[Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К., 1998. — С. 5-10.]

Попередня     Головна     Наступна

ПЕРЕДМОВА
МІЖ ДОГМАМИ І ПОРОЖНЕЧЕЮ — СТАН СУЧАСНОЇ ДУМКИ

«Від стародавньої культури залишиться тільки купа руїн, а в кінцевому підсумку — купа попелу, але завжди будуть уми, які ширятимуть над цим попелом».

Л. Вітґенштайн. «Змішані нотатки».

Інвентарний опис

Ураганний вітер, який наприкінці нашого сторіччя змітає все: ідеології, утопії, міфи, системи, доктрини та догми, не пощадив і філософію; враження таке, що все там обвалюється й водночас народжуються й розмножуються нові теорії, часто дуже різні або суперечливі. Збурена полемічними сутичками, контрастами й протиставленнями, нова філософія, обриси якої тільки починають проступати, бентежить, непокоїть і дивує: як ми маємо ставитися до реальних проблем, порушених цими розмаїтими течіями сучасної думки? Ми хочемо, щоб наша книжка стала компасом, проводирем або духовним навчителем, які допомогли б зорієнтуватися розгубленому читачеві; в ній ідеться про фундаментальні зміни, які відбулися наприкінці нашого сторіччя в культурі та у світі ідей. Це своєрідний інвентарний опис, здійснений у володіннях філософії, а також і в широкому контексті людської думки.

Такі підсумки особливо важко підбити з огляду на те, що минуле, як уже відзначив Токвіль, більше не освітлює майбутнього, і людський дух змушений посуватися вперед у темряві. Ми справді живемо в перехідний час — непроглядний, кризовий, багатий на апорії та невизначеності й, навпаки, бідний на очевидні факти і висновки. В момент, коли розпадаються великі категорії думки, коли змішується більшість орієнтирів, коли минуле вже не прояснює сучасного, всякий такий інвентарний опис, певно, здаватиметься надуманим, ризикованим, передчасним, відкритим для гіпотез та припущень. Отже, підсумки, які ми спробуємо підбити, неминуче будуть радше проблематичними, аніж енцик-/6/лопедичними, таким собі переліком уже розглянутих, але до кінця не з’ясованих тем.

Що ж це за опис, який ми збираємося вам запропонувати, до яких висновків спроможні ми прийти сьогодні, в кінці двадцятого сторіччя? Подамо тут короткий огляд суперечливих процесів, які нині відбуваються в царині високої науки.

Крах світогляду

Перше, що ми бачимо, — це краєвид, завалений руїнами: це кінець переможного розуму з його кортежем абсолютів, це загибель глобальних ідеологій, які згасають саме внаслідок цього занепаду унітарного раціонального розуму. Основи й усталені істини, на яких стояла наша наука, нині вибухнули й розлетілися на друзки. Субстанція розсіялась, поставлено під сумнів великі реґулятивні принципи людського досвіду (детермінізм тощо), доведено принципову нерозв’язність формалізованих систем, розкрито недостатність індукції в експериментальних науках — тобто всі наші усталені істини розсипалися на порох. Наші переконання захиталися. Посеред цього загального краху тріумфують (іноді) позитивізм та ідолізація науки, які виключають зі сфери своїх інтересів найкардинальніші проблеми раціонального розуму. І нарешті, уважний спостерігач не може не відзначити катастрофічного обвалу культурних цінностей. Тканина нашого життя шматується на клапті протягом усього двадцятого сторіччя.

До нового мислення та етики

Тож чи можна говорити з певністю про «трагічні звуки присмерку», про «занепад життя людського духу, що в наші дні котиться до катаклізму»?

Наша відповідь на це запитання не буде категоричною: проти кризового становища, в якому ми опинилися і з погляду практики, і з погляду теорії, сучасна думка вже пропонує певні ліки. І хоч основи й традиція стерлися, хоч місце сьогодні порожнє, хоч криза культури очевидна, хоч цінності та смисл видаються мертвими або цілком затемненими, проте іноді проступають ще невиразні обриси нової думки, а також мудрості й надії.

З руїн проростають перші вруна інтелекту, що обіцяє нечуваний поступ: імовірне, непевне, ускладнене — такі сьогодні /7/ підвалини нашого мислення і наших наукових досягнень. Парадигма складності живить сучасну теорію. Більше того, іноді ми вдаємося до неймовірних експериментів: відсутність твердих основ не перешкоджає ані науковій діяльності й практиці, ані суто філософським дослідженням.

Але духовний вакуум поширився і на сферу дій. Адже й у цій галузі вибудовуються нові форми. Бо, зрештою, коли руйнуються пастки утопізму та його марксистських сурогатів, коли розвіюються ідеології, то в цьому новому просторі неминуче утворюється й етична прогалина. Саме її і прагне заповнити сучасна етична думка. Принцип відповідальності, ідея комунікації — саме вони закладають нові підвалини дії. Якщо надія радикально змінити людину та суспільство згасла, якщо утопії вмерли, то ми неминуче прийдемо або до нових основ, або до кардинальної руйнації основ, яка, проте, не тотожна хаосу.

Таким чином, зяяння, що утворюється на місці загиблих ілюзій, — це не крах і не прірва, а творча реорганізація, час несподіваних відкриттів, інтелектуальних авантюр і вирішальних перемін, коли думка усвідомлює складність реальної дійсності.

Структура цієї книжки

Працю, яка складається з текстів, що належать сучасним мислителям, та коротеньких нарисів, де пояснюється, яку роль відіграли ці тексти в поступі ідей нинішнього сторіччя, поділено на три головні частини, яким передує вступ. У першій частині описано фундаментальні засади, на яких вибудовується думка кінця нашого сторіччя. Друга частина піддає аналізу природу кризи, що перенесла нас із XIX сторіччя в сьогоднішній світ. Третю частину присвячено сучасній думці у власному значенні цього слова — тобто ідеям, що виникли не раніш як у 60-і та наступні роки. Ми прагнули дотримуватися цього поділу тією мірою, якою дозволяв нам реальний поступ у різних галузях думки та пізнання; кілька винятків, позначених у тексті, було зроблено для ясності викладу.

«Вступ» присвячено Ніцше, цьому пророкові XX сторіччя. Наша епоха і справді вписалася в прокладені ним шляхи і маршрути. Саме цей мислитель реально започаткував новітню та постновітню думку. /8/У «Першій частині» книжки досліджується період, який приблизно починається з 1930 року і триває до кінця п’ятдесятих. Описавши «клімат» тієї історичної доби (розділ перший: «Атмосфера й клімат»), нагадавши в такий спосіб читачеві, що в 1930 — 1960 pp. ми мали світ, який міцно тримався своїм корінням за ґрунт XIX сторіччя, ми аналізуємо в розділі другому два головні напрямки, що характеризують період 1930 — 1960 pp.: неопозитивізм, Віденського гуртка і феноменологію. Третій розділ присвячено Гайдеґерові, котрий описує, як західна культура збилася на манівці, заблукавши дуже далеко від буття. В четвертому розділі йдеться про екзистенціальні течії (Сартр, Бовуар та ін.), а також про Мерло-Понті, мислителя, що неабияк цікавився проблемами буття; в п’ятому — проаналізовано кілька успіхів, досягнутих у математиці та природничих науках у першій половині XX сторіччя, що стало періодом значних потрясінь у цій галузі (теореми Ґеделя, квантова теорія тощо). У цьому ж таки розділі представлені Башляр, Кенґілем та ін.

В шостому розділі ми розглядаємо науки про людину першої половини XX сторіччя (психоаналіз, психосоціологію, соціологію тощо). І, нарешті, марксизм, що посідав провідне становище аж до кінця п’ятдесятих років, є об’єктом розгляду в розділі сьомому, названому «Різновиди марксизму» (Лукач та ін.). В цьому ж розділі приділено певну увагу Франкфуртській школі, яка утворилася на околицях марксизму.

В останньому, восьмому розділі цієї першої частини нашої книжки описано, як на протязі тих тридцяти років вагань та роздумів (1930 — 1960) утворювалися течії, які провіщали нашу «постновітню сучасність». Попер, Арон, Гаєк та інші розбудили до життя наше сьогодні.

«Другу частину» присвячено змінам та перебудовам, що сколихнули культуру й думку наприкінці п’ятдесятих років. Культурний краєвид видозмінюється; ідеології, системи та месіанські утопії занепадають. Якщо перший розділ присвячено опису симптомів, які виражають глибокі зміни нашого часу, то в другому розділі йдеться вже про саму хворобу — нігілізм, про головну кризу — кризу підвалин знання, про деконструкцію метафізики (Дерида), а також про основи — метафізико-культурні (Франсуа Жюльєн), наукові тощо.

І, нарешті, «Частина третя» — справжнє ядро цієї книжки — описує стан сучасної думки й прагне ознайомити читача з фун-/9/даментальними ідеями нашого часу, з новим концептуальним інструментарієм. Криза основ, кардинальні сумніви зовсім не означають стагнації досліджень. Наш час, навпаки, — це час відкриттів.

В першому розділі проаналізовано епістемологію математичних, фізичних і біологічних наук. Пригожин, Морен, Франсуа Жакоб, Шанже та ін. — скільки славетних імен, що стоять помітними віхами на полях сучасних досліджень! Вимальовується новий образ науки, нерозривно пов’язаної зі складністю, з невпорядкованістю, з випадковістю...

Другий розділ присвячено наукам про людину (психології, психоаналізу, історії, соціології тощо), де ми спостерігаємо безліч підходів. Теорія інформації і теорія штучного інтелекту, а також кібернетика та нейронауки дають неоціненний матеріал для психології. Історія (Ле Гоф та ін.) залишається загалом вірна школі «Анналів», чиї труди вона продовжує, тоді як соціологія відкрилася для пережитого досвіду та якісного аналізу. Бодріяр, Бурдьє та ін. вивели нас тут на ориґінальну дорогу. І, нарешті, антропологія (Леві-Строс) розвивається в наш час як етнологія розвинених суспільств, як антропологія людини з нашого оточення.

Третій розділ об’єднує лінґвістику (Якобсон, Єльмслев та ін.) й аналітичну філософію (Остин, Квайн тощо), оскільки обидві ці дисципліни приділяють головну увагу дослідженням мови. «Поворот до лінґвістики» (Даміт) дозволяє зрозуміти фундаментальні зрушення сучасної думки, віднині теорія мови здобуває першість щодо будь-яких суто інтроспективних даних, будь-якої філософії свідомості.

Четвертий розділ аналізує людину і філософію: Фуко, Габермас, Рорті, Рикер, Ґадамер — ось імена, які позначають етапи нашого обговорення. П’ятий розділ («Етика і політика») відкриває надзвичайно важливу тему: ці дві дисципліни переживають сьогодні справжнє відродження. Адо, Габермас, Ролз, Йонас ... — скільки ориґінальних думок висловлено на терені етики та політики, думок, які проливають яскраве світло на наше сьогодні!

І, нарешті, два останні розділи (шостий і сьомий) присвячено естетиці, яка розкриває кризу смислу (Адорно) і цікавиться розмаїтими темами: досліджує проблеми живопису (М.Анрі), кінематографу (Делез) та інших галузей, а також релігії. Якщо заслуговує на увагу криза уявлення про святе, то досить виразно проявився й такий феномен, як «реванш Бога» (Жіль Кепель). /10/ Згідно з афоризмом, який приписують Мальро, XXI сторіччя захопиться містикою або не відбудеться взагалі. Зрештою, ціла плеяда сучасних мислителів знову висувають на перший план проблему Бога. Мішель Анрі, Рене Жирар, Жан-Люк Маріон, Ж.-Л. Кретьєн та ін. — ось віхи, які позначають наш маршрут у цьому напрямку.

Ось так розвивається філософська думка на протязі сторіччя, яке, виявивши дивовижну нестабільність, водночас виплекало в собі потужні умоглядні сили і дало життя новим формам, як у теорії, так і в практиці, а також небувалим виплескам людського духу, що прагнув упорядкувати невпорядкованість, випадковість, хаос.

До речі, якщо ми присвячуємо так багато уваги, наприклад, аналізу вчення Гусерля, Попера, побічним наслідкам теорем Ґеделя, квантовій теорії або занепадові марксизму, то тільки з огляду на першорядну значущість цих авторів або вплив цих тем чи теоретичних, історичних або практичних феноменів на рух сучасних ідей. Наш вибір мотивується аж ніяк не «персональною» оцінкою, а насамперед «вагою» культурних явищ. Звичайно, наше ставлення ніколи не буває нейтральним, але тільки вплив мислителів, у кінцевому підсумку, диктує наш «відбір» і наш вибір.

У світі, де вже нічого не відбувається само по собі, де й наука, й естетика, і навіть етика та політична думка зазнають безпрецедентних потрясінь або криз, супроводжуваних кардинальним переглядом усіх основ, ми просто змушені прояснити кілька надзвичайно важливих проблем і зрозуміти нові форми думки, яких вона набирає, коли виходить із «купи руїн», що про неї говорить Вітґенштайн, бо тільки так зможемо ми розгледіти слабкі промені непевного світанку, який обіцяє нам світло нового дня. Між загибеллю догм і загрозою духовної порожнечі народжується сучасна думка.

«Там, де небезпека, — там і віра в порятунок» (Гельдерлін).

Висловлюю щиру подяку пані Кристіані Шовіре, професорові факультету в Нанті, і пані Катрин Шевале з Національного Центру Наукових Досліджень, які ласкаво погодилися прочитати спочатку текст, присвячений Віденському гуртку, а потім частини, де йшлося про математичні та фізичні науки.

Примітка. Коли під уривком вказані дві дати, то перша — це дата публікації ориґіналу (тобто першої його появи друком іноземною мовою), а друга — дата першої публікації у Франції. /11/

Попередня     Головна     Наступна