[Джеймс Е. Мейс. Ласкаво просимо до Совдепії / Пер. з англ. М. Бистрицького // Ізборник [Електронний ресурс]. — К., 2016.]

‹‹     Головна

Джеймс Е. МЕЙС

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО СОВДЕПІЇ:
НАПУЧЕННЯ ЗАХІДНИМ УЧЕНИМ В УКРАЇНІ

Отже, ви бажаєте творити добро в країні, з історією та мовою якої мало обізнані. Як той, хто вирішив тут оселитися назавжди, зичу вам удачі. Втім, як відносно старожилий на цій нещасній землі, хочу поділитися кількома порадами.

Для місцевих жителів «совдепія» це зовсім не поблажливе скорочення для Ради народних депутатів, але те, що можна найкраще описати словами Карла Маркса, як «традиція всіх померлих поколінь давить, як мара, на мозок тих, що живуть». Ця інерція минулого інколи навіює порівняння з життям у колишній римській провінції 481 року нашої ери. Імперія впала, але залишаються її старі структури, зношені, але вони ще якось працюють, сенатський нобілітет (тут «партія влади») до сих пір тримається, і кожний приховує, що тільки може, від варварів (тут податкова інспекція). Майже ніщо тут не є тим, чим здається, або тим, чим хоче здаватися. Аж ось приїжджаєте ви — чужоземець у чужій землі.

Насамперед існує незримий бар’єр, що відділяє вас од усіх навколо. Це не тільки мова й культура. Ви приїхали в країну, котра зазнала масового зубожіння на всіх рівнях, і в той час як люди так чи так зводять кінці з кінцями, будь-хто із західними доходами виглядає непристойно багатим за мірками своїх місцевих колеґ. Це робить економічну сеґреґацію ще непроникнішою, ніж будь-коли існувала на американському рабовласницькому Півдні. Як кажуть тут, ви пахнете грошима, і це лякає ваших колеґ на глибинному, несвідомому рівні. Вони підозрюють, що ви ставитеся до них зверхньо, і захищаються психологічно, переконуючи себе, що насправді це вони кращі за вас.

У певному сенсі так і є. Це, зрештою, їхнє суспільство, їхня країна, їхні історія й культура. Незручності, завдавані вам, здаються незначними в порівнянні зі значно жорсткішими реаліями, до яких вони вже давно адаптувалися й приймають як майже нормальні. Таким чином, перед вами люди, які часто можуть відчувати глибоке підсвідоме відчуття безсилля у вашій присутності. Найчастіше вони просто дивляться на вас з тією ж сумішшю невимовного подиву й скептицизму, з яким вони дивляться на американських проповідників, тобто, як на істоту з іншої планети. І ви ризикуєте повернутися додому не мудрішими, ніж той оклахомський проповідник, котрий старанно доповів своїм парафіянам, що в Росії квартиру (apartment) називають поверхом (flat), не звертаючи уваги на те, що його перекладач говорив британською, а не американською англійською.

Щоб хоч чогось досягти в цій країні, ви повинні зламати бар’єр цього дисбалансу психологічної ваги, усунувши його. Ви повинні постійно уповноважувати людей, з якими маєте справу, давати їм абсолютно чітко зрозуміти, що ви на рівних з усіма, з ким контактуєте, до найнижчого підсобного робітника. Ви ніколи не повинні демонструвати більшу чи кращу обізнаність. Вони знають щось своє, а ви просто знаєте щось інше. Для того, щоб навчати, ви повинні спершу навчитися. Виявити зацікавлення тим, як усе вже організовано, а потім пояснити, як те саме можна робити в інший спосіб. Це справа людей з місцевим паспортом у кишенях вирішувати, який шлях є кращим для їхньої країни. До тих пір, поки ви цього не зрозумієте й не приймете самою душею, ви ніколи нічого не досягнете.

Ви приїхали до глибоко деформованої країни. Ніхто насправді не розуміє глибину шкоди, завданої колишнім радянським режимом Україні та її народу. Прибувши з країн Заходу, ви негайно зауважите, що люди тут ходять і сидять по-іншому, наче будь-яким чином бажають уникнути сторонньої уваги. Не так багато років тому бути поміченим за чимось неправильним означало катастрофічні особисті наслідки. Це, зрештою, земля ГУЛАГу, а масові поховання Биківні знаходяться на самій околиці Києва. Великий погром 1972 року, остання значна чистка «націоналістів» серед української інтеліґенції, був формуючим досвідом для багатьох з ваших колеґ.

«Совдепія» була побудована Йосипом Сталіним, чиє правління в Україні являло собою безперервний жах, на тлі якого Голокост часів Другої світової війни виділявся тільки тим, кого піддавали переслідуванню. Ті, хто зводить поняття тоталітаризму до ідеологічного арсеналу холодної війни, ніколи не зрозуміє повною мірою, що тут сталося.

У багатьох селах, де місцеві краєзнавці намагалися разом з сільськими властями встановити, скільки і хто помер під час того, що українці називають Голодомором 1933 року, виявилося, що кількість загиблих того року перевищує жертви часів Другої світової війни. Проте є також села, де з тієї чи тієї причини практично всім вдалося звести кінці з кінцями 1933-го, а є такі, де нові будинки стоять на місці єврейських містечок, стертих з лиця землі нацистами. Сталінський Радянський Союз підійшов ближче, ніж будь-яка інша форма державного устрою, до того, що покійний дослідник геноциду Лео Купер назвав геноцидною державою, режимом у постійному пошуку нових «ворогів», для переслідування, й груп, для знищення. В результаті, Україна нині є країною з глибокими шрамами й тяжкими травмами своєї власної історії.

Люди й суспільства здатні пристосуватися майже до будь-чого, якщо їм доведеться це робити. Не забувайте, що Джордж Оруелл писав роман «1984» на прикладі сталінізму, й люди тут користуються тими же словами, як і ми, але означають вони відмінні речі. Наприклад, нескінченне сталінське повторювання слова «консолідувати» в розумінні, що всі повинні зібратися разом і об’єднатися під проводом Комуністичної партії, навчило людей використовувати це дієслово саме в такому значенні. Цей факт укладачі двомовних словників, здається, залишили поза увагою. Таким чином, для місцевого мешканця зі знанням англійської мови речення «Диктатор консолідував владу, вбиваючи своїх ворогів» не має жодного сенсу. Ви можете виявити, що ви з вашими колеґами вживаєте одних і тих же слів, щоб описати дуже різні речі, й те, що кожний з вас каже, відрізняється від того, що інший розуміє.

Десять років тому багато хто з ваших колеґ, можливо, більшість з них, справді вважали, що те, про що вони дізналися в обов’язковому університетському курсі з наукового комунізму, було чимось іншим, ніж псевдонауковою тарабарщиною, і що партія це справді, за висловом Леніна, «розум, честь і совість нашої епохи». Комуністична партія України налічувала більше трьох мільйонів членів, більшість з них були українці, які справді вважали, що вони служили «народу». Більшість з них усе ще працюють на тих же місцях, подекуди під новою вивіскою. Коли Центральний Комітет припинив своє існування разом з КПУ, колишній Інститут історії партії — Оруеллівське «Міністерство Правди» — був переведений зі своєї юрисдикції до Академії Наук України, доповнений відділом юдаїки й перейменований на Інститут національних відносин і політології. Я працюю там в одному кабінеті з колишнім директором, котрий виявив зацікавлення до історії культури, мило спілкуюся з колеґою поважного віку, котра мою роботу на тему українського національного комунізму 1920-х років колись назвала проявом «людиноненависницької» ідеології, і ми вітаємо один одного з виходом останніх публікацій. Нині вона також виявляє зацікавлення до національного комунізму.

Не все в Україні «совдепія». Наприклад, завжди існували письменники, котрі ніколи по-справжньому не були «радянськими людьми». Києво-Могилянській академії, де я також працюю, поталанило бути знищеною ще імперською Росією й відновленою тільки після того, як Україна здобула незалежність. Це означало, що туди змогли набрати найкращих, кого тільки можна було знайти. Тут немає баласту. А мої власні доброзичливі інтелектуальні й особисті стосунки в тому закладі, що був колись осердям «совдепії», її «Міністерством Правди», означають, що стара інтелектуальна інерція комунізму долається навіть там.

Але вага цієї інерції величезна. В більшості університетів відділами політології є насправді просто перейменовані колишні кафедри наукового комунізму, збіднілі співробітники яких не мають ані фізичного, ані лінґвістичного доступу до західної літератури. Також їм часто бракує концептуальних інструментів, необхідних для її розуміння. Мало того, колишні історики партії нині викладають політологію, світову історію та історію України. Залишається незмінною стара категоризація, як, скажімо, опис Американської революції і громадянської війни в США як першої і другої Американських буржуазних революцій, або Першої та Другої світових воєн як Імперіалістичної війни та Великої Вітчизняної війни за Батьківщину, незважаючи на деяку поверхову українізацію через не завжди цілющий вплив української діаспори. Відділи економіки укомплектовані викладачами, котрі мають слабке уявлення про те, як західні економіки насправді працюють, й ані найменшого уявлення про те, як працює їхня власна економіка. В останньому їх не можна винуватити. Всюдисущий процес, що його українці звуть «тінізацією», тобто вичавлювання економічної (і часто політичної) діяльності туди, де податківці не можуть її знайти, означає також переховування процесів від наукового аналізу. Здається, ніхто насправді не знає, як ця країна економічно функціонує.

Одна річ кришталево ясна — економіка працює погано. Приватний сектор у торгівлі розвинув багато в чому паразитичні відносини з державним сектором, який держава вже не може контролювати, але продовжує субсидувати, щоб уникнути катастрофічного безробіття. За нестачі готівки підприємці продають активи в ході масової декапіталізації, у той час як податки й видатки за комунальні послуги встановлені настільки вищими для приватних підприємств, ніж для державних, що виробляти продукцію в приватному секторі просто невигідно. Система перебуває в глибокій біді й наскрізь корумпована. Зрештою, коли люди не можуть жити на свої офіційні доходи, вони знаходять способи доповнювати їх.

Ви приїхали в країну в глибокій біді, з глибокою потребою того, що ви можете їй запропонувати, і глибоко боїться прийняти вашу допомогу. Основні рішення про те, якою країною Україна хоче бути, відкладені через політичний глухий кут між виконавчою владою, якій бракує реальної економічної експертизи, але яка виявляє прихильність до приватизації, і парламентом під контролем комуністів і їхніх союзників. Буде Україна капіталістичною чи соціалістичною? Буде вона надавати правові ґарантії для приватної власності чи просто дозволить їй існувати? Буде реформувати податки й структуру комунальних платежів, щоб зробити можливим підприємництво, чи продовжить покладатися на державний сектор, що розвалюється? Буде вона європейською країною чи буде «інтеґрована» в СНД/Євразію, схиблена збереженням єдності й привілейованим положенням у тому, що Лев Гумільов назвав російським «суперетносом»? Чи зможе, і чи повинен півфеодальний колгоспний лад перетворитися на щось схоже на західний аґробізнес? Коротше кажучи, чи Україна впорається?

Ви можете допомогти народу цієї країни відповісти на ці питання, навіть якщо ви самі не зможете відповісти за них. Українці дуже потребують інтелектуальних інструментів, які ви можете надати їм для того, щоб серйозно взятися за проблеми справді ґлобального масштабу. Рідко кому випадає такий шанс, зробити реальний внесок у добробут понад п’ятидесятимільйонної нації. Ви можете допомогти врятувати від небезпеки одного з членів людської родини. Мало яке з покликань є настільки ж шляхетним. Як той, хто зв’язав свою долю з цією землею і її народом, я можу тільки щиро побажати вам усього найкращого.

[1997-98]

Джеймс Е. Мейс — доктор філософії, провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології НАН України, заступник головного редактора журналу «Політична думка», професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Переклав Максим Бистрицький з рукопису-роздруківки з власного архіву для сайту «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua/), 14 листопада 2016 р.

Ориґінальний текст англійською: James E. Mace. Welcome to Sovdepiya: Words of Advice to Western Academics in Ukraine..

‹‹     Головна