Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Частина 1.
Частина 2.
Частина 3.
Частина 4.
Частина 5.
Частина 6.
Частина 7.
Частина 8.
Нерозгадані таємниці «Історії Русів»
Іван Крип’якевич. Історія Русів.
Ориґінальний текст Исторіи Русовъ.
За майже двохсотлітній
період свого існування «Історія Русів» була опублікована двічі: один раз малим
тиражем російською мовою в 1846 році в Москві, вдруге — 1956 року в Нью-Йорку.
Свого часу вона таємно
поширювалася в списках, за неї платили несосвітенні гроші, всі, хто її
прочитав, зазнали її чару. «Історією Русів» користувався Тарас Шевченко при
написанні багатьох своїх патріотичних творів, а також Пушкін («Полтава»),
Гоголь («Тарас Бульба») та багато-багато інших письменників, істориків,
політичних діячів.
«Історія Русів» — це
твір історичний і політичний, суворо реалістичний і легендарний, романтичний;
це — дзвін на сполох, заклик українцям до єднання, визволення, це — історично
справедливий погляд на наше минуле.
Дуже тяжко читати цю книжку. Адже вона про тебе, про мене, про нас. В багатьох випадках на багатьох сторінках хотілося б її переписати, зробити іншою, щось усправедливити, щось відкинути. Та неможливо переписати разом з вами минуле життя. Та ще й лиха логіка майбутнього виростає теж з цієї книжки, в якій уяскравлено проступає наше минуле, коригуючи наш поступ. «Історія Русів» — це первісна частина ракети, яка запустила нас з вами в космічний безмір історії народів і держав. Як би ми з вами не намагались щось змінити і переінакшити, все це можливо в міру нашого розуму і потуги, але нездоланна сила інерції тисячолітнього буття, нашого генотипу і нашого характеру присутня буде в наших найсміливіших дерзаннях.
Твердіше дивімося в дзеркало. Твердіше в тому розумінні, що не одхиляймося од свічада, коли воно твердить нам неприємні речі. Але і не цураймося його, коли справедливі твердження нам приємні. Це нам буде легше робити. Дуже багато ми не знаємо про себе — ця книжка має властивість нам дещо розтлумачувати. І вперше, і вдруге, і втрете. Ми гірші, аніж ми думали про себе в найприкріший час петрівчаної ночі, але ж ми і кращі, аніж видаємося собі в мить золотої ейфорії. Ми тверді, пругкі, відчайдушні, сентиментальні і романтичні. Часом надто жорстокі, а часом слиняві лінюхи і надзвичайно безалаберні люди.
Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись. Вона приходить до українців завжди у вирішальні часи. Зайве твердити, що зараз саме така пора.
Чому у нас відступників так много
І чом для них відступство не страшне, —
колись скрушно і трагічно брав голову у руки Іван Франко. Тому, хто намагатиметься зчитувати рентгенограму сучасних вчинків нашого народу, знадобляться ці гарячі сторінки про минуле.
Трохи більше як півтора століття проминуло з того часу, коли Осип Бодянський видав «Історію Русів» в оригіналі у Москві, і скоро буде півстоліття, як вийшла вона українською мовою у Нью-Йорку. Обидва тиражі незначні. Раритет в обох випадках. Спробуй, бібліофіле, книжнику непогамовний, дістань цю книжку. Обидві вони були переді мною, коли я взявся відтворити цю видатну пам'ятку культури сучасною літературною мовою. Американський переклад Вяч. Давиденка за редакцією і вступною статтею Олександра Оглоблина з обкладинкою Якова Гніздовського вийшов у Нью-Йорку в 1956 році у видавництві «Вісник» — ООЧСУ. Редакція від себе додатково супроводила це видання ще і таким розтлумоченням свого завдання: «Готуючи до друку українське видання, редакція намагалася якнайбільше наблизити цей твір до сучасного українського читача і заразом якнайменше відійти від його первісного оригінального тексту. Це не було легким завданням. Мова-бо «Історії Русів» — це не просто російська літературна мова кінця XVIII століття, як твердив дехто з дослідників цієї визначної історичної пам'ятки. Це — мова, якою писала тоді українська шляхетська інтелігенція — з багатою домішкою українізмів у зворотах і чисто українських слів. Чимало є в ній української військової, соціально-політичної і побутової стародавньої термінології, приповідок, пісень, навіть цілих речень, писаних народною українською мовою».
Редакція вважала, що мова, на яку був перекладений текст «Історії Русів», не була в стислому значенні сучасною українською літературною мовою. Мені ж хотілося наблизити книжку до сучасного читача, і я намагався позбутися пересадів старожитньої лексики, надміру діалектизмів, переважно галицизмів, і, звичайно, позбутися деяких пропусків слів, деяких неточностей. Коротше кажучи, я намагався бути ближчим до сучасного читача, аніж ставив собі за завдання автор перекладу 1956 року.
«Предкладати — пропонувати, сливе — майже, передніше — раніше, ознаймував — оголосив, переємник — спадкоємець, скудота — злиденність, нагани — дорікання, драпіжницькі — хижацькі» і таке інше; цей парний ряд слів, в якому я зупинявся на другому варіанті, свідчить про мій свідомий намір осучаснити текст. А все ж він лишається певною мірою важкуватим, бо збережений синтаксис і старі призабуті форми дієприкметників, а «тая» та «сей», майже послідовно вживані, додають свого специфічного аромату...
ІВАН ДРАЧ
© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
29.XI.2001 (останні правки 3.I.2002)