Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ЗЕМЛІ (КНЯЗІВСТВА) І МІСТА
Дорогобузько-Пересопницька земля
ВОЛОДИМИРСЬКА ЗЕМЛЯ
Володимирська земля (князівство) простягалася на захід до Бугу, на північ до Верхньої Прип’яті, на схід, приблизно до р. Стохід *.
Столичне місто, Володимир, одержало назву від Володимира Святославича **. Укріплений центр міста знаходився між річками Луга і Смоч. В часи Данила замок мав міцні фортифікації, і угорський король Бела, побачивши його, заявив: «Такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Оцінюючи стратегічне значення міста, татарський хан Бурундай наказав 1259 р. не тільки спалити стіни міста, а й розкопати його вали 1. Літопис вказує на існування міських воріт — Київських і Гридшиних 2. Місто мало собор, побудований Мстиславом Ізяславичем, де ховали волинських князів 3. Навколо замку далеко простягалися передмістя з численними дворами, монастирями і церквами. Володимир був великим торговим містом з заможним патриціатом, серед якого були також переселенці з Німеччини та з інших міст — новгородці, сурожці 4. Зберігся лист володимирської старшини 1324 р. з печаткою міста. Володимир зазнав багато ворожих нападів, облог і руйнувань.
Прилеглі до міста волості були густо заселені. На південь від Володимира, в с. Зимному, стояв монастир Свята Гора 5. В Устилузі 1150 р. Ізяслав Мстиславич поставив на «покорм» угорців 6. У Свинюхах і Хвалимичах 1157 р. перебували Юрій Мономахович (Долгорукий) і Ярослав Галицький 7.
* Приймаємо кордон Володимирського повіту початку XVII ст.
** «И сего ради, егда представися єпископ славного города Владимира, его сам великий самодержец Владимир во имя свое создал...». — Патерик, с. 100.
1 Іпат., с. 510, 562.
2 Там же, с. 334.
3 Там же, с. 382, 570, 574, 604.
4 Там же, с. 573, 605.
5 Житие Феодосия. — Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1858, с. 13; Іпат., с. 494.
6 Іпат., с. 283.
7 Там же, с. 334.
В Житані, П’ятиднях і Бужковичах стояли війська татарських ханів Бурундая (1259) і Теле\22\буги (1286) 8. До Володимирської землі належало с. Городел (Городло). Тут, на лівому березі Бугу, була митниця 9.
Любомль був улюбленим містом Володимира Васильковича. Він побудував тут кам’яну церкву св. Юрія та прикрасив її іконами, срібним посудом, дорогоцінними тканинами, дзвонами «чудного голосу» та подарував церковно-служебні книги. Володимир перебував у Любомлі під час своєї хвороби і помер тут 1288 р. 10 Під Любомлем розташовувався княжий двір Рай. Села Березовичі і Сомино Володимир Василькович заповів своїй дружині 11.
Турійськ, Мельниця, Струга, Кам’янець (або Камінь) згадуються при частих набігах литовців 12. Цей Кам’янець — тепер м. Камінь-Каширський. Є припущення, що тут мали свою волость малолітні Данило і Василько, але правдоподібніший Кам’янець на р. Горині.
ЛУЦЬКА ЗЕМЛЯ
Луцьке князівство відокремилося від Володимирського в середині XII ст., але пізніше інколи знову з’єднувалося з ним *. Воно займало басейн р. Стиру; від сусідніх земель не відокремлювалося ніякими природними межами.
Столичний Лучеськ (Луцьк) був добре укріпленим містом. Замок стояв на острові, забезпечений ріками Стиром і Глушцем та болотами. Витримав він різні облоги, серед яких напад військ воєводи Куремси 1255 — 1256 рр. 1259 р. хан Бурундай наказав зруйнувати замкові укріплення 13. Пізніше замок перебудовано, але в основі його залишилися мури давнього часу. В Луцьку було єпископство, і в кафедральному соборі св. Івана ховали князів 14.
8 Там же, с. 562 — 563, 588.
9 Там же, с. 595.
10 Там же, с. 592, 596 — 598, 604, 609 — 610.
11 Там же, с. 593, 595.
13 Там же, с. 175, 483, 530, 544, 565, 566, 577. Струга, згадана під 1258 р. (там же, с. 556) — мабуть, хут. Кримненської сільради Старовижівського р-ну Волинської обл.
* Луцькими князями були: Ярослав Ізяславич, 1151 — 1180 рр. (Іпат., с. 330 — 332, 361, 368, 370, 388, 393, 407); Всеволод Ярославич, близько 1211 р. (там же, с. 485, 487): Ярослав Інгварович, згаданий під 1227 р. (там же, с. 501); Мстислав Данилович, згаданий під 1288 р. (там же, с. 596, 597).
13 Там же, с. 272 — 273, 330, 557, 562.
14 Там же, с. 609; АЮЗР, ч. 1, т. 1, с. 291, 324; Левицкий О. Луцкая старина. — Чтения в Обществе Нестора-летописца. Киев, 1891, т. 5, с. 65 — 70 та ін.; Ратич, с. 11. \23\
Під Луцьком, в лісі, що звався Гай, розташовувалася княжа садиба; це місце було «прекрасне виглядом, забудоване різними спорудами, а церква в ньому була чудова, сяяла красотою» 15. На північ від міста, в Жидичині, стояв монастир з церквою св. Миколи; сюди приїздив на прощу Данило 16. Як місто згадується Шепол (Шепель) 17. Недалеко від Луцька знаходилась Полонна (Полонне), де Володимирко галицький 1149 р. змусив до перемир’я Юрія Мономаховича та Ізяслава Мстиславича, «роз’їхавши» їх, тобто ставши полками між їх військами 18. Під Муравицею того ж року стояло половецьке військо, очолюване Ростиславом Юрійовичем 19.
У південній частині Луцького князівства споруджено ряд укріплених міст: Перемиль, який очолював окрему волость 20, Дубен (Дубно), мабуть, друге за значенням, поряд з Луцьком, місто 21, Стожок (Стіжок) і Данилів, укріплені Данилом 22, Крем’янець (Кременець), найсильніший з замків, якого ні 1240 і 1259 рр. ординці не змогли здобути і лише 1261 р. Телебуга наказав зруйнувати 23. Броди згадуються тільки принагідно у «Повчанні» Володимира Мономаха 24. На кордоні Галичини стояли Збараж (тепер с. Старий Збараж Збаразького р-ну Тернопільської обл.) 25 та Пліснеськ (тепер уроч. поблизу Підгірець Бродівського р-ну Львівської обл.) 26.
У північній частині Луцького князівства значним містом був Чорториськ (Чорторийськ), що деякий час належав до Пінського князівства. Мстислав Данилович побудував тут кам’яний «стовп» 27.
15 Іпат., с. 597.
16 Там же, с. 509.
17 Там же, с. 173 (1097).
18 Там же, с. 273
19 Там же, с. 271.
20 Там же, с. 173, 468, 488, 498, 502, 513, 588.
21 Там же, с. 180, 596.
22 Там же, с. 523, 562; Сендульський А. Село Стожек Кременецкого уезда. — Волынские епархиальные ведомости, 1873, № 20, с. 708 — 717.
23 Лавр., с. 239.
24 Іпат., с. 448.
25 Там же, с. 445, 513; Ратич, с. 25 — 30.
26 Іпат., с. 321.
27 Там же, с. 180, 222 — 224, 501 — 502, 616. \24\
ДОРОГОБУЗЬКО-ПЕРЕСОПНИЦЬКА ЗЕМЛЯ
Наприкінці XI ст. як окрема територія почала виступати Погорина, область р. Горині 28. її столицею спершу був Дорогобуж 29, пізніше, як рівне за значенням місто, називається Пересопниця 30. Дорогобузько-Пересопницьке князівство на заході межувало з Луцьким, на сході з Київським *. На початку XIII ст. Погорину було приєднано до Луцького князівства 31. Про обидва головні міста, Дорогобуж і Пересопницю, літописи згадують лише як про княжі столиці **, але не містять конкретних даних про їх економічні, суспільно-політичні і культурні відносини ***.
На північ від Пересопниці розташувався Чемерин на р. Олиці, на південь — Зарічеськ, на схід від Дорогобужа — Сапогинь (тепер с. Сапожин Корецького р-ну Ровенської обл.), де Володимирко 1151 р. розбив угорське військо, на південь — Мильськ 32. Відомості про Острог залишаються непевними ****. Неясно, чи Водбуч (або Вобуч) поблизу Пересопниці та Хотрія поблизу Дорогобужа — це поселення чи річки 33.
На східній межі князівства знаходилися міста Коречськ (також Корчеськ, важливий пункт на шляху на Київ) 34,
28 Іпат., с. 132, 280, 335.
29 Там же, с. 144, 176, 179, 181.
30 Там же, с. 275, 297, 335 та ін.
* Межі можна визначити приблизно: до Луцька належали Дубно, Данилів, Крем’янець, до Дорогобужа — Пересопниця, Шумськ, Тихомль; на сході крайніми містами Дорогобузького князівства були Корецьк та Ізяславль.
31 Іпат., с. 485, 501.
** Дорогобузько-пересопницькі князі: 1084 — 1097 рр. Давид Ігорович (Іпат., с. 144, 179, 191); 1149 — 1150 рр. Ростислав, Андрій, Гліб, Мстислав Юрійовичі (там же, с. 305, 308, 320, 335, 337, 355, 367, 370, 372, 373); 1183 — 1211 рр. Інгвар Ярославич (там же, с. 428, 485). Пересопниця в 1211 — 1227 рр. була окремим уділом Мстислава Ярославича Німого (там же, с. 483, 485, 487, 488, 501).
*** Про археологічні знахідки: Ратич, с. 36, 40 — 41. Див. також: Антонович В. О местоположении летописных городов Шумска и Пересопницы. — В кн.: Труды XI археологического съезда в Киеве. М., 1901, т. 1, с. 148 — 154; Сендульський А. Село Пересопница Ровенского уезда. — Волынские епархиальные ведомости, 1880, № 11, с. 548 — 559.
32 Іпат., с. 270, 284, 285, 286, 305.
**** Давиду Ігоровичу надано волость «в Божеском, в ОстрозЂ». — Іпат., 180; йдеться, мабуть, про одне місто — Божеський Острог, а не окремо про Божеський і Острог.
33 Іпат., с. 285, 355.
34 Там же, с. 276, 285, 322, 331, 356. \25\
Кам’янець і Ізяславль, зруйновані Батиєм 1240 р.35 Кам’янець поблизу Горині — правдоподібно те місто, в якому Данило і Василько перебували у дитячі роки *.
В південній частині найбільшим містом був Шумськ — деякий час центром окремого князівства 36. Неподалік від Шумська (точне місцезнаходження невідомо) стояв Торчів (Торчевськ), де Данило розбив угорське військо 1233 р.37 До Шумської волості належав Тихомль 38, укріплений замок, та Гнойниця і Вигошів (розташування невідоме) 39.
БОЛОХІВСЬКА ЗЕМЛЯ
Деякий час до складу Волинського князівства входила смуга над ріками Случчю і Верхнім Богом, яка належала до Київського князівства. Головним містом в області Случі вважався Полоний (тепер м. Полонне Хмельницької обл.), який належав київській Десятинній церкві. В 1195 — 1196 рр. він перейшов до Романа Мстиславича і, мабуть, з того часу лишився за Волинню 40. На північ від Полоного знаходився Сімоць (тепер с. Суємці Баранівського р-ну Житомирської обл.) і Возвягль (Звягель, Новоград-Волинський) 41; в околиці Возвягля — менші поселення Білобережжя і Чернятин 42 на шляху до Чортового лісу 43. Невідомо, де були розташовані Городок і Городеськ 44. На південь від Полоного стояв укріплений замок Колодяжне, його в 1241 р. облягав Батий, який, поставивши 12 пороків, не міг розбити стіни і лише хитрощами оволодів містом 45. Далі йшли менш знані поселення Микулин 46, Деревич, Губин, Кобуд 47.
35 Там же, с. 523.
* Положення Кам’янця не визначене; це, правдоподібно, Кам’янець на притоці Горині р. Цвітосі поблизу Заслава.
36 Іпат., с. 270, 313, 373, 485, 486, 511, 562. У бою на Калці загинув шумський князь Святослав. — Воскрес., с. 132.
37 Іпат., с 511 513
38 Там же, с. 313, 321, 288, 500, 513; Сендульський А. Тихомль Острожского уезда. — Волынские епархиальньїе ведомости, 1870, № 5, с. 158 — 161.
39 Іпат., с. 313.
40 Там же, с. 379, 380, 462, 468, 514.
41 Там же, с. 380, 555 — 556.
42 Там же, с. 511, 555.
43 Там же, с. 280, 285, 511.
44 Там же, с. 555.
45 Там же, с. 523. Тепер с. Колодяжне Дзержинського р-ну Житомирської обл.
46 Там же, с. 365.
47 Там же, с. 526.
Над Верхнім Богом головними містами \26\були Божський 48 та Межибоже (Меджибіж) 49. В XII — XIII ст. вони бували столицями окремої волості другорядних князів *. З менш укріплених поселень згадуються Кудин, Городець, Дядьків 50, Болохово 51, Мунарів і Прилук 52.
Коли в 1230 — 1250 рр. на Побожжі виник народний, протикнязівський рух, населення майже всіх згаданих поселень включилося в нього. Від центру цього руху Болохова Побожжя одержало назву Болохівської землі 53.
БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ
Берестейська земля з XI ст. належала до Турово-Пінського князівства і разом з ним до Києва, а наприкінці XII ст. з’єдналася з Волинню. Приблизні кордони її були: на півночі р. Наров, на заході лінія від середньої Нарови до середнього Вепру, на півдні р. Володавка і Верхня Прип’ять, на сході вододіл між Мухавцем і Ясельдою.
Столиця землі Берестій (Бересть) мав укріплений замок, який часто захищався від нападів ятвягів. Володимир Василькович побудував тут нові дерев’яні укріплення і кам’яний «стовп». 1288 р. берестяни виступили проти Мстислава Даниловича, бажаючи перейти під владу князя Юрія Львовича, за що Мстислав покарав їх тяжкими данинами 54.
Другим великим містом був Дорогичин над Бугом. На деякий час він потрапив до німецьких рицарів Добжинського ордену, Данило визволив місто і побудував тут «прекрасну» церкву Богородиці. У Дорогичині відбулася його коронація. Дорогичин був важливим торговим пунктом, про що свідчить велика кількість свинцевих пломб, знайдених тут 55.
48 Там же, с. 180, 181, 234, 243, 257, 258, 305, 526.
49 Там же, с. 234, 243, 257, 502, 555.
* Відомі князі: 1110 р. Давид Ігорович, 1146 — 1147 рр. Святослав Всеволодович, 1148 р. Ростислав Юрійович (Іпат., с. 180, 181, 234, 257, 258).
50 Там же, с. 526.
51 Там же, с. 278, 376, 516, 526, 555.
52 Там же, с. 150, 216, 278, 343, 346.
53 Там же, с. 526.
54 Там же, с. 608, 610, 611 — 613.
55 Там же, с. 517, 524, 538, 548 та ін.; Авенариус И. П. Дрогичин надбужский и его древности. — Материалы по археологии России, 1890, № 4, с. 111; Болсуновский К. Дрогичинские пломбы. — Киев, 1894. \27\
Кам’янець на р. Лосні був укріплений Володимиром Васильковичем, який побудував тут кам’яний «стовп» — вежу, що збереглася до нашого часу 56.
Менш значними поселеннями були: Мельник над Бугом, відомий церквою Богородиці 57, Кобринь 58 та найвіддаленіший на північ Більськ, яким особливо опікувався Володимир Василькович 59. На кордоні з Польщею стояв Воїнь (Вогинь) 60.
ХОЛМСЬКА ЗЕМЛЯ
Початково назва території між Бугом та польським кордоном, на північ від Червенської землі, в літописах не вказується. У звістках 1210 — 1219 рр. у цьому регіоні згадуються Угровеськ, Верещин, Столп’є і Комов 61. Можливо, столицею волості вважався Угровеськ, яким особливо опікувався Данило. Назва Холмської землі стабілізувалася в період, коли Холм став столичним містом Забужжя. На півночі кордон Холмщини йшов, правдоподібно, р. Володавкою; на південь від Червенської землі точний кордон невідомий.
Холм був побудований Данилом близько 1237 р. як головний замок для захисту Забужжя. Укріплення Холма. частково побудовані за новою технологією, з каміння, були такі міцні, що й ординці-завойовники не могли їх подолати. В новому місті Данило поставив великі церкви, св. Івана і Богородиці, прикрашені скульптурами, іконами та дорогоцінним оздобленням. Навколо замку виникли садиби землеробів та ремісників, між якими були вихідці з земель, що попали під ординську владу, а також із Західної Європи. Було засновано холмське єпископство 62.
56 Іпат., с. 578, 592, 593, 610.
57 Там же, с. 560, 561, 583, 587, 599.
58 Там же, с. 595.
59 Там же, с. 608, 610 — 613.
60 Там же, с. 586.
61 Там же, с. 483, 485.
62 Там же, с. 494, 495, 516, 517, 524, 528, 529, 531, 548, 551, 557 — 559, 563, 567, 570, 571, 574, 590, 599, 600. Див. також: Иловайский Д. И. Даниил Романович галицкий и начало Холма. — Памятники русской старины в западных губерниях, 1885, т. 7, с. 35; Хрусцевич Г. К. Город Холм. — Там же, с. 87.
Угровеськ (тепер Угруськ, ПНР) згадується вперше близько 1210 р. серед інших поселень Забужжя. Данило, відібравши цю волость у польського князя Лешка, зробив Угровеськ столицею Забужжя, заснував тут місто, вста\28\новив єпископство, побудував монастир св. Данила. Сам Данило інколи перебував тут, а в монастирі деякий час жив литовський князь Войшелк. Після заснування Холма Угровеськ втратив своє значення 63.
Разом з Угровеськом згадуються Верещин, Комов (тепер Кумів, ПНР) та Столп’є, або Столп (тепер Стовп’я, ПНР) 64, останнє поселення, як показує назва, одержало назву від «стовпа», оборонної башти. Столп’є згадується вперше 1210 р., отже, ця споруда існувала вже на початку XIII ст., але хто її побудував, невідомо. За переказами, було тут три башти, з них збереглася лише одна 65.
З інших поселень Холмської землі згадуються Андреїв (Андріїв), Бусово (Бусівно), Володава, Дороговськ (Дорогуськ), Охожа, Ухані, Шекарів (пізніше Красностав) 66.
ЧЕРВЕНСЬКА ЗЕМЛЯ
Червенська земля утворювала окрему територію з X по XIII ст., але межі її за джерелами не можна визначити точно *. На заході вона доходила до кордону з Польщею; на сході від Володимирського князівства відмежовувалася, правдоподібно, Бугом; на півночі від Холмського князівства і на півдні від Белзького, кордони невідомі. В другій половині XIII ст. Червенське князівство з’єдналося з Белзьким.
Червен виступає вперше під час походу Володимира на «ляхів» 981 р. Він був центром волості, яка звалася «Червенські міста» 67. В самому Червені (тепер с. Чермно, ПНР) збереглися два городища, вали, старі шляхи та ін. Забезпечення укріпленням давала р. Гучва, яка тут широко розливається. Літопис згадує «Червенські ворота», однак не дає ніяких відомостей про пам’ятки міста і його життя 68.
63 Іпат., с. 483, 490, 503, 506, 558, 573.
64 Там же, с. 483, 490.
85 Хрусцевич Г. К. Белавинская и столпьевская башни под Холмом. — Памятники русской старины в западных губерниях, 1885, т. 7, с. 89.
66 Іпат., с. 483, 492 — 493, 524 — 525, 528, 529, 531; 535, 585.
* Карту Червенської землі див. у зб.: Український історико-географічний збірник, 1971, вип. 1, с. 81.
67 Іпат., с. 54, 101, 105; Лавр., с. 81, 144, 150.
68 Іпат., с. 483. Інші звістки про Червен. — Там же, с. 176, 178, 205 — 206, 334, 357, 384 — 385, 494, 498, 510, 516, 571, 572, 599, 611.
До Червенської землі був включений, правдоподібно, старовинний град Волинь (тепер Городок Надбужний, ПНР), який згадується у зв’язку з битвою Ярослава з \29\Болеславом 1018 р. та як місце переговорів 1077 р. На городищі проведено археологічні дослідження, під час яких виявлено пам’ятки X — XII ст.69
В цій же стороні згадується Грубешів з церквою св. Миколи та Грабовець, про який нема ближчих даних 70.
Багато поселень розташовувалося поблизу кордону з Польщею. Як укріплений град відомий Сутійськ або Сутіска: 1097 р. його зайняв Давид Ігорович, а пізніше Володимир Мономах уклав тут мир з поляками 71. Тернава служила місцем переговорів з польськими князями у 1266 і 1268 рр.72 На цій території знаходився, правдоподібно, і Чернечеськ, де 1142 р. збиралися війська Всеволода Святославича, Ізяслава Давидовича та Володимира галицького для походу у Польщу 73 (можливо, це Чернятин лоблизу Тернави). 1352 р. згадується Щебрешин — «руське місто» 74.
БЕЛЗЬКА ЗЕМЛЯ
Белзьке князівство лежало посередині між князівствами Червенським, Володимирським, Звенигородським, Перемишльським та Польщею. Його кордони можна реконструювати частково на основі пізніших меж Белзького воєводства 75.
Белз був одним з найстарших міст — згадується 1030 р., під час походу Ярослава на західні землі 76. Від Белзького замку, що стояв серед недоступних боліт, залишилися лише незначні останки валів 77. У другій половині XII ст. та у першій XIII ст. Белз був княжою столицею *.
69 Там же, с. 100, 140; Лавр., с. 139, 193; Длугош, т. 10, с. 22; Poppe A. Gród Wołyń. — Studia wczesnośredniowieczne, 1958. t. 4, s. 275 — 287; Sprawozdania archeologiczne, 1956, t. 2, s. 3.
70 Іпат., c. 550 — 572.
71 Там же, c. 178; Лавр., c. 247, 271; Kutrzebianka A. Saciaska, gród z polsko-ruskiego pogranicza. — Sprawozdania Akademii Umiejętności, 1933, N 10, s. 11; Wartołowska Z. Gród czerwieński Sutejsk na pograniczu polsko-ruskim. — Warszawa, 1958.
72 Іпат., c. 576, 571 — 572.
73 Там же, с. 224.
74 АГЗ, т. 5, c. 4.
75 Jabłonowski A. Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej: Ziemie Ruskie: Epocha przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. — Warszawa; Wiedeń, 1889 — 1904, mapa 2; Dąbkowski P. Podział administracyjny województwa ruskiego i bełzkiego w XV w. — Lwów, 1939.
76 Іпат., c. 105; Лавр., c. 140.
77 Чачковський О. Княжий Белз. — ЗНТШ, 1937, т. 154, c. 100; Ратич, c. 19.
* У Белзі князювали: 1170 — 1195 рр. Всеволод Мстиславич (Іпат., с. 446); 1195 — 1210 рр. Олександр Всеволодович (там же, с. 483, 487); 1210 — 1213 рр. Василько Романович (там же, с. 488); 1215 — 1234 рр. Олександр, вдруге (з перервою) (там же, с. 599, 601, 611). \30\
Навколо міста часто відбувалися бої локального характеру 78.
Другим значним містом Белзького князівства був Бужськ (Буськ), укріплення якого лежали також серед боліт 79. Деякий час Бужськ був приєднаний до Галицького князівства. Бував також княжою столицею *. На території" Белзького князівства знаходився, правдоподібно, Городок, згаданий 1236 р.80
ПЕРЕМИШЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
Перемишльське князівство займало територію від кордону з Польщею на заході до Верещиці, Дністра і басейну Свічі на сході **; на півночі межувало з Белзьким князівством, на півдні доходило до Карпат.
Столичне місто князівства Перемишль згадується вперше 981 р., під час походу Володимира Великого на «ляхів». Положення міста описує Длугош: «В той час це буломогутнє місто, забезпечене великою силою міщан і пришельців та всяким військовим спорядженням, укріплене глибокими ровами і високими валами, а також рікою Сян, яка обпливає місто із півночі» 81. Рештки давніх укріплень знищили під час будівництва тут у XIX ст. австрійських фортифікацій.
На території замку стояла побудована з тесаного каміння Володарем Ростиславичем соборна церква св. Івана, в якій його поховано 82.
78 Там же, с. 282, 494, 498, 510, 511, 572.
79 Площанский В. Буск, город на Галицкой Руси. — Львов, 1872.
* Бужськ захопив Володимирко галицький (1153). (Іпат., с. 313); пізніше місто було повернене до Волині, і 1168 р. у Бужську згаданий Ярополк Мстиславич (з волинських князів) (там же, с. 364). Але згодом місто знову перейшло до Галичини, і 1173 р. Володимир Ярославич обіцяв повернути його Святославу Мстиславичу, белзько-червенському князеві (там же, с. 384). Інші згадки про Бужськ див.: Там же, с. 174, 487, 411.
80 Там же, с. 516. Це, імовірно, Городок поблизу Томашева.
** Приймаємо кордон між Перемишльською та Львівською єпархіями 1398 р., який проходив східною межею Любачівської і Городоцької волостей, річками Рак і Болозва до її устя, Дністром, Стриєм, залишаючи за Перемишлем замки Тустань і Самбір та волості Стрийську і Дрогобицьку (див.: АГЗ, т. 7, с. 39 — 43).
81 Длугош, т. 10, с. 341.
82 Длугош, т. 10, с. 533. В 1412 р. Ягайло відібрав цю церкву у православних і передав католикам, «викинувши наперед трупи і попели русинів» (Длугош, т. 12, с. 149). В XIV — XV ст. згадуються ще церкви Миколи, Спаса, Козьми і Дем’яна та церква на Вильчі, заснування яких могло сягати ранішого часу.
Тут, очевидно, знаходилась княжа палата. Другий княжий двір згадується за містом, на лузі \31\над р. Сяном 83. Перемишль служив столицею Рюрикові і Володареві Ростиславичам, Володимиркові та Святославу Ігоровичу, а перемишльський замок становив базу для захисту західних окраїн 84. Місто мало також торговельне значення як центр, розташований на шляхах в Угорщину і Польщу, і згадується в східних джерелах.
Друге місце після Перемишля займав Ярославль (Ярослав). Дослідники виводять його назву від імені Ярослава Мудрого (або Ярослава Осмомисла). Місто згадується вперше 1152 р. Це був укріплений замок, який відіграв важливу роль у війнах 1232 і 1245 рр.85
На захід від Ярослава знаходилося укріплене місто Перевореськ (Переворськ). Воно згадується 1281 р., коли польський князь Лешко добув його, «вирубав у ньому всіх людей, від малого до великого, город запалив та пішов назад до себе» 86. На західній окраїні, недалеко від кордону з Польщею, стояли Ряшів, який в середині XIV ст. виступає як центр окремої волості, і Коросно 87.
На шляху з Перемишля на Волинь головним містом був Любачів — центр окремої волості *. Дещо далі на схід стояв Подтелич (тепер с. Потелич Нестерівського р-ну Львівської обл.), укріплений замок, від якого залишилося городище **. На південь від Подтелича, поблизу сьогоднішнього с. Вороблячина Яворівського р-ну Львівської обл., знаходився стратегічно важливий перехід через горби Розточчя, що звався Ворота; «це було місце оборонне, бо не можна було обійти нікуди — тому звалися Ворота через тісноту свою». 1268 р. цим переходом польські феодали вдерлися у Белзьку землю; коли ж вони поверталися назад, саме тут їх наздогнав князь Шварно Данилович, але у бою зазнав поразки 88.
83 Іпат., с. 310.
84 Там же, с. 54, 177, 282, 309, 310, 485, 490, 499, 529.
85 Там же, с. 510, 532 — 534; Чернецький В. Звістки о стариннім місті Ярославі і його церквах — Діло, 1894, № 150/151.
86 Іпат., с. 582, 586.
87 МПГ, т. 2, с. 627.
* 1223 р. угорський король Андрій передав його польському вельможі Пакославу; але швидко забрав назад. — Іпат., с. 489, 498.
** Згадується під час переїзду Данила в Угорщину. — Там же, с. 566.
88 Там же, с. 572. У Вороблячині є потік Воротний і частина села, що має назву Воротня (це місце визначив І. Шараневич). \32\
На схід від Перемишля шлях ішов на Мостища (тепер м. Мостиська — райцентр Львівської обл.), над р. Січницею. Тут відбувся бій військ Данила з Ростиславом Михайловичем 1244 р.89 Далі на цьому шляху стояла Вишня (тепер м. Судова Вишня — райцентр Львівської обл.), яку 1230 р. держав боярин Филип 90. Тут збереглося городище, яке було досліджене археологами. На східній межі Перемишльського князівства оборонним замком був Городок *: на території старого міста пізніше побудовано польський замок.
На південний захід від Перемишля великим містом був Сянок (Сянік), замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з’їзд княгині Романової з угорським королем Андрієм 91. 1339 р. останній галицько-волинський князь Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин 92. На угорському кордоні знаходилася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота **.
На південний схід від Перемишля найзначнішим містом був Самбір (тепер м. Старий Самбір Старосамбірського р-ну Львівської обл.), згаданий у стародавньому списку «волинських» (тобто галицько-волинських) міст у Воскресенському літописі 93. Він відомий як церковний центр, що мав традиції окремого єпископства, навколо нього знаходився ряд монастирів, особливо відомий з мощами св. Онуфрія 94.
89 Там же, c 529; Назва річки Січниці. — Жерела, т. 2, с. 84, 159.
90 Іпат., с. 508.
* 1219 р. посадив тут свою заставу боярин Судислав, а замок добували війська Мстислава і Данила (там же, с. 490, 500).
91 Там же, с. 282, 480, 509; МПГ, т. 2, с. 626.
92 КДП, т. 1, с. 209 — 211.
** 1231 р. Олександра Всеволодовича загнали «оли и до Санока и Ворот Угорских». — Іпат., с. 509. Цей факт згадується також у грамоті Бели IV під 1246 р. — Феєр, т. 4, ч. 2, — с. 3.
93 Воскрес., с. 240.
94 Крип’якевич І. Княжий Самбір і Самбірська волость. — Літопис Бойківщини, 1938, № 10, с. 26 — 32.
У Перемишльському князівстві існували солеварні; 1255 р. князь Ізяслав вислав боярина Федора «ко Со\33\лем» 95 — це, правдоподібно, Стара Сіль. Другий центр соляних промислів — Дрогобич, згаданий у Воскресенському літописі.
На шляху від Дрогобича до Карпат згадується замок Тустань 96; залишки його — це «камінь» в с. Урич Сколівського р-ну Львівської обл. На карпатському шляху лежало поселення Синеводсько (Синевідсько) з монастирем Богородиці 97.
На давній території Перемишльського князівства зберігся ряд недосліджених городищ в селах Городище, Кружики, Кульчичі, Спас, Ступниця та ін.; це залишки давніх оборонних замків, поблизу могли існувати поселення міського типу.
95 Іпат., с. 550.
96 МПГ, т. 2, с. 627; Жерела, т. 1, с. 204, 215; т. 2, с. 42.
97 Іпат., с. 523.
ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЗЕМЛЯ
Про це князівство джерела містять небагато даних і кордони його невідомі точно. На півночі воно межувало з Белзьким князівством. На заході від Перемишльського його відокремлювала лінія Верещиці. На півдні, через нестачу яких-небудь даних, треба прийняти пізнішу південну межу пізнішої Львівської землі — більш-менш лінію сучасних міст Розділ, Ходорів, Рогатин, Бережани, Озерна. На сході приймаємо здогадну лінію від Залозець на Озерну до Козової.
Столиця Звенигород стояв на горбі, серед боліт понад р. Білкою. Багна були такі непрохідні, що 1144 р. київські війська не могли увійти в місто і змушені були споруджувати греблі. Місто захищалося подвійними укріпленнями: валами й стінами, які забезпечували замок, та «острогом», що оточував ширший простір підгороддя. Звенигород був важливою фортецею на шляху, який від Перемишля через Городок ішов на схід, на Волинь і до Києва, та на південь до Галича, — тому поблизу нього часто точилися бої.
Літописи описують дві облоги військом київського князя Всеволода Олеговича (1144 і 1147), облогу Ростиславом Володаровичом (1127), облогу Данилом за допомогою угорських військ (1211). Під час археологічних розкопок, проведених на території городища, знайдено багато пам’яток: кераміку, полив’яну цеглу, залізні вироби, намисто, печатки. Звенигород був столицею Володаря Ростиславича \34\ (1087 — 1124) і деякий час Володимирка (1124 — 1144), а пізніше Івана Ростиславича (1144) та Романа Ігоровича (1206 — 1208). 1221 р. князь Мстислав Мстиславич віддав місто в управління боярину Судиславу 98.
На схід від Звенигорода знаходилися Голі Гори (Гологори). Під час війни 1144 р. тут стояв Володимирко із своїм військом. 1231 р. згадується галицький боярин Клим’ята з Голих Гір 99.
В цій же околиці, поблизу волинського кордону розташоване Рожне Поле, де відбувся 1097 р. бій Володаря і Василька Ростиславичів з волинськими князями. 1144 р. київські війська шукали тут місце для битви 100. Давнім містом було Олесько з укріпленим замком; воно згадується 1366 р. 101
У північній частині Звенигородського князівства найбільше значення мав, правдоподібно, Підгорай (тепер, очевидно, с. Зарудці Нестерівського р-ну Львівської обл.), по якому залишилося городище. 1232 р. тут стояв військом князь Михайло Всеволодович, який ішов походом проти Данила Романовича 102. В XIV ст. згадується Підгорайська волость.
Є здогад, що в цій околиці знаходився Щекотів, до якого тікав з Галича Ростислав Михайлович 1242 р. Місцем його розташування вважають городище у Глинську, де сусідній ліс зветься Щекотин 103.
Борок, в якому Ростислава наздогнали татари, — це, мабуть, недалеке сусіднє с. Бірки.
98 Там же, с. 144, 208, 226, 228, 481, 484, 485 — 486, 493, 500, 517; Лавр., с. 206, 311; Длугош, т. 10, с. 533, 537.
99 Лавр., с. 311; Іпат., с. 510.
100 Лавр., с. 270, 311; Іпат., с. 177.
101 Kwartalnik historyczny, 1895, Rocz. 9, s. 43 — 45.
102 Іпат., с. 516.
103 Там же, c. 527 — 528; Ковшевич Р. Изследованіе положенія стариннаго города Руси Щекотова или Щекотина. — В кн.: Науковий сборник Галицко-русской Матицы. Львів, 1865, с. 111.
Близько 1256 р. вперше згадується Львів, заснований Данилом або його сином Львом. Місто виникло на перехресті шляхів, які йшли з заходу, з Перемишля, на схід до Києва, та з півночі, від Володимира і Холма, на південь, до Галича. Львівський замок мав також стратегічне значення як центральний оборонний пункт всієї області. 1259 р. за наказом хана Бурундая Лев мусив зруйнувати укріплення замку. Але невдовзі місто знов було укріплено і 1286 р. золотоординці вже не намагалися здобути міста, а лише спустошили околицю. В XIV ст. Львів став значним \35\торговим центром; в ньому поселилися численні іноземці — вірмени, німці, сурожці 104.
На південь від Львова знаходилося давнє місто Щирець, де 1126 р. відбулися мирні переговори Володимирка галицького з його братом Ростиславом 105. Згадана у літописі під 1230 р. Браневичева рілля 106, це, правдоподібно, с. Бринці-Загірні Жидачівського р-ну Львівської обл. В цій околиці здогадко можна прийняти Стольсько (с. Стільське Миколаївського р-ну Львівської обл.), згадане 1330 — 1331 рр. 107
ТЕРЕБОВЕЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
Теребовельське князівство займало південно-східний край території Галичини. На півночі межувало з Луцьком і Дорогобузько-Пересопницьким князівствами, на заході із Звенигородським і Галицьким, на сході з Київським, на південному сході з малозаселеними степовими просторами.
Теребовль (Теребовля) згадується як столиця Василька Ростиславича (1084 — 1124) і його синів; пізніше, 1211 р., короткий час теребовельським князем був Ізяслав Володимирович, внук Ігоря Святославича, героя «Слова о полку Ігоревім». Теребовля була важливим замком на переході через р. Серет і поблизу неї відбувалися запеклі бої (1144, 1153, 1226). Давні укріплення на Замковій горі були поруйновані при будові польського замку 108.
Стратегічне значення мав Микулин (тепер Микулинці, Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.), що також знаходився на переході через Серет. Тут галицькі полки нерідко вели оборонні бої 109.
В околиці Теребовлі літописи згадують деякі поселення, які не вдалося ідентифікувати: на шляху із Галича — Снов 110, на шляху до Володимира — Станків 111,
104 Іпат., с. 558, 562, 589, 592; Болеслав-Юрий II, с. 154, 156, 157; Czołowski A. Lwów za czasów ruskich. — Kwartalnik historyczny, 1891, Rocz. 5, s. 805 — 806.
105 Длугош, т. 10, c. 536 — 537. Згадується також річка Щирка. — Іпат., с. 490.
106 Іпат., с. 508.
107 Приселков М., Фасмер М. Отрывки В. Н. Бенешевича по истории русской церкви XIV в. — Известия отделения русского языка и словесности Академии наук СССР, 1936, вып. 1, с. 100.
108 Іпат., с. 167, 173, 175, 321 — 322, 484, 488, 500; Лавр., с. 257, 265, 267, 311, 340; Ратич, с. 70 — 71.
109 Лавр., с. 248, 311 — 312; Іпат., с. 225, 365, 480.
110 Іпат., с. 321.
111 Там же.
в напрям\36\ку Збаража — Моклеків і Биковен 112. В XIV ст. є відомості про оборонні замки в області р. Збруча: Стінка *, яка була центром волості, та Скала. Давні городища є в селах Калагарівка, Раштівці (з назвою Звенигород), Городниця, Гусятин та ін.
Ряд замків або укріплених поселень виник на Пониззі — південній смузі Теребовельщини над Дністром. Угорський король Андрій, повертаючись з-під Галича 1230 р., переправлявся через Дністер у Василеві 113. Це місто, можливо, було засноване Васильком. Недалеко від Василева стояв Онут, через який переходив Данило 1219 p. 114 У цій же стороні знаходилося місто Кучелемин 115. До старих поселень можна зарахувати Звенигород над Дністром та Хотин **.
На Пониззі спочатку головним містом була Ушиця. У війні 1144 р. це місто зайняли союзники Всеволода Олеговича. 1159 р. Ушицю облягав претендент на галицький престол Іван Ростиславич, і селяни масово переходили на його сторону 116.
Пізніше столицею Пониззя стала Бакота 117.
На крайньому сході знаходилося поселення Каліус, де 1242 р. побував Данило, щоб «уставити землю» 118.
112 Там же, с. 488. Биковен міг лежати вже на волинській території.
* Передаючи 1395 р. Поділля Спиткові, Ягайло застерігав, що округи Теребовль і Стінка залишаються з правами, які вони мали за Казимира і Володислава Опольського. Стінка — тепер хут. поблизу с. Раштівці Гусятинського р-ну Тернопільської обл.
113 Іпат., с. 508.
114 Там же, с. 491.
115 Там же, с. 341, 491.
** Хотин згаданий у «списку градів руських». — Воскрес., с. 240.
118 Лавр:, с. 311 — 312; Іпат., с. 226, 341. Разом з Ушицею 1144 р. згадується Микулин, але неясно, чи місто на Пониззі, чи Микулин поблизу Теребовлі.
117 Іпат., с. 525 — 526, 549 — 550.
118 Там же, с. 527.
ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ
Галицьке князівство на заході межувало з Перемишльським, на півночі із Звенигородським, на сході з Теребовельським.
Місто Галич, як показують археологічні дослідження, існувало в кінці IX — на початку X ст., але вперше його назва згадана у Печерському патерику при описі подій 1098 р. Центр Галича знаходився на високій горі на місці сучасного с. Крилос; він був укріплений двома рядами ва\37\лів і ровів. Тут збудовано княжий двір, соборну церкву Успіння Богородиці та інші храми. На південь і захід від замку простягалося підгороддя, а в дальших околицях ряд укріплених дворищ і монастирів, від яких залишилися руїни або назви урочищ.
З галицьких князів першим згадується Іван Василькович, який помер у Галичі 1141 р. Володимирко Володарович зробив Галич столицею свого князівства. Пізніше тут правили Ярослав Осмомисл, його син Володимир; деякий час Роман Мстиславич, Володимир і Роман Ігоровичі, боярин Володислав, який «вокняжився» в Галичі; угорські королевичі Коломан і Андрій, Мстислав Мстиславич, Михайло Всеволодович. За Галич велася тривала боротьба між різними претендентами, і галицький замок часто знаходився в облозі. Данило декілька разів добував і втрачав Галич, врешті оволодів ним постійно 1238 р. Під час походу Батия 1241 р. Галич був поруйнований і втратив значення столиці на користь Володимира і Холма. В Галичі існувало єпископство, в 1302 — 1303 рр. реорганізоване в митрополію 119.
У найближчій околиці Галича літопис згадує деякі урочища: Болоння і Бикове Болото — на дорозі до Демешковець, Угольники — на дорозі до Бурштина, Кривавий Брід і Рогожина десь на Дністрі. На північ від Галича розташоване с. Болшів (тепер Бовшів) 120. Недалеко від Галича згадується Домамиря Печера, яку 1242 р. хитрощами здобув Ростислав Михайлович 121.
У північній стороні Галицького князівства стояло місто Зудеч, або Зудечів (тепер Жидачів), через яке переходив шлях; яким користувалися торговці сіллю 122.
119 Szaraniewicz І. Trzy opisy staroksiażęcego grodu Halicza w 1860, 1880 i 1882 r. — Lwów, 1883; Czołowski A. O położeniu Starego Halicza. — Lwów, 1897; Peleński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej. — Kraków, 1914; Гончаров В. K. Древній Галич. — Вісник АН УРСР, 1956, № 1.
120 Іпат., с. 319, 358, 490, 505.
121 Там же, с. 527. Як місцерозташування цього поселення: в літературі вказується с. Домаморич Тернопільського р-ну Тернопільської обл., або с. Домажир Яворівського р-ну Львівської обл., але текст літопису «поиде ко Галичю, и пришед ко ПечерЂ Домамири» свідчить, що це поселення знаходилося поблизу Галича. Можливо, це с. Підпечери Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.
122 Іпат., с. 358. Текст літопису «из Удеча» читаємо «из Зудеча». Зудечів згадується у «списку градів руських» (Воскрес., с. 240).
Монастир ігумена Григорія в Полонині, де 1255 р. перебував литовський князь Войшелк, знаходився, прав\38\доподібно, в c. Задеревачі Стрийського р-ну Львівської обл.123
На південь від Галича згадуються Тисмяниця (Тисьмениця), в якій 1144 р. Володимирко перебував на ловах, та Толмач (Товмач) 124.
На Підкарпатті найбільшим містом була Коломия, центр торгівлі сіллю 125. В цій околиці відомий також Городок на Черемоші 126. Згаданий в літописі зневажливо Вотьнин 127, вважають однозначним з Отинією.
В роки правління Ярослава Осмомисла з Галицьким князівством була з’єднана — невідомо точніше, на яких умовах, — територія при гирлі Дунаю. Список «градів всіх руських дальних і ближніх» XIV ст., вміщений у Воскресенському літописі, подає на Дунаї міста Килію, Нове Село, Дичин; при гирлі Дністра Білгород, Берладь і Малий Галич (Галац), відомі як міста Івана Берладника, тут не згадуються. Позначено також міста при шляхах, які вели від Чорного моря до Галичини: при Пруті Аский Торг (Ясси), між Серетом та Карпатами: Романів Торг, Немеч, Корочунів Камінь, Сочаву, Серет, Баню, Нечун, а далі галицькі міста: Коломию, Городок на Черемоші і Хотин 128. Цей список показує приблизно територію, яка знаходилася під впливом Галицького князівства.
123 Іпат., с. 567. У Задеревачі 1371 р. згадується Григор’їв монастир і поряд з ним ще два інших (КДМ, т. 3, № 844).
124 Іпат., с. 226, 491.
125 Там же, с. 525.
126 Воскрес., с. 248.
127 Іпат., с. 525.
128 Воскрес., с. 240 — 241.
