Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К., 1998. — С. 625-629.]

Попередня     Головна     Наступна





ПІДСУМКИ:
ПОСТУП СУЧАСНИХ ІДЕЙ



Що стає з думкою, коли зникають ідеології? Які намічаються або вимальовуються тенденції в кінці нашого сторіччя, загадкового і туманного, в цьому невизначеному проміжку часу? Які нові моделі допоможуть відновити філософський, а також культурний і науковий пейзаж? Саме на ці запитання намагалися ми дати відповідь, мандруючи у світі сучасних ідей. Куди нас привів цей шлях? Ми спостерігали великі переміни і значні розлами та розриви, що дають підстави, як нам здається, для парадоксального висновку: сьогодні комплексна думка про складні явища світу погоджується існувати й розвиватися без основ.





1. Крах цінностей XIX сторіччя


Очевидно, нам слід говорити не тільки про розриви та розлами, а й про повільний розпад культури XIX сторіччя, розпад на уламки, на частини, на фраґменти, і це довго відбувалося на наших очах, аж поки ідеології — віддзеркалення та відблиски цієї культури — раптово і швидко пішли на дно, залишившись у нашій пам’яті як далекий спомин про іншу епоху, про час, який уже ніколи не повернеться.

Але що саме позначив кінець нашого сторіччя, його розлами та розпад? Втрату смислу і смерть Бога, яку проголосив Ніцше. Віднині наша доля — це абсурд, нігілізм, виснаження інтелігібельного смислу. І похмурість, невід’ємна від нашого часу, проникає в усі пори нашого суспільства, ховається за втішливими образами та екранами, за оманливими «спокусами» (Бодріяр).

Увійти у сферу сучасної думки — це, насамперед, відмовитися від надмірних амбіцій ratio, який дуже довго, протягом усього XIX сторіччя і частини сторіччя XX, вважав себе тріумфатором, володарем природи та всього сущого. Ньютонівська наука, геґельянсько-марксистські філософії, всілякі позитивізми обіцяли нам /626/ абсолютну істину і навіть визволення та добробут. Дух утопії і принцип надії збуджували свободу та людський розум.

Хіба не доводиться нам тепер зректися цих крайніх амбіцій? В науках, і передусім у математиці, ми повсюди виявляємо межі, поставлені могутності раціонального розуму, причому вони в ньому ж таки й утворюються. Таким чином, ratio сходить зі свого п’єдесталу, коли настає царство випадковості, коли складність проникає в суть самого порядку речей, коли прагнення до порядку відступає перед могутнім натиском «хаосу». Навіть експериментальна реальність «закрита покривалом». Таким чином абсолютистський раціональний розум поступається місцем «ні тому, ні сьому». Наші абсолютні істини зникають. Залишаються клапті перехідного знання, такі собі тимчасові «гіпотези».

А на руїнах старого світу виникає світ, який буде нашим.






2. Народження сучасного світу


«Коли філософія малює сірим по сірому, це означає, що епоха сконала [...] І лише тоді, коли вже сутеніє, вирушає у свій політ сова Мінерви».

ГЕҐЕЛЬ. «Принципи філософи права». Передмова.


Очевидно, що вже протягом XIX сторіччя виникає рух, який, висунувши на перший план відношення і відсунувши на задній речі, поступово заполонив усю нашу культуру, принісши свої ідеї й у нашу епоху масових комунікацій. Математика й мистецтво спільно сприяли утворенню цієї нової «епістеми». Абстрагування, структуризація просторів думки, надання першорядної ваги відношенням: ми бачимо, як у всіх сферах виникає й утверджується ця нова манера пізнавати світ.

Утворившись на руїнах цінностей XIX сторіччя, цей рух пропонує нові парадигми, які визначають думку нашого часу: складність, випадковість, відсутність стабільних основ, непередбачуваність. Хоча відсутність основ не гальмує ані наукового пошуку, ані практичної діяльності: ми увійшли в еру «активного нігілізму».

Всередині цього процесу на перший план висунулися інформація та комунікація, вони всім управляють і контролюють усе /627/ поле знань. Проблеми мови домінують над усім комплексом перспектив і запитань. Ми перебуваємо в самому осередді відношень, мереж, зв’язків та взаємин. В той час, коли наука і промисловість віддають перевагу технічним засобам, розвивають людські взаємини і створюють посередницький простір, між різними, раніше незалежними дисциплінами встановлюються дедалі тісніші зв’язки (скажімо, тепер немає чітко означених меж між історією і суспільними науками, між етнографією і соціологією). Навіть влада (Фуко, Крозьє) перетворюється на просту взаємодію відношень. Етика та мораль потрапляють у залежність від комунікативної діяльності (Габермас), побудовану на засадах практичного раціонального розуму. Чи комунікативний раціональний розум не означає сьогодні головну форму сучасного ratio, ratio, який став скромним і, не меншою мірою, обачливим?

Таким чином, якщо зникають великі системи з глобальними претензіями, на світ народжуються взаємодії та відношення. Інформація, комунікація, усвідомлення складності сьогодні визначають мислення. Наш огляд переконує в могутності цього нового режиму думки та життя (суспільного, політичного, екзистенційного тощо).

Система відношень, у кінцевому підсумку, є підмурком усіх механізмів сучасної думки.

Коли ця сукупність взаємовідносин та взаємодій приходить на зміну речам і змістові, а також абсолютам, які управляли колишньою думкою, порядок — один із таких знехтуваних абсолютів — стає тоді «рідкісним острівцем» (Сер); невпорядкованість, хаос, випадкові події повсякденності заполоняють тоді поле досліджень і стають для думки головними центрами інтересу. Крім того, як реакція на втрату абсолютів, а також на розчинення суб’єкта, затягнутого в густі мережі зв’язків та відношень, індивіда починають розглядати як найвищу цінність. Індивідуальне щастя — щастя «останньої людини» — підноситься до зеніту. Мислитель, соціолог, філософ починають досліджувати повсякденне щастя та гедонізм з не меншою зацікавленістю, ніж намагаються зрозуміти динаміку невпорядкованості.

Та хоча наука та історичний розвиток завдали фатальних ударів по ідеях та ідеалах XIX сторіччя, вони ж таки відкрили нам нові обрії. /628/




3. Відкриття нових перспектив


«Море, наше безкрає море, знову відкривається перед нами, й, можливо, що ніколи не було моря, такого «безкрайого».

НІЦШЕ. «Весела наука».


Почувши себе вільною, бо ж не має ні цінностей, ні твердих основ, людина дійшла висновку, що їй треба організувати нове бачення світу.

Порожнеча цінностей, виснаження смислу не призвели, проте, до цілковитого зникнення колишніх уявлень. Певні острівці ідей збереглися досі. Так виражає себе, як ми вже мали нагоду переконатися, глибока потреба орієнтованого розвитку, такого собі духовного поступу. До того ж релігія, один із останніх притулків для ностальгії за буттям і абсолютом, як нам здається, перестала втрачати позиції в сучасному світі.

Попри це збереження (дуже відносне) колишніх норм та уявлень, наука відкриває досі небачені перспективи для думки. Поява меж, які не може переступити могутність раціонального розуму, розпад основ дають змогу прокласти, наприклад у математиці, нескінченні дороги та шляхи для досліджень. Наука сьогодні намагається розгадати таємницю природи живого і зокрема людини. Спроможність впливати на людську природу, філософські та етичні наслідки, що з цього випливають, відкривають перед людством дороги до таких нечуваних пригод, про які сьогодні ми маємо тільки попереднє й дуже приблизне уявлення.

Таким чином, поступ сучасних ідей спонукає нас до нових розумових зусиль для того, щоб людина могла залишитися господарем власної долі. Чи зможе філософія далі виконувати цю велику місію, що є найглибшим арґументом на користь її існування?








ВИСНОВКИ


«Сторіччя — ось перед вами моє сторіччя, самітне і спотворене, на лаві підсудних». /629/Так у кінці «В’язнів Альтони» Ж.-П. Сартра звучить у магнітофоні голос Франца, передаючи послання майбутнім сторіччям, трибуналові часу.

Спотворене й поруйноване, стулене з уламків минулого, наше сторіччя прагне також ясності й раціонального погляду на світ, раціональна думка відбивається в його творіннях та в його діях, думка (іноді) відірвана від абсолюта, просякнута усвідомленням своїх меж. Далеке від надмірної і самовдоволеної гордості, наше сторіччя в такий спосіб будує свою автентичну раціональність. Коли наука, від Шредингера до Пригожина, утверджує себе, пробиваючись крізь усю товщу метафізики, коли філософія безперервно постачає науковий пошук питаннями універсального значення, коли етичний і політичний раціональний розум спускається зі свого п’єдесталу й починає усвідомлювати, що суспільство не може бути змінене радикально, тоді розгортається безпрецедентна активність думки, тоді нам відкривається новий інтелектуальний континент, багатий на нечувані концепції та парадигми. В ту мить, коли до нас доходить, що зазнали краху всі доктрини, які обіцяли нам абсолютні істини, ми розуміємо, що відтепер нам судилося жити в постійній непевності.

Навчитись існувати — як у науці, так і в метафізиці — в абсолютній невизначеності; крок за кроком, не втрачаючи ні на мить пильності, засвоювати раціональні поняття, насичені, як правило, релятивізмом; відмовитися від певних надмірних амбіцій раціонального розуму — хіба мало перед нами завдань, які, можливо, здадуться ґрандіозними майбутнім сторіччям, що дивитимуться на нас?

«Наше сторіччя — це жінка; воно родить — чи станете ви звинувачувати власну матір?... О трибунал ночі, який був, який буде, який є, — я був!» Такими словами згаданий вище Франц міг би сказати про нашу сучасність. /630/








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.