Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Галицько-Волинський літопис / Пер. Теофіль Коструба. — Львів, 1936. — Ч. I. — С. 94-96.]

Попередня     Головна     Наступна





ЗІ »СУЗДАЛЬСЬКОГО ЛІТОПИСУ«


(Подаємо з цього літопису заховані там вістки про кн. Романа Мстиславовича, котрі не заховалися в ніякім українськім літописі. Київський літопис кінчився на оповіданнях про західні землі на р. 1196-ім, а Волинський починається щойно 1205. р.).


(Під р. 6710=1202). Того самого року повстав Рюрик на Романа. Він привів до себе до Києва Ольговичів і хотів іти на Романа до Галича; та Роман випередив (його), зібрав військо галицьке й володимирське і вїхав у Руську Землю. Тоді Володимировичі 1) покинули Рюрика й поїхали до Романа, а й чорні клобуки зібралися всі й поїхали до Романа. А Роман скоро вїхав із усім військом до Києва. Кияни втворили йому ворота на Подолі 2). (Роман) післав послів на Гору до Рюрика й Ольговичів і водив Рюрика й Ольговичів до хреста, а й сам їм цілував (хрест). Він пустив Рюрика у Вручий, а Ольговичів за Дніпро до Чернигова. Так отже великий князь Всеволод 3) і Роман посадили Інгвара Ярославовича в Києві.

Тієї ж зими ходив князь Роман на половців, узяв половецькі вежі й привіз багато полонених. Він відібрав також від них дуже багато христіян 4); настала (тоді) велика радість у цілій Руській Землі.



1) Володимировичі: князі, кревняки Рюрика.

2) ворота на Подолі: Поділ і Гора — частини Києва.

3) великий князь Всеволод: знов пізнати руку звеличника Всеволода.

4) відібрав... христіян; полонених, невільників.



В році 6711 (=1203), місяця січня у 2-ий день, на памяти святого Сильвестра Папи римського, заняли Київ Рурик, Ольговичі й уся Половецька Земля. І сталося велике лихо в Руській Землі, такого лиха не було над Києвом від хрещення; були напасти й заняття, але такого як тепер сталося, ще не було: бо заняли й попалили не лише Поділ, але й Гору заняли, й митрополичу /95/ церкву св. Софії розграбили, так само церкву Десятинну святої Богородиці й усі манастирі. Обдерли ікони, деякі таки позабирали, також і чесні хрести й святі посудини, книги, одежі давніх блаженних князів, що повішали були на память по собі в святих церквах, — це все заграбили. Це все сталося за наші гріхи. А ще й черців старих і черниці повбивали, і старих священиків, а так само сліпих, хромих, сухих і прокажених — і тих усіх порубали. А що було молодих черців і черниць, священиків і попадів, чи (світських) киян, їх дочок і синів, то їх усіх чужинці повели 5) до себе до возів. Тоді впіймала дружина Ростислава Ярославовича також і Мстислава Володимировича; його повів Ростислав до себе до Сновська.

При кінці того самого року, 16 лютого, приходив Роман до Вручого на Рюрика, щоби його відтягнути від Ольговичів і половців. Тоді Рюрик цілував (хрест) великому князеві Всеволодові й його синам: Костантинові Всеволодовичеві й його братам. А Роман сказав до Рюрика: »Ти вже цілував хрест, тож пішли свого мужа до свого свата, а я також пішлю свого мужа до (мого) батька й пана, великого князя Всеволода: ти проси й я проситиму, щоби тобі знову дав Київ«. І справді, боголюбний і милосердний князь Всеволод не згадав про зло, що його Рюрик зробив у Руській Землі, але дав йому назад Київ.



5) чужинці повели: половці, що були в союзі з Рюриком.



В році 6712 (=1204). Роман прислав свого мужа до великого князя Всеволода і просив за Ольговичами, щоби їх прийняв у мир і привів до хреста. А великий князь Всеволод післав свого мужа Михайла Борисовича й водив Ольговичів до хреста. Ольговичі ж післали своїх мужів і водили великого князя Всеволода до хреста (в Суздалі), а Романа в Руси. Так настав мир.

В році 6713 (=1205). Ходили руські князі на половців: Рюрик київський, Ярослав переяславський, син /96/ великого князя Всеволода, галицький Роман Мстиславович і інші князі. А тоді була зима й половцям було дуже тяжко; це Бог післав на них таку кару. Руські князі взяли (тоді) багато полону, займили їх стада й вернулися додому з великим полоном. І настала велика радість для всіх христіян Руської Землі.

Лише діявол, що не хоче добра христіянському родові, був сумний. (Та) до Треполя приїхали Рюрик, Роман, а й Ростислав приїхав, що був у свого шурина в Переяславі. Тут вони переговорювали про волости (й хотіли їх поділити відповідно до того), хто як потерпів за Руську Землю. Але діявол довів до великого замішання. Роман піймав Рюрика, післав (його) до Києва й постриг у черці, так само його жінку й дочку (свою жінку), що її був відправив. Сина ж Рюрикового (Ростислава) й його брата Володимира взяв зі собою. Як це почув великий князь Всеволод, що сталося в Руській Землі, дуже засумував; бо кожний христіянин тішиться добром, а журиться злом; а великий князь Всеволод зажурився за долю свого свата Рюрика, свого зятя й його дітей. Та Бог вложив йому в серце (думку!) пожуритися Руською Землею. Він міг за те мститися, але через христіян (що потерпіли б) відсунув це. Він післав своїх мужів до Романа до Галича (в цій справі) й Роман послухав великого князя: він пустив його зятя 6) й три став київським князем, а брата його також пустив.

(Під р. 6714=1206). Того ж року пішов Роман галицький на ляхів і зайняв два лядські городи. Але як дійшов до ріки Висли, від’їхав сам із малою дружиною від свого війська, а ляхи наїхали, вбили його й побили коло нього дружину. Галичани приїхали, взяли свого князя мертвого, понесли його до Галича й поховали в церкві святої Богородиці. Тоді галичани цілували хрест його синові Данилові.



6) пустив його зятя: Ростислава Рюриковича.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.