Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
[Делімарський Р. Маґдебургзьке право у Києві. — К., 1996. — С. 102-104.]
Попередня
Головна
Наступна
Післямова
Великі князі литовські надавали маґдебургзьке право містам (у тому числі й Києву), керуючись головним чином економічними міркуваннями — інтересами фіску і людності. Чужоземне німецьке право не дуже погоджувалося з давнім громадським ладом українських міст, згадки про яке ще залишились на початку литовського періоду. Боротьба міщан за відстоювання своїх привілеїв спрямовувалась в основному проти місцевих воєвод та їх людей. При підтримці великих князів вона була досить успішною у цей час.
Після Люблінської унії становище українських міст докорінно змінилося. Польські королі почали заводити в них нові (подібні до існуючих в Короні Польській) порядки, що деморалізувало частину більш привілейованого міщанства. Боротьба киян у цей період носить двобічний характер: вона спрямована на захист як власних економічних інтересів, так і культурно-національних традицій. Можна сказати, що зусилля київських міщан мали певний успіх. Не рахуватись з цим не могли ні польський уряд, ані його провідники на місцях.
Переяславська рада і приєднання Лівобережної України до Московської держави знову докорінно змінили становище Києва. Правда, його доля суттєво відрізнялась від становища усієї гетьманщини, до якої місто не було приєднане. У тяжку добу руїни Київ набув особливого статусу, що суттєво відрізнявся від усіх інших міст не тільки Росії, а й Лівобережжя. Він являв собою окрему республіку, що керувалася своїми власними правами і привілеями і формально не підлягав ані гетьманській, ані місцевій російській адміністраціям. Незважаючи на важке економічне становище доби Руїни як для усієї України, так і для Києва, можна сказати, що в цей період відбулось духовне відродження міста: скинувши з себе польський вплив, воно ще не потрапило під російський тягар.
Проте доба Руїни поставила київське міщанство у нові складні умови: йому доводилося боронити свої інтереси від московських воєвод, урядовців і військових, з одного боку, і від поселених в місті українських козаків, їх полкової та сотенної адміністрації, з другого. Ця боротьба продовжувалася і після остаточного приєднання Києва до Російської держави, набраючи лише все більшої гостроти. Причому гетьмани вживали різні заходи, щоб підбити місто під свою руку, а підвладні їм козаки часто порушували інтереси міщан.
Починаючи з Петра I Україна (і Київ у тому числі) потрапляє під міцний прес централізаторської політики російського уряду. Будучи суто авторитарною країною, Росія мала на меті /103/ знищити як автономність козацького устрою всієї України, так і її окремих міст і повернути українське життя до форм, існуючих у ній самій. її уряд поводив себе надто підступно. Вміло використовуючи суперечки, що точилися між усіма українськими верствами населення у Києві (міщанами, козаками і духівництвом), він виступав у них в ролі надзвичайно зацікавленого політичного арбітра. Це мало нищівні наслідки для всієї України. За таких обставин боротьба маґістрату щодо відстоювання своїх прав ставала все більш непосильною. Це призвело до майже повного знищення Київської автономії за царювання Катерини II.
Відновлена Павлом І подальша історія маґістрату є повільною аґонією міського самоврядування. Ситуація ще більше загострилась під впливом деморалізації міщанської олігархії, яка захопила у свої руки керування містом. Це дало російському уряду довгоочікуваний привід втрутитися у міські справи і знищити в Києві самоврядування за маґдебургзьким правом.
Чому ж так сумно завершилась історія Київського маґістрату? Одна з причин полягала у тому, що українські міста засвоїли чужу для них форму управління, яка виникла не за умов їхнього власного життя. Воно утворилось під впливом обставин, яких не знала наша Батьківщина, а які були лише перенесені до Литви і на Україну. Тут привнесена ззовні форма управління була не тільки невірно розтлумачена, а й застосовувалася далеко не в повному обсязі (як і весь німецький лад), що в подібних умовах виявило її слабкі сторони. До їх числа треба віднести становий характер управління міського суспільства. Економічна нерівність його членів ставила одну частину населення в залежність від іншої. В результаті влада у місті назавжди зосереджувалась у руках небагатьох заможніх сімей і переходила від батьків до синів.
Слабкою стороною в міському самоврядранні не можна не визнати також постійне змішрання сфери дій ради і лави, адміністрації і суду, підпорядкрання їх обох війту. Виходило, що ті ж самі особи то суд творили і розправу, то завідували міськими прибутками. Природньо, в таких умовах між радою і лавою утворювалась спільність інтересів та дій. Наслідком було велике збагачення одних і підпорядкрання їм інших. Значну роль в розвитку цих негативних явищ у Києві відіграв і російський уряд. До петровської реформи члени маґістрату давали звіти про свою діяльність усьому поспільству, після неї — лише почтеннейшим з нього. Практика свідчить, що якщо перша форма контролю утримрала маґістратських урядників від великих зловживань, то друга — відчиняла для них широкий шлях. Крім того, маючи на меті проводити в Києві власну /104/ політику, російський уряд, починаючи з середини XVIII ст., фактично зліквідував виборність війтівської посади. На неї починають призначатися люди, які піклувалися не про міські інтереси, а лише про власні прибутки і про те, як догодити своїм покровителям. За що, звісно, одержують той чи інший блюзнірський ступінь петровської Табели о рангах.
Шкідливо відбилося на київському суспільстві і порушення традиційного способу формування його населення.
Все це разом призвело до того, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. від маґдебургзького права у Києві залишилась одна тільки форма, за якою вже не було реального змісту. І формально відмінити його вже не було таким важким завданням для російського уряду. Через ряд суб’єктивних та об’єктивних причин в місті склались такі умови, за якими міщани вже не мали змоги обороняти свої права.
Доля київського маґістрату була вирішена ще до його падіння. Так сумно завершилась майже чотирьохсотлітня історія міського самоврядування у Києві. Але, як свідчать факти, згадку про свої права і вольності кияни ще довго тримали у своїх серцях.
