідавши бібліотеку, що побачив у ній "...много редких манускриптов... множество творений древности и творений новейших, ще вкус учения и философия положили печать свою" ¹⁸⁰. Значна частина колекції, в тому числі й найстарші з наявних там видань, загинули під час пожеж 1780 і 1811 рр., лише частина книжок колишньої академічної книгозбірні збереглися в різних бібліотеках, насамперед, у Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського НАН України. Наприклад, у каталозі палеотипів останньої зареєстровано твори Платона в латинському перекладі Фічіно, подаровані академії Томою Хальчинським, грецька граматика К.Ласкаріса, подарована митрополитом Тимофієм Щербацьким ¹⁸¹. Серед книжкових скарбів академічної збірки, які дійшли до наших днів, особливо цінні рукописні курси риторики і філософії професорів Києво-Могилянської академії, а також курси цих та інших наук, що були складені в інших навчальних закладах і привезені до Києво-Могилянської академії її студентами та викладачами ¹⁸².

Бібліотека Києво-Могилянської академії мала великий вплив на формування книгозбірень колегіумів Лівобережної України — Чернігівського та Харківського. Про використання студентами книжок бібліотеки Харківського колегіуму видно з інструкції, даної в 1769 р. тодішнім білгородським єпископом Самійлом Миславським ректорові Харківського колегіуму Нову та префектові й учителеві філософії Михайлові Шванському. Параграфи 1-4 розділу про філософію повторюють відповідні параграфи подібної інструкції, складеної ще 1763 року тим же Миславським, на той час ректором Київської академії. Зате шостий параграф, присвячений навчальним посібникам, у харківській інструкції значно повніший. Зокрема, тут рекомендовано "читати (в класі) філософії неодмінно і, якщо можливо, то й мати учням" книгу Якова Козєльського "Філософічні пропозиції", а також "господина Деламберта о разных физических и философических материях на российском языке, некоторые Ломоносовы речи о физических вещах, как-то о явленнях воздушных, от электрической силы происходящих, о происхождении света, слово, новую теорию о цветах представляющее, о рождении металлов от трясения земли и прочие тем же подобные" ¹⁸³.

 ¹⁷⁴ Там само, с. 113.

 ¹⁸⁰ Там само, с. 116.

 ¹⁸¹ Каталог палеотипов.., с. 251, 352, № 1300, 2010.

 ¹⁸² Стратий Я., Литвинов В., Андрушко В. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии, Київ 1982. ¹⁸³ Каганов И. Я. Каталог Библиотеки.., сб. 6, с. 117. /373/

Для вивчення кола інтересів освітніх і церковних діячів, вихованих Київською академією, важливий опис бібліотеки Феофана Прокоповича, яка нараховувала під кінець його життя близько трьох тисяч томів ¹⁸⁴. Після переїзду Прокоповича до Петербургу його бібліотека зажила слави найкращої в державі, зокрема багатшої від імператорської  ¹⁸⁵. Багатою була й бібліотека Стефана Яворського, яку він заповів заснованому ним Ніжинському монастиреві Богородичний назарет. Оскільки там вони не використовувалися, то, на прохання керівників Харківського колегіуму, більша частина збірки була передана цьому закладу ¹⁸⁶, в наш час частину цих книжок виявлено у бібліотеці Харківського університету (245 книг) і у Харківській науковій бібліотеці ім. В. Короленка (50 книг) ¹⁸⁷. Збереглися два каталоги бібліотеки Харківського колегіуму. Перший з них датовано 1753 (колегіум у ньому названий академією), наступний 1769 роком. В другому з них зареєстровано 1669 назв книг латинською мовою, далі перелічені книжки церковнослов’янською і російською мовами (181), врешті, польською та західноєвропейськими (142). Цілком природно, значне місце в каталозі займають твори античних авторів, тексти Святого Письма латинською мовою, твори отців церкви і різні богословські видання. Заслуговують на увагу численні видання творів Еразма Роттердамського, зокрема десятитомне зібрання творів ("Opera omnia", Лейден 1704-1706, два примірники), філософські трактати Бекона, Декарта, Ґассенді. З творів українських авторів можна назвати три примірники "Неба нового" Ґалятовського, збірку віршів Івана Максимовича "Богородице Діво..." (Чернігів 1707). Перевага латинських творів пояснюється роллю цієї мови у навчанні ¹⁸⁸. Серед перелічених у датованому 70-ми роками XVIII ст. каталозі власних книг ректора Харківського колегіуму Лаврентія Кордета (215 назв) значну частку посідають античні автори, але досить численні літературні й наукові твори авторів XVIII ст. російською, французькою та іншими мовами ¹⁸⁹.

До наших днів дійшло чимало інвентарів книг монастирських бібліотек XVIII ст. Зберігала своє значення старовинна бібліотека Києво-Печерської лаври ¹⁹⁰.

 ¹⁸⁴ Чижевський Д. Бібліотека Теофана Прокоповича // Науковий збірник / Українська вільна академія наук у США, 2, Нью Йорк 1953, с. 127-136.

 ¹⁸⁵ Okenfuss M. The rise and fali of Latin humanism in early-modern Russia: pagan authors, Ukrainians and the resiliency of Muscovy, Leiden, New York, Koln 1995, p. 110.

 ¹⁸⁶ Маслов С.И. Библиотека Стефана Яворского // ЧОНЛ, 1914, кн. 24, вып. 1 (і окрема відбитка).

 ¹⁸⁷ Луцкая Ф., Мазманьянц В. Судьба библиотеки Стефана Яворского // Книга. Иссл. и мат., сб. 70, 1995, с. 195-197.

 ¹⁸⁸ Там само, с. 108-115.

 ¹⁸⁹ Попов П.М. З листування Г.С. Сковороди // Исследования и материалы, т. 18, 1955, с. 59-60.

 ¹⁹⁰ Кагамлик С.Р. З історії формування бібліотеки Києво-Печерської лаври (на матеріалах архівних фондів) // Бібліотека у розвитку історичної науки в Україні: Тези науково-практичної конференції, Київ 1994, с. 59-62.

Про наукові зацікавлення ченців свідчать і дані про книжкові збірки ряду інших монастирів. Так, з нагоди скасування австрійською владою Скиту Манявського — останнього в Галичині православного монастиря — скарбник цього монастиря Паладій Калиновський у вересні 1785 р. уклав перелік 126 книг скитської бібліотеки. Зрозуміло, почесне місце тут займали богослужбові /374/ тексти і книги, були "Апокрисис" Філалета, твори Антонія Радивиловського, Дмитра Туптала-Ростовського та інших українських авторів. Хоч монастир був опорою православ’я, мав він і численні видання з західноєвропейських друкарень — латинською мовою "Природничу історію" Плінія Старшого у 37 книгах, католицькі "Аннали" церковної історії Баронія, курс філософії Христіяна Вольфа, далі паризькі греко-латинські видання творів Василія Великого, Іоана Златоустого, Кирила Александрійського, а з другого боку — твори католицьких богословів. Як бачимо, православні монастирські бібліотеки не цуралися католицьких і навіть протестантських видань ¹⁹¹.

 ¹⁹¹ Федоровские чтения. 1982, Москва 1987, с. 6.

Заслуговують уваги бібліотеки василіянських греко-католицьких монастирів і колегіумів. Колегіуми діяли на Правобережжі у другій половині XVIII ст. при василіянських монастирях у Гощі (перетворений з православної школи на початку XVIII ст.), Шаргороді (заснований бл. 1749 р.), Бучачі (1754 р.), Любарі (бл. 1758 р.), Умані (1766 р.). Після скасування єзуїтського ордену василіяни протягом останньої чверті XVIII ст. відкрили школи в будинках колишніх єзуїтських колегіумів у Барі, Овручі, Острозі, успадкувавши й книгозбірні цих колегіумів. Як видно із збережених рукописів, у монастирських бібліотеках викладачі й слухачі мали змогу користуватися численними курсами лекцій, що їх записали слухачі-українці в різних школах України й за кордоном. Так, лише з бібліотеки Крехівського монастиря дійшла до нас низка філософських рукописів: збірка різних творів, переписаних у 1659-1661 рр. Іваном Красовським (диспути із загальної логіки, вступ до математики, трактат про практичну геометрію, "про сферу", космографія, фізика, метафізика, диспути до чотирьох книг "Метеорології" Арістотеля), диспути до "Метафізики" Арістотеля, записані 1671 року у Львові Андрієм Красовським, "Основи філософії", записані у Львівському університеті Артимовичем, ілюстрований курс загальної і часткової фізики, філософський курс 1757 року із Золочівської піярської школи, "Природна наука" (курс філософії) 1765 року із Загаєцького монастиря. У назвах ряду філософських курсів зустрічаємо посилання не на західних церковних авторитетів, а на твори візантійських богословів. Важливо відзначити, що в деяких греко-католицьких монастирських книгозбірнях впродовж XVIII ст. зберігалися також рукописні книги православних авторів, у тому числі й підручники. Так, з наявної у ЛНБ збірки рукописів з василіянських монастирів можна назвати такі курси, як "Philosophia naturalis", розпочата в Києво-Могилянській академії 23 травня 1705 року (це, очевидно, лекції Христофора Чарнуцького), підручник поетики з Чернігівського колегіуму (1735-1736 рр.). У бібліотеці Почаївського монастиря виявлено поетику Феофана Прокоповича, у згадуваній вже бібліотеці Крехівського монастиря В. Щурат знайшов збірник київських викладів Феофана Прокоповича з риторики, поетики, філософії та його п’єсу "Владимир". У Одеській державній бібліотеці ім. М. Комарова є рукописний курс з риторики; як це часто бувало, титульна сторінка його оформлена за зразком форм стародруків. Збережені до наших днів рештки /375/ монастирських бібліотек, як і їх каталоги, є важливим джерелом з історії освіти і науки в Україні ¹⁹². В більшості давніх каталогів книжки згруповано за мовами, з часом з’являється і розподіл за жанрами і галузями знання. Так, у каталозі 1766 р. Дрогобицького кармелітського монастиря позиції класифіковано за тематикою (духовні, полемічні, історичні тощо), форматами, елементами оздоблення примірників (наявність шкіряної оправи) ¹⁹³.

До найбільших належали бібліотеки у центрах єпархій ¹⁹⁴, при окремих католицьких монастирях (домініканських, єзуїтських та інших), а також при колегіумах, що їх вели єзуїти та піяри ¹⁹⁵. Виділялась багатством і різноманітністю збірок одна з найстарших — бібліотека Львівського домініканського монастиря, для якої в 1551 р. почали будувати окреме приміщення. Значення цієї бібліотеки зросло після заснування 1606 р. генеральної студії — головної для провінції домініканського ордену. Каталог основної монастирської бібліотеки включав описи 3532 книг в 4041 томі, з яких 1148 італійською мовою, 729 — німецькою, 603 — польською, 285 — французькою. Крім цієї книгозбірні при монастирі виникли окремі менші бібліотеки — студентів генеральної студії, проповідницька, музична, медична (при аптеці), "прогібітів" (заборонених видань) ¹⁹⁶. Певні відомості є про бібліотеки інших католицьких монастирів у Львові (францисканців конвентуальних, бернардинів (францисканців обсервантів), реформатів, капуцинів, кармелітів взутих і босих, авґустіянів, тринітаріїв, єзуїтів, театинів, бенедиктинок, кармелітанок взутих) ¹⁹⁷.

 ¹⁹² Про місця зберігання цих та деяких інших рукописів з монастирських бібліотек див.: Я.Ісаєвич. З історії викладання філософії на Україні (XVI-XVIII ст.) // Від Вишенського до Сковороди: З історії філософської думки на Україні XVI-XVIII ст., Київ 1972, с. 29-35.

 ¹⁹³ Стецик Ю. Монастирі Дрогобиччини (XIV — початок XIX ст.), Дрогобич 2000, с. 54-55.

 ¹⁹⁴ Заснована у середині XVIII ст. єпископом Мануїлом Ольшавським мукачівська єпископська бібліотека наприкінці цього століття мала близько дев’яти тисяч томів. Див.: Мишанич О. Література Закарпаття, с. 33.

 ¹⁹⁵ Pidłypczak-Majerowicz M. Biblioteki i bibliotekarstwo zakonne na wschodnich ziemiach Rzeczypospolitej w XVII — XVIII wieku // Acta Universitatis Vratislaviensis: Bibliotekoznawstwo, 20, 1996, s. 1-193.

 ¹⁹⁶ Szóstek I. Biblioteka dominikanów lwowskich w świetle katalogu z r. 1776 // Studia nad historią dominikanów w Polsce, 2, Warszawa 1975, s. 411, 447.

 ¹⁹⁷ Różycki E. Książka.., s. 174-189. /376/

Варто відзначити, що в Науковій бібліотеці Львівського університету збереглась медична книга, надрукована в 1523 р., з аптеки єзуїтського колегіуму, а також Сатири Ювенала (Венеція 1501) з записами про те, що книжка надійшла до єзуїтського колегіуму 1615 р., а пізніше належала до підручної книгозбірні професора поетики ¹⁹⁸. Для дослідження української та білоруської культур й українсько-білорусько-польських культурних взаємин важливі інвентарі бібліотек василіянських монастирів ¹⁹⁹. Укладені 1788 р. інвентарі василіянських монастирів (Бережани, Більче, Буськ, Бучач та інші), а також переліки книжок, переданих після скасування австрійською владою ряду монастирів Львівській університетській бібліотеці, були вивезені нацистами в роки війни до Сілезії і потім опинилися у Національній бібліотеці у Варшаві ²⁰⁰. Дотепер спеціально досліджувались лише окремі з монастирських бібліотек, зокрема, дуже давня і багата книгозбірня Львівського домініканського монастиря ²⁰¹.

 ¹⁹⁸ Ibid., s. 186.

 ¹⁹⁹ Pidłypczak-Majerowicz M. Biblioteki klasztorne prowincji koronnej zakonu bazylijanów w XVIII wieku // Z badań nad polskimi księgozbiorami historycznymi, 16, 1995, s. 21-47.

 ²⁰⁰ Перелік цих інвентарів, а також інших бібліотечних каталогів та інвентарів з України та Білорусії див.: Paszkiewicz A. Rękopiśmienne inwentarze i katalogi bibliotek z ziem wschodnich Rzeczypospolitej (spis za lata 1533-1939), Warszawa 1996, s. 21-24, 35 та інші.

 ²⁰¹ В кінці XVI ст. бібліотека та архів були під наглядом брата Венцеля — Мартина Ґруневега. Див.: Я. Ісаєвич. Україна давня і нова.., с. 132-172.

Поступово збільшувалася кількість бібліотек, що належали церковним діячам, єпископам, викладачам семінарій; невеликі книжкові зібрання мали окремі сільські священики, інколи й дяки, продовжували поповнюватися магнатські бібліотеки. Дуже зросли книгозбірні магнатів Правобережжя і Галичини у кінці XVII — першій половині XVIII ст. Уявлення про них дають інвентарі та збережені частини колекцій. Порівняно краще від інших досліджена бібліотека князя Юзефа Олександра Яблоновського, розміщена в трьох родових маєтках — Ляхівцях на Волині, Підгірцях та Яблуневі в Галичині. /377/ Як видно із екслібрисів у книгах, що нині описані в НБУВ, до бібліотеки Яблоновських надходили книжки з німецьких і польських книгозбірень, у тому числі з бібліотеки XVI ст. поета і дипломата Яна Дантишка, мекленбурзького герцога Ульріха III; збереглися у складі цієї збірки і книги колишньої міської бібліотеки Кенігсберґа, окремі книги, що належали раніше професорам різних німецьких університетів ²⁰².

Типовою магнатською бібліотекою була і книгозбірня палацу у Вишнівці, заснована останнім представником роду князів Вишневеньких Михайлом Сервацієм (1680-1744). Складений незабаром після його смерті каталог включає видання: латинською мовою — 842, французькою — 330, польською — 238, італійською — 24, німецькою — 10, англійською і чеською — по одному. На 1777 р. Вишнівецька бібліотека, успадкована родиною Мнішеків, мала вже 1985 видань у 3444 томах. У Національній бібліотеці ім. В. Вернадського збереглося 197 томів з Вишнівецької бібліотеки ²⁰³. Частина книжок заснованої наприкінці XVIII ст. Тульчинської бібліотеки Потоцьких вже після війни була придбана бібліотекою Торунського університету ім. М. Коперніка ²⁰⁴. Таких прикладів можна навести і більше.

Також і в Лівобережній козацькій Україні — Гетьманщині та Слобожанщині постійно зростало зацікавлення книгами. Щоправда, не був реалізований розроблений Федором Туманським в 1779-1780 рр. проект заснування в Глухові Академічної книгарні (а також "Академічного зібрання в Малоросії" — прообразу майбутньої Академії наук) ²⁰⁵.

Основна частина книг для приватних бібліотек і далі надходила з-за кордону. Це стосується, зокрема, бібліотеки гетьмана Івана Мазепи в Батурині, де французький дипломат Жан Балюз бачив багато латинських книжок ²⁰⁶, і пізнішої великої бібліотеки гетьмана Кирила Розумовського в тому ж Батурині; бібліотекарем при ній був француз Адам. Частина книжок цієї збірки опинилася потім у бібліотеці Рєпніних у Яготині, інша — у Відні, де був послом його син Андрій ²⁰⁷.

 ²⁰² Булатова С.О. Екслібриси в книжковому зібранні Яблоновського // Бібліотечний вісник, 1997, № 1, с. 20-29; Булатова С.О. Книжкове зібрання роду польських магнатів Яблоновських XVII — сер. XIX ст.: походження, доля та історико-книгознавча реконструкція. Автореф. дис., Київ 1999.

 ²⁰³ Ціборовська-Римарович І.О. Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського // Рукописна та книжкова спадщина України, вип. 4, Київ 1998, с. 194-201.

 ²⁰⁴ Strutyńska M. Stare druki proweniencji Potockich z Tulczyna w zbiorach Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu // Z badań nad polskimi księgozbiorami historycznymi, 14, 1992, s. 165.

 ²⁰⁵ Оглоблин О. Федір Туманський і його проект Академічної книгарні в Глухові кінця 1770-х рр. // Науковий збірник / Українська вільна академія наук у США, 2, Нью Йорк 1953, с. 143; Оглоблин О. Люди старої України та інші праці, Остріг; Нью Йорк 2000, с. 229-231.

 ²⁰⁶ Борщак І. Мазепа // ЗНТШ, т. 152, 1933, с. 29-30; Андрусяк М. Гетьман Мазепа як культурний діяч // Мазепа. Збірник, т.2, Варшава 1939, с. 81-82.

 ²⁰⁷ Зленко П. Українські приватні бібліотеки // Українська книга, 1937, 9-10, с. 200-202; Чикаленко-Келлер Г. Рєпніни та Яготинська бібліотека // Науковий збірник / Українська вільна академія наук у США, 2, Нью Йорк 1953, с. 11-113. Велика нотозбірня цієї бібліотеки згодом виділена окремо і сьогодні майже повністю зберігається в Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського.

Як гадають, при спаленні Батурина російським військом під проводом Меншикова у листопаді 1708 р. згоріли бібліотеки гетьмана Мазепи /378/ і генерального писаря Пилипа Орлика. Вже на еміграції Орлик зібрав нову велику бібліотеку ²⁰⁸. У XVIII ст. формуються і книжкові зібрання козацької старшини на Гетьманщині. Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка (1691-1760) дає уявлення про його книгозбірню, шляхи її поповнення та спосіб функціонування ²⁰⁹. Коли Ханенко об’їжджав свої маєтки, якісь книжки були при ньому завжди, але основна бібліотека перебувала у одному із цих маєтків, як припускають, в Городищі. Є чимало записів про обмін і дарування книжок, менше записів про їх купівлю (зокрема, в Києві). Ханенко дбав про оправу для своїх найцінніших книг. Як видно з його щоденника, важливу роль в колі читацьких інтересів козацької старшини середини XVIII ст. стали відігравати газети ²¹⁰, як періодичні видання, так і летючки з повідомленнями про різні події. Поширення приватних бібліотек дослідники слушно пов’язують з проникненням в Україну ідей Просвітництва ²¹¹. Наприкінці XVIII ст. пожвавлюється книжкова торгівля, частіше, ніж раніше, друкуються книгарські каталоги. Так, львівський книгар Карл Ґоттлоб Пфафф друкував окремі переліки медичних, хірургічних і юридичних книг.

Головну роль в інтелектуальному житті України відігравали книги, привезені з-за кордону. З книг, створених в Україні, особливо важливими були рукописні навчальні посібники, пісенники, історичні твори. Як книгозбірні установ, так і приватні, що формувалися в Україні, сприяли витворенню того інтелектуального клімату, що забезпечував дальше зростання попиту на книжку. Тим самим вони були істотним чинником у розвитку книговидання і книгарства. Для узагальненої оцінки стану українських бібліотек другої половини XVII-XVIII ст. ще бракує спеціальних досліджень. Але ясно, що розвиток бібліотек відображав, з одного боку, інтеграцію культурної активності освічених людей у процеси загальноєвропейського характеру, з другого боку, — поступову втрату тих елементів самобутнього розвитку національної культури, які намічалися у розвитку бібліотек, як і взагалі культури, у попередній період. Національний струмінь мусив пробивати собі шлях в обставинах, що сприяли, в основному, дальшому утвердженню привілейованого статусу культури панівних меншин.

 ²⁰⁸ Борщак І. В книгозбірні гетьмана Орлика // ЛНВ, 1923, 11.

 ²⁰⁹ Білокінь С. Книжні інтереси Микола Ханенка // Просфонема.., Львів 1998, с. 117-124.

 ²¹⁰ Там само, с. 122-124.

 ²¹¹ Зленко П. Українські приватні бібліотеки // Українська книга, 1937, № 7-8, с. 166-174; Соколов В. Природничо-наукова і технічна книга в приватних книжкових зібраннях в Україні у XVIII ст. // Бібліотечна планета, 2000, № 2, с. 36-39.

Попередня     Головна     Наступна